Справа № 2-38/11
18.02.2011 м. Маріуполь
Приморський районний суд міста Маріуполя Донецької області у складі:
головуючого -судді Дзюба М.В.
при секретарі - Горіной Г.М.
з участю позивача ОСОБА_1 та його представника ОСОБА_2,
представника відповідача ОСОБА_3,
представника третьої особи ОСОБА_4
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1, який діє в інтересах малолітнього ОСОБА_5, до ОСОБА_6 відділу ДВС Маріупольського міського управління юстиції, треті особи -ОСОБА_7, ОСОБА_8, Служба у справах дітей ОСОБА_6 районної адміністрації та ТОВ «Маріупольська фармацевтична фабрика», про виключення майна з опису,
Позивач звернувся до суду із позовом, в якому просив виключити з акта опису й арешту АДРЕСА_1 кімнати площею 11 кв.м та залишити її в користуванні його родини для забезпечення житлових прав неповнолітньої дитини.
В суді позивач підтримав позовні вимоги, просив його позов задовольнити в повному обсязі. В обґрунтування позовних вимог посилався на те, що він тривалий час мешкав в квартирі своєї бабусі ОСОБА_7 та після народження він та його син з дозволу власника квартири ОСОБА_7 були зареєстровані в цій квартирі. В теперішній час після опису і оцінки квартири вона підлягає продажу, що порушує права його неповнолітньої дитини.
Представник позивача ОСОБА_2 підтримала позов та просила його задовольнити в повному обсязі.
Представник відповідача ОСОБА_6 ВДВС Маріупольського міського управління юстиції за довіреністю ОСОБА_3 вирішення позову залишив на розсуд суду, пояснивши, що на виконанні в ДВС знаходиться виконавчий лист про стягнення з ОСОБА_7 на користь ОСОБА_8 грошової суми. В рамках примусового виконання було встановлено наявність в боржника ОСОБА_7 нерухомого майна -спірної квартири АДРЕСА_2, у зв'язку із чим було складено акт опису й арешту.
Представник третьої особи ОСОБА_8 -ОСОБА_4, який діє на підставі довіреності, проти позову заперечував, посилаючись на те, що позивач не є власником квартири чи її частки, а тому не має підстав для виключення кімнати з акту опису та арешту квартири та пред'явлення цього позову є засобом уникнути боржником виконання судового рішення.
Представник третьої особи Служби у справах дітей ОСОБА_6 райадміністрації за довіреністю ОСОБА_9 вважала позовні вимоги обґрунтованими та виходячи з інтересів малолітньої дитини просила позов задовольнити.
Третя особа ОСОБА_7, будучи належним чином повідомленою про дату та час розгляду справи, до суду жодного разу не з'явилась, із будь-якими заявами на адресу суду не зверталась.
Представник третьої особи ТОВ «Маріупольська фармацевтична фабрика»до суду не з'явився у зв'язку із ліквідацією.
Суд, вислухавши пояснення сторін та третіх осіб, дослідивши письмові матеріали справи, вважає позовні вимоги безпідставними та не обґрунтованими та у задоволенні позову відмовляє з наступних підстав.
Рішенням Апеляційного суду Донецької області від 25 грудня 2008 року рішення Приморського районного суду м.Маріуполя від 29.10.2008 року скасоване та ухвалене нове рішення, яким позовні вимоги ОСОБА_8 до ОСОБА_7 задоволені частково та з ОСОБА_7 на користь ОСОБА_8 стягнуто у відшкодування боргу з урахуванням пені всього в сумі 170 800 гривень, в задоволенні решти позовних вимог відмовлено.(а.с.24-25).
На виконання цього рішення Приморським районним судом м.Маріуполя 25.12.2009 року виданий виконавчий лист 2-1033 про стягнення ОСОБА_7 на користь ОСОБА_8 у відшкодування боргу в сумі 170 800 гривень.
В порядку примусового виконання вищезазначеного виконавчого документу державним виконавцем Приморського відділу ДВС ММУЮ ОСОБА_3 18.02.2010 року складений акт опису й арешту майна боржника, згідно якого здійснено опис та накладено арешт на 1\1 квартири АДРЕСА_2, яка належить на праві власності ОСОБА_7К.(а.с.5-6).
В судовому засіданні визнаний сторонами та підтверджується матеріалами виконавчого провадження той факт, що квартира №14 (в цілому), розташована у буд.№29 по вул..Чорноморській в м.Маріуполі на праві власності належить ОСОБА_7.
В зазначеній квартирі на підставі особистих заяв ОСОБА_7 та позивача ОСОБА_1 від 23.03.2009 року, з 27 березня 2009 року по теперішній час зареєстровані ОСОБА_1 та його малолітній син ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1 (а.с.53-55).
Право користування жилим приміщенням є похідним від права власності та невід'ємно з ним пов'язано. За ст..29 ЦК України місцем проживання фізичної особи, яка не досягла 10 років, є місце проживання її батьків (усиновлювачів) або одного з них, з ким вона проживає, опікуна або місцезнаходження навчального закладе чи закладу охорони здоров'я, в якому вона проживає. Згідно з частиною другою статті 18 Закону України «Про охорону дитинства»діти члени сім'ї наймача або власника житлового приміщення мають право користуватись займаним приміщенням нарівні із власником або наймачем. Тобто у разі припинення права користування житлом власника або наймача, таке право втрачають і інші особи, яки мешкають в цьому приміщенні.
Підстави для арешту майна боржника та порядок його накладання визначені ст..55 Закону України «Про виконавче провадження».
Згідно ст..59 того ж Закону, особа, яка вважає, що майно, на яке накладено арешт, належить їй, а не боржникові, може звернутись до суду із позовом поро визнання права на майно і про звільнення майна з-під арешту.
Таким чином, суд прийшов до висновку про те, що опис та арешт належного боржнику ОСОБА_7 майна в межах примусового виконання судового рішення про стягнення з ОСОБА_7 боргу на користь ОСОБА_8 в сумі 170 800 гривень, здійснено відповідно до вимог чинного законодавства та підстав для звільнення з-під арешту однієї з кімнат в цій квартирі не має, оскільки позивач не є власником цього майна і не довів перед судом, що він може мати право на частину такого майна. Таким чином, оскільки діючим законодавство не передбачено інших підстав для виключення майна з акту опису й арешту, ніж ті, які випливають з права власності, підстав для задоволення позову ОСОБА_1 не має.
При цьому приведені позивачем доводи в частині порушення житлових прав дитини суд також вважає неспроможними, оскільки стаття 27 Конвенції «Про права дитини», схваленої резолюцією 44 -ї сесії Генеральної Асамблеї ООН №44\25 від 20.11.1989 року, ратифікованої постановою Верховної Ради України від 27.02.1991 року, дає кожній дитині право на рівень життя, необхідний для її фізичного, розумового, духовного, морального та соціального розвитку. Батьки, або інші особи, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини.
Під час розгляду справи встановлено, що позивач ОСОБА_1 має право власності на 1\3 частку іншого жилого приміщення -АДРЕСА_3, а тому він має можливість забезпечити відповідні умови життя своєї дитини не порушуючи її права.
Прийшовши до висновку про відмову у задоволенні позовних вимог, суд покладає судові витрати на позивача.
На підставі викладеного, керуючись ст..ст.10, 58-60, 212-215 ЦПК України, ст..55, 59 Закону України «Про виконавче провадження», суд
У задоволенні позову ОСОБА_1, який діє в інтересах малолітнього ОСОБА_5, до ОСОБА_6 відділу ДВС Маріупольського міського управління юстиції, про виключення з акта опису й арешту АДРЕСА_1 кімнати площею 11 кв.м - відмовити.
На рішення може бути подано апеляцію до Апеляційного суду Донецької області в м.Маріуполя протягом 10 днів з дня його проголошення.
Суддя Дзюба М. В.