"21" грудня 2011 р. Справа № 5016/3852/2011(1/239)
м. Миколаїв
За позовом: Релігійної громади Євангельських християн-баптистів
/юридична адреса: 54017, м. Миколаїв, вул. Московська, 44, кв. 1/
/поштова адреса: 54001, м. Миколаїв, а/с 396/
до відповідача: Миколаївської міської Ради
/ м. Миколаїв, вул. Адміральська, 20/
про визнання незаконним п. 18.1 рішення від 21.04.2011р. та визнання права постійного користування земельною ділянкою площею 5260 кв. м.
Суддя Васильєва Л.І.
Від позивача: ОСОБА_1. дов. від 16.08.2011р., ОСОБА_2 дов.від 28.11.2011р., ОСОБА_3 дов. від 28.11.2011р.
Від відповідача:ОСОБА_4. дов. від 26.08.2011р.
Позивач звернувся до господарського суду з позовом про визнання незаконним п. 18.1 рішення від 21.04.2011р. №5/34 про відмову в наданні в постійне користування земельної ділянки площею 5260 кв. м та визнання за ним права на постійне користування вказаною ділянкою. Свої вимоги позивач ґрунтує на порушенні відповідачем положень статті 92 земельного кодексу України та статті 17 Закону України «Про свободу совісті та релігійні організації».
Відповідач позов не визнає з тих підстав, що позивач звернувся з заявою від 19.05.2010 року про продовження терміну дії раніше укладеного договору оренди на спірну земельну ділянку. Приписи Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні»визначають виключне право за міською радою вирішувати питання щодо надання земельної ділянки, отже до компетенції суду не відноситься вирішення спору щодо визнання права на постійне користування землею.
Розглянувши надані сторонами докази, заслухавши доводи представників сторін у судовому засіданні, суд
встановив:
На підставі рішення міської ради від 20.07.2004 року № 22/8 позивачу надана в оренду земельна ділянка загальною площею 5259 кв.м. для будівництва комплексу споруд культового призначення по вул. Архітектора Старова (мікрорайон Північний), про що укладено договір оренди від 17.08.2004 року. Рішенням міської ради від 18.11.2005 року № 37/41 продовжено термін оренди земельної ділянки площею 5259 кв.м. на п'ять років до 20.07.2010 року та укладено відповідний договір оренди від 04.01.2006 року.
01.03.2010 року позивач звернувся до відповідача з заявою про передача вказаної вище земельної ділянки у постійне користування.
Рішенням міської ради від 21.04.2011 року № 5/34 (пункт 18.1.) позивачу відмовлено в наданні зазначеної вище земельної ділянки у постійне користування та рекомендовано позивачу надати пакет документів для відведення земельної ділянки в оренду. Вказане рішення позивач просить визнати незаконним.
Позовні вимоги задоволенню не підлягають з огляду на наступне:
стаття 19 Конституції України зобов'язує органи місцевого самоврядування діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України.
Вказане рішення відповідає вказаним вище вимогам, оскільки прийняте у відповідності до статей 13, 41 Конституції України та статей 26, 33 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні».
Дійсно, відповідно до пункту «в»статті 92 Земельного кодексу України релігійні організації мають право на отримання в постійне користування земельної ділянки, необхідної для будівництва і обслуговування культових та інших будівель, необхідних для забезпечення їх діяльності.
Відповідно припису статті 123 земельного кодексу України надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування здійснюється на підставі рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування, для чого заінтересована особа звертається з відповідною заявою.
Разом з тим, як свідчать надані відповідачем докази, після звернення з заявою від 01.03.2010 року(а.с.41-45) про надання земельної ділянки у постійне користування, позивач звернувся з іншою заявою від 19.05.2010року(а.с.46), яка фактично виключає попередню, а саме про продовження дії договору оренди від 04.01.2006 року для завершення будівництва, що й стало правомірною підставою для прийняття оспорюваного рішення від 21.04.2011 року № 5/34 (пункт 18.1.) про відмову в наданні зазначеної вище земельної ділянки у постійне користування та рекомендовано позивачу надати пакет документів для відведення земельної ділянки в оренду. Вказане рішення органу місцевого самоврядування не виключає права позивача на його звернення у подальшому з заявою про надання земельної ділянки у постійне користування з подачею відповідного пакету документів, передбачених статтею 123 земельного кодексу України.
Лише після прийняття органом державної влади або місцевого самоврядування рішення про надання земельної ділянки у власність або в користування, затвердження результатів аукціону, укладення відповідної цивільно-правової угоди, набуття права власності на житловий будинок, будівлю, споруду особа має право на одержання земельної ділянки у власність або в користування і право вимагати оформлення документів, що посвідчують право власності або право користування земельною ділянкою.
Приписом статті 125 Земельного кодексу України встановлено, що право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав.
За відсутності рішення органу виконавчої влади або місцевого самоврядування про надання земельної ділянки у власність або в користування юридична особа або фізична особа не має права використовувати земельну ділянку державної або комунальної форми власності.
Технічна документація із землеустрою, на яку посилається позивач, не визначена законом як підстава набуття права на земельну ділянку і не є правовстановлюючим документом, спрямованим на набуття, зміну або припинення прав та обов'язків сторін, а є лише невід'ємною частиною договору оренди земельної ділянки.
За вказаних вище обставин у позивача відсутнє право постійного користування земельною ділянкою загальною площею 5259 кв.м. для будівництва комплексу споруд культового призначення по вул. Архітектора Старова (мікрорайон Північний). Отже, в задоволенні позову необхідно відмовити.
Керуючись ст.ст. 44, 49, 82 - 85 Господарського процесуального кодексу України, суд,-
В позові відмовити.
Рішення у відповідності зі ст.85 Господарського процесуального кодексу України набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня підписання рішення, оформленого відповідно до статті 84 цього Кодексу.
Сторони, які беруть участь у справі, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення повністю або частково у порядку і строки встановлені ст.93 Господарського процесуального кодексу України.
Суддя Л.I.Васильєва
Повний текст рішення складено та підписано 26.12.2011р.