Постанова від 22.11.2011 по справі 5020-1138/2011

< Список >

СЕВАСТОПОЛЬСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ
ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
ПОСТАНОВА

Іменем України

22 листопада 2011 року Справа № 5020-1138/2011

Севастопольський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді Черткової І.В.,

суддів Голика В.С.,

Рибіної С.А.,

за участю представників сторін:

позивач не з'явився; фізична особа-підприємець ОСОБА_2;

відповідача ОСОБА_3, наказ № 01 від 03.01.06; директор товариства з обмеженою відповідальністю "Фірма "Лінарт";

розглянувши апеляційну скаргу фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 на рішення господарського суду міста Севастополя (суддя Янюк О.С.) від 31 серпня 2011 року у справі № 5020-1138/2011

за позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 (АДРЕСА_1)

до товариства з обмеженою відповідальністю "Фірма "Лінарт" (вул. Ангарська, 10-а, Севастополь, 99704)

про стягнення 26883,00 грн.

ВСТАНОВИВ:

Фізична особа-підприємець ОСОБА_2 звернулась до господарського суду міста Севастополя з позовом до товариства з обмеженою відповідальністю «Фірма «Лінарт»про стягнення збитків у сумі 26 883, 00 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивачу завдані збитки у результаті курсової різниці між сумою боргу, заснованій на курсі долара США, діючого на час прийняття постанови Севастопольським апеляційним господарським судом від 29 січня 2009 року у справі №5020-11/140-4/186-3/147, та сумою боргу, заснованій на застарілих даних про курс долара США, заявлених у позові.

Рішенням господарського суду міста Севастополя від 31 серпня 2011 року у справі № 5020-1138/2011 у задоволенні позову відмовлено.

Не погодившись з зазначеним рішенням, позивач звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить рішення господарського суду першої інстанції скасувати повністю, прийняти нове рішення, яким позов задовольнити.

Підставою для скасування рішення суду першої інстанції заявник апеляційної скарги вважає неповне з'ясування судом усіх обставин справи, недоведеність обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду, обставинам справи, порушення норм матеріального та процесуального права, але доводи апеляційної скарги зводяться до незгоди з висновком суду першої інстанції про відсутність причинно-наслідкового зв'язку між діями відповідача і обставинами, які, на думку позивача, є підставою для відшкодування збитків.

Представник позивача у судовому засіданні 25.10.11 підтримав вимоги апеляційної скарги, наполягав на її задоволенні.

Представник відповідача у судовому засіданні заперечував проти апеляційної скарги, просив залишити рішення суду першої інстанції без змін.

З 25.10.11 по 22.11.11 у судовому засіданні оголошувалась перерва.

Розпорядженням від 22 листопада 2011 року суддю Сотула В.В. замінено на суддю Рибіну С.А.

При повторному розгляді справи в порядку статті 101 Господарського процесуального кодексу України судова колегія встановила наступне.

04.04.05 між позивачем та ТОВ «Фірма «Лінарт»укладений договір фрахтування судна (буксира «Выг») у формі універсального тайм-чартеру (а.с.13-16).

04.04.05 між позивачем та відповідачем укладено додаткову угоду, згідно до якої сторони домовились у рахунок оплати за договором тайм-чартеру провести фінансування ремонту буксиру «Выг»за наступним графіком: 04.04.05 - 25 000грн (готівковим платежем), 22.04.05 - 10 000 доларів США (готівковим платежем) (а.с.64).

22.04.05 ТОВ «Фірма «Лінарт»в особі Полещук В.В. отримав від позивача 10 000 доларів США у рахунок готівкової складової згідно із «тайм-чартером від 04.04.2005», що підтверджується відповідною розпискою(а.с.12).

На підставі частини 1 статті 1212 Цивільного кодексу України позивач звернувся із позовом до суду з вимогою про повернення, зокрема 50 500,00 грн. При визначені суми позову позивач виходив із того, що стягненню з ТОВ «Фірма «Лінарт»підлягає, зокрема, сума 10 000,00 доларів США у перерахунку за курсом 5,05 грн. за один долар США (50 500,00грн).

Постановою Севастопольського апеляційного господарського суду від 29 січня 2009 року у справі №5020-11/140-4/186-3/147, яка залишена без змін постановою Вищого господарського суду України від 12 травня 2009 року, стягнуто з ТОВ «Фірма «Лінарт»на користь фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 50 500,00 грн. безпідставно одержаних грошових коштів та 3 436, 77 грн. відсотки за користуванням безпідставно одержаними грошовими коштами (а.с.20-38).

Відповідно до довідки відділення № 1 Севастопольської філії ВАТ ВТБ Банк офіційний курс гривні до долара США, встановлений Національним банком України на 23.10.2008 складає 509,0000 гривень за 100 доларів США; 17.12.2008 складає 773,8300 гривень за 100 доларів США (а.с.9).

Зазначена різниця між сумою боргу, заснованої на курсі долара США, діючого на час прийняття рішення у справі №5020-11/140-4/186-3/147, та сумою боргу, заснованій на застарілих даних щодо курсу долара США заявленій у позові, складає 26 883,00 грн.

Наведена різниця, на думку позивача, є збитками спричиненими відповідачем унаслідок неправомірного утримання чужих грошових коштів.

Наведені обставини стали підставою для звернення фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 з позовом до товариства з обмеженою відповідальністю «Фірма «Лінарт»про стягнення збитків у сумі 26 883, 00 грн.

Вивчивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права та відповідність висновків суду обставинам справи, судова колегія дійшла висновку про відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги, виходячи з наступного.

Відповідно до статті 22 Цивільного кодексу України збитками є: 1) втрати, яких особа, зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); 2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Згідно зі статтею 623 Цивільного кодексу України боржник, який порушив зобов'язання, має відшкодувати кредиторові завдані цим збитки. Розмір збитків, завданих порушенням зобов'язання, доказується кредитором. Під збитками розуміють витрати, зроблені кредитором, втрата або пошкодження його майна, а також неодержані кредитором доходи, які він одержав би, якби зобов'язання було виконано боржником.

При цьому, позивач повинен довести, що збитки, заподіяні саме відповідачем, безпосередній причинний зв'язок між невиконанням зобов'язання і заподіянням збитків та розмір збитків.

Визначення поняття збитків наводяться також у частині 2 статті 224 Господарського кодексу України, відповідно до якої під збитками розуміються витрати, зроблені управнєною стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов'язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.

Відповідно до частини статті 202 Господарського кодексу України та статті 599 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняються виконанням, проведеним належним чином. Тоді як невиконання або неналежне виконання відповідних обов'язків є їх порушенням у розумінні статті 610 Цивільного кодексу України, що за змістом статті 611 Цивільного кодексу України має наслідком, у тому числі - необхідність відшкодування збитків.

За загальним правилом особа, якій завдано збитків у результаті порушення її прав, має право на їх відшкодування.

Підставою для настання господарсько-правової відповідальності є правопорушення, що включає в себе певні елементи: збитки, протиправність поведінки особи, яка заподіяла збитки, причинний зв'язок між протиправною поведінкою і збитками, вина. Відсутність хоча б одного елемента складу правопорушення, за загальним правилом, виключає настання відповідальності у вигляді відшкодування збитків.

Відповідно до статей 6, 627 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності і справедливості.

Статтею 193 Господарського кодексу України встановлено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язань, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Згідно до ст. 44 Господарського кодексу України підприємництво здійснюється на основі вільного вибору підприємцем видів підприємницької діяльності, комерційного розрахунку та власного комерційного ризику.

Отже, судова колегія погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що під час укладення договору фрахтування судна, додаткової угоди до нього та встановлення виду фінансування, позивач повинен був здійснити оцінку свого інтересу від укладення цих договорів, виходячи з усієї сукупності існуючих обставин, за яких він буде виконуватися, і певні прогнози відносно їх розвитку в майбутньому та забезпечення своїх інтересів на випадок можливих змін.

Відповідно до статті 524 Цивільного кодексу України, зобов'язання має бути виражене у грошовій одиниці України - гривні. Сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов'язання в іноземній валюті.

Отже, положення цивільного законодавства дозволяє сторонам виражати зобов'язання у грошовому еквіваленті в іноземній валюті. Проте, така дія вчиняється сторонами зобов'язання за обоюдною згодою та на власний ризик, а отже валютні коливання та зміна суми грошового зобов'язання в гривневому еквіваленті в даному випадку є узгодженою умовою їх діяльності.

Відповідно до статті 36 Закону України «Про Національний банк України»Національний банк встановлює офіційний курс гривні до іноземних валют та оприлюднює його.

Згідно Положення про встановлення офіційного курсу гривні до іноземних валют та курсу банківських металів, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 12.11.2003 №496, офіційний курс гривні до іноземних валют, зокрема до долара США, встановлюється щоденно.

Отже, незмінність курсу гривні до іноземних валют законодавчо не закріплена, тобто позивач повинен був передбачати фінансовий ризик щодо коливання курсу валюти, та не мав будь-яких правових підстав вважати, що зміна встановленого валютного курсу не настане.

Таким чином, судова колегія погоджується з висновком суду першої інстанції про відсутність причинно-наслідкового зв'язку між діями відповідача і обставинами, які, на думку позивача, є підставою для відшкодування збитків.

З огляду на викладене, позовні вимоги про стягнення збитків у сумі 26 883, 00 грн. задоволенню не підлягають.

Під час розгляду справи судом першої інстанції, відповідачем заявлено клопотання про застосування позовної давності (а.с.62-63).

Відповідач зазначає, що строк позивної давності розпочався 02.11.05, тобто з дня порушення зобов'язань за договором фрахтування від 04.04.05. При цьому відповідачем не взято до уваги, що всі права вимоги за договором фрахтування від 04.04.05 перейшли від ФОП ОСОБА_5 до ФОП ОСОБА_2 на підставі договору про уступку права вимоги від 12.06.06. Крім того, відповідачем не враховано, що факт порушення прав ФОП ОСОБА_5 за договором фрахтування від 04.04.05 встановлений Севастопольським апеляційним господарським судом 29 січня 2009 року, про що винесено відповідну постанову, яка залишена без змін постановою Вищого господарського суду України від 12 травня 2009 року.

Відповідно до статті 256 Цивільного кодексу України, позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Статтею 257 Цивільного кодексу України встановлено, що загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки. Отже, сплив строку позовної давності у розумінні глави 19 Цивільного кодексу України за предметом спору у даній справі не настав. Проте, позовні вимоги не підлягають задоволенню з підстав їх необґрунтованості.

Враховуючи викладене, рішення господарського суду першої інстанції прийнято при правильному застосуванні норм матеріального та процесуального права, у зв'язку з чим апеляційна скарга задоволенню не підлягає.

Керуючись статтею 101, пунктом 1 частини 1 статті 103, статтею 105 Господарського процесуального кодексу України, суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 залишити без задоволення.

2. Рішення господарського суду міста Севастополя від 31 серпня 2011 року у справі № 5020-1138/2011 залишити без змін.

Головуючий суддя < Підпис > І.В. Черткова

Судді < Підпис > В.С. Голик

< Підпис > С.А. Рибіна

< Список >

< Список > < Довідник >

Розсилка:

1. Фізична особа-підприємець ОСОБА_2 (АДРЕСА_1)

2. Товариство з обмеженою відповідальністю "Фірма "Лінарт" (вул. Ангарська, 10-а,Севастополь,99704)

3. < 3-тя особа > (< адреса >)

4. < кредитор > (< адреса >)

< Сюда вписывать остальных >

Попередній документ
19985688
Наступний документ
19985691
Інформація про рішення:
№ рішення: 19985690
№ справи: 5020-1138/2011
Дата рішення: 22.11.2011
Дата публікації: 22.12.2011
Форма документу: Постанова
Форма судочинства: Господарське
Суд: Севастопольський апеляційний господарський суд
Категорія справи: Господарські справи (до 01.01.2019); Майнові спори