ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА
01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98
Справа № 53/48205.12.11
За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Карго Партнер"
до Товариства з обмеженою відповідальністю "Промислово-фінансова група "Нафтахім"
про стягнення 39 302,28 грн.
Суддя Грєхова О. А.
Представники сторін:
від позивача: не з'явилися
від відповідача: ОСОБА_1. -представник за довіреністю від 23.11.11
Заявлено позов про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Промислово-фінансова група "Нафтахім" 39 302,28 грн. основного боргу.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивач поніс додаткові витрати, пов'язані зі зберіганням, оглядом, понаднормативним використанням контейнерного обладнання, організацією заїзду автотранспорту в порт, стоянкою автотранспорту в порту та портовим експедируванням в процесі виконання Договору транспортного експедирування № 1806-01 від 18.06.2010, а тому відповідно до положень статті 224, 225 Господарського кодексу України позивач має право отримати відшкодування понесених додаткових витрат. Проте відповідачем не сплачено позивачу суму додаткових витрат.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 06.10.2011 порушено провадження по справі № 53/482, розгляд справи призначено на 31.10.2011.
Ухвалою суду від 31.10.2011 відкладено розгляд справи на 28.11.2011 для належного повідомлення відповідача про розгляд справи.
В судовому засіданні 28.11.2011 представник відповідача надав суду письмовий відзив на позовну заяву, в якому зазначив, що позивачем не доведено обставини та не надано належні докази, які б підтверджували необхідність понесення ним витрат саме в інтересах відповідача та з підстав, не пов'язаних з порушенням договору самим позивачем; позивач, не дочекавшись закінчення місячного строку розгляду претензії відповідачем, подав позовну заяву до суду; позивач звернувся до суду коли в нього не було порушене право.
В судовому засіданні 28.11.2011, у відповідності до статті 77 Господарського процесуального кодексу України, оголошено перерву до 05.12.2011.
02.12.2011 від позивача по справі через відділ діловодства суду надійшла заява про уточнення та зміну предмету позову, відповідно до якої позивач просить стягнути з відповідача заборгованість в розмірі 39302,28 грн., яка виникла на підставі Договору транспортного експедирування № 1806-01 від 18.06.2010
Відповідно до ст. 22 Господарського процесуального кодексу України позивач вправі до прийняття рішення по справі збільшити розмір позовних вимог за умови дотримання встановленого порядку досудового врегулювання спору у випадках, передбачених статтею 5 цього Кодексу, в цій частині, відмовитись від позову або зменшити розмір позовних вимог. До початку розгляду господарським судом справи по суті позивач має право змінити предмет або підставу позову шляхом подання письмової заяви.
Як вбачається із матеріалів справи, вказана заява про зміну підстав позову була подана після початку розгляду судом справи № 53/482 за Товариства з обмеженою відповідальністю "Карго Партнер" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Промислово-фінансова група "Нафтахім" про стягнення 39302,28 грн., що підтверджується протоколом судового засідання від 31.10.2011.
Таким чином, у суду відсутні підстави для прийняття поданої позивачем заяви про зміну підстав позову.
Представник позивача в судове засідання 05.12.2011 не з'явився, про причини неявки суду невідомо.
Відповідач в судовому засіданні 05.12.2011 заперечив на позов.
На виконання вимог ст. 81-1 ГПК України складено протоколи судових засідань, які долучено до матеріалів справи.
У судовому засіданні 05.12.2011 судом оголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представників позивача та відповідача, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд міста Києва
18 червня 2010 року між сторонами було укладено договір № 1806-1 транспортного експедирування (далі - Договір), за умовами якого ТОВ «КАРГО ПАРТНЕР»(експедитор за Договором) зобов'язується за плату та за рахунок ТОВ «ПФГ «НАФТАХІМ»(клієнт за Договором) організувати надання транспортно-експедиторських послуг, пов'язаних з організацією перевезень експортно-імпортних та транзитних вантажів відповідача, а також додаткових послуг, необхідних для доставки вантажу.
Матеріали справи містять заявки відповідача на надання транспортно-експедиційних послуг (додаток № 5 від 27.09.2010 та додаток № 4 від 14.09.2010).
Згідно положень п.п. 1.3., 2.1.1., 2.1.7., 2.2.2., 2.2.3., 2.2.7. Договору Експедитор (ТОВ "Карго Партнер"): виконуючи умови даного договору укладає договори, виступає перед третіми особами, діючи від імені, в інтересах та за рахунок Клієнта; має право укладати договори та угоди з перевізниками, портами, складами, судноплавними компаніями/її агентами, експедиторськими та іншими організаціями, які є резидентами або нерезидентами України, для виконання своїх зобов'язань за договором; має право отримувати від Клієнта відшкодування додаткових витрат, що виникли у Експедитора при виконанні договору, якщо такі витрати здійснювалися в інтересах Клієнта; зобов'язаний залучати транспортні засоби та забезпечувати їх подачу в порти, на залізничні станції, склади, термінали або інші об'єкти задля своєчасного відвантаження/доставки вантажу; зобов'язаний організувати надання послуг, що пов'язані з прийомом, накопиченням, сортуванням, складувнням, завантаженням, вивантаженням, перевезенням вантажів, згідно Заявок Клієнта та залучати для виконання завдань треті особи; зобов'язаний здійснювати розрахунки з портами, транспортними та іншими організаціями за перевезення, перевалку, зберігання вантажів та інші послуги.
3 іншого боку, відповідно до положень п.п. 2.4.7., 2.4.12, 2.4.15 Договору Клієнт (ТОВ ''Промислово-фінансовагрупа"Нафтахім"): у разі огляду вантажу в контейнері та/або транспортному засобі або затримки вантажу в контейнері та/або транспортному засобі в портах вивантаження, перевалки, призначення, на прикордонних переходах за вимогою митних, інших офіційних контролюючих, наглядових та правоохоронних органів, Клієнт відшкодовує Експедитору витрати по оплаті вантажних операцій, зберігання контейнерів, простій автотранспортних засобів, а також демередж/детеншн (штраф за понаднормативне використання контейнерного обладнання) судноплавної контейнерної лінії - власника контейнерного обладнання, згідно рахунків організації, що здійснила вантажні операції, портів, терміналів, перевізників, тарифів лінії, інших організацій; сплачує Експедитору вартість зберігання вантажу в портах вивантаження, перевалки, прибуття, а також демередж/детеншн (штраф за понаднормативне використання контейнерного обладнання) відповідно до рахунків портів, морських перевізників/їх агентів; оплачує послуги Експедитора, а також відшкодовує витрати, штрафи та інші платежі, понесені Експедитором в інтересах Клієнта, впродовж 14 календарних днів з моменту отримання Клієнтом документів, підтверджуючих надання послуг та витрат.
На виконання умов укладеного договору позивачем було організовано перевезення морським транспортом вантажів: 21 контейнер, відповідно до коносаменту № 51008ER8502 та 25 контейнерів відповідно до коносаменту № 51008ER8611, за маршрутом: м. Нью-Йорк (США) -м. Одеса (Україна).
З метою виконання позивачем покладених на нього обов'язків останнім було залучено ДП "Одеський морський торгівельний порт", перевізника - ТОВ "Перша міська будівельна компанія", агента судноплавної лінії - ТОВ "МІЖ Україна" та ТОВ "Євротермінал", якими було надано послуги з організації заїзду автотранспорту в порт, користування контейнерним обладнанням, зберігання контейнерного обладнання, огляд контейнерів, стоянку автотранспорту в порту та портове експедирування.
На оплату наданих послуг ДП "Одеський морський торгівельний порт", ТОВ "Перша міська будівельна компанія", ТОВ "МШК Україна" та ТОВ "Євротермінал" було виставлено рахунки на оплату (наявні в матеріалах справи) на загальну суму 39 302,28 грн., які ТОВ "Карго Партнер", відповідно до положень п. 2.2.7. Договору транспортного експедирування № 1806-01, було сплачено в повному обсязі, що підтверджується копіями платіжних доручень, які знаходяться в матеріалах справи.
Відповідно до положень п. 4 укладених Заявок № 4 від 14.09.2010р. та № 6 від 27.09.2010р., ТОВ "Карго Партнер" не несе відповідальності за затримку контейнерів в портах, що виникають у результаті збою або проведення оперативних заходів в роботі морських портів, що є підтвердженням понесених витрат тільки в інтересах Клієнта, а не у зв'язку з неналежним виконанням зобов'язань за Договором.
04.10.2010 та 18.10.2010 на адресу ТОВ "Нафтахім" було виставлено та направлено рахунки на оплату понесених витрат, але всупереч умовам Договору рахунки не були оплачені відповідачем.
14.09.2011 ТОВ "Карго Партнер" направило на адресу відповідача претензію № СР-85/11 і, додатково 27.09.2011р. документи, що підтверджують понесені витрати, з вимогою сплатити існуючий борг до 30.09.2011р. у зв'язку з неотриманням будь-якої відповіді про наступну сплату боргу, ТОВ "Карго Партнер" звернулося до Господарського суду з позовною заявою за захистом своїх порушених прав.
Відповідач заперечуючи проти позову зазначив, що позивачем не доведено обставини та не надано належні докази, які б підтверджували необхідність понесення ним витрат саме в інтересах відповідача та з підстав, не пов'язаних з порушенням договору самим позивачем; позивач, не дочекавшись закінчення місячного строку розгляду претензії відповідачем, подав позовну заяву до суду; позивач звернувся до суду коли в нього не було порушене право.
Причиною виникнення господарського спору позивач визначив несплату відповідачем у встановлені договором та претензією строки суми додаткових витрат у розмірі 39302,28 грн., зобов'язання щодо сплати якої виникло у останнього на підставі пункту 2.4.7. Договору. Позивач вважає, що вказані грошові кошти підлягають стягненню на його користь як відшкодування збитків, оскільки, відповідно до ст. ст. 224, 225 Господарського кодексу України до їх складу включаються, у тому числі, додаткові витрати, понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов'язання другою стороною.
Відповідно до статті 218 Господарського кодексу України підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.
Учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення. У разі якщо інше не передбачено законом або договором, суб'єкт господарювання за порушення господарського зобов'язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов'язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності. Не вважаються такими обставинами, зокрема, порушення зобов'язань контрагентами правопорушника, відсутність на ринку потрібних для виконання зобов'язання товарів, відсутність у боржника необхідних коштів.
Поняття збитків розкривається у Цивільному кодексі України у статті 22, згідно якої особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування (частина 1 статті 22). При цьому частиною 2 статті 22 ЦК України встановлено, що збитками є:
1) втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки);
2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).
Приписами ст. 623 Цивільного кодексу України встановлено, що боржник, який порушив зобов'язання, має відшкодувати кредиторові завдані цим збитки.
Згідно ст. 220 Господарського кодексу України, боржник, який прострочив виконання господарського зобов'язання, відповідає перед кредитором (кредиторами) за збитки, завдані простроченням.
Відповідно до статті 224 Господарського кодексу України учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб'єкту, права або законні інтереси якого порушено.
Під збитками розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов'язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.
Відповідно до постанови Вищого господарського суду України від 25.01.2007 р. у справі № 6/213-06-5667, за загальним принципом цивільного права особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування (частина перша статті 22, стаття 611, частина перша статті 623 Цивільного кодексу України). Для застосування такої міри відповідальності, як відшкодування збитків, потрібна наявність повного складу цивільного правопорушення, як-то: протиправна поведінка, дія чи бездіяльність особи; шкідливий результат такої поведінки (збитки); причинний зв'язок між протиправною поведінкою та збитками; вина правопорушника. Згідно з частиною другою статті 623 Цивільного кодексу України розмір збитків, завданих порушенням зобов'язання, доказується кредитором.
Така ж позиція викладена у постанові Вищого господарського суду України від 14.11.2007 р. у справі №16/217, а також у постанові Судової палати у господарських справах Верховного Суду України від 04.04.2006 р. у справі № 43/543.
Пунктом 4.3.1. Договору передбачено, що клієнт несе відповідальність за збитки та витрати, понесені експедитором у зв'язку з невиконанням чи неналежним виконанням клієнтом обов'язків, передбачених п.п. 2.4.2-2.4.5. Договору. У свою чергу, зобов'язання клієнта щодо відшкодування експедитору його додаткових витрат встановлене пунктом 2.4.7. договору, на який і посилається позивач у позовній заяві. Тобто сторони за взаємною згодою на підставі власного волевиявлення при укладенні Договору встановили, що такі витрати не пов'язані з невиконанням чи неналежним виконанням клієнтом своїх зобов'язань за Договором, а тому не можуть бути підставою для настання відповідальності клієнта.
Таким чином, передбачені пунктом 2.4.7. Договору додаткові витрати позивача як експедитора за своєю правовою природою не можуть визначатися збитками та включатись до їх складу, оскільки такі витрати можуть виникати у позивача в ході виконання договору не у зв'язку з порушенням відповідачем встановленого договором зобов'язання, а за умови настання визначених вищевказаним пунктом обставин, а саме, внаслідок можливих дій у відношенні вантажу з боку уповноважених офіційних органів.
Як вбачається з поданих представником відповідача письмових доказів, 21 жовтня 2011 року до Служби безпеки України, Державної митної служби України та ДП «Одеський морський торговельний порт»директором ТОВ «ПФГ «НАФТАХІМ»було надіслано запити про отримання публічної інформації. У запитах відповідач просив повідомити, чи проводилась у період з вересня по жовтень 2010 року співробітниками Державної митної служби України та Служби безпеки України перевірка ДП «Одеський морський торговельний порт». Листами ДП «Одеський морський торговельний порт»(вих. № 040-1579 від 07 листопада 2011 року) та Управління СБУ в Одеській обл. (вих. № 65/4/2186 від 01 листопада 2011 року) відповідача було поінформовано, що у вказаний ним період посадовими особами відповідних органів перевірки не проводились. Департамент боротьби з контрабандою, аналізу ризиків та протидії корупції Державної митної служби України листом за вих. № 20/1-14/07496 від 01 листопада 2011 року відмовив у наданні запитуваної інформації як такої, що є службовою інформацією з обмеженим доступом.
Таким чином, позивачем не доведено обставини та не надано належні докази, що б підтверджували понесення ним додаткових витрат саме у зв'язку з настанням об'єктивних умов, передбачених пунктом 2.4.7. Договору.
Крім цього, абзацом четвертим частини першої статті 10 Закону України «Про транспортно-експедиторську діяльність»визначено, що експедитор має право на відшкодування в погоджених з клієнтом обсягах додаткових витрат, що виникли в нього при виконанні договору транспортного експедирування, якщо такі витрати здійснювалися в інтересах клієнта. Зі змісту вказаної правової норми випливає, що необхідною умовою для відшкодування додаткових витрат є попереднє погодження їх розміру між сторонами договору.
Притягнення до цивільно-правової відповідальності можливо лише при наявності певних, передбачених законом умов. Їх сукупність утворює склад цивільного правопорушення, який і є підставою цивільно-правової відповідальності. Застосування відповідальності у вигляді відшкодування збитків можливе за наявності усіх елементів складу цивільного правопорушення, а саме: протиправної поведінки, наявності збитків, причинного зв'язку між протиправною поведінкою і збитками, і вини.
З огляду на викладене, господарський суд дійшов висновку про те, що в даному випадку відсутній склад цивільного правопорушення і, як наслідок, у господарського суду відсутні підстави для застосування відповідальності у вигляді відшкодування збитків шляхом стягнення з відповідача додаткових витрат у розмірі 39302,28 грн.
Також господарським судом встановлено, що претензію позивача від 14 вересня 2011 року було отримано відповідачем 15 вересня 2011 року. 26 вересня 2011 року відповідач надіслав на адресу позивача за вих. № 1533/09 відповідь на претензію, у якій повідомив останнього, що до претензії не було додано рахунків, які б підтверджували понесені додаткові витрати на суму претензії. 27 вересня 2011 року позивач надіслав відповідачу необхідні документи та у супровідному листі за вих. № СР-90/11 попросив перерахувати йому грошові кошти до 30 вересня 2011 року. Одночасно з надсиланням відповідачу супровідного листа за вих. № СР-90/11 та доданих оригінальних документів позивач звернувся до господарського суду з позовом до відповідача про той же предмет і з тих же підстав.
Відшкодування експедитору його додаткових витрат на підставі пункту 2.4.15. Договору здійснюється протягом 14 календарних днів з моменту отримання клієнтом оригінальних документів, що підтверджують надання послуг та витрати. Як вбачається з супровідного листа за вих. № СР-90/11 від 27 вересня 2011 року, відповідні документи були надіслані позивачем відповідачу лише 27 вересня 2011 року після отримання позивачем відповіді на претензію.
Відповідно до частини першої статті 1 Господарського процесуального кодексу України підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності, мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених цим Кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.
Таким чином, на момент подання позовної заяви право позивача на відшкодування додаткових витрат не було порушено, оскільки перебіг строку належного виконання відповідачем передбаченого п. 2.4.7. договору зобов'язання починався 28 вересня 2011 року, а закінчувався 11 жовтня 2011 року.
Згідно статті 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.
Відповідно до ст. 33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог чи заперечень.
Обов'язок доказування покладений на позивача.
Відповідно до ст. 34 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Позивачем не доведено тих обставин, які є підставою позовних вимог, не підтверджено такі обставини належними доказами та спростовано поданим відзивом.
За таких обставин, оцінюючі всі наявні в матеріалах справи докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд приходить до висновку, що позовні вимоги є необґрунтованими та задоволенню не підлягають.
Відповідно до статті 49 ГПК України при частковому задоволенні позову державне мито та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу покладаються на позивача.
На підставі викладеного, керуючись статтями 33, 49, 82-85 ГПК України, Господарський суд міста Києва
У задоволенні позовних вимог відмовити повністю.
Рішення набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його підписання, оформленого відповідно до вимог ст. 84 Господарського процесуального кодексу України і може бути оскаржене в порядку, передбаченому чинним законодавством.
Суддя Грєхова О.А.
Повне рішення складено 09.12.2011