ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА
01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98
Справа № 24/31521.11.11
За позовомПублічного акціонерного товариства "Завод "Маяк"
До 1) Товариства з обмеженою відповідальністю "Евротек-СК"
2) Товариства з обмеженою відповідальністю "Айтекс"
Провизнання договору № 1/03 про відступлення права вимоги від 01.03.2011 р. недійсним
Суддя Гумега О.В.
Представники:
Від позивача ОСОБА_1. на підставі довіреності № б/н від 02.04.2010 р.
Від відповідача-1 не з»явились
Від відповідача-2 ОСОБА_2. на підставі довіреності № б/н від 10.03.2011 р.
Обставини справи:
Публічне акціонерне товариство "Завод "Маяк" (позивач) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Евротек-СК" (відповідач-1), Товариства з обмеженою відповідальністю "Айтекс" (відповідач-2) про визнання договору № 1/03 про відступлення права вимоги від 01.03.2011 р., який був укладеним між Товариством з обмеженою відповідальністю "Евротек-СК" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Айтекс", недійсним.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 29.07.2011 р. (суддя Шевченко В.Ю.) порушено провадження у справі № 24/315 та призначено її до розгляду на 16.09.2011 р. о 14:35 год.
15.09.2011 р. представник позивача звернувся до суду з клопотанням про перенесення розгляду справи.
В судове засідання 16.09.2011 р. з'явився представник відповідача-2 та подав витребувані ухвалою суду від 29.07.2011 р. документи.
В судове засідання 16.09.2011р. представники позивача та відповідача-1 не з'явились, про причини неявки суд не повідомили.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 16.09.2011 р. розгляд справи відкладено на 07.10.2011 р. о 14:05 год.
В судовому засіданні, призначеному на 07.10.2011 р., відповідно до ч. 3 ст. 77 ГПК України оголошено перерву до 24.10.2011 р. о 15:30 год.
Представник відповідача-1 не з'явився, про причини неявки суд не повідомив.
Представник відповідача-2 в судовому засіданні 24.10.2011 р. подав відзив на позовну заяву, відповідно до якого в позові про визнання Договору № 1/03 про відступлення права вимоги від 01.03.2011 р. недійсним просив суд відмовити повністю, зазначивши при цьому, що дані обставини розглядались Господарським судом міста Києва під час вирішення спору у справі № 24/189 за позовом ТОВ "Айтекс" до ПАТ "Завод "Маяк" про стягнення 545234,80 грн.
За розпорядженням Керівника апарату Господарського суду м. Києва від 25.10.2011 р. № 04-1/1183, у зв'язку із звільненням судді Шевченка В.Ю. з посади судді Господарського суду міста Києва, був призначений повторний автоматичний розподіл справи № 24/315.
За результатами повторного автоматичного розподілу справу № 24/315 передано на розгляд судді Гумеги О.В.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 25.10.2011 р. справу № 24/315 прийнято до провадження судді Гумеги О.В., розгляд справи призначено на 21.11.2011 р. о 10:30 год.
Представник позивача в судове засідання, призначене на 21.11.2011 р., з»явився, вимоги ухвали суду від 25.10.2011 р. не виконав, надав суду усні пояснення по суті заявлених позовних вимог, просив суд визнати договір № 1/03 про відступлення права вимоги від 01.03.2011 р. недійсним.
Представник відповідача-1 в судове засідання, призначене на 21.11.2011 р., не з'явився, вимоги ухвали суду від 25.10.2011 р. не виконав, про час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином. Письмових заяв, повідомлень суду щодо поважності причин відсутності в судовому засіданні 21.11.2011 р. від відповідача-1 до суду не надходило.
Представник відповідача-2 в судовому засіданні 21.11.2011 р. подав на виконання вимог ухвали суду від 25.10.2011 р. відзив на позовну заяву, відповідно до якого в задоволенні позовних вимог просив відмовити повністю. В зазначеному відзиві відповідач-2 вказав, що відповідач-1 передав йому всі документи, що підтверджують суму боргу ПАТ «Завод «Маяк», а 04.03.2011 р. відповідачі офіційно повідомили ПАТ «Завод «Маяк»про відступлення права вимоги, вказали реквізити нового кредитора та надали копію договору № 1/03 про відступлення права вимоги від 01.03.2011 р. Відповідач-2 також вказав, що наведені ним обставини розглядались Господарським судом міста Києва під час вирішення справи № 24/189 за позовом ТОВ «Айтекс»до ПАТ «Завод «Маяк»про стягнення 545234,80 грн., за результатами розгляду якої судом було прийнято рішення від 11.07.2011 р., яким позовні вимоги задоволено повністю.
Згідно ст. 75 ГПК України, справа розглядається за наявними в ній матеріалами, оскільки відзив на позовну заяву і витребувані господарським судом документи відповідачем-1 не подано.
Після виходу суду з нарадчої кімнати, у судовому засіданні 21.11.2011 р. було проголошено вступну та резолютивну частину рішення та повідомлено, що повне рішення буде складено у термін, передбачений ч. 4 ст. 85 ГПК України.
Заслухавши пояснення представників позивача та відповідача-2, дослідивши наявні у матеріалах справи докази, оглянувши в судових засіданнях оригінали документів, копії яких знаходяться в матеріалах справи, Господарський суд міста Києва
01.03.2011 р. між Товариством з обмеженою відповідальністю "Евротек-СК" (відповідач-1), визначеним як Цедент, та Товариством з обмеженою відповідальністю "Айтекс" (відповідач-2), визначеним як Цесіонарій, був укладений Договір № 1/03 про відступлення права вимоги (надалі -Договір цесії).
Як визначено у п. 1 Договору цесії, цей Договір спрямований на регламентацію цивільних правовідносин, що виникають з приводу відступлення Цедентом (відповідачем-1) Цесіонарієві (відповідачу-2) прав вимоги, належного Цедентові, в межах яких Цесіонарій стає кредитором за Договором генерального підряду № 06/2301 від 23.01.09 р., який був укладений між Цедентом та Відкритим акціонерним товариством «Завод «Маяк»(надалі - Боржник).
Згідно п. 2 Договору цесії до Цесіонарія (відповідача-2) перейшло право вимагати (замість Цедента (відповідача-1)) від Боржника (позивача) належного та реального виконання обов'язку сплати за Договором № 06/2301 від 23.01.09 р. боргу в сумі 545 234,80 грн.
Сторони Договору цесії узгодили, що до Цесіонарія переходить право вимоги Цедента за цим Договором, визначеним у п. 1 цього Договору, в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав (п. 3 Договору цесії).
Пунктом 5 Договору цесії передбачено обов»язок Цедента в строк 3 місяці з моменту набрання чинності Договором цесії повідомити Боржника про відступлення права вимоги.
Пунктом 6 Договору цесії передбачено, що в момент підписання цього Договору Цедент зобов'язується передати Цесіонарію всі відповідні документи, з яких випливає право вимоги, що відступається за Договором цесії.
Як визначено п. 4 Договору цесії, моментом переходу права вимоги Цедента до Цесіонарія за Договором, визначеним у п. 1 Договору цесії, є дата підписання Договору цесії.
Натомість, позивач вважає Договір № 1/03 про відступлення права вимоги від 01.03.2011 р. недійсним на підставі ст.ст. 203, 215 Цивільного кодексу України за мотивів недодержання сторонами останнього приписів ч. 2 ст. 516, ч. 1 ст. 517 Цивільному кодексу України.
Так, позивач стверджує, що у відповідності до ч. 2 ст. 516 Цивільному кодексу України та п. 5 оспорюваного Договору цесії відповідач-1 був зобов»язаний був повідомити позивача про відступлення права вимоги. Натомість, письмового повідомлення про заміну кредитора позивач не отримував.
Крім того, посилаючись на приписи ч. 1 ст. 517 Цивільному кодексу України, позивач вважає, що істотною умовою договорів відступлення права вимоги є документальне підтвердження реальної наявності зобов»язальних вимог до боржника та документів, необхідних для подальшої реалізації вимог до боржника. Отже, при укладенні оспорюваного Договору цесії, відповідач-1 був зобов»язаний передати відповідачу-2 спірний договір, платіжні та фінансові документи, акт взаєморозрахунків, підписаний позивачем та відповідачем-1, що свідчило б про існування реальної заборгованості позивача, натомість, відповідачами не були дотримані вимоги ч. 1 ст. 517 Цивільному кодексу України
Відповідно до ч. 1 ст. 1 Господарського процесуального кодексу України (надалі -ГПК України), підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених Господарським процесуальним кодексом України заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.
Частиною 1 ст. 15 Цивільного кодексу України (надалі -ЦК України) передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Відповідно до ч. 1 ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Частиною другою цієї статті визначено способи захисту цивільних прав та інтересів, зокрема, визнання правочину недійсним.
Відповідно до ст. 20 ЦК України, право на захист особа здійснює на свій розсуд.
З огляду на положення зазначеної норми та принцип диспозитивності у господарському судочинстві, позивач має право вільно обирати способи захисту порушеного права чи інтересу.
З урахуванням вищезазначеного позивач звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом до відповідачів про визнання недійсним Договору № 1/03 про відступлення права вимоги від 01.03.2011 р.
Згідно ст. 32 ГПК України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.
Відповідно до ст.ст. 33, 34 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу, господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи, обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Згідно із ст. 43 ГПК України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.
При розгляді даного спору судом застосовувались положення параграфу 2 глави 16 розділу IV Цивільного кодексу України (статті 215 - 236) та глави 22 розділу IV Господарського кодексу України про недійсність господарського зобов'язання (статті 207, 208), а також приймались до уваги узагальнені положення, наведені у Листі Верховного Суду України від 24.11.2008 р. «Практика розгляду судами цивільних справ про визнання правочинів недійсними»та у Постанові пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 р. № 9 «Про практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними».
Пунктом 1 ч. 2 статті 11 ЦК України передбачено, що підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Відповідно до ч.1 статті 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
У відповідності до ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Згідно зі ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.
У відповідності до ст. 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
Підставою недійсності правочину, у відповідності до ч. 1 ст. 215 ЦК України, є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу, а саме:
- зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства (ч. 1 ст. 203);
- особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності (ч. 2 ст. 203);
- волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі (ч. 3 ст. 203);
- правочин має вчинятись у формі, встановленій законом (ч. 4 ст. 203);
- правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним (ч. 5 ст. 203).
Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається (ч. 2 ст. 215 ЦК України).
Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин) (ч. 3 ст. 215 ЦК України).
Правочин може бути визнаний недійсним лише з підстав, визначених законом, та із застосуванням наслідків недійсності, передбачених законом (п. 7 Постанови пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 р. № 9 «Про практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними», надалі -Постанова ВСУ).
Зокрема, позивач зазначає в якості підстави для визнання Договору № 1/03 про відступлення права вимоги від 01.03.2011 р. недійсним той факт, що останній укладений з порушенням приписів ч. 2 ст. 516, ч. 1 ст. 517 ЦК України.
Доводи позивача спростовуються наступним.
Відповідно до ч. 1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
Нормою частини 1 ст. 203 ЦК України встановлено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства (ч. 1 ст. 203).
Відповідно до ст. 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу, зокрема, із договорів та інших правочинів. Зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.
Як передбачено п. 1 ч. 1 ст. 512 ЦК України, кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).
Правочин щодо заміни кредитора у зобов'язанні вчиняється у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов'язання, право вимоги за яким передається новому кредиторові (ч. 1 ст. 513 ЦК України).
До нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 514 ЦК України).
Відповідно до ч. 2 ст. 516 ЦК України предбачено, якщо боржник не був письмово повідомлений про заміну кредитора у зобов»язанні, новий кредитор несе ризик настання несприятливих для нього наслідків. У цьому разі виконання боржником свого обов»язку первісному кредиторові є належним виконанням.
При цьому аналіз вищенаведеної норми ч. 2 ст. 516 ЦК України свідчить, що законодавець виходить з того, що обсяг обов»язків боржника не змінюється у разі зміни кредитора. Тому згода боржника на таку зміну не потрібна. Але боржник повинен бути повідомлений про заміну кредитора, інакше виконання боржником свого обов»зку первісному кредиторові є належним виконанням. При цьому суд звертає увагу, що норма ч. 2 ст. 516 ЦК України не передбачає інших, ніж передбачені цією нормою, наслідків у разі не повідомлення боржника про заміну кредитора.
Згідно ч. 1 ст. 517 ЦК України, первісний кредитор у зобов»язанні повинен передати новому кредиторові документи, які засвідчують права, що передаються, та інформацію, яка є важливою для їх здійснення.
Як було встановлено судом, відповідач-1 відступив, а відповідач-2 прийняв право вимоги до Відкритого акціонерного товариства «Завод «Маяк»за Договором генерального підряду № 06/2301 від 23.01.09 р., який був підписаний між Товариством з обмеженою відповідальністю «Евротек-СК»та Відкритим акціонерним товариством «Завод «Маяк», уклавши з цього приводу у відповідності до ст.ст. 512, 513 ЦК України оспорюваний договір - Договір № 1/03 про відступлення права вимоги від 01.03.2011 р., у письмовій формі.
Пунктом 5 оспорюваного Договору цесії передбачено обов»язок Цедента (відповідач-1, ТОВ «Евротек-СК») в строк 3 місяці з моменту набрання чинності Договором цесії повідомити Боржника про відступлення права вимоги.
Пунктом 6 Договору цесії передбачено, що в момент підписання цього Договору Цедент (відповідач-1, ТОВ «Евротек-СК») зобов'язується передати Цесіонарію (відповідач-2, ТОВ Айтекс») всі відповідні документи, з яких випливає право вимоги, що відступається за Договором цесії.
Вищенаведений аналіз змісту умов оспорюваного Договору цесії свідчить про його відповідність Цивільному кодексу України та моральним засадам суспільства у повній мірі.
З огляду на наведене, суд приходить до висновку про безпідставність доводів позивача щодо не повідомлення його, як боржника, про заміну кредитора у спірному зобов»язанні та порушення відповідачем-1 ч. 2 ст. 516 ЦК України. Суд також вважає безпідставними і доводи позивача про порушення відповідачами вимог ч. 1 ст. 517 ЦК України.
Інших вимог, передбачених частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 ЦК України, недодержання яких в момент вчинення оспорюваного правочину було б підставою для визнання недійсним такого правочину, позивачем не вказано, а рівно матеріали справи не містять належних і допустимих доказів на підтвердження доводів позивача про недійсність договору № 1/03 про відступлення права вимоги від 01.03.2011 р., укладеного між Товариством з обмеженою відповідальністю "Евротек-СК" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Айтекс".
Таким чином, позивач не надав суду належних і допустимих доказів, які б підтверджували викладені в позовній заяві обставини та не підтвердив підстави визнання Договору № 1/03 про відступлення права вимоги від 01.03.2011 р. недійсним.
Згідно із ст. 43 ГПК України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.
Враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку, що позовні вимоги про визнання Договору № 1/03 про відступлення права вимоги від 01.03.2011 р. недійсним є необґрунтованими та визнаються такими, що не підлягають задоволенню.
Судові витрати по даному господарському спору відповідно до ст. 49 ГПК України покладаються на позивача.
Керуючись ст.ст. 11, 15, 16, 20, 202, 203, 204, 215, 509, 512 - 517, 626, 638 Цивільного кодексу України, ст. ст. 32, 33, 34, 43, 44, 49, 75, 82-85 ГПК України, Господарський суд міста Києва
У задоволенні позову відмовити повністю.
Відповідно до ч. 5 ст. 85 ГПК України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.
Суддя Гумега О.В.
Дата підписання повного рішення: 23.11.2011 р.