ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА
01601, м.Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1
(письмове провадження)
06 жовтня 2011 року № 2а-9600/11/2670
Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Клименчук Н.М., розглянувши адміністративну справу
за позовомОСОБА_1
доДержавної податкової інспекції у Солом'янському районі м. Києва
про визнання протиправним та скасування податкових повідомлень-рішень
ОСОБА_1 звернувся до Окружного адміністративного суду м. Києва з позовом до Державної податкової інспекції у Солом'янському районі м. Києва про визнання протиправним та скасування податкових повідомлень-рішень.
Позовні вимоги позовних вимог мотивовано тим, що податковим органом неправомірно винесено податкові повідомлення-рішення, без врахування всіх фактичних обставин.
Представником відповідача надано письмові заперечення проти позовних вимог.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно дослідивши докази, суд приходить висновку, що позов підлягає задоволенню з таких підстав.
На підставі направлення від 01.11.2010р. №2346/17-4 виданого ДПІ у Солом'янському районі м. Києві проведена планова виїзна документальна перевірка з питань дотримання вимог податкового законодавства за період 01.07.2009р. по 30.06.2010р.
За результатами проведеної перевірки складено акт від 01.12.2010р. №19309/17-4-3075717119, яким встановлено порушення ст. 13 Декрету Кабінету Міністрів України «Про прибутковий податок з громадян», пп. «а»п. 19 ст. 19 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб»та пп. 7.4.4 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість».
В результаті чого податковим органом винесено податкові повідомлення-рішення №0004091704/0 від 13.12.2010р. та №0004101704/0 від 13.12.2010р.
Не погоджуючись з висновками акту перевірки та винесеними податковими повідомленнями-рішеннями позивач оскаржив їх до ДПІ у Солом'янському районі м. Києва. Рішенням про результати розгляду первинної скарги від 17.02.2011р. №2919/С/25-010 податкові повідомлення-рішення №0004091704/0 від 13.12.2010р. та №0004101704/0 від 13.12.2010р. залишено без змін, а скаргу без задоволення.
Не погоджуючись з рішенням про результати розгляду первинної скарги позивачем подано скаргу до ДПА у м. Києві на податкові повідомлення-рішення №0004091704/0 від 13.12.2010р. та №0004101704/0 від 13.12.2010р. Рішенням про результати розгляду скарги від 29.04.2011р. №650/С/25-214 ДПА у м. Києві податкові повідомлення-рішення залишено без змін, а скаргу позивача без задоволення.
Не погоджуючись з рішенням ДПА у м. Києві від 29.04.2011р. №650/С/25-214 про результати розгляду скарги, позивачем подано скаргу до ДПА України. Рішенням ДПА України від 25.05.2011р. №5123/С/25-0815 податкові повідомлення-рішення №0004091704/0 від 13.12.2010р. та №0004101704/0 від 13.12.2010р. залишено без змін, а скаргу позивача без задоволення.
Суд не може погодитися з наданими доводами відповідача про правомірність винесених податкових повідомлень-рішень, виходячи з наступного.
На підставі договорів оренди №96 від 01.10.2009р. та №КД-200509\о-1 від 20.05.2009р., позивачем отримано у користування нежитлові приміщення з метою використання їх у своїй підприємницькій діяльності. Відповідно до актів прийому-передачі виконаних робіт (наданих послуг), позивач отримав послуги з оренди нежитлових приміщень, використав їх у своїй підприємницькій діяльності і, відповідно до договору, зобов'язався сплачувати за користування приміщеннями незалежно від результатів своєї діяльності.
Перевіркою встановлено, що ОСОБА_1, що при здійсненні підприємницької діяльності позивач формував витрати, пов'язані із продажем товарів, фарбуванням, ремонтом та технічним обслуговуванням автомобілів.
В акті перевірки зазначено, що при порівняні даних декларацій про доходи, одержані в ІІІ-ІV кв. 2009р., І-ІІ кв. 2010р. за даними книги обліку доходів та витрат №108/11-02/1 від 26.01.2009р., банківськими виписками, актами виконаних робіт, іншими витратами документами встановлено, що ОСОБА_1 враховано до складу валових витрат: витрати, які не пов'язані з одержанням доходу, а саме: витрати на сплату оренди виробничого приміщення на загальну суму 75123,07грн. (за ІІІ-ІV кв. 2009р. - в сумі 57749,33грн., за І-ІІ кв. 2010р. - 17373,74грн.), витрати на сплату за використану електроенергію в виробничому приміщенні на загальну суму 4423,05грн. (за ІІІ-ІV кв. 2009р. - в сумі 1115,01грн., за І-ІІ кв. 2010р.- 3308,04грн.), амортизація за І-ІІ кв. 2010р. на загальну суму 2435,53грн., витрати, які не підтвердженні документально та не пов'язані з одержанням доходу за І-ІІ кв. 2010р. на загальну суму 16014,39грн., а саме сплату: за пшеницю на суму 5244,34грн., за ячмінь на суму 495,45грн., за оренду офісу на суму 4676,60грн., за послуги банку на суму 370,00грн., до Пенсійного фонду на суму 5228,00грн.
Також актом перевірки встановлено, що за ІІІ-ІV кв. 2009р. валовий дохід ОСОБА_1 за даними декларацій склав 951614,00грн. (за результатами перевірки - 951614,00грн.), валові витрати - 943652,00грн. (за результатами перевірки - 884787,66грн.), сума заниження податку з доходів фізичних осіб внаслідок завищення валових витрат склала 8829,65грн. (951614,00грн. - 884787,66грн.)* 15% - 1194,30грн.). За І-ІІ кв. 2010р. валовий дохід ОСОБА_1 склав за даними декларацій 1731304,44грн. (за результатами перевірки -1731304,44грн.), валові витрати - 1707428,91грн. (за результатами перевірки - 1668297,21грн.), сума заниження податку з доходів фізичних осіб внаслідок завищення валових витрат склала 9451,08грн. (1731304,44грн. -1668297,21грн.)* 15%).
Отже, позивачем порушено ст. 13 Декрету Кабінету Міністрів від 26.12.1992р. №13-92 «Про прибутковий податок з громадян»(надалі по тексту - Декрет) та пп. «а»п.19.1 ст.19 Закону України від 22.05.2003р. №889-ІУ «Про податок з доходів фізичних осіб»та донараховано податку з доходів фізичних осіб на загальну суму 18280,73 грн. Розрахунок донарахованої суми податкового зобов'язання по податку з доходів фізичних осіб за 2009 рік проводився з урахуванням річного перерахунку за 2009 рік, проведеного в обліковій інформаційній системі «ТАХ»в автоматичному режимі на підставі поданої річної декларації відповідно до ст. 14 Декрету.
Крім того, перевіркою встановлено, що позивачем порушено вимоги п.п.7.4.4 п.7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість»№ 168/97-ВР від 03.04.1997р., а саме включив до податкового кредиту витрати, які не відносяться до складу валових витрат та не призначенні для використання в господарській діяльності підприємця на загальну суму ПДВ 13384,00грн.: за липень 2009р. оренда виробничого приміщення за серпень 2009р. на суму ПДВ -1553,58 грн.; за серпень 2009р. оренда виробничого приміщення за липень, серпень, вересень 2009р. на суму ПДВ - 4666,66 грн.; за листопад 2009р. оренда виробничого приміщення за жовтень 2009р. на суму ПДВ - 2083,33 грн.; за грудень 2009р. оренда виробничого приміщення за листопад, грудень 2009р. на суму ПДВ - 2474,20 грн.; за лютий 2010р. відшкодування послуг енергопостачання виробничого приміщення за грудень, 2009р., січень 2010р., лютий 2010р. на суму ПДВ - 869,05 грн.; за квітень 2010р. оренда виробничого приміщення за січень, лютий 2010р. на суму ПДВ-1737,37 грн.
Перевіркою достовірності відображених показників у поданих деклараціях з податку на додану вартість за період з 01.07.2009 р. по 30.06.2010 р. встановлено заниження податку на додану вартість, що підлягає сплаті в бюджет на загальну суму 13384,00 грн., чим порушено пп.7.7.1, п.7.7, ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість»№ 168/97-ВР від 03.04.97р. із змінами та доповненнями.
ОСОБА_1 здійснював діяльність у сфері оптової торгівлі зерном у період з 01.07.2009р. по 30.06.2010р., оптової торгівлі будматеріалами (бетоном) - з 01.07.2009р. по 31.12.2009р., технічного обслуговування та ремонту автомобілів: з 01.03.2010р. по 30.06.2010р. Для здійснення підприємницької діяльності підприємцем використовувались орендовані приміщення за адресами: м. Київ, вул. Набережно-Хрещатицька, 10А - офіс (строк дії договору до 15.04.2010р.), м. Київ, вул. Перемога, 20; відповідно пп. 2.1 договорів оренди приміщення № 45 від 30.10.2008р., № 96 від 01.10.2009р.; виробниче приміщення. Згідно з поясненням підприємця та візиток, за адресою: м. Київ, вул. Перемога, 20, знаходилось СТО, в якому проводилось технічне обслуговування та ремонт автомобілів. Документів щодо використання виробничого приміщення за адресою м. Київ, вул. Перемога,20 за іншими видами діяльності, крім СТО, до перевірки не надано. Згідно з документами, наданими до перевірки (книга обліку доходів та витрат; виписки банку від 12.04.2010р., 22.04.2010р., 13.05.2010р., 19.05.2010р., 20.05.2010р., 2605.2010р., 03.06.2010р., 24.06.2010р.; акти приймання-передачі виконаних робіт з фарбування та ремонту автомобілів від 09.03.2010р., 10.03.2010р., 06.04.2010р., 05.05.2010р., 03.06.2010р., 24.06.2010р.; рахунків-фактур № СФ-0000008 від 09.03.2010р., №СФ-0000019 від 29.03.2010р., №СФ-0000031 від 28.04.2010р., №СФ-0000034 від 05.05.2010р., №СФ-0000035 від 07.05.2010р.) встановлено отримання доходу від виконання робіт з фарбування та ремонту автомобілів та виконання вищезазначених робіт в виробничому приміщенні за адресою м. Київ, вул. Перемоги, 20 (СТО) з березня 2010р. по червень 2010р.
Однак, суд не може погодитися з доводами представника відповідача, щодо порушення позивачем ст. 13 Декрету Кабінету Міністрів «Про прибутковий податок з громадян»та пп. «а»п.19.1 ст.19 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб» та пп.7.4.4 п.7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість»№ 168/97-ВР від 03.04.1997р., виходячи з наступного.
Згідно з п. 22.10 ст. 22 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб»до набрання чинності спеціальним законом з питань оподаткування фізичних осіб - СПД про оподаткування доходів фізичних осіб від заняття підприємницькою діяльністю діють положення розділу IV Декрету.
Відповідно до ст. 13 розділу IV Декрету оподатковуваним доходом вважається сукупний чистий дохід, тобто різниця між валовим доходом (виручкою у грошовій і натуральній формі) і документально підтвердженими витратами, безпосередньо пов'язаними з одержанням доходу. До складу витрат, безпосередньо пов'язаних з одержанням доходів, належать документально підтверджені витрати, які включаються до складу валових витрат виробництва (обігу) або підлягають амортизації.
Згідно з додатком 7 «Про склад валових витрат виробництва (обігу), що виключаються з валового доходу платників податку - фізичних осіб»до Інструкції про оподаткування доходів фізичних осіб від заняття підприємницькою діяльністю, затвердженої наказом ГДПІ України від 21.04.1993р. № 126, фізична особа - платник податку не є юридичною особою і платником податку на прибуток, не зобов'язана вести бухоблік, тому формує витрати поперечно ст.5 «Валові витрати»і відповідно до ст. 8 «Амортизація»Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»з деякими особливостями.
Положення ст. 5 Закону про прибуток, валові витрати застосовуються в частині підтвердження первинними документами витрачених сум згідно операціями (відповідним переліком ст. 5), за результатами або за участю яких у податковому періоді (у звітному кварталі) безпосередньо отримано дохід.
Згідно п. 5.1. ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»валові витрати виробництва та обігу (далі - валові витрати) - це сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.
Відповідно до пп. 5.2.1. п. 5.2. ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»до складу валових витрат включаються: суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг).
Щодо встановленого порушення пп.7.4.4 п.7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість»№ 168/97-ВР від 03.04.1997р.
Відповідно до пп. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість»податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг) та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.
Згідно пп. 7.4.5. п. 7.4. ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість»не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними.
Крім того, відповідно до вказаного вище пункту платник податку може нести відповідальність у вигляді фінансових санкцій, установлених законодавством, нарахованих на суму податкового кредиту, лише у випадку не підтвердження документами, зазначеними цим підпунктом.
Отримані податкові накладні були досліджені при проведенні перевірки та знайшли своє відображення в Акті перевірки.
Отже, єдиною можливою підставою для застосування пп. 7.4.5 п.7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість»являється відсутність податкових накладних на зазначені в Акті суми податкового кредиту.
Суми податку на додану вартість за отриманими податковими накладними включені до податкового кредиту відповідного періоду, відображені у реєстрах отриманих податкових накладних, відповідають даним податкових декларацій з ПДВ за перевіряємий період.
Реєстри податкових накладних та податкові декларації з податку на додану вартість були досліджені при проведенні перевірки та знайшли своє відображення в Акті перевірки.
Таким чином, платником податків на підтвердження обґрунтованості віднесення до складу податкового кредиту сум податку на додану вартість були надані податкові накладні, які не мають недоліків та порядок заповнення яких відповідає встановленому чинним законодавством, а саме пп. 7.2.1 п. 7.2 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість».
Згідно пп. 7.5.1 п.7.5 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість»датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій:
- або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків;
- або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).
Враховуючи викладене, керуючись пп. 7.4.1 п.7.4 ст. 7, пп. 7.5.1 п.7.5 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість», позивачем правомірно віднесено до складу податкового кредиту з ПДВ і зазначені податковим органом суми, що ним не прийняті.
Роблячи передчасні висновки, тим самим ДПІ виходить за межі своїх повноважень, передбачених ст.10 Закону України «Про державну податкову службу в Україні», відповідно до якої не має повноважень щодо надання правової оцінки юридичним фактам, що є компетенцією судових органів.
Висновки ДПІ надумані, необґрунтовані і тому, на об'єкти оподаткування та податкові зобов'язання платника податків не впливають.
У відповідності до норм чинного законодавства операції з придбання послуг відображені у податковому обліку, включені до податкової звітності, яка подана належним чином, податки сплачені, про що свідчать податкові декларації та платіжні доручення на оплату ПДВ.
В судовому засіданні встановлено, що позивач на підставі податкових накладних визначив валові витрати та податкового кредиту керувався безпосередньо зазначеними нормами Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», а тому позивачем обґрунтовано віднесено на валові витрати та до податкового кредиту суми, які витрачені на придбання робіт, товарів, послуг безпосередньо пов'язаних із здійсненням господарської діяльності.
Відповідно до статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією України та законами України.
Відповідно до частини третьої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Відповідно до статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові особи і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно із частиною 1 статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Відповідно до частини 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Керуючись статтями 9, 11, 69, 70, 71, 94, 158-163, 167, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.
Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення №0004091704/0 від 13.12.2010р. та №0004101704/0 від 13.12.2010р. винесені Державною податковою інспекцією у Солом'янському районі м. Києва.
Постанова може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції протягом десяти днів за правилами, встановленими ст. ст. 185-187 Кодексу адміністративного судочинства України, шляхом подання через суд першої інстанції апеляційної скарги.
Суддя Н.М. Клименчук