«13»грудня 2011 року Справа №37/147-10
Колегія суддів у складі:
головуючого судді Бородіної Л.І., судді Лакізи В.В., судді Хачатрян В.С.,
при секретарі Козікові І.В.,
за участю представників сторін:
позивача - ОСОБА_1 за довіреністю б/н від 01.08.2011р.,
відповідача - ОСОБА_2 за довіреністю б/н від 04.01.2011р.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу позивача - ПАТ «УКРБУДРЕСУРСИ»(вх. №5036 Х/2) на рішення господарського суду Харківської області від 24.10.2011 року по справі №37/147-10,
за позовом Публічного акціонерного товариства «УКРБУДРЕСУРСИ», м. Київ,
до Публічного акціонерного товариства «УкрСиббанк», м. Харків,
про визнання недійсним кредитного договору,-
28.07.2010р. позивач, ВАТ фірма «УКРБУДРЕСУРСИ»(змінене найменування якого ПАТ «УКРБУДРЕСУРСИ»), звернувся до господарського суду Харківської області із позовною заявою, в якій просив визнати недійсним з моменту укладення кредитний договір № 11140243000 від 11.04.2007 р., укладений між ним та відповідачем (АКІБ «УкрСиббанк»), та повернути сторони в первісний стан, що існував до укладення вказаного кредитного договору. (а.с. 3-13, т. 1)
08.09.2010р. відповідач, ПАТ «УкрСиббанк»надав відзив на позовну заяву в якому заявив клопотання про застосування наслідків пропущення позивачем позовної давності.(а.с. 102-108,т.1)
Рішенням господарського суду Харківської області від 24.10.2011 р. у справі № 37/147-10 (суддя Доленчук Д.О.) відмовлено в задоволенні заяви відповідача про застосування наслідків пропущення строку позовної давності. Відмовлено в задоволенні клопотання відповідача про відкладення розгляду справи. Задоволено заяву позивача про надсилання позивачу всіх процесуальних документів по справі на адресу: 04053, м. Київ, вул. Кудрявська, буд. 16. Задоволено заяву відповідача про надсилання відповідачу всіх процесуальних документів по справі на адресу: 03150, м. Київ, вул. Горького (Антоновича), 170/172. В позові відмовлено повністю. (а.с. 8-14, т. 2)
Позивач, ПАТ «УКРБУДРЕСУРСИ», з рішенням суду першої інстанції не погодився, звернувся до Харківського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення господарського суду Харківської області від 24.10.2011 р. та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити. Також, просить покласти на відповідача судові витрати. Апелянт вважає, що оскаржуване судове рішення є незаконним та необґрунтованим, прийнятим при неповному з'ясуванні судом обставин, що мають значення для справи, та при неправильному застосуванні норм матеріального і процесуального права. (а.с. 42-52, т.2)
Неповне з'ясування обставин по справі, на думку апелянта, полягає в тому, що суд першої інстанції: не перевірив наявність у представника позивача -ОСОБА_3, повноважень на укладення кредитного договору № 11140243000 від 11.04.2007 р.; не врахував, що кредитний договір № 11140243000 від 11.04.2007 р. був укладений з боку відповідача під впливом тяжкої для нього обставини та на вкрай невигідних для нього умовах, оскільки на момент укладення спірного договору, внаслідок тяжкого фінансового стану, існувала загроза банкрутства товариства.
Апелянт вважає неправомірними висновки суду першої інстанції щодо наявності та співрозмірності відповідальності сторін по видачі та погашенню кредиту, оскільки відповідальність банку, як сторони договору, за несвоєчасну видачу або невидачу кредиту у спірному договорі відсутня, натомість відповідальність позивача за неналежне виконання договірних зобов'язань передбачена п.п.1.3.2., 4.6., 5.4.-5.7., 5.9.-5.12., 7.1.-7.4., 7.6., 9.1., 9.2. та розділом 11 умов спірного договору. На думку апелянта, нормами чинного законодавства взагалі не передбачено відповідальності банку за порушення умов надання кредиту та не передбачено права банку в односторонньому порядку змінювати розмір відсотків за користування кредитом, проте банк, при укладенні спірного договору, ввів позивача в оману щодо наявності таких норм у чинному законодавстві.
Також, на думку апелянта, суд першої інстанції не врахував, що пункти спірного кредитного договору про односторонню зміну банком таких істотних умов договору, як зміна розміру відсотків за користування кредитними коштами та строку дії договору (п.п. 4.6,5.4.,5.5.,5.6.,5.9.,5.10.,5.11.,7.3.,7.4. договору), є незаконними, оскільки зміна зазначених умов договору можлива лише за згодою сторін.
Крім того, позивач вважає, що приймаючи оскаржуване рішення, суд першої інстанції порушив ст. 77 Господарського процесуального кодексу України, оскільки не задовольнив клопотання відповідача про відкладення розгляду справи. Апелянт вказує, що відмовивши у задоволенні клопотання відповідача про відкладення розгляду справи, суд першої інстанції позбавив позивача можливості ознайомитись з відзивом відповідача на позовну заяву та надати суду додаткові докази по справі.
Відповідач, ПАТ «УкрСиббанк», надав пояснення на апеляційну скаргу (вх. №12178 від 13.12.2011р.) в яких зазначив, що рішення господарського суду Харківської області від 24.10.2011р. по справі №37/147-10 вважає законним та обґрунтованим, просить залишити його без змін, а апеляційну скаргу -без задоволення.
В обґрунтування своєї позиції по справі, ПАТ «УкрСиббанк»посилається на те, що спірний кредитний договір було укладено з додержанням вимог чинного законодавства, на підставі вільного волевиявлення сторін з досягненням сторонами згоди по всім істотним умовам договору. Відповідач вказує, що спірний кредитний договір було підписано повноважними представниками сторін. У зв'язку з чим, відповідач вважає, що підстави для визнання спірного кредитного договору недійсним -відсутні. Також, у поясненнях на апеляційну скаргу відповідач зазначив, що на його думку, позивач звернувся до господарського суду з порушенням встановленої ст.257 Цивільного кодексу України загальної позовної давності, оскільки спірний кредитний договір було укладено 11.04.2007р., а позивач звернувся до господарського суду з позовом про визнання його недійсним лише 23.07.2010р.
У судовому засіданні Харківського апеляційного господарського суду представник позивача підтримав вимоги апеляційної скарги, просив її задовольнити у повному обсязі, рішення господарського суду Харківської області від 24.10.2011р. скасувати та прийняти нове судове рішення, яким задовольнити позов. Представник відповідача у судовому засіданні проти апеляційної скарги заперечував з підстав, викладених у поясненнях на апеляційну скаргу, просив залишити скаргу без задоволення, а оскаржуване рішення місцевого господарського суду залишити без змін.
Розглянувши наявні матеріали справи, перевіривши повноту встановлених судом першої інстанції обставин справи та докази на їх підтвердження, їх юридичну оцінку, правильність застосування місцевим господарським судом норм матеріального та процесуального права та доводи апеляційної скарги, заслухавши пояснення присутніх представників сторін, колегією суддів встановлено наступне.
11.04.2007р. між Акціонерним комерційним інноваційним банком «УкрСиббанк», змінена назва якого Публічне акціонерне товариство «УкрСиббанк»(банк) та Відкритим акціонерним товариством фірмою «УКРБУДРЕСУРСИ», змінена назва якого Публічне акціонерне товариство «УКРБУДРЕСУРСИ»(позичальник) був укладений кредитний договір №11140243000, згідно з п. 1.1 якого, банк зобов'язався надавати позичальнику, а позичальник зобов'язався прийняти, належним чином використовувати і повернути банку кредит у формі поновлювальної кредитної лінії в національній валюті України в сумі ліміту кредитної лінії, що дорівнює 1 400 000,00 гривень у порядку і на умовах, зазначених у даному договорі (а.с.17-25, т. 1).
Плату за кредит (проценти та комісії) сторони обумовили у п.1.3 кредитного договору №11140243000 від 11.04.2007р. де, зокрема, встановили, що за використання кредитних коштів за цим договором встановлювється процентна ставка в розмірі 17,5 % річних, а за користування кредитними коштами понад встановлений договором строк - 35% річних (п.1.3.1, 1.3.2. договору).
Згідно з п. 1.2.2. договору сторони визначили, що позичальник у будь-якому випадку зобов'язаний повернути кредит у повному обсязі в термін не пізніше 11.04.2017 р.
В подальшому, додатковими угодами №1 від 30.07.2007р., №2 від 19.06.2008р., №3 від 27.06.2008р. до кредитного договору №11140243000 від 11.04.2007р. сторонами вносились зміни та доповнення (а.с. 26-30, т.1).
Так, додатковою угодою №1 від 30.07.2007р. сторони домовились збільшити обсяг кредитування на 1 000 000,00 грн. та зменшити строк кредитування на 7 років - із 11.04.2017р. (п. 1.2.2. договору) до 30.07.2010 р., у зв'язку з чим було змінено графік погашення кредиту шляхом його викладення у новій редакції - Додаток №1 до додаткової угоди №1 від 30.07.2007 р.
Додатковою угодою №2 до від 19.06.2008р. сторони домовились знову внести зміни в графік погашення кредиту, крім того, сторони домовились, що позичальник сплачує банку комісію за внесення змін в кредитний договір в розмірі 0,07 % від суми залишку заборгованості на день підписання даної додаткової угоди.
Додатковою угодою №3 від 27.06.2008р. сторони збільшили процентну ставку за використання кредитних коштів з 17,5% (п. 1.3.1. кредитного договору) до 20,9 % (п.1 Додаткової угоди №3), а також збільшили, процентну ставку за користування кредитними коштами понад встановлений кредитним договором строк з 35% (п.1.3.2. кредитного договору) до 41,8 % (п. 2 Додаткової угоди №3).
Позивач, звертаючись 28.07.2010р. до господарського суду Харківської області з даним позовом про визнання недійсним кредитного договору №11140243000 від 11.04.2007р. та повернення сторін в первісний стан, що існував до укладення зазначеного кредитного договору, як в позовній заяві так і в апеляційній скарзі, посилався на те, що кредитний договір №11140243000 від 11.04.2007р. підписаний неповноважним представником позивача; не містить всіх істотних умов, щодо яких сторони повинні дійти згоди при укладенні договору кредиту; п.п.1.3.2., 4.6., 5.4.-5.7., 5.9.-5.12., 7.1.-7.4., 7.6., 9.1., 9.2. та розділ 11 договору суперечать нормам чинного законодавства. Також, позивач зазначав, що відповідач ввів позивача в оману щодо відповідності умов договору вимогам чинного законодавства у зв'язку з чим, кредитний договір №11140243000 від 11.04.2007р. був укладений з боку відповідача під впливом тяжкої для нього обставини та на вкрай невигідних для нього умовах, оскільки на момент укладення спірного договору, внаслідок тяжкого фінансового стану, існувала загроза банкрутства товариства. (а.с. 3-13, т.1)
24.10.2011р. господарським судом Харківської області було прийнято оскаржуване рішення про відмову у задоволенні позовних вимог. Приймаючи оскаржуване рішення суд першої інстанції виходив з того, що кредитний договір №11140243000 від 11.04.2007р. вчинений у відповідності до вимог чинного законодавства у зв'язку з чим, відсутні підстави для визнання спірного правочину недійсним (а.с. 8-14, т.2).
Колегія суддів погоджується з таким висновком місцевого господарського суду з огляду на наступне.
Пунктом 1 статті 207 Господарського кодексу України передбачено, що господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинене з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності) може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.
Статтею 215 Цивільного кодексу України передбачено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
Згідно ч. 1-3 ст. 203 Цивільного кодексу України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Частиною 4 вказаної статті встановлено, що правочин має вчинятись у формі, встановленій законом. Частина 5 ст. 203 Цивільного кодексу України вказує, що правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Стосовно посилань позивача на те, що кредитний договір №11140243000 від 11.04.2007р. підписаний неповноважними представниками сторін колегія суддів вважає необхідним зазначити наступне.
Як вбачається з матеріалів справи та було встановлено судом першої інстанції спірний кредитний договір №11140243000 від 11.04.2007р. від імені банку (відповідача по справі) підписаний начальником відділення № 828, ОСОБА_5, який діяв на підставі довіреності, посвідченої приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_4, 03.04.2007 р. за реєстровим номером 446,якою ОСОБА_5 надано право, зокрема, укладати договори про надання кредитів (а.с. 109, т.1).
Представництвом за ч. 1 ст. 237 Цивільного кодексу України є правовідношення, в якому одна сторона (представник) зобов'язана або має право вчинити правочин від імені другої сторони, яку вона представляє. Відповідно до ч. 1 ст. 239, ч. З ст. 244 Цивільного Кодексу України, правочин, вчинений представником, створює, змінює, припиняє цивільні права а обов'язки особи, яку він представляє; довіреністю є письмовий документ, що видається особою іншій особі для представництва перед третіми особами. Довіреність від імені юридичної особи видається її органом або іншою особою, уповноваженою на це її установчими документами, та скріплюється печаткою цієї юридичної особи. Довіреність, що видається у порядку передоручення, підлягає нотаріальному посвідченню.
Таким чином, представник відповідача ОСОБА_5 мав необхідний обсяг повноважень на підписання кредитного договору №11140243000 від 11.04.2007р.
Від імені позичальника (позивача по справі) кредитний договір №11140243000 від 11.04.2007р. був підписаний Генеральним директором ВАТ фірми «УКРБУДРЕСУРСИ», ОСОБА_3, який діяв на підставі статуту товариства, затвердженого рішенням загальних зборів акціонерів ВАТ фірми «УКРБУДРЕСУРСИ», оформленого протоколом № 06-16-01 від 16.06.2006 р.(а.с.31-48, т.1).
Пунктом 15.15 Статуту ВАТ фірми «УКРБУДРЕСУРСИ»в редакції, що діяла на момент укладення спірного кредитного договору, передбачено, що Генеральний директор надає допомогу Голові Правління в організації роботи Товариства, в тому числі виконує його функції у разі його відсутності.
Протоколом засідання Спостережної ради № 03-16-01 від 16.03.2007 р. підтверджується, що відповідно до п. 14.16.11 та 14.16.14 Статуту, Генеральному директору ОСОБА_3 було вирішено доручити, зокрема, підписати з АКІБ «УкрСиббанк»договір щодо отримання кредиту в розмірі не більше 2000000,00 грн. строком на більше 120 місяців.
Таким чином, укладаючи 11.04.2007р. кредитний договір №11140243000 на отримання кредиту у розмірі 1 400 000,00 грн. строком до 11.04.2017 р. Генеральний директор ВАТ фірми «УКРБУДРЕСУРСИ»ОСОБА_3 мав належні повноваження.
Крім того, питання про наявність у Генерального директора ВАТ фірми «УКРБУДРЕСУРСИ»ОСОБА_3 належного обсягу повноважень на укладення в тому числі кредитного договору №11140243000 від 11.04.2007р. вже було предметом дослідження у господарським судом у справі №5023/3065/11 за позовом ПАТ «УКРБУДРЕСУРСИ»до ПАТ «УкрСиббанк»про визнання недійсними додаткових угод до кредитного договору №11140243000 від 11.04.2007р.
Рішенням господарського суду Харківської області від 22.06.2011р. по справі №5023/3065/11, яке залишено без змін постановою Харківського апеляційного господарського суду від 20.09.2011р. та постановою Вищого господарського суду України від 06.12.2011р., також було встановлено, що ОСОБА_3 мав повноваження на укладення в тому числі кредитного договору №11140243000 від 11.04.2007р.
У відповідності до ч.2 ст. 35 Господарського процесуального кодексу України, факти, встановлені рішенням господарського суду (іншого органу, який вирішує господарські спори), за винятком встановлених рішенням третейського суду, під час розгляду однієї справи, не доводяться знову при вирішенні інших спорів, в яких беруть участь ті самі сторони.
Таким чином, кредитний договір №11140243000 від 11.04.2007р. від імені позивача та відповідача був підписаний особами, які мали необхідний осяг повноважень.
Стосовно посилань позивача на те, що кредитний договір №11140243000 від 11.04.2007р. не містить всіх істотних умов, щодо яких сторони повинні дійти згоди при укладенні договору кредиту колегія суддів зазначає наступне.
У відповідності частин 1,2, 4 статті 202 Цивільного кодексу України договір - погоджена дія двох або більше сторін спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Частиною 1 статті 628 Цивільного кодексу України передбачено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Відповідно до ч. 1 ст. 638 Цивільного кодексу України істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Статтею 180 Господарського кодексу України також визначено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Частиною 7 статті 179 Господарського кодексу України передбачено, що господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.
Відповідно до ст. 1054 Цивільного кодексу України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
У відповідності до ч.1 ст. 6 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг»в редакції, що діяла на момент укладення спірного правочину, фінансові послуги відповідно до положень цього закону надаються суб'єктами підприємницької діяльності на підставі договору.
Договір, якщо інше не передбачено законом, повинен містити: назву документа; назву, адресу та реквізити суб'єкта підприємницької діяльності; прізвище, ім'я і по батькові фізичної особи, яка отримує фінансові послуги, та її адресу; найменування, місцезнаходження юридичної особи; найменування фінансової операції; розмір фінансового активу, зазначений у грошовому виразі, строки його внесення та умови взаєморозрахунків; строк дії договору; порядок зміни і припинення дії договору; права та обов'язки сторін, відповідальність сторін за невиконання або неналежне виконання умов договору; інші умови за згодою сторін; підписи сторін.
Як вбачається з тексту кредитного договору №11140243000 від 11.04.2007р., сторони досягли згоди стосовно всіх істотних умов договору, передбачених Цивільним кодексом України, Господарським кодексом України та Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг»в редакції, що діяла на момент укладення спірного правочину, а саме: предметом договору у відповідності з п. 1.1, 1.4 спірного договору банк надає позичальнику кредит у формі поновлювальної кредитної лінії в національній валюті України в сумі 1400000,00 грн., з цільовим призначенням (мета) кредиту, поповнення обігових коштів; розмір процентної ставки за користування кредитом та комісії банку, а також порядок їх нарахування передбачені п.п. 1.3.1-1.3.4 спірного договору; строк та порядок видачі кредиту передбачені у п.п.1.2.1, 1.5 спірного договору; черговість погашення платежів за кредитним договором, строк та порядок повернення кредиту сторони передбачили у п.п.1.2.2, 1.3.5 договору; кредитний договір містить перелік прав та обов'язків сторін (розділи 3-6 договору) та відповідальність сторін (розділ 7 договору). Також, спірний кредитний договір містить назву документа; назву, адресу та реквізити сторін та підписаний представниками сторін.
Отже, під час укладення кредитного договору №11140243000 від 11.04.2007р., сторони досягли згоди щодо усіх істотних умов спірного договору.
Щодо тверджень апелянта, що п.п.1.3.2., 4.6., 5.4.-5.7., 5.9.-5.12., 7.1.-7.4., 7.6., 9.1., 9.2. та розділу 11 кредитного договору суперечать нормам чинного законодавства, то такі твердження є безпідставними з огляду на наступне.
Так, п.п.1.3.2., 4.6., 5.4.-5.7., 5.9.-5.12., 7.1.-7.4., 7.6. та розділом 11 спірного кредитного договору встановлено наслідки порушення позичальником (позивачем по справі) договірних зобов'язань і його відповідальність.
Статтею 526 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог -відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Аналогічні положення містяться в ст. 193 Господарському кодексі України.
Частиною 1 статті 530 Цивільного кодексу України, передбачено, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Статтею 611 ЦК України передбачено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.
Частиною 1 статті 216 Господарського кодексу України встановлено, що учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.
Між тим, статтею 627 Цивільного кодексу України передбачено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Аналіз вищевикладених правових норм показує, що сторони у договорі мають право передбачити, як встановлену нормами чинного законодавства відповідальність сторін так і обумовити інші, додаткові наслідки, порушення стороною договірних зобов'язань.
Таким чином, відсутні підстави вважати, що п.п.1.3.2., 4.6., 5.4.-5.7., 5.9.-5.12., 7.1.-7.4., 7.6. спірного кредитного договору суперечать нормам чинного законодавства.
Стосовно п. 9.1 спірного кредитного договору, яким передбачено право банка, у випадку невиконання чи неналежного виконання позичальником своїх зобов'язань, відшкодувати заборгованість за договором шляхом звернення стягнення на заставне майно, то таке право банку, як кредитора, передбачено і Цивільним кодексом України, і Законом України «Про заставу», і Законом України «Про іпотеку».
Щодо п. 9.2 спірного кредитного договору, який містить право банку та випадки при яких банк в односторонньому порядку може збільшити розмір процентної ставки, колегія суддів зазначає, що ст.651 Цивільного кодексу України та ст. 6 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг»в редакції, що діяла на момент укладення спірного правочину, не містила відповідної заборони щодо збільшення банком процентної ставки, а у відповідності до ст. 5 Цивільного кодексу України, закон не має зворотної дії у часі.
Як вже було зазначено вище, статтею 627 Цивільного кодексу України передбачено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору.
Таким чином, позивач мав право не укладати спірний кредитний договір на зазначених умовах, проте не скористався таким правом.
Колегія суддів вважає безпідставними та необґрунтованими посилання позивача на те, що кредитний договір №11140243000 від 11.04.2007р. було вчинено з боку позивача під впливом омани та на вкрай невигідних для нього умовах з огляду на наступне.
Правочин, здійснений під впливом обману, на підставі ст.230 Цивільного кодексу України, може бути визнаний судом недійсним.
Колегія суддів зазначає, що правочин може бути визнаний вчиненим під впливом обману у випадку навмисного цілеспрямованого введення іншої сторони в оману щодо фактів, які впливають на укладення правочину. Ознакою обману є умисел: особа знає про наявність чи відсутність певних обставин і про те, що друга сторона, якби вона володіла цією інформацією, не вступила б у правовідносини, невигідні для неї.
Обман також має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкодити вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування.
При цьому, саме позивач як сторона, яка діяла під впливом обману, повинен довести наявність умислу з боку відповідача, істотність значення обставин, щодо яких її введено в оману, і сам факт обману.
Аналогічна правова позиція викладена у листі Верховного суду України від 24.11.2008р., «Практика розгляду судами цивільних справ про визнання правочинів недійсними».
Колегія суддів зазначає, що позивач, в порушення ст. 33 Господарського процесуального кодексу України, не навів суду жодних підстав та не надав жодних доказів, які б свідчили про те, що спірний кредитний договір було вчинено позивачем під впливом обману.
У відповідності до ст. 233 Цивільного кодексу України, правочин, вчинений особою під впливом тяжкої обставини і на вкрай невигідних умовах, може бути визнаний судом недійсним.
Колегія суддів зазначає, що такі правочини мають дефекти волі і здійснюються за таких обставин, коли особа змушена вчинити правочин на невигідних для себе умовах, чим друга сторона правочину скористалася.
При розгляді зазначеної категорії справ потрібно враховувати такі фактори, як майновий і психічний стан осіб та їх близьких напередодні й на момент вчинення правочину, співмірність наданих послуг із вартістю переданого за правочином майна, а також враховувати їх вплив на формування волевиявлення сторін.
Для визнання правочину недійсним необхідно встановити наявність двох обставин: тяжких обставин та вкрай невигідних умов вчинення правочину.
Тяжкі обставини слід розуміти як не будь-яке несприятливе матеріальне, соціальне чи інше становище, а як його крайні форми.
Тяжкими обставинами можуть бути тяжка хвороба особи, членів її сім'ї чи родичів, смерть годувальника, загроза втратити житло чи загроза банкрутства та інші обставини, для усунення або зменшення яких необхідно укласти такий правочин.
Тяжка обставина є оцінювальною категорією і має визначатися судом з урахуванням всіх обставин справи.
Правочини, що вчиняються особою під впливом тяжкої для неї обставини і на вкрай невигідних умовах, характеризуються тим, що особа їх вчиняє добровільно, усвідомлює свої дії, але вимушена це зробити через тяжкі обставини.
Особа, яка оскаржує правочин, має довести, що за відсутності тяжкої обставини правочин не було б вчинено взагалі або вчинено не на таких умовах.
Аналогічна правова позиція викладена у листі Верховного суду України від 24.11.2008р., «Практика розгляду судами цивільних справ про визнання правочинів недійсними»та Постанові Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 р. №9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними».
Як на тяжку обставину позивач посилається на тяжкий фінансовий стан і загрозу банкрутства. В обґрунтування існування тяжкої обставини позивачем надано звіт про фінансові результати за 2006 рік та договір поставки №1111.1210.2024 від 26.09.2006р. (а.с.50-56,т.1)
Колегія суддів зазначає, що звіт про фінансові результати за 2006 рік та договір поставки №1111.1210.2024 від 26.09.2006р. не є достатніми доказами, з яких би вбачалось, що товариство позивача знаходиться під загрозою банкрутства. Інших доказів, які б свідчили про загрозу банкрутства, позивачем, в порушення ст. 33 Господарського кодексу України, суду не надано.
Колегія суддів також зазначає, що відповідно до ст. 42 Господарського кодексу України визначено, що підприємництво - це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб'єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку. Статтею 44 Господарського кодексу України, підприємництво здійснюється, зокрема, на підставі вільного вибору підприємцем видів підприємницької діяльності та власного комерційного ризику.
Тобто, суб'єкт підприємницької діяльності вправі вибирати спосіб здійснення ним підприємницької діяльності, здійснюючи її на свій ризик, і самостійно відповідати за результати своїх дій, підприємець вільний у виборі напрямків і методів роботи, незалежний у прийнятті рішень, діє своєю волею та за своїми інтересами, вільний у встановленні прав і обов'язків по договорам, що укладаються, у визначенні будь -яких умов договорів, що не суперечать закону.
З матеріалів справи випливає, що позивач, маючи негативні фінансові показники у 2006 році, уклав договір поставки №1111.1210.2024 від 26.09.2006р. на свій ризик. У зв'язку з відсутністю грошових коштів для проведення розрахунку, зокрема, з контрагентом за договором поставки №1111.1210.2024 від 26.09.2006р., позивач, знову ж таки на власний ризик, уклав з відповідачем кредитний договір №11140243000 від 11.04.2007р. з цільовим використанням кредитних коштів -поповнення обігових коштів.
Отже, така обставина, як скрутне фінансове становище, що настало в результаті здійснення господарської діяльності - є комерційним ризиком і позивач повинен сам нести відповідальність за власні комерційні ризики.
Колегія суддів вказує, що позивач не надав суду доказів того, що за відсутності тяжкого фінансового стану він взагалі або на зазначених умовах не уклав би спірний правочин.
Таким чином, відсутні передбачені ст. 233 Цивільного кодексу України підстави для визнання кредитного договору №11140243000 від 11.04.2007р. недійсним.
Отже, кредитний договір №11140243000 від 11.04.2007р. не суперечить нормам чинного законодавства, підписаний повноважними на те особами, при вільному волевиявленні учасників та спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Враховуючи вищевикладене, колегія суддів дійшла висновку, що господарський суд Харківської області законно та обґрунтовано відмовив позивачу у задоволенні позовних вимог про визнання кредитного договору №11140243000 від 11.04.2007р. недійсним.
Також, колегія суддів погоджується з висновком місцевого господарського суду про відмову в задоволенні заяви відповідача про застосування наслідків пропущення строку позовної давності, оскільки відповідно ст. 256 Цивільного кодексу України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Відповідно до ст. 257 Цивільного кодексу України загальна позовна давність встановлюється у три роки. Відповідно до ст. 264 Цивільного кодексу України, перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов'язку. Зважаючи на те, що обов'язок щодо повернення кредиту частково був виконаний позивачем, посилання відповідача на дату підписання Кредитного договору - 11.04.2007 року, є безпідставними.
Що стосується посилань апелянта на порушення господарським судом Харківської області ст. 77 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів зазначає, що згідно ст. 77 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд відкладає в межах строків, встановлених статтею 69 цього Кодексу, розгляд справи, коли за якихось обставин спір не може бути вирішено в даному засіданні. Такими обставинами, відповідно до п.п. 1, 2 зокрема, є нез'явлення в засідання представників сторін, інших учасників судового процесу, та неподання витребуваних доказів.
Колегія суддів зазначає, що питання про те, що певні обставини перешкоджають розгляду справи, вирішується судом залежно від конкретних обставин справи. Так, якщо представники сторін чи інших учасників судового процесу не з'явились в судове засідання та/чи не подали витребуваних документів, а суд дійшов висновку, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, він може не відкладаючи розгляду справи, вирішити спір по суті.
Враховуючи, що відсутність у судовому засіданні господарського суду Харківської області 24.10.2011р. представника відповідача та відсутність в матеріалах справи письмових заперечень позивача на відзив відповідача на позовну заяву та будь-яких інших документів, не призвели до прийняття місцевим господарським судом неправильного рішення по справі, то підстави вважати, що господарський суд Харківської області порушив ст.77 Господарського процесуального кодексу України -відсутні. Також, колегія суддів зазначає, що представник позивача був присутній у судовому засіданні господарського суду Харківської області 24.10.2011р. та мав право та можливість оголосити усні заперечення на відзив відповідача на позовну заяву.
За таких обставин, доводи, викладені в апеляційній скарзі, не знайшли свого підтвердження в матеріалах справи.
З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що при прийнятті рішення місцевий господарський суд забезпечив дотримання вимог чинного законодавства щодо всебічного, повного та об'єктивного дослідження усіх фактичних обставин справи та дав належну правову оцінку наявним у матеріалах справи доказам, через що рішення господарського суду Харківської області від 24.102011р. по справі №37/147-10 підлягає залишенню без змін, а апеляційна - скарга без задоволення.
Враховуючи, що апеляційний господарський суд дійшов висновку про відмову у задоволенні апеляційної скарги, керуючись ст. 49, 99 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги не підлягає відшкодуванню позивачу за рахунок відповідача.
Керуючись ст.ст. 91, 99, 101, 102 п. 1 ст. 103, ст. 105 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства «УКРБУДРЕСУРСИ»залишити без задоволення.
Рішення господарського суду Харківської області від 24.10.2011р. по справі № 37/147-10 залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом двадцяти днів до Вищого господарського суду України.
Головуючий суддя
Суддя
Суддя
Повний текст постанови підписано 19.12.2011р.