Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,
тел. приймальня (057) 705-14-50, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41
"08" грудня 2011 р. Справа № 5023/8066/11
вх. № 8066/11
Суддя господарського суду Ковальчук Л.В.
при секретарі судового засідання Тімарєва Т.М.
за участю представників сторін:
позивача - ОСОБА_1, дов. № 1138 від 21.04.11 р. 3-ї особи < Текст > відповідача - ОСОБА_2, дов. б/н від 26.05.11 р. 3-ї особи < Текст >
розглянувши справу за позовом Публічне АТ "Куряжський домобудівний комплекс" с. Пісочин - 2 3-я особа < Текст >
до Обласне комунальне підприємство теплових мереж, м. Харків 3-я особа < Текст >
про визнання недійсним договору
Позивач звернувся до суду із позовною заявою, в якій просить суд визнати недійсним договір № 6808 від 28.10.09 р. купівлі-продажу теплової енергії у гарячій воді з моменту його укладення, а також віднести на відповідача витрати по сплаті держмита та на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу. Свої позовні вимоги позивач обґрунтовує тим, що на момент укладення договору він не відповідає ні вимогам Закону України "Про житлово-комунальні послуги", ні вимогам "Правил надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення та типового договору про надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення", затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 21.07.05 р. № 630 і повинен бути визнаним недійсним з моменту його укладення.
Позивач в судовому засіданні та в доповненнях до позову позовні вимоги підтримує, просить позов задовольнити.
Відповідач в судовому засіданні та доповненнях до заперечень на позов проти позовних вимог заперечує, посилаючись на те, що всі обґрунтування позивача є безпідставними та не доведеними, просить в задоволенні позову відмовити.
Розглянувши матеріали справи, надані докази, вислухавши пояснення представників сторін, суд дійшов висновку, що позовні вимоги не підлягають задоволенню з наступних підстав.
Як вбачається з матеріалів справи, 28.10.09 р. між сторонами було укладено договір № 6808К, купівлі-продажу теплової енергії в гарячій воді, відповідно до умов якого відповідач взяв на себе зобов'язання постачати позивачеві теплову енергію в потрібних йому обсягах, а позивач - оплачувати одержану теплову енергію за встановленими тарифами (цінами), в терміни, передбачені цим договором.
Свої позовні вимоги позивач обґрунтовує тим, що на момент укладення договору № 6808 від 28.10.09 р., він не відповідав вимогам діючого законодавства України.
Окрім того, позивач посилається на те, що відповідач спонукав позивача до укладення договору, який не відповідає вимогам чинного законодавства: а ні Закону України "Про житлово-комунальні послуги" ані вимогам діючих на той час "Правил надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення та типовий договір про надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення", затверджені постановою Кабінету міністрів України від 21.07.05 р. № 630, та, у відповідності до ст. 203, ст. 215 ЦК України, є підставою для визнання їх недійсними, а тому, на думку позивача, договір підлягає визнанню недійсним.
Пункт 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України передбачає, що підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є: договори та інші правочини.
Частиною 1 статті 626 ЦК України встановлено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Згідно з ч. 1 ст. 627 ЦК України встановлено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Статтею 638 Цивільного кодексу України встановлено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх його істотних умов. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї сторони має бути досягнута згода.
Нормами статті 204 ЦК України визначено, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
Враховуючи наведене вище, договір на постачання теплової енергії у гарячій воді від 28.10.09 року є оспорюваним правочином, оскільки його недійсність прямо законом не встановлена.
Відповідно до ч. 1 ст. 173 Господарського кодексу України, в силу зобов'язання одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Частиною 7 статті 179 ГК України передбачено, що господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.
У відповідності до норм статті 180 ГК України встановлено, що зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов'язань, як погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов'язкові умови договору відповідно до законодавства. Господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода. При укладенні господарського договору сторони зобов'язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору.
Згідно з ч. 1 ст. 207 ГК України, господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.
Нормами статті 215 ЦК України визначено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-п'ятою та шостою статі 203 цього Кодексу.
Відповідно до ст. 203 ЦК України зміст правочину не повинен суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
У пункті 1 Роз'яснення Вищого арбітражного суду України «Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних з визнанням угод недійсними» від 12.03.1999 року № 02-5/111 зазначено, що вирішуючи спори про визнання угод недійсними, господарський суд повинен встановити наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання угод недійсними і настання відповідних наслідків, а саме: відповідність змісту угод вимогам закону; додержання встановленої форми угоди; правоздатність сторін за угодою; у чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення спору.
Судом досліджено та встановлено той факт, що позивач при укладенні договору № 6808 від 28.10.09 року купівлі-продажу теплової енергії в гарячій воді не висловив жодних зауважень щодо оспорюваного договору, тобто виявив власну волю до його укладання.
Окрім того, в матеріалах справи є лист (вих. № 367/-17 від 28.10.09 р. (а.с.36), яким позивач звертається до відповідача з проханням укласти договір на поставку теплової енергії саме на ті об'єкти, які зазначені в спірному договорі, та лист (вих. № 1357 від 17.11.09 р.) (а.с.37), яким позивач направляє на адресу відповідача для узгодження та підписання у 2-х примірниках договір № 6808 від 28.10.09 р. про постачання теплової енергії, та просить "розглянути, підписати і один примірник повернути в Обласне комунальне підприємство теплових мереж за адресою: 61037, м.Харків, вул.Балашовська,25", що відповідає вимогам ст.181 ГК України.
Таким чином, суд дійшов висновку, що посилання позивача на спонукання його до укладення договору саме на цих умовах є необґрунтованим.
Пунктами 2 і 4 ст.19 ЗУ «Про житлово-комунальні послуги» визначено, що учасниками відносин у сфері житлово-комунальних послуг є власник, споживач, виконавець, виробник; особливими учасниками відносин у сфері житлово-комунальних послуг є балансоутримувач та управитель, які залежно від цивільно-правових угод можуть бути споживачем, виконавцем або виробником.
Відповідно до п.п. 1, 3, 4, 5 ч. 1 ст.1 ЗУ «Про житлово-комунальні послуги» житлово-комунальними послугами є результат господарської діяльності, спрямованої на забезпечення умов проживання та перебування осіб у жилих і нежилих приміщеннях, будинках і спорудах, комплексах будинків і споруд відповідно до нормативів, норм, стандартів, порядків і правил. Балансоутримувачем будинку, споруди, житлового комплексу або комплексу будинків і споруд є власник або юридична особа, яка за договором з власником утримує на балансі відповідне майно, а також веде бухгалтерську, статистичну та іншу передбачену законодавством звітність, здійснює розрахунки коштів, необхідних для своєчасного проведення капітального і поточного ремонтів та утримання, а також забезпечує управління цим майном і несе відповідальність за його експлуатацію згідно з законом. Виконавцем є суб'єкт господарювання, предметом діяльності якого є надання житлово-комунальної послуги споживачу відповідно до умов договору. Виробником є суб'єкт господарювання, який виробляє або створює житлово-комунальні послуги.
Відповідно до п. 1.3. Порядку визначення виконавця житлово-комунальних послуг у житловому фонді, затвердженого наказом Державного комітету з питань житлово-комунального господарства від 25.04.2005 року № 60, виконавцем житлово-комунальних послуг може бути суб'єкт господарювання, предметом діяльності якого є надання житлово-комунальних послуг та який може забезпечити виконання обов'язків, визначених у частині другій статті 21 ЗУ «Про житлово-комунальні послуги».
Згідно ч.1 ст. 275 ГК України за договором енергопостачання підприємство (енергопостачальник) відпускає електричну енергію, пару, гарячу і перегріту воду (далі - енергію) споживачеві (абоненту), який зобов'язаний оплатити прийняту енергію та дотримуватися передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного обладнання, що ним використовується.
Стаття 1 ЗУ «Про теплопостачання» визначає балансоутримувача (будинку, групи будинків, житлового комплексу) як власника відповідного майна або юридичну особу, яка за договором з власником утримує на балансі відповідне майно і уклала договір купівлі-продажу теплової енергії з теплогенеруючою або теплопостачальною організацією, а також договори на надання житлово-комунальних послуг з кінцевими споживачами.
Відповідно до п.п. 20, 21 ч.1 ст. 1 ЗУ «Про теплопостачання» суб'єктами відносин у сфері теплопостачання є фізичні та юридичні особи незалежно від організаційно-правових форм та форми власності, які здійснюють виробництво, транспортування, постачання теплової енергії, теплосервісні організації, споживачі, органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування. Теплова енергія - товарна продукція, що виробляється на об'єктах сфери теплопостачання для опалення, підігріву питної води, інших господарських і технологічних потреб споживачів, призначена для купівлі-продажу.
У відповідності до ст. 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
З огляду на зазначені положення законодавства та встановлені обставини справи, суд вважає, що відповідач за укладеним між сторонами договором № 6808 від 28.10.09 року є постачальником (продавцем) теплової енергії, як різновиду товару, а не виконавцем житлово-комунальних послуг, та в силу ст. 712 ЦК України між сторонами виникли відносини, що виникають з договору поставки.
Отже, на думку суду, позивач в обгрунтування своїх вимог помилково застосовує норми Закону України «Про житлово-комунальні послуги» до спірних правовідносин.
Відповідно до ст. 33 ГПК України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.
Згідно із ст. 34 ГПК України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Відповідно до ст.43 ГПК України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.
Позивачем не надано суду докази та належним чином не доведено правомірність позовних вимог про визнання договору № 6808 від 28.10.09 року купівлі-продажу теплової енергії в гарячій воді недійсним.
Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для визнання вищезазначеного договору недійсним, у зв'язку з чим позовні вимоги є безпідставними, необґрунтованими, документально недоведеними, тому в задоволенні позову слід відмовити.
Витрати по сплаті держмита та на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу підлягають віднесенню на позивача.
Керуючись ст.ст.11, 203, 204, 215, 626, 627, 638, 712 ЦК України, ст. 173, 179, 180, 181, 207, 275 ГК України, п.п. 20, 21 ч.1 ст. 1 ЗУ «Про теплопостачання», ст.ст.33, 34, 43, 44, 49, 82-85 ГПК України, - < Текст >
В позові - відмовити.
Суддя (підпис< Текст > Ковальчук Л.В.
Повне рішення складено 13.12.11 р.