Справа № 2/2218/4981/11
23 грудня 2011 року м. Хмельницький
Хмельницький міськрайонний суд у складі:
головуючого судді -Сарбея О.Ф
при секретарі -Беднарській А.А.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Хмельницький справу за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Браво»про поновлення на роботі, скасування наказу та запису у трудовій книжці, стягнення середнього заробітку та моральної шкоди
встановив:
04 липня 2011 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ТОВ «Браво»про визнання недійсним наказу, поновлення його на посаді «розпорядника вечорів»ТОВ «Браво», стягнення з ТОВ «Браво»середнього заробітку за час вимушеного прогулу, стягнення моральної шкоди в розмірі 10 000 грн., скасування запису № 6 в трудовій книжці серії АА № 147362 про звільнення з посади «Розпорядника вечорів»в порядку п.4 ст. 40 КЗпП за прогул, посилаючись на те, що 02 квітня 2008 року він, згідно наказу №23 від 02.04.2008 року був прийнятий на посаду розпорядника вечорів до ТОВ «Браво». Відповідно до наказу № 25 від 21.06.2011 року його було звільнено з займаної посади в порядку п. 4 ст. 40 КЗпП України. Вказане звільнення вважає безпідставним та таким, що здійснене з порушенням норм чинного трудового законодавства, оскільки його не було ознайомлено з посадовою інструкцією та з правилами внутрішнього трудового розпорядку, за ним не було закріплене конкретне робоче місце. Відповідачем 09 червня 2011 року було складено акт про невихід його на роботу, проте позивач того дня неодноразово з'являвся в приміщенні Спортивно-оздоровчого комплексу «СВ»та давав розпорядження працівникам. В період з 09.06.2011 року до 20.06.2011 року позивач продовжував виконувати службові обов'язки, а 21.06.2011 року, йому надали для ознайомлення акт про не вихід на роботу від 09.06.2011 року і наказ про звільнення № 25 від 21.06.2011 року. Позивачу не було надано можливості подати письмові пояснення щодо вказаного акту, не вказано особу, яка встановила факт прогулу, в наказі про звільнення не вказано дати звільнення.
В ході судового розгляду позивач уточнив позовні вимоги та просив поновити його на посаді «розпорядника вечорів»ТОВ «Браво», стягнути з ТОВ «Браво»на його користь середній заробіток за час вимушеного прогулу, стягнути з ТОВ «Браво»на його користь моральну шкоду в розмірі 10 000 грн., стягнути з ТОВ «Браво»на його користь витрати на правову допомогу в розмірі 3180 грн.
В судовому засіданні позивач та його представник наполягають на задоволенні заявлених позовних вимог.
Представник відповідача ТОВ «Браво»проти позову заперечує.
Заслухавши учасників процесу, дослідивши матеріали справи, суд вважає, що позов підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.
Судом встановлено, що 02 квітня 2008 року ОСОБА_1 згідно наказу № 23 від 02.04.2008 року прийнято на роботу в ТОВ «Браво»на посаду «розпорядника вечорів». Наказом № 22 від 30.05.2011 року позивачу оголошено догану за відсутність на робочому місці 27.05.2011 року. 09.06.2011 року було складено акт про невихід позивача на роботу протягом доби, на підставі якого 21.06.2011 року наказом № 25 позивача було звільнено з роботи за прогул, згідно ст. 40 п. 4 КЗпП України.
Дані фати підтверджуються наказом № 23 від 02.04.2008 року, наказом № 25 від 21.06.2011 року, актом про не вихід на роботу від 09.06.2011 року, наказом № 22 від 30.05.2011 року, трудовою книжкою позивача.
Відповідно до ст. 147 КЗпП України за порушення трудової дисципліни до працівника може бути застосоване тільки один з таких заходів стягнення:
1) догана;
2) звільнення.
Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом, зокрема, у випадку прогулу (в тому числі відсутності на роботі більше трьох годин протягом робочого дня) без поважних причин.
Згідно з п.24 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.1992 року №9 “Про практику розгляду судами трудових спорів” з наступними змінами -при розгляді справ про поновлення на роботі осіб, звільнених за п.4 ст.40 КЗпП, суди повинні виходити з того, що передбаченим цією нормою прогулом визнається відсутність працівника на роботі як протягом усього робочого дня, так і більше трьох годин безперервно або сумарно протягом робочого дня без поважних причин. За п.22 вказаної постанови у справах про поновлення на роботі осіб, звільнених за порушення трудової дисципліни, судам необхідно з'ясовувати, в чому конкретно проявилось порушення, що стало приводом для звільнення, чи могло воно бути підставою для розірвання трудового договору за пунктами 3, 4, 7, 8 ст.40 і п.1 ст.41 КЗпП, чи додержані власником або уповноваженим ним органом передбачені статтями 147-1, 148, 149 КЗпП правила і порядок застосування дисциплінарного стягнення, зокрема, чи не закінчився встановлений для цього строк, чи не застосовувалось вже за цей проступок дисциплінарне стягнення, чи враховувались при звільненні ступінь тяжкості вчиненого проступку і заподіяна ним шкода, обставини, за яких вчинено проступок, і попередня робота працівника.
В судовому засіданні встановлено, що за ОСОБА_1 як розпорядником вечорів у ТОВ «Браво»не було закріплене конкретне робоче місце, що пов'язано зі специфікою його роботи, а отже, невірно зазначати про його відсутність на робочому місці.
Разом з тим, акт про не вихід на роботу був складений відповідачем з порушенням закону, а саме, фактично він був надрукований та підписаний 10.06.2011 року, а пояснювальна записка, на підставі якої було складено акт, адміністратором ТОВ «Браво»ОСОБА_2 власноручно не складалась, а їй було її надано тільки для ознайомлення та підпису, а це свідчить про те, що ОСОБА_2 не виявляла факт відсутності позивача на робочому місці.
З актом від 09.06.2011 року про не вихід на роботу позивача фактично було ознайомлено 21.06.2011 року при його звільненні, а отже 15.06.2011 року він не міг відмовлятись від давання пояснень з приводу поважності причин неявки на роботі, оскільки не знав про існування акту про не вихід на роботу.
Відповідно до довідки про середню заробітну плату (дохід) № 86 ОСОБА_1, наданої відповідачем, позивачу було оплачено за червень 2011 року 15 робочих днів, з 01.06.2011 року по 21.06.2011 року, тобто включаючи і 09.06.2011 року, а саме той день, в який, на думку відповідача, ОСОБА_1 не з'явився на роботі. Це свідчить про те, що відповідач фактично визнав те, що 09.06.2011 року позивач працював повний робочий день, за що йому було нараховано заробітну плату.
У зв'язку з тим, що при складанні акту про не вихід на роботу від 09.06.2011 року було допущено грубе порушення закону, тому наказ про звільнення ОСОБА_1 від 21.06.2011 року № 25, що винесений на підставі згаданого акту, підлягає скасуванню.
Подані ТОВ «Браво» докази (показання свідка ОСОБА_2 і акт від 09 червня 2011 року) достовірно не підтверджують факт відсутності позивача на роботі протягом робочого дня 09 червня 2011 року.
Натомість, свідки ОСОБА_3 та ОСОБА_4 повідомили, що протягом дня (з 10:30 до 15:00) бачили, що ОСОБА_1 перебував на робочому місці та виконував роботу за трудовим договором.
Таким чином, факт вчинення позивачем прогулу не доведено.
До пояснень свідка ОСОБА_2, про вчинення ОСОБА_1 прогулу у вказаний період, суд відноситься критично через підпорядкованість даного свідка по роботі відповідачу і спростування її показів вказаними вище доказами.
З огляду на викладене, суд приходить до висновку, що звільнення ОСОБА_1 відбулося без достатніх на те підстав, за відсутності порушення трудової дисципліни та з порушенням процедури звільнення, а тому останній повинен бути поновлений на роботі в ТОВ «Браво»на посаді розпорядника вечорів.
Відповідно до ч. 2 ст. 235 КЗпП України, при винесенні рішення про поновлення на роботі, орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижче оплачуваної роботи, але не більше як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року, не з вини працівника, орган який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.
У вимушеному прогулі ОСОБА_1 перебуває з 22.06.2011 року (з моменту першого робочого дня після звільнення), по день винесення рішення по справі, до 23 грудня 2011 року, тобто 133 робочих дня.
Середній заробіток позивача за час вимушеного прогулу становить 7 212,59 грн, з якого відповідач зобов'язаний провести утримання податку та інших обов'язкових платежів: 133 робочих дня х 54,23 грн. (середньоденна заробітна плата згідно довідки ТОВ «Браво»від 22.07.2011 року) = 7 212,59 грн.
При цьому відповідно до ст. 367 ЦПК України суд допускає негайне виконання рішень у справах про :
2) присудження працівникові виплати заробітної плати, але не більше, ніж за один місяць
4) поновлення на роботі незаконно звільненого працівника
Таким чином стягнення середнього заробітку за один місяць підлягає негайному виконанню. Повний робочий місяць після звільнення - липень з кількістю робочих днів - 22.
22 х 54,23 грн. = 1193,06 грн.
Згідно ст. 237-1 КзПП України відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.
Заявлена позивачем сума моральної шкоди в розмірі 10 000 грн. не відповідає характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, тощо), яких зазнав позивач. З урахуванням роз'яснень Пленуму Верховного Суду України, даних у п.5 постанови від 31.03.1995 року №4 “Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди” (про необхідність при визначенні розміру відшкодування моральної шкоди виходити з засад розумності, виваженості та справедливості), колегія суддів вважає, що з відповідача на користь позивача підлягає стягненню в рахунок відшкодування моральної шкоди 2 000грн. А тому в решті позовних вимог необхідно відмовити.
Разом з тим, не підлягають задоволенню вимоги позивача щодо стягнення його витрат на правову допомогу в сумі 3180 грн., оскільки позивачем, всупереч вимогам Постанови Кабінету Міністрів України «Про граничні розміри компенсації витрат, пов'язаних з розглядом цивільних та адміністративних справ, і порядок їх компенсації за рахунок держави»не надано документально підтверджених доказів та розрахунків щодо робочого часу, затраченого особою, яка надавала позивачу правову допомогу у даній справі.
Керуючись ст.ст. 3, 21, 24, 40, 48, 107, 117, 142, 149, 235, 237-1 КЗпП України, ст. 10, 11, 59, 60, 212, 215, 367 ЦПК України, постановою Пленуму Верховного Суду України від 06.11.1992 року №9 “Про практику розгляду судами трудових спорів”, суд -
вирішив:
Позовну заяву задоволити частково.
Поновити ОСОБА_1 на посаді «розпорядника вечорів»ТОВ «Браво».
Скасувати наказ ТОВ «Браво»№25 від 21.06.11р. про звільнення ОСОБА_1
Скасувати запис №6 в трудовій книжці серії АА №147362 про звільнення з посади «розпорядника вечорів»в порядку п. 4 ст. 40 КЗпП за прогул.
Стягнути з ТОВ «Браво»на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу.
Стягнути з ТОВ «Браво»на користь ОСОБА_1 моральну шкоду в розмірі 2000 гривень.
В решті позовних вимог відмовити.
Рішення в частині стягнення середнього заробітку за один місяць та поновлення на роботі підлягає негайному виконанню.
На рішення може бути подана апеляційна скарга до Хмельницького апеляційного суду через Хмельницький міськрайонний суд протягом 10 днів з дня його проголошення.
Суддя: