33001 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59
"05" грудня 2011 р. Справа № 5/64/2011/5003
Рівненський апеляційний господарський суд у складі колегії:
Головуючий суддя Петухов М.Г.
суддя Гулова А.Г. ,суддя Маціщук А.В.
за участю представників сторін:
позивача - не з'явився
відповідача - не з'явився
розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Рівненського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу позивача Товариства з обмеженою відповідальністю "Конхесіменто"
на рішення господарського суду Вінницької області від 25.10.2011 р.
у справі №5/64/2011/5003 (суддя Бенівський В.І.)
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Конхесіменто"
до Публічного акціонерного товариства "Райффайзен Банк Аваль" в особі Вінницької обласної дирекції
про визнання недійсним договору іпотеки від 25.05.2007 р.
Рішенням господарського суду Вінницької області від 25.10.2011 р. у справі №5/64/2011/5003 відмовлено в задоволенні позову Товариства з обмеженою відповідальністю "Конхесіменто" до Публічного акціонерного товариства "Райффайзен Банк Аваль" в особі Вінницької обласної дирекції про визнання недійсним договору іпотеки від 25.05.2007 р.
Приймаючи вищезазначене рішення, місцевий господарський суд виходив з того, що у відповідності до положень Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Статтею 204 ЦК України встановлено принцип презумпції правомірності правочину відповідно до якого, правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним, а у судових засіданнях встановлено відсутність підстав, передбачених статтею 203 Цивільного кодексу України для визнання правочину недійсним.
Позивачем не подано доказів в підтвердження того, що кредитний договір № 010/03-11/22 від 18.05.2007 р. визнано недійсним, а рішенням господарського суду Вінницької області від 16.05.2011р. по справі № 2/22-10 за позовом установи банку до ТОВ "Конхесіменто", ТОВ "СУЧП-компанія Торгсервіс", ТОВ "СУБВП-ПроТекс ГК" встановлено факт надання позивачу кредиту на суму 25 000 000 грн. за кредитним договором.
За таких обставин, місцевий господарський суд прийшов до висновку про те, що позивачем не надані достатні докази для задоволення позовних вимог.
Не погоджуючись із винесеним рішенням суду першої інстанції, позивач - Товариства з обмеженою відповідальністю "Конхесіменто" звернулось до Рівненського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення господарського суду Вінницької області від 25.10.2011 р. у справі №5/64/2011/5003 та прийняти нове рішення, яким задоволити позовні вимоги.
Апелянт вважає, що рішення господарського суду є незаконним та таким, що прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права.
На підтвердження своїх доводів скаржник вказує наступне.
25 травня 2007 року, директор ТОВ «Девелопментська компанія - Центр комерційної нерухомості»Нагорна М.І., уклала іпотечний договір з ВАТ "Райффайзен Банк Аваль" в особі Вінницької обласної дирекції, за яким передала Банку в іпотеку земельну ділянку кадастровий номер 0510100000:02:045:0013, загальною площею 0,6073 га, що належить товариству на підставі Державного акту на право власності серії ЯБ №689441, виданого 16.08.2006 року Вінницькою міською радою. Крім того, за цим договором в іпотеку передано нерухоме майно, що розташоване на земельній ділянці, а саме виробнича будівля літера "А" загальною площею 6048 кв.м., склад літера "Б" загальною площею 145,6 кв. м. та виробничо-побутовий корпус літера "В" загальною площею 1209,8 кв.м.
Скаржник звертає увагу, що правовідносини, які виникли між Банком як іпотекодержателем та ТОВ «Девелопментська компанія - Центр комерційної нерухомості», регулюються в першу чергу нормами Закону України "Про іпотеку", який є спеціальним законом, що визначає особливості відносин у сфері іпотеки земельних ділянок.
Частинами 4 та 5 ст. 3 Закону України "Про іпотеку" передбачено, що іпотекою може бути забезпечене виконання дійсного зобов'язання або задоволення вимоги, яка може виникнути в майбутньому на підставі договору, що набрав чинності. Іпотека має похідний характер від основного зобов'язання і є дійсною до припинення основного зобов'язання або до закінчення строку дії іпотечного договору.
Позивач зазначає, якщо вимога за основним зобов'язанням підлягає виконанню у грошовій формі, розмір цієї вимоги визначається на підставі іпотечного договору або договору, що обумовлює основне зобов'язання, у чітко встановленій сумі чи шляхом надання критеріїв, які дозволяють встановити розмір цієї вимоги на конкретний час протягом строку дії основного зобов'язання (ч. 2 ст. 7 Закону України "Про іпотеку").
Окрім того, апелянт наголошує на тому, станом на 25.05.2007 року дійсного зобов'язання між ТОВ «Девелопментська компанія - Центр комерційної нерухомості»та ВАТ "Райффайзен Банк Аваль" в особі Вінницької обласної дирекції не існувало, оскільки кошти за кредитним договором не надавались.
Згідно з ч. 1. ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.
Позивач також звертає увагу, що відповідно до постанови Пленуму Верховного Суду України №9 від 6.11.2009р. "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" судам необхідно враховувати, що згідно із статтями 4, 10 та 203 Цивільного кодексу України зміст правочину не може суперечити ЦК, іншим законам України, які приймаються відповідно до Конституції України та Цивільного кодексу, міжнародним договорам, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, актам Президента України, постановам Кабінету Міністрів України, актам інших органів державної влади України, органів влади Автономної Республіки Крим у випадках і в межах, встановлених Конституцією України та законом, а також моральним засадам суспільства.
Таким чином, як зазначає скаржник, відсутність дійсного зобов'язання між позичальником та кредитором, свідчить про те, що вказаний договір іпотеки суперечить вимогам ст. 3 Закону України "Про іпотеку", відтак не відповідає нормам ст. 203 ЦК України.
Згідно зі статтею 215 Цивільного кодексу України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1-3, 5 та 6 статті 203 Цивільного кодексу України.
На підставі викладеного, позивач не вбачає підстав, за яких у позові слід відмовити, тому рахує, що оскаржуване рішення слід скасувати, а позов задоволити в повному обсязі.
В свою чергу, від відповідача - Публічного акціонерного товариства "Райффайзен Банк Аваль" в особі Вінницької обласної дирекції надійшов відзив на апеляційну скаргу позивача, в якому просить рішення господарського суду Вінницької області від 25.10.2011р. у справі №5/64/2011/5003 залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.
На спростування доводів, викладених в апеляційній скарзі, відповідач вказує наступне.
Скаржником в порушення вимог ст. 33 ГПК України не наведено доказів недійсності основного зобов'язання - кредитного договору №010/03-11/22 від 18.05.2007р. Факт надання чи ненадання коштів у кредит не тягне за собою визнання кредитного договору недійсним. Крім того, відповідно до ст. 204 ЦК України правочин є дійсним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним. Скаржником не вказано норму закону, яким передбачено недійсність кредитного договору, а також до суду скаржником не надано рішення суду, яким кредитний договір №010/03-11/22 від 18.05.2007р. визнано недійним.
Окрім того, відповідач наголошує, що рішенням господарського суду Вінницької області від 16.05.2011р. по справі № 2/22-10 за позовом Банку до ТОВ "Конхесіменто", ТОВ "СУЧП-компанія Торгсервіс", ТОВ "СУБВП-ПроТекс ГК" встановлено факт надання скаржнику кредиту на суму 25 000 000 гривень за кредитним договором № 010/03-11/22 від 18.05.2007р.
Відповідно до ч. 2 ст. 35 ГПК України факти, встановлені рішенням господарського суду під час розгляду однієї справи, не доводяться знову при вирішенні інших спорів, в яких беруть участь ті самі сторони. Дані обставини були досліджені при розгляді справи в місцевому господарському суді та не спростовуються доводами апеляційної скарги.
Також, відповідач зазначає, що спірний договір іпотеки укладений 25 травна 2007 року. Відповідно до ч. 1 ст. 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила з Відповідач наголошує на тому, що з моменту укладення договору юридична особа ТОВ "Конхесіменто" отримав свій примірник згідно п. 8.12. договору іпотеки, отже, знав про нібито порушення свого права. Статтею 257 ЦК України встановлено, що загальний строк позовної давності складає три роки, а тому строк позовної давності збіг 25 травня 2010 року, а ТОВ "Конхесіменто" звернувся до суду 22 червня 2011 року. Відповідно до ч. 4 ст. 267 ЦК України сплив строку позовної давності є підставою для відмови у позові.
Разом з тим, як зауважив відповідач, скаржником не наведено доводів, які б спростовували висновки місцевого господарського суду щодо обставин справи, не вказано норму матеріального права, яку не було застосовано та не вказано порушення норм процесуального права, що є підставою для залишення апеляційної скарги ТОВ "Конхесіменто" без задоволення.
Враховуючи викладені вище аргументи на підтвердження своєї правової позиції, відповідач стверджує, що позовні вимоги позивача є безпідставними та такими, що не відповідають фактичним обставинам справи, з огляду на що не підлягають до задоволення.
5 грудня 2011 року в судове засідання Рівненського апеляційного господарського суду представники сторін не з'явилися.
Враховуючи приписи ст.ст. 101,102 ГПК України про межі та строки перегляду справ в апеляційній інстанції, той факт, що сторони були належним чином та своєчасно повідомлені про дату, час та місце судового засідання, про що свідчать поштові повідомлення, направлені сторонам у справі (а.с. 105-106), колегія суддів визнала за можливе здійснювати розгляд апеляційної скарги за відсутності представників сторін.
Розглянувши матеріали справи, апеляційну скаргу, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування місцевим господарським судом при винесенні рішення норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає, що в задоволенні апеляційної скарги слід відмовити, а оскаржуване рішення залишити без змін, виходячи з наступного.
З матеріалів справи вбачається, що 25 травня 2007 року, ТОВ «Девелопментська компанія - Центр комерційної нерухомості» правонаступником якого є ТОВ "Конхесіменто" (п.1.4 статуту), уклала договір іпотеки №010/03-11/41з ВАТ "Райффайзен Банк Аваль" в особі Вінницької обласної дирекції, за яким, передала Банку в іпотеку земельну ділянку кадастровий номер 0510100000:02:045:0013, загальною площею 0,6073 га, що належить товариству на підставі Державного акта на право власності серії ЯБ №689441, виданого 16.08.2006 року Вінницькою міською радою. Крім того, за цим договором в іпотеку передано нерухоме майно, що розташоване на земельній ділянці, а саме виробнича будівля літера "А" загальною площею 6048 кв.м., склад літера "Б" загальною площею 145,6 кв. м. та виробничо-побутовий корпус літера "В" загальною площею 1209,8 кв.м. (а.с. 9-12).
Оспорюваний договір іпотеки укладений сторонами в забезпечення вимог відповідача, що випливають з укладеного між сторонами кредитного договору № 010/03-11/22 від 18.05.2007 р. (а.с. 40-41), за умовами якого позивач строком до 17.05.2012 р. зобов'язався повернути відповідачу отриманий кредит у розмірі 25 000 000 грн., а також сплатити процентів в розмірі 15,5 % річних та інших нарахувань передбачених кредитним договором і у випадку невиконання позивачем своїх зобов'язань отримання задоволення за рахунок заставленого майна.
Скаржником не вказано норму закону, яким передбачено недійсність кредитного договору, а також до суду скаржником не надано рішення суду, яким кредитний договір №010/03-11/22 від 18.05.2007р. визнано недійним.
Відповідно до ч.1 ст.215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені ч.1-3, 5, 6 ст. 203 цього Кодексу.
Частинами 1-3, 5, 6 ст.203 ЦК України встановлено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Статтею 204 ЦК України встановлено принцип презумпції правомірності правочину відповідно до якого, правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
Відповідно до статті 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Позивачем не подано доказів в підтвердження того, що коштів по кредитному договору № 010/03-11/22 від 18.05.2007 р. від відповідача він не отримував.
В той же час, матеріали справи містять рішення господарського суду Вінницької області від 16.05.2011р. по справі № 2/22-10 за позовом установи банку до ТОВ "Конхесіменто", ТОВ "СУЧП-компанія Торгсервіс", ТОВ "СУБВП-Протекс ГК" встановлено факт надання позивачу кредиту на суму 25 000 000 грн. за кредитним договором.
Відповідно до ч. 2 ст. 35 ГПК України факти, встановлені рішенням господарського суду під час розгляду однієї справи, не доводяться знову при вирішенні інших спорів, в яких беруть участь ті самі сторони.
Згідно ст. 32 Господарського процесуального кодексу України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення спору.
Відповідно до ст.ст. 34, 43 Господарського процесуального кодексу України докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили. Визнання однією стороною фактичних даних і обставин, якими інша сторона обґрунтовує свої вимоги або заперечення для господарського суду не є обов'язковим.
За змістом статті 33 Господарського процесуального кодексу України, обов'язок доказування та подання доказів розподіляється між сторонами, виходячи з того, хто посилається на юридичні факти, які обґрунтовують його вимоги і заперечення.
Апелянт не навів доказів у розумінні статті 33 Господарського процесуального кодексу України, які б підтверджували обставини та визначені законом умови визнання недійним договору іпотеки № 010/03-11/41 від 25 травня 2007 року
З врахуванням викладеного, Рівненський апеляційний господарський суд вважає, що суд першої інстанції дійшов вірного висновку про відсутність підстав визнання недійсним іпотечного договору та в порядку статті 43 Господарського процесуального кодексу України всебічно, повно і об'єктивно дослідив матеріали справи, вірно застосував норми процесуального і матеріального права, у зв'язку з чим відсутні правові підстави для задоволення апеляційної скарги ТзОВ "Конхесіменто" та скасування чи зміни рішення господарського суду Вінницької області від 25 жовтня 2011 року у справі № 5/64/2011/5003.
Державне мито за подачу апеляційної скарги відповідно до ст. 49 ГПК України в зв'язку з відмовою в її задоволенні покладається на апелянта.
Керуючись ст.ст. 49,99,101,103-105 ГПК України, суд,-
1. Рішення господарського суду Вінницької області від 25 жовтня 2011 року у справі № 5/64/2011/5003 алишити без змін, а апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю " Конхесіменто " без задоволення.
2. Справу № 5/64/2011/5003 направити в господарський суд Вінницької області.
Головуючий суддя Петухов М.Г.
Суддя Гулова А.Г.
Суддя Маціщук А.В.
01-12/17202/11 17202/11