< Копия >
Іменем України
29.08.11Справа №2а-1964/11/2770
Окружний адміністративний суд міста Севастополя у складі:
суддя - Водяхін С.А.,
секретар - Авчиян К.Е.,
за участю:
позивача -ОСОБА_1, паспорт виданий Гагарінським РВ УМВС України у м. Севастополі 02 червня 2000 року;
представника відповідача -Академії військово-морських сил ім. П.С. Нахімова -в судове засідання не з'явився, повідомлявся належним чином, причин неявки або про поважність причин неприбуття суду не повідомив,
розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Академії військово-морських сил імені П.С. Нахімова про визнання бездіяльності протиправною та стягнення грошової компенсації за не отримане речове майно, -
У червні 2011 року ОСОБА_1 звернувся до Окружного адміністративного суду міста Севастополя з адміністративним позовом до Академії військово-морських сил імені П.С. Нахімова про визнання бездіяльності начальника Академії військово-морських сил імені П.С. Нахімова протиправною та стягнення з відповідача компенсацію вартості не отриманого речового майна у розмірі 6 586 грн. 95 коп.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що ОСОБА_1 під час проходження військової служби у Академії військово-морських сил імені П.С. Нахімова, не був забезпечений речовим майном та не отримав грошову компенсацію замість нього після звільнення зі служби у запас.
У судовому засіданні позивач просив позов задовольнити у повному обсязі.
Представник відповідача у судове засідання не з'явився, повідомлявся належним чином, причин неявки або про поважність причин неприбуття суду не повідомив. Заперечень проти позову не надіслав.
Заслухавши пояснення позивача, встановивши обставини справи, дослідивши докази, вивчивши матеріали справи, суд вважає, що позов підлягає задоволенню з наступних підстав.
Судом встановлено, що позивач проходив військову службу у Академії військово-морських сил імені П.С. Нахімова до 17 грудня 2010 року. Відповідно до наказу начальника Генерального штабу -Головнокомандувача Збройних Сил України від 29 листопада 2010 року № 926 позивач був звільнений з військової служби у запас. Наказом начальника Академії військово-морських сил імені П.С. Нахімова від 17 грудня 2010 року № 818 виключений зі списків особового складу академії та знятий з усіх видів забезпечення і направлений для постановки на військової облік до Севастопольського об'єднаного міського військового комісаріату.
З пояснень позивача вбачається, що він був звільнений з військової служби без права носіння форми, у зв'язку з чим після відставки звернувся до Академії військово-морських сил імені П.С. Нахімова з проханням виплатити компенсацію за не отримане речове майно.
Відповідно до довідок від 24 травня 2011 року № 235/рс та 236/рс, виданих Академією військово-морських сил імені П.С. Нахімова, заборгованість академії перед позивачем за недоотримане речове забезпечення становить у загальному розмірі 6 586 гривень 95 копійок.
Відповідно до частини п'ятої статті 17 Конституції України, держава забезпечує соціальний захист громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей.
Згідно з частиною першою статті 91 Закону України “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей” (далі -Закон), продовольче та речове забезпечення військовослужбовців здійснюється за нормами і в терміни, що встановлюються Кабінетом Міністрів України.
Частиною другою статті 91 Закону в редакції, що діяла до 01 січня 2007 року, передбачено що, військовослужбовці, які проходять військову службу за контрактом або перебувають на кадровій військовій службі, мають право на отримання замість належних їм за нормами забезпечення предметів речового майна грошової компенсації в розмірі вартості зазначених предметів.
3 11 березня 2000 року Законом України “Про деякі заходи щодо економії бюджетних коштів” призупинена дія частини другої статті 91 Закону України, в частині одержання військовослужбовцями продовольчих пайків або, за їх бажанням, грошової компенсації замість них, та замість речового майна.
Однак, частина перша статті 9 Закону, гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів, тому призупинення дії частини другої статті 91 Закону, не скасовує гарантій по забезпеченню військовослужбовців, встановлених цим Законом.
Відповідно до статей 1, 2, 4 Закону нормативно-правові акти органів державної влади та органів місцевого самоврядування, які обмежують права і пільги військовослужбовців та членів їх сімей, є недійсними. Ніхто не вправі обмежувати військовослужбовців та членів їх сімей у правах і свободах, визначених законодавством України. Забезпечення виконання цього Закону, інших нормативно-правових актів щодо соціального і правового захисту військовослужбовців та членів їх сімей покладається на органи державної влади та органи місцевого самоврядування.
Також, у Рішенні Конституційного Суду України від 09 липня 2007 року № 6-рп/2007 зазначено, що утверджуючи та забезпечуючи права і свободи громадян, Держава окремими законами України встановила певні соціальні пільги, компенсації і гарантії, що є складовою конституційного права на соціальний захист та юридичними засобами здійснення цього права, а тому відповідно до частини другої статті 6, частини другої статті 19, частини першої статті 68 Конституції України вони є загальнообов'язковими, однаковою мірою мають додержуватися органами державної влади, місцевого самоврядування, їх посадовими особами.
Крім того, Конституційний Суд у зазначеному рішенні дійшов до висновку, що відповідно до частини третьої статті 22, статті 64 Конституції України право громадян на соціальний захист, інші соціально-економічні права можуть бути обмежені, у тому числі зупиненням дії законів, лише в умовах воєнного або надзвичайного стану на певний строк.
Таку правову позицію Конституційний Суд України висловив і у рішенні від 20 березня 2002 року № 5-рп /2007 (справа щодо пільг, компенсацій і гарантій) (пункт 6 мотивувальної частини).
Згідно зі статтею 22 Конституції України конституційні права та свободи гарантуються і не можуть бути скасовані. Ніхто не має права обмежувати військовослужбовців та членів їх сімей, як громадян України в правах і свободах, встановлених законодавством. Тобто при прийнятті нових законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.
Крім того, відповідно до пункту 28 Положення про порядок речового забезпечення військовослужбовців Збройних Сил та інших військових формувань у мирний час, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 28 жовтня 2004 року № 1441, військовослужбовцям, які звільняються у запас або відставку без права носіння військової форми одягу, виплачується грошова компенсація за нестримане речове майно або за їх згодою видається речове майно на суму грошової компенсації пропорційно часу, що минув з дня виникнення права на отримання речового майна до дати підписання наказу про звільнення або закінчення контракту.
Судом встановлено що, позивач у період проходження військової служби звертався до відповідача з проханням видати речове майно, а після звільнення зі служби без права носіння форми -з проханням виплатити компенсацію за не отримане речове майно. Проте, Академія військово-морських сил імені П.С. Нахімова, в якій позивач знаходився на речовому забезпеченні під час проходження військової служби, речового майна не надала, грошову компенсацію за нього не сплатила.
Таким чином, судом встановлено, що при звільнені позивача з військової служби повний розрахунок з ним не був здійснений та компенсація за не отримане їм речове майно не виплачена.
Відповідно ст. 6 Конституції України органи законодавчої, виконавчої та судової влади здійснюють свої повноваження у встановлених цією Конституцією межах та відповідно до законів України.
Статтею 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно вимог частини першої статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Відповідно до частини другої статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
З врахуванням зазначеного, виходячи з аналізу законодавства України, дослідивши та оцінивши надані суду докази у їх сукупності, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню, а сума заборгованості у розмірі 6 586 грн. 95 коп. підлягає стягненню з Академії військово-морських сил імені П.С. Нахімова на користь ОСОБА_1.
Керуючись статтями 157 -163, 167 Кодексу адміністративного судочинства України, -
Позов задовольнити.
Визнати протиправною бездіяльність начальника Академії військово-морських сил імені П.С. Нахімова щодо невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації замість речового майна в сумі 6 586 грн. 95 коп.
Стягнути з Академії військово-морських сил імені П.С. Нахімова на користь ОСОБА_1 грошову компенсацію замість речового майна в сумі 6 586 (шість тисяч п'ятсот вісімдесят шість) гривень 95 копійок.
Постанова набирає законної сили в порядку, встановленому статтею 254 Кодексу адміністративного судочинства України, та може бути оскаржена до Севастопольського апеляційного адміністративного суду у порядок і строки, передбачені статтею 186 Кодексу адміністративного судочинства України.
Відповідно до частини третьої статті 160 Кодексу адміністративного судочинства України, повний текст постанови складено та постанова підписана 05 вересня 2011 року.
Постанова не набрала законної сили.
Суддя С.А. Водяхін