ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА
01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98
Справа № 4/37022.11.11
За позовом Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1
До Публічного акціонерного товариства «ВЗП-2»
Простягнення 550 139, 76 грн. по первісному позову та про стягнення 260 874, 10 грн. заборгованості по орендній платі по зустрічному позову
Суддя Борисенко І.І.
Представники:
Від позивача:ОСОБА_2. -дов.
Від відповідача:ОСОБА_5. -дов.,
Позивач звернувся до суду з позовом до Публічного акціонерного товариства «ВЗП-2»про стягнення на свою користь суму боргу в розмірі 550 139, 76 грн., де 459 815, 72 -сума основного боргу, 10 316, 67 -3% річних, 34 026, 37 грн. -індекс інфляції, 45 981, 00 -відшкодування моральної шкоди за 18 договорами оренди.
В обґрунтування своїх позовних вимог представник позивача посилається на договори оренди та Акт звірки взаєморозрахунків за період 9 місяців 2010р. станом на 30.09.2010р.
Відповідач проти первісного позову заперечує, стверджує, що заборгованість за спірними договорами оренди у ПАТ «ВЗП-2»перед ФОП ОСОБА_1 не існує і вона не може випливати з умов цих договорів, відповідно не можуть прийматися до уваги позовні вимоги щодо інфляційних нарахувань, 3% річних та відшкодування моральної шкоди. Тому, просить відмовити Позивачу в задоволенні позову повністю.
Також, в судовому засіданні від 09.08.2011р., окрім відзиву на позов, представник відповідача надав зустрічну позовну заяву про стягнення з Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 на свою користь 260 874,10 грн.
Відповідно до ст. 60 ГПК України, відповідач має право до початку розгляду господарським судом справи по суті подати до позивача зустрічний позов для спільного розгляду з первісним позовом. Зустрічний позов повинен бути взаємно пов'язаний з первісним.
Розглянувши зустрічну позовну заяву, суд відзначив, що вона відповідає ст. 60 ГПК України, тому прийняв її до спільного розгляду з первісним позовом.
29.09.2011р. за заявою представника відповідача, судом було продовжено термін розгляду справи №4/370, в порядку передбаченому ст. 69 ГПК України.
За заявами представників повивача та відповідача, судом було продовжено термін розгляду справи №4/370, в порядку передбаченому ст. 69 ГПК України.
В судовому засіданні 17.11.2011р. представником відповідача за первісним позовом були надані письмові доповнення до відзиву на первісний позов, в яких відповідач просить в задоволенні первісного позову відмовити повністю.
Розглянувши надані учасниками судового процесу документи і матеріали, заслухавши пояснення представників сторін, з'ясувавши обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги і заперечення проти позову, об'єктивно оцінивши в сукупності докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва, -
Між Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 та Публічним акціонерним товариством «ВЗП-2»були укладені наступні договори оренди: № 01/10 від 01.01.2010р.; № 02/10 від 01.01.2010р.; № 03/10 від 01.01.2010р.; № 04/10 від 01.01.2010р.; № 05/10 від 01.01.2010р.; № 06/10 від 01.01.2010р.; № 07/10 від 01.01.2010р.; № 08/10 від 01.01.2010р.; № 09/10 від 01.01.2010р.; № 10/10 від 01.01.2010р.; № 11/10 від 01.01.2010р.; № 12/10 від 01.01.2010р.; № 13/10 від 01.01.2010р.; № 14/10 від 01.01.2010р.; № 15/10 від 01.03.2010р.; № 16/10 від 01.03.2010р.; № 17/10 від 01.03.2010р.; № 18/10 від 01.03.2010р.
Відповідно до п.1.1. Договорів, Відповідач за первісним позовом передає, а Позивач за первісним позовом приймає в орендне користування пункти (адреси та площі пунктів вказані в Договорах) по прийманню відходів як вторинної сировини.
Згідно з п.2.1. Договорів, строк дії Договорів встановлений до 31.12.2010р. з моменту підписання договорів уповноваженими представниками сторін.
Пунктом 2.2. Договорів зазначено, якщо жодна із сторін за три місяці до закінчення їх дії не заявить про розірвання Договору, то він рахується подовженим на наступний рік.
Судом встановлено, що вказані Договори продовжили свою дію в 2011 році, оскільки жодна із сторін не заявила про розірвання укладених Договорів.
Згідно з п.2.4. Договорів, строк оренди починається з дати підписання сторонами акту прийому-передачі об'єкта оренди уповноваженими представниками сторін.
На виконання п.2.4. Договору Орендодавець передав, а Орендар прийняв в оренду узгоджені сторонами в Договорах приміщення, що підтверджується актами приймання-передачі об'єктів оренди.
Позивач за первісним позовом обґрунтовує свій позовні вимоги з посиланням на Акт звірки взаєморозрахунків за період 9 місяців 2010р. станом на 30.09.2010р., з якого, на його думку вбачається заборгованість Відповідача за первісним позовом перед Позивачем в сумі 459 815, 72 грн.
Пунктом 4.10 кожного договору оренди долученого до позову передбачено, що Орендар використовує приймальні пункти для заготівки вторинної сировини, та реалізує її Орендодавцю у кількості не менше як (відповідно 5, 10,15 тон), щомісячно на загальну суму (відповідно 18 000,00грн., 36 000,00грн., 54 000,00грн.).
Порядок оплати та строки оплати за реалізовану вторинну сировину сторони в договорах не визначили.
В ході судового розгляду Позивач за первісним позовом підтримав свої позовні вимоги та наполягав, що вищевказана заборгованість ґрунтується виходячи з договорів оренди, які Відповідач не виконує належним чином, а відтак останній зобов'язаний перерахувати на користь Позивача грошові кошти за не виконання договорів оренди в сумі 459 815, 72 грн.
Позивачем додано оригінали первинної документації, а саме приймальні квитанції у кількості 28 штук, на загальну суму 488 608,08грн.
Оцінюючи наявні в матеріалах справи документи та досліджуючи в судовому засіданні докази, господарський суд вважає позовні вимоги позивача за первісним позовом щодо стягнення на свою користь з Публічного акціонерного товариства «ВЗП-2»суму боргу в розмірі 550 139, 76 грн., де 459 815, 72 -сума основного боргу, 10 316, 67 -3% річних, 34 026, 37 грн. -індекс інфляції, 45 981, 00 -відшкодування моральної шкоди за 18 договорами оренди такими, що не підлягають задоволенню виходячи з наступного:
01 січня та 01 березня 2010 року між Позивачем та Відповідачем були укладені договори оренди, згідно яких Позивачу передано у користування 18 приміщень (приймальних пунктів вторинної сировини).
Згідно п. 3.2. зазначених Договорів Позивач зобов'язаний щомісячно сплачувати орендну плату.
Зобов'язання Відповідача за Договорами визначені в п. 4.1. Договорів, де зазначено, що Орендодавець зобов'язується передати Орендатору об'єкт оренди з оформленням акту приймання-передачі з дня з якого починає діяти Договір.
В підтвердження виконання вказаних зобов'язань в матеріалах справи є копії актів приймання-передачі за кожним Договором окремо.
Таким чином, Відповідач свої зобов'язання за Договорами оренди виконав повністю і своєчасно.
Пунктом 4.10 договорів оренди зазначено, що Орендар використовує приймальні пункти для заготівки вторинної сировини, та реалізує її Орендодавцю у кількості не менше як (5, 10,15 тон), щомісячно на загальну суму (18 000,00грн., 36 000,00грн., 54 000,00грн.).
Судом встановлено, що зобов'язання Відповідача перед Позивачем необхідно розглядати не в рамках пред'явлених Договорів оренди, а в рамках Договорів купівлі-продажу від 01.01.2088р. за № 35/08 та від 02.02.2009р. за № 72/09.
Так, між сторонами спору 02.02.2009 року був укладений Договір №72/09 купівлі-продажу, відповідно до якого Позивач передає, а Відповідач приймає та оплачує деякі види відходів як вторинної сировини, а саме: макулатуру та плівку, вказані в п.1.1. Договору.
З приводу виконання зобов'язань за вказаним Договором Позивачем була направлена Претензія Відповідачу з вимогою перерахування грошових коштів за кожну окрему партію товару.
Однак, при зверненні до суду, Позивач в обґрунтування своїх позовних вимог щодо стягнення заборгованості з Відповідача посилається на 18 Договорів оренди, а не на вище вказаний Договір купівлі-продажу, що є зовсім іншим предметом та підставою для розгляду позовних вимог.
Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, відповідно до ст.11 ЦК України, зокрема, є договори та інші правочини.
Згідно зі ст. 174 ГК України, господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.
Відповідно до ст. 33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог чи заперечень.
Позивачем протягом розгляду справи не були належним чином доведені позовні вимоги з приводу стягнення грошових коштів з Відповідача за не виконання 18 Договорів оренди, тому вимога Позивача по первісному позову про стягнення заборгованості у сумі 459 815,72грн. не підлягає задоволенню.
Подані Позивачем за первісним позовом до суду приймальні квитанції не приймаються судом до уваги, з наступного.
Прибуткові квитанції за період з 16.01.2010р. по 22.03 2010р. оформлені за підписом завідуючої складом ОСОБА_3.. В той же час, з матеріалів справи вбачається, що остання з 22.02.2010р. знаходилась на лікарняному по 20.03.2010р. по догляду за хворою дитиною. Не приступаючи до виконання обов'язків, оскільки на період відсутності ОСОБА_3. на посаду завідуючої складом з 22.02.2010р. була прийнята ОСОБА_4., з 23.03.2010р. по 28.03.2010р., оформила відпустку. 29.03.2010р. ОСОБА_3. звільнилась за власним бажанням в зв'язку з сімейними обставинами. (Належним чином засвідчені ксерокопія лікарняних листів, наказ про відпустку знаходяться в матеріалах справи).
Таким чином, з 22.02.2010р. ОСОБА_3. свої посадові обов'язки на підприємстві не виконувала, тобто не могла практично здійснювати приймання вторинної сировини в зазначений період.
Крім того, в усіх наданих ФОП ОСОБА_1 приймальних квитанціях вартість одиниці (тони) поставленої вторинної сировини вказана в розмірі 860грн. В той же час відповідно до угоди №4 від 01.07.2009р. до Договору вартість була встановлена в розмірі 550 грн. за тону макулатури МН-5. Тобто, ціна та об'єми поставок суттєво завищені.
Суд також погоджується з запереченнями Відповідача, що з приймальних квитанцій, №№ П-00000666, П-00000528 від 22.03.2010р. вбачається що Позивач на протязі одного дня поставив Відповідачу 110 тонн вторинної сировини. Для перевезення зазначеної кількості макулатури необхідно більше 5-ти великовагових автомобілів. Враховуючі, що Позивач поставку відходів здійснює транспортом Покупця, тобто ПАТ «ВЗП-2»і великовагових автомобілів у останнього немає, перевезення такої кількості вантажу тракторним причепом, котрим здійснювалась постійно доставка вантажу від Позивача, за один день не можливо.
Отже, Позивачем за первісним позовом не доведені ті обставини, на які він посилається, як на підставу своїх вимог.
Заявлені Позивачем вимоги про стягнення з Відповідача 3% річних у сумі 10 3416,67грн., 34 026,37грн. інфляційного збільшення за прострочення платежу, 45 981,00грн. відшкодування моральної шкоди також не підлягає задоволенню, оскільки суду не доведено порушення Відповідачем виконання грошового зобов'язання за заявленими договорами оренди.
Вимоги зустрічного позову щодо стягнення заборгованості по орендній платі за Договорами оренди в розмірі 245 330, 00 грн. з Фізичної особи підприємця ОСОБА_1 підлягають задоволенню в повному обсязі.
18 Договорів оренди, які укладені між сторонами спору 01 січня 2010р. та 01 березня 2010р. є договорами оренди, а відтак між сторонами виникли правовідносини, які підпадають під правове регулювання Глави 58 Цивільного кодексу України та Глави 30 Господарського кодексу України.
Вказані договори є підставою для виникнення у його сторін господарських зобов'язань, а саме майново-господарських зобов'язань згідно ст. ст. 173, 174, 175 Господарського кодексу України, ст. ст. 11, 202, 509 Цивільного кодексу України, і згідно ст. 629 Цивільного кодексу України є обов'язковим для виконання сторонами.
Частиною 1 ст. 173 Господарського кодексу України визначено, що господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управлена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Відповідно до ч. 1 ст. 283 Господарського кодексу України за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності.
Згідно із ч. 1 ст. 759 Цивільного кодексу України за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.
Матеріалами справи підтверджується факт передачі 18 приймальних пунктів вторинної сировини в оренду, користування ними відповідачем за зустрічним позовом, а також існування у відповідача заборгованості по сплаті орендних платежів станом на 31.07.2011р. у розмірі 245 330, 00 грн.
Відповідно до ч. 1 ст. 762 Цивільного кодексу України за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму.
Пунктами 1, 4 ст. 285 Господарського кодексу України визначено, що орендна плата - це фіксований платіж, який орендар сплачує орендодавцю незалежно від наслідків своєї господарської діяльності. Розмір орендної плати може бути змінений за погодженням сторін, а також в інших випадках, передбачених законодавством. Строки внесення орендної плати визначаються в договорі.
Відповідно до ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Отже, з урахуванням положень ст. 530 Цивільного кодексу України та
п. 3.2. Договору, Відповідач повинен був сплачувати орендну плату щомісяця до 20-го числа поточного місяця на розрахунковий рахунок Позивача.
Проте відповідач свого обов'язку зі сплати орендних платежів належним чином не виконав у зв'язку із чим заборгованість відповідача по орендній платі станом на 31.07.2011р. становить суму у розмірі 245 330, 00 грн.
Згідно ч. 3 ст. 285 Господарського кодексу України визначено, що одним із основних обов'язків орендаря є внесення орендної плати своєчасно і в повному обсязі.
Частиною 1 ст. 625 Цивільного кодексу України визначено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.
Відповідно до статті 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
Згідно із статтями 525, 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватись належним чином, відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог -відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від виконання зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Матеріалами справи підтверджується наявність у відповідача грошового зобов'язання по сплаті на користь позивача заборгованості по орендній платі в розмірі 245 330, 00 грн. на підставі Договорів оренди № 01/10 від 01.01.2010р.; № 02/10 від 01.01.2010р.; № 03/10 від 01.01.2010р.; № 04/10 від 01.01.2010р.; № 05/10 від 01.01.2010р.; № 06/10 від 01.01.2010р.; № 07/10 від 01.01.2010р.; № 08/10 від 01.01.2010р.; № 09/10 від 01.01.2010р.; № 10/10 від 01.01.2010р.; № 11/10 від 01.01.2010р.; № 12/10 від 01.01.2010р.; № 13/10 від 01.01.2010р.; № 14/10 від 01.01.2010р.; № 15/10 від 01.03.2010р.; № 16/10 від 01.03.2010р.; № 17/10 від 01.03.2010р.; № 18/10 від 01.03.2010р. Відповідачем по зустрічному позову вказана заборгованість не спростована, доказів її погашення не надано, і тому ця сума має бути стягнута з Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (відповідача по зустрічному позову).
Відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
З огляду на наявність прострочення грошового зобов'язання, позивач правомірно нарахував відповідачу суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, відповідно до ст. 625 ЦК України.
Відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення.
Згідно здійсненого позивачем розрахунку з відповідача підлягає стягненню 15 544, 10 грн. індексу інфляції, відповідно до ст. 625 ЦК України, з яким суд також погоджується та вважає обґрунтованим.
Відповідно до ст. 33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог чи заперечень.
Відповідно до ст. 34 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Виходячи з вищенаведених норм закону, Позивачем за первісним позовом належним чином протягом розгляду справи не було надано належних доказів по справі на підтвердження позовних вимог.
В судовому засіданні, допустимими доказами, які знаходяться в матеріалах справи Позивач за зустрічним позовом довів, що його вимоги є обґрунтованими та підлягають задоволенню в повному обсязі.
Витрати по оплаті держмита та інформаційно-технічного забезпечення судового процесу згідно ст. 49 ГПК України покладаються на Позивача за первісним позовом та на Відповідача за зустрічним Позовом.
При розгляді справи, судом встановлено, що Позивачем по зустрічному позову при подачі позову до суду було сплачено державне мито в сумі 2 745,89 грн., але враховуючи, що позовна сума складає 260 874,10 грн., державне мито повинно було бути сплачено у розмірі 2 608,74 грн., тому зайво сплачене державне мито підлягає поверненню.
Керуючись ст. ст. 49, 80, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -
1. В задоволенні первісного позову Фізичній особі-підприємцю ОСОБА_1 відмовити повністю.
2. Зустрічний позов Публічного акціонерного товариства «ВЗП-2» задовольнити повністю.
Стягнути з Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (АДРЕСА_1, ідентифікаційний номер: НОМЕР_1) на користь Публічного акціонерного товариства «ВЗП-2»(вул. Смольна, 7, м. Київ, 03680; ідентифікаційний код: 25276677) заборгованість по орендній платі в розмірі 245 330 (двісті сорок п'ять тисяч триста тридцять) грн. 00 коп., 15 544 (п'ятнадцять тисяч п'ятсот сорок чотири) грн.10 коп. індексу інфляції, державне мито в розмірі 2 608 (дві тисячі шістсот вісім) грн. 74 коп. та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу в розмірі 236 (двісті тридцять шість) грн.
Повернути Публічному акціонерному товариству «ВЗП-2»(вул. Смольна, 7, м. Київ, 03680; ідентифікаційний код: 25276677) з Державного бюджету (УДК у Шевченківському районі м. Києва, ідентифікаційний код: 26077968) надмірно сплачене державне мито в розмірі 137 (сто тридцять сім) грн. 15 коп.
Накази видати відповідно до ст. 116 ГПК України.
Рішення набирає законної сили в порядку, встановленому ст. 85 Господарського процесуального кодексу України.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку та в строки, встановлені ст. 93 Господарського процесуального кодексу України.
Суддя І.І. Борисенко І.І.Борисенко
Повне рішення складено: 01.12.2011р.