"21" грудня 2011 р. Справа № 7/43
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
головуючого, судді Палій В.М.,
судді Васищака І.М.,
судді Цвігун В.Л.,
розглянувши касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю
"Райффайзен Лізинг Аваль"
на постанову Київського апеляційного господарського суду від 04.10.2011р.
у справі господарського суду міста Києва №7/43
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Райффайзен Лізинг Аваль"
до 1) Товариства з обмеженою відповідальністю "Автомоторс";
2) Товариства з обмеженою відповідальністю "Екотехсервіс"
про стягнення заборгованості у розмірі 58 256,15 грн. за договором
№ L2751-07/08,
за участю представників сторін:
від позивача: ОСОБА_1 -довіреність у справі,
від відповідача 1: ОСОБА_2 -довіреність у справі,
від відповідача 2: ОСОБА_2 -довіреність у справі,
Товариство з обмеженою відповідальністю "Райффайзен Лізинг Аваль" звернулося до господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Автомоторс" та Товариства з обмеженою відповідальністю "Екотехсервіс" і просило суд стягнути солідарно з відповідачів 58 256,15 грн. заборгованості.
Позовні вимоги обґрунтовані невиконанням першим відповідачем свого зобов'язання за договором фінансового лізингу № L2751-07/08 від 23.07.2008р. щодо сплати лізингових платежів та невиконанням другим відповідачем на вимогу позивача свого зобов'язання за договором поруки від 25.07.2007р.
Рішенням господарського суду міста Києва від 04.04.2011р. (суддя Якименко М.М.) позов задоволено повністю: присуджено до стягнення солідарно з відповідачів 58 256,56 грн. боргу з мотивів обґрунтованості позовних вимог.
Постановою Київського апеляційного господарського суду від 04.10.2011р. (головуючий, суддя Тарасенко К.В., судді Жук Г.А., Яковлєв М.Л.) рішення суду першої інстанції скасовано та ухвалено нове рішення про відмову у задоволенні позову з мотивів відсутності у першого відповідача заборгованості за договором фінансового лізингу №L2751-07/08 від 23.07.2008р.
Не погоджуючись з постановою суду апеляційної інстанції, позивач звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить суд її скасувати як таку, що ухвалена з порушенням норм матеріального та процесуального права, та залишити в силі рішення суду першої інстанції.
Заявлені позивачем клопотання про продовження строку розгляду спору та відкладення розгляду справи з мотивів необхідності з'ясування суперечностей, які існують між сторонами щодо виявлених розбіжностей у складних математичних розрахунках фінансових зобов'язань сторін у справі, колегія суддів відхиляє з огляду на визначені ст.1117 ГПК України межі перегляду справи в касаційній інстанції.
Колегія суддів, беручи до уваги межі перегляду справи у касаційній інстанції, обговоривши доводи касаційної скарги, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування норм матеріального та процесуального права при ухваленні оскаржуваного судового акту, знаходить касаційну скаргу такою, що не підлягає задоволенню з таких підстав.
Судами встановлено, що між позивачем та першим відповідачем укладено договір фінансового лізингу №L2751-07/08 від 23.07.2008р., за умовами якого позивач зобов'язується придбати у свою власність та передати на умовах фінансового лізингу, без надання послуг з управління та технічної експлуатації у тимчасове володіння та користування за плату майно, найменування, технічний опис, модель, рік випуску, ціна одиниці, кількість і загальна вартість якого визначаються у специфікації, а перший відповідач зобов'язується прийняти предмет лізингу та сплачувати лізингові платежі на умовах цього договору.
Відповідно до пункту 3.1 договору вартість майна, яке передається позивачем першому відповідачу, складає 133 678,00 грн., у тому числі ПДВ у розмірі 20% .
Пунктами 4.1., 4.2. договору передбачено, що лізингові платежі складаються з авансового платежу та поточних лізингових платежів, розмір яких за певний період лізингу зазначається в графіку.
На виконання умов вказаного договору, позивач придбав предмет лізингу за договором купівлі-продажу та передав у тимчасове володіння першому відповідачу, що підтверджується підписаним представниками сторін актом приймання-передачі предмета лізингу.
В забезпечення виконання першим відповідачем свого зобов'язання за договором фінансового лізингу, між другим відповідачем та позивачем укладено договір поруки від 23.07.2008р. на підставі пунктів 1.2, 2.1, 2.4, 3.1 якого, другий відповідач на добровільних засадах взяв на себе зобов'язання перед позивачем відповідати за зобов'язаннями першого відповідача, які виникають за договором лізингу, включаючи, але не обмежуючись наступним: - сплатити лізингові та всі інші платежі на умовах договору лізингу, неустойку у розмірі та строки та у випадках, передбачених договором лізингу, а також виконати інші умови договору лізингу у повному обсязі; - у випадках невиконання першим відповідачем взятих на себе зобов'язань за договором лізингу, другий відповідач (поручитель) несе солідарну відповідальність перед позивачем у тому ж обсязі, що і перший відповідач, включаючи сплату основного боргу за договором лізингу, нарахованих лізингових платежів та неустойки; - у випадку невиконання першим відповідачем боргових зобов'язань перед позивачем за договором лізингу, останній має право звернутись до другого відповідача з вимогою про виконання боргових зобов'язань у повному обсязі чи в частині.
Відповідно до умов пункту 2.5. договору поруки, у випадку невиконання першим відповідачем боргових зобов'язань перед позивачем за договором поруки другий відповідач приймає на себе зобов'язання здійснити виконання боргових зобов'язань в обсязі, заявленому позивачем протягом 3-х банківських днів з дати отримання відповідної письмової вимоги позивача. Обов'язок поручителя виконати боргові зобов'язання виникає при отриманні від позивача відповідної вимоги. Така вимога вважається отриманою поручителем, якщо банк надіслав її поштою за адресою вказаною в цьому договорі.
Звертаючись до суду з даним позов, позивач посилається на те, що в порушення умов договору, а саме пунктів 5.1-5.5; пункту 8.1.4 Загальних умов фінансового лізингу (додаток №4) до договору, перший відповідач належним чином не виконував свого зобов'язання, а саме не сплатив направлені йому позивачем рахунки-фактури (а.с.25-32 т.1) внаслідок чого за ним утворилась заборгованість на загальну суму 58 256,15 грн.
У зв'язку з невиконанням першим відповідачем свого зобов'язання за договором фінансового лізингу, позивачем 22.02.2011р. на адресу другого відповідача направлено вимогу про виконання зобов'язання за договором поруки від 23.07.2008р., а саме солідарного зобов'язання у розмірі 60 292,90 грн. (а.с.33 т.1).
Укладені між сторонами договори фінансового лізингу та поруки з огляду на ст.174 ГК України, ст.11 ЦК України, є підставою для виникнення у їх сторін прав та обов'язків, визначених ними.
Відповідно до ч.2 ст.1 Закону України "Про фінансовий лізинг", за договором фінансового лізингу лізингодавець зобов'язується набути у власність річ у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов і передати її у користування лізингоодержувачу на визначений строк не менше одного року за встановлену плату (лізингові платежі).
Згідно пункту 3 ч.2 ст.11 названого Закону лізингоодержувач зобов'язаний своєчасно сплачувати лізингові платежі.
Статтею 16 Закону встановлено, що сплата лізингових платежів здійснюється в порядку, встановленому договором. Лізингові платежі можуть включати: суму, яка відшкодовує частину вартості предмета лізингу; платіж як винагороду лізингодавцю за отримане у лізинг майно; компенсацію відсотків за кредитом; інші витрати лізингодавця, що безпосередньо пов'язані з виконанням договору лізингу.
Відповідно до ст.ст.553, 554 ЦК України, за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником. Порукою може забезпечуватися виконання зобов'язання частково або у повному обсязі. У разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя. Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки.
В силу ст.193 ГК України, ст.526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог -відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст.525 ЦК України, ч.7 ст.193 ГК України).
Відповідно до ст.530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Статтями 610, 612 ЦК України визначено, що невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання) є порушенням цього зобов'язання; боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Переглядаючи в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції, з використанням визначених процесуальним законом повноважень, судом апеляційної інстанції встановлено відсутність у першого відповідача заборгованості перед позивачем за виставленими останнім рахунками-фактурами, що підтверджується наявними у справі копіями платіжних доручень.
При цьому суд апеляційної інстанції підставно звернув увагу на те, що незважаючи на чітко зазначене в рахунках-фактурах призначення платежу, які направлялися позивачем першому відповідачу, як то передбачено пунктами 5.2.-5.4. Загальних умовам фінансового лізингу, позивач безпідставно здійснював їх зарахування у сплату боргу та нарахованої пені.
У касаційній скарзі скаржник посилається на те, що у зв'язку з несплатою вчасно першим відповідачем поточних платежів йому нараховувалася передбачена п.5.1.
договору пеня, на сплату якої позивачем направлялися рахунки-фактури. У відповідності до положень ст.534 ЦК України та п.5.8 Загальних умов фінансового лізингу, позивач зараховував отримані від першого відповідача лізингові платежі у сплату боргу за минулі періоди та нарахованої пені.
Між тим, доводи скаржника про наявність у першого відповідача заборгованості у зв'язку з несплатою ним рахунків за 20-24 періоди лізингу, в порушення ст.ст.33, 34 ГПК України нічним не підтверджені. Як доводять матеріали справи, направлені позивачем першому відповідачу рахунки, саме на не сплату яких посилається позивач обґрунтовуючи свої позовні вимоги, оплачені першим відповідачем у повному обсязі.
Отже, з урахуванням меж перегляду справи у касаційній інстанції, колегія суддів вважає, що під час розгляду справи фактичні її обставини були встановлені судом апеляційної інстанції на підставі всебічного, повного і об'єктивного дослідження поданих доказів, висновки апеляційного суду відповідають цим обставинам і їм дана належна юридична оцінка з правильним застосуванням норм матеріального і процесуального права, а тому підстав для зміни або скасування оскаржуваної постанови немає.
Керуючись ст. ст. 1115, 1117, 1119 -11111 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів
Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Райффайзен Лізинг Аваль" залишити без задоволення, а постанову Київського апеляційного господарського суду від 04.10.2011р. у справі №7/43 -без змін.
Головуючий, суддя Палій В.М.
Суддя Васищак І.М.
Суддя Цвігун В.Л.