Справа № 2-3490/11
09 грудня 2011 року. м. Суми.
Зарічний районний суд м. Суми у складі : головуючого -судді Бойка В.Б.,
при секретарі -Москаленко Т.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Суми цивільну справу за позовною заявою Товариства з обмеженою відповідальністю «Діалогбанк « до ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, 3-тя особа : Фонд гарантування вкладників фізичних осіб про визнання правочину незійсним,
позивач обґрунтовує свої вимоги тим, що 10.12.2009 року відповідач ОСОБА_3 видав нотаріально посвідчену довіреність на ім»я відповідачки ОСОБА_1 на право представляти його інтереси в усіх питаннях, пов»язанних з відкриттям та користуванням депозитними рахунками, та з правом передоручення. 12.08.2010 року ОСОБА_1, діючи як представник ОСОБА_3, нотаріально передоручила вказані права ОСОБА_2 Останній же, в свою чергу, 13.09.2010 року уклав з Товариством з обмеженою відповідальністю «Діалогбанк « ( далі -ТОВ ) договір банківського вкладу, згідно якого вніс на депозит 150000 грн. на 334 дні. Позивач вважає даний правочин удаваним, просить визнати його недійсним з цих підстав, а також визнати, що, насправді, вкладником за договором банківського вкладу є відповідач ОСОБА_2, а не відповідач ОСОБА_3
Сторони в судове засіданні не з»явилися, про час розгляду справи повідомлялися, про що свідчать наявні у справі розписки. Відповідачі заперечень проти позову не надали. Від позивача та 3-ї особи надійшли заяви про підтримку позову та слухання справи у відсутність їх представників.
У відповідності до ч. 2 ст. 197 ЦПК України, фіксування судового розгляду технічними засобами не здійснювалося.
Суд, дослідивши письмові докази по справі, вважає, що заявлені вимоги задоволенню не підлягають, виходячи з наступного.
Згідно зі ст.ст. 10-11 та 60 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Суд розглядає цивільні справи в межах заявлених вимог і на підставі наданих сторонами доказів.
Доказування не може грунтуватися на припущеннях.
Судом встановлено, що 10.12.2009 року відповідач ОСОБА_3 видав нотаріально посвідчену довіреність на ім»я відповідачки ОСОБА_1 на право представляти його інтереси в усіх питаннях, пов»язанних з відкриттям та користуванням депозитними рахунками, з правом передоручення.
12.08.2010 року ОСОБА_1, діючи як представник ОСОБА_3, нотаріально передоручила вказані права ОСОБА_2 Останній же, в свою чергу, 13.09.2010 року уклав з позивачем договір банківського вкладу, згідно якого вніс на депозит 150000 грн. на 334 дні ( а.с. 8-10 ).
Відповідно до ст. 3 ЦК України, загальними засадами цивільного законодавства є, зокрема, свобода договору, яка полягає у визнанні за суб'єктом цивільного права можливості укладати договори ( або утримуватись від укладення договорів ) і визначати їх зміст на свій розсуд відповідно до досягнутої домовленості.
Ст. 629 ЦК України встановлює, що договір є обов'язковим до виконання сторонами.
Обґрунтовуючи свої вимоги, позивач послалася на ст. 235 ЦК України, зазначаючи, що укладений договір є удаваним, оскільки, на думку позивача, вкладником за договором банківського вкладу є відповідач ОСОБА_2, а не відповідач ОСОБА_3 Однак, з такими твердженнями позивачки погодитися не можливо з огляду на наступне.
Відповідно до ст. 235 ЦК, на яку посилається позивач, та роз'яснень, даних у п. 25 постанови Пленуму Верховного Суду від 6 листопада 2009 р. № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними », за удаваним правочином сторони умисно оформляють один правочин, але між ними насправді встановлюються інші правовідносини. Тобто за удаваним правочином права та обов»язки сторін виникають, але не ті, що випливають зі змісту правочи ну. Удаваний правочин не має іншої мети, ніж приховування іншого правочину.
Для визнання правочину удаваним необхідно встановити та довести, що обидві сторони договору діяли свідомо для досягнення якоїсь особистої користі, їхні дії направлені на досягнення інших правових наслідків і приховують іншу волю учасників угоди. Наміру однієї сторони на укладення удаваної угоди недостатньо.
Окрім того, статтею 60 ЦПК України передбачено, що кожна сторона зобов»язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Згідно зі ст. 57 ЦПК, доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються на підставі пояснень сторін, третіх осіб, їхніх представників, допитаних як свідків, показань свідків, письмових доказів, речових доказів, зокрема звуко- і відеозаписів, висновків експертів.
Суд вважає, що позивач, всупереч вищенаведеним нормам процесуального права, не довів жодними доказами те, що обидві сторони в договорі банківського вкладу приховали дійсні обставини укладення договору, а саме те, що насправді, вкладником за договором банківського вкладу є відповідач ОСОБА_2, а не відповідач ОСОБА_3
Такі твердження позивача є абсолютно голослівними.
Зокрема, від часу укладання спірного договору - 13.09.2010 року жодних заяв від вкладника ОСОБА_3 з приводу недійсності договору не надходило.
В позовній заяві ТОВ виказує лише нічим не підтверджені переконання в своїй правоті та не робить посилання на докази. Як зазначалося вище, позивач вважав можливим закінчити розгляд справи у його відсутність та ухвалити судове рішення на підставі вже наявних у справі доказів. Додаткових доказів, від часу пред»явлення позову, позивач до справи не долучив.
Оскільки на даний час строк користування ТОВ грошима вкладника ОСОБА_3 закінчився, зміст позову дає підстави стверджувати про невиконання зобов»язань банком, таке його звернення до суду може бути розцінене певними зацікавленими особами як спроба ухилитися від належного виконання своїх зобов»язань.
З урахуванням викладеного, суд вважає, що в задоволенні позову належить відмовити в повному обсязі.
Керуючись ст.ст. 16, 203, 215, 235 ЦК України, ст.ст. 10-11, 57-60, 212-215 ЦПК України, суд -
В задоволенні позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю «Діалогбанк « відмовити за необґрунтованістю.
Рішення може бути оскаржене до судової палати з цивільних справ апеляційного суду Сумської області через Зарічний районний суд м. Суми шляхом подачі в 10-денний строк з дня проголошення рішення апеляційної скарги.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.
СУДДЯ В.Б. БОЙКО