Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,
тел. приймальня (057) 705-14-50, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41
"01" грудня 2011 р. Справа № 5023/8247/11
вх. № 8247/11
Суддя господарського суду Жигалкін І.П.
при секретарі судового засідання Бережанова Ю.Ю.
за участю представників сторін:
позивача - не з'явився
1. відповідача - ОСОБА_1 (дов. б/н від 05.10.2011р.)
2. відповідача - ОСОБА_2 (дов. № 08-1/1649 від 04.07.2011 р.) 3-ї особи < Текст > відповідача - < Текст > 3-ї особи < Текст >
розглянувши справу за позовом Акціонерного товариства "Телемовна компанія А/ТВК", м. Харків 3-я особа < Текст >
до 1. Приватного підприємства "Тріада-Буд", м. Харків
2. Акціонерного комерційного банку "Базис", м. Харків 3-я особа < Текст >
про визнання недійсним договору
Позивач, Акціонерне товариство "Телемовна компанія А/ТВК", звернувся до господарського суду Харківської області з позовом про визнання недійсним договір № К-3 купівлі-продажу цінних паперів від 16 лютого 2007 року, укладеного між Позивачем та Акціонерним комерційним банком "Базис" (надалі - 2. Відповідач), що діяв за дорученням Приватного підприємства "Тріада-Буд" (надалі - 1. Відповідач) та застосування наслідків недійсності правочину шляхом зобов'язання Відповідача повернути у власність Позивача акції АТ ТРК "Право А/ТВК" в кількості 1 130 шт. (одна тисяча сто тридцять штук) номінальною вартістю 11 300,00 грн. (одинадцять тисяч триста гривень).
Представник Позивача у судове засідання не з'явився, про причини неявки суд не повідомив. Про день та час розгляду справи був повідомлений належним чином. 17 листопада 2011 року Позивачем надано клопотання про залишення позовної заяви по справі № 5023/8247/11 без розгляду.
Дослідивши матеріали справи та розглянувши клопотання про залишення позовної заяви по справі № 5023/8247/11 без розгляду, суд дійшов до висновку про відмову у його задоволенні.
Представник 1. Відповідача у судовому засіданні та у наданому відзиві проти позовних вимог заперечує та просить суд відмовити у їх задоволенні. Також у наданій заяві про застосування наслідків пропуску строків позовної давності просить суд відмовити у задоволенні позовних вимог.
Дослідивши матеріали справи та розглянувши заяву про застосування наслідків пропуску строків позовної давності, суд дійшов до висновку про відмову у її задоволенні.
Представник 2. Відповідача у судовому засіданні проти позовних вимог заперечує та просить суд відмовити у їх задоволенні в повному обсязі. Також надано додаткові документи, які суд долучає до матеріалів справи.
Судом виконано процесуальний обов'язок щодо повідомлення учасників процесу про дату, час та місце розгляду справи відповідно до вимог пункту 3.5.11 Інструкції з діловодства в господарських судах України, затвердженої наказом Вищого господарського суду України від 10.12.2002 р. № 75 (з подальшими змінами), а тому суд вважає можливим розглядати справу за наявними в ній матеріалами, як це передбачено статтею 75 Господарського процесуального кодексу України.
Особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце її розгляду судом, якщо ухвалу про порушення провадження у справі надіслано за поштовою адресою, зазначеною в позовній заяві (роз'яснення Президії Вищого Арбітражного суду України від 18.09.97 № 02 - 5/289 із змінами “Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України”).
Крім того, в інформаційному листі Вищого господарського суду України від 14.08.2007р. № 01-8/675 “Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у першому півріччі 2007 року” (пункт 15) зазначено, що відповідно до пункту 2 частини другої статті 54 Господарського процесуального кодексу України позовна заява повинна містити, зокрема, місцезнаходження сторін (для юридичних осіб).
У пункті 11 інформаційного листа Вищого господарського суду України від 15.03.2007р. N 01-8/123 “Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2006 році” зазначено, що до повноважень господарських судів не віднесено установлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб - учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому відповідні процесуальні документи надсилаються господарським судом згідно з поштовими реквізитами учасників судового процесу, наявними в матеріалах справи.
Водночас законодавство України, в тому числі Господарський процесуальний кодекс України (надалі - ГПК України), не зобов'язує й сторону у справі, зокрема позивача, з'ясовувати фактичне місцезнаходження іншої сторони (сторін) у справі (якщо воно не співпадає з її місцезнаходженням, визначеним згідно із статтею 93 Цивільного кодексу України (надалі - ЦК України) та зазначати таке фактичне місцезнаходження в позовній заяві чи інших процесуальних документах.
В разі коли фактичне місцезнаходження юридичної особи - учасника судового процесу з якихось причин не відповідає її місцезнаходженню, визначеному згідно з законом, і дана особа своєчасно не довела про це до відома господарського суду, інших учасників процесу, то всі процесуальні наслідки такої невідповідності покладаються на цю юридичну особу.
Беручи до уваги, що відповідно до статті 33 ГПК України обов'язок доказування і подання доказів покладено на сторони, суд згідно за статтею 75 ГПК України розглядає справу за наявними матеріалами.
Враховуючи те, що норми ст. 38 Господарського процесуального кодексу України, щодо обов'язку господарського суду витребувати у сторін документи і матеріали, що необхідні для вирішення спору, кореспондуються з диспозитивним правом сторін подавати докази, а п. 4 ч. 3 ст. 129 Конституції України визначає одним з принципів судочинства свободу в наданні сторонами суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, суд вважає, що господарським судом, в межах наданих ним повноважень, створені належні умови для надання сторонами доказів та здійснені всі необхідні дії щодо витребування додаткових доказів, та вважає за можливе розглянути справу за наявними у ній та додатково поданими на вимогу суду матеріалами та документами.
З'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, вислухавши представників Відповідачів, всебічно і повно дослідивши матеріали справи, суд встановив наступне.
16 лютого 2007 року між Позивачем та 2. Відповідачем укладено Договір № К-3 купівлі-продажу цінних паперів (далі - Договір купівлі-продажу).
Згідно з даним договором купівлі-продажу Позивач продав 2. Відповідачу прості іменні акції у кількості 1130 штук, емітентом яких є Акціонерне товариство ТРК «Право А/ТВК» (код ЄДРПОУ 22722878). При цьому в Договорі купівлі-продажу 2. Відповідач діяв як комісіонер, тобто від свого імені, але за дорученням і за рахунок комітента - 1. Відповідача.
Згідно зі ст. 1018 Цивільного кодексу України (далі - ЦКУ) майно, придбане комісіонером за рахунок комітента, є власністю комітента. Тобто право власності на акції AT ТРК «Право А/ТВК» за договором купівлі-продажу перейшло до 1. Відповідача.
Позивач посилається, що даний договір було укладено під впливом тяжкої обставини, яка полягала у скрутному фінансовому становищі Товариства. На день укладення Договору купівлі-продажу у Позивача склалася велика кредиторська заборгованість, яку необхідно було негайно погасити щоб уникнути штрафних санкцій. З метою уникнення більш серйозних наслідків Голова правління був вимушений реалізувати акції Акціонерне товариство ТРК «Право А/ТВК», що належали Товариству, без погодження даної операції з вищим органом управління товариства - Загальними зборами акціонерів.
Згідно зі ст. 233 ЦКУ "Правочин, який вчинено особою під впливом тяжкої для неї обставини і на вкрай невигідних умовах, може бути визнаний судом недійсним незалежно від того, хто був ініціатором такого правочину".
Голова правління є виконавчим органом Товариства, який зобов'язаний сумлінно виконувати свої обов'язки щодо управління Товариством, здійснювати усі можливі заходи, щоб не допустити банкрутства Товариства. Голова правління підзвітний Загальним зборам акціонерів, Спостережній раді та Правлінню.
Норми цивільного законодавства встановлюють свободу сторін в укладанні договорів, що підтверджує вільність волевиявлення сторін.
Дослідивши матеріали справи, вислухавши пояснення представників Відповідачів, повністю, всесторонньо, за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом, оцінивши надані сторонами докази та надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам справи з урахуванням фактичних та правових підстав позовних вимог учасників судового процесу, користуючись принципом об'єктивної істини, принципами добросовісності, розумності та справедливості суд вважає, що позовні вимоги Позивача не підлягають задоволенню, виходячи з наступного.
Відповідно до ст. 1 ГПК України, підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності, мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених ГПК України заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.
У відповідності до п. 1 ст. 626 Цивільного кодексу України (надалі -ЦК України) договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Також у відповідності до п. 1 ст. 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Суд зазначає, що у відповідності до ст. 173 Господарського кодексу України (надалі - ГК України) господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
У відповідності до п. 1 ст. 193 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
Статтею 179 ГК України встановлено, що майново-господарські зобов'язання, які виникають між суб'єктами господарювання або між суб'єктами господарювання і не господарюючими суб'єктами - юридичними особами на підставі господарських договорів, є господарсько-договірними зобов'язаннями. Виконання господарських зобов'язань забезпечується заходами захисту прав та відповідальності учасників господарських відносин, передбачених законодавством України.
Статтею 203 ЦК України передбачено загальні вимоги, додержання яких є для чинності правочину, зокрема, (а) зміст правочину не може суперечити цьому кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; (б) волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; (в) правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Відповідно до ст. 215 ЦК України, - недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.
Відповідно до п. 19 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 року № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними», зазначено, що у відповідності до статей 229 - 233 ЦК правочин, вчинений під впливом помилки, обману, насильства, зловмисної домовленості представника однієї сторони з другою стороною або внаслідок впливу тяжкої обставини, є оспорюваним. Пунктом 23 вищезазначеної постанови правочин може бути визнаний судом недійсним на підставі статті 233 ЦК, якщо його вчинено особою під впливом тяжкої для неї обставини і на вкрай невигідних умовах, чим друга сторона правочину скористалася. Тяжкими обставинами можуть бути тяжка хвороба особи, членів її сім'ї чи родичів, смерть годувальника, загроза втратити житло чи загроза банкрутства та інші обставини, для усунення або зменшення яких необхідно укласти такий правочин. Особа (фізична чи юридична) має вчиняти такий правочин добровільно, без наявності насильства, обману чи помилки. Особа, яка оскаржує правочин, має довести, що за відсутності тяжкої обставини правочин не було б вчинено взагалі або вчинено не на таких умовах.
Згідно із частиною 1 ст. 216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. Нікчемний правочин є недійсним в силу закону, а тому також не створює інших наслідків, крім тих, що пов'язані із його недійсністю.
До п. 2 ст. 651 ЦК України, договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом.
Суд зазначає, що п. 3 ст. 215 ЦК України передбачено, якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
Статтею 204 ЦК України передбачено, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
Стаття 207 ГК України, також передбачає, що господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.
На момент укладення спірного договору Позивачем не доведено, що договір було укладено під впливом тяжкої обставини, яка полягала у скрутному фінансовому становищі Товариства, а також не доведено, що на день укладення Договору купівлі-продажу у Позивача склалася велика кредиторська заборгованість, на підставі чого можуть додатково бути нараховані штрафні санкції Судом не може бути прийнято таке твердження, оскільки Позивачем не надавалися відповідних доказів.
За таких підстав, позовні вимоги заявлені позивачем є необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.
Відповідно до ст. 33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Частина 1 ст. 43 ГПК України, Господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.
За таких обставин, справа розглядається за наявними в ній матеріалами у порядку передбаченому ст. 75 ГПК України.
Відповідно до ст. 44 та ст. 49 ГПК України, у разі задоволення позову, витрати по сплаті судового збору покладаються на сторони, пропорційно розміру задоволених вимог. Тобто суд вважає за необхідне покласти витрати по сплаті судового збору на Позивача оскільки у задоволенні позовних вимог відмовлено повністю.
Враховуючи викладене, керуючись статтями 6, 8, 19, 124, 129 Конституції України, п. 1 ст. 203, п. 1, 2 ст. 215, п. 1 ст. 216, ст.ст. 92, 204, 228, 509, 526, 532, 626, 627, 629 ЦК України, ст. 3, п. 3 ст. 5, п. 1 ст. 7, п. 1 ст. 203, ст.ст. 3, 173, 179, 193, 207 ГК України, статтями 33, 34, 44, 49, 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд, - < Текст >
У позові відмовити повністю.
Суддя (підпис) Жигалкін І.П.
Повний текст рішення підписаний 05 грудня 2011 року
по справі № 5023/8247/11.