Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,
тел. приймальня (057) 705-14-50, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41
"07" грудня 2011 р. Справа № 5023/8446/11
вх. № 8446/11
Суддя господарського суду Рильова В.В.
при секретарі судового засідання Боброва Д.О.
за участю представників сторін:
прокурора - Саксонов М.М., за посвідченням №38 від 03.02.2011 року;
позивача - ОСОБА_1., за довіреністю №87/8 від 11.01.2011 року;
відповідача - ОСОБА_2., за довіреністю №23/09-11 від 23.09.2011 року;
3-ї особи (ДПІ) - не з'явився;
3-ої особи (Головне управління Держкомзему) - не з"явився; позивача - < Текст > 3-й особи - < Текст > відповідача - < Текст > 3-й особи - < Текст >
розглянувши справу за позовом Прокурора Московського району міста Харкова, в інтересах держави, в особі Державного підприємства "Харківський електромеханічний завод", м. Харків;
3-я особа , яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача - Державна податкова інспекція у Московському районі м.Харкова;
3-я особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача - Головне управління Держкомзему у Харківській області, м.Харків;
до
Малого приватного підприємства "АТОС" , м. Харків; 3-я особа < Текст >
про стягнення коштів
Прокурор Московського району м. Харкова в інтересах держави в особі Державного підприємства "Харківський електро-механічний завод", звернувся до господарського суду Харківської області з позовною заявою до малого приватного підприємства "АТОС", про стягнення на користь держави відшкодування витрат з податку на землю в сумі 249762,18 грн.
15.11.2011р. відповідач надав пояснення (вих.№15/11-11 від 15.11.2011р.), в яких вказує, що, згідно з технічним паспортом та довідкою з КП "ХМБТІ", за адресою м. Харків, пр. Московський, 199 літ."Ч-2", відповідачу належать нежитлові приміщення загальною площею 2716,4кв.м., з них: на першому поверсі 243,1кв. м., на другому поверсі - 2473,3кв.м. Відповідач вказує на те, що позивач невірно робить посилання на те, що земельна ділянка під будівлею належить тільки МПП "АТОС". Крім того, супровідним листом (вх.№22963) відповідач надав документи для долучення до матеріалів справи.
Ухвалою суду від 23.11.2011р. розгляд справи було відкладено на 07.12.2011р.
07.12.2011р. від третьої особи - Головного управління Держкомзему у Харківській області надійшов лист, в якому зазначено, що третя особа немає можливості прийняти участь у судовому засіданні по вказаній справі та надати запитувані судом документи.
07.12.2011р. позивач надав лист (вих.№87/161 від 06.11.2011р.), в якому просить суд розглянути справу за наявними документами.
Надані учасниками судового процесу документи були досліджені судом та долучені до матеріалів справи.
Представник прокурора в судовому засіданні 07.12.2011р. позовні вимоги підтримав в повному обсязі.
Представник позивача в судовому засіданні 07.12.2011р. позовні вимоги підтримав в повному обсязі.
Представник відповідача в судовому засіданні 07.12.2011р. проти позову заперечував.
Представники третіх осіб у судове засідання 07.12.2011 року не з"явились, витребуваних судом документів не надали. Про час та місце розгляду справи були повідомлені належним чином.
Враховуючи те, що норми ст. 65 Господарського процесуального кодексу України, щодо обов'язку господарського суду витребувати у сторін документи і матеріали, що необхідні для вирішення спору, кореспондуються з диспозитивним правом сторін подавати докази, а п. 4 ч. 3 ст. 129 Конституції України визначає одним з принципів судочинства свободу в наданні сторонами суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, суд вважає, що господарським судом, в межах наданих ним повноважень, створені належні умови для надання сторонами доказів та здійснені всі необхідні дії щодо витребування додаткових доказів, та вважає за можливе розглянути справу за наявними у ній та додатково поданими на вимогу суду матеріалами та документами.
З'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення проти них, всебічно та повно дослідивши матеріали справи та надані учасниками судового процесу докази, заслухавши пояснення прокурора, представників позивача та відповідача, суд встановив, що Мале Приватне Підприємство "АТОС" (відповідач) є власником частини приміщень (решта приміщень належить Державному підприємству "Харківський електромеханічний завод"), розташованих за адресою: м. Харків, пр-т Московський. 199 літ. Ч-2, а саме: 1089,1кв.м. (договір від 29.07.2005р., арк.спр. 29) та приміщення 1-го поверху №32-34, площею 30,3 кв.м.; 2-го поверху №69-76, 78-84, площею 787,5 кв.м.; машинного відділення №77, 86, площею 32,7кв.м., загальною площею 850,5 кв.м. (договір від 03.11.2005р., арк. спр. 32). Також, на підставі договору купівлі-продажу нежитлових приміщень від 15.03.2006р. (арк.спр.35) позивачем були придбанні приміщення 1-го поверху №7-10. 16; 2-го поверху №47-60, 62-66, 54, 68а; машинного відділення №61, 85, загальною площею 776,8 кв.м..
Прокурор вказує, що, на теперішній час, Державна податкова інспекція стягує з позивача земельний податок за землі, якими користується відповідач, тобто позивач, фактично вчиняє дії в майнових інтересах відповідача без його на те доручення.
При цьому, прокурор в обгрунтування своїх вимог, зокрема, вказує, як на підставу відшкодування відповідачем позивачу витрат з податку на землю в сумі 249762,18грн. на частину 1 статті 1160 Цивільного кодексу України.
Надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам, з урахуванням фактичних та правових підстав позовних вимог і заперечень проти них, суд виходить з наступного.
Відповідно до частини 1 статті 11 Цивільного кодексу України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.
Відповідно до ст. 1158 Цивільного кодексу України, якщо майновим інтересам іншої особи загрожує небезпека настання невигідних для неї майнових наслідків, особа має право без доручення вчинити дії, спрямовані на їх попередження, усунення або зменшення.
Особа, яка вчинила дії в майнових інтересах іншої особи без її доручення, зобов'язана при першій нагоді повідомити її про свої дії. Якщо ці дії будуть схвалені іншою особою, надалі до відносин сторін застосовуються положення про відповідний договір.
Якщо особа, яка розпочала дії в майнових інтересах іншої особи без її доручення, не має можливості повідомити про свої дії цю особу, вона зобов'язана вжити усіх залежних від неї заходів щодо попередження, усунення або зменшення невигідних майнових наслідків для іншої особи. Особа, яка вчиняє дії в майнових інтересах іншої особи без її доручення, зобов'язана взяти на себе всі обов'язки, пов'язані із вчиненням цих дій, зокрема обов'язки щодо вчинених правочинів.
Відповідно до ст. 1159 Цивільного кодексу України, особа, яка вчинила дії в інтересах іншої особи без її доручення, зобов'язана негайно після закінчення цих дій надати особі, в майнових інтересах якої були вчинені дії, звіт про ці дії і передати їй усе, що при цьому було одержано.
Відповідно до ч.1 ст. 1160 Цивільного кодексу України, особа, яка вчинила дії в майнових інтересах іншої особи без її доручення, має право вимагати від цієї особи відшкодування фактично зроблених витрат, якщо вони були виправдані обставинами, за яких були вчинені дії.
В той же час, частиною 2 ст. 1160 Цивільного кодексу України визначено, що, якщо особа, яка вчинила дії в майнових інтересах іншої особи без її доручення, при першій нагоді не повідомила цю особу про свої дії, вона не має права вимагати відшкодування зроблених витрат.
З аналізу вказаної норми права вбачається, що законодавець виділяє такі передумови для можливості вимагати від особи відшкодування фактично зроблених витрат:
- особі, в інтересах якої вчинюються дії, загрожує небезпека настання невигідних майнових наслідків для іншої особи;
- вжиття усіх залежних від особи, яка вчиняє дії, щодо попередження, усунення або зменшення невигідних майнових наслідків для іншої особи;
- надання особі, в інтересах якої були вчиненні дії, звіту про вчинені дії;
- повідомлення при першій нагоді про вчинення таких дій;
- витрати мають бути виправдані обставинами, за яких були вчинені.
Проте, матеріали справи свідчать, що позивач сплачує земельний податок з 2005 року, тоді як доказів повідомлення відповідача про вчинення позивачем таких дій, при першій нагоді, в матеріалах справи немає, немає доказів надання звіту, як це передбачено ст. 1159 Цивільного кодексу України.
Про неможливість застосування ст. 1160 Цивільного кодексу України, всупереч положенням ч.2 ст. 1158 Цивільного кодексу України, а саме щодо повідомлення особи при першій нагоді, свідчать самі обставини справи, відповідно до яких вбачається, що сторони навіть намагались укласти Договір №10-3 про відшкодування витрат зі сплати податка на землю (проект такого договору датований 31.03.2008р. та міститься у матеріалах справи, арк.спр. 70), предметом якого мало стати відшкодування відповідачем позивачу витрат зі сплати податку на землю, але сторонами цей договір так і не був підписаний.
Крім того та обставина, що сторони намагались укласти Договір №10-3, та не дійшли згоди з цього питання, свідчить про те, що відповідач не визнав дій позивача.
З аналізу вищевказаних норм Цивільного кодексу України випливає, що дані положення застосовуються до нетривалих дій, які вчинюються в інтересах іншої особи лише у разі наявності небезпеки настання невигідних для неї майнових наслідків, а не до дій особи, яка вчинює їх протягом тривалого терміну з 2005 по 2011 роки. До того ж матеріалами справи не підтверджено, що майновим інтересам відповідача загрожувала небезпека.
На підставі вищевказаного суд дійшов висновку, що в даному випадку застосування положень ст. 1160 Цивільного кодексу України є помилковим і невірним, а дії позивача мають кваліфікуватись за іншою нормою Цивільного кодексу України.
За правилами судового процесу, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень (стаття 33 Господарського процесуального кодексу України).
Відповідно до ч. 1 ст. 43 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.
Дослідивши матеріали справи, докази надані в обґрунтування позовних вимог та заперечень проти них, суд приходить до висновку про те, що прокурором не доведено наявність передбачених Законом умов для стягнення відшкодування витрат з податку на землю, у зв'язку з чим позовні вимоги є безпідставними і такими, що не ґрунтуються на Законі, а отже задоволенню не підлягають.
Крім того, відповідно до ст. 286.6. Податкового кодексу України, за земельну ділянку, на якій розташована будівля, що перебуває у спільній власності кількох юридичних або фізичних осіб, податок нараховується з урахуванням прибудинкової території кожному з таких осіб: 1) у рівних частинах - якщо будівля перебуває у спільній сумісній власності кількох осіб, але не поділена в натурі, або одній з таких осіб-власників, визначеній за їх згодою, якщо інше не встановлено судом; 2) пропорційно належній частці кожної особи - якщо будівля перебуває у спільній частковій власності; 3) пропорційно належній частці кожної особи - якщо будівля перебуває у спільній сумісній власності і поділена в натурі.
За земельну ділянку, на якій розташована будівля, що перебуває у користуванні кількох юридичних або фізичних осіб, податок нараховується кожному з них пропорційно тій частині площі будівлі, що знаходиться в їх користуванні, з урахуванням прибудинкової території.
З матеріалів позовної заяви, поданої прокурором, та документів, що надавались сторонами в процесі судового вирішення спору, не вбачається розрахунку розміру земельного податку, здійсненого у відповідності із вимогами положень ст. 286.6. Податкового кодексу України, пропорційно тій частині площі будівлі, що знаходиться в їх користуванні, з урахуванням прибудинкової території.
Розмір земельної ділянки, за яку відповідач має відшкодовувати податок на землю, не визначений, що, зокрема підтверджується довідкою №817/11 (арк.спр. 135) Управління Держкомзему у місті Харкові.
Позивач, розраховуючи суму земельного податку для відшкодування відповідачем, в своїх розрахунках керувався площею земельної ділянки, яка зазначена в плані (арк.спр. 11), що є додатком до договору №10-3.
Проте, як вже зазначалось вище, та підтверджується сторонами, даний договір не було укладено між позивчем та відповідачем, отже додаток до нього не є діючим.
Відповідно до ст. 188 Земельного кодексу України, Державний контроль за використанням та охороною земель здійснюється уповноваженими органами виконавчої влади по земельних ресурсах.
Відповідно до ст. 9 Закону України "Про державний контроль за використанням та охороною земель" державний контроль за використанням та охороною земель у системі центрального органу виконавчої влади з питань земельних ресурсів здійснює Державна інспекція з контролю за використанням та охороною земель і її територіальні органи.
Проте, ні прокурор ні позивач не надали суду матеріалів перевірки уповноваженим органом, якими б підтверджувалась (визначалась) площа земельної ділянки, яку займає відповідач, пропорційно належної йому на праві власності частині будівлі.
На підставі вказаного, суд вважає розрахунок розміру земельного податку, заявленого прокурором до стягнення з відповідача на користь позивача, необгрунтованим, оскільки не надано належних доказів того, яку площу земельної ділянки займає відповідач.
Також в матеріалах справи не міститься доказів, в розумінні ст. 34 Господарського процесуального кодексу України, сплати податку на землю самим позивачем.
Відповідно до ст. 32 Господарського процесуального кодексу України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких грунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.
Згідно ч. 2 ст.34 Господарського процесуального кодексу України, обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Прокурором були надані лише декларації із земельного податку з 2008 року по 2011 рік, але належним доказом сплати земельного податку позивачем, у даному разі, є платіжні доручення, виписки банку, тощо.
Методичними рекомендаціями щодо подання та заповнення податкової декларації орендної плати за земельні ділянки державної і комунальної власності (надіслані листом ДПА України від 01.02.2006 р. N 1833/7/15-0217) ( v1833225-06 ) встановлено, що форма податкової декларації орендної плати за земельні ділянки державної і комунальної власності та додаток 1 "Відомості із договору оренди землі" до неї застосовуються платниками орендної плати за земельні ділянки державної і комунальної власності (суб'єктами господарювання) для подання відповідному органу державної податкової служби за місцезнаходженням земельної ділянки, зокрема: звітної податкової декларації за новоукладеними договорами - протягом місяця з дня виникнення права на нововідведену земельну ділянку відповідно до частини другої ст. 14 Закону N 2535-XII (2535-12); уточнюючої податкової декларації у порядку, встановленому п. 5.1 ст. 5 і п. 17.2 ст. 17 Закону України від 21.12.2000 р. N 2181-III ( 2181-14 ) "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" (далі - Закон N 2181-III).
При цьому згідно з п. 5.1 ст. 5 Закону N 2181-III ( 2181-14 ), якщо у майбутніх податкових періодах (з урахуванням строків давності, визначених ст. 15 цього Закону) платник податків самостійно виявляє помилки у показниках раніше поданої податкової декларації, такий платник податків має право надати уточнюючий розрахунок.
Таким чином, заповнення та подання податкової декларації не є доказом здійснення такої оплати фактично.
Крім того, ст. 125 Земельного кодексу України встановлено, право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав.
Згідно ч.1 ст. 126 Земельного кодексу України, право власності на земельну ділянку посвідчується державним актом, крім випадків, визначених частиною другою цієї статті.
Відповідно до ч.2 ст. 126 Земельного кодексу України, право власності на земельну ділянку, набуту у власність із земель приватної власності без зміни її меж, цільового призначення, посвідчується: а) цивільно-правовою угодою щодо відчуження земельної ділянки, укладеною в порядку, встановленому законом, у разі набуття права власності на земельну ділянку за такою угодою; б) свідоцтвом про право на спадщину.
Проте, з матеріалів справи не вбачається на підставі яких саме документів позивач набув права користування земельною ділянкою, за яку сплачує земельний податок, частину якого прокурор просить суд стягнути з відповідача. Позивачем та прокурором надано лише Постанову №370 від 31.03.2948р. (арк.спр. 130), яка є Додатком №4. Проте, Додатком до чого саме є вказана постанова незрозуміло та не має можливим встановити з матеріалів справи. Також з тексту постанови не вбачається адреси та площі земельної ділянки, яка надана позивачу.
Враховуючи вищевказане, суд вважає позовні вимоги щодо стягнення з відповідача на підставі ст. 1160 Цивільного кодексу України, відшкодування витрат зі сплати земельного податку в сумі 249762,18грн., необгрунтованими та безпідставними, у зв"язку з чим відмовляє в позові повністю.
Вирішуючи питання розподілу судових витрат, суд керується ст. 49 Господарського процесуального кодексу України. У спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав державне мито покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Суми, які підлягають сплаті за проведення судової експертизи, послуги перекладача, адвоката, витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу та інші витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: при задоволенні позову - на відповідача; при відмові в позові - на позивача; при частковому задоволенні позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Отже, в даному разі витрати зі сплати державного мита та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу, покладаються на позивача, та, зважаючи на те, що із позовом до суду звернувся прокурор, стягненню на користь державного бюджету України не підлягають.
На підставі ст. 286.6. Податкового кодексу України, ст.ст. 6, 8, 13, 19, 41, 124, 129 Конституції України, ст.ст. 11, 16, 1158, 1159, 1160 Цивільного кодексу України, ст.ст. 123, 188 Земельного кодексу України, ст. 9 Закону України "Про державний контроль за використанням та охороною земель" та, керуючись, ст. ст. 1, 4, 12, 27, 32, 33, 43, 44-49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд -
В задоволенні позову відмовити повністю.
< Дата >
Суддя (підпис< Текст > Рильова В.В.
Повний текст рішення підписаний 12.12.2011р.
Справа №5023/8446/11