"20" грудня 2011 р. Справа № 8/221пн
Вищий господарський суд України у складі колегії:
головуючого - судді Малетича М.М.,
суддів: Круглікової К.С.,
Мамонтової О.М.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Регіонального відділення Фонду державного майна України по Донецькій області на постанову Донецького апеляційного господарського суду від 28.09.2011р. у справі № 8/221пн господарського суду Донецької області за позовом Публічного акціонерного товариства “Донецькавтотранс” до Регіонального відділення Фонду державного майна України по Донецькій області про визнання права власності,
за участю представників:
Позивача: не з'явився,
Відповідача: не з'явився.
Публічне акціонерне товариство “Донецькавтотранс” (далі -ПАТ “Донецькавтотранс”, Позивач) звернувся до господарського суду Донецької області з позовом до Регіонального відділення Фонду державного майна України по Донецькій області (далі -РВ ФДМУ, Відповідач) про визнання права власності на майно бази відпочинку “Сосна”, а саме: котельню, літ. Е, площею 27,0 кв.м, склад, літ. Ж, вбиральню, літ. 3, площею 16,6 кв.м, сарай, літ. И, душ, літ. С, роздягальню, літ. Т, склад, літ. Х, склад, літ. Ц, будівлю медпункту, літ. Э, площею 96,4 кв.м, насосну, літ. Ю, площею 25,8 кв.м, танцювальний майданчик, літ. Я, площею 41,1 кв.м, щитову, літ. А, площею 19,4 кв.м, альтанку, літ. Б, альтанку, літ. Г, альтанку, літ. Д, альтанку, літ. Е, навіс, літ. Ж, кав'ярню, літ. Т, площею 17,0 кв.м, резервуар, свердловину, скульптуру, вежу Рожнова, ворота головного входу, сходи 1, 2, огорожу залізобетонну, спортивний комплекс, огорожу, карусель, спортивний майданчик № 3, туалет, літ. Т, асфальтове замощення, загальною площею 980 кв.м, яке знаходиться за адресою: м. Красний Лиман, с. Щурове, Донецька область.
Справа розглядалась судами неодноразово.
Після скасування прийнятих у справі судових рішень, постановою Вищого господарського суду України від 11.05.2001 року справу було передано на новий розгляд до суду першої інстанції.
За результатами нового розгляду, рішенням господарського суду Донецької області від 12.08.2011р., залишеним без змін постановою Донецького апеляційного господарського суду від 28.09.2011р., позовні вимоги ПАТ “Донецькавтотранс” задоволено частково -визнано право власності Позивача на майно бази відпочинку “Сосна”, а саме: котельню, літ. Е, площею 27,0 кв.м., склад, літ. Ж, вбиральню, літ. З, площею 16,6 кв.м., сарай, літ. И, душ, літ. С, роздягальню, літ. Т, склад, літ. Х, склад, літ. Ц, будівлю медпункту, літ. Э, площею 96,4 кв.м., насосну, літ. Ю, площею 25,8 кв.м., танцювальний майданчик, літ. Я, площею 41,1 кв.м., щитову, літ. А, площею 19,4 кв.м., альтанку, літ. Б, альтанку, літ. Г, альтанку, літ. Д, альтанку, літ. Е, навіс, літ. Ж, кав'ярню, літ. Т, площею 17,0 кв.м., резервуар, свердловину, скульптуру, вежу Рожнова, ворота головного входу, сходи 1, 2, огорожу залізобетонну, спортивний комплекс, огорожу, карусель та туалет, літ. Т, які знаходиться за адресою: м. Красний Лиман, с. Щурове, Донецька область. В задоволенні решти позовних вимог, відмовлено.
У поданій касаційній скарзі, Відповідач, посилаючись на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права і, зокрема, ст.ст. 321, 328, 331 Цивільного кодексу України (далі -ЦК України), ст. 136 Господарського кодексу України (далі -ГК України), ст.ст. 14, 24 Закону України “Про приватизацію державного майна”, ст. 12 Закону України “Про господарські товариства”, ст.ст. 4, 34, 43, 11112 Господарського процесуального кодексу України (далі -ГПК України), просить скасувати прийняті у справі постанову та рішення судів попередніх інстанцій в частині задоволення вимог Позивача, а в іншій частині -судові рішення залишити без змін.
Сторони не скористались своїм правом на участь у судовому засіданні.
Вивчивши матеріали справи та обговоривши доводи касаційної скарги, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, з наступних підстав.
Як видно з матеріалів справи та встановлено судами попередніх, 10.08.1995 року РВ ФДМУ було видано наказ № 3944 “Про перетворення Державного підприємства “Донецькавтотранс” у Відкрите акціонерне товариство в процесі приватизації”, за змістом якого, внаслідок перетворення, Відкрите акціонерне товариство “Донецькавтотранс” стало правонаступником Державного підприємства “Донецькавтотранс”, що приватизувалось, а 23.08.1995 року Відповідачем було затверджено план приватизації Державного підприємства “Донецькавтотранс” (далі -план приватизації), згідно якого вартість цілісного майнового комплексу останнього склала 1001232436 тис. крб., а вартість майна, яке підлягало приватизації -985492500 тис. крб.
У розділі 7 плану приватизації передбачалось, що внаслідок придбання товариством покупців Державного підприємства “Донецькавтотранс” більш ніж 51% акцій, воно має право на безоплатне передання соціально-побутових об'єктів або їх частини, за умови використання останніх за прямим призначенням, з обов'язковим збереженням профілю діяльності.
На виконання плану приватизації та відповідно до зазначеного вище наказу № 3944 від 10.08.1995 року, РВ ФДМУ, на підставі акту від 25.05.1998 року, передало до статутного фонду ВАТ “Донецькавтотранс” майно бази відпочинку “Сосна”, а саме: спортивну стінку, літній кінотеатр, будівлю їдальні, будівлю причалу, чотири будівлі корпусу, туалет, два навіси-умивальники, кіоск трансформаторний, будівлю ігротеки, будівлю складу, спортивний комплекс, два резервуари, скважину, огорожу, скульптуру, башню Рожнова, ворота головного входу, автоемблему, карусель, сходи та свердловину, що розташовані за адресою: Донецька область, м. Красний Лиман, с. Щурове.
При цьому, як було встановлено судами попередніх інстанцій, на час завершення приватизації загальна кількість акцій ВАТ “Донецькавтотранс” становила 39419700 шт., з яких його працівниками було отримано 21657305 шт. акцій, що становило 54,940% від загальної кількості акцій.
Звертаючись до суду з даним позовом, ПАТ “Донецькавтотранс”, як правонаступник ВАТ “Донецькавтотранс”, з посиланням на ст. 392 ЦК України, а також відповідні положення Законів України: “Про приватизацію майна державних підприємств”, “Про власність”, “Про підприємства в Україні” та “Про господарські товариства”, вказувало на те, що в результаті придбання товариством покупців у процесі приватизації Державного підприємства “Донецькавтотранс” більш ніж 51% акцій, воно набуло право власності на спірне майно.
Суд першої інстанції, з яким погодився і суд апеляційної інстанції, на підставі встановлених обставин справи, з посиланням на положення ст.ст. 6, 11, 14, 24 Закону України “Про приватизацію державного майна” (в редакції, чинній на момент приватизації спірного майна), розділу 7 плану приватизації, ст.ст. 16, 319, 321, 328 ЦК України, ст.ст. 20, 134 ГК України, і те, що на момент завершення приватизації ВАТ “Донецькавтотранс” його працівниками було отримано понад 51% від загальної кількості акцій цього Товариства, дійшов висновку про те, що Позивач набув право на безоплатне отримання у власність соціально-побутового об'єкту -бази відпочинку “Сосна”, до якого входять: котельня, літ. Е, площею 27,0 кв.м., склад, літ. Ж, вбиральня, літ. З, площею 16,6 кв.м., сарай, літ. И, душ, літ. С, роздягальня, літ. Т, склад, літ. Х, склад, літ. Ц, будівля медпункту, літ. Э, площею 96,4 кв.м., насосна, літ. Ю, площею 25,8 кв.м., танцювальний майданчик, літ. Я, площею 41,1 кв.м., щитова, літ. А, площею 19,4 кв.м., альтанка, літ. Б, альтанку, літ. Г, альтанка, літ. Д, альтанка, літ. Е, навіс, літ. Ж, кав'ярня, літ. Т, площею 17,0 кв.м., резервуар, свердловина, скульптура, вежа Рожнова, ворота головного входу, сходи 1, 2, огорожа залізобетонна, спортивний комплекс, огорожа, карусель і туалет, літ. Т, за адресою: м. Красний Лиман, с. Щурове, Донецька область, вартість яких не була відображена правомірно в акті оцінки вартості цілісного майнового комплексу, у зв'язку з чим, позовні вимоги про визнання права власності на вказані об'єкти, визнав у цій частині обґрунтованими і такими, що підлягають задоволенню.
Щодо іншої частини позовних вимог -про визнання права власності на спортивний майданчик № 3, асфальтове замощення, загальною площею 980 кв.м., за адресою: м. Красний Лиман, с. Щурове, Донецька область, то суди попередніх інстанцій дійшли висновку про відсутність належних доказів для визнання за Позивачем права власності на ці об'єкти нерухомості.
Проте, із вказаними висновками судів попередніх інстанцій, в частині задоволення позовних вимог, погодитись не можна, оскільки такі, в порушення вимог ст. 43 ГПК України, були прийняті при неповному встановлені обставин справи та з порушенням норм матеріального і процесуального права, з огляду на таке.
Судове рішення вважається законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги процесуального законодавства і всебічно перевіривши обставини, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, а за їх відсутності -на підставі закону, що регулює подібні відносини, або виходячи із загальних засад і змісту законодавства України.
Обґрунтованим визнається рішення, в якому повно відображені обставини, що мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються доказами, дослідженими в судовому засіданні.
Мотивувальна частина рішення повинна містити встановлені судом обставини, які мають значення для справи, їх юридичну оцінку, а також оцінку всіх доказів. Визнаючи одні і відхиляючи інші докази, суд має це обґрунтувати.
Проте, оскаржувані судові рішення зазначеним вимогам у повній мірі не відповідають.
Так, згідно ст. 328 ЦК України, право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.
Відповідно до ст. 319 ЦК України, власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону.
Частиною 1 ст. 134 Господарського кодексу України (далі -ГК України) також передбачено, що суб'єкт господарювання, який здійснює господарську діяльність на основі права власності, на свій розсуд, одноосібно або спільно з іншими суб'єктами володіє, користується і розпоряджається належним йому (їм) майном, у тому числі має право надати майно іншим суб'єктам для використання його на праві власності, праві господарського відання чи праві оперативного управління, або на основі інших форм правового режиму майна, передбачених цим Кодексом.
При цьому, поряд з правом власності, як основою правового режиму майна суб'єктів господарювання, на якій базується їх господарська діяльність, закон (ч. 1 ст. 133 ГК України) відносить також інші речові права - право господарського відання та право оперативного управління.
Відповідно до ч. 1 ст. 136 ГК України, право господарського відання є речовим правом суб'єкта підприємництва, який володіє, користується і розпоряджається майном, закріпленим за ним власником (уповноваженим органом), з обмеженням правомочності розпорядження щодо окремих видів майна за згодою власника у випадках, передбачених цим Кодексом та іншими законами.
Згідно ст. 391 ЦК України, власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.
Також, відповідно до ст. 392 ЦК України, власник майна може пред'явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.
Разом з тим, відповідно до ст. 3 Закону України “Про управління об'єктами державної власності”, об'єктами управління державної власності є, зокрема, корпоративні права, що належать державі у статутних фондах господарських організацій.
Згідно п. 1 ст. 167 ГК України, корпоративні права -це права особи, частка якої визначається у статутному фонді (майні) господарської організації, що включають правомочності на участь цієї особи в управлінні господарською організацією, отримання певної частки прибутку (дивідендів) даної організації та активів у разі ліквідації останньої відповідно до закону, а також інші правомочності, передбачені законом та статутними документами.
При цьому, п. 1 ст. 168 ГК України передбачено, що корпоративні права держави здійснюються визначеними законом центральними органами виконавчої влади та уповноваженими особами в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Так, статтею 4 Закону України “Про управління об'єктами державної власності” встановлено, що суб'єктами управління об'єктами державної власності є: Кабінет Міністрів України; Фонд державного майна України; міністерства та інші органи виконавчої влади (далі -уповноважені органи управління); органи, які здійснюють управління державним майном відповідно до повноважень, визначених окремими законами; державні господарські об'єднання, державні холдингові компанії, інші державні господарські організації (далі -господарські структури); юридичні та фізичні особи, які виконують функції з управління корпоративними правами держави (далі -уповноважені особи); Національна академія наук України, галузеві академії наук.
Водночас, згідно ст. 6 Закону України “Про приватизацію державного майна”, суб'єктами приватизації є, зокрема, державні органи приватизації, покупці (їх представники). Державну політику в сфері приватизації здійснюють Фонд державного майна України, його регіональні відділення та представництва у районах і містах.
Отже, ФДМУ є суб'єктом управління об'єктами державної власності.
Повноваження ФДМУ щодо управління корпоративними правами держави визначені статтею 7 Закону України “Про управління об'єктами державної власності”, згідно п. 3 якої, ФДМУ щодо корпоративних прав держави, зокрема: а) здійснює управління корпоративними правами держави в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України; ґ) передає за рішенням Кабінету Міністрів України функції з управління об'єктами державної власності, що перебувають у його управлінні, уповноваженим органам управління, господарським структурам та уповноваженим особам, укладає з ними договори доручення і здійснює контроль за ефективністю управління цими об'єктами в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України; д) здійснює контроль за виконанням функцій з управління корпоративними правами держави уповноваженими органами управління та уповноваженими особами; з) проводить відповідно до законодавства конкурси щодо визначення уповноважених осіб, яким передаються функції з управління корпоративними правами держави, та укладає з ними відповідні договори; и) призначає відповідно до законодавства представників держави в органи управління господарських організацій, корпоративні права держави яких перебувають у його управлінні.
Таким чином, згідно вказаних правових норм, ФДМУ здійснює управління корпоративними правами держави, передає за рішенням Кабінету Міністрів України функції з управління об'єктами державної власності, що перебувають у його управлінні, уповноваженим органам управління, господарським структурам та уповноваженим особам, укладає з ними договори доручення і здійснює контроль за ефективністю управління цими об'єктами в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України; проводить відповідно до законодавства конкурси щодо визначення уповноважених осіб, яким передаються функції з управління корпоративними правами держави, та укладає з ними відповідні договори.
Поряд з цим, відповідно до ст. 1 Закону України “Про приватизацію державного майна”, який регулює правові, економічні та організаційні основи приватизації державного майна та майна, що належить Автономній Республіці Крим, з метою створення багатоукладної соціально орієнтованої ринкової економіки України, приватизація державного майна (далі -приватизація) -це відчуження майна, що перебуває у державній власності, і майна, що належить Автономній Республіці Крим, на користь фізичних та юридичних осіб, які можуть бути покупцями відповідно до цього Закону, з метою підвищення соціально-економічної ефективності виробництва та залучення коштів на структурну перебудову економіки України.
Згідно статей 11, 14 згаданого Закону, порядок приватизації державного майна включає, зокрема, затвердження плану приватизації майна державного підприємства, який складається комісією по приватизації та передбачає строки і організаційні форми приватизації, початкову ціну об'єкта приватизації (розмір статутного фонду господарського товариства), врахування кредиторської і дебіторської заборгованості, рекомендовані форми платежу, квоти обов'язкового застосування приватизаційних майнових сертифікатів.
Разом з цим, відповідно до ст. 24 Закону України “Про приватизацію державного майна”, товариству покупців, створеному працівниками підприємства згідно з статтею 8 цього Закону, яке стало власником свого підприємства в результаті викупу підприємства, купівлі його на аукціоні, за конкурсом, придбання 51 і більше відсотків акцій, за його згодою відповідний державний орган приватизації безоплатно передає об'єкти соціально-побутового призначення, створені за рахунок коштів фонду соціального розвитку (аналогічних фондів) зазначеного підприємства із зменшенням ціни, за яку було придбано майно підприємства, на суму початкової ціни зазначеного майна.
В даному випадку, як зазначалось вище, спір виник з приводу нерухомого майна бази відпочинку “Сосна” -об'єктів соціально-побутового призначення, згідно переліку таких, що міститься у позовній заяві, дані про які не були відображені в акті оцінки вартості майна Державного підприємства “Донецькавтотранс”, яке приватизовувалось.
У зв'язку з цим, з урахуванням вказаних норм матеріального права, суд касаційної інстанції, направляючи справу на новий судовий розгляд, у своїй постанові від 11.05.2011 року звертав увагу на те, що судами попередніх інстанцій не було належним чином досліджено правової природи спірного майна, яке не було відображено в акті оцінки майна, що приватизовувалось, як і не було у повній мірі враховано того, що нерухоме майно бази відпочинку “Сосна” перед цим фактично перебувало у власності держави, управління корпоративними правами якої, з урахуванням вимог законодавства, здійснює ФДМУ.
Крім того, судами також не було вказано -на підставі яких саме доказів було зроблено висновок про те, що спірне майно було побудовано за рахунок коштів соціального розвитку Позивача, у зв'язку з чим, останній мав право на безоплатну передачу йому такого майна, відповідно до вимог ст. 24 Закону України “Про приватизацію державного майна”, згідно вимог якої, відповідний державний орган приватизації передає безоплатно об'єкти соціально-побутового призначення створеному працівниками підприємства товариству покупців, яке стало власником свого підприємства в результаті його викупу, купівлі його на аукціоні, за конкурсом, придбання 51 і більше відсотків акцій, за умови створення таких за рахунок коштів фонду соціального розвитку (аналогічних фондів) зазначеного підприємства, із зменшенням ціни, за яку було придбано майно підприємства, на суму початкової ціни зазначеного майна.
Відповідно до ч. 1 ст. 11112 ГПК України вказівки, що містяться у постанові касаційної інстанції, є обов'язковими для суду першої інстанції під час нового розгляду справи. При цьому, згідно ч. 2 цієї ж статті Закону, постанова касаційної інстанції не може містити вказівок про достовірність чи недостовірність того чи іншого доказу, про переваги одних доказів над іншими, про те, яка норма матеріального права повинна бути застосована і яке рішення має бути прийнято за результатами нового розгляду справи.
Під час нового судового розгляду, ухвалою господарського Донецької області від 30.05.2011 року справу було прийнято до провадження суду і її розгляд призначено на 14.06.2011 року, а явку сторін визнано обов'язковою. Наступною ухвалою суду першої інстанції від 14.06.2011 року розгляд даної справи було відкладено, явку сторін визнано обов'язковою та попереджено сторони про те, що за ненадання у встановлений строк витребуваних господарським судом матеріалів, а також ухилення від вчинення дій, покладених господарським судом на сторони, з винної особи стягується штраф у розмірі до 1700,00 грн. При цьому, судом першої інстанції так і не було зазначено -які саме матеріали витребував у сторін суд. Не було зазначено таких і в наступних ухвалах суду про відкладення розгляду справи від 23.06.2011 року, 07.07.2011 року і 20.07.2011 року.
В той же час, згідно ст. 43 ГПК України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.
Таким чином, в порушення приписів ст.ст. 43 та 11112 ГПК України, не приділивши належної уваги виявленим судом касаційної інстанції порушенням норм матеріального права, та не виконавши його вказівок, суд першої інстанції припустився знову тих же порушень, що і суди під час попереднього розгляду даної справи, обмежившись тільки переоцінкою вже наявних у матеріалах справи доказів, з посиланням на те, що акціонерами було придбано більш ніж 51% акцій ВАТ “Донецькавтотранс”, у зв'язку з чим, на думку колегії суддів, дійшов передчасних висновків про набуття Позивачем права на отримання безоплатно у власність спірного майна -об'єктів соціально-побутового призначення, не врахувавши при цьому у повній мірі і вимог норм матеріального права, а саме -статті 24 Закону України “Про приватизацію державного майна” та, водночас, не обґрунтувавши своє рішення відповідними доказами про те, що спірне нерухоме майно було створено саме за рахунок коштів фонду соціального розвитку (аналогічних фондів) зазначеного підприємства.
Переглядаючи рішення місцевого господарського суду в апеляційному порядку, суд апеляційної інстанції також не звернув належної уваги на зазначені порушення норм матеріального та процесуального права судом першої інстанції при новому розгляді справи, не надавши також і належну правову оцінку всім обставинам справи, що призвело до порушень частин 1, 2 ст. 101, ч. 1 ст. 11112 ГПК України, за якими, у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу та не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність та обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі, зазначивши тільки у постанові про те, що докази про вкладання Позивачем коштів у фонд соціального розвитку для створення спірного нерухомого майна, в матеріалах справи відсутні, а об'єкти спірного майна не були відображені в акті його оцінки через те, що такий перехід є безоплатним.
Разом з тим, суди попередніх інстанцій не врахували, що згадана вище норма -ст. 24 Закону України “Про приватизацію державного майна” жодних вказівок про те, що об'єкти соціально-побутового призначення, створені за рахунок коштів фонду соціального розвитку, які передаються товариству покупців безоплатно не повинні включатись до переліку майна підприємства, яке приватизується, не містить.
Крім того, під час нового розгляду справи, суди попередніх інстанцій, не витребували у сторін і рішення Виконавчого комітету Краснолиманської міської ради № 287 від 06.09.2006 року про оформлення права державної власності на 47/100 частини бази відпочинку “Сосна” за державою в особі Верховної Ради України, на підставі якого було видано відповідне свідоцтво про право власності, незважаючи на те, що в матеріалах справи такі документи, на які посилався у своїх доводах Відповідач і про які йдеться у оскаржених судових рішеннях, відсутні, яке, у свою чергу, також свідчить про неповноту судового розгляду.
Між тим, згідно ч. 1 та п. 3 ч. 2 ст. 11110 ГПК України, підставами для скасування чи зміни рішення місцевого чи апеляційного господарського суду або постанови апеляційного господарського суду є порушення або неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права. Порушення норм процесуального права є в будь-якому випадку підставою для скасування рішення місцевого або постанови апеляційного господарського суду, якщо, зокрема, господарський суд прийняв рішення або постанову, що стосується прав і обов'язків осіб, які не були залучені до участі у справі.
За таких обставин, судові рішення судів попередніх інстанцій не можна визнати законними і обґрунтованими, а тому такі підлягають скасуванню з передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції в іншому складі суду.
При новому розгляді справи суду слід врахувати наведене, витребувати належні докази по справі, встановити фактичні обставини справи, з'ясувати підстави виникнення спору та дійсні права і обов'язки сторін, вирішити питання щодо залучення до участі у справі осіб, яких стосується спір у даній справі, і в залежності від вставленого та вимог закону, прийняти законне та обґрунтоване рішення.
Керуючись ст.ст. 1115, 1117 -11112 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України, -
1. Касаційну скаргу Регіонального відділення Фонду державного майна України по Донецькій області задовольнити.
2. Постанову Донецького апеляційного господарського суду від 28.09.2011р. та рішення господарського суду Донецької області від 12.08.2011р. у справі № 8/221пн в частині визнання права власності на об'єкти нерухомого майна бази відпочинку “Сосна”, які знаходяться за адресою: м. Красний Лиман, с. Щурове, Донецької області, скасувати, а справу у цій частині передати на новий розгляд до суду першої інстанції в іншому складі суду.
В решті -про відмову в задоволенні іншої частини позовних вимог, постанову та рішення у справі № 8/221пн, залишити без змін.
Головуючий - суддя Малетич М.М.
Судді Круглікова К.С.
Мамонтова О.М.