Харківський окружний адміністративний суд
16 грудня 2011 р. справа № 2а-13802/11/2070
Харківський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Котеньова О.Г., при секретарі судового засідання Мартинчук С.М.,
за участі сторін:
представника позивача - ОСОБА_1,
представника відповідача - Гадяцької Т.О.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Харкові адміністративну справу за адміністративним позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 до Державної податкової інспекції у Московському районі міста Харкова про скасування податкового повідомлення - рішення, -
Позивач, Фізична особа-підприємець ОСОБА_3 звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Московському районі міста Харкова, в якому просить суд скасувати податкове повідомлення-рішення від 10.10.2011 року №0000531704, яким позивачу визначено суму податкового зобов'язання з податку на додану вартість в загальній сумі 1346430,03 грн., з яких основний платіж 897620,02 грн. та фінансова санкція 448810,01 грн. Посилаючись на факти викладені в позовній заяві, позивач просить суд задовольнити позов повністю.
В судовому засіданні представник позивача підтримав позовні вимоги, та просив задовольнити їх в повному обсязі.
Представник відповідача в судовому засіданні заперечував проти задоволення позову, з підстав, викладених в письмових запереченнях, які приєднані до матеріалів справи.
Вислухавши думку представників сторін, дослідивши матеріали справи, вивчивши доводи адміністративного позову, письмові пояснення позивача та заперечення проти них, дослідивши наявні по справі докази, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог, виходячи з наступних підстав.
Судом встановлено, що фізична особа-підприємець ОСОБА_3 зареєстрований як суб'єкт підприємницької діяльності виконавчим комітетом Харківської міської ради 10.12.2004 року, знаходиться на податковому обліку в Державній податковій інспекції у Московському районі м. Харкова з 27.12.2004 року за №НОМЕР_1, та є платником податку на додану вартість, відповідно до свідоцтва №НОМЕР_2 від 28.01.2005 року.
З 09.09.2011 року по 15.09.2011 року Державною податковою інспекцією у Московського району м. Харкова була проведена невиїзна позапланова перевірка ФОП ОСОБА_3 з питань правомірності нарахування податкового кредиту за період з 01.04.2010 року по 31.08.2010 року по взаємовідносинам з ТОВ "Компанія Альтер" та ТОВ "Технопром.Буд".
За наслідками перевірки було складено акт перевірки №2699/174/2970509618 від 22.09.2011 року, згідно висновків якого було встановлено з боку позивача порушення пп.7.4.1, пп.7.4.4, пп.7.4.5 п.7.4 ст.7 Закону України "Про податок на додану вартість" №168/97-ВР від 03.04.1997 року, в результаті чого до складу податкового кредиту ФОП ОСОБА_3 зайво віднесені суми ПДВ у загальному розмірі 897620,02 грн. (у тому числі за квітень 2010 року - 204865,28 грн., червень 2010 року - 45712,56 грн., за серпень 2010 року - 647042,18 грн.), за угодами, які визнані нікчемними та в силу ст.216 Цивільного кодексу України.
На підставі зазначених висновків, відповідачем було винесено податкове повідомлення-рішення №0000531704 від 10.10.2011 року, яким ФОП ОСОБА_3 визначено суму податкового зобов'язання з податку на додану вартість в сумі 1346430,03 грн., (у т.ч. за основним платежем - 897620,02 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями - 448810,01 грн.).
Перевіривши оскаржуване податкове повідомлення-рішення ДПІ у Московському районі м. Харкова на відповідність вимогам ч.3 ст.2 КАС України, суд встановив наступне.
З акту перевірки №2699/174/2970509618 від 22.09.2011 року вбачається, що ФОП ОСОБА_3 до ДПІ у Московському районі м. Харкова були надані податкові декларації з ПДВ, а саме: за квітень 2010 року вх. ДПІ №41877 від 25.05.2010 року з додатком №5 (розшифровки податкових зобов'язань та податкового кредиту в розрізі контрагентів); за червень 2010 року вх. ДПІ №9002876140 від 21.07.2010 року з додатком №5 (розшифровки податкових зобов'язань та податкового кредиту в розрізі контрагентів ) та з додатком №1 (коригування сум ПДВ); за серпень 2010 року вх. ДПІ №9003865375 від 17.09.2010 року, з додатком №5 (розшифровки податкових зобов'язань та податкового кредиту в розрізі контрагентів).
Як зазначено в акті перевірки, згідно даних Розділу ІІ додатка 5 до декларації з ПДВ за квітень та червень 2010 року ФОП ОСОБА_3 були включені до складу податкового кредиту суми ПДВ по податковим накладним періодом виписки березень 2010 року по ТОВ "Компанія Альтер" на загальну суму 1503467,04 грн. (у т.ч. ПДВ 250577,84 грн.), а також згідно даних Розділу ІІ додатка 5 до декларації з ПДВ за серпень 2010 року ФОП ОСОБА_3 були включені до складу податкового кредиту суми ПДВ по податковим накладним періодом виписки серпень 2010 року по ТОВ "Технопром.Буд" на загальну суму 3882253,08 грн. (у т.ч. ПДВ 647042,18 грн.).
Судом встановлено, що між позивачем та ТОВ "Компанія Альтер" було укладено договори поставки №24П від 08.03.2010 року та №25П від 22.03.2010 року. Також між позивачем та ТОВ "Технопром.Буд" укладено договори купівлі-продажу №01/08-10 від 11.08.2010 року та №04/08-10 від 16.08.2010 року. За вказаними угодами контрагентами позивача були виписані податкові накладні: ТОВ "Компанія Альтер" №73 від 19.03.2010 року, №75 від 22.03.2010 року та ТОВ "Технопром.Буд" №19205 від 11.08.2010 року, №19705 від 16.08.2010 року.
Зазначені податкові накладні, відповідають вимогам пп.7.2.1. п.7.2. ст.7 Закону "Про податок на додану вартість" №168/97-ВР від 03.04.1997 року (далі - Закон №168/97-ВР), та відповідно до пп.7.2.6 п.7.2 ст.7 цього ж Закону є підставою для нарахування податкового кредиту.
Натомість податковим органом ставиться під сумнів реальність господарських операцій позивача з названими контрагентами, у зв'язку з наступним.
В акті перевірки №2699/174/2970509618 від 22.09.2011 року зазначено, що ДПІ у Ворошиловському районі м. Донецька надано довідку №91/15-3/32516864 від 15.10.2010 року "Про неможливість проведення перевірки ТОВ "Компанія Альтер" по взаємовідносинам з ФОП ОСОБА_3 за вересень 2009 року - квітень 2010 року". Також зазначено, що згідно даних інформаційних баз (АРМ "ТАМ", АРМ "Звіт", АІС "ОР", АІС "РПП" та "Система автоматизованого співставлення податкових зобов'язань та податкового кредиту в розрізі контрагентів на рівні ДПА України") - остання податкова звітність ТОВ "Компанія Альтер": Декларація з ПДВ за березень 2009 року (вх. №48701 вх. №48701 від 17.04.2009 року), Розрахунок комунального податку за квітень 2009 року (вх. №66466 від 15.05.2009 року). За даними Декларацій з податку на прибуток виручка від реалізації товарів (робіт, послуг) за І квартал 2009 року склала 8484,2 тис. грн.., основні засоби 1 групи відсутні. Значення в рядках 4.10 "Витрати на поліпшення основних фондів" декларацій відсутні. Чисельність працюючих на підприємстві, відповідно до довідки Ф.1 ДФ за І квартал 2009 року, складає 1 особа, яка на думку відповідача, враховуючи загальний обсяг операцій з реалізації товарів (робіт, послуг), враховуючи загальний обсяг доходів від реалізації товарів (робіт, послуг), що декларуються, фізично не могла здійснювати такий обсяг роботи. Підприємство не знаходиться за юридичною адресою. Трудові ресурси, які приймали б участь у приймання продукції від постачальника та від важення її покупцю, встановити не є можливим у зв'язку з тим, що підприємство не звітувало до ДПІ за місцем реєстрації з квітня 2009 року.
Крім того в акті перевірки зазначено, що фахівцями Харківської ОДПІ проведено документальну позапланову перевірку ТОВ "Технопром.Буд" з питань дотримання вимог податкового законодавства по податку на прибуток за період з 30.07.2009 року по 31.03.2011року та по ПДВ за період з 26.10.2009 року по 30.11.2010 року та з 01.03.2011 року по 31.05.2011 року (акт №1428/180/36555074 від 05.07.2011 року). За результатами проведеної перевірки підприємства ТОВ "Технопром.Буд" встановлено: відсутність основних засобів, виробничого обладнання, транспортного та торгівельного обладнання, матеріалів (сировини), товарних запасів, трудових ресурсів для здійснення основного виду діяльності. Відсутність будь-якої інформації про наявні складські приміщення, наявність автомобільного чи іншого транспорту, а також устаткування, що необхідне для здійснення фінансово-господарської діяльності підприємства. Згідно даних податкової звітності та інформації з інших джерел, які свідчать про відсутність у ТОВ "Технопром.Буд" власних виробничих, складських, торгових приміщень, устаткування, транспортних засобів та інших основних засобів, відсутність достатньої кількості штатних працівників на підприємстві, можна стверджувати, що операції мали не реальний товарний характер, товар не придбавався, не перевозився та не зберігався; роботи (послуги) не виконувались. Перевіркою не встановлено наявність розумних економічних або інших причин (ділової мети) систематичного (протягом місяця) придбання та продажу товарів. Такі причини можуть бути наявними лише за умови, що платник податку має намір одержати економічний ефект у результаті підприємницької або іншої економічної діяльності, а не виключно за рахунок формування податкового кредиту та валових витрат для інших суб'єктів підприємницької діяльності.
На підставі вказаної інформації, відповідачем було зроблено висновок про нікчемність правочинів, вчинених позивачем з контрагентами: ТОВ "Компанія Альтер" та ТОВ "Технопром.Буд", що позбавляє позивача права на включення до складу податкового кредиту сум ПДВ, за зазначеними правочинами.
Суд зазначає, що пунктом 1.7 статті 1 Закону №168/97-ВР визначено, що податковий кредит - сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.
На підставі п.7.1 ст.7 Закону №168/97-ВР, поставка товарів (робіт, послуг) здійснюється за договірними (контрактними) цінами з додатковим нарахуванням податку на додану вартість.
Відповідно до п.7.4.1 п.7.4 ст.7 Закону №168/97-ВР, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8 цього Закону, протягом звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.
Як вбачається з матеріалів справи, предметом договорів поставки №24П від 08.03.2010 року, №25П від 22.03.2010 року, та договорів купівлі-продажу №01/08-10 від 11.08.2010 року та №04/08-10 від 16.08.2010 року, є придбання ФОП ОСОБА_3 у ТОВ "Компанія Альтер" та ТОВ "Технопром.Буд" товарів (запасних частин для автомобілів, автомобільних шин, а також соняшника).
Згідно пп.7.4.4 п.7.4 ст.7 Закону №168/97-ВР - якщо платник податку придбаває (виготовляє) матеріальні та нематеріальні активи (послуги), які не призначаються для їх використання в господарській діяльності такого платника, то сума податку, сплаченого у зв'язку з таким придбанням (виготовленням), не включається до складу податкового кредиту.
Судом встановлено, що позивач, у періоді, що перевірявся, здійснював оптову торгівлю сільськогосподарською продукцію (пшениця, соняшник) та надавав послуги з перевезення вантажів автотранспортом, про що також зазначено відповідачем в п.1.7 акту перевірки №2699/174/2970509618 від 22.09.2011 року.
Підпунктом 7.4.5 п.7.4 ст.7 Закону №168/97-ВР встановлено, що не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).
Відповідно до пп.7.2.6 п.7.2 ст.7 Закону №168/97-ВР, податкова накладна видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача, та є підставою для нарахування податкового кредиту.
Згідно з пп.7.2.3 п.7.2 ст.7 Закону №168/97-ВР - податкова накладна складається у момент виникнення податкових зобов'язань продавця у двох примірниках, оригінал податкової накладної надається покупцю, копія залишається у продавця товарів (робіт, послуг). Податкова накладна є звітним податковим документом та одночасно розрахунковим документом. Платники податку повинні зберігати податкові накладні протягом строку, передбаченого законодавством для зобов'язань із сплати податків.
Таким чином податкова накладна є документом, який підтверджує факт сплати покупцем ПДВ у ціні товару та є підставою для нарахування податкового кредиту.
Як вже зазначалось, отримані позивачем податкові накладні від ТОВ "Компанія Альтер" №73 від 19.03.2010 року, №75 від 22.03.2010 року та ТОВ "Технопром.Буд" №19205 від 11.08.2010 року, №19705 від 16.08.2010 року, повністю відповідають вимогам пп.7.2.1 п.7.2. ст.7 Закону №168/97-ВР.
Також суд зазначає, що відповідно до ч.2 ст.3 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.
Підставою для бухгалтерського обліку господарський операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарський операцій (ч.1 ст.9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні").
Здійснення поставки товару на будь-яких умовах не звільняє учасників господарської операції від складання первинних документів, які передбачені законодавством про бухгалтерський облік.
На підтвердження реальності здійснення господарських операцій, чемність правочинів за якими ставиться під сумнів відповідачем, позивачем були надані копії первинних документів (договори купівлі-продажу товарів з додатками, податкові накладні, видаткові накладні, рахунки-фактури, банківські виписки, службові записки, договір зберігання товару (соняшника), договори оренди транспортних засобів, трудові договори, тощо), які за формою та змістом повністю відповідають вимогам Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" та Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 року №88, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 05.06.1995 року за №168/704.
За таких обставин, суд дійшов висновку, що формування податкового кредиту здійснювалося позивачем за правилами, які визначені статтею 7 Закону №168/97-ВР. Згідно з цими правилами, формування податкового кредиту залежить від документального підтвердження нарахування (сплати) податку. В результаті застосування зазначених правил, платник податку визначив дату виникнення права на включення відповідних сум податку до податкового кредиту, та відповідно - суму податку, яку він має право включити до складу податкового кредиту.
Враховуючи наведене, суд зазначає, що обставини, які викладені відповідачем у акті перевірки не можливо кваліфікувати як порушення, що передбачені пп.7.4.1, пп.7.4.4, пп.7.4.5 п.7.4. ст.7 Закону №168/97-ВР, оскільки, як зазначено позивачем і даний факт не спростовано представником відповідача, на момент виконання господарських операцій, ТОВ "Компанія Альтер" та ТОВ "Технопром.Буд" мали статус платника податку на додану вартість, а їх свідоцтва платника ПДВ не були анульованими, то, відповідно, зазначені суб'єкти господарювання мали право і на нарахування податку та складання податкових накладних, а таке право надано Законом лише для осіб, що зареєстровані в якості платника податку, згідно з положеннями пп.7.2.4 п.7.2 ст.7 Закону №168/97-ВР.
Крім того, суд вважає доцільним відмітити, що Законом України "Про систему оподаткування" для платника податку не передбачено обов'язку (ст. 9) та не надано права (ст. 10) вимагати від іншого платника податку будь-яких відомостей (в т.ч. і щодо реєстрації в якості платника податку, ведення останнім будь-яких бухгалтерських книг, журналів тощо). Так само, Закон України "Про податок на додану вартість" не передбачає обов'язку або права одного платника податку контролювати показники податкової звітності по податку на додану вартість іншого платника податку.
З цього витікає, що порушення порядку здійснення господарської діяльності контрагента тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цієї особи, оскільки, у відповідності до ст.61 Конституції України юридична відповідальність особи має індивідуальний характер.
Разом з тим, відповідач на підставі довідки ДПІ у Ворошиловському районі м. Донецька №91/15-3/32516864 від 15.10.2010 року "Про неможливість проведення перевірки ТОВ "Компанія Альтер" по взаємовідносинам з ФОП ОСОБА_3 і.п.н. 2970509618 за вересень 2009 року - квітень 2010 року", та висновків Харківської ОДПІ, викладених акті "Про результати документальної позапланової невиїзної перевірки ТОВ "Технопром.Буд." з питання дотримання вимог податкового законодавства по податку на прибуток за період з 30.07.2009 року по 31.03.2011 року та по ПДВ за період з 26.10.2009 року по 30.11.2010 року та з 01.03.2011 року по 31.05.2011 року."
Суд зазначає, що частинами 1 та 5 ст.203 ЦК України передбачено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Стаття 204 ЦК України закріплює принцип презумпції правомірності правочину: правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
Згідно з ч.2 ст.215 ЦК України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.
Відповідно до вимог статті 228 ЦК України передбачено, що правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, зниження, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.
Таким чином до правочинів, які посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, відносяться правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу, землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (стаття 14 конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режими вилучення з обігу або обмеження в обігу об'єктів цивільного права, тощо. Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок. При кваліфікації правочину за статтею 228 ЦК України має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним, або рішення суду у справі про стягнення одержаного за нікчемним правочином (із застосування конфіскаційного заходу у вигляді стягнення одержаного за нікчемним правочином), або рішення суду про визнання правочину.
В ході розгляду справи відповідачем не подано до суду жодних доказів порушення кримінальної справи відносно посадових (службових) осіб платника податків або за викладеними в акті фактами діяльності платника податків, наявності обвинувального вироку суду, рішення суду про стягнення одержаного за нікчемним правочином, наявності рішення суду про визнання правочину недійсним.
Частина 2 статті 19 Конституції України встановлює, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно ст.71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Таким чином, особливістю адміністративного судочинства є те, що тягар доказування в спорі покладається на відповідача - орган публічної влади, який повинен довести суду та надати всі матеріали, які свідчать про його правомірні дії.
Суд зазначає, що відповідач законність та правомірність складання та направлення податкового повідомлення-рішення від №0000531704 від 10.10.2011 року, яким позивачу визначено суму податкового зобов'язання з податку на додану вартість в сумі 1346430,03 грн. належним чином не довів.
Обставини, на які відповідач посилається у акті перевірки №1789/07-0-12/30773938 від 22.07.2010 року як на підставу для складання та направлення позивачу податкового повідомлення-рішення №0000531704 від 10.10.2011 року не ґрунтуються на нормах чинного законодавства України і носять характер суб'єктивних припущень.
Згідно зі ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.
Підсумовуючи викладене, суд приходить до висновку, що позовні вимоги є документально та нормативно обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню, а заперечення відповідача суд відхиляє як безпідставні та необґрунтовані.
На підставі викладеного керуючись ст.ст. 9, 71, 94, 159, 160-163, 186, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Адміністративний позов фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 до Державної податкової інспекції у Московському районі міста Харкова про скасування податкового повідомлення - рішення - задовольнити.
Скасувати податкове повідомлення-рішення від 10.10.2011 року №0000531704.
Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.
Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку до Харківського апеляційного адміністративного суду через Харківський окружний адміністративний суд шляхом подачі апеляційної скарги протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 КАС України, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.
Постанова в повному обсязі виготовлена 20 грудня 2011 року.
Суддя Котеньов О.Г.