Харківський окружний адміністративний суд
61004 м. Харків вул. Мар'їнська, 18-Б-3
м. Харків
08 грудня 2011 р. справа № 2-а- 13003/11/2070
Харківський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Біленського О.О.
при секретарі судового засідання Лишняк І.В.
за участю:
представника позивача -Гончар О.П.,
представника відповідача -Шляхта В.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського окружного адміністративного суду адміністративну справу за позовом
Приватного акціонерного товариства "Теплоенергетичний центр
Роганського промвузла"
до Державної податкової інспекції у Орджонікідзевському районі міста Харкова
проскасування податкового повідомлення - рішення, -
Приватне акціонерне товариство "Теплоенергетичний центр Роганського промвузла" (далі - ПРАТ "ТЦРП") звернулось до суду з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Орджонікідзевському районі міста Харкова (далі - ДПІ у Орджонікідзевському районі м. Харкова) про скасування в повному обсязі податкового повідомлення - рішення від 18.07.2011 року №0000792330 про збільшення ПРАТ "ТЦРП" грошового зобов'язання з податку на додану вартість у сумі 6826,50 грн. у т.ч. 4551,00 грн. - за основним платежем, 2275,50 грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що ПРАТ "ТЦРП" впродовж 2008-2009 років було придбано у ФОП ОСОБА_3 товарно-матеріальні цінності - електроди МР-3С 3,0 мм, а саме у листопаді 2008 року на суму 10620,00 грн., в т.ч. ПДВ 1770,00 грн., у лютому 2009 року на суму 13860,00 грн., в т.ч. ПДВ 2310,00 грн., у квітні 2009 року на суму 2826,00 грн., в т.ч. ПДВ 471,00 грн. Істотні умови договорів купівлі-продажу електродів МР-3С 3,0 мм сторони визначили в усній формі. Оплату позивач здійснював в безготівковому порядку на підставі рахунків-фактур ФОП ОСОБА_3 від 06.11.2008 року, від 12.02.2009 року та 28.04.2009 року. Після чого, ПРАТ "ТЦРП" отримував від продавця ФОП ОСОБА_3 шляхом самостійного вивозу зі складу продавця придбаний товар - електроди в кількості та сортності, що була обумовлена сторонами. Вивіз товару здійснювався на транспортному засобі, що належить ПРАТ "ТЦРП". Позивач стверджує, що ФОП ОСОБА_3 надав усі підтверджувальні документи, необхідні для проведення даної операції в бухгалтерському й податковому обліку ПРАТ "ТЦРП" - рахунки-фактур, свідоцтво платника ПДВ, видаткові накладні, податкові накладні. У податковому обліку ПРАТ "ТЦРП" суми ПДВ по даним операціям, а саме 1770,00 грн. у листопаді 2008 року, 2310,00 грн. у лютому 2009 року, 471,00 грн. у квітні 2009 року - включило до податкового кредиту підприємства, що відповідає вимогам пп.7.4.1 п.7.4 ст.7 Закону України "Про податок на додану вартість", згідно якого податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку у звітному періоді у зв'язку із придбанням товарів (робіт, послуг), вартість яких відноситься до складу валових витрат виробництва. Позивач також вказав, що будь-які взаємовідносини ФОП ОСОБА_3 з третіми особами не можуть слугувати підставою для зменшення податкового кредиту позивача, тому що ці обставини ПРАТ "ТЦРП" не відомі, на факт придбання товару це не впливає, податкову декларацію не анулює.
Представник позивача в судове засідання прибув, дав аналогічні викладеним у позовній заяві пояснення, позовні вимоги підтримав та просив суд задовольнити в повному обсязі.
Представник ДПІ у Орджонікідзевському районі м. Харкова в судовому засіданні проти позову заперечував, просив у задоволенні позову відмовити, оскільки вважає оскаржуване податкове повідомлення - рішення таким, що прийнято у відповідності до вимог чинного законодавства. Представник ДПІ у Орджонікідзевському районі м. Харкова в своїх запереченнях послався на те, що як свідчать дані документальної невиїзної перевірки ПРАТ "ТЦРП" в частині правомірності нарахування податкового зобов'язання та податкового кредиту з податку на додану вартість за листопад 2008 року, лютий 2009 року, квітень 2009 року, позивач за операціями з придбання електродів у ФОП ОСОБА_3, на підставі отриманих податкових накладних від 07.11.2008 року №853, від 16.02.2009 року №91, від 28.04.2009 року №320 сформував податковий кредит застосовуючи вимоги п.7.4 п.7.5 ст.7 Закону України "Про податок на додану вартість" від 3 квітня 1997 року №168/97-ВР, який діяв на час виникнення спірних правовідносин (далі - Закон України №168/97-ВР). Супровідним листом ДПІ у Жовтневому районі м. Харкова від 28.04.2011 року до ДПІ у Орджонікідзевському р-ні м. Харкова було направлено акт від 27.04.2011 року НОМЕР_2 про проведення документальної позапланової виїзної перевірки ФОП ОСОБА_3, щодо підтвердження господарських відносин із платниками податків-контрагентами відомостей за період з 01.10.2008 року по 28.02.2011 року з податку на додану вартість за період з 01.10.2008 року по 28.02.2011 року, відповідно до висновків якого у ФОП ОСОБА_3 відсутні об'єкти, які підпадають під визначення ст. 3, ст. 4, ст., 7 Закону України №168/97-ВР, угоди, здійснені ФОП ОСОБА_3 з постачальниками та зазначеними у акті перевірки покупцями - не спрямовані на реальне настання правових наслідків. З урахуванням викладеного, відповідач стверджує, що правочини, укладені між ФОП ОСОБА_3 та ПРАТ "ТЦРП", в силу приписів ч.1 ст. 203, ст. 215, п.1 ст. 216, ст. 228 Цивільного кодексу України, - є нікчемними, що в свою чергу вказує на порушення позивачем ст. 3, ст. 4, ст. 7 Закону України №168/97-ВР.
Суд, вислухавши пояснення сторін, дослідивши письмові докази, долучені до матеріалів справи, встановив наступне.
Згідно із довідкою з єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб -підприємців, виконавчим комітетом Харківської міської Ради 23.02.2005 року до єдиного державного реєстру включено відомості про юридичну особу ПРАТ "ТЦРП", ідентифікаційний код 14085922.
Відповідно до свідоцтва № 200006653 від 18.10.2011 року позивач є платником податку на додану вартість, дата реєстрації платником ПДВ 21 січня 2002 року.
Як вбачається з матеріалів справи, фахівцями ДПІ у Орджонікідзевському районі м. Харкова, було проведено документальну невиїзну перевірку ПРАТ "ТЦРП" з питань правомірності нарахування податкового зобов'язання та податкового кредиту з податку на додану вартість за листопад 2008 року, лютий 2009 року, квітень 2009 року, про що складено акт НОМЕР_1 від 24.06.2011 року.
Відповідно до вказаного акту було встановлено, що ПРАТ "ТЦРП", протягом перевіряє мого періоду мав взаємовідносини з ФОП ОСОБА_3 щодо придбання електродів МР-3С 3,0 мм і отримав від нього податкові накладні № 853 від 07.11.2008 року на загальну суму 10620,0 грн., в т.ч. ПДВ 1770,0 грн., № 91 від 16.02.2009 року на суму 13860,00 грн., в т.ч. ПДВ 2310,00 грн., №320 від 28.04.2009 року на суму 2860,00 грн., в т.ч. ПДВ 471,00 грн.
Підставою для проведення перевірки слугували результати документальної позапланової виїзної перевірки ФОП ОСОБА_3, щодо підтвердження господарських відносин із платниками податків-контрагентами відомостей за період з 01.10.2008 року по 28.02.2011 року з податку на додану вартість за період з 01.10.2008 року по 28.02.2011 року, проведеною ДПІ у Жовтневому районі м. Харкова, яким встановлено, що у ФОП ОСОБА_3 відсутні об'єкти, які підпадають під визначення ст. 3, ст. 4, ст., 7 Закону України №168/97-ВР, угоди, здійснені ФОП ОСОБА_3 з постачальниками та зазначеними у акті перевірки покупцями - не спрямовані на реальне настання правових наслідків.
Як зазначено в акті від 24.06.2011 року НОМЕР_1, відповідач на підставі вказаного акту перевірки ФОП ОСОБА_3 визнав правочини, укладені між ФОП ОСОБА_3 та ПРАТ "ТЦРП", в силу приписів ч.1 ст.203, ст.215, п.1 ст.216, ст.228 Цивільного кодексу України, - нікчемними, що в свою чергу вказує на порушення позивачем ст.3, ст.4, ст.7 Закону України №168/97-ВР.
Відповідач в акті перевірки дійшов висновку, що у ПРАТ "ТЦРП" відсутні підстави, передбачені ст.7 Закону України №168/97-ВР на включення сум ПДВ за вказаними операціями до податкового кредиту, так як укладені угоді не спрямовані на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ними. Тобто, на думку відповідача, фактичного придбання товару (електродів) по спірній операції не відбулось.
На підставі вищезазначеного, відповідачем було зроблено висновок, що в порушення ст.3, ст.4, ст.7 Закону України №168/97-ВР ПРАТ "ТЦРП" занижено ПДВ всього у сумі 4551 грн., в т.ч. у листопаді 2008 року у сумі 1770,0 грн., у лютому 2009 року у сумі 2310,0 грн., у квітні 2009 року у сумі 471,00 грн.
Як вбачається з матеріалів справи, ПРАТ "ТЦРП", не погодившись з висновками акту перевірки, направило до ДПІ у Орджонікідзевському районі м. Харкова заперечення які було відхилено, та було прийнято у відношенні ПРАТ "ТЦРП" податкове повідомленні рішення №0000792330 від 18 липня 2011 року про збільшення суми грошового зобов'язання по ПДВ в розмірі 6826,50 грн., в т.ч. за основним платежем 4551,0 грн., за штрафними санкціями 2275,50 грн.
Не погодившись з винесеним податковим повідомленням-рішенням ДПІ у Орджонікідзевському районі м. Харкова ПРАТ "ТЦРП" звернулося зі скаргою від 22.07.2011 року до ДПА у Харківській області, яка також була залишена без задоволення, а податкове повідомлення-рішення від 18.07.2011 року №0000792330 -без змін.
Судом встановлено, що згідно рахунків-фактур від 06.11.2008 року, від 12.02.2009 року та від 28.04.2009 року покупець ПРАТ "ТЦРП" сплатив продавцю ФОП ОСОБА_3 за електроди МР-3С 3,0 мм. На виконання даного договору ФОП ОСОБА_3, відповідно до видаткових накладних від 11.11.2008 року №А-00533, від 16.02.2009 року №А-00000077, від 29.04.2009 року №А-00000244 передав уповноваженому представнику ПРАТ "ТЦРП" електроди МР-3С 3,0 мм у кількості, обумовленої сторонами.
Доставка електродів позивачу у листопаді 2008 року, лютому та квітні 2009 року здійснена ПРАТ "ТЦРП" самостійно з використанням власного транспортного засобу ЗИЛ 97-76, що підтверджується товарно-транспортними накладними від 11.11.2008 року серія 02ААЮ №813835, від 16.02.2009 року серія 02ААЮ №813844, від 29.04.2009 року серія 02ААЮ №813850, подорожніми листами вантажного автомобіля від 11.11.2008 року №798329, від 16.02.2009 року №153699, від 29.04.2009 року №407660.
Як вбачається з матеріалів справи, вказані електроди позивач оприбуткував на складі згідно прибуткових накладних від 11.11.2008 року №ПН-0001156, від 16.02.2009 року №ПН-0000089, від 29.04.2009 року №ПН-0000336 та використав у власній господарській діяльності, що підтверджується картками складського обліку матеріалів, накладними на внутрішнє переміщення від 27.11.2008 року №ПМ-0000334, від 28.11.2008 року №ПМ-0000342, від 30.11.2008 року №ПМ-0000337, від 31.12.2008 року №ПМ-0000377, від 31.12.2008 року №ПМ-0000384, від 28.02.2009 року №ПМ-0000039, від 28.02.2009 року №ПМ-0000034, від 31.03.2009 року №ПМ-0000078, від 31.03.2009 року №ПМ-0000085, від 31.03.2009 року №ПМ-0000071, від 04.05.2009 року №ПМ-0000161, від 30.05.2009 року №ПМ-0000163, від 30.06.2009 року №ПМ-0000203, актами списання від 31.12.2008 року, від 31.03.2009 року, від 28.02.2009 року, від 30.06.2009 року.
Судом встановлено, що отримавши від продавця ФОП ОСОБА_3 копію свідоцтва про реєстрацію платника податку на додану вартість від 20.04.2006 року №82017710 та податкові накладні від 07.11.2008 року, від 16.02.2009 року, від 28.04.2009 року, ПРАТ "ТЦРП" відобразив їх в реєстрі отриманих податкових накладних та за вказаними обсягами придбання електродів у листопаді 2008 року, лютому та квітні 2009 року сформував податковий кредит, застосовуючи вимоги п.7.4, п.7.5 ст.7 Закону України №168/97-ВР.
В судовому процесі були досліджені вищевказані первинні документи, які в сукупності свідчать про реальність виконання укладеної між ПРАТ "ТЦРП" та ФОП ОСОБА_3 угоди, та як наслідок правомірність віднесення ПРАТ "ТЦРП" сум податку на додану вартість до податкового кредиту.
Відповідність форми та змісту податкових накладних вимогам законодавства України не заперечувались сторонами в судовому засіданні.
Згідно з п.1.6, 1.7 ст.1 Закону України №168-97/ВР податковий кредит -це сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим законом, а податкове зобов'язання -це загальна сума податку, одержана (нарахована) платником податку у звітному (податковому) періоді, що визначена згідно з цим законом.
Відповідно до п.п.7.2.6 п.7.2 ст.7 Закону України №168-97/ВР податкова накладна видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача, та є підставою для нарахування податкового кредиту.
Згідно з п.п.7.2.3. п.7.2 ст.7 Закону України №168-97/ВР податкова накладна складається у момент виникнення податкових зобов'язань продавця у двох примірниках. Оригінал податкової накладної надаються покупцю, копія залишається у продавця товарів (робіт, послуг). Податкова накладна виписується на кожну повну або часткову поставку товарів (робіт, послуг). У разі коли частка товару (робіт, послуг) не містить відокремленої вартості, перелік (номенклатура) частково поставлених товарів зазначається в додатку до податкової накладної у порядку, встановленому центральним органом державної податкової служби України, та враховується у визначенні загальних податкових зобов'язань.
Відповідно до п.п.7.4.1 п.7.4 ст.7 Закону України №168-97/ВР податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку, а також у зв'язку з придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.
Підпунктом 7.7.1 п.7.7 ст.7 Закону України №168-97/ВР передбачено, що сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного податкового періоду та сумою податкового кредиту такого звітного податкового періоду. При від'ємному значенні суми, розрахованої згідно з підпунктом 7.7.1 цього пункту, така сума враховується у зменшення суми податкового боргу з цього податку, що виник за попередні податкові періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до закону), а при його відсутності - зараховується до складу податкового кредиту наступного податкового періоду.
Відповідно до п.п.7.4.5 п.7.4 ст.7 Закону України №168-97/ВР не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи документами, передбаченими п.п.7.2.6 цього пункту. Платник податку несе відповідальність у вигляді фінансових санкцій, установлених законодавством, нарахованих на суму податкового кредиту, не підтверджену зазначеними цим підпунктом документами лише у разі, коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються непідтвердженими зазначеними цим підпунктом документами.
Виходячи з наведених норм законодавства та наявних матеріалів справи, ПРАТ "ТЦРП" виконало вимоги законодавства, сплативши податок на додану вартість в ціні товарів, робіт, послуг від ФОП ОСОБА_3, який, в свою чергу, виконали вимоги діючого законодавства видавши ПРАТ "ТЦРП" належним чином оформлені податкові накладні на сплачені суми податку.
Пунктом 7.5. ст.7 Закону України №168-97/ВР встановлено, що датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій: або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків; або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).
Отже, отримання податкової накладної є необхідною умовою правомірного формування податкового кредиту покупця товарів, робіт, послуг.
Суд зазначає, що чинним законодавством України, на сторону цивільно-правової угоди, яка є платником податків, не покладено обов'язку перевірки відповідності законодавству установчих документів постачальників товару (робіт, послуг) та дотримання ними вимог податкового законодавства. Навіть у разі, якщо контрагент не виконав своїх зобов'язань зі сплати податків, це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цієї особи. Також законодавство України не ставить в залежність право позивача на формування податкового кредиту від податкового обліку (стану) інших осіб і фактичної сплати контрагентом податку до бюджету. Питання податкового кредиту поширюється тільки на окремо взятого платника податків і не ставить цей факт у залежність від розрахунку з бюджетом третіх осіб.
Виходячи з вищевикладеного, суд приходить до висновку, що ПРАТ "ТЦРП" було правомірно нараховано податковий кредит по взаємовідносинам з ФОП ОСОБА_3.
Крім цього суд зазначає, що податкові накладні виписані ФОП ОСОБА_3, копії яких міститься в матеріалах справи, є такими документами, що підтверджують проведення господарської операції, оскільки містять відомості про продавця товару, за якими можливо в разі необхідності провести його перевірку щодо підтвердження зазначених у накладній відомостей, відомості про проданий товар, його вартість, суму податку на додану вартість.
Що стосується тверджень позивача про повторність оскаржуваної перевірки, то суд вважає їх помилковими, оскільки підставами для її проведення була отримана відповідачем податкова інформація по контрагенту ФОП ОСОБА_3 у вигляді акту перевірки, що відповідає приписам п.п.75.1.2 п. 75.1 ст. 75 Податкового кодексу України.
Стосовно невірно вказаного номеру акту перевірки в податковому повідомленні-рішенні від 18.07.2011 року №0000792330, який є підставою для збільшення податкового зобов'язання позивачу, в ході судового розгляду цієї справи з пояснень представників відповідача було встановлено, що це є технічною опискою відповідача і що саме акт документальної невиїзної перевірки ПРАТ «ТЦРП»від 24.06.2011 року НОМЕР_1 слугував правовою підставою для прийняття ДПІ у Орджонікідзевському районі м. Харкова 18 липня 2011 року податкового повідомлення рішення №0000792330 про збільшення позивачу сум грошового зобов'язання по ПДВ в розмірі 6826,50 грн., в тому числі за основним платежем 4551,00 грн., за штрафними санкціями 2275,50 грн..
Статтею 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до ст.2 КАС України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень. До адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження. У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України: з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Також суд звертає увагу, що єдиною підставою визначення порушень ПРАТ "ТЦРП" згідно з актом перевірки є акт перевірки ДПІ у Жовтневому районі міста Харкова від 27.04.2011 року щодо підтвердження господарських відносин ФОП ОСОБА_3 із платниками податків-контрагентами відомостей за період з 01.10.2008 року по 28.02.2011 року з ПДВ та за період з 01.10.2008 року по 31.12.2010 року з податку на доходи від підприємницької діяльності, в той час як порушень безпосередньо ПРАТ "ТЦРП" податкового законодавства актом не встановлено.
Стосовно висновків ДПІ у Орджонікідзевському районі м. Харкова про те, що угода, укладена між ПРАТ "ТЦРП" та ФОП ОСОБА_3 є нікчемною та не спричиняє реального настання правових наслідків суд зазначає наступне.
Статтею 203 Цивільного кодексу України передбачені вимоги, додержання сторонами яких є необхідним для чинності правочину, а саме: зміст правочину не може суперечити актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, що вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасників правочину має бути вільним і відповідати внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Згідно з ч. 2 ст. 215 ЦК України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.
Обґрунтування відповідача щодо нікчемності правочину не є підставою для визнання такого правочину нікчемним, оскільки відповідачем не доведено, на підставі якої саме статті Цивільного кодексу України правочин, вчинений між позивачем та його контрагентом є нікчемним.
Крім того, пунктом 3 ст. 215 ЦК України передбачено, якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
Відповідно до ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину).
Статтею 204 ЦК України передбачено, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
Відповідно до правової позиції Верховного Суду України, яка викладені у постанові Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 р. № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними»(далі за текстом -Постанова Пленуму ВСУ № 9) суд зауважує наступне. В силу положень п. 18 Постанови Пленуму ВСУ № 9, перелік правочинів, які є нікчемними як такі, що порушують публічний порядок, визначений статтею 228 ЦК України: 1) правочини, спрямовані на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина; 2) правочини, спрямовані на знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Такими є правочини, що посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема: правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу -землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (ст. 14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режим вилучених з обігу або обмежених в обігу об'єктів цивільного права тощо. Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок. При кваліфікації правочину за ст. 228 ЦК має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо. Наслідки вчинення правочину, що порушує публічний порядок, визначаються загальними правилами (стаття 216 ЦК).
Суд звертає увагу, що відповідачем не надано доказів, що угода, укладена між ПРАТ "ТЦРП" та ФОП ОСОБА_3 визнана судом недійсною.
А від так, відповідно до статті 204 Цивільного кодексу України та згідно з позицією Верховного Суду України, викладеною в Узагальненнях «Практика розгляду судами цивільних справ про визнання правочинів недійсними»від 24.11.2008 року - законодавцем закріплено презумпцію правомірності правочину. Правомірність є конститутивною ознакою правочину, як юридичного факту.
Згідно з приписами частини 2 статті 215 ЦК України правочин є нікчемним лише, якщо його недійсність встановлена законом.
Таким чином, правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
Згідно з частиною 1 статті 228 ЦК України, правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.
Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок.
В силу приписів п. 6 розділу І та п. 5.2 розділу ІІ Порядку оформлення результатів документальних перевірок з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства, затвердженого наказом ДПА України від 22.12.2010 року № 984 (далі за текстом - Порядок № 984), до набуття законної сили рішенням суду про визнання недійсним правочину, за яким платником податків було сформовано валові витрати обігу та виробництва або податковий кредит з ПДВ чи зменшено суму отриманого в межах звітного податкового періоду доходу, податковий орган не має правових підстав для відображення в акті перевірки судження про вчинення таким платником порушення податкового законодавства щодо правильності та повноти справляння податків за цим правочином.
Окрім того, суд бере до уваги, що при винесенні спірних податкових повідомлень-рішень відповідачем не враховані приписи ч.3 ст.228 ЦК України, спірний правочин не оскаржений в судовому порядку, до суду не подано таких, що набули законної сили судових рішень про визнання спірного правочину недійсним.
Таким чином, угода, укладена між ПРАТ "ТЦРП" та ФОП ОСОБА_3, а також податкові накладні виписані по вказаній угоді на момент розгляду справи є чинними і в установленому законодавством порядку судом недійсними не визнавалися. Також зазначена вище угода не є нікчемною (недійсною) в силу закону.
Враховуючи викладене, суд приходить до висновку про невідповідність прийнятого ДПІ у Орджонікідзевському районі м. Харкова податкового повідомлення - рішення від 18.07.2011 року №0000792330 про визначення суми податкового зобов'язання з податку на додану вартість з урахування штрафних (фінансових) санкцій, дійсним обставинам справи, вимогам діючого законодавства та необхідність його скасування.
В зв'язку з тим, що ДПІ у Орджонікідзевському районі м. Харкова не мала належних підстав для визначення позивачу податкового зобов'язання з податку на додану вартість, то згідно положень Податкового кодексу України відповідач не мав підстав для визначення ПРАТ "ТЦРП"" штрафних (фінансових) санкцій.
Згідно з ч.2 ст.71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок, щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Всупереч наведеним вимогам, відповідач, як суб'єкт владних повноважень не надав до суду достатніх беззаперечних доказів в обґрунтування обставин, на яких ґрунтуються його заперечення, і не довів правомірності прийнятого ним рішення, щодо нарахування позивачу податкового зобов'язання з податку на додану вартість.
Враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку, що позовні вимоги ПРАТ "ТЦРП" документально і нормативно обґрунтовані та підлягають задоволенню.
Згідно ч.1 ст.94 КАС України якщо судове рішення ухвалене на користь сторони яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійсненні нею документально підтверджені судові витрати з державного бюджету України.
Отже, суд присуджує ПРАТ "ТЦРП" всі здійснені документально підтверджені судові витрати в розмірі 3,40 грн.
Керуючись ст.ст. 17, 50, 160-163, 167, 185, 186 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Адміністративний позов Приватного акціонерного товариства "Теплоенергетичний центр Роганського промвузла" до Державної податкової інспекції у Орджонікідзевському районі міста Харкова про скасування податкового повідомлення - рішення -задовольнити.
Скасувати податкове повідомлення - рішення Державної податкової інспекції у Орджонікідзевському районі міста Харкова від 18.07.2011 року №0000792330 про збільшення ПРАТ "ТЦРП" грошового зобов'язання з податку на додану вартість у сумі 6826,50 грн.
Стягнути з Державного бюджету України (Управління державного казначейства в Жовтневому районі міста Харків Головного управління Державного казначейства у Харківській області, код 24134113, 61010, м.Харків, Червоношкільна набережна, 16) на користь Приватного акціонерного товариства "Теплоенергетичний центр Роганського промвузла" (вул. Роганська, 155, Харків, 61172, код 14085922) витрати зі сплати судового збору у розмірі 3.40 грн. (три гривні 40 копійок).
Постанова може бути оскаржена до Харківського апеляційного адміністративного суду.
Апеляційна скарга подається до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення протягом десяти днів з дня її проголошення, у разі застосування судом частини третьої статті 160 Кодексу адміністративного судочинства України, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.
Апеляційна скарга, подана після закінчення строків, установлених цією статтею, залишається без розгляду, якщо суд апеляційної інстанції за заявою особи, яка її подала, не знайде підстав для поновлення строку, про що постановляється ухвала.
У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо воно не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.
Повний текст постанови виготовлено 13.12.2011 року.
Суддя Біленський О.О.