"22" грудня 2011 р. Справа № 29/125-08
Колегія суддів у складі:
головуючий суддя , суддя , суддя
при секретарі Ворона В.С.
за участю представників сторін:
прокурора - Здор Т.О.
позивача - не з'явився,
відповідача - не з'явився,
розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу заступника прокурора Київського району м. Харкова (вх.№4658Х/1-38) на рішення господарського суду Харківської області від 18 березня 2008 року у справі
за позовом Приватної виробничо-комерційної фірми “Лесокомпани”, м. Харків,
до Харківської міської ради, м. Харків
про визнання права власності
Приватна виробничо-комерційна фірма “Лесокомпани”звернулась до господарського суду Харківської області із позовними вимогами про визнання за нею права власності на нежитлову будівлю літ. “А-1”, загальною площею 142,5 кв.м., що розташована за адресою: м. Харків, вул. Помірки, буд. №27.
Рішенням господарського суду Харківської області від 18.03.2008 року (суддя Тихий П.В.) позов задоволено частково. Визнано за ПВКФ “Лесокомпани”право власності на нежитлову будівлю літ. “А-1”, загальною площею 120,5 кв.м., що складається з першого поверху, загальною площею 100,7 кв.м. та приміщення підвалу, загальною площею 19,8 кв.м., розташовану за адресою: м. Харків, вул. Померки, буд. №27. В решті позову відмовлено.
Заступник прокурора Київського району м. Харкова, з вищевказаним рішенням господарського суду не погодився, звернувся до Харківського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення господарського суду Харківської області від 18.03.2008 року, та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити. В обґрунтування апеляційної скарги прокурор посилається на порушення господарським судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи. Також прокурор просить вжити заходи до забезпечення позову шляхом накладення арешту на нежитлову будівлю літ. “А-1”, загальною площею 120,5 кв.м., розташовану за адресою: м. Харків, вул. Померки, буд. №27.
Відповідач, Харківська міська рада, свого представника в судове засідання не направив, про дату час та місце проведення судового засідання повідомлявся належним чином, про що свідчить наявне в матеріалах справи повідомлення про вручення представникові відповідача поштового відправлення Харківського апеляційного суду.
Харківським апеляційним господарським судом з метою повідомлення позивача про дату, час та місце проведення судового засідання направлялись копії відповідних ухвал. Вказані копії ухвал були направлені на адресу, що зазначена в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, ця ж адреса позивача була вказана прокурором в апеляційній скарзі, однак повернулись на адресу Харківського апеляційного господарського суду. Таким чином, колегія суддів вважає, що позивач був належним чином повідомлений про дату, час та місце проведення судового засідання.
Від представника позивача на адресу Харківського апеляційного господарського суду надійшло клопотання про відкладення розгляду справу. Клопотання мотивоване тим, що представник позивача не може бути присутнім в судовому засіданні Харківського апеляційного господарського суду, оскільки буде знаходитись у відрядженні у м. Києві та представляти інтереси позивача у Вищому господарському суді України по іншій справі.
Розглянувши зазначене клопотання, колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для його задоволення, оскільки заявником до клопотання не додано жодних доказів на підтвердження обставин, зазначених у клопотання. Такими доказами могли б стати наказ про відрядження, ухвала Вищого господарського суду про призначення справи до розгляду та інше.
Від прокурора на адресу Харківського апеляційного господарського суду надійшла заява про відмову від апеляційної скарги в порядку статті 100 Господарського процесуального кодексу України, в якій останній просить господарський суд прийняти заяву про відмову від апеляційної скарги, та винести ухвалу про прийняття відмови від скарги.
В судовому засіданні прокурор заяву про відмову від апеляційної скарги підтримав, просив її задовольнити.
З приводу заяви прокурора про відмову від апеляційної скарги колегія суддів зазначає, що відповідно до положень частин 1 та 2 статті 100, з урахуванням положень частини 6 статті 22 Господарського процесуального кодексу України, особа, яка подала апеляційну скаргу, має право відмовитися від неї до винесення постанови. Апеляційний господарський суд має право не приймати відмову від скарги, якщо ці дії суперечать законодавству або порушують чиї-небудь права і охоронювані законом інтереси.
З матеріалів справи вбачається, що апеляційна скарга прокурором подана в інтересах Харківської міської ради, з метою захисту охоронюваних законом інтересів останньої при вирішенні питання про визнання права власності на самочинно збудовані об'єкти нерухомості на земельній ділянці розташованій у м. Харкові. Враховуючи викладене, відмова прокурора від апеляційної скарги порушує права відповідача на реалізацію при розгляді справи по суті прав, визначених статтею 22 Господарського процесуального кодексу України, у зв'язку з чим, Харківський апеляційний суд не приймає відмову прокурора від апеляційної скарги.
Також, як було зазначено вище, в апеляційній скарзі прокурор просив вжити заходів до забезпечення позову шляхом накладення арешту на нежитлову будівлю літ. "А-1", загальною площею 120,5 кв.м., яка знаходиться за адресою: м. Харків, вул. Померки, 27.
Колегія суддів зазначає, що відповідно до статті 66 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд за заявою сторони, прокурора чи його заступника, який подав позов, або з своєї ініціативи має право вжити, передбачених статтею 67 цього Кодексу, заходів до забезпечення позову. Забезпечення позову допускається в будь-якій стадії провадження у справі, якщо невжиття таких заходів може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення господарського суду.
Враховуючи те, що прокурором у даній справі позов не подавався, те, що в апеляційній скарзі прокурором не наведено обставин, які б давали підстави вважати, що невжиття заходів до забезпечення позову може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення господарського суду, а також те, що статтею 67 Господарського процесуального кодексу України не передбачено такого заходу до забезпечення позову як накладення арешту на майно, що належить позивачеві, колегія суддів не вбачає підстав для задоволення заяви прокурора про забезпечення позову, та відмовляє у її задоволенні.
Беручи до уваги, що відповідно до статті 33 Господарського процесуального кодексу України обов'язок доказування і подання доказів покладено на сторони, суд згідно зі статтею 75 Господарського процесуального кодексу України розглядає справу за наявними матеріалами.
Дослідивши матеріали справи, проаналізувавши доводи апеляційної скарги, вислухавши пояснення прокурора, та перевіривши правильність застосування місцевим господарським судом норм матеріального та процесуального права, колегія суддів встановила наступне.
28.12.1995 року між ГСКР "Харьковзеленстрой" та ЧПКФ "Лесокомпания" укладено договір про сумісну діяльність щодо розміщення тимчасової споруди у кварталі № 28 Лісопарку, площею 80 кв.м. на місці колишнього кордону лісової охорони для організації прокатного пункту спортивного інвентарю і пункту громадського харчування для відпочиваючих, та утримання частини зелених насаджень і зон відпочинку Лісопарку ЧПКФ "Лесокомпания".
Рішенням Виконавчого комітету Харківської міської ради народних депутатів Харківської області №306 від 17.04.1996 року "Про надання фірмі "Лісокомпані" у користування земельної ділянки по Бєлгородському шосе для обслуговування пункту прокату спортінвентарю з пунктом громадського харчування, зокрема, вирішено надати фірмі "Лесокомпані" у тимчасове користування строком на 5 років на умовах оренди ділянку землі площею, орієнтовно, 153 кв.м. по Бєлгородському шосе (квартал № 28 Лісопарку) для експлуатації та обслуговування пункту прокату спортінвентарю з пунктом громадського харчування; фірмі "Лесокомпані" виконувати зобов'язання, передбачені договором від 28.12.1995 року про спільну діяльність фірми з підприємством "Харківзеленбуд".
24.04.1996 року відповідно до рішення виконкому Харківської міської ради народних депутатів № 306 від 17.04.1996 року виконано встановлення меж земельної ділянки на місцевості.
04.06.1996 року між Виконавчим комітетом Харківської міської ради народних депутатів та Приватною виробничо-комерційною фірмою "Лесокомпани" укладено договір № 492 на право тимчасового користування землею на умовах оренди (далі за текстом - Договір).
Відповідно до умов пункту 1.1 Договору, Виконавчий комітет Харківської міської ради народних депутатів рішенням № 306 від 17.04.1996 року надає, а ПВКФ "Лесокомпани" приймає в тимчасове користування земельну ділянку за адресою: м. Харків, Бєлгородське шосе (квартал № 28 Лісопарку), загальною площею 0,0227 гектарів.
30.07.1996 року Харківським міським бюро технічної інвентаризації видано реєстраційне посвідчення про те, що нежитлова споруда, загальною площею 110 кв.м., розташована у м. Харкові по вул. Помірки, №27 зареєстрована за ПВКФ "Лесокомпани".
Як вказує позивач в позовній заяві, ним до вищенаведеної будівлі площею 110 кв.м. за адресою м. Харкові по вул. Помірки, №27 було здійснено добудову загальною площею 32,2 кв.м.
Згідно технічного паспорту на нежитлову будівлю № 27 по вул. Помірки у м. Харкові та експлікації приміщень до плану поверхів, загальна площа по літ. "А-1" складає 120,5 кв.м., а площа самовільно збудованих приміщень складає 14,9 кв.м.
Згідно з технічним висновком про стан будівельних конструкцій нежитлових приміщень (добудованих), а також з'ясування можливості їх експлуатації за адресою: м. Харків, Помірки, № 27, літ А-1, складеного ПП "Модулор-сервис", приміщення можуть бути використані за призначенням, а саме - у якості нежилих.
Із посиланням на статті 318, 321, 376, 386 Цивільного кодексу України, позивач звернувся до господарського суду з даним позовом про визнання за ним права власності на нежитлову будівлю літ "А-1", загальною площею 142,5 кв.м., що розташована за адресою: м. Харків, вул. Помірки, 27.
Вирішуючи питання про наявність або відсутність правових підстав для задоволення позову, колегія суддів зазначає наступне.
Згідно з положеннями частини 1, 2, 3, 4 статті 376 Цивільного кодексу України, житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважаються самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без належного дозволу чи належно затвердженого проекту, або з істотними порушеннями будівельних норм і правил. Особа, яка здійснила або здійснює самочинне будівництво нерухомого майна, не набуває права власності на нього. Право власності на самочинно збудоване нерухоме майно може бути за рішенням суду визнане за особою, яка здійснила самочинне будівництво на земельній ділянці, що не була їй відведена для цієї мети, за умови надання земельної ділянки у встановленому порядку особі під уже збудоване нерухоме майно. Якщо власник (користувач) земельної ділянки заперечує проти визнання права власності на нерухоме майно за особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво на його земельній ділянці, або якщо це порушує права інших осіб, майно підлягає знесенню особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво, або за її рахунок.
З вищевикладених положень чинного законодавства вбачається, що визнання права власності на самочинно збудоване нерухоме майно за рішенням суду можливе за наявності певних умов в їх сукупності, а саме: надання забудовнику земельної ділянки у встановленому порядку, відсутність порушень будівельних норм і правил, заперечень з боку власника земельної ділянки, відсутність порушення в результаті самочинної забудови прав інших осіб. Відсутність хоча б однієї із вищезазначених умов унеможливлює визнання права власності на самочинне будівництво за рішенням суду.
Відповідно до статті 12 Земельного кодексу України до повноважень сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин на території сіл, селищ, міст належить, зокрема, розпорядження землями територіальних громад, надання земельних ділянок у користування із земель комунальної власності відповідно до цього Кодексу.
Згідно до статті 124 Земельного кодексу України передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування шляхом укладення договору оренди земельної ділянки.
Враховуючи те, що в матеріалах справи відсутні належним чином затверджений проект будівництва, дозвіл на проведення будівництва, а також те, що будівництво здійснено на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, колегія суддів дійшла висновку про те, що спірні нежитлові приміщення, побудовані позивачем - є самочинним будівництвом.
Задовольняючи позов, господарський суд не звернув увагу на те, що згідно частини 3 статті 376 ЦК України право власності на самочинне збудоване нерухоме майно може бути за рішенням суду визнане за особою, яка здійснила самочинне будівництво на земельній ділянці, що не була їй відведена для цієї мети, за умови надання земельної ділянки у встановленому порядку особі під уже збудоване нерухоме майно. За цих обставин суду належало з'ясувати, чи вирішував компетентний орган за зверненням позивача питання про надання останньому земельної ділянки розташованої під збудованим нерухомим об'єктом, такого цільового призначення, яке передбачає можливість будівництва на ній.
Колегія суддів зазначає, що в матеріалах справи відсутні докази того, що позивач отримав земельну ділянку у встановленому порядку під уже збудоване нерухоме майно.
Так, пунктом 1.2 договору вищенаведеного договору № 492 від 04.06.1996 року встановлено, що земельна ділянка надається позивачеві у тимчасове користування на умовах оренди строком на 5 років для експлуатації та обслуговування пункту прокату спортінвентарю з пунктом громадського харчування. Згідно з абзацом 2 підпункту "б" пункту 3.1 цього, Міськвиконком зобов'язаний у місячний строк після одержання клопотання землекористувача розглянути питання про продовження дії цього договору на новий строк, або його розірвання.
В матеріалах справи відсутні докази того, що договір № 492 від 04.06.1996 року було продовжено на новий строк, інших договорів про надання позивачеві земельної ділянки під самочинно побудоване нерухоме майно матеріали справи також не містять.
Також в матеріалах справи відсутні будь-які докази того, що спірне самочинне будівництво здійснено відповідачем, за його рахунок, або з його будівельних матеріалів.
Таким чином, правові підстави для визнання за позивачем права власності на спірну будівлю в порядку частини 3 статті 376 Цивільного кодексу України відсутні.
Крім того, колегія суддів звертає увагу на те, що відповідно до частини 1 статті 1 Господарського процесуального кодексу України, підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності (далі - підприємства та організації), мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених цим Кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.
Частиною 2 статті 20 Господарського кодексу України встановлено, що кожний суб'єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів. Права та законні інтереси зазначених суб'єктів захищаються шляхом, зокрема, визнання наявності або відсутності прав.
Відповідно до частини 1 статті 15 Цивільного кодексу України, Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Згідно з частинами 1 та 2 статті 16 Цивільного кодексу України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів може бути, зокрема, визнання права.
Статтею 392 Цивільного кодексу України передбачено, що власник майна може пред'явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.
З аналізу зазначених норм закону вбачається, що передумовою для судового захисту цивільного права -є його порушення, невизнання, або оспорювання.
В матеріалах справи відсутні докази порушення, невизнання, або оспорювання прав позивача за захистом яких він звернувся до господарського суду.
Таким чином, колегія суддів дійшла висновку про те, що позовні вимоги не ґрунтуються на положеннях чинного законодавства, у зв'язку з чим - задоволенню не підлягають.
Згідно з частиною 1 та пунктом 10 частини 2 статті 105 Господарського процесуального кодексу України, за наслідками розгляду апеляційної скарги апеляційний господарський суд приймає постанову. У постанові маює бути зазначений, зокрема, новий розподіл судових витрат у разі скасування чи зміни рішення.
При визначенні нового розподілу судових витрат колегія суддів керується положеннями статті 49 Господарського процесуального кодексу України.
Колегія суддів зазначає, що рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги норм процесуального права і всебічно перевіривши обставини, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, і при їх відсутності - на підставі закону, що регулює подібні відносини, або виходячи із загальних засад і змісту законодавства України.
Обґрунтованим визнається рішення, в якому повно відображені обставини, які мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні.
Мотивувальна частина рішення повинна містити встановлені судом обставини, які мають значення для справи, їх юридичну оцінку, а також оцінку всіх доказів.
Приймаючи оскаржуване рішення по справі місцевий господарський суд неповно з'ясував обставини, що мають значення для справи, та неправильно застосував норми матеріального права, у зв'язку з чим це рішення підлягає скасуванню, а апеляційна скарга прокурора -задоволенню.
Враховуючи викладене, керуючись статтями 99, 101, 103, 104, 105 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів Харківського апеляційного господарського суду
Відмовити у задоволенні заяви заступника прокурора Київського району міста Харкова про відмову від апеляційної скарги.
Апеляційну скаргу заступника прокурора Київського району міста Харкова задовольнити.
Рішення господарського суду Харківської області від 18.03.2008 року у справі № 29/125-08 скасувати.
Прийняти нове рішення.
В задоволенні позову відмовити.
Стягнути з Приватної виробничо-комерційної фірми "Лесокомпани" (61084, м. Харків, вул. Батумська, 16, ідентифікаційний код 21183329) в доход Державного бюджету України 470 грн. 50 коп. судового збору за подання апеляційної скарги.
Дана постанова набирає законної сили з дня її підписання і може бути оскаржена протягом 20 днів до Вищого господарського суду України.
Головуючий суддя Сіверін В. І.
Суддя Терещенко О.І.
Суддя Медуниця О.Є.
Повний текст постанови підписано 23.12.2011 року