01032, м. Київ, вул. Комінтерну, 16 тел. 235-24-26
"29" листопада 2011 р. Справа № 6/114-11
Господарський суд Київської області у складі судді Черногуза А.Ф., розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом Заступника прокурора Київської області в інтересах держави в особі Фонду Державного Майна України до Державного підприємства «Укрриба»та Товариства з обмеженою відповідальністю «Ставищенський рибгосп»про визнання недійсним договору та повернення майна,
представники:
прокурора: Лугін А.Ю. (посвідчення №38 від 24.03.2011р),
позивача: не з'явився,
відповідача 1: ОСОБА_1 (дов. №11-13/356 від 29.04.2011р.),
відповідача 2: Малиш Г.М. (паспорт №НОМЕР_1 від 21.02.2003р).
У вересні 2011 року Заступник прокурора Київської області (далі - прокурор) в інтересах держави в особі Фонду Державного Майна України (далі - позивач) звернувся до господарського суду Київської області з позовом до Державного підприємства «Укрриба»(далі -відповідач 1.) та Товариства з обмеженою відповідальністю «Ставищенський рибгосп»(далі -відповідач 2.) про визнання недійсним договору та повернення майна.
Позовні вимоги мотивовані тим, що з умов договору вбачається, що основною його ознакою є користування державним майном за плату. На думку прокурора, договір зберігання державного нерухомого майна є удаваним правочином, який укладений з метою приховування справжнього правочину -договору оренди майна. Прокурор стверджує, що в силу ч. 2 ст. 235 Цивільного кодексу України до спірного правочину слід застосовувати положення Закону України «Про оренду державного та комунального майна», оскільки договір укладено без погодження з Фондом державного майна України, тому з цих підстав, прокурор вважає, що він є недійсним.
Ухвалою господарського суду Київської області від 16.09.2011р. порушено провадження у справі № 6/114-11 та призначено її до розгляду на 11.10.2011р.
Державним підприємством «Укрриба»та Товариством з обмеженою відповідальністю «Ставищенський рибгосп»подані заперечення на позовну заяву, в яких вони просять відмовити в задоволені позовних вимог повністю з підстав, викладених у цих запереченнях.
У зв'язку з неявкою в судове засідання 11.10.2011р. представників прокуратури та позивача, неподанням ними витребуваних документів, суд виніс ухвалу про відкладення розгляду справи на 25.10.2011р.
25.10.2011р. суд оголосив перерву в засіданні до 01.11.2011р.
Ухвалою господарського суду Київської області від 01.11.2011р. суд відклав розгляд справи на 15.11.2011р. з підстав, передбачених ст. 77 ГПК України.
15.11.2011р. відповідачем-1 подано клопотання про продовження строку вирішення спору на 15 днів.
Ухвалою господарського суду Київської області від 15.11.2011р. суд задовольнив клопотання сторони та продовжив строк вирішення спору на 15 днів.
Водночас, суд оголосив перерву в засіданні до 29.11.2011р.
Представник прокуратури позовні вимоги підтримав, вважає їх обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню з підстав, викладених у позовній заяві.
Представники відповідачів проти позову заперечили з тих же підстав, що викладені у їх письмових запереченнях, поданих до суду.
Позивач свого представника в судове засідання 29.11.2011р. не направив, про причини неявки суд не повідомив, хоча про час і місце розгляду справи він був повідомлений належним чином, що підтверджується підписом його представника на бланку про перерву в розгляді справи від 15.11.2011р.
Таким чином, позивач вважається належним чином повідомленим про час та місце судового засідання.
Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення учасників судового процесу, дослідивши докази та оцінивши їх в сукупності, суд
Установив:
Державне підприємство «Укрриба»засноване на державній власності та створене з метою забезпечення ефективності використання та організації нагляду, контролю за технічною експлуатацією гідротехнічних споруд водних об'єктів рибницьких господарств і підпорядковане Державному комітету рибного господарства України.
14.09.2010р. між Державним підприємством «Укрриба»(замовник) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Ставищенський рибгосп» (зберігач) було укладено договір зберігання з правом користування майна (гідротехнічні споруди), які обліковуються на балансі ДП «Укрриба” (далі -договір).
Відповідно до п. 1.1. договору замовник передає, а зберігач приймає на зберігання з правом користування, згідно акту приймання-передачі, нерухоме державне майно (гідротехнічні споруди рибницьких ставів), згідно переліку представленого в Додатку № 1 “Акт приймання-передачі державного майна”, що є невід'ємною частиною даного договору), яке знаходиться на балансі ДП «Укрриба»на праві повного господарського віддання та розташоване за адресою: Київська обл., смт. Ставище.
Згідно п. 2.1. договору зберігач зобов'язаний прийняти на зберігання від замовника майно, зазначене у п. 1.1. цього договору, згідно з актом приймання-передачі державного нерухомого майна.
Факт передачі відповідачем-1 та відповідно прийняття відповідачем-2 державного майна (гідротехнічні споруди) на зберігання з правом користування підтверджується актом приймання-передачі від 14.09.2010р.
Відповідно до п. 1.3. договору майно використовується з метою риборозведення згідно виробничої програми, погодженої з замовником, та для здійснення інших видів рибогосподарської діяльності, які не суперечать цільовому використанню зазначеного майна.
Згідно п. 2.4. договору за користування майном зберігач має вносити плату в розмірі, визначеному протоколом узгодження ціни (додаток № 2, що є невід'ємною частиною даного договору), яка складає 2432,88 грн, яку зберігач повинен вносити щомісячно до 15 числа наступного за звітним.
Договір набуває чинності з дня його підписання і діє до 14.09.2013р. (п. 9.1. договору).
Спір виник внаслідок того, що на думку прокуратури спірний договір є договором прихованої оренди, а тому замовник не мав права його укладати. Також прокуратура зазначає, що нерухоме державне майно передане на зберігання з правом користування мало бути надано за погодженням Фонду державного майна України.
Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що вимоги прокуратури не підлягають задоволенню з наступних підстав.
Положеннями частини 7 статті 179 Господарського кодексу України визначено, що господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, встановлених Господарським кодексом України.
Відповідно до ст. 626 Цивільного кодексу України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов'язками наділені обидві сторони договору.
Згідно ст. 628 Цивільного кодексу України зміст договору становлять умови, визначені на розсуд сторін і погодженні ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Підставою недійсності правочину, у відповідності до ст. 215 Цивільного кодексу України, є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
Статтею 203 Цивільного кодексу України визначаються загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину.
Так, частинами 1-3, 5 та 6 ст. 203 Цивільного кодексу України встановлено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Згідно зі ст. 235 Цивільного кодексу України удаваним є правочин, який вчинено сторонами для приховування іншого правочину, який вони насправді вчинили. Якщо буде встановлено, що правочин був вчинений сторонами для приховування іншого правочину, який вони насправді вчинили, відносини регулюються правилами щодо правочину, який сторони насправді вчинили.
Отже обов'язковою ознакою удавного правочину є фактичне встановлення між сторонами правочину інших правовідносин ніж ті, щодо яких йог обуло оформлено.
Удаваний правочин як неправомірний може бути визнаний недійсним на підставі ч. 1 ст. 215 Цивільного кодексу України, оскільки зовнішнє волевиявлення сторін не збігається з їх внутрішньою волею.
Однак, суд не може погодитися з твердженням прокуратури про те, що договір зберігання з правом користування фактично є договором довгострокової оренди, оскільки з аналізу змісту договору не вбачається виникнення між сторонами на підставі цього договору орендних правовідносин або направленість спірного договору на виникнення таких відносин.
За своєю правовою природою договір оренди є договором з якого у орендаря виникає обмежене речове право на майно, а саме володіння та користування річчю для задоволення своїх потреб за що встановлюється плата.
Водночас, договір зберігання є договором за яким особа, яка прийняла річ -зберігач надає послугу поклажодавцеві, у зберігача не виникає право володіння річчю, оскільки зберігач зобов'язаний на першу вимогу поклажодавця повернути річ, навіть якщо строк її зберігання не закінчився (ст. 953 ЦК України), на відміну від договору оренди за яким передане майно може бути витребуване з підстав, передбачених законом або договором.
Так, відповідно до ст. 936 Цивільного кодексу України за договором зберігання одна сторона (Зберігач) зобов'язується зберігати річ, яка передана їй другою стороною (поклажедавцем), і повернути її у схоронності.
Статтею 944 Цивільного кодексу України передбачено, що зберігач не має права без згоди поклажедавця користуватися річчю, переданою йому на зберігання, а також передавати її у користування іншим особам.
Виходячи із змісту наведеної статті право зберігача користуватись майном переданим йому за договором зберігання виникає в разі надання відповідної згоди поклажодавцем.
Згідно п. 3.2. договору зберігач має право користуватися переданим йому на зберігання нерухомим державним майном.
Відтак, за спірним договором, волевиявленням сторін було передбачено право зберігача на користування майном переданим на зберігання, що по суті є згодою поклажодавця, про яку йде мова у статті 944 Цивільного кодексу України.
Частиною 4 статті 179 Господарського кодексу України також передбачено, що «При укладенні господарських договорів сторони можуть визначати зміст договору на основі: вільного волевиявлення, коли сторони мають право погоджувати на свій розсуд будь-які умови договору, що не суперечать законодавству».
Статтею 6 Цивільного кодексу України передбачено, що сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд. Сторони в договорі не можуть відступити від положень актів цивільного законодавства, якщо в цих актах прямо вказано про це, а також у разі, якщо обов'язковість для сторін положень актів цивільного законодавства випливає з їх змісту або із суті відносин між сторонами».
Таким чином, умова договору щодо права зберігача користуватись переданими на зберігання гідротехнічними спорудами, є елементом договору зберігання, наявність якої в договорі не змінює правової природи такого договору, так як і не змінює статус переданого майна -об'єкт державної власності.
З огляду на викладене, доводи прокуратури щодо укладення між відповідачами удаваного правочину, який вчинено для приховування іншого правочину, а саме договору оренди є необґрунтованими.
Відповідно до п. 2 ст. 4 Закону України «Про оренду державного та комунального майна»не можуть бути об'єктами оренди об'єкти державної власності, що мають загальнодержавне значення та підлягають приватизації відповідно до ч. 2 ст. 5 Закону України «Про приватизацію державного майна». При цьому, відповідно до вимог п.п. г п. 2 ст. 5 Закону України «Про приватизацію державного майна»приватизації не підлягають гідротехнічні захисні споруди.
Отже об'єкти, які є предметом спірного договору, відносяться до захисних гідротехнічних споруд та мають загальнодержавне значення, а тому не підлягають приватизації та передачі в оренду. В свою чергу і будь-яких повноважень щодо надання згоди про передачу цього майна в оренду Фонд державного майна України та його регіональні відділення не мають.
Згідно Положення про управління майном, яке не увійшло до статутних фондів господарських товариств у процесі приватизації, але перебуває на їх балансі, затвердженого наказом Фонду державного майна України та Міністерства економіки України від 19.05.1999 № 908/68 одним із способів управління державним майном, яке не увійшло до статутних фондів господарських товариств є передача майна в управління центральних та місцевих органів виконавчої влади у порядку, затвердженому постановою Кабінету Міністрів України від 21.09.1998 № 1482.
За змістом п. 2.4.1. Положення № 908/68 від 19.05.1999, такий спосіб управління державним майном, як передача його в управління центральних та місцевих органів виконавчої влади, передусім застосовується у випадках, за яких майно не підлягає приватизації та не може бути передано в оренду.
Спільним наказом Фонду державного майна України та Міністерства аграрної політики України № 126/752 від 06.05.2003 «Про передачу гідротехнічних споруд»гідротехнічні споруди, включаючи ставкові рибоводні споруди та інше майно, яке на момент приватизації не увійшло до статутних фондів господарських товариств, було передано до сфери управління Міністерства аграрної політики України та в подальшому передано на баланс ДП «Укрриба»у порядку, встановленому Положенням про порядок передачі об'єктів державної власності, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України № 1482 від 21.09.1998.
Як вище встановлено судом, майно, яке являється об'єктом спірного договору не підлягає приватизації та передачі в оренду, а отже органом приватизації було обрано спосіб управляння цим майном шляхом передачі його до сфери управління Міністерства аграрної політики України, яке у свою чергу передало зазначене майно на баланс ДП «Укрриба».
Листом від 06.04.2004 № 10-25-4699 Фонд державного майна України повідомив зберігача про те, що Фонд наділений повноваженнями щодо передачі гідротехнічних споруд в оренду, але дозволу Фонду державного майна України, як і його регіональних відділень, на вчинення зберігачем будь-яких дій з гідротехнічними спорудами не потрібно, а Міністерство аграрної політики України листом від 02.12.2004 № 37-24-2-13/16354 висловило підтримку у роботі по зберіганню державного майна та укладення договорів зберігання з правом користування гідротехнічних споруд.
Крім того, судом не залишено поза увагою лист від 28.09.2011р. № 10-25-13179 Фонду державного майна України, яким надав Державному агентству рибного господарства України відповідь на запит щодо погодження такого договору та зробив висновок, що питання, які пов'язані з укладанням ДП «Укрриба” договорів зберігання з правом користування, належить до компетенції уповноваженого органу управління -Державного агентства рибного господарства України.
Судом також надано оцінку висновку від 30.09.2011р. № 126/498 науково-правовій експертизі при Інституті держави і права ім. В.М. Корецького НАН України, в якому зазначено, що договір зберігання з правом користування майна (гідротехнічних споруд), які обліковуються на балансі ДП «Укрриба”, в повній мірі відповідає нормам чинного законодавства України, і процедура його укладення відповідає встановленим законодавством положенням.
За змістом статуту ДП «Укрриба», зареєстрованого державним реєстратором Шевченківської районної у місті Києві державної адміністрації 09.09.2004, відповідач -1 є державним комерційним підприємством.
Відповідно до ч. 2 ст. 74 Господарського кодексу України майно державного комерційного підприємства закріплюється за ним на праві господарського відання.
Право господарського відання є речовим правом суб'єкта підприємництва, який володіє, користується і розпоряджається майном, закріпленим за ним власником (уповноваженим ним органом), з обмеженням правомочності розпорядження щодо окремих видів майна за згодою власника у випадках, передбачених цим Кодексом та іншими законами (ст. 136 Господарського кодексу України).
Отже реалізовуючи своє право господарського відання відповідачем -1 було укладено спірний договір зберігання з правом користування, що не суперечить вимогам чинного законодавства України.
Згідно роз'яснення Вищого господарського суду України № 02-5/111 від 12.03.1999 «Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних з визнанням угод недійсними»вирішуючи спори про визнання угод недійсними, господарський суд повинен встановити наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання угод недійсними і настання відповідних наслідків, а саме: відповідність змісту угод вимогам закону; додержання встановленої форми угоди; правоздатність сторін за угодою; у чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення спору.
Враховуючи викладене, судом встановлено, що правові підстави для визнання договору зберігання з правом користування № 19/10 від 14.09.2010р. недійсними відсутні, оскільки він укладений за правилами, встановленими ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів та не суперечить положенням ст.ст. 203, 215 ЦК України.
Відповідно до п. 1 ст. 216 Цивільного кодексу України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю.
У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.
З огляду на те, що відсутні підставі для визнання недійсним договору відсутні підстави і для застосування наслідків недійсності правочину, а тому позовні вимоги прокуратури щодо повернення майна також не підлягають задоволенню.
Згідно ст. 34 Господарського процесуального кодексу України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Відповідно до ст. 1 Господарського процесуального кодексу України підприємства, установи, організації, інші юридичні особи мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів.
Обов'язок доказування та подання доказів відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України розподіляється між сторонами виходячи з того, хто посилається на певні юридичні факти, які обґрунтовують його вимоги та заперечення.
Відтак, сторони звертаючись до суду повинні враховувати те, що визначення та наповнення доказової бази переданого на розгляд суду спору покладаються саме на сторони, а не на суд. Суд вирішує спір на підставі поданих та витребуваних в порядку ст. 38 ГПК України сторонами доказів.
Це стосується прокуратури, яка мала довести наявність тих обставин, на підставі яких вона звернулась до господарського суду з позовними вимогами.
Зважаючи на вищенаведене, позовні вимоги Заступника прокурора Київської області в інтересах держави в особі Фонду Державного Майна України до Державного підприємства «Укрриба»та Товариства з обмеженою відповідальністю «Ставищенський рибгосп»про визнання недійсним договору та повернення майна є необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню повністю.
Враховуючи викладене, керуючись ст.ст. 44, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд
У позові відмовити повністю.
Суддя Черногуз А.Ф.