01601, м.Київ, пров. Рильський, 8 т. (044) 278-46-14
17.11.2011 № 18/193
Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Майданевича А.Г.
суддів:
за участю представників сторін: згідно з протоколом судового засідання від 17.11.2011 року
розглянувши апеляційну скаргу Києво-Святошинського виробничого управління житлово-комунального господарства на рішення господарського суду міста Києва від 04.10.2011 року
по справі № 18/193 (суддя Мандриченко О.В.)
За позовом Києво-Святошинського виробничого управління житлово-комунального господарства
до Комунального підприємства Київської обласної ради «Автогосподарство»
про визнання договору недійсним, -
Рішенням господарського суду міста Києва від 04.10.2011 року відмовлено у задоволенні позовних вимог Києво-Святошинського виробничого управління житлово-комунального господарства до Комунального підприємства Київської обласної ради «Автогосподарство» про визнання недійсним договору оренди транспортного засобу №26/2009 від 13.02.2009 року.
Не погоджуючись з прийнятим рішенням, Києво-Святошинське виробниче управління житлово-комунального господарства звернулося до апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить просить рішення господарського суду міста Києва від. 04.10.2011 року по справі № 18/193 скасувати та прийняти нове рішення суду, яким позов задовольнити. В своїх доводах позивач посилався на те, що при прийнятті рішення судом першої інстанції мало місце невідповідність висновків суду обставинам справи та неправильне застосування норм матеріального та процесуального права.
Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 17.10.2011 року по справі № 18/193 прийнято до провадження апеляційну скаргу Києво-Святошинського виробничого управління житлово-комунального господарства і призначено розгляд справи у судовому засіданні.
Комунальне підприємство Київської обласної ради «Автогосподарство» на підставі ст. 96 ГПК України надало суду відзив на апеляційну скаргу в якому просить у задоволенні апеляційної скарги позивача на рішення господарського суду міста Києва від 04.10.2011 року по справі №18/193 відмовити, рішення суду залишити без змін.
Представник відповідача у судовому засіданні надав свої пояснення і заперечив проти доводів, які викладені позивачем в апеляційній скарзі та просив рішення господарського суду міста Києва від 04.10.2011 року по справі №18/193 залишити без змін, а апеляційну скаргу Києво-Святошинського виробничого управління житлово-комунального господарства - без задоволення.
Представник позивача у судовому засіданні надав свої пояснення підтримав доводи, які викладені в апеляційній скарзі та просив рішення господарського суду міста Києва від 04.10.2011 року по справі №18/193 скасувати та прийняти нове рішення суду, яким позов задовольнити.
Відповідно до ст. 99 Господарського процесуального кодексу України в апеляційній інстанції справи переглядаються за правилами розгляду цих справ у першій інстанції з урахуванням особливостей, передбачених у цьому розділі.
Статтею 101 ГПК України встановлено, що у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу. Апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги (подання) і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі. В апеляційній інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.
Судова колегія Київського апеляційного господарського суду, розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення і доводи представників сторін, дослідивши представлені докази в їх сукупності, перевіривши правильність застосування місцевим господарським судом норм матеріального та процесуального права встановила наступне.
Як вбачається з матеріалів справи, 13.02.2009 року між сторонами укладений договір оренди транспортного засобу №26/2009, за умовами якого відповідач (балансоутримувач) передає належний йому на праві комунальної власності, а позивач приймає в строкове платне користування транспортний засіб - автомобіль марки «Шкода СуперБ Елєганс», 2004 року випуску (державний номерний знак АА 8012 ВО).
За умовами п. 2.1 договору передача майна в оренду та закріпленого за ним обладнання, інструменту та повернення його орендодавцю (відповідачеві) відбувається згідно з актом прийому-передачі, що підписується сторонами та закріплюється їх печатками протягом 5 банківських днів з дня підписання договору сторонами.
Відповідно до акта приймання-передачі від 13.02.2009 року, який підписано повноважними представниками сторін та скріплено печатками, відповідач передав, а позивач прийняв у належному для експлуатації стані транспортний засіб (автомобіль) марки «Шкода СуперБ Елєганс», 2004 року випуску (державний номерний знак АА 8012 ВО).
У серпні 2011 року Києво-Святошинське виробниче управління житлово-комунального господарства звернулося до господарського суду міста Києва з позовом до комунального підприємства Київської обласної ради «Автогосподарство» про визнання недійсним договору оренди транспортного засобу №26/2009 від 13.02.2009 року.
При прийнятті оскаржуваного рішення про відмову у позові місцевий господарський суд дійшов висновку про необґрунтованість тверджень позивача про те, що відповідач мав на меті тільки отримати від позивача кошти, але при цьому не передати позивачу в користування транспортний засіб.
Вимоги Києво-Святошинського виробничого управління житлово-комунального господарства, які викладені в позовній заяві та апеляційній скарзі, обґрунтовані тим, що укладений сторонами договір від 13.02.2009 року № 26/2009 не відповідає вимогам закону, а тому, на думку позивача, вказаний вище договір оренди слід визнанати недійсним.
Колегія суддів апеляційного господарського суду, беручи до уваги межі перегляду справи у апеляційній інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного рішення, дійшла висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а оскаржуване рішення місцевого господарського суду слід залишити без змін з наступних підстав.
Пункт 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України передбачає, що підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є: договори та інші правочини.
Частиною 1 статті 626 ЦК України встановлено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Згідно з ч. 1 ст. 627 ЦК України встановлено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Зі змісту укладеного 13.02.2009 року договору оренди №26/2009 вбачається, що за своєю правовою природою вказаний договір є двостороннім господарським договором, на який розповсюджуються загальні положення про договір Господарського та Цивільного кодексів України.
Статтею 638 ЦК України встановлено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх його істотних умов. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї сторони має бути досягнута згода.
Згідно із п. 1 ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.
Нормами статті 204 ЦК України визначено, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
Відповідно до п. 1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
Пунктом 3 статті 215 ЦК України визначено, що якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
Враховуючи наведене вище, договір оренди №26/2009 від 13.02.2009 року є оспорюваним правочином, оскільки його недійсність прямо законом не встановлена.
Відповідно до ч. 1 ст. 173 Господарського кодексу України, в силу зобов'язання одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Згідно з п. 1 ч. 4 ст. 179 ГК України при укладенні господарських договорів сторони можуть визначати зміст договору, зокрема, на основі вільного волевиявлення, коли сторони мають право погоджувати на свій розсуд будь-які умови договору, що не суперечать законодавству.
Частиною 7 статті 179 ГК України передбачено, що господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.
У відповідності до норм статті 180 ГК України встановлено, що зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов'язань, як погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов'язкові умови договору відповідно до законодавства. Господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода. При укладенні господарського договору сторони зобов'язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору.
На переконання колегії суддів апеляційного господарського суду, місцевий господарський суд, при прийнятті оскаржуваного рішення, дійшов вірного висновку про відсутність правових підстав для визнання недійсним спірного договору оренди транспортного засобу №26/2009 від 13.02.2009 року, оскільки під час укладення вказаного вище договору, сторонами було дотримано всіх вимог законодавства України.
Зокрема, сторони визначили всі істотні умови договору в передбаченому законом порядку, а саме: сторонами було досягнуто згоди щодо предмету договору, термін дії договору, договір погоджений як позивачем, так і відповідачем, зокрема, сторонами було складено та підписано акт приймання-передачі від 13.02.2011 року транспортного засобу (автомобіля) марки «Шкода СуперБ Елєганс», 2004 року випуску, державний номерний знак АА 8012 ВО (а.с.14). Крім того, відповідно до п. 3.1 договору позивачем періодично сплачувалась орендна плата за користування автомобілем, що підтверджується наявними в матеріалах справи банківськими виписками (а.с.15-26).
З огляду на зазначене вище вбачається, що договір № 26/2009 від 13.02.2009 року укладався з наміром сторін створити правові наслідки та породив їх. А відтак, посилання позивача на те, що відповідач не мав наміру виконувати своє зобов'язання згідно з умовами укладеного 13.02.2009 року договору № 26/2009 є безпідставними та необґрунтованими.
Нормами статті 230 ЦК України визначено, що якщо одна із сторін правочину навмисно ввела другу сторону в оману щодо обставин, які мають істотне значення (частина перша статті 229 цього Кодексу), такий правочин визнається судом недійсним.
Обман має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкодити вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування.
Під обманом слід розуміти навмисне введення в оману однією стороною правочину іншої сторони з метою вчинення правочину.
Встановлення наявності умислу у недобросовісної сторони ввести в оману другу сторону, щоб спонукати її до укладення правочину є неодмінною умовою кваліфікації недійсності правочину за ст. 230 Цивільного кодексу України.
Правочин визнається вчиненим під впливом обману у випадку навмисного введення сторони в оману щодо обставин, які впливають на вчинення правочину.
На противагу тверджень скаржника про те, що був введений в оману відповідачем з метою заволодіння коштами позивача, судова колегія зазначає, що з наявного в матеріалах справи акта приймання-передачі від 13.02.2011 року вбачається, що відповідач передав, а позивач прийняв у належному для експлуатації стані транспортний засіб (автомобіль) марки «Шкода СуперБ Елєганс», 2004 року випуску, державний номерний знак АА 8012 ВО (а.с. 14).
Інших належних та допустимих доказів на підтвердження своїх вимог позивачем не надано, не містять їх і матеріали справи.
Відповідно до ст. 33 ГПК України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.
Згідно із ст. 34 ГПК України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Позивачем ні під час розгляду справи в місцевому господарському суді, ні під час апеляційного розгляду справи не доведено наявності обставин, з якими закон пов'язує недійсність правочину.
Враховуючи вищевикладене, оцінюючи докази у справі в їх сукупності, чинне законодавство, що регулює спірні правовідносини, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що позовні вимоги та вимоги апеляційної скарги є необґрунтованими, недоведеними належними доказами та такими, що не підлягають задоволенню.
З огляду на вищевикладене, апеляційний господарський суд вважає, що рішення господарського суду міста Києва від 04.10.2011 року по справі № 18/193 прийнято після повного з'ясування обставин, що мають значення для справи, які місцевий господарський суд визнав встановленими та відповідністю висновків, викладених в рішенні суду обставинам справи, а також у зв'язку із правильним застосуванням норм матеріального та процесуального права, і є таким що відповідає нормам закону.
Зважаючи на те, що доводи позивача законних та обґрунтованих висновків суду першої інстанції не спростовують, рішення господарського суду міста Києва від 01.10.2011 року по справі № 18/193 слід залишити без змін, а апеляційну скаргу Києво-Святошинського виробничого управління житлово-комунального господарства без задоволення.
Судові витрати розподіляються відповідно до вимог ст. 49 ГПК України.
Керуючись ст. ст. 49, 99, 101-105, Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд, -
1. Апеляційну скаргу Києво-Святошинського виробничого управління житлово-комунального господарства на рішення господарського суду міста Києва від 04.10.2011 року по справі № 18/193 залишити без задоволення.
2. Рішення господарського суду міста Києва від 04.10.2011 року по справі № 18/193 залишити без змін.
3. Матеріали справи №18/193 повернути до господарського суду міста Києва.
Постанову Київського апеляційного господарського суду може бути оскаржено до Вищого господарського суду України у порядку, передбаченому ст. 107 ГПК України.
Постанова Київського апеляційного господарського суду за наслідками перегляду відповідно до ст. 105 ГПК України набирає законної сили з дня її прийняття.
Головуючий суддя
Судді
24.11.11 (відправлено)