01601, м.Київ, пров. Рильський, 8 т. (044) 278-46-14
28.11.2011 № 6/217
Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Алданової С.О.
суддів:
при секретарі Дімаковій Г.О.
за участю представників:
від позивача - ОСОБА_1 (довіреність №05 від 10.01.2011 р.)
від відповідача - ОСОБА_2. (довіреність б/н від 05.05.2011 р.)
розглянувши у відкритому
судовому засіданні
апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «СТІОМІ-
Холдінг»
на рішення
Господарського суду міста Києва
від 15.09.2011 р.
у справі № 6/217 (суддя Ковтун С.А.)
за позовом Державного підприємства «Державний резервний насіннєвий
фонд України»
до Товариства з обмеженою відповідальністю «СТІОМІ-
Холдінг»
про стягнення 113717,57 грн.
Державне підприємство «Державний резервний насіннєвий фонд України» звернулось до Господарського суду міста Києва з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю «СТІОМІ-Холдінг» про стягнення з відповідача 40469,54 грн. пені та 73248,03 грн. штрафу.
Рішенням Господарського суду міста Києва від 15.09.2011р. у справі №6/217 позов задоволено повністю. Стягнуто з відповідача на користь позивача 40469,54 грн. пені, 73248,03 грн. штрафу, 1137,18 грн. державного мита та 236,00 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.
Рішення мотивовано тим, що обставини, на які посилається позивач як на підставу своїх вимог, належним чином доведені і відповідачем не спростовані, тому суд першої інстанції дійшов висновку про задоволення позовних вимог в повному обсязі.
Не погоджуючись з прийнятим рішенням, відповідач звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить вказане рішення скасувати повністю та припинити провадження у даній справі.
Апеляційну скаргу мотивовано тим, що при винесенні оскаржуваного рішення судом першої інстанції було неправильно застосовано норми матеріального та процесуального права, не встановлено і не досліджено всіх обставин справи, невірно зроблено висновки по справі та не надано цьому належної правової оцінки, що призвело до прийняття необґрунтованого рішення.
Представник відповідача в судовому засіданні повністю підтримав доводи, викладені в апеляційній скарзі.
Представник позивача в судовому засіданні проти доводів апеляційної скарги заперечував, просив залишити скаргу без задоволення, а оскаржуване рішення - без змін.
Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, заслухавши пояснення представників позивача та відповідача, дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, Київський апеляційний господарський суд вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
04.02.2011 р. між Державним підприємством «Державний резервний насіннєвий фонд України» (постачальник) та Товариством з обмеженою відповідальністю «СТІОМІ-Холдінг» (покупець) було укладено договір поставки насіння № 5-04 (далі - Договір), відповідно до умов якого постачальник зобов'язується передати у власність покупця насіння сої сорту «Ворскла» 1 репр. в кількості 130,8 т. по ціні 8000 грн./т., а покупець зобов'язується прийняти це насіння та оплатити його вартість відповідно до умов, вказаних у цьому договорі.
Пунктом 3.1 Договору визначено, що загальна вартість цього Договору становить 1046400,52 грн.
Як вбачається з матеріалів справи, на виконання умов Договору, постачальником було поставлено покупцю товар на суму 1046400,52 грн., що підтверджується накладною № 5-04 від 04.02.2011 р. Насіння було отримано представником відповідача, який діяв на підставі довіреності серії ААВ №116746 від 01.02.2011 р.
Згідно п. 8.1 Договору, порядок виконання умов цього договору забезпечується договором застави посівів озимої пшениці на площі 720 га. при валовому зборі 1440 тонн, який повинен бути нотаріально посвідченим та укладеним до 25.03.2011 р. Предмет договору застави має бути застрахованим на користь постачальника не пізніше ніж через місяць після укладання договору застави.
Статтею 572 ЦК України встановлено, що в силу застави кредитор (заставодержатель) має право у разі невиконання боржником (заставодавцем) зобов'язання, забезпеченого заставою, одержати задоволення за рахунок заставленого майна переважно перед іншими кредиторами цього боржника, якщо інше не встановлено законом.
Частиною 1 ст. 574 ЦК України передбачено, що застава виникає на підставі договору, закону або рішення суду.
Застава як спосіб забезпечення зобов'язання створює зобов'язальне правовідношення між кредитором та боржником, яке полягає в наданні боржником кредитору певних гарантій задоволення його вимог.
Частиною 1 ст. 576 ЦК України встановлено, що предметом застави може бути будь-яке майно (зокрема річ, цінні папери, майнові права), що може бути відчужене заставодавцем і на яке може бути звернене стягнення.
Таким чином, укладення договору застави полягає у вчиненні боржником дій щодо розпорядження майном.
Отже, оскільки застава полягає в наданні саме боржником певних гарантій, на останньому, як розпоряднику майна, лежить обов'язок здійснення відповідної пропозиції щодо укладення договору.
Про наявність саме у відповідача обов'язку ініціювати укладення договору застави свідчить п. 8.2 Договору, в редакції Додаткової угоди від 04.02.2011 р. до договору поставки насіння №5-04 від 04.02.2011 р., де зазначено, що покупець сплачує продавцеві пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ при неукладенні договору застави та договору страхування предмета застави, що забезпечує виконання п. 3.2.2 та п. 8.1. Відповідальність є правовим наслідком, який наступає за порушення зобов'язання. Договором не передбачено відповідальності позивача за неукладення вищевказаних договорів. Тобто, зобов'язаною стороною, за цим Договором, є саме відповідач.
З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що доводи відповідача про те, що на нього не покладено обов'язок щодо направлення проекту договору застави є такими, що не заслуговують на увагу.
З матеріалів справи вбачається, що в порушення умов договору, покупець у передбачений Договором строк не уклав договору застави та договору страхування предмета застави.
Частиною 1 ст. 193 ГК України передбачено, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
Відповідно до ст.ст. 526, 525 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Згідно ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Факт наявності порушення відповідачем зобов'язання з укладення договору застави та договору страхування предмета застави належним чином доведений, документально підтверджений та відповідачем не спростований.
Згідно ст. 610 ЦК України, порушення зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Статтею 611 ЦК України встановлено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, відшкодування збитків, сплата неустойки.
З огляду на те, що вимоги п. 8.1 Договору були спрямовані на забезпечення виконання умов Договору в цілому, апеляційний господарський суд погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що пеня підлягає обчисленню від загальної вартості Договору.
За розрахунком позивача, пеня становить 40469,54 грн.
Доводи відповідача про неможливість застосування неустойки у зв'язку з відсутністю порушення зобов'язань з поставки чи оплати товару, спростовуються умовами договору, а саме п. 8.1.
Частиною 1 ст. 546 ЦК України передбачено, що виконання зобов'язання може забезпечуватись неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.
Неустойка, як один із видів забезпечення зобов'язання, є засобом, який застосовується з метою стимулювання боржника до належної поведінки, що гарантує виконання ним свого основного зобов'язання. Неустойка є акцесорним зобов'язанням, яке виникає у зв'язку з основним зобов'язанням та залежить від долі останнього.
Основною особливістю цивільних правовідносин є те, що вони засновані на рівності, автономії волі, майновій і організаційній відокремленості її суб'єктів. Даний принцип диспозитивності знайшов своє відображення у главі 49 ЦК України, не обмеживши учасників цивільних правовідносин визначеними ч. 1 ст. 546 ЦК України видами забезпечення виконання зобов'язання. Частина 2 даної статті наділяє учасників правом щодо встановлення інших видів забезпечення зобов'язання за цим договором.
Статтею 627 ЦК України визначено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Враховуючи вищезазначене, встановлення умовами Договору неустойки за порушення іншого зобов'язання, яке не пов'язане поставкою продукції чи оплатою, не суперечить актам цивільного законодавства. Крім того, а ні ст. 546, а ні ст. 549 ЦК України сторони не обмежені у виборі виду зобов'язання, виконання якого може бути забезпечено неустойкою.
Позивач, як правонаступник Державної акціонерної компанії «Хліб України», є підприємством, що належить до державного сектору економіки (розпорядження Кабінету Міністрів України від 12.03.2005 р. № 64-р).
Частиною 2 ст. 231 ГК України передбачено, що у разі якщо порушено господарське зобов'язання, в якому хоча б одна сторона є суб'єктом господарювання, що належить до державного сектора економіки, або порушення пов'язане з виконанням державного контракту, або виконання зобов'язання, що фінансується за рахунок Державного бюджету України чи за рахунок державного кредиту, штрафні санкції застосовуються, якщо інше не передбачено законом або договором, у таких розмірах: за порушення строків виконання зобов'язання стягується пеня у розмірі 0,1 відсотка вартості товарів, з яких допущено прострочення, а за прострочення понад тридцять днів додатково штраф у розмірі 7 % вказаної вартості.
За розрахунком позивача, до стягнення з відповідача підлягає 73248,03 грн. штрафу.
Обставини, на які посилається позивач як на підставу своїх вимог, належним чином доведені і відповідачем не спростовані.
З огляду на вищезазначене, колегія суддів, перевіривши розрахунок, погоджується з висновками суду першої інстанції про те, що позовні вимоги про стягнення з відповідача 40469,54 грн. пені та 73248,03 грн. штрафу є обґрунтованими та підлягають задоволенню в розмірі, заявленому позивачем.
Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що посилання скаржника на порушення норм матеріального та процесуального права слід вважати такими, що не заслуговують на увагу.
Відповідно до ст. 33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.
Відповідач, в порушення зазначеної норми, належним чином апеляційну скаргу не обґрунтував, доказів та підстав для скасування рішення суду першої інстанції апеляційному суду не навів.
Тому колегія суддів вважає, що рішення Господарського суду міста Києва від 15.09.2011 р. у даній справі є таким, що відповідає нормам матеріального і процесуального права, фактичним обставинам та матеріалам справи, у зв'язку з чим підстави для його скасування та задоволення апеляційної скарги відсутні.
Керуючись ст.ст. 99, 101, 102, п. 1 ч. 1 ст. 103, ст. 105 ГПК України, Київський апеляційний господарський суд
Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «СТІОМІ-Холдінг» залишити без задоволення.
Рішення Господарського суду міста Києва від 15.09.2011 р. у справі №6/217 залишити без змін.
Справу №6/217 повернути до Господарського суду міста Києва.
Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття і може бути оскаржена до Вищого господарського суду України протягом двадцяти днів з дня її прийняття.
Головуючий суддя
Судді