ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА
01601, м.Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1
Вн. №27/282
м. Київ
22 листопада 2011 року № 2а-12621/11/2670
за позовом Дочірнього підприємства "Адідас-Україна"
до Управління у справах захисту прав споживачів у м. Києві
про визнання дії пртиправними, скасування постанови від №002044 від 02.08.2011 року
Суддя О.В.Головань
Обставини справи:
Позовні вимоги заявлені про скасування постанови Управління у справах захисту прав споживачів у м. Києві №002044/пром від 02.08.11 р. про накладення стягнень, передбачених ст.23 Закону України "Про захист прав споживачів".
В судовому засіданні 07.11.11 р. оголошено ухвалу про перехід до розгляду справи в порядку письмового провадження згідно ч. 6 ст. 128 КАС України, оскільки до судового засідання не з'явилися представники сторін, належним чином повідомлені про час та місце розгляду справи; в матеріалах справи достатньо доказів для прийняття рішення по суті; необхідності заслуховувати пояснення свідка чи експерта немає.
Ознайомившись з матеріалами справи, заслухавши пояснення представників сторін, суд, -
10.02.11 р. Управлінням у справах захисту прав споживачів у м. Києві згідно ст. 26 Законів України "Про захист прав споживачів", "Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності", направлення на право проведення планової перевірки від 07.02.11 р. №000882/0037, плану Управління на 2011 рік проведено перевірку магазину "Адідас" Дочірнього підприємства "Адідас-Україна" (м. Київ, проспект Генерала Ватутіна, 2-Т) з дотримання законодавства про захист прав споживачів, якою встановлені порушення вимог Закону України "Про захист прав споживачів", а саме:
реалізація товарів непродовольчої групи, що не відповідає вимогам ДСТУ 4519:2006 "Споживче маркування товарів легкої промисловості. Загальні правила маркування" п.п. 4.6.2, а саме - без зазначення місцезнаходження виробника, його адреси, чим порушено вимоги ст. 6 Закону України "Про захист прав споживачів" та р. І п. 14 Правил роздрібної торгівлі непродовольчими товарами, затверджених наказом Міністерства економіки України №104 від 19.04.07 р., про що складено акт № 000518 та припис керівнику господарюючого суб'єкта, яким зобов'язано надати звіт про усунення недоліків та прибуткові документи на зазначений товар в таблиці № 1 акту до 22.02.11 р.
02.08.11 р. Управлінням у справах захисту прав споживачів у м. Києві на підставі акта перевірки дотримання законодавства про захист прав споживачів № 000518 від 10.02.11 р. винесено постанову № 002044/пром про накладення стягнень, передбачених статтею 23 Закону України "Про захист прав споживачів", у розмірі 92 830 грн.
Позивач - Дочірнє підприємство "Адідас-Україна" - вважає вказану постанову незаконною та просить її скасувати з таких підстав.
Позивач стверджує, що ДП "Адідас-Україна" не було вчасно повідомлено про час і місце розгляду справи, що згідно п. 4 Положення про порядок накладення та стягнення штрафів за порушення законодавства про захист прав споживачів, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 17.08.02р. №1177, виключає можливість розгляду справи та прийняття відповідного рішення.
На адресу позивача повідомлення від Управління про розгляд справи 02.08.11 р. надійшло лише 04.08.11 р., що підтверджується штемпелем вхідної кореспонденції.
Згідно інформації, наданої поштовим відділенням №225 м. Києва на адвокатський запит, рекомендоване повідомлення про виклик до Управління отримане Управлінням 03.08.11 р., тобто, станом на момент розгляду справи в Управлінні не було інформації про те, чи належним чином повідомлений позивач про розгляд.
Щодо виявленого порушення по суті позивач зазначає наступне.
Закон України "Про захист прав споживачів" не зазначає, де конкретно має знаходитися необхідна інформація для споживачів, в той час як в магазині на момент проведення перевірки була присутня вся необхідна для споживача інформація, а саме: на ціннику міститься інформація про назву товару, артикул, ціну, дату виготовлення, адресу виробника (імпортера), у куточку споживача знаходиться інформаційний бюлетень з детальною інформацією про товар та умови його зберігання, гарантійні строки, розшифровка спорткодів, а також наводиться інформація про виробників товару, на касі магазину знаходиться інформаційна пам'ятка щодо інформації, яка зазначена в інформаційному бюлетені.
Згідно акту перевірки зазначено про реалізацію товару, що не відповідає вимогам нормативних документів, тоді як посадові особи Управління зазначають про відсутність у маркуванні товару інформації про місцезнаходження виробника, його адреси. Тобто, позивача притягнуто до відповідальності за невідповідність товару вимогам нормативних документів, що передбачено п. 4 ст. 23 Закону України "Про захист прав споживачів", хоча до якості товару ні в акті перевірки, ні в оскаржуваній постанові немає жодних зауважень, а відсутність певної інформації на маркуванні товару це порушення, яке передбачено п. 7 ст. 23 Закону України "Про захист прав споживачів".
Відповідач - Управління у справах захисту прав споживачів у м. Києві -проти задоволення позовних вимог заперечив з таких підстав.
Твердження позивача про порушення його права на участь у розгляді питання про накладення стягнень, передбачених ст. 23 Закону України "Про захист прав споживачів", є безпідставними, оскільки 25.07.11 р. за №0208/05088 позивачу на його адресу скеровано запрошення щодо розгляду справи, отримане представником позивача 01.08.11 р.
Крім того, згідно п. 4 Положення про порядок накладення та стягнення штрафів за порушення законодавства про захист прав споживачів, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 17.08.02р. №1177, у разі відсутності представника суб'єкта господарювання справу може бути розглянуто лише у випадку, коли незважаючи на своєчасне повідомлення суб'єкта господарювання господарської діяльності про час тв місце розгляду справи, від нього не надійшло клопотання про відкладення розгляду справи.
Перевіркою встановлено порушення ДСТУ 4519:2006 "Непродовольчі товари. Споживче маркування товарів легкої промисловості. Загальні правила", а саме: без зазначення місцезнаходження виробника, його адреси.
Дія стандарту поширюється на всіх суб'єктів господарювання на території України незалежно від форм власності.
Позивачем під час реалізації товару порушено вимоги стандарту, у зв'язку з чим винесено постанову про накладення санкцій в порядку п. 2 ч. 1 ст. 23 Закону України "Про захист прав споживачів", а не п. 4 ч. 1 ст. 23 Закону.
Проаналізувавши матеріали справи та пояснення представників сторін, суд дійшов висновку про те, що позовні вимоги є обґрунтованими та підлягають до задоволення з таких підстав.
Згідно оскаржуваної постанови позивача притягнено до відповідальності згідно п. 2 ч. 1 ст. 23 Закону України "Про захист прав споживачів" - виготовлення або реалізацію продукції, що не відповідає вимогам нормативних документів, про що безпосередньо зазначено у постанові.
Згідно п. 16 ст. 1 Закону термін "нормативний документ" застосовується у значенні, визначеному Законом України "Про стандартизацію".
Згідно ст. 1 Закону України "Про стандартизацію" нормативний документ - документ, який установлює правила, загальні принципи чи характеристики різних видів діяльності або їх результатів. Цей термін охоплює такі поняття як "стандарт", "кодекс усталеної практики" та "технічні умови".
В даному випадку відповідач посилається на ДСТУ №4519:2006 "Непродовольчі товари. Споживче маркування товарів легкої промисловості. Загальні правила", затверджені наказом Державного комітету України з питань технічного регулювання та споживчої політики від 28.02.06 р. №54, як на нормативний документ, вимоги якого порушено позивачем в даному випадку.
Щодо обов'язковості дотримання вимог вказаного ДСТУ №4519:2006 суд зазначає наступне.
Згідно п. 3, 4 Прикінцевих положень Закону України "Про стандартизацію" державні та інші стандарти є чинними до припинення їх дії або до прийняття відповідних стандартів згідно з вимогами цього Закону. Вимоги державних та інших стандартів, обов'язкові до виконання, є чинними до прийняття відповідних технічних регламентів та інших нормативно-правових актів, які регулюють ці питання.
Згідно ст. 11 Закону в редакції станом на 26.02.06 р. (прийняття ДСТУ №4519:2006) стандарти застосовуються на добровільній основі, за винятком випадків, коли застосування цих стандартів вимагають технічні регламенти.
Станом на 2006 р. технічного регламенту щодо текстильних виробів не існувало, тобто, станом на момент прийняття ДСТУ №4519:2006 він застосовувався господарюючими суб'єктами на добровільній основі.
Згідно ст. 13 Закону України "Про стандарти, технічні регламенти та процедури оцінки відповідності" відповідність введених в обіг в Україні продукції, процесів та послуг технічним регламентам є обов'язковою.
Тобто, для з'ясування питання про обов'язковість застосування ДСТУ №4519:2006 станом на час прийняття оскаржуваної постанови, необхідно з'ясувати, чи вимагають відповідні технічні регламенти їх застосування. У протилежному випадку, за загальним правилом ст. 11 Закону, вимоги ДСТУ №4519:2006 застосовуються на добровільній основі.
Відповідно до ст. 15 ГК України у сфері господарювання застосовуються: технічні регламенти; стандарти; кодекси усталеної практики; класифікатори; технічні умови.
Застосування стандартів чи їх окремих положень є обов'язковим для:
суб'єктів господарювання, якщо на стандарти є посилання в технічних регламентах;
учасників угоди (контракту) щодо розроблення, виготовлення чи постачання продукції, якщо в ній (ньому) є посилання на певні стандарти;
виробника чи постачальника продукції, якщо він склав декларацію про відповідність продукції певним стандартам чи застосував позначення цих стандартів у її маркуванні.
Згідно ст. 1 Закону України "Про стандарти, технічні регламенти та процедури оцінки відповідності" технічний регламент - закон України або нормативно-правовий акт, прийнятий Кабінетом Міністрів України, у якому визначено характеристики продукції або пов'язані з нею процеси чи способи виробництва, а також вимоги до послуг, включаючи відповідні положення, дотримання яких є обов'язковим. Він може також містити вимоги до термінології, позначок, пакування, маркування чи етикетування, які застосовуються до певної продукції, процесу чи способу виробництва.
В порядку ст. 14 Закону постановою Кабінету Міністрів України від 14.01.09 р. №13 затверджено Технічний регламент щодо назв текстильних волокон і маркування текстильних виробів. Технічний регламент є обов'язковим до застосування з 2012 року.
Таким чином, у будь-якому випадку у суду відсутні підстави для висновку про обов'язковість застосування ДСТУ №4519:2006 "Непродовольчі товари. Споживче маркування товарів легкої промисловості. Загальні правила" при реалізації текстильних виробів.
Відповідно, за недотримання вимог п. 4.6.8. ДСТУ № 4519:2006 щодо визначення на маркуванні текстильного виробу дати виготовлення (місяць і рік) виробником товару/виробу, суб'єктів господарювання не може бути притягнено до відповідальності, оскільки цей акт не є нормативним актом, обов'язковим до виконання.
За таких обставин позивачем не допущено порушення п. 2 ч. 1 ст. 23 Закону України "Про захист прав споживачів" - виготовлення або реалізацію продукції, що не відповідає вимогам нормативних документів, оскільки визначені відповідачем нормативні документи не є обов'язковими для виконання.
Відповідно, до п. 14 Правил роздрібної торгівлі непродовольчими товарами, затверджених наказом Міністерства економіки України від 19.04.07 р. №104, згідно якого забороняється продаж товарів, що не мають відповідного маркування, не може вважатися порушеним, оскільки згідно наведеного вище вимоги з маркування в даному випадку не мали відповідати ДСТУ № 4519:2006 в обов'язковому порядку.
При цьому, представник відповідача підтвердив, що адміністративно-господарська санкція застосована до позивача саме за порушення п. 2 ч. 1 ст. 23 Закону України "Про захист прав споживачів", а не за будь-яке інше порушення, пов'язане, зокрема, з якістю товару або відсутністю необхідної інформації щодо товару, тому суд не вважає за необхідне надавати оцінку відповідним поясненням сторін, а з'ясовує виключно наявність чи відсутність зазначеного в оскаржуваній постанові порушення.
Щодо процедурних порушень, допущених Управлінням під час розгляд справи про притягнення позивача до адміністративної відповідальності, суд зазначає наступне.
Процедурні порушення можуть бути підставою для скасування постанови про накладення адміністративно-господарських стягнень лише у випадках, якщо вони є настільки суттєвими, що призвели до прийняття невірного по суті рішення.
В даному випадку суду не надано доказів того, що порушення відповідачем п. 4 Положення про порядок накладення та стягнення штрафів за порушення законодавства про захист прав споживачів, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 17.08.02р. №1177, призвело до прийняття невірного по суті рішення, оскільки навіть за присутності представника позивача відповідачем було би прийнято оскаржувану постанову.
Зокрема, до винесення оскаржуваної постанови позивачем 22.02.11 р. надано свої пояснення щодо виявлених порушень, зафіксованих в акті перевірки.
В цих поясненнях викладена така сама позиція, що міститься і у позовній заяві.
Таким чином, у суду відсутні підстави для висновку про те, що відсутність представника позивача під час прийняття оскаржуваної постанови могла вплинути на прийняте відповідачем рішення.
Згідно ч. 3 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано; безсторонньо; добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно; з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно.
За таких обставин в даному випадку оскаржуване рішення винесене суб'єктом владних повноважень необґрунтовано, оскільки позивача притягнуто до відповідальності за порушення нормативного акту, не обов'язкового до застосування.
На підставі вищенаведеного, ст. 160-163, 186 КАС України, суд, -
1. Позовні вимоги задовольнити.
2. Визнати незаконною та скасувати постанову Управління у справах захисту прав споживачів у м. Києві №002044/пром від 02.08.11 р. про накладення на Дочірнє підприємство "Адідас-Україна" стягнень, передбачених ст.23 Закону України "Про захист прав споживачів".
3. Стягнути з державного бюджету України на користь Дочірнього підприємства "Адідас-Україна" 3,4 грн. судового збору.
4. Постанова може бути оскаржена в порядку ст. 186 КАС України.
Суддя О.В. Головань
Повний текст постанови
виготовлено і підписано 22.11.11 р.