Справа №22-ц-5050/11Головуючий у І інстанції Сердинський В. С.
Категорія26Доповідач у 2 інстанціїСержанюк
24.11.2011
Іменем України
18 листопада 2011 року колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Київської області у складі головуючого -судді Сержанюка А.С., членів колегії - суддів Білоконь О.В., Верланова С.М., з участю секретаря Хворостяної А.М., розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Києві апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Всеукраїнський акціонерний банк»на рішення Броварського міськрайонного суду Київської області від 16 березня 2011 року у справі за позовом ОСОБА_2 до Відкритого акціонерного товариства «Всеукраїнський акціонерний банк», третя особа - приватний нотаріус Броварського міського нотаріального округу Київської області ОСОБА_3 про визнання недійсними кредитного договору та договору іпотеки,
17 грудня 2010 року ОСОБА_2 звернулась до суду із зазначеним позовом, де просила визнати недійсними договір про надання кредиту за №274 від 19.02.2008 року, договір іпотеки від 19.02.2008 року, зареєстрований в реєстрі за №1747, зобов'язати приватного нотаріуса Броварського міського нотаріального округу Київської області ОСОБА_3 виключити з Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна реєстровий запис №1748 про накладення заборони відчуження нерухомого майна - трикімнатної квартири, загальною площею 55,8 м. кв., що розташована за адресою: АДРЕСА_1 та покласти судові витрати на відповідача.
На обґрунтування заявлених вимог зазначила, що 19 лютого 2008 року між нею та ВАТ «Всеукраїнський акціонерний банк», у особі заступника директора з роздрібного бізнесу Першої Київської філії ВАТ «Всеукраїнський акціонерний банк»Ночвая Анатолія Володимировича, був укладений кредитний договір №274, згідно якого їй були надані кредитні кошти в іноземній валюті у сумі 95 000 доларів США, що на день укладення кредитного договору становило 479 750,00 грн., зі сплатою 14% річних та терміном погашення кредиту до 19 лютого 2018 року.
Того ж дня, у забезпечення виконання зобов'язань за правочином, між іпотекодавцями ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7 та ВАТ «Всеукраїнський акціонерний банк»був укладений договір іпотеки квартири, що складається з трьох кімнат, загальною площею 75,2 м.кв., жилою площею 55,8 м.кв., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1.
Вважає, що зазначені правочини суперечать вимогам закону, оскільки кредитний договір укладено в іноземній валюті, без індивідуальної ліцензії у банківської установи і ця інформація не зазначена у названому правочині, що значно погіршує становище споживача названої послуги.
Рішенням Броварського міськрайонного суду Київської області від 16 березня 2011 року позов задоволено частково. Визнано недійсними договір про надання кредиту №274 від 19.02.2008 року та договір іпотеки від 19.02.2008 року.
У частині зобов'язання приватного нотаріуса Броварського міського нотаріального округу Київської області ОСОБА_3 виключити з Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна реєстровий запис №1748 про накладення заборони відчуження нерухомого майна - трикімнатної квартири, загальною площею 55,8 м. кв., що розташована за адресою: АДРЕСА_1, відмовлено.
В обґрунтування прийнятого рішення зазначено, що надання відповідачем та одержання позивачем кредиту в іноземній валюті, використання іноземної валюти, як засобу платежу за користування кредитними коштами, можливо при дотриманні сторонами правочину імперативних вимог законодавства щодо одержання відповідної індивідуальної ліцензії.
На час підписання кредитного договору сторонами не було надано інформації, а відповідно і зазначено у договорі, про наявність у жодної з сторін індивідуальної ліцензії для здійснення такої валютної операції та використання іноземної валюти, а саме доларів США, на території України, як засобу платежу, що свідчить про порушення чинного законодавства у сфері валютного регулювання.
Додатковим рішенням Броварського міськрайонного суду Київської області від 26 серпня 2011 року стягнуто з ВАТ «Всеукраїнський акціонерний банк»на користь держави витрати по сплаті державного мита у розмірі 51 грн. та витрати за інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи - 37 грн.
У апеляційній скарзі Публічне акціонерне товариство «Всеукраїнський акціонерний банк»просить рішення суду першої інстанції від 16 березня 2011 року скасувати з підстав порушення судом норм матеріального і процесуального права та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позову.
Суд, закінчивши з'ясування обставин і перевірку їх доказами у межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, вислухавши учасників процесу у судових дебатах, вважає за необхідне задовольнити заявлені апеляційні вимоги, керуючись наступним.
Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Відповідно до ст. 309 ЦПК України підставами для скасування рішення суду першої інстанції і ухвалення нового рішення або зміни рішення є, серед іншого, порушення або неправильне застосування норм матеріального або процесуального права.
Норми матеріального права вважаються порушеними або неправильно застосованими, якщо застосовано закон, який не поширюється на ці правовідносини, або не застосовано закон, який підлягав застосуванню.
Порушення норм процесуального права можуть бути підставою для скасування або зміни рішення, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи.
Ухвалюючи рішення про часткове задоволення позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що кредитний договір передбачає надання та повернення кредиту в іноземній валюті, відтак, є валютною операцією, хоча єдиними законним засобом платежу в Україні є гривня і для здійснення такої операції необхідна індивідуальна ліцензія Національного банку України, а тому кредитний договір має бути визнаний недійсним в цілому, як і іпотечний договір, який є похідним від першого правочину.
Проте з такими висновками суду погодитися не можна, оскільки вони зроблені з неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням процесуального права.
Як встановлено судом і це підтверджується матеріалами справи 19 лютого 2008 року між ВАТ «Всеукраїнський акціонерний банк», правонаступником якого є ПАТ «Всеукраїнський акціонерний банк», та ОСОБА_2 укладено кредитний договір №274 на суму 95 000 доларів США зі сплатою 14% річних і терміном погашення кредиту до 19.02.2018 року.
В цей же день, у забезпечення виконання зобов'язань указаного правочину, між ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7 та ВАТ «Всеукраїнський акціонерний банк»був укладений договір іпотеки, за яким власники майна передали банку в іпотеку належну їм трикімнатну квартиру АДРЕСА_1.
Даний договір посвідчений приватним нотаріусом Броварського міського нотаріального округу та зареєстрований в реєстрі за №1747.
Відповідно до ч. 2 ст. 192 та ч. 3 ст. 533 ЦК України використання іноземної валюти, в тому числі при здійсненні розрахунків на території України за зобов'язаннями, допускається у випадках, в порядку та на умовах, встановлених законом.
Законодавчим актом, який регулює правовідносини у сфері валютного регулювання і валютного контролю є Декрет Кабінету Міністрів України "Про систему валютного регулювання та валютного контролю".
Статтею 1054 ЦК України передбачено, що за кредитним договором банк зобов'язується надати грошові кошти ( кредит ) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Згідно зі ст. 2 Закону України "Про банки і банківську діяльність" кошти - це гроші у національній або іноземній валюті.
Статті 47 та 49 цього Закону визначають операції банків із розміщення залучених коштів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик як кредитні операції, незалежно від виду валюти, яка використовується. Вказані операції здійснюються на підставі банківської ліцензії.
Відповідно до ст. 5 Декрету Кабінету Міністрів України "Про систему валютного регулювання і валютного контролю" операції з валютними цінностями здійснюються на підставі генеральних та індивідуальних ліцензій Національного банку України.
Операції з валютними цінностями банки мають право здійснювати на підставі письмового дозволу ( генеральної ліцензії ) на здійснення операцій з валютними цінностями відповідно до п. 2 ст. 5 Декрету Кабінету Міністрів України "Про систему валютного регулювання і валютного контролю".
Вимога щодо необхідності отримання індивідуальної ліцензії на здійснення операцій з валютними цінностями встановлена п. в) ч. 4 ст. 5 Декрету Кабінету Міністрів України "Про систему валютного регулювання і валютного контролю", якщо терміни і суми кредитів перевищують встановлені законодавством межі.
Однак, на сьогодні, такі терміни і суми кредитів в іноземній валюті законодавством України не визначено.
Згідно п. 1.5 Положення про порядок видачі Національним банком України індивідуальних ліцензій на використання іноземної валюти на території України, як засобу платежу, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 14 жовтня 2004 року №483 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 9 листопада 2004 року за №1429/10028, використання іноземної валюти як засобу платежу без індивідуальної ліцензії дозволяється, якщо ініціатором або отримувачем за валютною операцією є уповноважений банк ( ця норма стосується лише тих операцій уповноваженого банку, на здійснення яких Національний банк України видав йому ліцензію та письмовий дозвіл на здійснення операції з валютними цінностями ).
Таким чином, за відсутності нормативних умов для застосування індивідуального ліцензування щодо вказаних операцій, єдиною правовою підставою для здійснення банками кредитів в іноземній валюті згідно зі ст. 5 Декрету Кабінету Міністрів України "Про систему валютного регулювання і валютного контролю" є наявність у банку генеральної ліцензії на здійснення валютних операцій, отриманої в установленому порядку.
Згідно з ліцензією, виданою відкритому акціонерному товариству «Всеукраїнський акціонерний банк» Національним банком України 02 липня 1992 року за №120 ( а.с. 44 ) та дозволом ( а.с. 45 ) ВАТ «Всеукраїнський акціонерний банк» має право здійснювати банківські операції, зокрема, надавати кредити в іноземній валюті.
Суд першої інстанції на положення зазначених законів і підзаконних актів уваги не звернув та дійшов помилкового висновку про незаконність надання відповідачем позивачу кредиту в іноземній валюті із зобов'язанням повернення такого та сплати процентів за користування ним також в іноземній валюті через неправильне застосування норм матеріального права.
Крім того, позивач заявив позовні вимоги з посиланням на норми Закону України "Про захист прав споживачів".
Відповідно до ст. 11 Закону України "Про захист прав споживачів" договір про надання споживчого кредиту укладається між кредитодавцем та споживачем, відповідно до якого кредитодавець надає кошти ( споживчий кредит ) або бере зобов'язання надати їх споживачеві для придбання продукції у розмірі та на умовах, встановлених договором, а споживач зобов'язується повернути їх разом з нарахованими відсотками.
У наведеному Законі чітко прописана процедура укладання договору, яка включає питання щодо надання інформації кредитодавцеві та споживачеві один про одного та щодо умов кредитування: мету, для якої споживчий кредит може бути витрачений, форми його забезпечення, тип відсоткової ставки, сукупну вартість кредиту та вартість послуги з оформлення договору про надання кредиту, строк, на який кредит може бути одержаний та варіанти його повернення.
При цьому, в разі ненадання зазначеної інформації суб'єкт господарювання, який повинен її надати, несе відповідальність, встановлену статтями 15 і 23 цього Закону.
Договір про надання споживчого кредиту укладається у письмовій формі, один із оригіналів якого передається споживачеві.
Споживач не зобов'язаний сплачувати кредитодавцеві будь-які збори, відсотки або інші вартісні елементи кредиту, що не були зазначені у договорі.
Отже, з урахуванням викладеного встановлено, що застосування Закону України "Про захист прав споживачів" до спорів, які виникають з кредитних правовідносин, можливе у тому разі, якщо предметом і підставою позову є питання надання інформації споживачеві про умови отримання кредиту, типи відсоткової ставки, валютні ризики, процедура виконання договору, тощо, які передують укладенню договору.
Після укладення договору між сторонами виникають кредитні правовідносини, тому до спорів щодо виконання цього договору цей закон не може застосовуватись, а застосуванню підлягає спеціальне законодавство в системі кредитування.
Статтею 627 ЦК України передбачено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Відповідно до ч. 1 ст. 628 ЦК України зміст договору становлять умови ( пункти ), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Позивач обрав для себе, як свідчать матеріали справи, фінансову установу, яка надавала відповідні фінансові послуги, тобто відповідача, відповідно до вимог ст. 627 ЦК України.
Сторони погодили між собою умови договору, відповідно до ч. 1 ст. 628 ЦК України, про що свідчать їх підписи на договорі.
Таким чином, волевиявлення сторін було вільним і направленим на отримання реальних наслідків правочину, тобто із сторони позивача - отримання кредиту, а відповідача - повернення виданих коштів і отримання прибутку у виді плати за користування кредитом.
Сторони також погодили між собою відповідальність сторін, яка настає при невиконанні ними умов договору.
Таким чином, судова колегія вважає, що позивач не довів, що оспорюваний кредитний договір не відповідає вимогам ст. 203 ЦК України і може бути визнаний недійсним на підставі ст. 215 ЦК України.
Отже, судом першої інстанції ухвалено рішення про визнання кредитного договору недійсним через неправильне застосування норм матеріального права. Враховуючи, що позовні вимоги про визнання іпотечного договору недійсним є похідним від первісного позову, рішення суду у цій частині також не може залишатися в силі і підлягає скасуванню.
Окрім цього, вирішуючи питання про права та обов'язки за кредитним договором, суд першої інстанції, у порушення вимог ст. 33 ЦПК України, не залучив до участі у справі правонаступника Відкритого акціонерного товариства «Всеукраїнський акціонерний банк»- Публічне акціонерне товариство «Всеукраїнський акціонерний банк».
Порушуючи вимоги зазначеної норми, ним же не були залучені до участі у справі і сторони за іпотечним договором, зокрема ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7 і Публічне акціонерне товариство «Всеукраїнський акціонерний банк».
Не звернув він уваги і на ту обставину, що позивачка не являється стороною по іпотечному договору, а тому, у відповідності до положень ст. 15 Цивільного кодексу України, ОСОБА_2 не має права на захист свого цивільного права, оскільки не надала доказів про його порушення, невизнання або оспорювання.
Порушення зазначених норм процессуального права призвели до неправильного вирішення справи, ухвалення, у порушення вимог ст. 213 ЦПК України, незаконного і необгрунтованого рішення суду по заявленим позовним вимогам.
За таких обставин, колегія суддів вважає, що правові підстави для задоволення позову відсутні, а тому рішення суду підлягає скасуванню з підстав, передбачених ст. 309 ЦПК України, з ухваленням нового рішення про відмову у задоволенні позову.
Відповідно до ч. 1 ст. 88 ЦПК України стороні, на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею і документально підтверджені судові витрати.
Відповідачем при подачі апеляційної скарги було сплачено 25,50 грн. судового збору та 37 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи.
Оскільки судова колегія ухвалює нове рішення і відмовляє у задоволенні позову, понесені відповідачем витрати підлягають стягненню з позивача на користь апелянта.
На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 303, 307, 309, 313, 316, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів,
Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Всеукраїнський акціонерний банк»задовольнити.
Рішення Броварського міськрайонного суду Київської області від 16 березня 2011 року у справі за позовом ОСОБА_2 до Відкритого акціонерного товариства «Всеукраїнський акціонерний банк», третя особа - приватний нотаріус Броварського міського нотаріального округу Київської області ОСОБА_3 про визнання недійсними кредитного договору та договору іпотеки скасувати і ухвалити нове рішення.
У задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 до Публічного акціонерного товариства «Всеукраїнський акціонерний банк», третя особа - приватний нотаріус Броварського міського нотаріального округу Київської області ОСОБА_3 про визнання недійсними кредитного договору та договору іпотеки відмовити.
Стягнути з ОСОБА_2 на користь Публічного акціонерного товариства «Всеукраїнський акціонерний банк»судовий збір у розмірі 25,50 грн. та витрати на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи - 37 грн.
Рішення апеляційного суду набирає законної сили з моменту його проголошення і на нього може бути подана касаційна скарга до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили рішенням апеляційного суду.
Головуючий: Сержанюк А.С.
Судді: Білоконь О.В.
Верланов С.М.