ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА
01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98
Справа № 35/29005.12.11
За позовом Житлово-будівельного кооперативу "Механізатор"
До Публічного акціонерного товариства "Акціонерна компанія
"Київводоканал"
про визнання недійсною додаткової угоди до договору
Суддя Літвінова М.Є.
Представники сторін:
від позивачів: ОСОБА_1 -предст. за довір.;
від відповідача: ОСОБА_2-предст. за довір.
Рішення прийняте 05.12.2011 у зв'язку із оголошеною у судовому засіданні перервою з 14.11.2011 до 28.11.2011 та з 28.11.2011 до 05.12.2011.
У судовому засіданні 05.12.2011 на підставі ч.2 ст. 85 Господарського процесуального кодексу України було оголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Обставини справи:
На розгляд господарського суду міста Києва передані позовні вимоги Житлово-будівельного кооперативу "Механізатор" до Відкритого акціонерного товариства "Акціонерна компанія "Київводоканал" про визнання недійсною додаткової угоди від 07.03.2007 до договору № 00923/4-04 на послуги водопостачання та водовідведення від 07.08.2002.
Ухвалою господарського суду міста Києва від 22.09.2011 порушено провадження у справі №35/290, розгляд справи призначено на 10.10.2011.
У судовому засіданні 10.10.2011 представник позивача надав документи на виконання вимог ухвали суду про порушення провадження у справі, підтримав позовні вимоги та просив суд задовольнити позов.
Представник відповідача у судовому засіданні 10.10.2011 подав відзив на позов, у якому просить застосувати позовну давність та відмовити у задоволенні позовних вимог.
У судовому засіданні 10.10.2011, відповідно до ст. 77 Господарського процесуального кодексу України, оголошувалась перерва до 26.10.2011.
Представник позивача у судове засідання 26.10.2011 не з'явився, телеграмою повідомив суд про неможливість явки представника у зв'язку із його хворобою та просив відкласти розгляд справи.
Представник відповідача на вимогу суду надав документи та додаткові заперечення на позов, вирішення клопотання представника позивача про відкладення розгляду справи залишив на розсуд суду.
Ухвалою господарського суду міста Києва від 26.10.2011, на підставі ст. 77 Господарського процесуального кодексу України, розгляд справи відкладено на 14.11.2011.
У судовому засіданні 14.11.2011 сторонами подано спільне клопотання про продовження строку вирішення спору на 15 днів на підставі ст. 69 Господарського процесуального кодексу України. Клопотання судом задоволено, строк вирішення спору продовжено.
У судовому засіданні 14.11.2011 представник позивача подав заперечення на відзив.
У судовому засіданні 14.11.2011, відповідно до ст. 77 Господарського процесуального кодексу України, оголошувалась перерва до 28.11.2011, а у судовому засіданні 28.11.2011 оголошувалась перерва до 05.12.2011.
02.12.2011 через відділ діловодства господарського суду міста Києва від позивача надійшли додаткові пояснення по справі.
У судовому засіданні 05.12.2011 з виходом в нарадчу кімнату, оголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представників позивача та відповідача, Господарський суд міста Києва,-
07.08.2002 між Відкритим акціонерним товариством "Акціонерна компанія "Київводоканал", яке в подальшому змінило своє найменування на Публічне акціонерне товариство "Акціонерна компанія "Київводоканал" (надалі -позивач), та Житлово-будівельним кооперативом "Механізатором" (надалі -відповідач) був укладений договір № 00923/4-04 на послуги водопостачання та водовідведення (надалі - договір), за умовами якого відповідач зобов'язався забезпечувати постачання питної води, якість якої відповідає ДОСТу 2874-82 "Вода питна" та приймати каналізаційні стоки, а позивач зобов'язався розраховуватися за вищезазначені послуги згідно умов договору та Правил користування системами комунального водопостачання та водовідведення в містах та селищах України, затверджених наказом Держжитлокомунгоспу України від 01.07.1994 №65 (п. 1 договору).
07.03.2007 сторонами було укладено додаткову угоду до договору №00923/4-04 від 07.08.2002 "Про визначення обсягів поставленої холодної питної води, яка використовується абонентом для приготування гарячої".
Вказаною додатковою угодою сторони, у зв'язку із необхідністю визначення обсягів та проведення відповідних розрахунків за спожиту абонентом питну воду, використану для приготування гарячої води, погодились доповнити договір п.5.5., відповідно до якого порядок визначення обсягів поставленої питної води, використаної для приготування гарячої, та відповідної кількості стічних вод визначається відповідно до показань приладу обліку, встановленому в центральному тепловому пункті (ЦТП), що фіксується представниками абонента та ВАТ "АК "Київводоканал" і розподіляються між споживачами послуг, які приєднані до ЦТП, в процентному співвідношенні, залежно від кількості мешканці кожного будинку.
Обґрунтовуючи свої позовні вимоги, позивач зазначає про те, що при укладенні оскаржуваної угоди позивач помилявся щодо природи угоди та своїх обов'язків по ній, у зв'язку із чим додаткова угода повинна бути визнана недійсною.
У поданому відзиві на позов та додаткових поясненнях відповідач проти позову заперечив, посилаючись на те, що позивач утримує на балансі житловий будинок та забезпечує його мешканців гарячою водою, яка позивачем отримується від групового бойлеру, який належить АЕК "Київенерго" і розрахунок за яку відповідно до укладеної додаткової угоди проводиться у процентному співвідношенні на всі будинки, підігрів води до яких відбувається від зазначеного бойлера. Крім цього, відповідач посилається на те, що позивач отримував і частково оплачував надані послуги з постачання питної води, що йде на підігрів, а також заявив про застосування наслідків спливу позовної давності до заявлених вимог.
Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді у судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що вимоги позивача не підлягають задоволенню з наступних підстав.
Згідно ч.1 ст.32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.
Відповідно до статті 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Як визначено ч. 1, 2 ст. 202 Цивільного кодексу України, правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори).
Загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, визначені ст. 203 Цивільного кодексу України, відповідно до якої:
- зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства;
- особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності;
- волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі;
- правочин має вчинятися у формі, встановленій законом;
- правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
Відповідно до ст.215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
Таким чином, при визначенні питання недійсності правочину має застосовуватися законодавство, яке діяло на момент його укладання.
Частиною 1 статті 229 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо особа, яка вчинила правочин, помилилася щодо обставин, які мають істотне значення, такий правочин може бути визнаний судом недійсним.
Істотне значення має помилка щодо природи правочину, прав та обов'язків сторін, таких властивостей і якостей речі, які значно знижують її цінність або можливість використання за цільовим призначенням. Помилка щодо мотивів правочину не має істотного значення, крім випадків, встановлених законом.
Відповідно до правової позиції Верховного Суду України, викладеної у Листі від 24.11.2008 р. "Практика розгляду судами цивільних справ про визнання правочинів недійсними" обставини, щодо яких помилилася сторона правочину, мають існувати або, навпаки, бути відсутніми саме на момент вчинення правочину. Сторона на підтвердження своїх вимог про визнання правочину недійсним повинна довести, що така помилка насправді мала місце, тобто надати докази, які б свідчили про її помилку щодо істотних обставин правочину.
Позивач зазначає про те, що при укладенні оскаржуваної угоди він помилявся щодо природи угоди оскаржуваної угоди, оскільки вважав, що питання постачання води, яка використовується для приготування гарячої води, було врегульовано договором №00923/4-04 від 07.08.2002. Однак враховуючи, що тепловий пункт (бойлер) знаходиться на балансі ВАТ "АЕК "Київенерго", позивач не може бути особою, яка виготовляє гарячу воду, та не може надавати доступ до теплового пункту представнику відповідача.
Разом з тим, як свідчать матеріали справи та надані представником відповідача пояснення, у зв'язку із відсутністю у позивача будинкового водолічильника, на гарячу воду існує груповий облік гарячої води та стоків по житловим будинкам за адресами: вул. Серафимовича, 13, 13-А, 13/1, що обслуговується ЖРЕО-419, та по вул. Бучми, 1, що обслуговується позивачем.
Підігрів води по вказаних будинках здійснюється від теплового пункту (бойлера) за адресою по вул. Серафимовича, 13/1, який належить АЕК "Київенерго". Відповідно до наявного в матеріалах справи листа ЖРЕО-419 за вих.№02-206 від 28.03.2003, загальна кількість мешканців, які споживають гарячу воду від бойлера по вул. Серафимовича, 13/1 складає 1120 осіб, в тому числі і 352 чол. за адресою вул. Бучми, 1, який обслуговується позивачем.
Листом за вих. №58 від 31.03.2003 позивач просив відповідача включити до договору від 07.08.2002 також код 4-678 -стоки гарячої води.
Також, як свідчить зміст пункту 1 додаткової угоди, вона була укладена, зокрема, відповідно до п. 12. Правил користування системами комунального водопостачання та водовідведення в містах і селищах, затверджених наказом Держжитлокомунгоспу України від 01.07.1994 №65, відповідно до якого розрахунки за воду, яка відпускається для централізованого гарячого водопостачання, та за відповідний обсяг стічних вод здійснюються з підприємствами, які споживають воду. Порядок взаємовідносин встановлюється Водоканалом.
Враховуючи зазначене, оспорювана додаткова угода була укладена на виконання вимог діючого на час її укладення законодавства.
Як передбачено Постановою Пленуму Верховного Суду України №9 від 06.11.2009 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" помилка внаслідок незнання закону чи неправильного його тлумачення однією зі сторін не є підставою для визнання правочину недійсним.
Таким чином, всупереч вимогам, встановленим ст. 33 Господарського процесуального кодексу України щодо обов'язку кожної сторони довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, позивач не довів наявності помилки щодо правової природи та його прав та обов'язків при укладенні оспорюваної додаткової угоди.
З урахуванням викладених вище обставин, позовні вимоги про визнання недійсною додаткової угоди від 07.03.2007 до договору № 00923/4-04 від 07.08.2002 "Про визначення обсягів поставленої холодної питної води, яка використовується абонентом для приготування гарячої" з підстав, вказаних позивачем у позовній заяві, не підлягають задоволенню.
Заперечення відповідача проти позову з підстав пропуску позивачем позовної давності, судом відхиляються, оскільки такі заперечення не ґрунтуються на вимогах ст.261 Цивільного кодексу України щодо початку перебігу позовної давності.
З огляду на відмову у позові витрати по оплаті державного мита та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України покладаються на позивача.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 3, 6, 202, 203, 215, 229 Цивільного кодексу України, ст. ст. 32, 33, 43, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва,-
1. У позові відмовити повністю.
2. Рішення набирає законної сили після закінчення строку на апеляційне оскарження рішення, оформленого відповідно до ст. 84 Господарського процесуального кодексу України, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Суддя М.Є. Літвінова
Дата підписання
повного тексту рішення: 16.12.2011