Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,
тел. приймальня (057) 705-14-50, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41
"06" грудня 2011 р. Справа № 5023/8573/11
вх. № 8573/11
Суддя господарського суду Лаврова Л.С.
при секретарі судового засідання Васильєва Л.О.
за участю представників сторін:
позивача - Моїсеєнко К.О. 3-ї особи < Текст > відповідача - Алісултанова І.Б. 3-ї особи < Текст >
розглянувши справу за позовом ТОВ "Іскра" м. Куп"янськ 3-я особа < Текст >
до АК "Харківобленерго" м. Харків 3-я особа < Текст >
про визнання недійсним договору
ТОВ"Іскра" ( позивач) просить суд визнати недійсним додаткову угоду від 24.06.11 року та додатки від 11.07.11 року "Порядок розрахунків" до договору про постачання електричної енергії № 60-054 від 15.07.2004 року укладені між АК"Харківобленерго" та ТОВ"Іскра". Судові витрати покласти на відповідача.
В обгрунтування позовних вимог позивач посилається на договір про постачання електричної енергії за № 60-054 від 15.07.2004 року та додаткову угоду від 24.06.11 року укладені між позивачем та відповідачем, яка підписана не уповноваженою особою, головним енергетиком ТОВ "Іскра" ОСОБА_1
Відповідач проти заявлених вимог заперечує , надавши відзив на позовну заяву, та вважає що доводи викладені в позовній заяві є безпідставними, а вимоги не відповідають чинному законодавству.
Розглянувши матеріали справи та вислухавши пояснення представника позивача, відповідача, судом встановлено наступне, що між позивачем та відповідачем укладено договір про постачання електричної енергії № 60-054 від 15.07.2004 р. Договір є чинним не змінювався сторонами та не визнавався не дійсним у встановленому законом порядку.
Відповідно до ст. 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами. Відповідно до п. 1 ст. 26 Закону України «Про електроенергетику» споживання електроенергії можливе лише на підставі договору з енергопостачальником. Під час дії Договору між позивачем та відповідачем було укладено додаткову угоду від 24.06.2011 р. до договору про постачання електричної енергії №60054 від 15.06.2004 р. та порядок розрахунків до договору, який є невід'ємною його частиною ( а.с.23-24).
Відповідно до ст. 202 Цивільного кодексу України, правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори).
Згідно ч. 1 ст. 207 Господарського кодексу України, господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.
Згідно ст. 628 Цивільного кодексу України, зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Відповідно до ч. 2 ст. 207 ЦК України, правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства, та скріплюється печаткою.
24.06.11 року між позивачем та відповідачем було укладено додаткову угоду, яку як стверджує позивач підписано не уповноважено особою, а саме головним енергетиком ТОВ"Іскра" ОСОБА_1 ( а.с.23-24).
Позивач вказує на те, що встановлений факт підписання неуповноваженою особою додаткової угоди від 24.06.2011 р., що і стало підставою позивачу для звернення з відповідним позовом про визнання вказаного додатку та додаткової угоди недійсними.
Позивач у своєму правовому обгрунтуванні позовних вимог посилається на те, що додаток від 24.06.2011 р. та додатки "Порядок розрахунків" до договору про постачання електричної енергії № 60-054 від 15.07.2004 р. з боку позивача підписані не уповноваженою особою .
У даному випадку спірні додаткова угода та додатки до договору, якими було суттєво змінено умови розрахунків за електричну енергію, підписано невідомою особою, навіть без зазначення прізвища такої особи, тобто спірна додаткова угода і додатки до договору підписано неуповноваженою особою з перевищенням наданих повноважень.
Додаткова угода від 24.06.2011 р. та додаток № 2 "Порядок розрахунків" до договору про постачання електричної енергії № 60-054 від 15.07.2004 р., як з"ясувалось у ході службової перевірки, підписані головним енергетиком ОСОБА_1.
Відповідно до Статуту оперативне керівництво діяльністю товариства здійснює директор. У статуті визначена компетенція директора товариства, у тому числі представляти позивача без доручення на підприємствах, установах та у організаціях. Отже єдиною особою, яка на момент підписання договору могла робити це без довіреності, був директор ТОВ"Іскра".
Єдиним можливим випадком укладання головним енергетиком ОСОБА_1 додаткової угоди від імені позивача є наявність документа, який наділяє його правом укладання такого договору, тобто довіреності, яка відповідно до ст. 246 КЦ України, видається органом юридичної особи або іншою особою, уповноваженою на це її установчими документами та скріплюється печаткою юридичної особи. В даному випадку така довіреність мала видаватись директором ТОВ"Іскра".
Позивач зазначає про те, що наявність мокрої печатки на додатковій угоді поряд із підписом ОСОБА_1, пояснюється тим, що працюючи на посаді головного енергетика, що підтверджується відповідним наказом, ОСОБА_1 мав доступ до печатки ТОВ"Іскра". На підставі вищевикладеного, в ході службової перевірки до головного енергетика ОСОБА_1 директором був винесений наказ про застосування заходів дисциплінарного стягнення.
Стаття 203 ЦК України встановлює загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, а саме зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.
Відповідно до ст. 215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
Таким чином, судом встановлено, що головний енергетик ОСОБА_1, який підписав додаткову угоду від 24.06.2011 р. та додаток № 2 "Порядок розрахунків" до договору про постачання електричної енергії № 60-054 від 15.07.2004 р. від імені ТОВ"Іскра", не мав такого обсягу цивільної дієздатності, оскільки відсутня довіреність на вчинення будь-яких дій від позивача.
Крім того, додаткова угода від 24.06.2011 р. та додаток № 2 "Порядок розрахунків" до договору також не відповідає ч. 3 ст. 203 ЦК України. Так волевиявлення учасника правочину має бути вільним та відповідати його внутрішній волі. Однак ОСОБА_1 не міг виражати волевиявлення позивача, оскільки не є директором, який відповідно до Статуту здійснює оперативне керівництво діяльністю товариства.
Також порушеною є частина 4 цієї статті, в якій говориться про вимогу щодо додержання письмової форми правочину. Відповідно до ч. 1 ст. 207 ЦК України правочин, який вчиняє юридична особа підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства та скріплюється печаткою. В даному випадку додаткова угода підписана неуповноваженою особою, тому не відповідає вимозі, що міститься у ч. 4 ст. 203 ЦК України.
Враховуючи викладене, суд дійшов висновку про те, що позовна вимога про визнання недійсними додаткової угоди від 24.06.2011 р. та додатку "Порядок розрахунків" до договору про постачання електроенергії № 60-054 від 15.07.2004 р., укладеного між Акціонерною компанією "Харківобленерго" , м. Харків та ТОВ"Іскра" с. Заоскілля, Куп*янського району Харківської області, підлягає задоволенню як правомірна та обгрунтована.
Крім того, позивач просить суд забезпечити позов шляхом заборони АК"Харківобленерго" вчиняти дії по обмеженню та припиненню електропостачання ТОВ «Іскра»до розгляду справи по суті ( а.с.34).
Відповідно до статті 66 ГПК України заходи до забезпечення позову можуть бути вжиті як за заявою учасника судового процесу (сторони, прокурора чи його заступника, який подав позов), так і за ініціативою господарського суду.
У першому із зазначених випадків заявник повинен обґрунтувати причини звернення із заявою про забезпечення позову. З цією метою та з урахуванням загальних вимог, передбачених статтею 33 ГПК України , обов'язковим є подання доказів наявності фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного заходу до забезпечення позову.
У вирішенні питання про забезпечення позову господарський суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв'язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення господарського суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв'язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.
В даному випадку позивачем документально не обгрунтоване заявлене клопотання та визнане таким, що не підлягає задоволенню.
Вирішуючи питання розподілу судових витрат суд керується ст. 49 ГПК України. У спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав державне мито покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Суми, які підлягають сплаті за проведення судової експертизи, послуги перекладача, адвоката, витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу та інші витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: при задоволенні позову - на відповідача; при відмові в позові - на позивача; при частковому задоволенні позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Таким чином, судові витрати у даній справі покладаються на відповідача.
На підставі викладеного та керуючись ст. 1,2,33,44,75,82-85 ГПК України, суд
< Текст >
Позов задовольнити.
Визнати недійсними додаткову угоду від 24.06.2011 р. та додаток від 11.07.11 року "Порядок розрахунків" до договору про постачання електроенергії № 60-054 від 15.07.2004 р., укладеного між Акціонерною компанією "Харківобленерго" (61037, м. Харків, вул. Плеханівська, 149, код 00131954) та ТОВ "Іскра" (Харківська область, Куп"янський район, с. Заоскілля, код 21214188).
Стягнути з Акціонерної компанії "Харківобленерго" (61037, м. Харків, вул. Плеханівська, 149, код 00131954, п/р 26003010050912 в АТ "Банк Золоті Ворота", МФО 351931) на користь тОВ"Іскра" (Харківська область, Куп"янський район, с. Заоскілля, код 21214188, ) 85 грн. державного мита, 236 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу .
В задоволені клопотання щодо забезпечення позову - відмовити.
Видати відповідний наказ після набрання рішенням законної сили.
Суддя (підпис< Текст > Лаврова Л.С.
рішення підписане 07.12.11 року.