"20" грудня 2011 р. Справа № 5023/475/11
Вищий господарський суд України у складі: суддя Селіваненко В.П. -головуючий, судді Львов Б.Ю. і Харченко В.М.
розглянув касаційну скаргу приватного акціонерного товариства "Інформаційні комп'ютерні системи", м. Київ
на постанову Харківського апеляційного господарського суду від 13.10.2011
зі справи № 5023/475/11
за позовом приватного акціонерного товариства "Інформаційні комп'ютерні системи", м.Київ
до відповідача державного підприємства Міністерства оборони України "Харківський механічний завод", м. Харків
про стягнення 12547,78грн.
Судове засідання проведено за участю представників сторін:
позивача - Махаєва О.О.,
відповідача - не з'явився.
За результатами розгляду касаційної скарги Вищий господарський суд України
У січні 2011 року позивач звернувся з позовом до відповідача, згідно з яким просив стягнути 11991,78грн. збитків, 556,00грн. транспортних витрат.
Рішенням господарського суду Харківської області від 02.08.2011 (суддя Савченко А.А.) позов задоволено частково. Стягнуто з відповідача на користь позивача 11991,78грн. збитків. У частині стягнення 556,00грн. позов залишено без розгляду на підставі п.5 ч.1 ст.81 ГПК України.
Постановою Харківського апеляційного господарського суду від 13.10.2011 (колегія суддів у складі: суддя Істоміна О.А. -головуючий, судді Барбашова С.В. і Білецька А.М.) рішення господарського суду Харківської області від 02.08.2011 у справі № 5023/475/11 скасовано та прийнято нове рішення, яким у позові відмовлено.
У касаційній скарзі до Вищого господарського суду України позивач просить скасувати постанову апеляційного суду від 13.10.2011, а рішення суду першої інстанції від 02.08.2011 залишити в силі. Скарга мотивована тим, що постанова апеляційного суду прийнята з порушенням норм матеріального права.
Відзив на касаційну скаргу не надходив.
Перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, Вищий господарський суд України вважає касаційну скаргу такою, що підлягає задоволенню частково.
Відповідного висновку суд дійшов на підставі такого.
Як встановлено судами попередніх інстанцій, 16.03.2009 закрите акціонерне товариство “Інком” здійснило закупку модулів пожежогасіння типу МПГ виробництва державного підприємства Міністерства оборони України “Харківський механічний завод” (далі -Завод) через товариство з обмеженою відповідальністю “Тренд плюс” згідно з накладною № 0728 та на підставі договору від 04.06.2008 № 1-П, на які виробником були надані гарантійні зобов'язання.
В процесі експлуатації в балонах МПГ-10, МПГ-80 № 063 та МПГ-80 № 002 в межах гарантійних строків були виявлені недоліки, у зв'язку з чим 18.08.2010 був складений комісійний акт за участю представників сторін, за яким балони були передані відповідачу для здійснення ремонту.
У цьому зв'язку судами встановлено, що позивач за рахунком -фактури від 29.09.2010 № МЗ-0000737 здійснив оплату ремонту і заправки модулів пожежогасіння типу МПГ виробництва заводу серії “Балон робочий у зборі БРС-80-2шт. и БРС-10-1 шт.” Після ремонту і заправки балонів на них були видані нові паспорти з наданням гарантії. Доставка балонів була здійснена позивачу транспортною компанією “САТ” згідно з накладною на вантаж від 09.11.2010 № ХА 0582176. Транспортування виконувалося в ящику відповідно до вимог "Керівництва з експлуатації. Балон робочий у зборі БРС-80".
12.11.2010 в процесі монтажу модулів було виявлено, що в балоні БРС-80 здійснюється витік газу через манометр (характерне шипіння усередині корпусу). Оскільки припинити витік газу власними силами позивачу не вдалося, балон був ним доставлений до товариства з обмеженою відповідальністю НПФ “Бранд майстер Плюс”, яке має ліцензію на виконання робіт з модулями газового пожежогасіння, для його збереження.
За результатами обстеження балону представниками товариства з обмеженою відповідальністю НПФ “Бранд майстер Плюс” було виявлено несправності запірно-пускового пристрою (ЗПУ) та манометру, що зафіксовано в акті обстеження модуля газового пожежогасіння МПГ-2-80 від 12.11.2010.
Судами також встановлено, що 30.11.2010 позивачем була надіслана на адресу відповідача претензія №9831, в якій останньому було запропоновано до 14.12.2010 провести перезарядку вказаного балону та ремонт манометру або направити позивачу новий балон з манометром з відповідними характеристиками.
Листом від 02.12.2010 № 2/1441 завод повідомив позивача про направлення своїх представників для детального вивчення питання несправності балону та 06.12.2010 заводом за результатами обстеження був складений акт, яким визначено, що несправність балона виникла внаслідок того, що позивачем була порушена технологія підключення манометру.
Для здійснення зарядки модуля вогнегасною речовиною з використанням нового манометру позивач звернувся до товариства з обмеженою відповідальністю НПФ “Бранд майстер Плюс” та поніс у цьому зв'язку витрати в розмірі 11 991,78грн.
Скасовуючи рішення суду першої інстанції про часткове задоволення позову, апеляційний господарський суд виходив з того, що позивач своєчасно не повідомив завод про виявлені несправності та самостійно вжив заходи по заміні монометру на аналогічний з іншого модуля, про що відповідачу стало відомо лише з претензії від 30.11.2010 № 9831.
З такими висновками апеляційного господарського суду погодитись не можна, оскільки вони не знаходяться у відповідності з наявними у справі документами.
Як вбачається з фактичних обставин справи, і це було встановлено судом першої інстанції, за висновком експертизи від 10.06.2011 № 2583/2734/11-14 руйнація з розділенням на фрагменти поданого корпусу штуцера манометра відбулась в два етапи від дії статичного та динамічного навантаження переважно розтягу зі згином, що перевищило несучу спроможність матеріалу (латуні) деталі. Наявність виявлених в металі корпусу поданого штуцера манометра прихованих дефектів (рихлот, тріщин, локалізованої пористості, раковин), в значній мірі знижувала несучу спроможність деталі, тому не виключено можливості руйнування ослабленого виробничими дефектами штуцера манометра від дії експлуатаційних навантажень. Зовнішнього потужного механічного впливу не експлуатаційного походження (ударів, надмірного затискання, биття) в ході експертного дослідження не було виявлено.
Наданим у справі доказам суд першої інстанції дав належну оцінку і дійшов обґрунтованого висновку про часткове задоволення позову шляхом стягнення з відповідача 11991,78грн., які були витрачені позивачем на усунення недоліків придбаного товару.
При цьому суд першої інстанції з урахуванням вимог частини другої статті 679 ЦК України, а також пункту 5 ст.269 ГК України правильно виходив з того, що оскільки заводом були надані гарантії щодо якості товару, то в даному випадку саме він має відповідати за його недоліки, оскільки не довів, що вони виникли після його передання позивачу внаслідок порушення останнім правил експлуатації товару тощо.
Враховуючи, що відповідно до статті 678 ЦК України позивач в даному випадку був вправі вимагати від продавця за своїм вибором відшкодування витрат на усунення недоліків товару, а відповідач який згідно з фактичними обставинами справи відмовився від виконання гарантійних зобов'язань, в той же час всупереч вимогам ст.679 ЦК України не довів обґрунтованості своїх тверджень про те, що недоліки проданого позивачу товару виникли після його передачі внаслідок певних обставин, що передбачені цією ж правовою нормою, висновки апеляційного суду про відсутність в діях відповідача складу цивільного правопорушення, а отже і про відсутність правових підстав для задоволення позову не можуть вважатись правильними.
Сукупність наведеного, з урахуванням того, що в ході апеляційного перегляду судом не було встановлено будь-яких додаткових обставин за справою, дає можливість дійти висновку про те, що нове судове рішення про відмову в задоволенні позову в частині стягнення грошової суми відшкодування у розмірі 11991,78грн. апеляційний господарський суд всупереч вимогам ст.ст.4-7, 43 ГПК України прийняв безпідставно.
У цьому зв'язку оскаржувана постанова у її наведеній частині підлягає скасуванню, а рішення суду першої інстанції у цій же його частині -залишенню в силі як таке, що ґрунтується на фактичних обставинах справи та відповідає вимогам законодавства.
В іншій частині, а саме в частині заявлених позивачем до відшкодування грошових витрат у розмірі 556,00грн., постанова апеляційного суду про відмову у задоволенні позову, не суперечить встановленим за справою обставинам, фактично не оскаржується жодною з сторін і, незалежно від наведених до того судом мотивів, підлягає залишенню без змін.
Керуючись ст.ст. 111-5, 111-7, ст. 111-9, ст. 111-11 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України
1.Касаційну скаргу приватного акціонерного товариства "Інформаційні комп'ютерні системи" задовольнити частково.
2.Постанову Харківського апеляційного господарського суду від 13.10.2011 зі справи № 5023/475/11 скасувати в частині відмови у стягненні грошової суми відшкодування у розмірі 11991,78грн., а рішення господарського суду Харківської області від 02.08.2011 в цій же частині залишити в силі.
В іншій частині, а саме - відмови у стягненні грошової суми відшкодування у розмірі 556,00грн., постанову Харківського апеляційного господарського суду від 13.10.2011 зі справи № 5023/475/11 залишити без змін.
Суддя Селіваненко В.П.
Суддя Львов Б.Ю.
СуддяХарченко В.М.