Справа № 1-12/11
19.12.2011 року Арбузинський районний суд Миколаївської області в складі:
головуючого -судді Кологривої Т.М.
за участю секретаря Романенко Т.І.
прокурора Багдасаряна А.Ю.
підсудного ОСОБА_1
захисника ОСОБА_2
потерпілої ОСОБА_3
розглянувши у відкритому судовому засіданні в смт. Арбузинка кримінальну справу по обвинуваченню ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1,
уродженця ІНФОРМАЦІЯ_2, гр. України, маючого
середню спеціальну освіту, не працюючого, одруженого, жителя смт.
АДРЕСА_1, раніше не
судимого,
у скоєнні злочину, передбаченого ч.2 ст. 286 КК України
Органами досудового слідства ОСОБА_1 обвинувачується у тому, що він 18 серпня 2009 року близько 13 години, керуючи технічно справним автомобілем НОМЕР_1 на підставі тимчасового реєстраційного талону ДАО № 388933, рухався у світлий час доби по сухій асфальтованій проїжджій частині автодороги Т-1510 «Панкратове -Арбузинка - Братське -Єланець - ОСОБА_4» зі сторони смт. Арбузинка в сторону автодороги Р-06 «Ульянівка -Миколаїв»зі швидкістю 60 км/год. У зустрічному напрямку в цей же час по своїй смузі руху зі швидкістю близько 70 км/год рухався технічно справний автомобіль НОМЕР_2, яким керував на підставі довіреності ВЕХ № 763829 від 21 вересня 2007 року ОСОБА_5 При під»їзді до відмітки 7 км + 24 м а/д Т- 1510 «Панкратове -Арбузинка -Братське -Єланець -ОСОБА_4» водій ОСОБА_5 виявив на своїй смузі руху перешкоду і для подальшого продовження руху виїхав на смугу зустрічного руху, здійснюючи об»їзд. Водій ОСОБА_1, рухаючись у вказаному напрямі, у порушення вимог п.п. 1.3, 1.5, 2.3 «б», 10.1, 11.3 12.3, 13.3 Правил дорожнього руху проявив неуважність у дорожній обстановці, що склалася та у її змінах, а саме: при виявленні автомобіля ВАЗ-21063, який виїхав на смугу його руху, не прийняв мір до зменшення швидкості до повної зупинки свого транспортного засобу у межах своєї смуги руху, невиправдано змінив напрямок руху свого автомобіля на зустрічну для нього смугу, на яку після здійснення маневру об»їзда уже повернувся автомобіль ВАЗ 21063, не впевнився у тому, що даний маневр буде безпечним і не створить перешкод або небезпеки іншим учасникам руху; а також при роз»їзді не вибрав безпечний інтервал і допустив зіткнення з автомобілем ВАЗ 21063. У результаті дорожньо - транспортної пригоди помер пасажир автомобіля ВАЗ 21063 ОСОБА_6
Зазначаючи, що порушення правил дорожнього руху ОСОБА_1 знаходяться у причинному зв'язку з наслідками, що наступили, вказані дії ОСОБА_1 кваліфіковані органом досудового слідства за ч. 2 ст. 286 КК України як порушення правил безпеки дорожнього руху особою, яка керує транспортним засобом, що спричинило смерть потерпілого.
Відповідно до ст. 64 КПК України при провадженні досудового слідства, дізнання і розгляді кримінальної справи в суді підлягають доказуванню: подія злочину (час, місце, спосіб та інші обставини вчинення злочину), винність обвинуваченого у вчиненні злочину і мотиви злочину, обставини, що впливають на ступінь тяжкості злочину, а також обставини, що характеризують особу обвинуваченого, пом'якшують та обтяжують покарання, характер та розмір шкоди, завданої злочином.
Прокурор, слідчий і особа, яка проводить дізнання, у відповідності до ст. 22 КПК України зобов'язані вжити всіх передбачених законом заходів для всебічного, повного та об'єктивного дослідження обставин справи, виявити як ті обставини, що виправдовують обвинуваченого, а також обставини, що пом'якшують і обтяжують його відповідальність.
Згідно постанови про притягнення ОСОБА_1 як обвинуваченого по ч. 2 ст. 286 КК України від 30 жовтня 2009 року досудове слідство проводилося в площині невідповідності його дій, як водія, вимогам Правил дорожнього руху, виходячи з того, що він проявив неуважність у дорожній обстановці, що склалася та у її змінах, що були викликані діями водія автомобіля НОМЕР_2 ОСОБА_5
Допитаний у судовому засіданні підсудний ОСОБА_1 свою вину у скоєнні інкримінованого злочину визнав частково та показав, що 18 серпня 2009 року він виїхав з смт. Арбузинка на автомобілі ЗІЛ, переїхав переїзд, почав спускатися спуском зі швидкістю близько 60 км/год та побачив автомобіль ОСОБА_5 При цьому кожен із них рухався по своїй смузі. ОСОБА_5 різко повернув вліво і лівою стороною автомобіля виїхав аж до краю обочини зустрічної смуги. Подумавши, що ОСОБА_5 хоче під»їхати до баштану, він прийняв трохи вліво, ближче до центру дороги, та зменшив швидкість. Але ОСОБА_5 почав різко повертатися на свою смугу без будь-яких знаків, ставши майже впоперек дороги. У цей момент відстань між автомобілями була близько 10 метрів. Тоді він почав гальмувати і у процесі гальмування відбулося зіткнення автомобілів по центру дороги, при якому передня частина ЗИЛу вдарилася у задню частину автомобіля ОСОБА_5, яка була на полосі його (ОСОБА_1) руху. Водій ОСОБА_5 свій маневр ніяк не показав з допомогою приладів, ніякої пляшки на дорозі не було.
Потерпіла ОСОБА_3 суду показала, що вона прибула на місце аварії через дві години і побачила там два пошкоджених автомобіля і труп батька її чоловіка, претензій ні до кого з учасників ДТП не має.
Свідок ОСОБА_5 суду показав, що 18 серпня 2009 року близько 14 години він керував автомобілем ВАЗ та їхав зі станції Кавуни в сторони смт. Арбузинка. Рухаючись
зі швидкістю близько 80 км/год по своїй смузі, під лівим колесом автомобіля він побачив пляшку та об»їхав її, при цьому пляшка пройшла між лівим та правим колесами та він виїхав на іншу смугу так, що осьова лінія його автомобіля була на розділювальній смузі. Маневр обгону він ніяк не визначив. Удар відбувся ближче до проїжджої частини.
Суд критично оцінює показання цього свідка і не приймає їх до уваги про об'їзд ним пляшки, оскільки останній змінив свої показання під час досудового слідства 27 серпня 2009 року з того варіанту, що »його автомобіль несподівано по незрозумілій причині повело вліво і він виїхав на смугу зустрічного руху »на варіант «об'їзду пляшки»
у ході додаткового допиту 13 вересня 2009 року, майже через два місяці після ДТП, а на запитання суду про причину зміни своїх показань відповів, що слідчому 27 серпня 2009 року давав такі показання, бо не пам'ятав все, а що пам'ятав, то розповідав слідчому, чи був глухий удар він не пам'ятає. Також показання свідка про те, що його автомобіль несподівано по незрозумілій причині повело вліво і він виїхав на смугу зустрічного руху спростовуються висновком експертизи від 4 вересня 2009 року за № 2/166, відповідно до якого на момент огляду ходова частина автомобіля НОМЕР_3 перебувала в непрацездатному стані, рульове керування та гальмова система знаходилася в працездатному стані. При цьому у перелічених системах та механізмах не виявлено несправностей, які могли б викликати неочікуваний водієм увід автомобіля в бік від вибраного ним напрямку при гальмуванні, русі накатом чи відмову систем. Всі виявлені несправності ходової частини автомобіля НОМЕР_4 виникли внаслідок та після ДТП (а.с.90-93).
Разом з тим у судовому засіданні свідок плутався у своїх показаннях, заявляючи, що він нічого не пам'ятає і «щось не те я говорю».
Підтвердження того, що показання свідка ОСОБА_5 про обставини події з технічної точки зору є недостовірними, виражені у мотивувальних частинах висновків експертів від 13 травня 2011 року та 11 листопада 2011 року, що є у матеріалах справи.
Свідок ОСОБА_7 суду показав, що влітку 2009 року він був на своєму автомобілі біля баштану і бачив обстановку після ДТП. При цьому він бачив сліди гальмування автомобіля ЗИЛ і сліди заносу автомобіля ВАЗ.
Свідок ОСОБА_8 суду показала, що 18 серпня 2009 року вона з ОСОБА_5, який керував автомобілем ВАЗ, забрали з м. Южноукраїнська її дідуся ОСОБА_9 та поїхали до смт. Арбузинки. При цьому вона сиділа поряд з водієм ОСОБА_5, а дідусь на задньому сидінні. ОСОБА_5 виїхав на середину дороги, потім намагався повернутися на свою полосу, де відбулося зіткнення автомобілів.
Разом з тим, свідок дала суперечливі показання про те, чи був глухий удар чи ні, зазначила, що не слідкувала за рухом автомобіля, бо спілкувалася з дідусем, щодо наявності пляшки на дорозі не дала стверджувальної відповіді: «Щось наче було»та відмовилася від своїх показань про глухий удар, від якого автомобіль ОСОБА_5 різко повело вліво, даних у ході досудового слідства, посилаючись на втрату пам'яті під час слідства та появу її у ході судового розгляду справи. Суд не приймає до уваги показання цього свідка щодо об'їзду ОСОБА_5 пляшки через суперечливість показань даних нею у ході досудового слідства і у суді, також суд вважає, що остання намагається зняти будь-яку провину з ОСОБА_5, як з хлопця, з яким вона зустрічається.
З протоколу огляду місця дорожньо - транспортної пригоди від 18 серпня 2009 року та схеми до нього видно, що дорожнє покриття асфальтоване сухе та чисте, видимість необмежена, зафіксовані механічні пошкодження у автомобілів ВАЗ 21063 та АЦ ЗИЛ, взаємне розташування автомобілів після ДТП і місце розташування трупа (а.с.4-9).
У ході огляду автомобіля ВАЗ 27 серпня 2009 року були вилучені задні колеса та направлені до НДЕКЦ (а.с.86).
З протоколів відображення обстановки та обставин події від 3 вересня 2009 року (а.с. 40-54) слідує, що ОСОБА_10, ОСОБА_5, ОСОБА_1 показали та розповіли про рух автомобілів ВАЗ 21063 та АЦ ЗИЛ та їх зіткнення.
Відповідно до висновку експерта № 673 від 2 вересня 2009 року смерть ОСОБА_9 наступила миттєво від травматичного відділення голови від тулуба в області шиї за 8-24 години до судово-медичного дослідження трупа. Виявлені тяжкі тілесні ушкодження по ознаці небезпеки для життя, які виникли одномоментно: перелом кісток черепу з раною в області волосяної частини голови, переломи нижньої щелепи великого ріжка під'язичної кістки; відділення голови від тулуба в області шиї, переломи хребта та ребер з правої сторони і зліва, перелом грудини, крововилив у клітчатку средостенія; розриви плеври легень, розриви діафрагми з правої сторони і зліва, розриви аорти, стравоходу, трахеї; розмноження печінки, розрив селезінки, крововилив у брюшну порожнину(а.с.59-63).
Пасажир ОСОБА_8 у результаті ДТП отримала легкі тілесні пошкодження у виді забійної рани, саден в області обличчя, правої верхньої і нижньої кінцівок, перелому кісток носу згідно висновку експерта № 2759 від 16 жовтня 2009 року (а.с.67-68), а ОСОБА_5 - легкі тілесні пошкодження, що потягли за собою короткочасний розлад здоров'я у виді закритої черепно - мозкової травми зі струсом мозку, забою лівої половини грудної клітки, саден на тулубі, крововиливу під білочну оболонку правого ока згідно висновку експерта від 22 жовтня 2009 року № 2760 (а.с.72).
Відповідно до висновку експерта від 31 серпня 2009 року за № 2/165 на момент огляду ходова частина, рульове керування та гальмівна система автомобіля НОМЕР_5 знаходилася у працездатному стані (а. с. 79-80).
З висновку експерта від 9 вересня 2009 року за № 4/61 видно, що під час первісного контактування повздовжні осі автомобілів знаходилися під кутом 160 градусів та автомобілі взаємно розташовувалися наступним чином -автомобіль НОМЕР_1 розташовувався передньою лівою частиною (передньою лівою частиною лівого переднього крила, лівою та середньою частиною переднього облицювання(декоративною решіткою) радіатора автомобіля) до лівої частини автомобіля НОМЕР_2 (лівих дверей та лівого заднього крила, лівої частини даху). Із урахуванням різкої зміни слідів залишених автомобілем НОМЕР_1 можливо зробити висновок, що зіткнення автомобіля НОМЕР_1 із автомобілем НОМЕР_2
відбувалось в межах смуги руху автомобіля НОМЕР_2 та під час якого автомобіль в'їжджав до смуги руху автомобіля НОМЕР_2 (а.с.105-109).
У відповіді на питання № 1, поставленому слідчим, у висновку автотехнічної експертизи від 21жовтня 2009 року зазначено, що небезпека для руху водія автомобіля НОМЕР_6 виникає з моменту, коли відстань між автомобілями НОМЕР_7, вже не дозволяє автомобілю НОМЕР_2 повернутися на свою смугу до місця ймовірного роз'їзду (а.с.129).
Згідно висновку комісійної автотехнічної експертизи від 13 травня 2011 року фактичні дії водія автомобіля ВАЗ 21063 не відповідали вимогам п.п. 12.1, 13.3 Правил дорожнього руху; при належному виконанні цих пунктів Правил зіткнення би транспортних засобів виключалося, поскільки виключався б його рух по зустрічній смузі і відсутня була б причина неадекватних дій водія автомобіля ЗИЛ. У той же час дії водія автомобіля ЗИЛ при об'єктивному виявленні факту руху зустрічного автомобіля по зустрічній смузі, з деякого моменту (моменту неможливості повернення автомобіля ВАЗ 21063 на «свою»смугу руху шляхом плавного маневрування з зайняттям положення у відповідності до вимог п.13.3 ПДР) формально регламентувалися вимогами правил п. 12.3 ПДР, відповідно до якого у таких ситуаціях водію належить прийняти міри до зниження швидкості до зупинки транспортного засобу або до безпечного для інших учасників руху об'їзду перешкоди. Однак, оскільки автомобіль »порушник»знаходився у русі, розгляд технічної можливості маневрування, як засобу уникнення зіткнення, з експертної точки зору є безпредметним. Це обумовлено тим, що оцінка дорожньої ситуації щодо необхідності екстреного маневрування від водія потребує значно більшого часу, врахування можливої подальшої поведінки зустрічного автомобіля, стану дорожнього покриття, ширини і стану проїзної частини, технічної можливості виконання маневру при вибраній швидкості руху, а також у водія повинні бути об'єктивні ознаки у поведінці зустрічного автомобіля, які дозволяють правомірно спрогнозувати його подальшу траєкторію, з метою вибору своєї. Розгляд гальмування як засіб попередження ДТП в даній обстановці також безпредметний, оскільки навіть зупинка ЗИЛ в межах своєї смуги руху, не виключала б можливість контактування з зустрічним автомобілем, який на момент прийняття водієм рішення ще рухався по смузі зустрічного руху без гальмування. Таким чином, в умовах розгляду події з моменту, коли повернення автомобіля ВАЗ - 21063 на «свою»смугу був неможливий, водій автомобіля ЗІЛ знаходився в аварійній ситуації, яка ПДР не регламентується і автотехнічною експертизою не розглядається. Водій автомобіля ЗИЛ застосував всі можливі заходи для уникнення зіткнення. Водій же автомобіля ВАЗ 21063 належним, своєчасним виконанням вимог п.п. 12.1 і 13.3 ПДР, мав технічну можливість виключити аварійну ситуацію і тим самим зіткнення (а.с. 264-271).
Вищевикладений висновок автотехнічної експертизи узгоджується з висновком № 9348 судової комісійної експертизи від 11 листопада 2011 року, відповідно до якої водію автомобіля НОМЕР_2 належало діяти згідно з пунктами 12.1, 11.2, 13.1 і 13.3 ПДР, які вимагали від нього рухатися таким чином, щоб забезпечити гарантований контроль за керуванням свого транспортного засобу, завчасно в процесі зближення з автомобілем АЦ на шасі ЗИЛ -431412 д/н НОМЕР_8 зайняти відповідне безпечне положення в межах «своєї»смуги дороги. Належним виконанням указаних вимог указаних пунктів ПДР водій автомобіля ВАЗ мав технічну можливість виключити створення ситуації, яка змусила водія автомобіля ВАЗ на шасі ЗИЛ в аварійній ситуації вживати дії по уникненню лобового зіткнення, тобто мав гарантовану можливість уникнути дорожньо-транспортної пригоди. Фактичні дії водія ВАЗ в умовах пригоди не відповідали вимогам пунктів 12.1, 11.2, 13.1, 13.3 ПДР. Водія автомобіля АЦ на шасі ЗИЛ на раннім етапі її розвитку належало діяти згідно з вимогами пунктів 11.2, 13.1 і 13.3 ПДР, які вимагали від нього завчасно в процесі зближення з автомобілем ВАЗ зайняти відповідне безпечне положення в межах своєї смуги дороги; з моменту ж об'єктивного виявлення небезпеки для руху, яка була викликана небезпечною поведінкою водія автомобіля ВАЗ, дії водія автомобіля АЦ на шасі ЗИЛ уже формально регламентувалися вимогами пункту 12.3 ПДР, які передбачають зниження швидкості, при необхідності, до зупинки або безпечне маневрування. Але з указаного моменту у водія автомобіля АЦ на шасі ЗИЛ, з експертної точки зору, були відсутні об'єктивні критерії, на підставі яких він міг би спрогнозувати можливий подальший розвиток події при будь-якому використанні вимог п.12.3 ПДР, що означає знаходження цього водія в аварійній обстановці й неможливість експертного вирішення питання про технічну можливість у нього уникнути пригоди, оскільки дії водія в аварійній обстановці ПДР не регламентуються. З експертної точки зору фактичні дії водія АЦ на шасі ЗИЛ по одвороту з гальмуванням слід розглядати як спробу виконання вимог п.12.3 ПДР в аварійній обстановці, тобто вимушені в аварійній обстановці, створеній небезпечною поведінкою водія автомобіля ВАЗ, що обумовлює безпредметність оцінки водія у світлі відповідності вимогам ПДР. З експертної точки зору саме фактичні дії водія автомобіля ВАЗ, які не відповідали вимогам пунктів 12.1, 11.2, 13.1, 13.3 ПДР, знаходяться у причинному зв'язку з фактом зіткнення транспортних засобів, бо саме ці дії поставили водія автомобіля АЦ на шасі ЗИЛ в умови необхідності запобігання зіткнення в аварійній обстановці.
Доводи сторони обвинувачення про необґрунтованість та суперечливість цього висновку у тому, що експерт дав відповіді на деякі поставлені судом питання і одночасно зазначив, що вирішення деяких питань не входить до його компетенції, бо є прерогативою суду, суд не приймає до уваги, оскільки дана експертиза відповідає вимогам ст. 200 КПК України.
Висновки автотехнічних експертиз від 13 травня 2011 року та 11 листопада 2011 року узгоджуються з показаннями підсудного, який не змінював своїх показань під час проведення досудового слідства та у суді, іншими матеріалами справи, є достатньо науково -обґрунтованими, повними і об'єктивними, тому суд приймає їх за основу.
Крім того, суд не приймає до уваги як доказ провини ОСОБА_1 висновок авто- технічної експертизи від 21 жовтня 2009 року в частині надання відповідей на питання № 2 - 8, поставлені слідчим, відповідно до яких водій автомобіля ОСОБА_1 в аварійній обстановці не знаходився, його свідчення технічно не відповідають дійсності; свідчення водія ОСОБА_5 з технічної точки зору відповідають дійсності; дії водія автомобіля НОМЕР_1 ОСОБА_1 знаходяться у причинному зв'язку з ДТП, так як експерт при складанні висновку взяв за основу показання свідка ОСОБА_5 про «Об'їзд пляшки», а не підсудного ОСОБА_1 У судовому засіданні ж було встановлено, що показання свідка ОСОБА_5 не відповідають встановленим у справі фактичним даним і є недостовірними. Також у висновку автотехнічної експертизи від 11 листопада 2011 року зазначено, що висновки даного експертного дослідження не співпадають з висновками попереднього дослідження експертів НДЕКЦ по причині різного методичного підходу по оцінці дій водіїв автомобілів.
Отже, матеріали справи свідчать про те, що умовах розгляду події з моменту, коли повернення автомобіля ВАЗ -21063 на «свою»смугу було неможливе шляхом плавного маневрування з зайняттям положення у відповідності до вимог п.13.3 ПДР, тобто коли відстань між автомобілями НОМЕР_7 була така, що вже не дозволила автомобілю НОМЕР_2 повернутися на свою смугу до місця ймовірного роз'їзду, водій автомобіля ЗІЛ ОСОБА_1 знаходився в аварійній ситуації, яка ПДР не регламентується. Він вжив у даній ситуації всі можливі заходи для уникнення зіткнення від одвороту до гальмування. Однак навіть зупинка ЗИЛ в межах своєї смуги руху, не виключала б можливість контактування з зустрічним автомобілем, який на момент прийняття водієм рішення ще рухався по смузі зустрічного руху без гальмування.
У відповідності до роз'яснень п.7 Постанови Пленуму Верховного Суду № 14 від 23 грудня 2005 року «Про практику застосування судами України законодавства у справах про деякі злочини проти безпеки дорожнього руху та експлуатації транспорту, а також адміністративні правопорушення»у випадках, коли передбачені ст. 286 КК України суспільно-небезпечні наслідки настали через порушення правил безпеки дорожнього руху або експлуатації транспорту двома або більше водіями транспортних засобів, суди повинні з'ясовувати характер порушень, які допустив кожен з них, а також чи не було причиною порушення зазначених правил одним водієм їх недодержання іншим і чи мав перший можливість уникнути ДТП та її наслідків. При цьому наголошено, що виключається кримінальна відповідальність особи, яка порушила правила дорожнього руху вимушено, через створення аварійної обстановки іншою особою, котра керувала транспортним засобом.
Аварійна ситуація у даному випадку була створена саме водієм автомобіля ВАЗ -21063 ОСОБА_5, який мав технічну можливість виключити створення ситуації, яка змусила водія автомобіля АЦ на шасі ЗИЛ в аварійній ситуації вживати дії по уникненню лобового зіткнення, однак не зробив цього.
Оскільки дії водія ОСОБА_1 регламентувалися вимогами п. 12.3 ПДР, відповідно до якого у таких ситуаціях водію належить прийняти міри до зниження швидкості до зупинки транспортного засобу або до безпечного для інших учасників руху об'їзду перешкоди, однак він їх порушив вимушено, не маючи реальної можливості уникнути ДТП, тому його дії не перебували у прямому причинному зв'язку з ДТП і не потягли за собою наслідків у виді смерті потерпілого ОСОБА_6
Оцінивши досліджені судом докази, якими обґрунтовується провина ОСОБА_1 у скоєнні злочину, передбаченого ч.2 ст. 286 КК України, зі сторони належності, допустимості, достовірності та достатності, суд приходить до висновку, що винність ОСОБА_1 у порушенні правил безпеки дорожнього руху, що спричинила смерть потерпілого ОСОБА_6, зібраними доказами не доводиться, а тому у пред'явленому обвинуваченні його необхідно виправдати за відсутністю у його діях складу злочину.
Керуючись ст.ст. 323, 324 КПК України, суд
ОСОБА_1 у скоєнні злочину, передбаченого ч.2 ст. 286 КК України виправдати за відсутністю складу злочину.
Запобіжний захід відносно ОСОБА_1 у виді підписки про невиїзд - скасувати.
Речові докази по справі: автомобіль НОМЕР_2, який зберігається на стоянці Арбузинського РВ УМВС України в Миколаївській області, передати ОСОБА_11 як законному володільцю; автомобіль НОМЕР_1, який переданий ОСОБА_7 -залишити йому як законному володільцю.
Вирок може бути оскаржений протягом 15 діб з дня його проголошення до апеляційного суду Миколаївської області через Арбузинський районний суд.
Суддя Т.М.Кологрива