МАЛИНОВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ОСОБА_1
Справа № 1519/2-2855/11р.
08 грудня 2011 року м. Одеса
Малиновський районний суд міста ОСОБА_1 в складі:
головуючого - судді Сегеди О.М.,
при секретарі - Луньовій В.М.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог: Житлово-будівельний кооператив «Жовтневий-12» про визнання права власності та за позовом третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги: ОСОБА_4 до ОСОБА_2, ОСОБА_3 про визнання права власності,
встановив:
В грудні 2010 р. ОСОБА_2 звернулась до суду з зазначеним позовом, який неодноразово уточнювала та доповнювала, посилаючись на те, що вона з 09.08.1975р. перебувала в зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_5, від якого 16.10.1975р. народила доньку ОСОБА_4 До 09.08.1975р. ОСОБА_3 перебував в зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_6, від якої має сина ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1. 25 січня 2008р. ОСОБА_3 помер. Позивачка зазначала, що після смерті її чоловіка відкрилася спадщина у вигляді ? частини квартири АДРЕСА_1, в якій вони з сім'єю проживають з 1989р. Раніше вказана квартира належала Житлово-будівельному кооперативу «Жовтневий-12»(далі -ЖБК «Жовтневий-12»), членом якого був ОСОБА_7, рідний батько її чоловіка, який в 1981р. повністю виплатив пайовий внесок за спірну квартиру в сумі 5588,00 руб. Після його смерті пай на квартиру успадкував його син ОСОБА_8, рідний брат її чоловіка. В 1988-1989р. між ОСОБА_8, як членом ЖБК «Жовтневий-12»та їх сім'єю був проведений внутрісімейний обмін квартир, в результаті якого на підставі ордеру вони з чоловіком та донькою ОСОБА_4 вселилися та зареєструвалися в спірній квартирі. В результаті обміну ОСОБА_8 передав їм свій пай на квартиру. Позивачка зазначала, що оскільки спірна квартира є їх з чоловіком спільною сумісною власністю, то вона як дружина має право власності на ? її частини. З цих підстав та посилаючись на Закон України «Про власність», ст.22КпШС та на п.6 Пленуму Верховного Суду України №9 від 18.09.1987р. «Про практику застосування судами законодавства про житлово-будівельні кооперативи», остаточно просила суд визнати, що спірна квартира належала їм з чоловіком на праві спільної сумісної власності, визнати, що їх з чоловіком частки в праві власності на квартиру є рівними по ? частини, визнати за нею право власності на 2/6 частини спірної квартири у порядку спадкування за законом та остаточно визнати за нею право власності на 5/6 частин квартири АДРЕСА_1.
Ухвалою суду від 10.03.2011р. до участі у справі був залучений належний відповідач ОСОБА_3 - рідний син померлого та третя особа, яка не заявляє самостійні вимоги -ЖБК «Жовтневий-12»(а.с.46).
01.06.2011р. ОСОБА_4 звернулася до суду з заявою про залучення її до участі у справі в якості третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги та надала від свого імені позовну заяву до ОСОБА_2 та ОСОБА_3 про визнання за нею права власності. В обґрунтування своїх позовних вимог вказала, що в результаті внутрісімейного обміну житловою площею, вона разом зі своїми батьками на підставі ордеру вселилася в квартиру АДРЕСА_2. Пайовий внесок за вказану кооперативну квартиру в 1981р. сплатив її дід ОСОБА_7, після смерті якого пай був успадкований ОСОБА_8
Позивачка зазначала, що якщо б обміну квартирами не було, то вона мала б право на приватизацію житла та отримала б право власності на 1/3 частку квартири АДРЕСА_3, в якій була зареєстрована та проживала до обміну. Оскільки в результаті обміну батьки позбавили її права на будь -яку форму власності, здійснили угоду, що суперечить її інтересам, то вона також має право на частку паю в кооперативній квартирі. Вважаючи, що з моменту набрання чинності Закону України «Про власність»у неї виникло право власності на частку спірної квартири, ОСОБА_4 просила суд визнати за нею право власності на 1/3 частини квартири АДРЕСА_2.
Ухвалою суду від 01.06.2011р. ОСОБА_4 була залучена до участі у справі в якості третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги (а.с.139).
У судовому засіданні представник позивача ОСОБА_2, діючий за довіреністю, підтримав уточненні первісні позовні вимоги, визнав позовні вимоги третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги, та просив суд їх задовольнити у повному обсязі.
Третя особа, яка заявляє самостійні вимоги ОСОБА_4 в судовому засіданні підтримала свої позовні вимоги, визнала позовні вимоги ОСОБА_2 та просила їх задовольнити у повному обсязі.
Представник відповідача, діючий за довіреністю за первісним позовом та за позовом третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги, в судовому засіданні первісні позовні вимоги не визнав та просив відмовити в їх задоволенні. Позовні вимоги третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги, визнав та просив їх задовольнити у повному обсязі.
Представник третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог - ЖБК «Жовтневий-12» в судове засідання не з'явився, про час і місце слухання справи повідомлявся належним чином.
Дослідивши матеріали справи, заслухавши доводи сторін, проаналізувавши і оцінивши надані докази у їх сукупності, суд дійшов висновку, що позовні вимоги ОСОБА_2 про визнання права власності підлягають задоволенню частково, а в задоволенні позовних вимог третьої особи ОСОБА_4 про визнання права власності слід відмовити, виходячи з наступних підстав.
Згідно ч.3 ст.10, ч.1 ст.60 ЦПК України кожна із сторін повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених Кодексом.
Суд вважає, що правовідносини, які виникли між сторонами, регулюються Законом України «Про власність», вимоги якого після визнання його втративши силу, були закріпленні в ст.384 ЦК України та розділами 1 та 3 Цивільного кодексу України в редакції 2003року, так як відповідно до п.4 Прикінцевих та перехідних положень цього Кодексу, його положення застосовуються до тих прав і обов'язків, що виникли або продовжують існувати після набрання ним чинності, а також регулюються розділом третім главою 84 книги шостої ЦК України. Тому при ухваленні рішення суд застосовує норми матеріального права, якими регулюються правовідносини, які виникли між сторонами.
Матеріалами справи встановлено, що з 09.08.1975р. ОСОБА_2 перебувала в зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_3, що підтверджується свідоцтвом про шлюб (а.с.9).
Від шлюбу у них є донька ОСОБА_4, що підтверджується свідоцтвом про народження (а.с.39).
До 09.08.1975р. ОСОБА_3 перебував у шлюбі з ОСОБА_9, від якої є син ОСОБА_3,ІНФОРМАЦІЯ_1, інвалід 2 групи, що підтверджується свідоцтвом про народження та довідкою МСЕК (а.с.77,159).
Крім того, до 1989р. ОСОБА_3, ОСОБА_2 та ОСОБА_4 були зареєстровані в ІНФОРМАЦІЯ_2, в якій проживали і були зареєстровані: ОСОБА_9 та ОСОБА_3, син ОСОБА_3, що підтверджується особовим рахунком, відкритим на підставі рішення виконавчого комітету Центральної районної ради м. Одеси №330 від 15.06.1979р. (а.с.56).
В 1989р. друга сім'я ОСОБА_3 на підставі обмінного ордеру на житлове приміщення №1804 від 10.03.1989р. вселилася та зареєструвалася в квартирі АДРЕСА_1, яка знаходилася на балансі ЖБК«Жовтневий-12»(а.с.6).
З часу створення ЖБК«Жовтневий-12»пай на вказану квартиру був оформлений на члена кооперативу ОСОБА_7, батька померлого, який в 1981р. повністю його виплатив.
Після його смерті 06.10.1984р., пай в сумі 5588,00 руб. по розпорядженню Малиновського виконавчого комітету був в порядку спадкування оформлений на сина померлого ОСОБА_10, який в 1989р. в порядку обміну оформив його на свого брата ОСОБА_3, що підтверджується довідкою ЖБК«Жовтневий-12»від 05.09.2011р. (а.с.162). Відповідно до п. 40 Примірного статуту ЖБК якщо особа, яка вступає до кооперативу у зв'язку з обміном, перебуває з членом кооперативу у близькій спорідненості, вона звільняється від внесення пайового внеску за умови передачі їй паєнагромадження вибулим членом кооперативу.
Отже, на підставі родинних відносин ОСОБА_10 передав ОСОБА_3 право власності на пайовий внесок та саме з цих підстав останній став членом кооперативу ЖБК «Жовтневий-12».
З 1989р. по день смерті ОСОБА_3 був членом ЖБК «Жовтневий-12»і йому на праві власності належала квартира АДРЕСА_1, що підтверджується довідкою ЖБК «Жовтневий-12»від 27.03.2008р. №36 (а.с.41).
Отже квартира АДРЕСА_1 не є спільною сумісною власністю подружжя ОСОБА_3, так як пай не вносився ними в ЖБК у період їх сумісного проживання та за рахунок їх спільних коштів.
Згідно ст.145 ЖК України члени сім'ї, які проживають разом з членом житлово-будівельного кооперативу мають рівне з ним право користування жилим приміщенням.
Тобто члени сім'ї ОСОБА_3, а саме ОСОБА_2 та ОСОБА_4 мали право тільки на користування спірною квартирою.
За таких обставин, позовні вимоги ОСОБА_2 в частині визнання квартири АДРЕСА_1 спільною сумісною власністю подружжя не безпідсьавні і не ґрунтуються на законі.
Статтею 15 Закону України «Про власність»передбачалося, що член ЖБК, який повністю вніс свій пайовий внесок за квартиру, надану йому в користування, набуває право власності на квартиру і вправі розпоряджатись нею на свій розсуд-продавати, заповідати, обмінювати, в тому числі на інше жиле приміщення у будинку державного або громадського житлового фонду чи іншого ЖБК, на жилий будинок (частину будинку), що належить громадянину на праві власності, і вчиняти відносно неї інші угоди, що не заборонені законом. Виходячи з цього особа, якій відчужена членом ЖБК квартира, має переважне право на вступ до цього кооперативу.
На даний час Закон України «Про власність» втратив чинність.
Відповідно до п.3 ст. 384 ЦК України -будинок, споруджений або придбаний житлово-будівельним (житловим) кооперативом, є його власністю. Член житлово-будівельного (житлового) кооперативу має право володіння і користування, а за згодою кооперативу -і розпорядження квартирою, яку він займає в будинку кооперативу, якщо він не викупив її. У разі викупу квартири член житлово-будівельного (житлового) кооперативу стає її власником.
Отже, з моменту набрання Законом України «Про власність»чинності, ОСОБА_3 фактично став власником спірної квартири, але за життя правовстановлюючі документи на неї не оформив.
25.01.2008р. ОСОБА_3 помер, що підтверджується свідоцтвом про смерть (а.с.8).
Після смерті ОСОБА_3 відкрилася спадщина у вигляді ізольованої квартири АДРЕСА_1, садового будинку та земельної ділянки площею 0.0296 га, розташованих в м. Одесі по вул. Костанді під №7/24, що підтверджується заявами спадкоємців (а.с.64,75).
Спадкоємцями першої черги після смерті ОСОБА_3 є: дружина померлого -ОСОБА_2 та його рідні діти - ОСОБА_4 та ОСОБА_3
ОСОБА_2 та ОСОБА_3 прийняли спадщину, шляхом подачі на протязі шестимісячного строку в Сьому одеську нотаріальну контору заяви про прийняття спадщини, що підтверджується заявами від 22.04.2008р. (а.с.64) та від 10.06.2008р. (а.с.75).
12.07.2008р. донька померлого ОСОБА_4 надала до Сьомої одеської нотаріальної контори заяву про відмову від прийняття спадщини на користь її матері, позивачки у справі ОСОБА_2, що підтверджується заявою від 12.07.2008р. (а.с.89).
Відповідно до ст.1273 ЦК України спадкоємець за заповітом або за законом може відмовитися від прийняття спадщини протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу.
Заява про відмову від прийняття спадщини подається до нотаріальної контори за місцем відкриття спадщини. Відмова від прийняття спадщини є безумовною і беззастережною. Відмова від прийняття спадщини може бути відкликана протягом строку, встановленого для її прийняття.
З матеріалів спадкової справи встановлено, що ОСОБА_4 свою заяву про відмову від спадщини не відкликала, тому єдиними спадкоємцями, які прийняли спадщину після смерті ОСОБА_3 є: ОСОБА_2, дружина померлого та його син ОСОБА_3, що підтверджується матеріалами спадкової справи, яка була витребувана на підставі ухвали Малиновського районного суду м. Одеси від 10.03.2011р. (а.с.63-108).
Постановою державного нотаріуса Сьомої одеської нотаріальної контори від 08.12.2011р. позивачці ОСОБА_2 було відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину на вищевказану квартиру у зв'язку з відсутністю у неї правовстановлюючого документу на квартиру АДРЕСА_1 (а.с.192).
Відповідно до п.п.61,62 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженої наказом Міністерства Юстиції України від 03.03.2004р. № 20/5 при нотаріальному посвідченні договорів про відчуження житлового будинку, а також іншого нерухомого майна, що підлягає реєстрації, нотаріус вимагає подання документів, які підтверджують право власності на вказане майно, та, у передбачених законодавством випадках, документів, що підтверджують державну реєстрацію прав на це майно в осіб, які його відчужують.
Право власності на житловий будинок, квартиру, дачу, садовий будинок, гараж, інші будівлі і споруди, що відчужуються, може бути підтверджено, зокрема, одним з таких документів або їх дублікатів, наприклад: свідоцтвом про право власності на об'єкти нерухомого майна, рішенням суду тощо.
Судом встановлено, що у позивачки ОСОБА_2 відсутні документи, перераховані у п. 62 вказаної Інструкції, тому у неї немає можливості їх надати нотаріусу для оформлення свідоцтва про право на спадщину за законом.
Відповідно до ст. 25 ЦК України -здатність мати цивільні права та обов'язки (цивільну правоздатність) мають усі фізичні особи. Цивільна правоздатність фізичної особи виникає у момент її народження і припиняється у момент її смерті.
Цивільною дієздатністю фізичної особи визнається її здатність своїми діями набувати для себе цивільних прав і самостійно їх здійснювати, а також своїми діями набувати для себе цивільні обов'язки, самостійно їх виконувати та відповідати в разі їх невиконання.
Суд вважає, що право на отримання правовстановлюючого документу на нерухоме майно, має особа, яка є власником даного майна, тобто дане право нерозривно пов'язане з особою спадкодавця, тому після його смерті спадкоємець не має можливості отримати правовстановлюючий документ на спадкове майно в позасудовому порядку.
З цих підстав суд може встановити належність нерухомого спадкового майна спадкодавцю та визнати за спадкоємцем право власності на спадкове майно.
Згідно п.8 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 7 від 30.05.2008 року «Про судову практику у справах про спадкування»у разі смерті члена житлово-будівельного кооперативу, дачно-будівельного, гаражно-будівельного кооперативу, члена садівницького товариства, який повністю вніс пайовий внесок, то до складу спадщини включаються відповідно квартира, дача, гараж, садовий будинок, інші будівлі та насадження.
Таким чином, суд вважає встановленим факт володіння ОСОБА_3 на праві власності по праву викупу членом житлово-будівельного (житлового) кооперативу квартирою №12 по вул. Генерала Петрова,36 в м. Одесі.
Вказана вище квартира складається з трьох житлових кімнат площею: 18,4 кв.м., 9.9 кв.м., 13,0 кв.м., кухні площею 5.1 кв.м, ванної кімнати площею 2.0 кв.м, коридору площею 6.9 кв.м., туалету площею 1,0 кв.м., вбудованої шафи площею 0,4; 0,3; 0,2; 0,6 кв.м., балкону площею 1,0 кв.м., загальною площею 58.8 кв.м. у т.ч. житловою 41,3 кв.м., що підтверджується технічним паспортом від 24.03.2011р., оформленого на ім'я померлого ОСОБА_3 (а.с.130-131).
Балансова вартість квартири АДРЕСА_2 складає 16840,00 грн., що підтверджується довідкою КП «ОМБТІ та РОН»від 02.11.2011р. (а.с.187).
Відповідно до ст.3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленим цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Відмова від права на звернення до суду за захистом є недійсною.
Згідно ст.41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися належним йому майном.
З огляду на викладене, суд вважає, що зібрані у справі докази, встановлені судом фактичні обставини справи та належна оцінка доказів вказують на наявність підстав для часткового задоволення позовних вимог ОСОБА_2 про визнання за нею права власності у порядку спадкування за законом на спадкове майно, а саме на 2/3 частки вищевказаної квартири.
При визначенні частки позивачки у спадковому майні, суд враховує, що спадкоємцями за законом є: ОСОБА_2, ОСОБА_4 та ОСОБА_3, тобто частка кожного з них у спадщині становить по 1/3 частин спірної квартири.
Оскільки ОСОБА_4 відмовилася від своєї частки у спадковому майні на користь ОСОБА_2, частка останньої дорівнює 2/3 частин спірної квартири.
Що стосується позовних вимог третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог ОСОБА_4 про визнання права власності, то суд вважає, що дані вимоги задоволенню не підлягають, так як не ґрунтуються на законі. ОСОБА_4 не було надано ні єдиного доказу в обґрунтування своїх позовних вимог.
Відповідно до ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує, у тому числі питання щодо розподілу між сторонами судових витрат.
На підставі ст. 88 ЦПК України стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею і документально підтверджені судові витрати.
Судовий збір по справі складає 168,40 грн., витрати на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи складають 120,00 грн.
Позивачкою ОСОБА_2 сплачено при зверненні до суду судовій збір у розмірі 51, 00 грн. та витрати на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи, в розмірі 120,00 грн.
Відповідно до Закону України «Про судовій збір»відповідач ОСОБА_3, як інвалід 2 групи звільнений від сплати судового збору.
Третьою особою, яка не заявляє самостійні вимоги ОСОБА_4 при звернені до суду сплачено до суду збір у розмірі 51, 00 грн. та витрати на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи, в розмірі 120,00 грн. (а.с.144,145).
Керуючись ст.ст. п.3 ст. 384, 1218, 1261, 1267, 1268, 1274, 1275 ЦК України ст.ст. 10,11,60,88,209,212, 214, 215, 218 ЦПК України, суд
вирішив:
Позовні вимоги ОСОБА_2 до ОСОБА_3, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог: Житлово-будівельний кооператив «Жовтневий-12» про визнання права власності -задовольнити частково.
Визнати за ОСОБА_2 право власності у порядку спадкування за законом на 2/3 частки квартири №12, яка розташована за адресою: м. Одеса, вул. Генерала Петрова, будинок №36 та складається з трьох житлових кімнат площею: 18,4 кв.м., 9.9 кв.м., 13,0 кв.м., кухні площею 5.1 кв.м, ванної кімнати площею 2.0 кв.м, коридору площею 6.9 кв.м., туалету площею 1,0 кв.м., вбудованої шафи площею 0,4; 0,3; 0,2; 0,6 кв.м., балкону площею 1,0 кв.м., загальною площею 58.8 кв.м. у т.ч. житлової 41,3 кв.м.
В іншій частині позовних вимог відмовити.
Позовні вимоги третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги: ОСОБА_4 до ОСОБА_2, ОСОБА_3 про визнання права власності -залишити без задоволення.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до апеляційного суду Одеської області через суд першої інстанції шляхом подачі апеляційної скарги протягом 10 днів з дня його проголошення.
Суддя: О.М.Сегеда