Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,
тел. приймальня (057) 705-14-50, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41
"07" грудня 2011 р. Справа № 5023/7887/11
вх. № 7887/11
Колегія суддів господарського суду в складі:
Головуючий суддя Жигалкін І.П.
суддя Тихий П.В.
суддя Присяжнюк О.О.
при секретарі судового засідання Бережанова Ю.Ю.
за участю представників сторін:
позивача - ОСОБА_1 (дов. № б/н від 26.09.2011 р.)
1. відповідача - ОСОБА_2 (дов. № 06-1/1649 від 04.07.2011 р.)
2. відповідача - ОСОБА_3 (дов. № б/н від 05.10.2011 р.)
за позовом Акціонерного товариства "Телемовна компанія А/ТВК", м. Харків
до 1. Публічного акціонерного товариства "Акціонерний комерційний банк "Базис", м. Харків,
2. Приватного підприємства "Тріада-Буд", м. Харків
про визнання недійсним договору
АТ «Телемовна компанія А/ТВК» (надалі за текстом - Позивач), звернувся до господарського суду Харківської області з позовною заявою про (а) визнання недійсним договору № К-3 купівлі продажу цінних паперів від 16.02.2007 року укладеного між Позивачем та АКБ «Базис» (надалі за текстом - 1. Відповідач) від свого імені і за рахунок ПП «Тріада-Буд» (надалі за текстом - 2. Відповідач); (б) застосування наслідків недійсності правочинну шляхом зобов'язання 2. Відповідача повернути Позивачу акції АТ ТРК «Право А/ТВК» в кількості 1 130 штук номінальною вартістю 11 300,00 грн.
Разом з позовною заявою від Позивача до суду надійшла заява про забезпечення позову шляхом накладення арешту на акції прості іменні бездокументарної форми номінальної вартістю одної акції 10,00 грн., кількістю 1 130 штук, загальною номінальною вартістю 11 300,00 грн., емітентом яких є акціонерне товариство телерадіокомпанія «Право А/ТВК» код ЄДРПОУ 22722874 в тому числі: зберігачу - 1. Відповідачу (61002, м. Харків, вул. Сумська, буд. 88, код ЄДРПОУ 19358916) заборонити вчиняти будь-які дії, пов'язані з обслуговуванням обігу всіх акцій, емітентом яких є AT ТРК «Право А/ТВК» (ідентифік. код 22722874), в тому числі вчиняти будь-які облікові операції з акціями акціонерного товариства телерадіокомпанія «Право А/ТВК», що призводять до зміни власника або передачі хоча б однієї із правомочності власника, в тому числі операції зарахування, списання, переказу, переміщення цінних паперів, на всіх рахунках у цінних паперах, відкритих у 1. Відповідача; депозитарію - Відкритому акціонерному товариству «МФС» (адреса: 01032, м. Київ, вул. Вєтрова, 7-б, код ЄДРПОУ 24917996) заборонити вчиняти будь-які дії пов'язані з обслуговуванням обігу всіх акцій, емітентом яких є акціонерне товариство телерадіокомпанія «Право А/ТВК» (ідентифік. код 22722874), в тому числі із зарахуванням, списанням, переказом, переміщенням цих цінних паперів, із матеріалізацією всіх акцій. Департаменту державної реєстрації юридичних осіб і фізичних осіб - підприємців Харківської міської ради (61068, м. Харків, просп. Московський, 96-а) заборонити здійснювати буд-які дії пов'язані із реєстрацією та перереєстрацією змін до статуту AT ТРК «Право А/ТВК» код ЄДРПОУ 22722874 а також будь-яких дій, пов'язаних із заміною директора або будь-яких інших органів товариства.
Зазначена заява була задоволена судом 26 вересня 2011 року, оскільки у разі здійснення Відповідачами дій щодо відчуження цінних паперів - простих акцій іменних, бездокументарної форми випуску, емітентом яких є AT ТРК «Право А/ТВК» код ЄДРПОУ 22722874, номінальною вартістю одного цінного паперу - 10,00 (десять) грн. 00 коп., кількістю 1 130 (одна тисяча тридцять) шт., загальною вартістю 11300,00 грн. (одинадцять тисяч триста грн.. 00 коп.) право власності на які перейшли за спірним договором купівлі-продажу, на користь третіх осіб може зробити неможливим виконання рішення у даній справі.
Крім того, суд виходив з того, що відповідно до постанови Пленуму Верховного суду України від 22.12.2006 N 9 забезпечення позову - це сукупність процесуальних дій, які гарантують виконання рішення суду в разі задоволення позовних вимог. Точне і неухильне додержання судами України норм чинного законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову є необхідною умовою здійснення завдань судочинства, які полягають у справедливому, неупередженому та своєчасному розгляді й вирішенні справ із метою захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд з урахуванням доказів, наданих Позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчився, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з'ясував обсяг позовних вимог, дані про особи Відповідачів та Позивача, а також відповідність виду та способу забезпечення позову, який просить застосувати Позивач, позовним вимогам.
Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд взяв до уваги інтереси не тільки Позивача, а й інших осіб, права яких можуть бути порушені у зв'язку із застосуванням відповідних заходів (п. 4 зазначеної Постанови).
Вжиті заходи забезпечення позову мали тимчасовий характер і діють до виконання рішення суду, яким закінчується розгляд справи по суті. Зважаючи на це, суд при задоволенні позову не вправі скасовувати вжиті заходи до виконання рішення або зміни способу його виконання, за винятком випадків, коли потреба в забезпеченні позову з тих чи інших причин відпала або змінились обставини, що зумовили його застосування (п. 10 Постанови).
За Роз'ясненням Вищого арбітражного суду України № 02-5/611 від 23.08.94 «Про деякі питання практики застосування заходів до забезпечення позову» відповідно до статті 66 Господарського процесуального Кодексу України (далі -ГПК) заходи до забезпечення позову застосовуються господарським судом за заявою сторони, прокурора чи його заступника, який подав позов, або з ініціативи господарського суду як гарантія реального виконання рішення суду. Крім того слід зазначити, що перелік осіб, які вправі порушувати питання про забезпечення позову, наведений у ст. 66 ГПК, є вичерпним.
Також, забезпечення позову як засіб запобігання можливим порушенням майнових прав чи охоронюваних законом інтересів юридичної або фізичної особи може застосовуватись як за основним, так і за зустрічним позовом на будь-якій стадії процесу, включаючи перегляд рішення, ухвали, постанови (в подальшому - рішення) в апеляційному або у касаційному порядку.
Суд зазначає, що умовою застосування заходів до забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення, що майно (в тому числі грошові суми, цінні папери тощо), яке є у відповідача на момент пред'явлення позову до нього, може зникнути, зменшитись за кількістю або погіршитись за якістю на момент виконання рішення. Отже найдоцільніше вирішувати питання забезпечення позову на стадії попередньої підготовки справи до розгляду (ст. 65 ГПК).
Також відповідно до Інформаційного листа Вищого господарського суду України від 12.12.2006 N 01-8/2776 «Про деякі питання практики забезпечення позову» при вирішенні питання про забезпечення позову господарський суд здійснив оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв'язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, спроможність такого заходу забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення господарського суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв'язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу (п. 1.1.), а адекватність заходу до забезпечення позову, що застосовується господарським судом, визначилось його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності була здійснена господарським судом, зокрема, з урахуванням співвідношення права (інтересу), про захист яких просить заявник, з вартістю майна, на яке вимагається накладення арешту та майнових наслідків заборони відповідачеві вчиняти певні дії (п. 2.).
Крім того, враховуючи заявлені позовні вимоги, особливості правової природи без документарних цінних паперів, порядку набуття, здійснення та реалізації права на останні, особливості організаційно-правової форми Позивача та Відповідача і особливості виду юридичної особи першого, механізму набуття прав на без документарні цінні папери через юридичну конструкцію договору комісії за участю першого Відповідача, суд заяву Позивача про забезпечення позову задовольнив.
18 жовтня 2011 року та 22 листопада 2011 року через канцелярію суду 1. Відповідач надав заяву про застосування строків позовної давності по цій справі та просив відмовити у задоволенні позову.
19 жовтня 2011 року генеральним директором АТ «ТРК» Право А/ТВК» та 02 грудня 2011 року представником вказаної особи були подані заяви про вступ у справі третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача. У задоволенні вказаної заяви судом було відмовлено оскільки треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, можуть вступити у справу на стороні позивача або відповідача до прийняття рішення господарським судом, якщо рішення з господарського спору може вплинути на їх права або обов'язки щодо однієї з сторін. Їх може бути залучено до участі у справі також за клопотанням сторін, прокурора або з ініціативи господарського суду (ст. 27 ГПК України). Судом було встановлено, що рішення з господарського спору не буде впливати на права або обов'язки заявника.
1 листопада 2011 року Позивачем через канцелярію суду була подана скарга про визнання незаконними дій державної виконавчої служби та скасування постанови про відмову у відкритті виконавчого провадження. Судом, у задоволенні зазначеної скарги було відмовлено ухвалою господарського суду від 22 листопада 2011 року з підстав визначених в останній.
22 листопада від 2. Відповідача надійшло клопотання про здійснення фіксації судового процесу звукозаписувальним технічним засобом. Зазначене клопотання було задоволено судом.
У судовому засіданні 22 листопада 2011 року та 02 грудня 2011 року представником 2. Відповідача було подано заяви про відвід судді, відповідно до яких були винесені ухвали якими у задоволенні останніх було відмовлено. У цьому ж судовому засіданні 22 листопада 2011 року цим же представником 2. Відповідача була подана ще одна заява про відвід судді.
22 листопада представником 2. Відповідача було подано заяву про призначення колегіального розгляду справи у задоволенні цієї заяви ухвалою суду було відмовлено ухвалою від 22 листопада 2011 року.
24 листопада 2011 року ухвалою суду було призначено колегію суддів для розгляду справи. Розпорядженням заступника голови Господарського суду Харківської області Хотенця П.В. була сформована колегія суддів у складі: головуючого судді Жигалкіна І.П., суддів Тихого П.В. та Присяжнюка О.О.
02 грудня 2011 року від АТ «ТРК «Право А/ТВК» надійшла заява про скасування заходів забезпечення позову, які були вжиті ухвалою суду від 26.09.2011 року по справі № 5023/7887/11.
Також надійшла заява про залучення до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - АТ «ТРК» Право А/ТВК».
02 грудня 2011 року представником 2. Відповідача було подано дві заяви про відвід колегії суддів та про відвід судді Жигалкіна І.П. У задоволенні відповідних заяв також було відмовлено виходячи з наступного.
Статтею 20 ГПК України визначено перелік обставин, які можуть бути підставою для відводу судді. Зокрема, суддя не може брати участі в розгляді справи і підлягає відводу (самовідводу), якщо він є родичем осіб, які беруть участь в судовому процесі, якщо було порушено порядок визначення судді для розгляду справи, встановлений частиною 2-1 цього Кодексу, або якщо буде встановлено інші обставини, що викликають сумніви у його неупередженості. Відвід повинен бути мотивованим та обґрунтованим.
Наведені ж доводи про відвід колегії суддів по даній справі свідчать про відсутність підстав для даного відводу. Із вимог процесуального законодавства випливає, що відвід повинен бути мотивований та обґрунтований. Це, зокрема, означає, що відвід повинен бути підтверджений фактичними обставинами та ґрунтуватися на певних конкретних доказах. Наданий же до суду відвід ґрунтується виключно на припущеннях, оскільки не наведено жодної конкретної обставини для відводу колегії суддів в розумінні статті 20 ГПК України.
У роз'ясненні президії Вищого арбітражного суду України від 02.12.1992 № 01-6/1444 «Про практику застосування статті 90 Господарського процесуального кодексу України» (п. 12), зазначено, що згідно з частиною третьою статті 22 ГПК сторони зобов'язані добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами, виявляти взаємну повагу до прав і охоронюваних законом інтересів другої сторони, вживати заходів до всебічного, повного та об'єктивного дослідження всіх обставин справи.
Отже, недопустимими є дії деяких сторін, третіх осіб у справах, спрямовані на зловживання своїми процесуальними правами. Такі дії можуть полягати у заявлені численних безпідставних відводів суддям, нез'явленні представників учасників судового процесу в судові засідання без поважних причин та без повідомлення причин, поданні не заснованих на законі клопотань про вчинення судом процесуальних дій, поданні зустрічних позовів без дотримання вимог ГПК України, одночасному оскарженні судових рішень в апеляційному і в касаційному порядку, поданні апеляційних та касаційних скарг на судові акти, які не можуть бути оскаржені, тощо.
Подібна практика, спрямована на умисне затягування судового процесу, порушує права інших учасників судового процесу та суперечить вимогам статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, учасником якої є Україна, стосовно права кожного на розгляд його справи судом упродовж розумного строку.
При цьому під затягуванням судового процесу розуміються дії або бездіяльність учасника судового процесу, спрямовані на: неможливість початку розгляду судом порушеної провадженням справи; неможливість прийняття судом рішення в даному судовому засіданні; створення інших перешкод у вирішенні спору по суті з метою недосягнення результатів такого вирішення протягом установлених законом процесуальних строків.
Відтак у будь-яких випадках зловживання процесуальними правами господарським судам належить реагувати на відповідні порушення у спосіб, передбачений статтею 90 ГПК, - шляхом винесення окремих ухвал, а за наявності підстав також і надіслання повідомлень органам внутрішніх справ чи прокуратури.
У роз'ясненні президії Вищого арбітражного суду України від 18.09.1997 № 02-5/289 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України» (з подальшими змінами) (підпункт 1.2 п. 1) згідно з частиною третьою статті 22 ГПК України сторони (так само як і інші учасники судового процесу) зобов'язані добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами, виявляти взаємну повагу до прав і охоронюваних законом інтересів другої сторони, вживати заходів до всебічного, повного та об'єктивного дослідження всіх обставин справи. Тому слід розцінювати як зловживання учасником судового процесу своїми процесуальними правами, зокрема, подання ним другої і наступних заяв про відвід судді (суддів) господарських судів з одних і тих самих підстав (у тому числі з викладенням відповідної заяви в іншій стилістичній формі), або, хоча й з інших підстав, ніж у первісній заяві, але з таких, що з урахуванням обставин справи були або мали бути відомі заявникові під час подання ним первісної заяви, і, отже, повинні були зазначатися саме в ній.
У зазначених випадках суд не позбавлений права і можливості продовжити розгляд справи, в якій заявлено повторний або наступний відвід, у тому ж судовому засіданні (аж до розгляду справи по суті) з обов'язковим зазначенням про це в судовому рішенні та з наведенням у ньому відповідних мотивів. Водночас заява (клопотання) про відвід, яка в зв'язку з наведеним не передавалася для вирішення в порядку частини п'ятої статті 20 ГПК України, приєднується до матеріалів справи.
Вирішення питань про застосування чинного законодавства є виключним правом судді, в провадженні якого знаходиться справа. При цьому результат вирішення вказаних питань не може свідчити про упереджене ставлення судді відповідно до позивача чи відповідача, інших учасників судового процесу, оскільки наявність чи відсутність підстав для відводу судді не може ставиться в залежність від результату застосування судом норм чинного законодавства.
Крім того, відповідно до ст. 43 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили. При цьому втручання у здійснення правосуддя, вплив на суд або суддів у будь-який спосіб забороняється законом. У разі ж незгоди з винесеним по справі рішенням чи ухвалою, сторона по справі не позбавлена можливості оскаржити постановлене по справі рішення чи ухвалу у порядку і строки, визначені чинним процесуальним законом.
Зазначені вище обставини свідчать, що підстави для відводу колегії суддів та головуючого судді у складі: головуючий суддя Жигалкін І.П., судді Тихий П.В. , Присяжнюк О.О. по справі № 5023/7887/11 відсутні, в зв'язку з чим в задоволенні заяви 2. Відповідача про відвід колегії суддів та головуючого судді було відмовлено.
02 грудня 2011 року та 07 грудня 20011 року представником 2. Відповідача були подані клопотання про проведення в залі судового засідання відеозапису із застосуванням стаціонарної апаратури та транслювання судового засідання по телебаченню. У задоволенні цих клопотань колегією суддів було відмовлено виходячи з наступних положень законодавства.
Відповідно до ст. 81-1 ГПК України у судовому засіданні, а також про огляд і дослідження письмових або речових доказів у місці їх знаходження складається протокол. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, мають право знайомитися з протоколами і протягом п'яти днів після їх підписання подавати письмові зауваження з приводу допущених у протоколах неправильностей або неповноти протоколу. Зауваження на протоколи у всіх випадках долучаються до матеріалів справи. На вимогу хоча б одного учасника судового процесу у суді першої чи апеляційної інстанції при розгляді справи по суті або за ініціативою суду здійснюється фіксування судового процесу з допомогою звукозаписувального технічного засобу.У випадку неявки у судове засідання всіх учасників судового процесу фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Також відповідно до ч. 2 ст. 11 Закону України «Про судоустрій та статус суддів» від 7 липня 2010 року N 2453-VI розгляд справ у судах відбувається відкрито, крім випадків, установлених процесуальним законом. Учасники судового процесу та інші особи, присутні на відкритому судовому засіданні, можуть використовувати портативні аудіотехнічні засоби. Проведення в залі судового засідання фото - і кінозйомки, відеозапису, а також транслювання судового засідання допускається за рішенням суду.
Представник Позивача проти клопотання 2. Відповідача про залучення до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - АТ «ТРК «Право А/ТВК» заперечував.
Представник 1. Відповідача клопотання 2. Відповідача залучення до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - АТ «ТРК «Право А/ТВК» підтримував.
Статтею 27 Господарського процесуального кодексу України (надалі - ГПК України) передбачено, що треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, можуть вступити у справу на стороні позивача або відповідача до прийняття рішення господарським судом, якщо рішення з господарського спору може вплинути на їх права або обов'язки щодо однієї з сторін. Їх може бути залучено до участі у справі також за клопотанням сторін, прокурора або ініціативи господарського суду.
У судовому засіданні 02 грудня 2011 року головуючий суддя визначив порядок розгляду справи по суті.
Представник Позивача у судовому засіданні позовні вимоги підтримував в повному обсязі та просив суд задовольнити їх.
Представник 1. Відповідача у судовому засіданні проти позовних вимог заперечував та просив суд відмовити у їх задоволенні в повному обсязі.
Представник 2. Відповідача у судовому засіданні проти позовних вимог заперечував та просив суд відмовити у їх задоволенні в повному обсязі.
02 грудня 2011 року у судовому засіданні оголошено, що заяву АТ «ТРК «Право А/ТВК» про скасування заходів забезпечення позову розглянути у наступному судовому засіданні та оголошено перерву до 07 грудня 2011 року до 11 годин 00 хвилин.
07 грудня 2011 року судове засідання продовжено у тому ж складі.
Судова колегія встановлює, що вирішення спору по суті закінчується винесенням процесуального документа.
Судом виконано процесуальний обов'язок щодо повідомлення учасників процесу про дату, час та місце розгляду справи відповідно до вимог пункту 3.5.11 Інструкції з діловодства в господарських судах України, затвердженої наказом Вищого господарського суду України від 10.12.2002 р. № 75 (з подальшими змінами), а тому суд вважає можливим розглядати справу за наявними в ній матеріалами, як це передбачено ст. 75 ГПК України.
Особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце її розгляду судом, якщо ухвалу про порушення провадження у справі надіслано за поштовою адресою, зазначеною в позовній заяві (роз'яснення Президії Вищого Арбітражного суду України від 18.09.97 № 02 - 5/289 із змінами «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України»).
Крім того, в інформаційному листі Вищого господарського суду України від 14.08.2007р. № 01-8/675 «Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у першому півріччі 2007 року» (п. 15) зазначено, що відповідно до пункту 2 частини другої ст. 54 ГПК України позовна заява повинна містити, зокрема, місцезнаходження сторін (для юридичних осіб).
У пункті 11 інформаційного листа Вищого господарського суду України від 15.03.2007р. N 01-8/123 «Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2006 році» зазначено, що до повноважень господарських судів не віднесено установлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб - учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому відповідні процесуальні документи надсилаються господарським судом згідно з поштовими реквізитами учасників судового процесу, наявними в матеріалах справи.
Водночас законодавство України, в тому числі ГПК України, не зобов'язує й сторону у справі, зокрема позивача, з'ясовувати фактичне місцезнаходження іншої сторони (сторін) у справі (якщо воно не співпадає з її місцезнаходженням, визначеним згідно із статтею 93 Цивільного кодексу України (надалі - ЦК України) та зазначати таке фактичне місцезнаходження в позовній заяві чи інших процесуальних документах.
В разі коли фактичне місцезнаходження юридичної особи - учасника судового процесу з якихось причин не відповідає її місцезнаходженню, визначеному згідно з законом, і дана особа своєчасно не довела про це до відома господарського суду, інших учасників процесу, то всі процесуальні наслідки такої невідповідності покладаються на цю юридичну особу.
Беручи до уваги, що відповідно до статті 33 ГПК України обов'язок доказування і подання доказів покладено на сторони, суд згідно за статтею 75 ГПК України розглядає справу за наявними матеріалами.
Враховуючи те, що норми ст. 38 ГПК України, щодо витребування у сторін документи і матеріали, які необхідні для вирішення спору, кореспондуються з диспозитивним правом сторін подавати докази, а п. 4 ч. 3 ст. 129 Конституції України визначає одним з принципів судочинства свободу в наданні сторонами суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, суд вважає, що господарським судом, в межах наданих ним повноважень, створені належні умови для надання сторонами доказів та здійснені всі необхідні дії щодо витребування додаткових доказів, та вважає за можливе розглянути справу за наявними у ній та додатково поданими на вимогу суду матеріалами та документами.
З'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, заслухавши представників сторін, всебічно і повно дослідивши матеріали справи, суд встановив наступне.
16.02.07 р. між Позивачем (продавець) та 1. Відповідачем (покупець), який діяв від свого імені і за рахунок 2. Відповідача (комітент) на підставі договору комісії № К-1 від 14.02.07 р., був укладений договір № К-3 купівлі-продажу цінних паперів (надалі -договір), за яким продавець зобов'язався продати, а покупець оплатити 11300,00 грн. за цінні папери: прості іменні акції в бездокументарній формі, емітентом яких є АТ ТРК «Право А/ТВК», номінальною вартістю 10,00 грн. в кількості 1130 шт.
Згідно п. 2.1 договору покупець зобов'язується у строк по 01.07.07 р. оплатити 100% суми, вказаної в п. 1.3 даного договору шляхом перерахування грошових коштів на рахунок продавця.
Відповідно до п. 3.2 договору продавець зобов'язується протягом 2-х банківських днів з моменту підписання даного договору забезпечити передачу (поставку) цінних паперів зі свого рахунку в цінних паперах на рахунок в цінних паперах комітента.
Покупець на час укладання договору діяв на підставі ліцензії Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку серії АБ №323036 від 09.12.05 р. на професійну діяльність на ринку цінних паперів: діяльність по випуску та обігу цінних паперів; депозитарна діяльність зберігача цінних паперів; діяльність щодо ведення власного реєстру власників іменних цінних паперів зі строком дії з 15.10.04 р. по 15.10.07 р.
16.02.07 р. між 2. Відповідачем (комітент) та 1. Відповідачем (комісіонер) був укладений договір комісії №К-1 (надалі - договір комісії), за яким комісіонер зобов'язується по дорученню комітента за винагороду здійснити посередницькі послуги по покупці цінних паперів від свого імені і за рахунок комітента.
В п. 1.3 договору комісії наведений опис цінних паперів: прості іменні акції у бездокументарній формі, емітентом яких є АТ ТРК «Право А/ТВК», номінальною вартістю 10,00 грн. в кількості 2496 шт., а всього на загальні суму 24960,00 грн.
Згідно п. 1.5 договору комісії цінні папери, куплені комісіонером від свого імені і за рахунок комітента, є власністю комітента, з моменту зарахування їх на рахунок у цінних паперах у зберігача і підтверджується випискою з цього рахунку.
06.12.07р. сторонами договору комісії підписані без зауважень звіт про виконання договору комісії та акт здачі-приймання виконаних робіт за договором комісії.
Платіжним дорученням № 2516996 від 06.12.07 р. Відповідач перерахував Позивачу грошові кошти в сумі 11300,00 грн. за прості іменні акції ВАТ ТРК «Право А/ТВК», розміщені в дипозитарії, згідно договору №К-3 від 16.02.07 р.
В обґрунтування своїх позовних вимог Позивач зазначає, що договір купівлі-продажу цінних паперів № К-3 від 16.02.2007 р. був укладений між ним та 1. Відповідачем з порушенням вимог чинного законодавства, а тому на підставі ст. ст. 203, 215, 216 ЦК України він підлягає визнанню недійсним.
Позивач вважає, що підставами для визнання вказаного договору недійсним є наступні обставини: (а) рішення про укладення договору купівлі-продажу цінних паперів було прийнято без погодження з вищим органом позивача - загальними зборами акціонерів; (б) 1. Відповідач станом на дату подання позову не виконав свої зобов'язання за спірним договором та не оплатив їх вартість Позивачеві; (в) порушення прав акціонерів, передбачених ст. 21 Закону України «Про господарські товариства»; (г) перед укладенням спірного договору Позивач не звернувся до інших акціонерів з повідомленням про свій намір укласти спірний договір з третіми особами, які не є акціонерами АТ ТРК «Право А/ТВК», чим порушив їх переважне право на придбання цих цінних паперів у останніх.
Дослідивши матеріали справи, вислухавши пояснення представників сторін, повністю, всесторонньо, за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом, оцінивши надані сторонами докази та надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам справи з урахуванням фактичних та правових підстав позовних вимог учасників судового процесу, користуючись принципом об'єктивної істини, принципами добросовісності, розумності та справедливості колегія суддів суд вважає, що позовні вимоги Позивача не підлягають задоволенню, виходячи з наступного.
Відповідно до ст. 1 ГПК України, підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності, мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених ГПК України заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням. У випадках, передбачених законодавчими актами України, до господарського суду мають право також звертатися державні та інші органи, фізичні особи, що не є суб'єктами підприємницької діяльності (ч. 2 ст. 1 ГПК України).
Згідно п. 4 ст. 12 ГПК України, справи, що виникають з корпоративних відносин у спорах між господарським товариством та його учасником (засновником, акціонером), у тому числі учасником, який вибув, а також між учасниками (засновниками, акціонерами) господарських товариств, що пов'язані із створенням, діяльністю, управлінням та припиненням діяльності цього товариства, крім трудових спорів підвідомчі господарським судам.
При цьому, справи у спорах між господарським товариством та його учасником (засновником, акціонером), у тому числі учасником, який вибув, а також між учасниками (засновниками, акціонерами) господарського товариства, що пов'язані із створенням, діяльністю, управлінням та припиненням діяльності цього товариства, розглядаються господарським судом за місцезнаходженням господарського товариства згідно з Єдиним державним реєстром юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців (ч. 6 ст. 16 ГПК України).
Закон також наголошує на тому, що являють собою корпоративні права. Так, стаття 167 ГК України від 16 січня 2003 року N 436-IV містить легальне визначення корпоративних прав, відповідно до якої останні - це права особи, частка якої визначається у статутному фонді (майні) господарської організації, що включають правомочності на участь цієї особи в управлінні господарською організацією, отримання певної частки прибутку (дивідендів) даної організації та активів у разі ліквідації останньої відповідно до закону, а також інші правомочності, передбачені законом та статутними документами. Таке визначення корпоративних прав знаходить своє відбиття й у ч. 1 п. 8 ст. 2 Закону України «Про акціонерні товариства» від 17 вересня 2008 року N 514-VI (надалі - Закон про АТ).
Згідно до п. 6 Постанови пленуму Верховного суду України від 24.10.2008 N 13 «Про практику розгляду судами корпоративних спорів» усі спори між господарським товариством та його учасником (засновником, акціонером), у тому числі учасником, який вибув, а також між учасниками (засновниками, акціонерами) господарських товариств, пов'язані зі здійсненням ними корпоративних прав та виконанням обов'язків учасника господарського товариства, на підставі пункту 4 частини першої статті 12 ГПК підвідомчі (підсудні) господарським судам незалежно від суб'єктного складу учасників спору. А за п. 10 цієї ж Постанови судам при вирішенні корпоративних спорів необхідно звернути увагу на неможливість застосування таких способів захисту прав та законних інтересів осіб, не передбачених чинним законодавством, зокрема статтею 16 ЦК та статтею 20 ГК, та не випливають із положень законодавства.
Статтею 15 ЦК України від 16 січня 2003 року N 435-IV закріплено право кожної особи на захист свого права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, а також права на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу у спосіб, передбачений чинним законодавством (ч. 1 ст. 16 ЦК України). В свою чергу відповідно до ст. 20 ГК України, як спеціального закону по відношенню до ЦК України, кожний суб'єкт господарювання має право на захист своїх прав і законних інтересів. Права та законні інтереси зазначених суб'єктів захищаються шляхом відшкодування збитків.
Відповідно до ст. 80 ЦК України юридичною особою є організація, створена і зареєстрована у встановленому законом порядку. Юридична особа наділяється цивільною правоздатністю і дієздатністю, може бути позивачем та відповідачем у суді. Юридична особа може бути створена шляхом об'єднання осіб та (або) майна (ст. 80 ЦК України). Юридичні особи можуть створюватися у формі товариств, установ та в інших формах, встановлених законом. Товариством є організація, створена шляхом об'єднання осіб (учасників), які мають право участі у цьому товаристві. Товариства поділяються на підприємницькі та непідприємницькі (ст. 83 ЦК України). Товариства, які здійснюють підприємницьку діяльність (ст. 84 ЦК України) з метою одержання прибутку та наступного його розподілу між учасниками (підприємницькі товариства), можуть бути створені лише як господарські товариства (повне товариство, командитне товариство, товариство з обмеженою або додатковою відповідальністю, акціонерне товариство) або виробничі кооперативи. Кореспондуючі норми з цього приводу також визначені ст. 55 та іншими нормами ГК України.
Колегія суддів зазначає, що відповідно до положень діючого цивільного та господарського законодавства господарським товариством є юридична особа, статутний (складений) капітал якої поділений на частки між учасниками. Господарські товариства можуть бути створені у формі повного товариства, командитного товариства, товариства з обмеженою або додатковою відповідальністю, акціонерного товариства (ст. 113 ЦК України). Зазначені положення також знаходять своє відбиття й у ст.ст. 79 та 80 ГК України і ст. 1 Закону України «Про господарські товариства» від 19 вересня 1991 року N 1576-XII (надалі - Закон) та ст. 25 Закону про АТ.
Нормою закону, сьогодні чітко визначено те, що господарське товариство є власником: 1) майна, переданого йому учасниками товариства у власність як вклад до статутного (складеного) капіталу; 2) продукції, виробленої товариством у результаті господарської діяльності; 3) одержаних доходів; 4) іншого майна, набутого на підставах, що не заборонені законом. Вкладом до статутного (складеного) капіталу господарського товариства можуть бути гроші, цінні папери, інші речі або майнові чи інші відчужувані права, що мають грошову оцінку, якщо інше не встановлено законом. Грошова оцінка вкладу учасника господарського товариства здійснюється за згодою учасників товариства, а у випадках, встановлених законом, вона підлягає незалежній експертній перевірці (ст. 115 ЦК України).
Учасники господарського товариства мають право, за ст. 116 ЦК України, у порядку, встановленому установчим документом товариства та законом: 1) брати участь в управлінні товариством у порядку, визначеному в установчому документі, крім випадків, встановлених законом; 2) брати участь у розподілі прибутку товариства і одержувати його частину (дивіденди); 3) вийти у встановленому порядку з товариства; 4) здійснити відчуження часток у статутному (складеному) капіталі товариства, цінних паперів, що засвідчують участь у товаристві, у порядку, встановленому законом; 5) одержувати інформацію про діяльність товариства у порядку, встановленому установчим документом. Учасники господарського товариства можуть також мати інші права, встановлені установчим документом товариства та законом. Майже тотожними за змістом є й положення ст. 88 ГК України і ст. 10 Закону та ст. 25 Закону про АТ відносно прав акціонерів власників акцій.
Відповідно до ст. 117 ЦК України учасники господарського товариства зобов'язані: 1) додержуватися установчого документа товариства та виконувати рішення загальних зборів; 2) виконувати свої зобов'язання перед товариством, у тому числі ті, що пов'язані з майновою участю, а також робити вклади (оплачувати акції) у розмірі, в порядку та засобами, що передбачені установчим документом; 3) не розголошувати комерційну таємницю та конфіденційну інформацію про діяльність товариства. Учасники господарського товариства можуть також мати інші обов'язки, встановлені установчим документом товариства та законом.
Відповідно до ст. 24 Закону, загальна номінальна вартість випущених акцій становить статутний (складений) капітал акціонерного товариства, легальне визначення якого міститься у ст. 152 ЦК України, який не може бути менше суми, еквівалентної 1250 мінімальним заробітним платам, виходячи із ставки мінімальної заробітної плати діючої на момент створення акціонерного товариства. Ця норма Закону кореспондується зі ст. 14 Закону про АТ який визначає порядок створення, діяльності, припинення, виділу акціонерних товариств, їх правовий статус, права та обов'язки акціонерів.
Пленум Верховного Суду України в п. 7 Постанови від 06.11.2009р.N9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» роз'яснив, що правочин може бути визнаний недійсним лише з підстав, визначених законом, та із застосуванням наслідків недійсності, передбачених законом. При цьому суд повинен встановити наявність тих обставин з якими закон пов'язує настання певних юридичних наслідків.
Відповідно до змісту ст. 362 ЦК України у разі продажу частки у праві спільної часткової власності співвласник має переважне право перед іншими особами на її купівлю за ціною, оголошеною для продажу, та на інших рівних умовах, крім випадку продажу з публічних торгів. Продавець частки у праві спільної часткової власності зобов'язаний письмово повідомити інших співвласників про намір продати свою частку, вказавши ціну та інші умови, на яких він її продає.
Якщо інші співвласники відмовилися від здійснення переважного права купівлі чи не здійснять цього права щодо нерухомого майна протягом одного місяця, а щодо рухомого майна - протягом десяти днів від дня отримання ними повідомлення, продавець має право продати свою частку іншій особі. Якщо бажання придбати частку у праві спільної часткової власності виявили кілька співвласників, продавець має право вибору покупця. У разі продажу частки у праві спільної часткової власності з порушенням переважного права купівлі співвласник може пред'явити до суду позов про переведення на нього прав та обов'язків покупця. Одночасно позивач зобов'язаний внести на депозитний рахунок суду грошову суму, яку за договором повинен сплатити покупець. Передача співвласником свого переважного права купівлі частки у праві спільної часткової власності іншій особі не допускається.
Частка у праві спільної часткової власності переходить до набувача за договором з моменту укладення договору, якщо інше не встановлено домовленістю сторін (ст. 363 ЦК України). Частка у праві спільної часткової власності за договором, який підлягає нотаріальному посвідченню та (або) державній реєстрації, переходить до набувача відповідно до статті 334 ЦК України.
Разом з тим, колегія суддів зауважує, що визнання договору недійсним згідно ст.ст. 15, 16 ЦК України, ст. 20 ГК України є окремим способом захисту права. Це означає, що умовами для застосування цього способу є також наявність порушення права Позивача спірним договором та можливість відновлення цього права в результаті визнання договору недійсним та/або застосування наслідків недійсності правочину.
Отже, умовами необхідними для визнання договору купівлі-продажу цінних паперів від 16.02.2007 р. недійсним є такі. По-перше, це встановлення обставин, визначених ст. 203 ЦК України, а саме невідповідності спірного договору вимогам закону. По-друге, встановлення порушення прав Позивача спірним договором. По-третє, це встановлення того, що результатом визнання договору недійсним (чи результатом застосування наслідків недійсності правочину) буде відновлення порушених прав Позивача.
Колегія суддів зазначає, що відповідно до Постанови Пленуму Верховного суду України від 06.11.2009 року № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» при розгляді справ про визнання правочинів недійсними суди залежно від предмета і підстав позову повинні застосовувати норми матеріального права, якими регулюються відповідні відносини, та на підставі цих норм вирішувати справи.
За п. 2 Постанови судам необхідно враховувати, що згідно із статтями 4, 10 та 203 ЦК зміст правочину не може суперечити ЦК України, іншим законам України, які приймаються відповідно до Конституції України та ЦК, міжнародним договорам, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, актам Президента України, постановам Кабінету Міністрів України, актам інших органів державної влади України, органів влади Автономної Республіки Крим у випадках і в межах, встановлених Конституцією України та законом, а також моральним засадам суспільства. Зміст правочину не повинен суперечити положенням також інших, крім актів цивільного законодавства, нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до Конституції України (статті 1, 8 Конституції України). Відповідність чи невідповідність правочину вимогам законодавства має оцінюватися судом відповідно до законодавства, яке діяло на момент вчинення правочину.
Відповідно до статей 215 та 216 ЦК України суди розглядають справи за позовами: про визнання оспорюваного правочину недійсним і застосування наслідків його недійсності, про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину (п. 5 Постанови).
Відповідно до статей 215 та 216 ЦК України вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним та про застосування наслідків його недійсності, а також вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину може бути заявлена як однією зі сторін правочину, так і іншою заінтересованою особою, права та законні інтереси якої порушено вчиненням правочину. Правочин може бути визнаний недійсним лише з підстав, визначених законом, та із застосуванням наслідків недійсності, передбачених законом.
Відповідно до частини першої статті 215 ЦК (п. 8 Постанови) підставою недійсності правочину є недодержання стороною (сторонами) вимог, які встановлені статтею 203 ЦК, саме на момент вчинення правочину. Не може бути визнаний недійсним правочин, який не вчинено.
Реституція як спосіб захисту цивільного права (частина перша статті 216 ЦК ) застосовується лише в разі наявності між сторонами укладеного договору, який є нікчемним чи який визнано недійсним. У зв'язку з цим вимога про повернення майна, переданого на виконання недійсного правочину, за правилами реституції може бути пред'явлена тільки стороні недійсного правочину (п. 10 Постанови).
Особами, які беруть участь у справі про визнання правочину недійсним, є насамперед сторони правочину (п. 26 Постанови).
У разі якщо предметом правочину є майно, яке належить особам на праві спільної часткової власності, суд на підставі статей 358, 361 та 362 ЦК України залучає до участі у справі про визнання такого правочину недійсним усіх співвласників. Якщо предметом правочину є майно, яке належить особам на праві спільної сумісної власності, інші співвласники відповідно до частини другої статті 369 ЦК України до участі у справі не залучаються, оскільки правочин щодо розпорядження спільним майном вважається вчиненим за згодою всіх співвласників. За відсутності такої згоди інші співвласники відповідно до частини четвертої статті 369 ЦК України можуть пред'явити позов про визнання такого правочину недійсним. Недотримання вимог статті 362 ЦК України у разі продажу учасником спільної часткової власності своєї частки іншій особі не є підставою для визнання правочину недійсним. Інші співвласники у цьому випадку вправі вимагати переведення на них прав і обов'язків покупця.
Судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності; сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами; кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, а тягар по доведенню цих обставин лежить на позивачеві.
Колегія суддів, зазначає, що відповідно до ч. 1 ст. 92 ЦК України, юридична особа набуває цивільних прав та обов'язків і здійснює їх через свої органи, які діють відповідно до установчих документів та закону.
Відповідно до ст. 97 ЦК України, управління товариством здійснюють його органи; органами управління товариством є загальні збори його учасників і виконавчий орган, якщо інше не встановлено законом.
Відповідно до ст. 161 ЦК України, виконавчим органом акціонерного товариства, який здійснює керівництво його поточною діяльністю, є правління або інший орган, визначений статутом; виконавчий орган вирішує всі питання діяльності акціонерного товариства, крім тих, що віднесені до компетенції загальних зборів і наглядової ради товариства. Перелік питань, які відносяться до виключної компетенції Загальних зборів акціонерів, визначається чинним законодавством України, зокрема, положеннями ЦК України та Закону України «Про господарські товариства», а також внутрішніми документами товариства, зокрема Статутом.
З аналізу норм чинного законодавства України (ст. 159 ЦК України, ст. 41 Закону України «Про господарські товариства») та відповідних положень Статуту Позивача, вбачається, що укладення цивільно-правових угод здійснюється виконавчим органом товариства в особі голови правління одноособово та не потребує погоджень з Загальними зборами акціонерів, а іншого не було доведено Позивачем по справі.
Таким чином, міркування Позивача щодо необхідності скликання вищого органу управління для укладення спірного договору купівлі-продажу цінних паперів є недоведеним з боку Позивача.
Крім того колегія суддів зазначає, що відповідно до пункту 7 частини першої статті 92 Конституції України правовий режим власності визначається виключно законом. Отже, саме законом може бути встановлений особливий порядок діяльності суб'єктів, об'єктом права власності яких є, зокрема, акції, і тільки закон може встановлювати щодо нього певні обмеження та покладати на таких суб'єктів (власників акцій) додаткові обов'язки (абзац третій підпункту 4.2 пункту 4 Рішення Конституційного Суду України від 11 травня 2005 року N 4-рп у справі N 1-11/2005).
Стаття 81 ГК України передбачає, що акціонери закритого товариства мають переважне право на придбання акцій, що продаються іншими акціонерами товариства, але законодавством не передбачено чіткого механізму реалізації акціонером закритого акціонерного товариства свого переважного права на придбання акцій у разі їх відчуження іншими акціонерами цього товариства, а іншого також не доведено Позивачем.
Разом з цим колегія суддів зазначає, що вимоги до змісту установчих документів регулюються положеннями ЦК України і ГК України. При цьому ч. 2 ст. 154 ЦК України встановлено, що статут акціонерного товариства крім відомостей, передбачених статтею 88 цього Кодексу, має містити інші відомості, передбачені законом. Перелік відомостей, що повинні містити установчі документи товариства, встановлює також стаття 4 Закону України «Про господарські товариства». Він не є вичерпним, оскільки частина п'ята цієї статті передбачає, що до установчих документів товариства можуть бути включені інші умови, які не суперечать законодавству України.
Колегія суддів зазначає, що серед таких умов може бути закріплення установчими документами закритого акціонерного товариства переважного права акціонерів цього товариства на придбання акцій, що відчужуються іншими його акціонерами (абзац 5 підпункту 4.1 пункту 4 Рішення Конституційного Суду України від 11 травня 2005 року N 4-рп у справі N 1-11/2005).
Враховуючи це та зазначене Рішення Конституційного Суду України, у статуті закритого акціонерного товариства може бути передбачено переважне право акціонерів на придбання акцій, що відчужуються, а також порядок реалізації ними цього права, який, у свою чергу, повинен відповідати вимогам законодавства, що відчужуються, а також певний порядок реалізації ними цього права, який, у свою чергу, повинен відповідати вимогам законодавства, що встановлює правила обігу цінних паперів.
Таким чином, переважне право акціонерів на придбання акцій законом поставлено у залежність від наявності відповідних положень у статутних документах товариства, яких на час укладення спірного договору Позивачем не доведено. А отже, його твердження про порушення його прав у зв'язку із укладенням спірного договору судовою колегією оцінюється як таке, що недоведене матеріалами справи.
Стосовно недотримання вимог ст. 21 Закону України «Про господарські товариства» та п. 6.3. Статуту Позивача шляхом не повідомлення ОСОБА_4 про відчуження першим цінних паперів, емітованих АТ «ТРК «Право А/ТВК» колегія суддів зазначає та наголошує на наступному.
Відповідно до ст. 4 Закону України «Про господарські товариства» акціонерне товариство, товариство з обмеженою і товариство з додатковою відповідальністю створюються і діють на підставі статуту, повне і командитне товариство - засновницького договору. Установчі документи товариства у випадках, передбачених чинним законодавством, погоджуються з Антимонопольним комітетом України.
Установчі документи повинні містити відомості про вид товариства, предмет і цілі його діяльності, склад засновників та учасників, найменування та місцезнаходження, розмір та порядок утворення статутного (складеного) капіталу, порядок розподілу прибутків та збитків, склад та компетенцію органів товариства та порядок прийняття ними рішень, включаючи перелік питань, по яких необхідна кваліфікована більшість голосів, порядок внесення змін до установчих документів та порядок ліквідації і реорганізації товариства.
Установчі документи повинні також містити відомості, передбачені статтями 37, 51, 65, 67 і 76 Закону. Відсутність зазначених відомостей в установчих документах є підставою для відмови у державній реєстрації товариства. До установчих документів можуть бути включені інші умови, що не суперечать законодавству України.
Учасники товариства мають право: а) брати участь в управлінні справами товариства в порядку, визначеному в установчих документах, за винятком випадків, передбачених цим Законом; б) брати участь у розподілі прибутку товариства та одержувати його частку (дивіденди). Право на отримання частки прибутку (дивідендів) пропорційно частці кожного з учасників мають особи, які є учасниками товариства на початок строку виплати дивідендів; в) вийти в установленому порядку з товариства; г) одержувати інформацію про діяльність товариства. На вимогу учасника товариство зобов'язане надавати йому для ознайомлення річні баланси, звіти товариства про його діяльність, протоколи зборів; д) здійснити відчуження часток у статутному (складеному) капіталі товариства, цінних паперів, що засвідчують участь у товаристві, в порядку, встановленому законом. Учасники можуть мати також інші права, передбачені законодавством і установчими документами товариства (ст. 10 Закону).
Учасники товариства зобов'язані (ст. 11 Закону): а) додержувати установчих документів товариства і виконувати рішення загальних зборів та інших органів управління товариства; б) виконувати свої зобов'язання перед товариством, в тому числі і пов'язані з майновою участю, а також вносити вклади (оплачувати акції) у розмірі, порядку та засобами, передбаченими установчими документами; в) не розголошувати комерційну таємницю та конфіденційну інформацію про діяльність товариства; г) нести інші обов'язки, якщо це передбачено цим Законом, іншим законодавством України та установчими документами.
Законодавство про господарські товариства ґрунтується на нормах, установлених Конституцією України, і складається із Цивільного кодексу України, Господарського кодексу України, цього Закону, інших нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до цих законодавчих актів (ст. 11-1 Закону).
Управління товариством здійснюють його органи, склад і порядок обрання (призначення) яких здійснюється відповідно до виду товариства (ст. 23 Закону). Посадовими особами органів управління товариства визнаються голова та члени виконавчого органу, голова ревізійної комісії, а у товариствах, де створена наглядова рада товариства, - голова та члени наглядової ради товариства. Посадові особи відповідають за заподіяну ними товариству шкоду відповідно до чинного законодавства України.
Акціонерним визнається товариство (ст. 24 Закону), яке має статутний (складений) капітал, поділений на визначену кількість акцій рівної номінальної вартості, і несе відповідальність за зобов'язаннями тільки майном товариства. Акціонери відповідають за зобов'язаннями товариства тільки в межах належних їм акцій. У випадках, передбачених статутом, акціонери, які не повністю оплатили акції, несуть відповідальність за зобов'язаннями товариства також у межах несплаченої суми.
До акціонерних товариств належать (ст. 25 Закону): відкрите акціонерне товариство, акції якого можуть розповсюджуватися шляхом відкритої підписки та купівлі-продажу на біржах; закрите акціонерне товариство, акції якого розподіляються між засновниками і не можуть розповсюджуватися шляхом підписки, купуватися та продаватися на біржі.
Акціонерне товариство має право випускати цінні папери відповідно до вимог, встановлених Державною комісією з цінних паперів та фондового ринку (ст. 27 Закону). У разі додаткового випуску акцій без реєстрації попереднього випуску акцій усі договори купівлі-продажу акцій додаткового випуску вважаються недійсними з наслідками, передбаченими частиною п'ятою статті 30 цього Закону.
Акції купуються учасниками при створенні акціонерного товариства на підставі договору з його засновниками, а при додатковому випуску акцій у зв'язку із збільшенням статутного (складеного) капіталу - з товариством (ст. 28 Закону).
Акція може бути придбана також на підставі договору з її власником або держателем за ціною, що визначається сторонами, або за ціною, що склалася на фондовому ринку, а також у порядку спадкоємства громадян чи правонаступництва юридичних осіб та з інших підстав, передбачених законодавством.
Перехід та реалізація права власності на акції здійснюються відповідно до законодавства України.
Вищим органом акціонерного товариства є загальні збори товариства (ст. 41 Закону). У загальних зборах мають право брати участь усі акціонери, незалежно від кількості та виду акцій, власниками яких вони є. Брати участь у загальних зборах з правом дорадчого голосу можуть і члени виконавчих органів, які не є акціонерами. Акціонери (їх представники), які беруть участь у загальних зборах, реєструються із зазначенням кількості голосів, яку має кожний учасник. Реєстрація акціонерів (їх представників), які прибули для участі у загальних зборах, здійснюється згідно з реєстром акціонерів у день проведення загальних зборів виконавчим органом акціонерного товариства або реєстратором на підставі укладеного з ним договору. Цей реєстр підписується головою та секретарем зборів. Реєстрація акціонерів - власників акцій на пред'явника здійснюється на підставі пред'явлення ними цих акцій (сертифікатів акцій) або виписок з рахунку у цінних паперах. Право участі у загальних зборах акціонерів мають особи, які є власниками акцій на день проведення загальних зборів (крім випадку проведення установчих зборів).
Передача акціонером своїх повноважень іншій особі здійснюється відповідно до законодавства. Довіреність на право участі та голосування на загальних зборах акціонерів може бути посвідчена реєстратором або правлінням акціонерного товариства.
До компетенції загальних зборів належить: а) визначення основних напрямів діяльності акціонерного товариства і затвердження його планів та звітів про їх виконання; б) внесення змін до статуту товариства, у тому числі зміна розміру його статутного капіталу; в) обрання і відкликання членів наглядової ради; г) утворення і відкликання виконавчого та інших органів товариства; д) затвердження річних результатів діяльності акціонерного товариства, включаючи його дочірні підприємства, затвердження звітів і висновків ревізійної комісії, порядку розподілу прибутку, строку та порядку виплати частки прибутку (дивідендів) з урахуванням вимог, передбачених цим та іншими законами, визначення порядку покриття збитків; е) створення, реорганізація та ліквідація дочірніх підприємств, філій та представництв, затвердження їх статутів та положень; є) винесення рішень про притягнення до майнової відповідальності посадових осіб органів управління товариства; ж) затвердження правил процедури та інших внутрішніх документів товариства, визначення організаційної структури товариства; з) вирішення питання про придбання акціонерним товариством акцій, що випускаються ним; и) визначення умов оплати праці посадових осіб акціонерного товариства, його дочірніх підприємств, філій та представництв; і) затвердження договорів (угод), укладених на суму, що перевищує вказану в статуті товариства; ї) прийняття рішення про припинення діяльності товариства, призначення ліквідаційної комісії, затвердження ліквідаційного балансу; й) прийняття рішення про обрання уповноваженої особи акціонерів для представлення інтересів акціонерів у випадках, передбачених законом. Повноваження, передбачені пунктами «б», «в», «г», «д», «е», «ї», «й», належать до виключної компетенції загальних зборів акціонерів і не можуть бути передані іншим органам товариства. Статутом товариства до компетенції загальних зборів можуть бути віднесені й інші питання.
Виконавчим органом акціонерного товариства, який здійснює керівництво його поточною діяльністю, є правління або інший орган, визначений статутом. Виконавчий орган вирішує всі питання діяльності акціонерного товариства, крім тих, що віднесені до компетенції загальних зборів і наглядової ради товариства (ст. 47 Закону). Виконавчий орган є підзвітним загальним зборам акціонерів і наглядовій раді акціонерного товариства та організовує виконання їх рішень. Виконавчий орган діє від імені акціонерного товариства в межах, встановлених статутом акціонерного товариства і законом. Виконавчий орган акціонерного товариства може бути колегіальним (правління, дирекція) чи одноособовим (директор, генеральний директор).
Голова правління акціонерного товариства вправі без довіреності здійснювати дії від імені товариства. Інші члени правління також можуть бути наділені цим правом згідно із статутом (ст. 48 Закону). Голова правління товариства організує ведення протоколів засідань правління. Книга протоколів повинна бути в будь-який час надана акціонерам. На їх вимогу видаються засвідчені витяги з книги протоколів. Головою та членами правління товариства можуть бути особи, які перебувають з товариством у трудових відносинах.
Колегія суддів вважає, що положення ст. 21 Закону України «Про господарські товариства» застосовуються при ліквідації товариства, Позивачем, а ні станом на дату укладення спірного договору, ані на даний момент не доведено перебування його в процесі ліквідації. По-друге, вказані положення регулюють правовідносини виключно між учасниками та господарськими товариствами, учасниками яких вони є, та які перебувають в стані ліквідації.
Крім того, колегія суддів зазначає, що даний позов подано в інтересах Позивача як юридичної особи, а не окремого акціонера, а відповідно захист прав ОСОБА_4 як акціонера повинен здійснюватися в іншому порядку встановленому законом з інших підстав.
Судова колегія критично оцінює твердження Позивача про неналежну оплату за спірним договором, оскільки за матеріалами справи встановлено інше.
Розглянувши подану 2. Відповідачем заяву про застосування позовної давності, колегія суддів зазначає наступне.
Відповідно до ст. 256 ЦК України, особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу у встановленні чинним законодавством строки позовної давності. До ст. 257 ЦК України, загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.
Так, за приписами норм, викладених в частинах 3 та 4 ст. 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові. Перебіг позовної давності, відповідно до статті 261 ЦК України починається від дня коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. Однак, правила про позовну давність, відповідно до статті 267 вказаного Кодексу, мають застосовуватися лише тоді, коли буде доведено існування самого суб'єктивного права. У випадках відсутності такого права або коли воно не порушено, в позові має бути відмовлено не з причин пропуску строку позовної давності, а у зв'язку з необґрунтованістю самої вимоги.
Враховуючи той факт, що не доведено іншого, колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для застосування позовної давності до даних правовідносин, а відповідно і підстав для відмови у позові з цих підґрунть не вбачається.
Також на підставі статті 68 ГПК України, питання про скасування забезпечення позову вирішується господарським судом, що розглядає справу, із зазначенням про це в рішенні чи ухвалі, колегія суддів дійшла до висновку, про скасування заходів забезпечення позову, яка вжиті ухвалою суду від 26.09.2011 року по справі № 5023/7887/11.
Вирішуючи питання про скасування забезпечення позову, колегія суддів виходить з того, що заходи забезпечення спрямовані на реальне виконання рішення суду щодо відновлення порушених прав Позивача.
З цього питання у п. 10 роз'яснення Вищого арбітражного суду України від 23.08.1994 р. №02-5/611 «Про деякі питання практики застосування заходів до забезпечення позову» зазначається таке: враховуючи, що забезпечення позову застосовується як гарантія задоволення законних вимог Позивача, господарський суд не повинен скасовувати вжиті заходи до виконання рішення або зміни способу його виконання, за винятком випадків, коли потреба у забезпеченні позову з тих чи інших причин відпала або змінились певні обставини, що спричинили застосування заходів забезпечення позову.
Оскільки потреба у забезпеченні позову відпала колегія суддів скасовує вжиті судом заходи забезпечення позову.
Згідно постанови Пленуму Верховного суду України «Про судове рішення» від 29.12.76 №11 із змінами, внесеними постановами Пленуму від 24.04.81 № 4, від 25.12.92 № 13, рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги процесуального законодавства і всебічно перевіривши обставини, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, а за їх відсутності - на підставі закону, що регулює подібні відносини, або виходячи з загальних засад і змісту законодавства України. Мотивувальна частина рішення повинна містити встановлені судом обставини, а також оцінку всіх доказів. Визнаючи одні і відхиляючи інші докази, суд має це обґрунтувати. Мотивувальна частина рішення повинна мати також посилання на закон та інші нормативні акти матеріального права, на підставі яких визначено права і обов'язки сторін у спірних правовідносинах.
Колегія суддів зазначає, що із вказаних приписів норм права, а також із приписів Закону вбачається, що при вирішенні корпоративного спору господарський суд повинен встановити наявність в особи, яка звернулася з позовом, суб'єктивного матеріального права або законного інтересу, на захист якого подано позов, а також з'ясувати питання про наявність чи відсутність факту їх порушення або оспорювання. При цьому не можна задовольняти позовні вимоги щодо захисту права, яке може бути порушено у майбутньому і щодо якого невідомо, чи буде воно порушено. Аналогічні приписи містяться і в постанові Пленуму Верховного Суду України від 24 жовтня 2008 року N 13 «Про практику розгляду судами корпоративних спорів».
Вирішуючи питання розподілу судових витрат, суд керується ст. 49 ГПК України. У спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав державне мито покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Суми, які підлягають сплаті за проведення судової експертизи, послуги перекладача, адвоката, витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу та інші витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: при задоволенні позову - на відповідача; при відмові в позові - на позивача; при частковому задоволенні позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Таким чином, судові витрати у даній справі покладаються на Позивача.
На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 6, 8, 19, 124, 129 Конституції України, ст.ст. 203, 215 ЦК України, Законом України «Про господарські товариства», ст.ст. 80, 167 ГК України, ст. 11 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», ст. ст. 1, 4, 12, 33, 43, 44-49, 68, 75, 82-85 ГПК України, суд -
У задоволенні клопотання про проведення в залі судового засідання відеозапису із застосуванням стаціонарної апаратури та транслювання судового засідання по телебаченню - відмовити.
В позові відмовити повністю.
Скасувати заходи щодо забезпечення позову вжиті ухвалою господарського суду Харківської області від 26 вересня 2011 року по справі № 5023/7887/11.
Головуючий суддя (підпис< Текст > Жигалкін І.П.
суддя (підпис< Текст > Тихий П.В.
суддя (підпис< Текст > Присяжнюк О.О.
Повний текст рішення підписаний “09” грудня 2011 року
по справі № 5023/7887/11.