33001 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59
30 листопада 2011 року Справа № 6/5007/89/11
Рівненський апеляційний господарський суд у складі колегії:
Головуючого судді Гудак А.В.
судді Олексюк Г.Є. ,судді Сініцина Л.М.
при секретарі: Михайлюк К.В.
за участю представників сторін: < Текст >
позивачів:
1. Регіонального відділення Фонду державного майна України по Житомирській області - ОСОБА_1, довіреність в справі
2. Державного агентства рибного господарства - не з'явився
відповідачів:
1. ДП "Укрриба" - ОСОБА_2, довіреність в справі
2. ТОВ "Азуре" - ОСОБА_3., довіреність в справі
пркуратури: не з'явився
розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Рівненського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу ТОВ "Азуре", м.Радомишль Житомирська область
на рішення господарського суду Житомирської області від 03.10.11 р.
у справі № 6/5007/89/11 (суддя Терлецька-Байдюк Н.Я. )
за позовом Першого заступника прокурора Житомирської області в інтересах держави в особі
1. Регіонального відділення Фонду державного майна України по Житомирській області, м.Житомир
2. Державного агентства рибного господарства, м.Київ
до 1. ДП "Укрриба", м.Київ
2. ТОВ "Азуре", м.Радомишль Житомирська область
про визнання недійсним договору зберігання з правом користування
Рішенням господарського суду Житомирської області від 03.10.2011р. у справі №6/5007/89/11 задоволено позов Першого заступника прокурора Житомирської області в інтересах держави в особі Регіонального відділення Фонду державного майна України по Житомирській області та Державного агентства рибного господарства до ДП "Укрриба" та ТОВ "Азуре" про визнання недійсним договору зберігання з правом користування.
Визнано недійсним договір зберігання з правом користування №32/10 від 10.12.2010р., укладений між Державним підприємством "Укрриба" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Азуре".
Зобов'язано Товариство з обмеженою відповідальністю "Азуре" повернути Державному підприємству "Укрриба" - нерухоме державне майно - гідротехнічні споруди нагульного ставу "Білка" за інвентарним №1524, розташованого за адресою: Житомирська область, Радомишльський район, яке було передане на підставі договору №32/10 від 10.12.2010р. та акту приймання-передачі від 10.12.2010р., що є додатком №1 до договору №32/10 від 10.12.2010р.
Стягнуто з Державного підприємства "Укрриба"
- у дохід Державного бюджету України - 42,50 грн. державного мита;
- у дохід Державного бюджету України - 118,00грн. витрат за інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.
Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Азуре"
- у дохід Державного бюджету України - 42,50 грн. державного мита;
- у дохід Державного бюджету України - 118,00грн. витрат за інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.
Рішення місцевого господарського суду мотивоване тим, що враховуючи, що предметом договору №32/10 від 10.12.2010 р. є нерухоме державне майно, яке перебуває на балансі Державного підприємства "Укрриба", про що вказано в п.1.1 договору, то до даного правочину слід застосовувати положення Закону України "Про оренду державного та комунального майна".
Статтею 287 Господарського кодексу України та статтею 5 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" передбачено, що єдиними орендодавцями державного майна - майна цілісних майнових комплексів підприємств, їх структурних підрозділів та нерухомого майна, що є державною власністю, є Фонд державного майна України, його регіональні відділення і представництва.
Згідно п.п. а, б, в п.2 ст.7 Закону України "Про управління об'єктами державної власності" Фонд державного майна України відповідно до законодавства щодо нерухомого та іншого окремого індивідуально визначеного державного майна: а) виступає відповідно до законодавства орендодавцем державного майна; б) розробляє методичні засади визначення орендної плати відповідно до ринкової вартості майна; в) здійснює контроль за використанням майна, переданого в оренду, виконанням договорів оренди державного майна.
Державне агентство рибного господарства України відповідно до Положення про Державне агентство рибного господарства України, затвердженого Указом Президента України від 16.04.2011р. №484/2011, здійснює функції органу управління у сфері рибного господарства.
Відповідно до п.п.30 п.1 ст.6 Закону України "Про управління об'єктами державної власності" уповноважені органи управління відповідно до покладених на них завдань надають орендодавцям об'єктів державної власності згоду на оренду державного майна і пропозиції щодо умов договору оренди, які мають забезпечувати ефективне використання орендованого майна та здійснення на орендованих підприємствах технічної політики в контексті завдань галузі.
Проте, матеріали справи свідчать, що спірне державне майно передано в користування без погодження із органами управління державним майном та без відома орендодавця (ФДМ).
Оскільки передача спірного державного майна у користування відбулась на підставі договору без погодження як з Фондом державного майна України, так і з Державним агентством рибного господарства України та без його дозволу, суд першої інстанції прийшов до висновку, що спірний договір укладено з порушенням вимог чинного законодавства.
Спірний договір зберігання з правом користування майном є удаваним правочином, оскільки за своїм правовим змістом фактично є довгостроковим договором оренди.
Фактичне користування майном на підставі договору оренди унеможливлює, в разі його недійсності, проведення між сторонами двосторонньої реституції, так як використання майна - послуга "спожита", безповоротна, і відновити сторони в первісне положення практично неможливо. Тому такий договір повинен визнаватися недійсним і припинятися на майбутнє, а орендоване майно повертається орендодавцю за недійсним правочином.
За таких обставин, місцевий суд дійшов до висновку, що у даному випадку застосувати двосторонню реституцію неможливо і тому, таке зобов'язання слід визнати недійсним і припинити на майбутнє.
Не погоджуючись з прийнятим рішенням, відповідач - ТОВ "Азуре" звернувся до суду з апеляційною скаргою, в якій просить оскаржене рішення скасувати та прийняти нове, яким відмовити в задоволенні позовних вимог.
Мотивуючи апеляційну скаргу, відповідач зазначає, що рішення прийняте з порушенням норм матеріального та процесуального права.
Зокрема, на думку скаржника, умова договору щодо права зберігача відносно користування переданими на зберігання гідротехнічними спорудами, є одним із елементів договору зберігання, наявність якої в договорі не змінює правової природи договору зберігання.
Також, як зазначає скаржник, майно (гідротехнічні споруди) перебуває на балансі ДП "Укрриба" на праві повного господарського відання і тому дозволу на передачу його в оренду не потрібно.
Ще однією підставою для скасування рішення місцевого суду є той факт, що об'єкти, які є предметом спірного договору, відносяться до захисних гідротехнічних споруд, мають загальнодержавне значення, не підлягають приватизації та передачі в оренду.
Крім того, суд першої інстанції незаконно відхилив клопотання про застосування двосторонньої реституції, чим порушив норми процесуального права та застосував ст. 207 ГК України чим порушив норми матеріального права.
У письмовому відзиві на апеляційну скаргу відповідач - ДП Укриба" підтримав доводи викладені в апеляційній скарзі ТОВ "Азуре", вважаючи оскаржене рішення суду першої інстанції незаконним та таким, що винесене з порушенням норм матеріального та процесуального права.
У письмовому відзиві від 25.11.2011р. на апеляційну скаргу позивач - Регіональне відділення Фонду державного майна України по Житомирській області заперечив проти її доводів, вважаючи оскаржене рішення суду першої інстанції законним та таким, що відповідає дійсним обставинам справи з підстав викладених у відзиві.
Прокурор, позивач - Державне агентство рибного господарства не скористалися правом подачі письмових відзивів на апеляційну скаргу, що у відповідності до ч.2 ст.96 ГПК України не перешкоджає перегляду оскарженого рішення.
Представник позивача - Регіонального відділення Фонду державного майна України по Житомирській області в судовому засіданні 30.11.11р. заперечив проти доводів апеляційної скарги та надав пояснення на обґрунтування своєї позиції. Вважає, що рішення суду першої інстанції від 03.10.2011р. є законним та обґрунтованим, таким, що прийняте з дотриманням норм чинного законодавства, а тому просить залишити його без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.
Представники відповідачів - ДП "Укрриба" та ТОВ "Азуре" в судовому засіданні 30.11.11р. підтримали доводи апеляційної скарги та надали пояснення на обґрунтування своєї позиції. Вважають, що рішення суду першої інстанції від 03.10.2011р. є незаконним та необґрунтованим, таким, що прийняте з порушенням норм чинного законодавства, а тому просять його скасувати, а апеляційну скаргу задоволити.
Прокурор та представник позивача - Державного агентства рибного господарства на розгляд скарги не з'явились, про час, день та місце слухання повідомлялись належним чином, причини неявки не повідомили.
Враховуючи приписи ст.101 ГПК України про межі перегляду справ в апеляційній інстанції, ст. 102 ГПК України про строки розгляду апеляційної скарги та той факт, що неявка в засідання суду представників сторін, належним чином та відповідно до законодавства повідомлених про дату, час та місце розгляду справи, не перешкоджає перегляду оскарженого рішення, судова колегія визнала за можливе розглянути апеляційну скаргу за відсутності прокурора та представника позивача - Державного агентства рибного господарства.
Відповідно до статті 99 ГПК України в апеляційній інстанції справи переглядаються за правилами розгляду цих справ у першій інстанції з урахуванням особливостей, передбачених у цьому розділі. Апеляційний господарський суд, переглядаючи рішення в апеляційному порядку, користується правами, наданими суду першої інстанції.
Вислухавши пояснення представників позивача - Регіонального відділення Фонду державного майна України по Житомирській області та відповідачів, обговоривши доводи апеляційної скарги, заперечення на апеляційну скаргу, дослідивши матеріали справи, перевіривши правильність застосування господарським судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскарженого рішення, оцінивши висновки суду першої інстанції на відповідність дійсним обставинам справи, судова колегія дійшла висновку, що рішення господарського суду Житомирської області від 03.10.2011 року у справі №6/5007/89/11 слід залишити без змін, апеляційну скаргу - без задоволення, виходячи з наступного.
Як вбачається з матеріалів справи, 10 грудня 2010 року між Державним підприємством "Укрриба" (замовник) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Азуре" (зберігач) був укладений договір зберігання з правом користування №32/10 (далі - договір) (а.с.9-10).
Відповідно до п.1.1. договору, замовник (відповідач-1) передає, а зберігач (відповідач-2) приймає на зберігання з правом користування згідно акту приймання-передачі нерухоме державне майно - гідротехнічні споруди рибницьких ставів - (надалі - майно), яке обліковується на балансі Державного підприємства "Укрриба" на праві господарського відання згідно Додатку №1 (Акт приймання-передачі державного майна, що є невід'ємною частиною договору) та розташоване за адресою: Житомирська область, Радомишльський район.
Право власності на майно до зберігача не переходить, майно зберігається ним та використовується з метою риборозведення згідно виробничої програми, погодженої з замовником, та для здійснення інших видів рибогосподарської діяльності, які не суперечать цільовому використанню зазначеного майна (п.1.3 договору).
Пунктом 2.3 договору встановлено, що за користування майном зберігач зобов'язаний щомісячно вносити плату в розмірі, визначеному Протоколом узгодження ціни (Додаток №2, що є невід'ємною частиною даного договору), яка складає 3690,00грн., в тому числі ПДВ, яку зберігач повинен вносити до 15 числа місяця, наступного за звітним. Розмір щомісячної плати за кожний наступний місяць визначається шляхом коригування розміру місячної плати за попередній місяць на індекс інфляції за поточний місяць. Підставою для перерахування є чинний договір.
Зберігач має право на отримання плати за збереження майна (п.4.1. договору) протягом всього строку дії договору (п.3.1. договору).
Відповідно до п. 3.2 договору зберігач має право користуватись переданим йому на зберігання нерухомим державним майном на платній основі.
Згідно п. 4.1 договору на замовника покладено обов'язок щомісячної оплати за відповідальне зберігання майна в розмірі, з врахуванням щомісячного індексу інфляції, 10 грн., в тому числі ПДВ. Плата за відповідальне зберігання майна перераховується на розрахунковий рахунок зберігача один раз на рік по закінченню календарного року до 15 січня наступного року.
Строк дії договору визначений з 10.12.2010р. до 10.12.2020р. (п.9.1 спірного договору).
Відповідно до умов договору, Державне підприємство "Укрриба" передало, а Товариство з обмеженою відповідальністю "Азуре" прийняло на зберігання з правом користування нерухоме державне майно (гідротехнічні споруди) нагульного ставу "Білка" за інв. №1524 балансовою вартістю 1229095,00грн. та залишковою - 738005,17грн., яке розташоване за адресою: Житомирська область, Радомишльський район, що підтверджується актом приймання-передачі державного нерухомого майна від 10.12.2010р., який є невід'ємною частиною договору (а.с.11).
Вважаючи правочин від 10.12.2010р. удаваним, прокурор в інтересах держави в особі Регіонального відділення Фонду державного майна України по Житомирській області та Державного агентства рибного господарства звернувся до господарського суду Житомирської області із позовом, згідно якого просив визнати недійсним договір зберігання з правом користування №32/10 від 10.12.2010 р.
Як зазначалось вище, рішенням господарського суду Житомирської області від 03.10.2011р. у справі №6/5007/89/11 задоволено позов Першого заступника прокурора Житомирської області в інтересах держави в особі Регіонального відділення Фонду державного майна України по Житомирській області та Державного агентства рибного господарства до ДП "Укрриба" та ТОВ "Азуре" про визнання недійсним договору зберігання з правом користування.
Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, з огляду на таке.
Згідно ч. 1 ст. 235 Цивільного кодексу України удаваним є правочин, який вчинено сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили.
Частиною 1 ст. 759 ЦК України передбачено, що за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.
Відповідно до ч. 1 ст. 936 ЦК України за договором зберігання одна сторона (зберігач) зобов'язується зберігати річ, яка передана їй другою стороною (поклажодавцем), і повернути її поклажодавцеві у схоронності.
Правовий аналіз норм чинного законодавства свідчить про те, що, як правило, договір зберігання укладається без права користування річчю, право користування річчю зберігач може отримати за попередньою згодою поклажодавця, і в такому разі виникають правовідносини найму (якщо користування платне).
Із змісту спірного договору вбачається, що замовник передає, а зберігач приймає на зберігання з правом користування згідно акту приймання-передачі нерухоме державне майно - гідротехнічні споруди рибницьких ставів. За користування майном зберігач зобов'язаний щомісячно вносити плату в розмірі, визначеному Протоколом узгодження ціни (Додаток №2, що є невід'ємною частиною даного договору), яка складає 36900,00грн., в тому числі ПДВ, яку зберігач повинен вносити до 15 числа місяця, наступного за звітним. Розмір щомісячної плати за кожний наступний місяць визначається шляхом коригування розміру місячної плати за попередній місяць на індекс інфляції за поточний місяць. Підставою для перерахування є чинний договір.
Суд, проаналізувавши умови спірного договору зберігання з правом користування вважає, що останній є удаваним правочином, оскільки за своєю суттю є договором оренди майна з огляду на те, що основною ознакою спірного договору є користування майном за плату, а плата за користування майном є неспіврозмірною з платою за послуги зберігання за даним договором.
За змістом приписів цивільного законодавства вбачається, що оскільки при вчиненні удаваного правочину настання його мети - приховати інший правочин, бажають досягти обидві сторони, то до відносин цих сторін застосовуються правила того правочину, якому відповідала внутрішня воля сторін і який вони насправді вчинили.
Згідно ч. 2 ст. 235 ЦК України передбачено, що у разі, якщо буде встановлено, що правочин був вчинений сторонами для приховування іншого правочину, який вони насправді вчинили, відносини сторін регулюються правилами щодо правочину, який сторони насправді вчинили.
Згідно із роз'ясненнями, викладеними в ч.1, ч.2 п.25 Постанови Пленуму Верховного Суду України „Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними” від 06.11.2009 р. №9 передбачено, що за удаваним правочином сторони умисно оформляють один правочин, але між ними насправді встановлюються інші правовідносини.
За удаваними правочином права та обов'язки сторін виникають, але не ті, що випливають зі змісту правочину. Встановивши під час розгляду справи, що правочин вчинено з метою приховати інший правочин, суд на підставі ст. 235 Цивільного кодексу України має визнати, що сторонами вчинено саме цей правочин, та вирішити спір із застосуванням норм, що регулюють цей правочин. Якщо правочин, який насправді вчинено, суперечить закону, суд ухвалює рішення про встановлення його нікчемності або про визнання його недійсним.
За договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності ч. ст. 283 ГК України).
Враховуючи, що предметом договору №32/10 від 10.12.2010р. є нерухоме державне майно, яке перебуває на балансі Державного підприємства "Укрриба", про що вказано в п.1.1 договору, то до даного правочину слід застосовувати положення Закону України "Про оренду державного та комунального майна".
Згідно ч.1 ст. 287 ГК України, орендодавцями щодо державного та комунального майна є: 1) Фонд державного майна України, його регіональні відділення - щодо цілісних майнових комплексів підприємств, їх структурних підрозділів та нерухомого майна, яке є державною власністю, а також іншого майна у випадках, передбачених законом; 2) органи, уповноважені Верховною Радою Автономної Республіки Крим або місцевими радами управляти майном, - відповідно щодо майна, яке належить Автономній Республіці Крим або є у комунальній власності; 3) державні (комунальні) підприємства, установи та організації - щодо нерухомого майна, загальна площа якого не перевищує 200 квадратних метрів на одне підприємство, установу, організацію, та іншого окремого індивідуально визначеного майна.
Аналогічні положення щодо оренди державного майна передбачено ст.5 Закону України „Про оренду державного та комунального майна” від 10.04.1992р. №2269-ХІІ із зазначенням - орендодавцями є Фонд державного майна України, його регіональні відділення та представництва - щодо цілісних майнових комплексів підприємств, їх структурних підрозділів та нерухомого майна, а також майна, що не увійшло до статутного (складеного) капіталу господарських товариств, створених у процесі приватизації (корпоратизації), що є державною власністю.
Згідно п.п. а, б, в п.2 ст.7 Закону України "Про управління об'єктами державної власності" Фонд державного майна України відповідно до законодавства щодо нерухомого та іншого окремого індивідуально визначеного державного майна: а) виступає відповідно до законодавства орендодавцем державного майна; б) розробляє методичні засади визначення орендної плати відповідно до ринкової вартості майна; в) здійснює контроль за використанням майна, переданого в оренду, виконанням договорів оренди державного майна.
Державне агентство рибного господарства України відповідно до Положення про Державне агентство рибного господарства України, затвердженого Указом Президента України від 16.04.2011р. №484/2011, здійснює функції органу управління у сфері рибного господарства.
Відповідно до п.п.30 п.1 ст.6 Закону України "Про управління об'єктами державної власності" уповноважені органи управління відповідно до покладених на них завдань надають орендодавцям об'єктів державної власності згоду на оренду державного майна і пропозиції щодо умов договору оренди, які мають забезпечувати ефективне використання орендованого майна та здійснення на орендованих підприємствах технічної політики в контексті завдань галузі.
Крім того, в листі №10-25-4699 від 06.04.2004р. зазначено, що відповідно до спільного наказу Міністерства аграрної політики України та Фонду державного майна України від 6 травня 2003 року № 126/752 "Про передачу гідротехнічних споруд" гідротехнічні споруди передані до сфери управління Міністерства аграрної політики України та здійснено приймання-передачу майна на баланс державного підприємства "Укрриба". Стосовно гідротехнічних споруд, переданих на баланс ДП "Укрриба", даним нормативним актом встановлено, що Фонд державного майна України (його територіальні відділення) наділений повноваженнями надання дозволу ДП "Укрриба" для здачі ним зазначеного майна в оренду (а.с.45).
Таким чином, даний лист підтвердив необхідність отримання дозволу Фонду державного майна України (його територіальних відділень) при передачі гідротехнічних споруд в оренду.
А наступний лист Фонду державного майна України №10-25-13179 від 28.09.2011р. (а.с.104-105) містить роз'яснення, що питання, пов'язані з укладанням ДП "Укрриба" договорів зберігання з правом користування належить до компетенції уповноваженого органу управління - Державного агенства рибного господарства України.
Частиною 1 ст.203 Цивільного кодексу України визначено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.
Однак, матеріали справи свідчать, що спірне державне майно передано в користування без погодження із органами управління державним майном та без відома орендодавця (ФДМ).
Враховуючи вищенаведені нормативно-правові акти та той факт, що спірний договір укладений без участі Фонду державного майна України та за відсутності згоди на передачу об'єктів оренди в платне строкове користування згідно договору №32/10 від 10.12.2010р., судова колегія вважає останній таким, що укладений із порушенням вимог чинного законодавства.
З врахуванням приписів ч.1 ст.215 Цивільного кодексу України недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частиною першою статті 203 цього Кодексу, є підставою для визнання правочину недійсним.
Крім того, судова колегія погоджується з висновком місцевого суду щодо неможливості у даному випадку застосувати двосторонню реституцію, з огляду на наступне.
Реституція (лат. restitutio - відновлення) - це поновлення порушених майнових прав, приведення їх до стану, що існував на момент вчинення дії, якою заподіяно шкоду, тобто повернення або відновлення матеріальних цінностей у натурі - тих самих, або подібних, або речей такої самої вартості. Якщо їх неможливо повернути у натурі, то відшкодовується їх вартість у грошах.
Як зазначалось вище, договір зберігання з правом користування суд вважає удаваним правочином, оскільки за своєю суттю є договором оренди майна з огляду на те, що основною ознакою спірного договору є користування майном за плату, а плата за користування майном є неспіврозмірною з платою за послуги зберігання за даним договором.
За приписами частини третьої статті 207 ГК України встановлено, що виконання господарського зобов'язання, визнаного судом недійсним повністю або в частині, припиняється повністю або в частині з дня набрання рішенням суду законної сили як таке, що вважається недійсним з моменту його виникнення. У разі якщо за змістом зобов'язання воно може бути припинено лише на майбутнє, таке зобов'язання визнається недійсним і припиняється на майбутнє.
Зі з'ясованого судом першої інстанції змісту Договору випливає те, що цей Договір може визнаватися недійсним і припинятися лише на майбутнє, оскільки при фактичному користуванні майном на підставі договору оренди, застосувати двосторонню реституцію неможливо, так як використання майна - послуга "спожита", безповоротна, і відновити сторони в первісне положення практично неможливо.
Системний аналіз норм ЦК України, якими врегульовано питання щодо договорів найму (оренди), дозволяє дійти висновку про те, що до даного виду договорів неможливо застосувати реституцію в частині виконаних зобов'язань. Отже, виконання сторонами договірних зобов'язань за договором найму (оренди) не дає підстав для визнання недійсним договору у виконаній частині.
Тому такий договір повинен визнаватися недійсним і припинятися на майбутнє, а орендоване майно повертається орендодавцю за недійсним правочином.
Таку правову позицію викладено й у постанові Верховного Суду України від 13.01.2004 зі справи N 7/85/4/68-81 та в підпункті 3.2 пункту 3 згаданого роз'яснення президії Вищого арбітражного суду України від 12.03.99 N 02-5/111.
Так, в підпункті 3.2 пункту 3 роз'яснення президії Вищого арбітражного суду України від 12.03.99 N 02-5/111 "Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних з визнанням угод недійсними", зокрема: за загальним правилом угода, визнана недійсною, вважається такою з моменту її укладення Це стосується і згаданих раніше угод, визнаних недійсними у судовому порядку.
Виняток з цього правила становлять угоди, зі змісту яких випливає, що вони можуть бути припинені лише на майбутнє, оскільки неможливо повернути усе одержане за ними, наприклад, вже здійснене користування за договором майнового найму, зберігання за договором схову тощо. У такому випадку одночасно з визнанням угоди недійсною господарський суд повинен зазначити у рішенні, що вона припиняється лише на майбутнє
Таким чином, відносини, що виникають між сторонами на підставі договору оренди, а також з огляду на приписи норм чинного законодавства (цивільного та господарського), яке регулює ці відносини, договір оренди визнається недійсним на майбутнє.
А, отже доводи відповідача - ТОВ "Азуре", наведені в апеляційній скарзі, спростовуються матеріалами справи, нормами цивільного та господарського законодавства в частині орендних відносин.
З огляду на викладене, доводи скаржника, зазначені в апеляційній скарзі, апеляційним судом не визнаються такими, що можуть бути підставою згідно ст.104 Господарського процесуального кодексу України для скасування чи зміни оскаржуваного рішення, тому суд апеляційної інстанції вважає, що рішення місцевого господарського суду прийняте у відповідності до норм матеріального та процесуального права і його необхідно залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.
Керуючись ст.ст. 99,101,103,105 ГПК України, суд -
1. Рішення господарського суду Житомирської області від 03.10.2011 року залишити без змін, а апеляційну скаргу відповідача - ТОВ "Азуре" - без задоволення.
2. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня набрання постановою апеляційного господарського суду законної сили.
Головуючий суддя Гудак А.В.
Суддя Олексюк Г.Є.
Суддя Сініцина Л.М.
01-12/17062/11