< Список >
Іменем України
21 листопада 2011 року Справа № 5020-7/423-11/218-12/235-7/365-12/258-9/141-2/237-1129/2011
Севастопольський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого судді Фенько Т.П.,
суддів Проценко О.І.,
ОСОБА_1,
за участю представників сторін:
представника позивача, обслуговуючого кооперативу "Гаражно-будівельний кооператив "Памір" - Волошиної І.О.,
представників відповідача, обслуговуючого кооперативу "Житлово-будівельний кооператив "Памір-1" - Семеняка С.В., Луник Л.В.,
третіх осіб - ОСОБА_5, ОСОБА_6,
треті особи, Севастопольська міська рада, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_12, ОСОБА_13, ОСОБА_14, ОСОБА_15, ОСОБА_16, ОСОБА_17, ОСОБА_18, ОСОБА_19, ОСОБА_20, ОСОБА_21, ОСОБА_22, ОСОБА_23, ОСОБА_24, ОСОБА_25, ОСОБА_26, ОСОБА_27, ОСОБА_28, ОСОБА_29, ОСОБА_30, ОСОБА_31, ОСОБА_32, ОСОБА_33, ОСОБА_34, ОСОБА_35, ОСОБА_36, ОСОБА_37, ОСОБА_38, ОСОБА_39, ОСОБА_40 - не з'явились,
розглянувши апеляційну скаргу обслуговуючого кооперативу "Гаражно-будівельний кооператив "Памір" на рішення господарського суду міста Севастополя (суддя Плієва Н.Г.) від 12.09.2011 у справі № 5020-7/423-11/218-12/235-7/365-12/258-9/141-2/237-1129/2011
за позовом обслуговуючого кооперативу "Гаражно-будівельний кооператив "Памір" (пр. Жовтневої Революції, 26, кв. 116, м. Севастополь, 99038)
до обслуговуючого кооперативу "Житлово-будівельний кооператив "Памір-1" (вул. Репіна, 15/2-11, м. Севастополь, 99045),
за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача: Севастопольської міської ради (вул. Леніна, 3, м. Севастополь, 99011),
за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача: ОСОБА_7 (АДРЕСА_2, 99059),
ОСОБА_8 (АДРЕСА_3, 99059);
ОСОБА_41 (АДРЕСА_4, 99059);
ОСОБА_10 (АДРЕСА_5, 99059);
ОСОБА_11 (АДРЕСА_6, 99059);
ОСОБА_12 (АДРЕСА_6, 99059);
ОСОБА_13 (АДРЕСА_7, 99059);
ОСОБА_14 (АДРЕСА_8, 99059);
ОСОБА_15 (АДРЕСА_9, 99059);
ОСОБА_16 (АДРЕСА_10, 99059);
ОСОБА_17 (АДРЕСА_11, 99059);
ОСОБА_18 (АДРЕСА_12, 99059);
ОСОБА_19 (АДРЕСА_13, 99059);
ОСОБА_6 (АДРЕСА_14, 99059);
ОСОБА_20 (АДРЕСА_15, 99059);
ОСОБА_21 (АДРЕСА_16, 99059);
ОСОБА_42 (АДРЕСА_2, 99059).
ОСОБА_23 (АДРЕСА_17, 99059);
ОСОБА_24 (АДРЕСА_18, 99059);
ОСОБА_25 (АДРЕСА_19, 99059);
ОСОБА_26 (АДРЕСА_20, 99059);
ОСОБА_27 (АДРЕСА_21, 99059);
ОСОБА_28 (АДРЕСА_22, 99059);
ОСОБА_29 (АДРЕСА_23, 99059);
ОСОБА_30 (АДРЕСА_24, 99059);
ОСОБА_31 (АДРЕСА_25, 99059);
ОСОБА_32 (АДРЕСА_26, 99059);
ОСОБА_5 (АДРЕСА_27, 99059);
ОСОБА_33 (АДРЕСА_28, 99059);
ОСОБА_34 (АДРЕСА_29, 99059);
ОСОБА_35 (АДРЕСА_30, 99059);
ОСОБА_36 (АДРЕСА_31, 99059);
ОСОБА_37 (АДРЕСА_32, 99059);
ОСОБА_38 (АДРЕСА_33, 99059);
ОСОБА_39 (АДРЕСА_34, 99059);
ОСОБА_40 (АДРЕСА_35, 99059).
про визнання договору недійсним та визнання права користування земельною ділянкою,
Обслуговуючий кооператив "Гаражно-будівельний кооператив "Памір" (далі по тексту -ОК "ГБК "Памір") звернувся до господарського суду м. Севастополя з позовом до Обслуговуючого кооперативу "Житлово-будівельний кооператив "Памір-1" (далі по тексту -ОК "ЖБК "Памір-1") про заборону здійснювати роботи зі зведення багатоквартирного житлового будинку на земельній ділянці загальною площею 0,1889 га у м. Севастополі по вул. Маячній, яка належить позивачу на підставі державного акту серії І-КМ № 005842 від 28.03.1997, та усунення перешкод у користуванні позивачем цією земельною ділянкою шляхом покладення на відповідача зобов'язання щодо приведення її в первісний стан, який вона мала до початку будівництва багатоквартирного житлового будинку.
Справа розглядалася судами неодноразово.
Постановою від 15.04.2009 Вищий господарський суд України скасував судові рішення у справі, направивши її на новий розгляд до суду першої інстанції.
Ухвалою від 02.07.2009 Верховний Суд України відмовив у порушенні провадження з перегляду цієї постанови Вищого господарського суду України.
При новому розгляді справи позивач збільшив позовні вимоги, просив визнати недійсним укладений між сторонами у справі договір від 12.01.2000 про передачу права на забудову земельної ділянки загальною площею 0,1889 га у м. Севастополі по вул. Маячній; визнати за позивачем право користування цією земельною ділянкою, наданою йому розпорядженням Севастопольської міської державної адміністрації від 18.02.1998 № 269-р у постійне користування для будівництва та обслуговування житлового будинку, а будівництво будинку по вул. Маячна в м. Севастополі, яке ведеться на цій земельній ділянці відповідачем, визнати самовільним; зобов'язати відповідача припинити дії по виконанню будівельних робіт на цій земельній ділянці; усунути перешкоди позивачу в користуванні земельною ділянкою шляхом покладення на відповідача обов'язку з приведення земельної ділянки в первісний стан, який вона мала до початку будівництва.
Ухвалами господарського суду м. Севастополя від 09.09.2009 і від 22.12.2010 залучено до участі у справі в якості третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача -Севастопольську міську раду, а на стороні відповідача -ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_12, ОСОБА_13, ОСОБА_14, ОСОБА_15, ОСОБА_16, ОСОБА_17, ОСОБА_18, ОСОБА_19, ОСОБА_6, ОСОБА_20, ОСОБА_21, ОСОБА_22
Рішенням господарського суду м. Севастополя від 20.01.2011 (суддя Шевчук Н. Г.) визнано недійсним оспорений позивачем договір від 12.01.2000; визнано за позивачем право постійного користування спірною земельною ділянкою; у частині вимог про визнання будівництва житлового будинку та зобов'язання відповідача припинити дії по виконанню будівельних робіт провадження припинено, а у задоволенні позовних вимог про усунення перешкод в користуванні спірною земельною ділянкою відмовлено.
Ухвалою Севастопольського апеляційного господарського суду від 17.03.2011 до участі у справі в якості третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача, було залучено ОСОБА_23, ОСОБА_24, ОСОБА_25, ОСОБА_26, ОСОБА_27, ОСОБА_28, ОСОБА_29, ОСОБА_30, ОСОБА_31, ОСОБА_32, ОСОБА_5, ОСОБА_33, ОСОБА_34, ОСОБА_6, ОСОБА_35, ОСОБА_36, ОСОБА_37, ОСОБА_38, ОСОБА_39, ОСОБА_40, ОСОБА_21
Постановою Севастопольського апеляційного господарського суд від 13.04.2011 рішення суду першої інстанції від 20.01.2011 скасовано у частині задоволення позовних вимог та відмовлено у їх задоволенні, а в решті рішення залишено без змін.
Постановою Вищого господарського суду України від 06.07.2011 постанову Севастопольського апеляційного господарського суду від 13.04.2011 та рішення господарського суду м. Севастополя від 20.01.2011 у справі № 5020-7/423-11/218-12/253-7/365-12/258-9/141-2/237 скасовано, а справу передано на новий розгляд до суду першої інстанції.
Справу передано на розгляд судді господарського суду м. Севастополя Плієвій Н.Г, із привласненням нового номеру № 5020-7/423-11/218-12/235-7/365-12/258-9/141-2/237-1129/2011.
08.09.2011 у судовому засіданні від позивача надійшла заява про зменшення позовних вимог в порядку статті 22 Господарського процесуального кодексу України, згідно з якою позивач просить визнати недійсним договір від 12.01.2000 передачі прав на забудову земельної ділянки загальною площею 0,1889 га, розташованої в м. Севастополі по вул. Маячна, 13, яка належить ОК "ГБК "Памір" на підставі державного акту 1-КМ № 005842 від 28.03.1997 (реєстраційний № 473 зі змінами від 18.02.1998), укладений між ГБК "Памір і ЖБК "Памір-1", як такий, що не відповідає вимогам статті 29 Цивільного кодексу (1963 року), статті 92 Цивільного кодексу України (2003 року), статей 7, 19, 22, 23, 39 Земельного кодексу України (1992 року), статті 413 Цивільного кодексу України (2003 року), статті 102-1 Земельного кодексу України (2001 року). Також позивач просить визнати за ОК ГЬК "Памір" право користування земельного ділянкою, наданою розпорядженням Севастопольської міської державної адміністрації № 269-р від 18.02.1998 для будівництва і обслуговування житлового будинку (т. 16, а.с. 121).
Рішенням господарського суду м. Севастополя від 12.09.2011 у справі № 5020-7/423-11/218-12/235-7/365-12/258-9/141-2/237-1129/2011 у задоволенні позову відмовлено у повному обсязі з мотивів необґрунтованості та недоведеності позовних вимог, а також внаслідок пропуску позивачем строків позовної давності.
Не погодившись з рішенням суду, ОК "ГБК "Памір" звернувся до Севастопольського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення суду скасувати та прийняти нове про задоволення позову у повному обсязі.
Вимоги апеляційної скарги мотивовані тим, що оскаржуване рішення прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права, при неповному з'ясуванні обставин, що мають значення для справи.
Зокрема, заявник апеляційної скарги вказує на те, що на момент укладення договору від 21.01.2000 року законодавством не була передбачена передача права на забудову земельної ділянки землекористувачем, а нормами Цивільного кодексу України 2003 року таке право передбачалось лише при згоді власника земельної ділянки, якою є міська рада, але Севастопольська міська рада, як власник земельної ділянки, такого права ОК "ЖБК "Памір-1" не надавала.
Крім того, заявник апеляційної скарги зазначає, що строк позовної давності пропущений не був.
Ухвалою Севастопольського апеляційного господарського суду від 27.10.2011 апеляційна скарга ОК "ГБК "Памір" прийнята до провадження.
У судовому засіданні, призначеному на 21.11.2011, представник позивача підтримав апеляційну скаргу, просив її задовольнити по мотивам, викладеним у ній; представники відповідача та треті особи ОСОБА_5, ОСОБА_6 заперечували проти задоволення апеляційної скарги та висловили позицію щодо законності рішення місцевого господарського суду; інші учасники явку уповноважених представників у судове засідання не забезпечили, про дату, час і місце судового засідання були повідомлені належним чином рекомендованою кореспонденцією.
Стаття 22 Господарського процесуального кодексу України зобов'язує сторони добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами. Оскільки явка в судове засідання представників сторін - це право, а не обов'язок, справа може розглядатись без їх участі, якщо нез'явлення цих представників не перешкоджає вирішенню спору.
Статтею 77 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що господарський суд відкладає в межах строків, встановлених статтею 69 цього Кодексу розгляд справи, коли за якихось обставин спір не може бути вирішено в даному засіданні.
Судова колегія вважає можливим розглянути справу за відсутності третіх осіб, які не з'явились, за наявними документами в матеріалах справи.
Переглянувши матеріали справи відповідно до вимог статті 101 Господарського процесуального кодексу України, судова колегія встановила наступні обставини.
Відповідно до державного акту на право постійного користування земельною ділянкою 1-КМ №005842 (реєстраційний № 473) від 28.03.1997 ГБК "Памір" надана в постійне користування земельна ділянка площею 0,6063 га для будівництва та обслуговування гаражів та будівництва та обслуговування житлового будинку на підставі рішення Севастопольської міської державної адміністрації від 25.02.1997 №335-р зі змінами від 18.02.1998 №269-р (т. 1, а.с. 9-10, т. 3 а.с. 74).
За планом зовнішніх меж землекористування зазначена земельна ділянка складається з земельної ділянки № 1 площею 0,4174 для будівництва та обслуговування гаражів та земельної ділянки № 2 площею 0,1889га під будівництво та обслуговування житлового будинку.
Установчі документи позивача свідчать, що ОК "ГБК "Памір" і вказаний у зазначеному державному акті землекористувач - ГБК "Памір" є однією і тією ж особою, оскільки державна реєстрація ОК ГБК "Памір" і ГБК "Памір" проведена 15.12.1995, у Статуті ГБК "Памір" і ОК ГБК "Памір" також іменується як ГБК "Памір" і як ГБК, а докази існування іншої юридичної особи з найменуванням "Гаражно-будІвельний кооператив "Памір" відсутні.
12.01.2000 між ГБК "Памір" та ЖБК "Памір-1" укладено договір передачі права на забудову земельної ділянки, предметом якого є передача відповідачу права на забудову земельної ділянки, наданої у постійне користування позивачу для будівництва та обслуговування житлового будинку площею 0,1889 га у м. Севастополі по вул. Маячна.
Згідно умов зазначеного договору ЖБК "Памір-1" був зобов'язаний за власний рахунок надати переважне право на отримання квартир в будинку, що будується, членам ГБК "Памір", замовити та сплатити проектно-кошторисну документацію на будівництво житлового будинку та технічну документацію на підключення до зовнішніх інженерних мереж, укласти договір з генеральною підрядною документацією на будівництво житлового будинку, здійсняти постійний контроль за ходом будівництва житлового будинку та інформувати ГБК "Памір" про проблеми та труднощі, які виникають.
Зі свого боку, ГБК "Памір" прийняло на себе зобов'язання надати за необхідністю оригінали правовстановлюючих документів на земельну ділянку та у всякий чин сприяти виконанню ЖБК "Памір-1" своїх зобов'язань.
Строк дії встановлений сторонами до повного виконання сторонами своїх зобов'язань та здачі будинку, який планується до забудови, в експлуатацію.
Як вбачається з матеріалів справи, 27.11.2009 Інспекцією ДАБК у м. Севастополі видане свідоцтво № 27000218 про відповідність збудованого об'єкта проектній документації, вимогам державних стандартів, будівельних норм і правил, яким посвідчується відповідність закінченого будівництвом об'єкту - житлового будинку в м. Севастополі по вул. Маячна, 13 замовнику будівництва - ОК ЖБК "Памір-1". Свідоцтво видане на підставі акту готовності об'єкта до експлуатації від 13.11.2009 (т. 4, а.с. 72).
На підставі зазначеного свідоцтва, згідно рішення сесії Севастопольської міської ради від 12.11.2002 №339, наказу Фонду комунального майна Севастопольської міської ради від 09.02.2010 №148, були видані свідоцтва про право власності на квартири в зазначеному будинку громадянам - фізичним особам, що підтверджується матеріалами справи (т. 4,, а.с. 73-89).
Вважаючи договір передачі прав на забудову земельної ділянки від 12.01.2000 таким, що не відповідає нормам діючого на час укладення правочину законодавства та порушує права позивача, останній звернувся до суду з позовом про визнання його недійсним.
Дослідивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, судова колегія дійшла висновку про відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги виходячи з наступного.
Предметом доказування у даній справі є встановлення наявності чи відсутності підстав для визнання недійсним договір передачі прав на забудову земельної ділянки від 12.01.2000 та права користування за позивачем спірною земельною ділянкою.
Відповідно до пункту 1 Постанови Пленуму Верховного Суду України "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" від 06.11.2009 № 9 цивільні відносини щодо недійсності правочинів регулюються Цивільним кодексом України та іншими актами законодавства. При розгляді справ про визнання правочинів недійсними суди залежно від предмета і підстав позову повинні застосовувати норми матеріального права, якими регулюються відповідні відносини, та на підставі цих норм вирішувати справи.
Згідно з частиною першої статті 202 Цивільного кодексу України, правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Відповідно до частини першої статті 179 Господарського кодексу України майново-господарські зобов'язання, які виникають між суб'єктами господарювання або між суб'єктами господарювання і негосподарюючими суб'єктами - юридичними особами на підставі господарських договорів, є господарсько-договірними зобов'язаннями.
Відповідно до статті 204 Цивільного кодексу України, правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
Згідно з частиною першою статті 207 Господарського кодексу України господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути, на вимогу однієї із сторін або відповідного органу державної влади, визнано судом недійсним повністю або в частині.
Частиною першою статті 215 Цивільного кодексу України передбачено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
Статтею 203 Цивільного кодексу України встановлено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Відповідно до пункту 2 Постанови Пленуму Верховного Суду України "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" від 06.11.2009 № 9 судам необхідно враховувати, що згідно із статтями 4, 10 та 203 ЦК зміст правочину не може суперечити ЦК, іншим законам України, які приймаються відповідно до Конституції України та ЦК, міжнародним договорам, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, актам Президента України, постановам Кабінету Міністрів України, актам інших органів державної влади України, органів влади Автономної Республіки Крим у випадках і в межах, встановлених Конституцією України та законом, а також моральним засадам суспільства. Зміст правочину не повинен суперечити положенням також інших, крім актів цивільного законодавства, нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до Конституції України (статті 1, 8 Конституції України). Відповідність чи невідповідність правочину вимогам законодавства має оцінюватися судом відповідно до законодавства, яке діяло на момент вчинення правочину.
Згідно роз'яснень Вищого арбітражного суду України від 12.03.1999 № 02-5/111 "Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних з визнанням угод недійсними" вирішуючи спори про визнання угод недійсними, господарський суд повинен встановити наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання угод недійсними і настання відповідних наслідків, а саме: відповідність змісту угод вимогам закону; додержання встановленої форми угоди; правоздатність сторін за угодою; у чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення спору.
Судовою колегією встановлено, що на спірні правовідносини, зокрема щодо визнання недійсним спірний договір, розповсюджувались положення Глави З (Правочини) Цивільного кодексу Української РСР. Зазначена глава, крім вимог, яким мають відповідати правочини, містить норми, недотримання яких може призвести до визнання правочинів недійсними, зокрема це норми статей 48-58 Цивільного кодексу УРСР.
Однією з підстав, на яку посилається заявник апеляційної скарги в обґрунтування доводів недійсності договору, є підписання його особисто головою правління без прийняття рішення на загальних зборах ГБК "Памір", тобто з перевищенням повноважень.
Згідно із статтею 29 Цивільного кодексу УРСР у редакції, яка діяла на момент укладення спірного правочину, юридична особа набуває цивільних прав і бере на себе цивільні обов'язки через свої органи, що діють у межах прав, наданих їм за законом або статутом (положенням). Порядок призначення або обрання органів юридичної особи визначається їх статутом (положенням).
Відповідно до пункту 4.2. Статуту ГБК "Памір" у редакції, чинній на час укладання спірного договору, органами управління ГБК є загальні збори (збори уповноважених) членів кооперативу, правління ГБК.
Пунктом 4.10 Статуту передбачено, що голова кооперативу забезпечує виконання постанов загальних зборів (зборів уповноважених) і правління, представляє кооператив у відносинах з державними органами, підприємствами, організаціями, установами та іншими кооперативами, укладає договори, здійснює інші дії, тобто голова правління уповноважений діяти на виконання рішень загальних зборів членів кооперативу, правління ГБК "Памір".
Враховуючи, що ні загальними зборами (зборами уповноважених) ГБК "Памір", ні правлінням не приймалось рішення про передачу права на забудову спірної земельної ділянки ЖБК "Памір-1", судова колегія погоджується з висновком суду першої інстанції, що спірний договір підписаний головою ГБК "Памір" Новосадом І.О. із перевищенням повноважень.
Угода, укладена представником юридичної особи або керівником її відособленого підрозділу без належних повноважень на її укладення або з перевищенням цих повноважень, повинна бути згідно зі статтею 48 Цивільного кодексу УРСР визнана недійсною, як така, що не відповідає вимогам закону.
Разом з тим, судова колегія зазначає, що Вищий арбітражний суд України у пункті 9.2 своїх Роз'яснень "Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних з визнанням угод недійсними'1 від 12.03.1999 № 02-5/111, зазначив що у випадку наступного схвалення юридичною особою угоди, укладеної від її імені представником, який не мав належних повноважень на укладення угоди, вимога про визнання угоди недійсною з мотивів відсутності цих повноважень задоволенню не підлягає.
Колегією суддів встановлено, що обома сторонами за договором від 12.01.2000 виконувались дії, направлені на виконання цього договору, зокрема, сторони сумісно рили котлован для будівництва будинку, зверталися до Інспекції державного архітектурно-будівельного контролю та отримали дозвіл на виконання будівельних робіт від 05.09.2006 № 498, що свідчить про схвалення угоди підписаною головою правління Новосадом І.О. ГБК "Памір", внаслідок чого відсутність рішення загальних зборів щодо укладання спірного договору не може бути підставою для визнання цього договору недійсним.
Щодо доводів заявника апеляційної скарги стосовно протиправної передачі земельної ділянки відповідачу без згоди власника землі - Севастопольської міської Ради, колегія суддів зазначає наступне.
Так, предметом спірного договору є передача права на забудову земельної ділянки, яка перебуває у постійному користуванні позивача, а не самої земельної ділянки чи права користування нею. Договір про передачу права па забудову земельної ділянки не є договором, за яким передбачено відчуження земельної ділянки.
Крім того, як вбачається з державного акту на право постійного користування земельною ділянкою призначення земельної ділянки 0,1889 га визначено - для будівництва і обслуговування житлового будинку. Оскільки відповідачем не було змінено цільове призначення земельної ділянки, на ній збудовано та введено в експлуатацію у встановленому законом порядку житловий будинок, тому доводи заявника апеляційної скарги щодо порушення прав Севастопольської міської Ради, як власника земельної ділянки, є безпідставними.
Колегія суддів звертає увагу заявника апеляційної скарги на те, що, оскільки будинок зданий в експлуатацію в 2009 році, тому договір припинив свою дію у зв'язку з виконанням його сторонами.
Судова колегія також погоджується з висновком суду першої інстанції щодо безпідставності вимог позивача у частині визнання за ним права користування земельною ділянкою площею 0,1889 га, оскільки згідно з положеннями статті 1 Господарського процесуального Кодексу України судовому захисту підлягає порушене або оспорюване право. Та обставина, що право користування земельною ділянкою належить позивачу у справі підтверджується державним актом та не оспорюється відповідачем у справі.
Доводи заявника апеляційної скарги про те, що про існування оспорюваного договору йому стало відомо лише у 2008 році при розгляді господарським судом м. Севастополя справи про звільнення земельної ділянки, а тому строк позовної давності не пропущений, колегія суддів не приймає до уваги, виходячи з наступного.
Відповідно до пункту 7 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України до позовів про визнання заперечуваного правочину недійсним, право на пред'явлення якого виникло до 1 січня 2004 року, застосовується позовна давність, встановлена для відповідних позовів законодавством, що діяло раніше.
За правилами статті 71 Цивільного кодексу УРСР до позовів про визнання угод недійсними застосовується загальний строк позовної давності - три роки.
Статтею 76 Кодексу встановлено, що перебіг строку позовної давності починається з дня виникнення права на позов. Право на позов виникає з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення свого права.
Згідно статті 80 Цивільного кодексу УРСР закінчення строку позовної давності до пред'явлення позову є підставою для відмови в позові. Якщо суд визнає поважною причину пропуску строку позовної давності, порушене право підлягає захистові. Аналогічне положення міститься і у статті 267 чинного Цивільного кодексу України.
Договір про передачу права на забудову, який є предметом спору у даній справі було підписано сторонами 12.01.2000.
Згідно з пунктом 4.13.5 Статуту ГБК "Памір" голова правління ГБК звітує про свою діяльність не менш одного разу па загальних зборах (зборах уповноважених). Ревізійна комісія зобов'язана не менше 1 разу на рік проводити перевірку господарсько-фінансової діяльності ГБК і звітувати про її наслідки на загальних зборах (зборах уповноважених).
Отже, органам контролю ГСК "Памір" повинно було бути відомо про наявність спірного договору, принаймні, 12.01.2001.
Крім того, судова колегія звертає увагу заявника апеляційної скарги на те, що будівництво багатоквартирного будинку на спірній земельній ділянці почалось з 2000 року.
Враховуючи те, що вимоги про визнання договору недійсним були заявлені позивачем лише в березні 2010 року судова колегія погоджується з висновком суду першої інстанції, що у задоволенні позову слід відмовити внаслідок пропуску позивачем строків позовної давності. Підстав для визнання причин пропуску строку позовної давності судом не вбачається.
Правова оцінка, яку суд першої інстанції дав обставинам справи, не суперечить вимогам процесуального і матеріального права, а доводи апеляційної скарги щодо їх неправильного застосування є необґрунтованими.
Судове рішення є законним і обґрунтованим та не може бути скасовано з підстав, що наведені в апеляційній скарзі.
Все вищеперелічене дає судовій колегії право для висновку, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.
Керуючись статтями 99, 101, пунктом 1 частини 1 статті 103, статтею 105 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. Апеляційну скаргу обслуговуючого кооперативу "Гаражно-будівельний кооператив "Памір" залишити без задоволення.
2. Рішення господарського суду міста Севастополя від 12.09.2011 у справі № 5020-7/423-11/218-12/235-7/365-12/258-9/141-2/237-1129/2011 залишити без змін.
Головуючий суддя < Підпис > Т.П. Фенько
Судді < Підпис > О.І. Проценко
< Підпис > Н.І. Сікорська
< Список >
< Список > < Довідник >
Розсилка:
1. Обслуговуючий кооператив "Гаражно-будівельний кооператив "Памір" (пр. Жовт.Революції, 26, кв.116, м. Севастополь,99038); 2. Обслуговуючий кооператив "Житлово-будівельний кооператив "Памір-1" (вул. Репіна, 15/2-11,м. Севастополь,99045);
3. Севастопольська міська рада (вул. Леніна, 3, м. Севастополь, 99011);
4. ОСОБА_7 (АДРЕСА_37, 99059);
5. ОСОБА_8 (АДРЕСА_38, 99059);
6. ОСОБА_41 (АДРЕСА_39, 99059);
7. ОСОБА_10 (АДРЕСА_40, 99059);
8. ОСОБА_11 (АДРЕСА_41, 99059);
9. ОСОБА_12 (АДРЕСА_41, 99059);
10. ОСОБА_13 (АДРЕСА_42, 99059);
11. ОСОБА_14 (АДРЕСА_43, 99059);
12. ОСОБА_15 (АДРЕСА_44, 99059);
13. ОСОБА_16 (АДРЕСА_45, 99059);
14. ОСОБА_17 (АДРЕСА_46, 99059);
15. ОСОБА_18 (АДРЕСА_47, 99059);
16. ОСОБА_19 (АДРЕСА_48, 99059);
17. ОСОБА_6 (АДРЕСА_49, 99059);
18. ОСОБА_20 (АДРЕСА_50, 99059);
19. ОСОБА_21 (АДРЕСА_51, 99059);
20. ОСОБА_42 (АДРЕСА_2, 99059).
21. ОСОБА_23 (АДРЕСА_17, 99059);
22. ОСОБА_24 (АДРЕСА_18, 99059);
23. ОСОБА_25 (АДРЕСА_19, 99059);
24. ОСОБА_26 (АДРЕСА_20, 99059);
25. ОСОБА_27 (АДРЕСА_21, 99059);
26. ОСОБА_28 (АДРЕСА_22, 99059);
27. ОСОБА_29 (АДРЕСА_23, 99059);
28. ОСОБА_30 (АДРЕСА_24, 99059);
29. ОСОБА_31 (АДРЕСА_25, 99059);
30. ОСОБА_32 (АДРЕСА_26, 99059);
31. ОСОБА_5 (АДРЕСА_27, 99059);
32. ОСОБА_33 (АДРЕСА_28, 99059);
33. ОСОБА_34 (АДРЕСА_29, 99059);
34. ОСОБА_35 (АДРЕСА_30, 99059);
35. ОСОБА_36 (АДРЕСА_31, 99059);
36. ОСОБА_37 (АДРЕСА_32, 99059);
37. ОСОБА_38 (АДРЕСА_33, 99059);
38. ОСОБА_39 (АДРЕСА_34, 99059);
39. ОСОБА_40 (АДРЕСА_35, 99059).