Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,
тел. приймальня (057) 705-14-50, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41
"07" грудня 2011 р. Справа № 5023/8920/11
вх. № 8920/11
Суддя господарського суду Шатерніков М.І.
при секретарі судового засідання Вишневський О.В.
за участю представників сторін:
позивача - ОСОБА_1, дов. від 10.11.2011 року; ОСОБА_2, дов. від 20.09.2011 року
першого відповідача - не з'явився
другого відповідача - не з'явився 3-ї особи < Текст > відповідача - < Текст > 3-ї особи < Текст >
розглянувши справу за позовом Фізичної особи підприємця ОСОБА_3, м. Харків 3-я особа < Текст >
до 1. Приватного підприємства "Регіональна Компанія "ТАВРІЯСЕРВІС", м. Київ ,
2. Товариства з обмеженою відповідальністю "Байкал-26", м. Харків 3-я особа < Текст >
про стягнення 95364,55 грн.
Позивач, фізична особа-підприємець ОСОБА_3, звернувся до господарського суду Харківської області з позовною заявою, в якій просить стягнути солідарно з відповідачів на користь позивача заборгованість, яка виникла у зв'язку з невиконанням відповідачами зобов'язання по оплаті своєї заборгованості перед позивачем згідно рішення господарського суду Харківської області від 29.09.2011 року по справі № 5023/7077/11. Відповідно вимог позовної заяви, заявлена до стягнення сума заборгованості становить 1454,82 грн., з яких 406,48 грн. - 3% річних, 1048,34 грн. проценти за користування чужими грошовими коштами. Судові витрати просить суд покласти на відповідача.
Представником позивача до канцелярії суду надано в порядку ст. 22 ГПК України заяву (вх. 35006) про збільшення розміру позовних вимог, в якій позивач просив стягнути з відповідачів солідарно 38700,00 грн. інфляційних втрат, 14527,12 грн. 3% річних, 42137,43 грн. процентів за користування чужими грошовими коштами, а також просить суд судові витрати, які складаються із судового збору та витрат на оплату юридичних послуг адвоката у розмірі 4000,00 грн., покласти на відповідачів.
Ухвалою господарського суду Харківської області від 29.11.2011 року заяву позивача про збільшення розміру позовних вимог було прийнято і продовжено розгляд справи з її урахуванням.
Представник позивача у судовому засіданні наполягає на задоволенні збільшених позовних вимог у повному обсязі.
Перший відповідач свого повноважного представника у судове засідання не направив, у наданому до суду 28.11.2011 року відзиві на позов перший відповідач просить суд відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі у зв'язку з їх необґрунтованістю та безпідставністю.
Другий відповідач у судове засідання не з'явився, витребувані судом документи не надав, про час та місце судового засідання був повідомлений належним чином.
Враховуючи те, що норми ст. 38 Господарського процесуального кодексу України, щодо обов'язку господарського суду витребувати у сторін документи і матеріали, необхідні для вирішення спору, кореспондуються з диспозитивним правом сторін подавати докази, п. 4 ч. 3 ст. 129 Конституції України визначає одним з принципів судочинства свободу в наданні сторонами суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, суд вважає, що господарським судом в межах наданих ним повноважень створені належні умови для надання сторонами доказів та здійснені всі необхідні дії щодо витребування додаткових доказів, та вважає за можливе розгляд справи за наявними у справі і додатково поданими на вимогу суду матеріалами і документами.
З'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, всебічно та повно дослідивши матеріали справи та надані учасниками судового процесу докази, заслухавши пояснення представників сторін, суд встановив наступне.
07.04.2009 р. між Приватним підприємством "Регіональна компанія "ТАВРІЯСЕРВІС" (першим відповідачем) та Фізичною особою підприємцем ОСОБА_3 (позивачем) був укладений договір № 01/070409, відповідно до умов якого перший відповідач зобов'язався надати позивачу послуги з проживання у міжнародному дитячому оздоровчому центрі «Дельфін», що належить першому відповідачу, а позивач зобов'язався прийняти та оплатити зазначені послуги. Загальна вартість послуг склала 221757,50 грн. Послуги повинні були надаватися в період з 01.09.2009 р. по 15.09.2009 р.
Згідно п. 4.2. договору, позивач був зобов'язаний здійснити передплату в розмірі не менше 50% вартості послуг.
На виконання зазначених умов договору позивачем було сплачено першому відповідачу за період з 23.04.2009 р. по 07.07.2009 р. суму в розмірі 215000,00 грн., що встановлено господарським судом Харківської області та Харківським апеляційним господарським судом під час розгляду справи № 5023/7077/11 за позовом ФОП ОСОБА_3 до ПП " Регіональна компанія "ТАВРІЯСЕРВІС" та до ТОВ "Байкал-26" про визнання недійсним договору.
03 серпня 2009 року між Приватним підприємством "Регіональна компанія "ТАВРІЯСЕРВІС" та Фізичною особою підприємцем ОСОБА_3 було підписано додаткову угоду про розірвання договору № 01/070409 від 07.04.2009 р.
Рішенням господарського суду Харківської області від 29.09.2011р. по справі № 5023/7077/11 визнано недійсним договір № 01/070409 від 07.04.2009 р., укладений між приватним підприємством "Регіональна компанія "ТАВРІЯСЕРВІС" та Фізичною особою підприємцем ОСОБА_3 та додаткову угоду до нього від 03.08.2009 року; стягнуто солідарно з Приватного підприємства "Регіональна компанія "ТАВРІЯСЕРВІС" та Товариства з обмеженою відповідальністю "Байкал-26" на користь ФОП ОСОБА_3 безпідставно отриману суму в розмірі 215000,00 грн.
Постановою Харківського апеляційного господарського суду від 14.11.2011 р. апеляційну скаргу приватного підприємства "Регіональна компанія "ТАВРІЯСЕРВІС" було задоволено частково, рішення господарського суду Харківської області від 29.09.2011р. по справі № 5023/7077/11 було скасовано та прийнято нове, яким визнано недійсним договір № 01/070409 від 07.04.2009 р., укладений між приватним підприємством "Регіональна компанія "ТАВРІЯСЕРВІС" та Фізичною особою підприємцем ОСОБА_3 та додаткову угоду до нього від 03.08.2009 року; стягнуто солідарно з Приватного підприємства "Регіональна компанія "ТАВРІЯСЕРВІС" та Товариства з обмеженою відповідальністю "Байкал-26" на користь ФОП ОСОБА_3 безпідставно отриману суму в розмірі 215000,00 грн.
Згідно ч.2 ст. 35 ГПК України факти, встановлені рішенням господарського суду (іншого органу, який вирішує господарські спори) під час розгляду однієї справи, не доводяться знову при вирішенні інших спорів, в яких беруть участь ті самі сторони.
Викладене, з урахуванням обставин вказаних у заяві про збільшення розміру позовних вимог, свідчить, на думку позивача, про порушення його прав і є підставою для їх захисту шляхом солідарного стягнення з відповідачів інфляційних втрат, 3% річних, процентів за користування чужими грошовими коштами за період з 25.08.2009 року по 27.11.2011 року.
Надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам суд виходить з наступного.
Відповідно до ч. 1 ст. 509 ЦК України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Відповідно до ч. 2 ст. 509 ЦК України, зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.
Згідно положень ст. 11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини, інші юридичні факти.
Відповідно до ч. 1 ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Частиною 1 статті 530 Цивільного кодексу України передбачено, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Як вбачається з додаткової угоди від 03.08.2009 року про розірвання договору № 01/070409 від 07.04.2009 року, у п. 3 сторони передбачили, що з моменту підписання додаткової угоди перший відповідач зобов*язався протягом п'яти банківських днів перерахувати на рахунок позивача в порядку безготівкового розрахунку в гривнях, або готівкою через касу позивача авансовий платіж у розмірі 215000,0 грн., який було сплачено у якості передплати.
Статтею 610 ЦК України передбачено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Відповідно до ч. 1 ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
В силу вимог ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Позивачем наданий розрахунок 3% річних, сума яких складає 14527,12 грн., а також розрахунок інфляційних втрат, сума яких складає 38700,00 грн. за період з 25.08.2009 р. по 27.11.2011 року.
Зважаючи на викладене, враховуючи, що Приватне підприємство "Регіональна компанія "ТАВРІЯСЕРВІС" з 09 серпня 2009 року прострочила виконання грошового зобов'язання щодо повернення авансового платежу у розмірі 215000,00 грн., наданий позивачем розрахунок відповідає вимогам чинного законодавства та відносинам, що склалися між сторонами, тому суд приймає даний розрахунок та задовольняє позовні вимоги в частині стягнення 3% річних у сумі 14527,12 грн. та інфляційних втрат у розмірі 38700,00 грн.
Згідно положень ч. 3 ст. 11 ЦК України цивільні права та обов'язки можуть виникати безпосередньо з актів цивільного законодавства.
Стаття 216 ЦК України вказує, що у разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину.
Стаття 1212 цього кодексу вказує, що особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події. Положення цієї глави застосовуються також до вимог, зокрема про повернення виконаного за недійсним правочином.
В силу ч. 2 ст.1214 ЦК України, у разі безпідставного одержання чи збереження грошей нараховуються проценти за користування ними (ст. 536 ЦК України).
Постановою Харківського апеляційного господарського суду від 14.11.2011 року по справі № 5023/7077/11 встановлено факт безпідставності отримання першим відповідачем грошових коштів у розмірі 215000,00 грн.
Згідно ст. 536 ЦК України, за користування чужими грошовими коштами боржник зобов'язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами. При цьому, розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства.
В силу ч. 6 ст. 232 ЦК України, розмір процентів за користування чужими коштами визначений рівним обліковій ставці НБУ.
Тобто, розмір процентів на рівні облікової ставки НБУ повинен застосовуватися за час користування першим відповідачем безпідставно отриманими грошовими коштами.
За таких обставин, суд вважає позовну вимогу про стягнення на користь позивача суми процентів за користування чужими грошовими коштами за період з 25.08.2009 р. по 27.11.2011 р. у розмірі 42137,43 грн. обґрунтованою та підлягаючою задоволенню.
Відповідно до статті 553 Цивільного кодексу України, за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку. Статтею 554 вказаного кодексу встановлені правові наслідки порушення зобов'язання, забезпеченого порукою, зокрема частиною першої вказаної статті встановлено, що у разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя. Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки (частина 2 статті 554 ЦК України). Особи, які спільно дали поруку, відповідають перед кредитором солідарно, якщо інше не встановлено договором поруки (частина 3 вказаної статті).
Відповідно до пункту 1 договору поруки, укладеного 03 серпня 2009 року між Товариством з обмеженою відповідальністю "Байкал-26" (другим відповідачем) та ФОП ОСОБА_3 (позивачем), другий відповідач зобов'язався відповідати перед позивачем у повному обсязі за виконання зобов'язань щодо повернення Приватним підприємством "Регіональна Компанія "ТАВРІЯСЕРВІС" 215000,00 грн., отриманих в якості авансу за послуги з проживання. Дія цього договору припиняється після виконання боржником або поручителем зобов'язання та всіх пов'язаних з ним витрат.
Статтею 543 Цивільного кодексу України встановлено, що у разі солідарного обов'язку боржників (солідарних боржників) кредитор має право вимагати виконання обов'язку частково або в повному обсязі як від усіх боржників разом, так і від будь-якого з них окремо.
Отже вимога позивача про стягнення солідарно з відповідачів суми заборгованості ґрунтується на вимогах чинного законодавства, сума заборгованості доведена суду необхідними доказами, що дає підстави суду дійти висновку про обґрунтованість позовних вимог позивача, в зв'язку з чим позовні вимоги підлягають задоволенню.
Відповідно до статті 44 Господарського процесуального кодексу України судові витрати складаються з судового збору, сум, що підлягають сплаті за проведення судової експертизи, призначеної господарським судом, витрат, пов'язаних з оглядом та дослідженням речових доказів у місці їх знаходження, оплати послуг перекладача, адвоката та інших витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Відповідно до частини 3 статті 48 Господарського процесуального кодексу України витрати, що підлягають сплаті за послуги адвоката, визначаються у порядку, встановленому Законом України “Про адвокатуру”.
У відповідності до вимог ст. 2 Закону України “Про адвокатуру” адвокатом визначається особа, яка відповідає встановленим цією статтею певним кваліфікаційним вимогам та яка одержала в Україні свідоцтво про право на зайняття адвокатською діяльністю. Згідно ст. 12 цього Закону оплата праці адвоката здійснюється на підставі угоди між громадянином чи юридичною особою і адвокатом.
Матеріалами справи підтверджується, що між адвокатом ОСОБА_1, який має свідоцтво про право на зайняття адвокатською діяльністю № 1549 від 11.06.2008 р. та Фізичною особою підприємцем ОСОБА_3 01.11.2011 р. був укладений договір про надання послуг адвоката № 01/11. Також, 01.11.2011 р. згідно квитанції № 17 адвокат ОСОБА_1 отримав від ФОП ОСОБА_3В 4000,00 грн. за вказаним договором № 01/11.
За таких обставин, суд вважає, що позивачем у відповідності до статті 33 Господарського процесуального кодексу України доведено, що витрати у сумі 4000,00 грн. за надання правової допомоги адвокатом ОСОБА_1 пов'язані з судовим розглядом даної справи.
Відповідно до частини 5 статті 49 Господарського процесуального кодексу України суми, які підлягають сплаті за послуги адвоката, при задоволенні позову підлягають покладенню на відповідача. Отже, з відповідачів підлягають стягненню на користь позивача витрати на оплату послуг адвоката у розмірі 4000,00 грн.
Відповідно до статті 44 та статті 49 Господарського процесуального кодексу України, у разі задоволення позову, судовий збір покладається на сторони, пропорційно розміру задоволених вимог. Тобто суд вважає за необхідне покласти на відповідачів витрати по сплаті державного мита у розмірі 102,00 грн., витрати на інформаційно - технічне забезпечення судового процесу у розмірі 236,00 грн., витрати по сплаті судового збору у розмірі 1878,19 грн., оскільки з їх вини справу було доведено до суду.
Враховуючи викладене та керуючись статтями 6, 8, 19, 124, 129 Конституції України, статтями 1, 4, 12, 33, 43, 49, 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд -
< Текст >
Позов задовольнити повністю.
Стягнути солідарно з Приватного підприємства "Регіональна компанія "ТАВРІЯСЕРВІС" (04073, м. Київ, Московський проспект, буд. 9-В, код ЄДРПОУ 31865612) та Товариства з обмеженою відповідальністю "БАЙКАЛ-26" (61045, м. Харків, вул. Шекспіра, 1, корпус А, літера "Б", код ЄДРПОУ 34630421) на користь Фізичної особи підприємця ОСОБА_3 (АДРЕСА_1; ідент. номер НОМЕР_1; р/р НОМЕР_2 а ПАТ "Укрсоцбанк" м. Київ, МФО НОМЕР_3) 38700,00 грн. інфляційних втрат, 14527,12 грн. - 3% річних; 42137,43 грн. процентів за користування чужими грошовими коштами; 4000,00 грн. витрат на оплату послуг адвоката; 102,00 грн. державного мита, 236,00 витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу та 1878,19 грн. судового збору.
Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
Суддя (підпис< Текст > Шатерніков М.І.
Повний текст судового рішення підписано 12.12.2011 року.