21.12.11р.Справа № 8/5005/15218/2011
За позовом Сільськогосподарського приватного підприємства "Чумаки", (с. Чумаки, Дніпропетровський район, Дніпропетровська область)
до Приватного підприємства "Павлоградська Зернова Компанія", (м. Павлоград, Дніпропетровська область)
про стягнення заборгованості за договором зберігання № 70 від 19.03.2008 року за надані послуги у розмірі 50 010,80 грн.
Суддя Дубінін І.Ю.
Представники:
Від позивача: ОСОБА_1 - представник (дов. б/№ від 28.04.11р.)
від відповідача: ОСОБА_2 - представник (дов. б/№ від 21.11.11р.)
Сільськогосподарське приватне підприємство "Чумаки" (далі - позивач) звернулося до господарського суду із позовом до Приватного підприємства "Павлоградська Зернова Компанія" (далі - відповідач) про стягнення заборгованості за договором зберігання №70 від 19.03.2008 року за надані послуги у розмірі 50 010,80 грн.
Сума позову складається з суми основного боргу.
Позовні вимоги обґрунтовані невиконанням відповідача за договором зберігання № 70 від 19.03.2008р. за надані послуги. А саме відповідачем порушено господарське зобов'язання, яке виникло за умов договору № 70 від 19.03.08р., що до зберігання продукції яка вказана в додатку № 1 до вище зазначеного договору.
22.11.2011 року від відповідача до господарського суду надійшов відзив № 337 від 21.11.11р., в якому відповідач проти позовних вимог заперечує та вважає, що вимога позивача про стягнення з відповідача заборгованості за послуги по договору зберігання № 70 від 19.03.2008 року в сумі 50 010,80 грн. не ґрунтуються ні на законі ні на договорі, тому така вимога не підлягає задоволенню.
Суд вважає достатніми матеріали справи для слухання справи у відповідно до ст. 75 Господарського процесуального кодексу України за наявними в ній матеріалами.
Дослідивши матеріали справи, вислухавши доводи представника позивача, оцінивши докази в їх сукупності, господарський суд, -
19.03.2008 року між Сільськогосподарським приватним підприємством "Чумаки", як зберігач, та Приватним підприємством "Павлоградська Зернова Компанія", як власник, було укладено договір зберігання № 70, згідно п. 1.1. договору, власник передає, а зберігач приймає на відповідальне зберігання продукцію у кількості вказаному в акті приймання-передачі доданому до даного договору.
Пунктом 2.1 договору оплата послуг здійснюється згідно виставлених рахунків.
Відповідно до п. 2.2 договору оплата послуг зберігача згідно п. 2.1 здійснюється власником шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок зберігача протягом 10 банківських днів з моменту підписання Акту виконаних робіт.
За весь період дій договору у Приватного підприємства "Павлоградська Зернова Компанія" не було претензія, щодо якості надання послуг Сільськогосподарським приватним підприємством "Чумаки" та згідно перерахованих у первісному позові актів приймання-передачі продукції з відповідального зберігання, продукція не мала недоліків.
Як стверджує позивач, за весь період зберігання Сільськогосподарське приватне підприємство "Чумаки" не отримувало від Приватного підприємства "Павлоградська Зернова Компанія" плати за зберігання, яка передбачена пунктом 2.1 договору.
У зв'язку з чим Сільськогосподарським приватним підприємством "Чумаки", як зберігачем за договором було виставлено рахунок № 0000000000041 та акт виконаних робіт від 01.07.2011 року за увесь період зберігання на суму 50 010 грн. 80 коп., який по теперішній час не сплачено Приватним підприємством "Павлоградська Зернова Компанія".
З приводу заперечень відповідача господарський суд вважає за необхідне зазначити наступне.
Відповідно до ст. 173 Господарського кодексу України, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Згідно ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
Господарське зобов'язання виникає, зокрема із господарського договору (ст. 174 Господарського кодексу України).
Згідно зі ст.ст. 525, 526, 530 Цивільного кодексу України, одностороння відмова вiд зобов'язання або одностороння змiна його умов не допускається, якщо iнше не встановлено договором або законом. Зобов'язання має виконуватися належним чином вiдповiдно до умов договору та вимог цього Кодексу, iнших актiв цивiльного законодавства. Якщо у зобов'язаннi встановлений строк (термiн) його виконання, то воно пiдлягає виконанню у цей строк (термiн).
Згідно ч. 1 ст. 946 Цивільного кодексу України плата за зберігання та троки її внесення встановлюються договором зберігання.
Як вбачається із складеного позивачем рахунку-фактури № 0000000000041 від 01.07.2011 р., плата за послуги зберігання нарахована відповідачеві на міндобрива в кількості 86225,59 т/днів за тарифом 0,486 грн./т.
За змістом п.п. 2.1, 2.2 договору обов'язок відповідача по оплаті послуг позивача виникає лише за наступних обов'язкових та взаємопов'язаних умов:
а) рахунок зберігача має бути прийнятий до оплати власника;
б) між сторонами договору має бути підписаний Акт виконаних робіт.
Як зазначає відповідач, рахунок позивача не був і не міг бути прийнятий відповідачем до оплати вже через те, що, як вказано вище, розмір плати за послуги зберігання договором взагалі не був обумовлений.
Крім того, Акт виконаних робіт з підписанням якого пов'язано виникнення у підприємства відповідача обов'язку по оплаті послуг зберігача, відповідачу не надсилалося.
Отримавши відповідачем вищезгаданий рахунок позивача, в ході численних телефонних переговорів відповідач так і не зміг з'ясувати, звідки взялися застосовані ними тариф та методика, за якою позивач нарахував відповідачу плату за послуги зберігання. Тому 19.07.2011 р. на адресу позивача відповідачем було направлено лист з проханням розшифрувати даний рахунок. Вказані вимоги відповідача були залишені позивачем без відповіді.
Між позивачем та відповідачем конкретний розмір плати за послуги зберігання договором не був обумовлений, а нарахована позивачем сума, зазначена у рахунку-фактурі № 0000000000041 від 01.07.2011 р., не має під собою ні правових підстав, ні будь-якого економічного обґрунтування.
За таких обставин, твердження позивача про порушення відповідачем умов договору є безпідставними. Оскільки конкретний розмір плати за послуги зберігання договором не обумовлений, виходячи з чого, позивач не вправі вимагати від відповідача оплати послуг у розмірі, визначеному самим позивачем на власний розсуд, в односторонньому порядку, без погодження з іншою стороною договору.
Крім того, строк дії вищевказаного договору сплив ще 31.12.2008р., але протягом більше ніж двох з половиною років підприємство відповідача безрезультатно намагалося повернути від позивача залишок належних відповідачу міндобрив, які залишалися на зберіганні у зберігача після закінчення договору.
Через ухилення зберігача від належного виконання умов договору, а саме повернення належного власнику товару, у серпні 2011р. відповідач змушений був звернутися до суду.
Як встановлено матеріалами справи, рішенням господарського суду Дніпропетровської області від 10.10.2011 р. по справі № 21/5005/10191/2011 Сільськогосподарське приватне підприємство "Чумаки" зобов'язане повернути Приватному підприємству "Павлоградська Зернова Компанія" міндобрива в кількості 10,526 тон, переданих Сільськогосподарському приватному підприємству "Чумаки" на зберігання на підставі вищевказаного договору.
Відповідно до ст.ст. 33, 34 Господарського процесуального кодексу, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Таким чином, вимоги позивача про стягнення з відповідача заборгованість за договором зберігання №70 від 19.03.2008 року за надані послуги у розмірі 50 010,80 грн. є безпідставними та необґрунтованими.
Викладене є підставою для відмови у задоволенні позову у повному обсязі. Судові витрати, відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, необхідно покласти на позивача.
Керуючись ст.ст. 49, 75, 82 - 85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд, -
У задоволенні позову відмовити у повному обсязі.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його підписання і може бути оскарженим протягом цього строку до Дніпропетровського апеляційного господарського суду.
Суддя І.Ю. Дубінін