< Список >
Іменем України
21 листопада 2011 року Справа № 2-18/675-2009
Севастопольський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого судді Рибіної С.А.,
суддів Гоголя Ю.М.,
Плута В.М.,
за участю представників сторін:
позивача - ОСОБА_1, довіреність № 2/Ю від 04.01.2011, Кримське республіканське підприємство "Виробниче підприємство водопровідно-каналізаційного господарства Південного берегу Криму";
відповідача - явку уповноваженого представника не забезпечив, Державне підприємство України "Міжнародний дитячий центр "Артек";
третьої особи - явку уповноваженого представника не забезпечив, Міністерство житлово-комунального господарства Автономної Республіки Крим;
третьої особи - ОСОБА_2, довіреність №01-01/1724 від 02.06.2010, Рада Міністрів Автономної Республіки Крим;
третьої особи - явку уповноваженого представника не забезпечив, Кабінет Міністрів України;
представник третьої особи - явку уповноваженого представника не забезпечив, Міністерство України у справах сім'ї, молоді та спорту;
розглянувши апеляційну скаргу Державного підприємства України "Міжнародний дитячий центр "Артек" на рішення господарського суду Автономної Республіки Крим (суддя Осоченко І.К.) від 25 серпня 2011 року у справі № 2-18/675-2009
за позовом Кримського республіканського підприємства "Виробниче підприємство водопровідно-каналізаційного господарства Південного берегу Криму" (вул. Кривошти, 27,Ялта,98612)
до Державного підприємства України "Міжнародний дитячий центр "Артек" (вул. Ленінградська, 41,Гурзуф, м. Ялта, 98645)
треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача: Міністерство житлово-комунального господарства Автономної Республіки Крим (пр. Кірова, 13,Сімферополь,95000)
Рада Міністрів Автономної Республіки Крим (пр. Кірова, 13, Сімферополь, 95000)
Кабінет Міністрів України (вул. Грушевського, 12/2,Київ 8,01008)
Міністерство України у справах сім'ї, молоді та спорту (вул. Еспланадна, 42,м. Київ,01601)
про стягнення 2468178,54 грн.
Позивач, Кримське республіканське підприємство "Виробниче підприємство водопровідно-каналізаційного господарства Південного берега Криму", звернувся до господарського суду Автономної Республіки Крим з позовом до відповідача, Державного підприємства України "Міжнародний дитячий центр "Артек" про стягнення 2468178,54 грн., з яких: 2204805,32 грн. - основний борг, 142098,64 грн. - пеня, 15814,07 грн. -3% річних, 105460,51 грн. -інфляційне відшкодування.
Позовні вимоги мотивовані неналежним виконанням відповідачем договору №740 про відпуск води з комунального водопроводу та приймання стоків до комунальної каналізації від 17.10.2006, що призвело до виникнення заборгованості за період з 01.07.2008 по 12.01.2009.
Відповідач проти позову заперечував, просив припинити провадження у справі на підставі пункту 1-1 частини першої статті 80 Господарського процесуального кодексу України, мотивуючи тим, що відповідач не має можливості сплачувати заборгованість за рахунок власних коштів у зв'язку з покладанням Кабінетом Міністрів України питання списання заборгованості на Раду Міністрів Автономної Республіки Крим.
Ухвалами господарського суду Автономної Республіки Крим від 14.04.2009 та 07.07.2009 суд за власною ініціативою в порядку статті 27 Господарського процесуального кодексу України залучив до участі у справі як третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача: Міністерство житлово-комунального господарства Автономної Республіки Крим, Раду Міністрів Автономної Республіки Крим, Кабінет Міністрів України, та Міністерство України у справах сім'ї, молоді та спорту.
13.08.2009 від Міністерства України у справах сім'ї, молоді та спорту надійшло клопотання, в якому просить відмовити позивачу у задоволенні позовних вимог.
За письмовими поясненнями Ради Міністрів Автономної Республіки Крим рішення щодо доцільності списання кредиторської заборгованості Державного підприємства України "Міжнародний дитячий центр "Артек" може бути прийнято тільки Міністерством України у справах сім'ї, молоді та спорту (т.2 а.с.21-24).
Ухвалою господарського суду Автономної Республіки Крим від 20.10.2009 провадження у даної справі було зупинено до розгляду по суті та набрання законної сили рішенням по адміністративній справі 2а-9508/09/7/0170, яка розглядалась Окружним адміністративним судом Автономної Республіки Крим.
Ухвалою господарського суду від 24.04.2011 провадження у справі було поновлено.
Рішенням господарського суду Автономної Республіки Крим від 25 серпня 2011 року у справі №2-18/675-2009 позов задоволений частково, стягнуто з Державного підприємства України "Міжнародний дитячий центр "Артек" на користь Кримського республіканського підприємства "Виробниче підприємство водопровідно-каналізаційного господарства Південного берега Криму" 2204805,32 грн. заборгованості, 15743,83 грн. - 3% річних, 99948,87 грн. інфляційного відшкодування, 28419,73 грн. пені; 23489,18 грн. державного мита та 112,30 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу. В іншій частині позову відмовлено.
Задовольняючі вимоги про стягнення основного боргу, суд першої інстанції виходив з наявності доказів порушення відповідачем умов договору №740 про відпуск води з комунального водопроводу та прийняття стоків до комунальної каналізації від 17.10.2006 щодо оплати наданих йому послуг з водопостачання і водовідведення за період з 01.07.2008 по 12.01.2009 у сумі 2204805,32 грн., що призвело до утворення у відповідача заборгованості перед позивачем.
Одночасно позовні вимоги про стягнення з відповідача 3 % річних та інфляційного відшкодування судом були задоволені частково на підставі статті 625 Цивільного кодексу України у зв'язку з невірним визначенням періоду заборгованості.
Стосовно задоволення вимог про стягнення пені, суд першої інстанції, враховуючи тяжке фінансове становище відповідача, застосував пункт 3 частини першої статті 83 Господарського процесуального кодексу України та зменшив розмір пені на 80%.
Вважаючи, що рішення суду першої інстанції винесене з порушенням норм матеріального та процесуального права, Державне підприємство України "Міжнародний дитячий центр "Артек" звернулось до Севастопольського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить зазначене рішення скасувати, прийняти нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.
Підставою для скасування зазначеного судового рішення заявник скарги вважає неповне з'ясування судом першої інстанції усіх обставин справи, що призвело до помилкових висновків та невірного застосування норм матеріального та процесуального права.
Свої доводи позивач обґрунтовує тим, що заборгованість Державного підприємства України "Міжнародний дитячий центр "Артек" за спожиту воду, яка утворилась до 31.12.2009, повинна бути списана згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 31.01.2009 № 54, та зазначає, що відповідно до цієї постанови з нього вже списана заборгованість за спожитий природний газ та електричну енергію, яка склалася на 31.01.2009.
Ухвалою Севастопольського апеляційного господарського суду від 30 серпня 2011 року апеляційна скарга Державного підприємства України "Міжнародний дитячий центр "Артек" прийнята до провадження колегією у складі: головуючого судді Рибіної С.А., суддів Гоголя Ю.М., Плута В.М. та призначена до розгляду на 23 листопада 2011 року.
У судове засідання суду апеляційної інстанції з'явились представники позивача та Ради Міністрів Автономної Республіки Крим, які підтримали свої заперечення щодо апеляційної скарги у повному обсязі.
Інші учасники судового процесу явку уповноважених представників у судове засідання не забезпечили, про дату та місце розгляду апеляційної скарги повідомлені відповідно до приписів чинного законодавства.
Стаття 22 Господарського процесуального кодексу України зобов'язує сторони добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами. Оскільки явка в судове засідання представників сторін - це право, а не обов'язок, справа може розглядатись без їх участі, якщо нез'явлення цих представників не перешкоджає вирішенню спору.
Відкладення розгляду справи є правом суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні. Зазначена правова позиція висловлена у постанові Вищого господарського суду України від 03.06.2009 №2-7/10608-2008.
Оскільки явка учасників процесу обов'язковою не визнавалась, а матеріали справи достатньо характеризують спірні правовідносини, судова колегія вважає за можливе розглянути апеляційну скаргу у відсутності представників Державного підприємства України "Міжнародний дитячий центр "Артек", Міністерства житлово-комунального господарства Автономної Республіки Крим, Кабінету Міністрів України, Міністерства України у справах сім'ї, молоді та спорту.
Розглянувши справу повторно в порядку статті 101 Господарського процесуального кодексу України судова колегія встановила наступне.
З матеріалів справи вбачається, що 17.10.2006 між Виробничим підприємством водопровідно-каналізаційного господарства Південного берега Криму (Постачальник) (правонаступником якого є Кримське республіканське підприємство "Виробниче підприємство водопровідно-каналізаційного господарства Південного берегу Криму" відповідно до пункту 1.1 Статуту підприємства (т.1 а.с.31-35)) та Державним підприємством України "Міжнародний дитячий центр "Артек" (Споживач) укладений договір про надання послуг водопостачання та водовідведення №740 (далі -Договір, т.1 а.с.9-12), відповідно до умов якого Постачальник зобов'язується надавати Споживачу послуги з водопостачання та водовідведення, а Споживач зобов'язується своєчасно здійснювати плату за споживання та користування послугами та інші послуги згідно умов даного Договору.
Відповідно до пункту 11 Договору він укладений строком до 31.12.2007, в частині грошового зобов'язання -до його повного виконання. Строк дії договору вважається пролонгованим на наступний календарний рік, якщо за місяць до закінчення строку одна із сторін не заявить про відмову від цього договору. Сторонами заяви про відмову не надсилалися і вищезазначений договір на день виникнення спірних правовідносин був чинним.
Факт пролонгації Договору на 2009 рік, згідно пункту 11.1, досліджений судом, сторонами не заперечувався, таким чином на момент виникнення спірних правовідносин договір між сторонами був діючим.
Згідно пункту 3.6 Договору представник Споживача зобов'язаний отримувати рахунки за комунальні послуги по водопостачанню та водовідведенню в абонентному відділі Постачальника 16 числа кожного місяця. Рахунок підлягає сплаті протягом 5 банківських днів.
Позивач вимоги договору щодо надання послуг виконував належним чином, відповідачеві щомісяця виставлялись рахунки на оплату послуг з водопостачання і водовідведення.
Відповідач, в порушення умов договору, зобов'язання щодо оплати наданих йому послуг з водопостачання і водовідведення за період з 01.07.2008 по 12.01.2009 не виконував, у зв'язку з чим у нього утворилась заборгованість на суму 2204805,32 грн.
Дані обставини стали підставою для нарахування позивачем інфляційного відшкодування, 3 % процентів та пені та звернення позивача з відповідним позовом.
Вивчивши матеріали справи, вислухавши представників сторін, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального права та відповідність висновків суду обставинам справи, судова колегія не вбачає підстав для скасування оскаржуваного рішення суду першої інстанції у зв'язку з наступним.
Зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку (частина перша статті 509 Цивільного кодексу України).
Відповідно до частини першої статті 173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управлена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Згідно частини першої статті 175 Господарського кодексу України майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Згідно статті 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Спірні правовідносини між сторонами у справі виникли з приводу неналежного виконання відповідачем умов договору про надання послуг, у зв'язку з чим при вирішенні спору підлягають застосуванню положеннями глави 63 Цивільного кодексу України.
Відповідно до частини першої статті 901 Цивільного кодексу України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.
Частина перша статті 902 Цивільного кодексу України встановлює обов'язок виконавця надати послугу особисто. Якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором (частина перша статті 903 Цивільного кодексу України).
Згідно частини другої статті 193 Господарського кодексу України кожна сторона повинна прийняти всі міри, необхідні для належного виконання зобов'язань, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених Господарським кодексом України, іншими законами або договором.
Відповідно до статей 525, 526 Цивільного кодексу України зобов'язання повинні виконуватись належним чином згідно умов договору та вимог діючого законодавства, одностороння відмова від виконання зобов'язання або зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором чи законом.
Перевіривши встановлені обставини у справі представленими суду доказами, судова колегія апеляційної інстанції погоджується з висновками місцевого господарського суду про відсутність належних доказів, які б свідчили про оплату відповідачем заборгованості перед позивачем за період з 01.07.2008 по 12.01.2009 у розмірі 2204805,32 грн.
Довід відповідача стосовно того, що заборгованість Державного підприємства України "Міжнародний дитячий центр "Артек" за спожиту воду, яка утворилась до 31.12.2009, повинна бути списана згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 31.01.2009 № 54, оскільки відповідно до цієї постанови з нього вже списана заборгованість за спожитий природний газ та електричну енергію, яка утворилась на 31.01.2009, визнаний судовою колегією неспроможнім, оскільки між сторонами існує договір про надання послуг водопостачання та водовідведення №740 від 17.10.2006, за яким відповідач повинен належним чином виконувати господарське зобов'язання в частині оплати за надані послуги.
Що стосується постанови Кабінету Міністрів України №54 від 31.01.2009, судова колегія зазначає, що даною постановою певним особам доручені дії з проведення заходів до списання заборгованості. На момент вирішення спору судом першої інстанції такі дії не виконані.
Крім того, колегія суду апеляційної інстанції зазначає, що постановою Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим від 09.09.2010 по справі №2а-13684/09/6/0170 відмовлено у задоволенні позову Державного підприємства України "Міжнародний дитячій центр "Артек" до Ради міністрів Автономної Республіки Крим, треті особи -Кримське республіканське підприємство "Виробниче підприємство водопровідно-каналізаційного господарства Південного берега Криму", Міністерство України у справах сім'ї, молоді та спорту про визнання протиправною бездіяльності Ради міністрів Автономної Республіки Крим щодо виконання пункту 7 Постанови Кабінету Міністрів України від 31.01.2009 №54 про "Деякі питання забезпечення функціонування державних підприємств "Міжнародний дитячий центр "Артек" і "Український дитячий центр "Молода гвардія", а саме невжиття заходів до списання заборгованості Державного підприємства "Міжнародний дитячий центр "Артек" за воду, яка склалася станом на 31 січня 2009 року, та зобов'язання відповідача вжити заходів щодо включення до Державного бюджету України суми відшкодування вказаної заборгованості Державного підприємства "Міжнародний дитячий центр "Артек" перед Кримським республіканським підприємством "Виробниче підприємство водопровідно-каналізаційного господарства Південного берега Криму".
У відповідній постанові суд погодився з доводами відповідача відносно того, що Рада міністрів Автономної Республіки Крим відповідно до норм Бюджетного кодексу України та чинного законодавства не наділена повноваженнями включати до Державного бюджету України суми відшкодувань заборгованості державних підприємств.
За результатами розгляду справи суд дійшов висновку, що Рада міністрів Автономної Республіки Крим з питання вжиття заходів до списання заборгованості Державного підприємства України "Міжнародний дитячий центр "Артек" за спожиту воду, яка склалася на 31 січня 2009 року, визначених пунктом 7 Постанови Кабінету Міністрів України від 31.01.2009 №54, бездіяльності не проявляла, а навпаки вчинила необхідні заходи для вирішення визначеного питання, відповідно до своїх повноважень та компетенції, а тому позовні вимоги задоволенню не підлягають.
Таким чином, на момент вирішення спору судом першої інстанції між сторонами існував договір, умови якого є обов'язковими для обох сторін, на позивача не був покладений обов'язок списати існуючу за договором заборгованість, та дії щодо заборгованості іншими органами належним чином не виконані.
У зв'язку з цим позовні вимоги в частині основного боргу правомірно визнані судом першої інстанції як такі, що підлягають задоволенню.
Додатково судова колегія зазначає, що якщо відповідними органами в подальшому будуть здійснені необхідні дії для списання заборгованості, яка є предметом спору по даній справі, це може бути підставою для перегляду рішення господарського суду у даній справі за нововиявленими обставинами.
Щодо вимог позову про стягнення суми інфляційного відшкодування в розмірі 105460,51 грн. та 3% річних в сумі 15814,07 грн. слід зазначити, що частиною першою статті 612 Цивільного кодексу України передбачено: боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Відповідно до частини другої статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
15.07.2005 Інформаційним листом № 3.2.-2005 Верховний Суд України виклав правову позицію про природу трьох процентів річних та індексу інфляції, що передбачені статтями 214 ЦК УРСР та 625 ЦК України, згідно з якими боржник, що прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних з простроченої суми, якщо законом або договором не встановлений інший розмір процентів; грошовими зобов'язаннями боржника перед кредитором є грошова сума, що визначена з урахуванням встановленого індексу інфляції та трьох процентів річних; оскільки інфляційні втрати пов'язані з інфляційними процесами в державі та за своєю правовою природою є компенсацією за понесені збитки, спричинені знеціненням грошових коштів, а три проценти річних - платою за користування коштами, що не були своєчасно сплачені боржником, то ні три проценти річних, ні індекс інфляції не можна розцінювати як заходи відповідальності за порушення зобов'язань та в зв'язку з цим відносити до санкцій.
Оскільки вимога сплатити суму основного боргу з урахуванням інфляційного відшкодування та 3% річних є правом кредитора, яке він може реалізувати, та є способом захисту його майнового права та інтересу, тому відповідні кошти нараховуються незалежно від вини боржника та незалежно від сплати ним неустойки (пені) за порушення виконання зобов'язання.
Відповідно до частини першої статті 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Пунктом 3.6 Договору встановлено, що представник Споживача зобов'язаний отримувати рахунки за комунальні послуги по водопостачанню та водовідведенню в абонентному відділі Постачальника 16 числа кожного місяця. Рахунок підлягає сплаті протягом 5 банківських днів.
На підставі наведених норм права та умов договору, господарський суд цілком правомірно визнав вимоги позивача про нарахування інфляційного відшкодування та 3% річних обґрунтованими та, здійснивши відповідні розрахунки, встановив, що вони підлягають частковому задоволенню, а саме: інфляційне відшкодування в розмірі 99948,87 грн. та 3% річних в розмірі 15743,83 грн.
Дані суми підтверджує позивач у своїх розрахунках (т.2 а.с. 44, 45).
Також позивач просив стягнути з відповідача пеню в розмірі 142098,64 грн.
Частиною першою статті 199 Господарського кодексу України передбачено, що виконання господарських зобов'язань забезпечується заходами захисту прав та відповідальності учасників господарських відносин, передбаченими цим Кодексом та іншими законами. За погодженням сторін можуть застосовуватися передбачені законом або такі, що йому не суперечать, види забезпечення виконання зобов'язань, які звичайно застосовуються у господарському (діловому) обігу. До відносин щодо забезпечення виконання зобов'язань учасників господарських відносин застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України.
Згідно частини першої статті 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Згідно статей 546, 549, пункту 3 статті 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, зокрема, сплата неустойки. Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредитору у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Пунктом 9.1.1 Договору передбачено, що за внесення платежів з порушення строків, Споживач зобов'язаний сплатити Постачальнику пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми простроченого платежу за кожен день прострочення, але не більш ніж за один рік.
Позивачем був наданий розрахунок суми пені за прострочення виконання відповідачем грошового зобов'язання, перевіривши який, суд визнав вимоги про стягнення пені у сумі 142098,64 грн. обґрунтованими.
Однак, представник відповідача надав суду клопотання, в якому просив застосувати положення пункту 3 частини першої статті 83 Господарського процесуального кодексу України про зменшення суми пені (т.2 а.с.55).
Відповідно до частини першої статті 233 Господарського кодексу України у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.
Зазначена стаття кореспондується з частиною третьою статті 551 Цивільного кодексу України, згідно якої розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.
Відповідно до пункту 3 частини першої статті 83 Господарського процесуального кодексу України господарський суд, приймаючи рішення, має право зменшувати у виняткових випадках розмір неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання.
Приймаючи до уваги матеріальний стан відповідача та інші встановлені судом обставини справи, суд першої інстанції правомірно зменшив розмір пені.
На підставі вищевикладеного, судова колегія дійшла висновку, що місцевим господарським судом правильно встановлені та досліджені всі обставини справи, права та обов'язки сторін, рішення винесено з дотриманням норм процесуального та матеріального права, підстав для задоволення апеляційної скарги Державного підприємства України "Міжнародний дитячий центр "Артек" не вбачається.
У відповідності до положень статті 49 Господарського процесуального кодексу України судом вірно вирішено питання розподілу судових витрат.
Таким чином, судова колегія вважає оскаржуване рішення першої інстанції законним та обґрунтованим, визнає, що підстави для його скасування відсутні, апеляційна скарга задоволенню не підлягає.
Керуючись статтею 101, пунктом 1 частини першої статті 103, статтею 105 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. Апеляційну скаргу Державного підприємства України "Міжнародний дитячий центр "Артек" залишити без задоволення.
2. Рішення господарського суду Автономної Республіки Крим від 25 серпня 2011 року у справі № 2-18/675-2009 залишити без змін.
Головуючий суддя < Підпис > С.А. Рибіна
Судді < Підпис > Ю.М. Гоголь
< Підпис > В.М. Плут