Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,
тел. приймальня (057) 705-14-50, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41
"19" грудня 2011 р. Справа № 5023/9062/11
вх. № 9062/11
Суддя господарського суду Аюпова Р.М.
при секретарі судового засідання Павленко А.В.
за участю представників сторін:
позивача - позивача - ОСОБА_1, дов. № 08-11/3150/2-10 від 31.12.10р.
Відповідач - ОСОБА_2, дов. від 21.10.2011 р.;
1 Третя особа - не з"явився;
2 Третя особа - не з"явився;
3-ї особи < Текст > відповідача - < Текст > 3-ї особи < Текст >
розглянувши справу за позовом Харківської міської ради, м. Харків Треті особи які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача - 1) Головне управління держкомзему в Харківській області, м. Харків;
2) Управління замельних відносин Харківської міської ради, м. Харків
3-я особа < Текст >
до Фізичної особи - підприємця ОСОБА_3, м. Харків 3-я особа < Текст >
про стягнення коштів
Позивач -Харківська міська рада звернувся до господарського суду Харківської області з позовною заявою про стягнення з відповідача -ФОП ОСОБА_3 на свою користь збитки у розмірі 208757,54 грн., а також віднести на відповідача витрати по оплаті державного мита та витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу. Вимоги мотивовано порушенням відповідачем умов земельного законодавства, а саме, використання земельної ділянки площею 0,0270 га по АДРЕСА_1 у місті Харкові для експлуатації та обслуговування кафе без правовстановлюючих документів.
Ухвалою господарського суду Харківської області від 02 листопада 2011 року прийнято вказану позовну заяву до розгляду, порушено провадження у справі та призначено її до розгляду у судовому засіданні на 21 листопада 2011 року о 12:40 год. Також зазначеною ухвалою суду залучено до участі у справі в якості третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача - Головне управління держкомзему в Харківській області та Управління замельних відносин Харківської міської ради.
Ухвалами господарського суду Харківської області від 21.11.2011 року, 06.12.2011 року та 14.12.2011 року розгляд справи відкладався.
У призначеному судовому засіданні 19 грудня 2011 року представник позивача заявив клопотання про призначення у справі судову економічну експертизу, посилаючись на наявність протиріч щодо розрахунку збитків по даній справі.
Присутній у судовому засіданні представник відповідача заперечує проти зазначеного клопотання позивача.
Розглянувши зазначене клопотання позивача про призначення експертизи, суд відмовляє в його задоволенні з огляду на наступне.
Підставою для призначення судової економічної експертизи позивач зазначає про наявність протиріч щодо заявленого до стягнення розміру збитків.
Проте, суд не вбачає наявності протиріч з боку інших учасників судового процесу, відповідач проти позову заперечує повністю, а не оспорює розмір визначених позивачем у позовній заяві збитків. Матеріали справи не містять контррозрахунків заявленої до стягнення суми збитків або інших документів які б ставили під сумнів розрахунок заявленої до стягнення заборгованості.
Як свідчать матеріли справи, судом, відповідно до положень статті 129 Конституції України та статей 4-3,38 Господарського процесуального кодексу України створювались належні умови для дотримання принципу змагальності сторін, свободи в наданні суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Стаття 33 Господарського процесуального кодексу України визначає, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.
Позивачем до матеріалів справи надані відповідні розрахунки сум заявлених до стягнення, які судом досліджені та будуть враховані нижче.
Отже, суд не вбачає правових підстав для призначення у справі економічної експертизи, оскільки матеріали справи не містять суперечливих даних щодо заявленої до стягнення заборгованості..
При цьому, суд також зазначає, що згідно ч.3 ст. 22 ГПК України сторони зобов'язані добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами, виявляти взаємну повагу до прав і охоронюваних законом інтересів другої сторони, вживати заходів до всебічного, повного та об'єктивного дослідження всіх обставин справи. Подача клопотань спрямованих на штучне затягування судового процесу, суперечить, зокрема, вимогам статті 6 Конвенції про захист праві людини і основоположних свобод 1950 року, учасником якої є Україна, стосовно права кожного на розгляд його справи судом упродовж розумного строку.
Відповідач у судовому засіданні проти позову заперечує та просить відмовити в його задоволенні, з підстав, викладених у наданому через канцелярію суду відзиві на позовну заяву (вх. № 25167). Разом з відзивом другим відповідачем надано додаткові документи, які судом долучені до матеріалів справи.
Треті особи на стороні позивача - Головне управління держкомзему в Харківській області та Управління земельних відносин Харківської міської ради правом на участь представників у судовому засіданні не скористались, витребуваних судом документів не надали, про причини неявки суд не повідомили. Про дату, час та місце розгляду справи були повідомлені належним чином, про що свідчить відмітки про направлення ухвали про відкладення розгляду справи від 14 грудня 2011 року в якій повідомлялось про час та місце розгляду даного судового засідання, при цьому враховані приписи пункту 3.5.11 Інструкції з діловодства в господарських судах України, затвердженої наказом Вищого господарського суду України від 10.12.2002 р. № 75 (з подальшими змінами).
Присутні в судовому засіданні 19 грудня 2011 року позивач та відповідач вважають за можливе розглянути справу по суті в даному судовому засіданні без участі представників третіх осіб. Також присутні у судовому засіданні учасники судового процесу пояснили, що ними надані всі документи, які необхідні для розгляду справи по суті.
Статтею 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини 1950 року, ратифікованою Верховною Радою України ( Закон України від 17.07.1997 року № 475/97 - ВР ), кожній особі гарантовано право на справедливий і відкритий розгляд при визначенні її громадських прав і обов'язків впродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, створеним відповідно до закону.
Ухвалою господарського суду Харківської області від 14 грудня 2011року сторони попереджені про розгляд справи за наявними в ній матеріалами у разі неявки представників сторін у судове засідання та ненадання витребуваних судом документів. Враховуючи це, враховуючи також достатність часу, наданого учасникам судового процесу для підготовки до судового засідання та підготовки витребуваних судом документів, приймаючи до уваги принципи змагальності та диспозитивності господарського процесу, закріплені п.4 ч.3 ст. 129 Конституції України, ст. 4-3 та ст. 33 ГПК України, суд вважає, що господарським судом в межах наданих йому повноважень сторонам створені усі належні умови для надання доказів у справі та є підстави для розгляду справи за наявними у справі матеріалами.
З'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, дослідивши матеріали справи та заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши надані учасниками судового процесу докази, суд встановив наступне.
25 серпня 2011 року уповноваженими посадовими особами Управління земельних відносин Харківської міської ради проведено обстеження, визначення меж, площі та конфігурації земельної ділянки по АДРЕСА_1 у м. Харкові, яким встановлено, що дана земельна ділянка використовується ФОП ОСОБА_3 (відповідачем) для експлуатації та обслуговування нежитлових кафе «ReDi» будівель без правовстановлюючих документів, чим порушено вимоги ст. ст.125, 126 Земельного кодексу України, а також встановлено, що плата за користування вказаною земельною ділянкою не здійснюється. За результатами обстеження складено акт № 2357/11 від 25.08.11 р.
Згідно інформації КП «Харківське міське БТІ» на підставі рішення Московського районного суду м. Харкова від 18.12.2006 року по справі № 2-13380/06 за ОСОБА_3 зареєстровано право власності на нежитлову будівлю літ. Б-1, В-1 площею 262,1 кв.м. по АДРЕСА_1.
Згідно акту про визначення збитків від 02.09.11 р. № 217, затвердженого рішенням виконавчого комітету Харківської міської ради від 07.09.2011 р. № 668, неодержаний Харківською міською радою (позивачем) дохід за використання ФОП ОСОБА_3 (відповідачем) земельної ділянки площею 0,0430 га по по АДРЕСА_1 у м. Харкові складає 208757,54 грн.
Як вказує позивач у позовній заяві, розмір збитків визначався на підставі Земельного кодексу України, Закону України “Про плату за землю”, який був чинним до 31.12.10р., ст..59 Закону України “Про місцеве самоврядування в Україні”, постановою Кабінету Міністрів України від 19.04.93р. №284 “Про порядок визначення та відшкодування збитків власникам землі та землекористувачам” та Порядком визначення та відшкодування Харківській міській раді збитків, заподіяних внаслідок невикористання земельних ділянок, самовільного зайняття земельних ділянок та використання земельних ділянок з порушенням законодавства про плату за землю, затвердженого рішенням Харківської міської ради від 24.06.09р. №130/09.
Пунктом 5.1 Порядку визначено, що у разі використання земельної ділянки без документів, що підтверджують право користування, збитки визначаються за фактичний період користування земельною ділянкою.
Згідно п.6.1. вказаного Порядку, визначення сум збитків покладається на комісію по визначенню збитки власникам землі та землекористувачам.
Повідомлення про результати розгляду матеріалів комісією по визначенню збитків, розрахунок суми збитків та рішення виконавчого комітету Харківської міської ради про затвердження акту про визначення збитків з пропозицією добровільного відшкодування збитків було направлено ФОП ОСОБА_3 (відповідачеві) 12.09.11 р. за № 8528/0/84-11.
Як вказує позивач, вказане повідомлення залишено відповідачем без відповіді, збитки не відшкодовані.
У зв'язку з чим, позивач, посилаючись на положення ст.ст.22, 1166 Цивільного кодексу України, ст.ст.152-156 Земельного кодексу України, просять стягнути з відповідача збитки (неодержаний Харківською міською радою (позивачем) дохід за використання ФОП ОСОБА_3 (відповідачем) земельної ділянки площею 0,0430 га по АДРЕСА_1 у м. Харкові у розмірі 208757,54 грн.
Надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам, суд виходить з наступного.
Відповідно до ст. 1 Господарського процесуального кодексу України підприємства, установи, організації мають право звертатись до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених цим кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням; також згідно статей 15, 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання та право звернутися до суду за його захистом відповідно до встановлених способів захисту цивільних прав та інтересів судом.
Способи захисту прав на земельні ділянки встановлено ст. 152 Земельного кодексу України, згідно з якою власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов'язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків, захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом: визнання прав, відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав, визнання угоди недійсною, визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування, відшкодування заподіяних збитків, застосування інших, передбачених законом, способів.
Розглядаючи спір, господарський суд повинен встановити об'єктивну наявність порушення чи оспорювання цивільного права позивача, зміст цього порушеного права відповідно до предмету та підстав поданого позову.
Відповідно до статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають з дій осіб, що передбачений актами цивільного законодавства, а також з дій осіб, що не передбачені цими актами але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки; цивільні права та обов'язки можуть виникати безпосередньо з актів цивільного законодавства; у випадках встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов'язки виникають з актів органів державної влади, органів влади Автономної Республіки Крим або органів місцевого самоврядування.
Відповідно до ст. 3 Земельного Кодексу України земельні відносини регулюються Конституцією України, цим кодексом, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правових актів.
За статтями 13, 14 Конституції України, статтею 324 Цивільного кодексу України земля є об'єктом права власності Українського народу; від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, встановлених Конституцією України.
В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що відповідач використовує земельну ділянку по АДРЕСА_1 у м. Харкові, загальною площею 0,0430 га, для обслуговування та експлуатації нежитлової будівлі без оформлення документів, які посвідчують право на земельну ділянку, що є порушенням ст.ст. 125,126 Земельного кодексу України, у зв"язку з чим позивач просить стягнути з відповідача 208757,54 грн. збитків.
При цьому позивач посилається на Акт №2357/11 обстеження, визначення меж, площі та конфігурації земельної ділянки по АДРЕСА_1 у м. Харкові від 25.08.2011 року. В Акті зазначено, що обстеженням на місцевості встановлено, що земельна ділянка по АДРЕСА_1 у м. Харкові, загальною площею 0,0430 га, огороджена та використовується ФОП ОСОБА_3 для експлуатації та обслуговування кафе «ReDi» без документів, що посвідчують право власності або користування земельною ділянкою.
Вищезазначений акт є підставою для нарахування збитків у розмірі 208757,54 грн.
Проте, суд не може погодитись з такою позицією позивача, виходячи з наступного.
Відповідно до частини 1 статті 11 Цивільного кодексу України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.
Отже, позивач стверджує, що земельна ділянка по АДРЕСА_1 у м. Харкові, загальною площею 0,0430 га, огороджена. Проте, матеріали справи не містять доказів того, що:
- по-перше, земельна ділянка огороджена, оскільки, надані позивачем до матеріалів справи копії фотокарток та акти, складені в односторонньому порядку представниками позивача без участі представників відповідача, не є належними та допустимими доказами,
- по-друге, позивачем не доведено, що саме відповідачем самовільно побудована огорожа, оскільки до матеріалів справи не надано доказів притягнення відповідача органами державного контролю за використанням та охороною земель до адміністративної відповідальності за самовільне зайняття земельної ділянки, прилеглої до нежитлової будівлі або притягнення відповідача органами державного архітектурно-будівельного контролю до адміністративної відповідальності за самовільне будівництво без дозвільних документів.
Суд зазначає, що ст. 62 Конституції України закріплений принцип презумпції невинуватості, згідно з яким особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду, що набрав законної сили. При цьому неприпустимо покладати на обвинуваченого (підсудного) доведення своєї невинуватості. Обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.
Натомість, як вбачається з витягу про реєстрацію права власності на нерухоме майно, виданого КП «Харківське міське бюро технічної інвентаризації» за громадянином ОСОБА_3 зареєстровано право на нежитлові будівлі літ. Б-1, площею 239,2 кв.м., літ. В-1 площею 22,9 кв.м. по АДРЕСА_1, згідно свідоцтва про право власності, видане Московською райрадою м. Харкова від 30.07.2007 року.
Крім того, рішенням Московського районного суду м. Харкова від 21 квітня 2011 року, яке набрало законної сили, визнано за ОСОБА_3 та ОСОБА_5 право спільної часткової власності по Ѕ частині за кожним, на самочинно реконструйовану нежитлову будівлю - кафе з літньою площею, з господарським і адміністративними приміщеннями, загальною площею 314,2 кв.м., розташовану по АДРЕСА_1 у м. Харкові.
Відповідно до статті 35 ГПК України, рішення суду з цивільної справи, що набрало законної сили, є обов'язковим для господарського суду щодо фактів, які встановлені судом і мають значення для вирішення спору. Факти, які відповідно до закону вважаються встановленими, не доводяться при розгляді справи.
Суд враховує, що рішенням Європейського суду з прав людини від 25.07.2002 року у справі "Совтрансавто-Холдинг" проти України", яке є в силу ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" є джерелом права, визначено, що "право на справедливий судовий розгляд, гарантований статтею 6 § 1 Конвенції, повинно тлумачитися в світлі преамбули Конвенції, яка проголошує верховенство права як елемент спільної спадщини держав-учасниць. Одним з основних елементів верховенства права є принцип правової певності, який серед іншого передбачає, що у будь-якому спорі рішення суду, яке вступило в законну силу, не може бути поставлено під сумнів ("Брумареску проти Румунії", § 61)".
З зазначеного вбачається, що не відповідач (ФОП ОСОБА_3.), а фактично громадяни ОСОБА_3 та ОСОБА_5, які є співвласниками по частині нежитлової будівлі - кафе з літньою площею, з господарським і адміністративними приміщеннями загальною площею 314,2 кв.м., розташованого по АДРЕСА_1 у м. Харкові.
Таким чином спростовується матеріалами справи твердження позивача про те, що ФО-П ОСОБА_3 користується земельною ділянкою загальною площею 0,043 га, створюючи перешкоди її власникові, у зв'язку з чим відповідач не одержав доход від земельної ділянки.
У користуванні громадян ОСОБА_3 та ОСОБА_5 позивача знаходиться частина земельної ділянки значно меншої площі - 0,03142 га, на якій знаходиться забудова - кафе з літньою площею, з господарським і адміністративними приміщеннями, за яку сплачується земельний податок відповідно до вимог Податкового кодексу України.
З урахуванням наведеного, вбачаються певні протиріччя між твердженнями позивача та обставинами справи, що не дає суду правових підстав для використання Акту № 2357/11 від 25.08.2011 року, як належного доказу в обґрунтування даного позову.
Крім того, слід зазначити, що збитки, це об'єктивне зменшення будь-яких майнових благ, яке пов'язано з утиском його інтересів, як учасника певних суспільних відносин, і яке виражається у зроблених ним витратах тощо.
Відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди можуть мати місце при наявності складу цивільного правопорушення, який включає в себе протиправну поведінку заподіювача шкоди - відповідача; наявність негативних наслідків (шкоди), причинний зв'язок між протиправною поведінкою заподіювача та наслідками (шкодою); вина відповідача - заподіювача шкоди.
Однак, фактичні обставини свідчать про те, що громадяни ОСОБА_3 та ОСОБА_5, є співвласниками по Ѕ частині нежитлової будівлі - кафе з літньою площею, з господарським і адміністративними приміщеннями загальною площею 314,2 кв.м., розташованого по АДРЕСА_1 у м. Харкові.
Стосовно розміру збитків заявлених позивачем до стягнення з відповідача, суд зазначає наступне.
Позивачем до суду був наданий розрахунок розміру збитків за використання ФО-П ОСОБА_3 земельної ділянки площею 0,0430 га по АДРЕСА_1 у м. Харкові, із змісту якого вбачається, що сума у розмірі 208757,54 грн. нарахована за період з 01.07.2009 р. по 01.06.2011 р. При цьому, позивач посилається у своєму позові на Порядок визначення та відшкодування Харківській міській раді збитків, заподіяних внаслідок невикористання земельних ділянок, самовільного зайняття земельних ділянок та використання земельних ділянок з порушенням законодавства про плату на землю, затвердженого рішенням Харківської міської ради від 24.06.2009 №130/09.
До того ж, суд зазначає, що відповідно до ст. 156 Земельного кодексу України, власникам землі та землекористувачам відшкодовуються збитки, заподіяні внаслідок: а) вилучення (викупу) сільськогосподарських угідь, лісових земель та чагарників для потреб, не пов'язаних із сільськогосподарським і лісогосподарським виробництвом; б) тимчасового зайняття сільськогосподарських угідь, лісових земель та чагарників для інших видів використання; в) встановлення обмежень щодо використання земельних ділянок; г) погіршення якості ґрунтового покриву та інших корисних властивостей сільськогосподарських угідь, лісових земель та чагарників; ґ) приведення сільськогосподарських угідь, лісових земель та чагарників у непридатний для використання стан; д) неодержання доходів за час тимчасового невикористання земельної ділянки.
Вказаний перелік підстав для відшкодування збитків власникам землі та землекористувачам є вичерпним та розширеному тлумаченню не підлягає, в тому числі шляхом прийняття органами місцевого самоврядування рішень з цього приводу.
Згідно ст. 157 Земельного кодексу України, відшкодування збитків власникам землі та землекористувачам здійснюють органи виконавчої влади, органи місцевого самоврядування, громадяни та юридичні особи, які використовують земельні ділянки, а також органи виконавчої влади, органи місцевого самоврядування, громадяни та юридичні особи, діяльність яких обмежує права власників і землекористувачів або погіршує якість земель, розташованих у зоні їх впливу, в тому числі внаслідок хімічного і радіоактивного забруднення території, засмічення промисловими, побутовими та іншими відходами і стічними водами.
Порядок визначення та відшкодування збитків власникам землі і землекористувачам встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Постановою Кабінету Міністрів України від 19.04.1993 р. № 284 (з наступними змінами і доповненнями від 14.01.2004 р.) затверджений Порядок визначення та відшкодування збитків власникам землі та землекористувачам, згідно якого відшкодовуються збитки, заподіяні вилученням (викупом) та тимчасовим зайняттям земельних ділянок, встановленням обмежень щодо їх використання, погіршенням якості грантового покриву та інших корисних властивостей земельних ділянок або приведенням їх у непридатний для використання стан та неодержанням доходів у зв'язку з тимчасовим невикористанням земельних ділянок. Розміри збитків визначаються комісіями, створеними Київською та Севастопольською міськими, районними державними адміністраціями, виконавчими комітетами міських (міст обласного значення) рад.
До складу комісій включаються представники Київської, Севастопольської міських, районних державних адміністрацій, виконавчих комітетів міських (міст обласного значення) рад, власники землі або землекористувачі, яким заподіяні збитки, представники підприємств, установ, організацій та громадяни, які будуть відшкодовувати збитки, представники державних органів земельних ресурсів і фінансових органів, органів у справах містобудування і архітектури та виконавчих комітетів сільських, селищних, міських (міст районного значення) рад, на території яких знаходяться земельні ділянки. Результати роботи комісії оформляються відповідними актами, що затверджуються органами, які створили ці комісії.
Слід зазначити, що вказаним порядком передбачено, що збитки відшкодовуються власникам землі і землекористувачам підприємствами, організаціями установами та громадянами, що їх заподіяли, за рахунок власних коштів не пізніше одного місяця після затвердження актів комісій.
Слід зазначити, що вказаним Порядком передбачено, що збитки відшкодовуються власникам землі і землекористувачам підприємствами, організаціями установами та громадянами, що їх заподіяли, за рахунок власних коштів не пізніше одного місяця після затвердження актів комісій.
Таким чином, статтею 156 Земельного кодексу України, на відміну від п.5.1 наведеного вище Порядку, не передбачено такої підстави настання цивільно-правової відповідальності у вигляді відшкодування збитків власникам землі і землекористувачам, як використання земельної ділянки без правовстановлюючого документа.
Згідно п.22 ч.1 ст. 92 Конституції України, виключно законами України визначаються засади цивільно-правової відповідальності; діяння, які є злочинами, адміністративними або дисциплінарними правопорушеннями, та відповідальність за них визначаються виключно законами України.
Згідно ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади зобов'язані діяти лише на підставі та в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до ч.2 ст. 4 ГПК України господарський суд не застосовує акти державних та інших органів, якщо ці акти не відповідають законодавству України.
Та обставина, що п.5.1 Порядку визначення та відшкодування Харківській міській раді збитків, заподіяних внаслідок невикористання земельних ділянок, самовільного зайняття земельних ділянок та використання земельних ділянок з порушенням законодавства про плату на землю, затвердженого рішенням Харківської міської ради від 24.06.2009 №130/09 не відповідає положенням чинного законодавства України, унеможливлює його застосування при вирішенні даної справи.
Аналогічної позиції дотримується й Вищий господарський суд України у постанові від 19.01.10 р. по справі №47/80-09.
Відповідно до ст. 202 Цивільного кодексу України договір оренди земельної ділянки є однією із форм правочину. Згідно ст. 203 Цивільного кодексу України однією з вимог чинності правочину є вчинення правочину у формі, встановленій законом та вчинений особою, що має необхідний обсяг правоздатності.
При цьому, право оренди земельної ділянки - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності (ст. 93 Земельного кодексу України).
Право власності на землю - це право володіти, користуватися і розпоряджатися земельними ділянками. Право власності на землю набувається та реалізується на підставі Конституції України, цього Кодексу, а також інших законів, що видаються відповідно до них. Земля в Україні може перебувати у приватній, комунальній та державній власності (ст. 78 Земельного кодексу України).
Право постійного користування земельною ділянкою - це право володіння і користування земельною ділянкою, яка перебуває у державній або комунальній власності, без встановлення строку. (ст. 79 Земельного кодексу України).
Відповідно до перехідних положень Земельного кодексу України та ст. 12 Земельного кодексу України сільські, селищні, міські ради здійснюють повноваження щодо розпорядження землями в межах населених пунктів. Таким чином повноваження з укладення договорів оренди земельних ділянок, як і рішення про надання земельної ділянки належить Харківській міській раді.
Зокрема, у Рекомендації Президії Вищого господарського суду України "Про практику застосування господарськими судами земельного законодавства" вказується, що у вирішенні питання про задоволення вимог щодо стягнення шкоди, завданої самовільним зайняттям земельної ділянки, господарським судам необхідно враховувати, що розмір такої шкоди визначається відповідно до розрахунку, зробленого територіальними органами інспекції Міністерства охорони навколишнього природного середовища України або Державною інспекцією з контролю за використанням і охороною земель Держкомзему та її територіальними підрозділами на підставі Методики визначення розміру шкоди, заподіяної внаслідок самовільного зайняття земельних ділянок, використання земельних ділянок не за цільовим призначенням, зняття ґрунтового покриву (родючого шару ґрунту) без спеціального дозволу, затвердженої Постановою Кабінету Міністрів України від 25.07.2007 року N 963 ( 963-2007-п ).
Власники землі та землекористувачі мають право на захист своїх прав шляхом стягнення збитків з особи, яка вчинила неправомірні дії щодо відповідних земельних ділянок, у випадках, встановлених главою 24 Земельного кодексу України, та за процедурою, визначеною Порядком визначення та відшкодування збитків власникам землі та землекористувачам, затвердженим Постановою Кабінету Міністрів України від 19.04.93 року N 284 ( 284-93-п ).
У п.3.8 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.05.11 року № 6 “Про деякі питання практики розгляду справ у спорах, що виникають із земельних відносин” зазначається, що вирішуючи спори за позовами органів державної влади або місцевого самоврядування про стягнення з особи, яка набула у власність житловий будинок, будівлю або споруду і не переоформила право користування земельною ділянкою, шкоди у вигляді упущеної вигоди (зокрема у розмірі неодержаної плати за оренду земельної ділянки), господарські суди, крім спеціальних норм, повинні брати до уваги загальні положення ст.22, глави 82 Цивільного кодексу України, частини другої статті 224 Господарського кодексу України. Крім того, для застосування такого заходу відповідальності слід встановлювати, як наявність у діях винної особи усіх чотирьох елементів складу цивільного правопорушення (протиправної поведінки, збитків, причинного зв'язку між протиправною поведінкою та збитками і вини), так і ступінь вини у розумінні ст.1193 Цивільного кодексу України.
У відповідності до статі 22 Цивільного кодексу України, особа, якій завдано збитків в результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі.
Збитками є:
1) втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки );
2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).
Під шкодою розуміють зменшення або втрату певного особистого чи майнового блага.
Протиправною є поведінка, яка не відповідає вимогам закону, тягне за собою порушення (зменшення, обмеження) майнових прав (благ) і законних інтересів іншої особи.
Причинний зв'язок між протиправною поведінкою і шкодою полягає в тому, що: 1) протиправна поведінка завжди передує в часі шкідливому результату, що настав; 2) шкідливий результат є наслідком саме цієї протиправної поведінки.
Протиправна поведінка особи тільки тоді є причиною шкоди, коли вона прямо (безпосередньо) пов'язана зі збитками. Непрямий (опосередкований) зв'язок між протиправною поведінкою і збитками означає лише, що поведінка оцінюється за межами конкретного випадку, і, відповідно, за межами юридично значимого зв'язку.
Реальні збитки - це втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також втрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права.
Неодержаний прибуток (упущена вигода) - це розрахункова величина втрати очікуваного приросту в майні, що базується на даних бухгалтерського та податкового обліку, які беззастережно підтверджують реальну можливість отримання потерпілим суб'єктом господарювання певних грошових сум чи інших цінностей, якщо інший учасник відносин у сфері господарювання не допустив би правопорушення.
Відповідно до ст.1166 Цивільного кодексу України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правом фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.
Для застосування деліктної відповідальності необхідною є наявність складу правопорушення, а саме: протиправної поведінки особи, шкідливого результату такої поведінки (шкоди), причинного зв'язку між протиправною поведінкою та шкодою і вини особи, яка заподіяла шкоду.
Під шкодою розуміють зменшення або втрату певного особистого чи майнового блага.
Протиправною є поведінка, яка не відповідає вимогам закону, тягне за собою порушення (зменшення, обмеження) майнових прав (благ) і законних інтересів іншої особи.
Причинний зв'язок між протиправною поведінкою і шкодою полягає в тому, що: 1) протиправна поведінка завжди передує в часі шкідливому результату, що настав; 2) шкідливий результат є наслідком саме цієї протиправної поведінки.
Протиправна поведінка особи тільки тоді є причиною шкоди, коли вона прямо (безпосередньо) пов'язана зі збитками. Непрямий (опосередкований) зв'язок між протиправною поведінкою і збитками означає лише, що поведінка оцінюється за межами конкретного випадку, і, відповідно, за межами юридично значимого зв'язку.
За відсутності хоча б одного з цих елементів цивільна відповідальність не настає.
Важливим елементом доказування наявності шкоди є встановлення причинного зв'язку між протиправною поведінкою заподіювача та шкодою потерпілої сторони. Слід довести, що протиправна дія чи бездіяльність заподіювача є причиною, а шкода, яка завдана особі, - наслідком такої протиправної поведінки.
Наведеної правової позиції дотримується Верховний Суд України при здійсненні касаційного перегляду судових рішень у справах про відшкодування збитків (постанова Верховного Суду України від 30.05.2006 у справі №42/266-6/492).
Аналогічні за змістом положення щодо відшкодування збитків містить Господарський кодекс України. Так, відповідно до ст. 224 Господарського кодексу України, учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб'єкту,права або законні інтереси якого порушено. Під збитками розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов'язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.
При цьому, суд зауважує на те, що законною підставою для сплати орендної плати у відповідності до ст. 21 Закону України "Про оренду землі", яка кореспондується з п. 288.1 ст. 288 Податкового кодексу України, є наявність такої умови, як укладений і зареєстрований у встановленому законом порядку договір оренди, а землекористувачі, з якими не укладено договір оренди, сплачують земельний податок на підставі положень Закону України "Про плату за землю" (який діяв на момент виникнення спірних правовідносин) та Податкового кодексу України.
У статті 15 Закону України "Про плату за землю" (діючий на момент виникнення спірних правовідносин), зазначено, що власники землі та землекористувачі сплачують земельний податок з дня виникнення права власності або права користування земельною ділянкою, у разі припинення права власності або права користування земельною ділянкою податок сплачується за фактичний період перебування землі у власності або користуванні у поточному році.
Як вбачається з аналізу положень статті 2 та ч. 2 ст. 15 Закону України "Про плату за землю", за відсутністю у користувача земельної ділянки документів, визначених у статтях 125-126 Земельного кодексу України, які засвідчують право на земельну ділянку у встановленому законом порядку, такий користувач здійснює фактичне користування з зобов'язанням сплатити за період користування у поточному році податку на землю.
Крім того, п. 287.6 ст. 287 Податкового кодексу України встановлено, що при переході права власності на будівлю, споруду (їх частину) податок за земельні ділянки, на яких розташовані такі будівлі, споруди (їх частини), з урахуванням прибудинкової території сплачується на загальних підставах з дати державної реєстрації права власності на нерухоме майно.
Зважаючи на те, що позивач не укладав з відповідачем договору оренди земельної ділянки, що свідчить про відсутність підстав для сплати орендної плати. Таким чином, єдиною формою плати за користування земельною ділянкою до оформлення договору оренди є земельний податок, який ФО-П ОСОБА_3 сплачує, що підтверджується листом Державної податкової інспекції у Московському районі м. Харкова від 29.06.2011р. за № 7378/10/17-332, та який посилається позивач у розрахунку розміру збитків, відповідно до якої, відповідачем за період з 01.07.2009 року до 01.06.2011 було сплачено 6082,69 грн. земельного податку.
Таким чином, як вбачається з аналізу положень п. 287.6 ст. 287 Податкового кодексу України та ст. ст. 2, 15 Закону України "Про плату за землю" (який діяв на момент виникнення спірних правовідносин) за відсутністю у користувача земельної ділянки документів, визначених у ст. 126 Земельного кодексу України, які засвідчують право на земельну ділянку у встановленому законом порядку, такий користувач здійснює фактичне користування з зобов'язанням сплатити за період користування у поточному році податку на землю.
Таким чином, висновок акту №2357/11 обстеження, визначення меж, площі та конфігурації земельної ділянки по АДРЕСА_1 у м. Харкові про те, що плата за використання земельної ділянки не здійснюється є безпідставним.
Вищезазначена позиція щодо сплати земельного податку за землю, а не орендної плати викладена у судовій практиці, а саме: Постанові ВГСУ від 19.07.2010 р. по справі №7/185(31/78(30/204-06)-08)-09, Постанові ВГСУ від 19.07.2010 р. по справі №47/80-09, Постанові ВГСУ від 07.07.2009 р. по справі №16/287, Ухвалі Київського апеляційного адміністративного суду від 31.03.2011 р. по справі №2а-332/10.
З огляду на наведене вище, суд приходить до висновку про відсутність вини та протиправної поведінки відповідача при використанні ним земельної ділянки по вул. по АДРЕСА_1 для експлуатації та обслуговування нежитлових будівель без правовстановлюючих документів, а також причинного зв'язку між використанням відповідачем вказаної земельної ділянки та неотриманням позивачем упущеної вигоди, як елементів, необхідних для застосування такої міри відповідальності, як відшкодування шкоди.
Крім того, позивач, всупереч положень ст..4-3, 32, 33 ГПК України не довів належним чином розмір збитків, який він просить стягнути з відповідача.
В той же час, згідно положень ст.22 Цивільного кодексу України, у вигляді упущеної вигоди відшкодовуються тільки ті збитки, які б могли бути реально отримані при належному виконанні зобов'язання.
Однак, в даному разі розмір збитків (упущеної вигоди) обґрунтовується позивачем лише його припущенням щодо можливого отримання орендної плати за земельну ділянку по АДРЕСА_1, в разі укладення договору оренди вказаної земельної ділянки.
Окрім того, відповідно до ч.4 ст. 623 Цивільного кодексу України, при визначенні неодержаних доходів (упущеної вигоди) враховуються заходи, вжиті кредитором щодо їх одержання.
Проте, позивачем не надано належних та допустимих доказів на підтвердження вжиття ним заходів щодо одержання доходів шляхом надання в оренду земельної ділянки по АДРЕСА_1
Встановлення причинного зв'язку між протиправною поведінкою заподіювача та шкодою потерпілої сторони є важливим елементом доказування наявності шкоди є. Позивач повинен довести, що протиправна дія чи бездіяльність заподіювача є причиною, а шкода, яка завдана особі, - наслідком такої протиправної поведінки. Наведеної правової позиції дотримується Верховний Суд України при здійсненні касаційного перегляду судових рішень у справах про відшкодування збитків (наприклад, справа №42/266-6/492, постанова від 30.05.2006р.).
Позивачем на момент розгляду справи не обґрунтовано і не доведено те, що по-перше, саме відповідач (ФОП ОСОБА_3.) займає по АДРЕСА_1 земельну ділянку, а не фізичні особи ОСОБА_3 та ОСОБА_5, по-друге, що вони використовують земельну ділянку саме в зазначеному позивачем розмірі - площею 0,0430 га за адресою: м. Харків, АДРЕСА_1, по-третє, що вони використовували земельну ділянку саме у заявлений позивачем період - з 01.07.2009 року по 01.06.2011 року, по-четверте, що саме заявлений позивачем до стягнення розмір збитків вірно їм розрахований, оскільки позивач сам має сумнів у його розрахунку та просив призначити економічну експертизу.
Відповідно до ст. 32 Господарського процесуального кодексу України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.
Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Згідно ч. 2 ст.34 Господарського процесуального кодексу України, обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Відповідно до ч. 1 ст. 43 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.
З огляду на наведене, суд приходить до висновку про відмову в задоволенні позову в повному обсязі.
Вирішуючи питання розподілу судових витрат, суд керується ст. 49 Господарського процесуального кодексу України. У спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав державне мито покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Суми, які підлягають сплаті за проведення судової експертизи, послуги перекладача, адвоката, витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу та інші витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: при задоволенні позову - на відповідача; при відмові в позові - на позивача; при частковому задоволенні позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Таким чином, судові витрати покладаються на позивача.
На підставі ст.ст. 6, 8, 13, 19, 41, 124, 129 Конституції України, ст.ст. 11, 16, 22, 1166, 1193 Цивільного кодексу України, ст. ст. 224 Господарського кодексу України, ст.ст. 125, 126, 156, 157 Земельного кодексу України, ст.ст. 13, 21 Закону України "Про ореду землі" та, керуючись, ст. ст. 1, 4, 12, 22, 32, 33, 34, 43, 44-49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд -
< Текст >
В задоволенні позову відмовити повністю.
Суддя (підпис< Текст > Аюпова Р.М.
Рішення оформлено згідно з вимогами ст. 84 ГПК України
та повний текст рішення складено та підписано 26 грудня 2011 року
справа № 5023/9062/11