ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА
01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98
Справа № 10/321-07/13-8/14-36/277-51/12023.11.11
За позовом Державного підприємства Міністерства оборони України «Білоцерківський військовий торг»
до 1) Міністерства оборони України
2) Фізичної особи - підприємця ОСОБА_1
3) Державної акціонерної компанії «Національна мережа аукціонних центрів»
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача 1 - Квартирно-експлуатаційний відділ міста Біла Церква
про визнання недійсним договору комісії в частині передачі приміщення на реалізацію приміщення магазину та витребування і майна з чужого незаконного володіння
Судді Пригунова А.Б. (головуюча)
Чебикіна С.О.
Івченко А.М.
Представники: не з'явились
Позивач звернувся до Господарського суду Київської області з вимогами про визнання недійсним договору купівлі-продажу нежитлового приміщення № 74/192 від 23.03.2006 р. в частині продажу приміщення магазину № 3 загальною площею 51, 3 кв.м.
Ухвалою Господарського суду Київської області від 19.06.2007 р. порушено провадження у справі № 10/321-07.
Під час розгляду справи позивач змінив свої позовні вимоги та просив визнати недійсним договір комісії від 11.08.2005 р. № 254/18-19, укладений між Міністерством оборони України та Державною акціонерною компанією «Національна мережа аукціонних центрів», в частині передачі на реалізацію приміщення магазину № 3 інвентаризаційний № 192, та визнати недійсним договір купівлі-продажу від 23.03.2006 р., укладений між Державною акціонерною компанією «Національна мережа аукціонних центрів»та Фізичною особою - підприємцем ОСОБА_1 в частині продажу приміщення магазину № З загальною площею 51,3 кв. м.
Ухвалою Господарського суду Київської області від 14.08.2007 р. здійснено заміну неналежного відповідача - Міністерства оборони України Квартирно-експлуатаційного відділу на належного - Міністерство оборони України.
Ухвалою Господарського суду Київської області від 25.09.2007 р. залучено до участі у справі третьою особою, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача -Квартирно-експлуатаційний відділ міста Біла Церква, та залучено до участі у справі іншим відповідачем - Державну акціонерну компанію «Національна мережа аукціонних центрів».
Рішенням Господарського суду Київської області від 23.10.2007 р. позовні вимоги Державного підприємства Міністерства оборони України «Білоцерківський військовий торг» задоволено повністю, визнано недійсним договір комісії на реалізацію нерухомого військового майна № 254/18-19 від 11.08.2005 р., укладений між Міністерством оборони України та Державною акціонерною компанією «Національна мережа аукціонних центрів», в частині передачі Державній акціонерній компанії «Національна мережа аукціонних центрів»на реалізацію військового нерухомого майна приміщення магазину № 3 (інв. № 192) за адресою: АДРЕСА_1; визнано недійсним договір купівлі-продажу від 23.03.2006р., укладений між Державною акціонерною компанією «Національна мережа аукціонних центрів»та Фізичною особою - підприємцем ОСОБА_1, посвідчений 23.03.2006 р. приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_4 та зареєстрований в реєстрі нотаріальних дій за № 754, в частині продажу військового нерухомого майна приміщення магазину) № 3 (інв. № 192) за адресою: АДРЕСА_1.
Постановою Київського міжобласною апеляційного господарською суду від 25.03.2008 р. рішення Господарського суду Київської області від 23.10.2007 р. у справі № 10/321-07 скасовано та прийнято нове рішення у справі, яким відмовлено позивачу у задоволенні позову повністю.
Постановою Вищого господарського суду України від 17.09.2008 р. рішення Господарського суду Київської області від 23.10.2007 р. та постанову Київського міжобласного апеляційного господарського суду від 25.03.2008 р. у справі № 10/321-07 скасовано, а справу передано на новий розгляд в іншому складі суду до Господарською суду Київської області.
Під час нового розгляду справи позивач змінив позовні вимоги та просив суд визнати недійсним договір комісії від 11.08.2005 р. № 254/18-19, укладений між Міністерством оборони України та Державною акціонерною компанією «Національна мережа аукціонних центрів», в частині передачі на реалізацію приміщення магазину № 3, інвентаризаційний № 192; витребувати нерухоме майно, а саме будівлю магазину № 3 інв. № 192 з чужого незаконного володіння Фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 на користь Державного підприємства Міністерства оборони України «Білоцерківський військовий торг».
Рішенням Господарського суду Київської області від 09.02.2009 р. позов задоволено повністю, визнано недійсним договір комісії на реалізацію нерухомого військового майна № 254/18-19 від 11.08.2005 р., укладений між Міністерством оборони України та Державною акціонерною компанією «Національна мережа аукціонних центрів», в частині передачі Державній акціонерній компанії «Національна мережа аукціонних центрів»на реалізацію військового нерухомого майна приміщення магазину № 3 (інв. № 192) за адресою: АДРЕСА_1; витребувано нерухоме майно, а саме будівлю магазину № 3 інв. № 192, який належить на праві господарського відання Державному підприємству Міністерства оборони України «Білоцерківський військовий торг»з чужого незаконного володіння Фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 на користь Державного підприємства Міністерства оборони України «Білоцерківський військовий торг».
Постановою Київського міжобласного апеляційного господарського суду від 10.06.2009 р. рішення Господарського суду Київської області від 09.02.2009 р. справі № 10/321-07/13-08 залишено без змін.
Постановою Вищою господарського суду України від 22.09.2009 р. рішення Господарською суду Київської області від 09.02.2009 р. та постанову Київського міжобласного апеляційного господарського суду від 10.06.2009 р. у справі № 10/321-07/13-08 скасовано, а справу передано на новий розгляд в іншому складі суду до Господарського суду Київської області.
Ухвалою Господарського суду Київської області від 14.01.2010 р. прийнято до провадження справу № 10/321-07/13-08 та присвоєно їй номер № 10/321 -07/13-08/14.
Ухвалою Верховного Суду України від 11.03.2010р. відмовлено в порушенні касаційного провадження з перегляду постанови Вищого господарського суду України від 22.09.2009р. у справі № 10/321-07/13-08.
Ухвалою Господарського суду Київської області від 28.07.2010р. справу №10/321-07/13-08/14 на підставі ст. ст. 16, 17 Господарського процесуального кодексу України, передано за підсудністю до Господарського суду міста Києва.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 09.08.2010 р. суддею Трофименко Т.Ю. справу № 10/321-07/13-08/14 прийнято до свого провадження та присвоєний їй № 10/321-07/13-08/14-36/277.
Рішенням Господарського суду міста Києва від 29.09.2010 р. у позові відмовлено повністю.
Постановою Київського апеляційного господарського суду від 15.12.2010 р. рішення Господарського суду міста Києва від 29.09.2010 р. у справі № 10/321-07/13-08/14-36/277 залишено без змін.
Постановою Вищого господарського суду України від 07.04.2011 р. рішення Господарського суду міста Києва від 29.09.2010 р. у справі № 10/321-07/13-08/14-36/277 та постанову Київського апеляційного господарського суду від 15.12.2010 р. скасовано, справу № 10/321-07/13-08/14-36/277 передано на новий розгляд до господарського суду першої інстанції.
14.04.2011 р. матеріали справи № 10/321-07/13-08/14-36/277 надійшли до Господарського суду міста Києва та згідно автоматизованої системи документообігу передані на розгляд судді Пригуновій А.Б.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 20.04.2011 р. суддею Пригуновою А.Б. справу № 10/321-07/13-08/14-36/277 прийнято до свого провадження, присвоєно їй № 10/321-07/13-08/14-36/277-51/120 та призначено до розгляду у судовому засіданні на 11.05.2011 р. за участю представників сторін та третьої особи.
Розгляд справи переносився через нез'явлення у судове засідання повноважних представників відповідачів та третьої особи та неналежне виконання учасниками провадження у справі вимог суду.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 29.06.2011 р. призначено колегіальний розгляд справи № 10/321-07/13-08/14-36/277-51/120 у складі трьох суддів.
Розпорядженням Голови Господарського суду міста Києва від 29.06.2011 р. визначено склад суду для розгляду справи № 10/321-07/13-08/14-36/277-51/120 -суддя Пригунова А.Б. (головуюча), Гулевець О.В. та Ломака В.С.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 04.07.2011 р. суддями Пригуновою А.Б. (головуюча), Гулевець О.В. та Ломака В.С. справу № 10/321-07/13-08/14-36/277-51/120 прийнято до свого провадження, призначено її до розгляду у судовому засіданні на 20.07.2011 р. за участю представників сторін та третьої особи.
Розпорядженням Голови Господарського суду міста Києва від 05.09.2011 р. справу № 10/321-07/13-08/14-36/277-51/120 передано на розгляд колегії суддів Пригунова А.Б. (головуюча), Гулевець О.В. та Івченко А.М.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 05.09.2011 р. справу № 10/321-07/13-08/14-36/277-51/120 колегією суддів у складі: Пригунова А.Б. (головуюча), Гулевець О.В. та Івченко А.М. прийнято до свого провадження.
Розпорядженням Голови Господарського суду міста Києва від 03.10.2011 р. у зв?язку з перебуванням суді Гулевець О.В. у відпустці справу № 10/321-07/13-08/14-36/277-51/120 передано на розгляд колегії суддів: суддя Пригунова А.Б. (головуюча), Чебикіна С.О. та Івченко А.М.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 03.10.2011 р. справу № 10/321-07/13-08/14-36/277-51/120 колегією суддів у складі: суддя Пригунова А.Б. (головуюча), Чебикіна С.О. та Івченко А.М. прийнято до свого провадження.
У дане судове засідання представники сторін та третьої особи не з'явились, про поважні причини неявки суд не повідомили.
Приймаючи до уваги, що учасники провадження у справі були належним чином повідомлені про дату та час судового засідання, враховуючи, що матеріали справи містять достатньо документів для розгляду справи по суті, суд вважає, що неявка у судове засідання представників сторін та третьої особи не є перешкодою для прийняття рішення у даній справі.
Судове рішення у даній справі прийнято у нарадчій кімнаті за результатами оцінки доказів, поданих сторонами.
У судовому засіданні 23.11.2011 р. відповідно до ст. 85 Господарського процесуального кодексу України судом проголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Дослідивши матеріали справи, Господарський суд міста Києва, -
На підставі наказу Міністра оборони України «Про створення Державного підприємства Міністерства оборони України «Білоцерківський військовий торг»від 20.02.2001 р. № 53 на основних фондах, обігових коштах та інших цінностях Державного підприємства Міністерства оборони України «Управління торгівлі Північного оперативного командування», закріплених за філіалом № 24 «Білоцерківський військовий торг», який виділявся з підприємства за роздільним актом (балансом), створено Державне підприємство Міністерства оборони України «Білоцерківський військовий торг»із закріпленням за новоствореним підприємством вищевказаного майна, коштів та цінностей на праві повного господарського відання.
За актом прийому-передачі будівлі-магазину № 3 від 25.05.2001 р. Білоцерківська квартирно-експлуатаційна частина на підставі рішення Міністра оборони України від 15.07.2000 р. передала на баланс військового торгу № 659 будівлю магазину № 3 (за генпланом № 192) військового містечка № 74, міста Біла Церква.
За актом прийому-передачі від 06.07.2001 р. на підставі наказу Міністра оборони України № 53 від 20.02.2001 р. «Про створення Державного підприємство Міністерства оборони України «Білоцерківський військовий торг»позивачу передано основні фонди, обігові засоби, інші матеріальні цінності, майнові права та обов'язки Державного підприємства Міністерства оборони України «Військовий торг № 659», який є правонаступником філіалу № 24 Державного підприємства Міністерства оборони України «Управління торгівлі Північного оперативного командування»Державному підприємству Міністерства оборони України «Білоцерківський військовий торг».
Рішенням засідання Кабінету Міністрів України від 08.06.2005 р., яке оформлено протоколом № 27, затверджено додатковий перелік № 3 нерухомого військового майна Збройних Сил України, яке може бути відчужено відповідно до розпорядження Кабінету Міністрів України від 28.07.2004 № 518-р, до якого, зокрема, включено службове приміщення будівлі № 192.
11.08.2005 р. між Державною акціонерною компанією "Національна мережа аукціонних центрів" та Міністерство оборони України укладено договір комісії на реалізацію нерухомого військового майна № 254/18-19, за умовами якого відповідач 1 доручив відповідачу 3 реалізувати від свого імені, в інтересах Міністерства оборони України та за рахунок останнього на конкурентних засадах військове нерухоме майно: будівлі № 190 (штаб), загальною площею 754 м2, № 192 (службове приміщення), загальною площею 320 м2, № 178 (сховище), загальною площею 930 м2, № 183 (сховище), загальною площею 1761 м2, № 186 (сховище), загальною площею 2366 м2, № 40 (сховище), загальною площею 1400 м2, № 45 (сховище), загальною площею 854 м2, № 46 (сховище), загальною площею 930 м2, № 47 (сховище), загальною площею 930 м2, № 48 (сховище), загальною площею 930 м2, № 188 (сховище), загальною площею 320 м2, № 181 (навіс), загальною площею 145 м2, № 199 (сховище), загальною площею 972 м2, № 198 (пункт технічного обслуговування та ремонту), загальною площею 790 м2, № 43 (пункт технічного обслуговування та ремонту), загальною площею 180 м2, № 44 (сарай-насосна), загальною площею 8 м2, № 42 (автозаправна станція), загальною площею 15 м2, військового містечка № 74 за адресою: АДРЕСА_1.
Додатковою угодою від 10.01.2006 р. про зміну договору комісії на реалізацію нерухомого військового майна № 254/18-19 від 11.08.2005 р. сторони погодили, що аукціон проводиться за участі офіційного (узгодженого) представника Міністерства оборони України.
16.03.2006 р. Державною акціонерною компанією "Національна мережа аукціонних центрів" проведено аукціон з продажу військового нерухомого майна, переможцем якого визнано Фізичну особу - підприємця ОСОБА_1, яка запропонувала найвищу ціну -1 693 896, 00 грн., про що складено протоколом № 1 від 16.03.2006 р.
Серед іншого, до складу майна увійшло службове приміщення № 192 загальною площею 480, 1 кв.м. військового містечка № 74 за адресою: АДРЕСА_1.
Відомостей щодо оскарження учасниками аукціону його результатів та порядку його проведення суду не надано.
23.03.2006 р. між Державною акціонерною компанією "Національна мережа аукціонних центрів" та Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 на підставі протоколу № 1 проведення аукціону з продажу військового нерухомого майна від 16.03.2006 р. укладено договір купівлі-продажу нежилих приміщень по АДРЕСА_1.
За актом прийому - передачі нерухомого майна Збройних Сил України від 25.04.2006 р. викуплене за договором купівлі-продажу майно від 23.03.2006 р. в т.ч. приміщення магазину № 33 (інв. 192) за адресою: АДРЕСА_1, передано Фізичній особі-підприємцю ОСОБА_1
Також у вищевказаному акті зазначається, що Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 сплачено вартість проданого за договором купівлі-продажу майна від 23.03.2006 р. у сумі 1 693 896, 00 грн.
Обґрунтовуючи свої вимоги, позивач стверджує, що будівля магазину № 3 (за генпланом № 192) є загальнодержавною власністю та закріплена за Державним підприємством Міністерства оборони України «Білоцерківський військовий торг»на праві повного господарського відання та його відчуження в якості військового майна є протизаконним, а тому, на думку позивача, договір комісії від 11.08.2005 р. № 254/18-19 підлягає визнанню недійсним в частині передачі на реалізацію приміщення магазину № 3 (за генпланом № 192), а саме приміщення має бути витребувано з чужого незаконного володіння.
Оцінюючи подані докази та наведені обґрунтування за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що позовні вимоги не підлягають задоволенню, виходячи з наступного.
Відповідно до ч. 1 ст. 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.
Відповідно до ст. 92 Конституції України виключно законами України визначається правовий режим власності.
Згідно зі ст. 117 Конституції України Кабінет Міністрів України здійснює управління об'єктами державної власності відповідно до закону.
Згідно зі ст. 133 Господарського кодексу України основу правового режиму майна суб'єктів господарювання, на якій базується їх господарська діяльність, становлять право власності та інші речові права - право господарського відання, право оперативного управління. Майно суб'єктів господарювання може бути закріплено на іншому праві відповідно до умов договору з власником майна.
Відповідно до положень ст. 10 Закону України «Про Збройні Сили України»забезпечення окремих видів діяльності Збройних Сил України може проводитися державними підприємствами, що створюються у встановленому порядку Міністерством оборони України.
Згідно зі ст. 14 Закону України «Про Збройні Сили України»Збройні Сили України можуть здійснювати господарську діяльність згідно із законом. Земля, води, інші природні ресурси, а також майно, закріплені за військовими частинами, військовими навчальними закладами, установами та організаціями Збройних Сил України, є державною власністю, належать їм на праві оперативного управління та звільняються від сплати усіх видів податків відповідно до законів з питань оподаткування. Особливості правового режиму майна Збройних Сил України визначаються відповідним законом.
Правовий режим майна, закріпленого за військовими частинами, закладами, установами та організаціями Збройних Сил України, і повноваження органів військового управління та посадових осіб щодо управління цим майном визначається Законом України «Про правовий режим майна у Збройних Силах України».
Відповідно до ст. 1 Закону України «Про правовий режим майна у Збройних Силах України»військове майно - це державне майно, закріплене за військовими частинами, закладами, установами та організаціями Збройних Сил України. До військового майна належать будинки, споруди, передавальні пристрої, всі види озброєння, бойова та інша техніка, боєприпаси, пально-мастильні матеріали, продовольство, технічне, аеродромне, шкіперське, речове, культурно-просвітницьке, медичне, ветеринарне, побутове, хімічне, інженерне майно, майно зв'язку тощо.
У відповідності до ст. 2 Закону України «Про правовий режим майна у Збройних Силах України»прийняття рішень вилучення і передачі військового майна до сфери управління центральних або місцевих органів виконавчої влади, інших органів, уповноважених управляти державним майном, самоврядним установам і організаціям та у комунальну власність територіальних громад сіл, селищ, міст або у їх спільну власність належить до компетенції Кабінету Міністрів України. Міністерство оборони України як центральний орган управління Збройних Сил України здійснює відповідно до закону управління військовим майном, у тому числі закріплює військове майно за військовими частинами (у разі їх формування, переформування), приймає рішення щодо перерозподілу цього майна між військовими частинами Збройних Сил України, в тому числі у разі їх розформування.
Статтею 3 Закону України «Про правовий режим майна у Збройних Силах України»визначено, що військове майно закріплюється за військовими частинами Збройних Сил України на праві оперативного управління. З моменту надходження майна до Збройних Сил України і закріплення його за військовою частиною Збройних Сил України воно набуває статусу військового майна. Військові частини використовують закріплене за ними військове майно лише за його цільовим та функціональним призначенням. Облік, інвентаризація, зберігання, списання, використання та передача військового майна здійснюються у спеціальному порядку, що визначається Кабінетом Міністрів України.
Як встановлено судом, наказом Міністра оборони України від 20.02.2001 р. № 53 спірне майно закріплено за Державним підприємством Міністерства оборони України «Білоцерківський військовий торг»на праві повного господарського відання та передано останньому за актом від 06.07.2001 р.
Відповідно до ст. 136 Господарського кодексу України право господарського відання є речовим правом суб'єкта підприємництва, який володіє, користується і розпоряджається майном, закріпленим за ним власником (уповноваженим ним органом), з обмеженням правомочності розпорядження щодо окремих видів майна за згодою власника у випадках, передбачених цим Кодексом та іншими законами. Власник майна, закріпленого на праві господарського відання за суб'єктом підприємництва, здійснює контроль за використанням та збереженням належного йому майна безпосередньо або через уповноважений ним орган, не втручаючись в оперативно-господарську діяльність підприємства.
Таким чином, Держава Україна, як власник спірного майна, в особі Кабінету Міністрів України, який, в свою чергу, делегував функції власника Міністерству Оборони України, закріпила з позивачем спірне майно на праві повного господарського відання.
Разом з тим, у зв'язку із закріпленням вищевказаного майна за Державним підприємством Міністерства оборони України «Білоцерківський військовий торг»на праві повного господарського відання, воно не вибуло із володіння держави.
Крім того, у чинному законодавстві відсутні норми, які б передбачали зміну статусу військового майна у зв'язку з його передачею у господарське відання державного підприємства.
При цьому, у суду відсутні відомості щодо прийняття уповноваженими органами рішень про зміну статусу спірного майна.
З огляду на вищевикладене, суд дійшов висновку, що передача спірного майна на баланс Державного підприємства Міністерства оборони України «Білоцерківський військовий торг»не тягне за собою втрату ним статусу військового.
Також суд відзначає, що перебування майна на балансі та у повному господарському віданні не є ознакою, за якою визначається право власності на таке майно іншим суб'єктом господарювання.
Баланс підприємства (організації) є формою бухгалтерського обліку, визначення складу і вартості майна та обсягу фінансових зобов'язань на конкретну дату. Баланс не визначає підстав знаходження майна у власності (володінні) підприємства. Що ж до права державної власності, то незалежно від того, на балансі якого державного підприємства знаходиться майно, воно не втрачає статусу державної власності.
Зазначена позиція викладена також у роз'ясненнях президії Вищого арбітражного суду України від 02.04.1994 р. № 02-I 5/225 „Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних з судовим захистом права державної власності" та у постанові Вищого господарського суду України № 40/268-3/131 від 14.01.2010 р.
Відповідно до ст. 6 Закону України «Про правовий режим майна у Збройних Силах України»рішення про відчуження військового майна, що є придатним для подальшого використання, але не знаходить застосування у повсякденній діяльності військ, надлишкового майна, а також цілісних майнових комплексів та іншого нерухомого майна приймає Кабінет Міністрів України за поданням Міністерства оборони України.
Постановою Кабінету Міністрів України № 1919 від 28.12.2000 р. затверджено Положення про порядок відчуження та реалізації військового майна Збройних Сил у пункті 2 якого зазначається, що відчуження військового майна - вилучення військового майна із Збройних Сил у результаті його реалізації через уповноважені підприємства (організації)
Також пунктом 2 вказаного положення визначено, що реалізація військового майна - господарська операція, що здійснюється уповноваженим підприємством (організацією) згідно з договорами купівлі-продажу, міни, поставки та іншими цивільно-правовими договорами, які передбачають передачу прав власності на військове майно іншим юридичним або фізичним особам на платній або компенсаційній основі;
Рішення про відчуження військового майна, згідно пункту 6 вказаного Положення, приймає Кабінет Міністрів України за пропозицією Міноборони погодженою з Мінекономіки із затвердженням переліку такого майна.
Крім того, постановою Кабінету Міністрів України № 1282 від 29.08.2002 р. затверджено Порядок вилучення і передачі майна Збройних Сил, у якому зазначається, що вилучення військового майна з оперативного управління військових частин - це прийняття Міноборони рішення щодо безоплатної передачі його до сфери управління органів, уповноважених управляти державним майном, самоврядним установам і організаціям та у комунальну власність територіальних громад сіл, селищ, міст або у їх спільну власність
Отже, Міністерство оборони України, як центральний орган управління Збройних Сил України, здійснює з дозволу Кабінету Міністрів України управління військовим майном. Міністерство оборони України без дозволу Кабінету Міністрів України тільки закріплює військове майно за військовими частинами у разі їх формування, переформування та розформування, а також приймає рішення щодо перерозподілу цього майна між військовими частинами Збройних Сил України.
Відповідно до статуту Державного підприємства Міністерства оборони України «Білоцерківський військовий торг»останнє засноване на державній власності та підпорядковане Міністерству оборони України.
Відповідно до п. 4. 2. статуту Державного підприємства Міністерства оборони України «Білоцерківський військовий торг»майно підприємства є державною власністю і закріплюється за ним на праві повного господарського відання, здійснюючи яке підприємство володіє, користується і розпоряджається зазначеним майном на свій розсуд, вчиняючи до нього будь-які дії, які не суперечать чинному законодавству України та цьому статуту.
Згідно з п. 4.4. статуту Державного підприємства Міністерства оборони України «Білоцерківський військовий торг»відчуження засобів виробництва, що є державною власністю і закріплені за підприємством, здійснюється за погодженням з органом управлінням майном у порядку, встановленому чинним законодавством України.
Спірне майно рішенням Кабінету Міністрів України від 08.06.2005 р., яке оформлено протоколом № 27, включено до переліку військового майна Збройних Сил України, яке може бути відчужено відповідно до розпорядження Кабінету Міністрів України від 28.07.2004 № 518-р.
Таким чином, суд приходить до висновку, що включення спірного майна до переліку військового майна, яке підлягає відчуженню є реалізацією Кабінетом Міністрів України повноважень щодо розпорядження державним майном.
Також суд вважає за необхідне відзначити, що рішенням Кабінету Міністрів України від 08.06.2005 р. на реалізацію передано службове приміщення № 192 загальною площею 320, 0 кв.м., про що зазначено, зокрема, в договорі комісії на реалізацію нерухомого військового майна № 254/18-19 від 11.08.2005 р., в той час як за договором купівлі-продажу від 23.03.2006 р. продано приміщення № 192 загальною площею 480, 1 кв.м.
Разом з тим, позивач оспорює договір комісії на реалізацію нерухомого військового майна № 254/18-19 від 11.08.2005 р. в частині передачі на відчуження нерухомого майна -будівлі магазину № 3 інв. № 192, а відтак -суд розглядає вимоги позивача в межах заявлених ним вимог та наведених ним підстав.
Як вбачається з матеріалів справи, станом на момент укладення оспорюваного договору, нежитлові приміщення у місті Біла Церква, Київської обл., вул. Січневий прорив на час продажу належала Державі Україна в особі Верховної Ради України, що підтверджується Свідоцтвом про право власності серії САА № 008986, виданого 07.08.2005 р. Білоцерківським управлінням житлово-комунального господарства на підставі рішення Виконавчого комітету Білоцерківської міської ради № 283 від 22.07.2005 року.
Крім того, право власності на нежитлові приміщення у місті Біла Церква, Київської обл., вул. Січневий прорив, зокрема, приміщення № 192, зареєстровано в Білоцерківському міжміському бюро технічної інвентаризації за №11642257, про що зроблено запис № 792 в реєстрі № 14.
При цьому, суд відзначає, що позивачем не надано суду доказів, що приміщення магазину № 3 (інв.192) площею 51,3 кв.м. є окремою будівлею, а відтак -суд дійшов висновку, що останнє входить до приміщення побутового корпусу № 192.
Таким чином, наведене свідчить, що станом на момент укладення оспорюваного договору позивач не був власником приміщення магазину № (інв.192) площею 51,3 кв.м., а використовував його з дозволу власника - Держави Україна, що делегувала свої повноваження на управління майном Кабінету Міністрів України в силу п. 5 ст. 116, ст. 117 Конституції України.
Таким чином, Кабінет Міністрів України через Міністерство Оборони України здійснював управління державним майном військового містечка № 274 в місті Біла Церква, а після його розформування, у відповідності до ч.2 ст. 6 Закону України «Про правовий режим майна у Збройних Силах України»було прийнято рішення про його відчуження.
Саттею 203 Цивільного кодексу України встановлено загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, зокрема:
- зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства;
- особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності;
- волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі;
- правочин має вчинятися у формі, встановленій законом;
- правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним;
- правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.
Відповідно до ст. 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
Відповідно до роз'яснення Вищого арбітражного суду України «Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних з визнанням угод недійсними»від 12.03.1999 р. № 02-5/111, вирішуючи спори про визнання угод недійсними, господарський суд повинен встановити наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання угод недійсними і настання відповідних наслідків, а саме: відповідність змісту угод вимогам закону; додержання встановленої форми угоди; правоздатність сторін за угодою; у чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення спору.
Відповідно до п. 2 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 06.11.2009 р. «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними»зміст правочину не може суперечити Цивільному кодексу України, іншим законам України, які приймаються відповідно до Конституції України та Цивільного кодексу України, міжнародним договорам, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, актам Президента України, постановам Кабінету Міністрів України, актам інших органів державної влади України, органів влади Автономної Республіки Крим у випадках і в межах, встановлених Конституцією України та законом, а також моральним засадам суспільства. Зміст правочину не повинен суперечити положенням також інших, крім актів цивільного законодавства, нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до Конституції України.
Тож, відповідно до положень чинного законодавства України, визнання правочину недійсним ставиться в залежність від його відповідності вимогам чинного законодавства та актам органів державної влади.
Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Відповідно до ст. 34 Господарського процесуального кодексу України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
З урахуванням вищенаведених обставин, суд дійшов висновку про відсутність обставин, з якими закон пов'язує недійсність правочину, а відтак -вимоги позивача про визнання недійсним договору комісії від 11.08.2005 р. № 254/18-19, укладеного між Міністерством оборони України та Державною акціонерною компанією «Національна мережа аукціонних центрів», в частині передачі на реалізацію приміщення магазину № 3, інвентаризаційний № 192.
Відповідно до ч. 1 ст. 316 Цивільного кодексу України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.
Згідно з ч. 1 ст. 317 Цивільного кодексу України власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.
У відповідності до ст. 319 Цивільного кодексу України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.
Відповідно до ст. 321 Цивільного кодексу України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.
Відповідно до ст. 387 Цивільного кодексу України власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.
Зазначений засіб захисту права власності застосовується в тому випадку, коли власник фактично позбавлений можливості володіти й користуватися належною йому річчю, тобто коли річ незаконно вибуває з його володіння.
Позивачем за вказаним позовом може бути неволодіючий власник (фізичні і юридичні особи, держава і територіальні громади в особі уповноважених ними органів) та підставою позову є обставини, які підтверджують правомірність вимог позивача про повернення йому майна з чужого незаконного володіння (це факти, що підтверджують право власності на витребуване майно, вибуття його з володіння позивача, перебування його в натурі у відповідача та ін.). З позицій процесуального права ці та інші обставини становлять предмет доказування.
Як встановлено п. 6.1. Тимчасового положення про порядок реєстрації прав власності на нерухоме майно, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 07.02.2011 р. оформлення права власності на об'єкти нерухомого майна провадиться з видачею свідоцтва про право власності.
За таких обставин, доказом на підтвердження прав власності на об'єкт нерухомого майна є відповідне свідоцтво про право власності.
Разом з тим, позивачем не надано суду доказів на підтвердження наявності у позивача права власності на приміщення магазину № 3, інвентаризаційний № 192 в місті Біла Церква, Київської обл., вул. Січневий прорив.
Відповідно до ст. 1 Господарського процесуального кодексу України підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності, мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених цим Кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.
Підсумовуючи вищевикладене, суд дійшов висновку про відсутність порушення прав та охоронюваних законом інтересів Державного підприємства Міністерства оборони України «Білоцерківський військовий торг».
З огляду на викладене, суд дійшов висновку про необґрунтованість позовних вимог та відмовляє у задоволенні позову повністю.
Витрати по сплаті державного мита та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу, відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, покладаються на позивача.
Враховуючи наведене, керуючись ст.ст. 32, 33, 49, 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -
У задоволенні позову відмовити повністю..
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.
Судді: Пригунова А.Б. (головуюча)
Чебикіна С.О.
Івченко А.М.
Повне рішення складено: 28.11.2011 р.