"19" грудня 2011 р. Справа № 5020-420/2011
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
Капацин Н.В. -головуючий
Бернацька Ж.О.
Кривда Д.С.
за участю представників:
позивачівне з'явились (про час та місце судового засідання повідомлені належним чином)
відповідачане з'явились (про час та місце судового засідання повідомлені належним чином)
прокуратурине з'явились (про час та місце судового засідання повідомлені належним чином)
розглянувши у відкритому судовому засіданні
касаційну скаргуДержавної податкової інспекції у Нахімовському районі міста Севастополя
на постановуСевастополького апеляційного господарського суду від 04.10.2011 року
у справі№ 5020-420/2011 господарського суду міста Севастополя
за позовомСевастопольського транспортного прокурора в інтересах держави в особі:
1.Севастопольської міської ради,
2.Державної податкової інспекції у Нахімовському районі міста Севастополя
доТовариства з обмеженою відповідальністю "Севмортранс"
пророзірвання договору оренди земельної ділянки та стягнення 233497, 76 грн.,
Севастопольський транспортний прокурор звернувся до господарського суду міста Севастополя в інтересах держави в особі Севастопольської міської ради, Державної податкової інспекції у Нахімовському районі міста Севастополя з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю Автотранспортне підприємство “Севмортранс” про розірвання договору оренди земельної ділянки та стягнення 233497,76 грн.
Рішенням господарського суду міста Севастополя від 19.05.2011 року (суддя Лазарев С.Г.), залишеним без змін постановою Севастопольського апеляційного господарського суду від 04.10.2011 року (Заплава Л.М. -головуючий, Воронцова Н.В., Остапова К.А.) у справі №5020-420/2011 позов задоволено частково. В позові Севастопольському транспортному прокурору в частині стягнення з товариства з обмеженою відповідальністю Автотранспортне підприємство “Севмортранс” на користь Державної податкової інспекції у Нахімовському районі міста Севастополя заборгованості з орендної плати за договором оренди земельної ділянки, укладеним між Севастопольською міською радою і товариством з обмеженою відповідальністю Автотранспортне підприємство “Севмортранс” відмовлено. Стягнуто з товариства з обмеженою відповідальністю Автотранспортне підприємство “Севмортранс” на користь Севастопольської міської ради 71285,64 грн., з яких: 68834,15 грн. -заборгованість з орендної плати за договором оренди земельної ділянки, укладеним між Севастопольською міською радою і товариством з обмеженою відповідальністю Автотранспортне підприємство “Севмортранс”, 2451,49 грн. -пеня. Відмовлено в позові Севастопольському транспортному прокурору в частині розірвання договору оренди земельної ділянки, укладеного між Севастопольською міською радою і товариством з обмеженою відповідальністю Автотранспортне підприємство “Севмортранс”.
Не погоджуючись з судовими рішеннями, Державна податкова інспекція у Нахімовському районі міста Севастополя звернулась до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить рішення та постанову у справі скасувати, прийняти нове рішення про задоволення позову, мотивуючи касаційну скаргу доводами про порушення судами норм матеріального та процесуального права, зокрема, Податкового кодексу України, Земельного кодексу України, Закону України "Про оренду землі".
Відповідач надав відзив та просить рішення та постанову у справі залишити без змін, а касаційну скаргу -без задоволення.
Заслухавши доповідь судді - доповідача, перевіривши наявні матеріали справи та доводи, викладені у касаційній скарзі, колегія суддів вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Згідно статті 108 Господарського процесуального кодексу України судом касаційної інстанції є Вищий господарський суд України.
Відповідно до вимог статті 1117 Господарського процесуального кодексу України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
Як встановлено господарськими судами першої та апеляційної інстанції, 06.06.2005 між Севастопольською міською радою (орендодавець) та товариством з обмеженою відповідальністю Автотранспортне підприємство “Севмортранс” (орендар) укладений строком до 01.10.2028 договір оренди земельної ділянки площею 4.2858 га, яка розташована за адресою: м. Севастополь, вул. Паршина, 29.
Відповідно до пунктів 4.4 (зі змінами), 4.5 договору орендна плата вноситься орендарем щомісячно протягом 30 календарних днів, що слідують за останнім календарним днем звітного періоду. Нарахування розміру орендної плати здійснюється з урахуванням індексів інфляції.
22.01.2010 відповідачем надано до Державної податкової інспекції у Нахімовському районі міста Севастополя податкову декларацію з орендної плати за земельні ділянки, в якій відповідачем самостійно визначено суму зобов'язання з орендної плати на 2010 рік за користування земельною ділянкою площею 4.2858 га, розташованої за адресою: м. Севастополь, вул. Паршина,29. Згідно зазначеної декларації річний розмір орендної плати склав 277255,48 грн. за період з квітня 2010 року по лютий 2011 року, розмір щомісячного платежу товариства з обмеженою відповідальністю Автотранспортне підприємство “Севмортранс” склав 23104,62 грн.
При цьому судами встановлено, що відповідачем з квітня 2010 року орендна плата своєчасно не вносилася, це призвело до виникнення заборгованості з орендної плати у розмірі 233497,76 грн., що і стало причиною звернення до суду з даним позовом.
В процесі розгляду справи відповідачем частково була погашена заборгованість з орендної плати за договором в розмірі 162212,12 грн., що підтверджується платіжними дорученнями, копії яких містяться в матеріалах справи.
З урахуванням викладених обставин суди дійшли висновку про часткове задоволення позовних вимог, а саме з відповідача на користь Севастопольської міської ради стягнуто заборгованість з орендної плати за період з квітня 2010 року по лютий 2011 року в розмірі 68834,15 грн. за договором оренди земельної ділянки, укладеним між Севастопольською міською радою та товариством з обмеженою відповідальністю Автотранспортне підприємство “Севмортранс”, і пеня в розмірі 2451,49 грн. передбачена пунктом 4.8. договору оренди.
Як вбачається з тексту касаційної скарги, рішення та постанова в частині задоволення позовних вимог не оскаржуються.
Відмовляючи у задоволенні позову в частині розірвання договору оренди земельної ділянки, господарські суди виходили, зокрема, з того, що відповідно до частини другої статті 651 Цивільного кодексу України, договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом.
Частиною першою статті 32 Закону України “Про оренду землі” передбачено, що на вимогу однієї із сторін договір оренди землі може бути достроково розірваний за рішенням суду в разі невиконання сторонами обов'язків встановлених умовами договору.
Згідно з пунктом 12.4 Договору орендодавець може розірвати договір в односторонньому порядку, зокрема, у випадку несплати орендарем протягом З місяців орендної плати в повному обсязі.
Однак, як зазначено судами, матеріали справи не містять пропозиції з боку Севастопольської міської ради про розірвання договору оренди земельної ділянки. Рішення про розірвання договору орендодавцем (радою) не приймалось. З урахуванням викладеного, керуючись нормами статей 188 Господарського кодексу України, статей 202, 651 Цивільного кодексу України, Законом України "Про оренду землі" та положеннями спірного договору, господарські суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку щодо відсутності підстав для задоволення позовних вимог в цій частині.
Заперечень в зазначеній частині касаційна скарга також не містить.
Як вбачається з касаційної скарги, доводи заявника зводяться, в основному, до того, що судами попередніх інстанцій не враховані положення Податкового кодексу України, зокрема, щодо порядку зарахування сум в погашення боргу.
З положень статей 13, 14, 140, 142, 143 Конституції України, статей 11, 16, 167, 169, 374 ЦК України, статей 2, 8, 48, 133, 148, 152, 197, 283 ГК України, статей 80, 84, 123, 124, 127, 128 Земельного кодексу України випливає, що органи виконавчої влади або органи місцевого самоврядування у правовідносинах щодо розпорядження земельними ділянками державної та комунальної власності (наданні земельних ділянок громадянам та юридичним особам у власність або в користування, відчуженні земельних ділянок державної або комунальної власності, укладенні, зміні, розірванні договорів купівлі-продажу, ренти, оренди земельної ділянки та інших договорів щодо земельних ділянок, встановленні сервітуту, суперфіцію, емфітевзису, в тому числі прийнятті державними органами та органами місцевого самоврядування відповідних рішень) діють як органи, через які держава або територіальна громада реалізують повноваження власника земельних ділянок.
Отже, реалізуючи відповідні повноваження, державні органи або органи місцевого самоврядування вступають з юридичними та фізичними особами у цивільні та господарські правовідносини.
Враховуючи, що господарським судам не підвідомчі справи у спорах, що виникають з публічно-правових відносин, порядок визначення черговості зарахування сум податковим органом в рахунок погашення податкового боргу не входить в предмет доказування у даній господарській справі.
З урахуванням викладеного господарські суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про часткове задоволення позову.
Колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що скаржник в касаційній скарзі стверджує факти порушення судами не лише норм матеріального та процесуального права, а також і питання, які стосуються оцінки доказів, але оцінка доказів, на підставі яких судова інстанція дійшла до висновку про встановлення тих чи інших обставин справи в силу вимог ст. 43 Господарського процесуального кодексу України здійснюється за внутрішнім переконанням суду, і їх переоцінка не віднесена до компетенції касаційної інстанції.
З огляду на те, що з'ясування підставності оцінки доказів та встановлення обставин по справі згідно приписів ст. 1117 Господарського процесуального кодексу України знаходиться поза межами компетенції касаційної інстанції, колегія суддів Вищого господарського суду України приходить до висновку про неможливість задоволення касаційної скарги.
На підставі викладеного, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що судами першої та апеляційної інстанцій було повно та всебічно з'ясовано обставини, що мають значення для справи, надано їм належну правову оцінку та винесені рішення з дотриманням норм матеріального та процесуального права, що дає підстави для залишення їх без змін.
Враховуючи викладене, керуючись статтями 1115, 1117, 1119, 11110, 11111, 11112 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України, -
Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Нахімовському районі міста Севастополя залишити без задоволення.
Постанову Севастополького апеляційного господарського суду від 04.10.2011 року у справі № 5020-420/2011 господарського суду міста Севастополя залишити без змін.
Головуючий Н. Капацин
Судді Ж. Бернацька
Д. Кривда