< Копия >
Іменем України
28.07.11Справа №2а-1823/11/2770
Окружний адміністративний суд міста Севастополя у складі:
суддя - Водяхін С.А.,
секретар -Філімонцева О.В.,
за участю:
позивача -ОСОБА_1 -в судове засідання не з'явився, повідомлявся належним чином, надав до суду клопотання з проханням розглянути справу за його відсутністю;
представника відповідача -Військової частини А 4515 -в судове засідання не з'явився, повідомлявся належним чином, надіслав до суду заперечення проти позову, у яких просив розглянути справу за його відсутністю,
розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Військової частини А 4515 про визнання дій протиправними та стягнення грошової компенсації за не отримане речове майно, -
У червні 2011 року ОСОБА_1 звернувся до Окружного адміністративного суду міста Севастополя з адміністративним позовом до військової частини А 4515 про визнання дій військової частини А 4515 по невиплаті грошової компенсації за не отримане речове майно протиправними та стягнення з відповідача на його користь компенсацію вартості не отриманого речового майна у розмірі 1 370 грн. 97 коп.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що ОСОБА_1 під час проходження військової служби у військової частині А 4515, не був забезпечений речовим майном та не отримав грошову компенсацію замість нього після звільнення зі служби у запас.
У судове засідання позивач не з'явився, повідомлявся належним чином, надіслав до суду клопотання з проханням розглянути справу за його відсутністю. Зазначив, що на позовних вимогах наполягає.
Представник відповідача у судове засідання не з'явився, повідомлявся належним чином, надіслав до суду письмові заперечення проти позову, у яких просив розглянути справу за його відсутністю.
Встановивши обставини справи, дослідивши докази, вивчивши матеріали справи, суд вважає, що позов підлягає задоволенню з наступних підстав.
Судом встановлено, що позивач проходив військову службу у Військової частині А 4515 до 29 березня 2011 року. Відповідно до наказу командувача Повітряних сил Збройних Сил України від 22 лютого 2011 року № 99 позивач був звільнений з військової служби у запас. Наказом командира військової частини А 4515 від 29 березня 2011 року № 59 позивач виключений зі списків особового складу військової частини та знятий з усіх видів забезпечення і направлений для постановки на військової облік до Севастопольського об'єднаного міського військового комісаріату.
Позивач був звільнений з військової служби без права носіння форми, у зв'язку з чим після відставки звернувся до військової частини А 4515 з проханням виплатити компенсацію за не отримане речове майно.
Відповідно до довідки від 21 червня 2011 року № 2, виданої військовою частиною А 4515, заборгованість зазначеної військової частини перед позивачем за недоотримане речове забезпечення становить у загальному розмірі 1 370 гривень 97 копійок.
Відповідно до частини п'ятої статті 17 Конституції України, держава забезпечує соціальний захист громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей.
Згідно з частиною першою статті 91 Закону України “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей” (далі -Закон), продовольче та речове забезпечення військовослужбовців здійснюється за нормами і в терміни, що встановлюються Кабінетом Міністрів України.
Частиною другою статті 91 Закону в редакції, що діяла до 01 січня 2007 року, передбачено що, військовослужбовці, які проходять військову службу за контрактом або перебувають на кадровій військовій службі, мають право на отримання замість належних їм за нормами забезпечення предметів речового майна грошової компенсації в розмірі вартості зазначених предметів.
3 11 березня 2000 року Законом України “Про деякі заходи щодо економії бюджетних коштів” призупинена дія частини другої статті 91 Закону України, в частині одержання військовослужбовцями продовольчих пайків або, за їх бажанням, грошової компенсації замість них, та замість речового майна.
Однак, частина перша статті 9 Закону, гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів, тому призупинення дії частини другої статті 91 Закону, не скасовує гарантій по забезпеченню військовослужбовців, встановлених цим Законом.
Відповідно до статей 1, 2, 4 Закону нормативно-правові акти органів державної влади та органів місцевого самоврядування, які обмежують права і пільги військовослужбовців та членів їх сімей, є недійсними. Ніхто не вправі обмежувати військовослужбовців та членів їх сімей у правах і свободах, визначених законодавством України. Забезпечення виконання цього Закону, інших нормативно-правових актів щодо соціального і правового захисту військовослужбовців та членів їх сімей покладається на органи державної влади та органи місцевого самоврядування.
Також, у Рішенні Конституційного Суду України від 09 липня 2007 року № 6-рп/2007 зазначено, що утверджуючи та забезпечуючи права і свободи громадян, Держава окремими законами України встановила певні соціальні пільги, компенсації і гарантії, що є складовою конституційного права на соціальний захист та юридичними засобами здійснення цього права, а тому відповідно до частини другої статті 6, частини другої статті 19, частини першої статті 68 Конституції України вони є загальнообов'язковими, однаковою мірою мають додержуватися органами державної влади, місцевого самоврядування, їх посадовими особами.
Крім того, Конституційний Суд у зазначеному рішенні дійшов до висновку, що відповідно до частини третьої статті 22, статті 64 Конституції України право громадян на соціальний захист, інші соціально-економічні права можуть бути обмежені, у тому числі зупиненням дії законів, лише в умовах воєнного або надзвичайного стану на певний строк.
Таку правову позицію Конституційний Суд України висловив і у рішенні від 20 березня 2002 року № 5-рп /2007 (справа щодо пільг, компенсацій і гарантій) (пункт 6 мотивувальної частини).
Згідно зі статтею 22 Конституції України конституційні права та свободи гарантуються і не можуть бути скасовані. Ніхто не має права обмежувати військовослужбовців та членів їх сімей, як громадян України в правах і свободах, встановлених законодавством. Тобто при прийнятті нових законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.
Крім того, відповідно до пункту 28 Положення про порядок речового забезпечення військовослужбовців Збройних Сил та інших військових формувань у мирний час, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 28 жовтня 2004 року № 1441, військовослужбовцям, які звільняються у запас або відставку без права носіння військової форми одягу, виплачується грошова компенсація за нестримане речове майно або за їх згодою видається речове майно на суму грошової компенсації пропорційно часу, що минув з дня виникнення права на отримання речового майна до дати підписання наказу про звільнення або закінчення контракту.
Судом встановлено що, позивач у період проходження військової служби звертався до відповідача з проханням видати речове майно, а після звільнення зі служби без права носіння форми -з проханням виплатити компенсацію за не отримане речове майно. Проте, військова частина А 4515, в якій позивач знаходився на речовому забезпеченні під час проходження військової служби, речового майна не надала, грошову компенсацію за нього не сплатила.
Таким чином, судом встановлено, що при звільнені позивача з військової служби повний розрахунок з ним не був здійснений та компенсація за не отримане їм речове майно не виплачена.
Відповідно ст. 6 Конституції України органи законодавчої, виконавчої та судової влади здійснюють свої повноваження у встановлених цією Конституцією межах та відповідно до законів України.
Статтею 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно вимог частини першої статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Відповідно до частини другої статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
З врахуванням зазначеного, виходячи з аналізу законодавства України, дослідивши та оцінивши надані суду докази у їх сукупності, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню, а сума заборгованості у розмірі 1 370 грн. 97 коп. підлягає стягненню з військової частини А 4515 на користь ОСОБА_1.
Керуючись статтями 157 -163, 167 Кодексу адміністративного судочинства України, -
Позов задовольнити.
Визнати протиправними дії командування військової частини А 4515 по невиплаті ОСОБА_1 грошової компенсації за не отримане речове майно.
Стягнути з військової частини А 4515 на користь ОСОБА_1 грошову компенсацію замість речового майна в сумі 1 370 (одна тисяча триста сімдесят) гривень 97 копійок.
Постанова набирає законної сили в порядку, встановленому статтею 254 Кодексу адміністративного судочинства України, та може бути оскаржена до Севастопольського апеляційного адміністративного суду у порядок і строки, передбачені статтею 186 Кодексу адміністративного судочинства України.
Відповідно до частини третьої статті 160 Кодексу адміністративного судочинства України, повний текст постанови складено та постанова підписана 03 серпня 2011 року.
Постанова не набрала законної сили.
Суддя С.А. Водяхін