ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ІВАНО-ФРАНКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ
01 грудня 2011 р. Справа № 5010/2156/2011-3/102
Господарський суд Івано-Франківської області у складі судді Фрич М. М. , при секретарі судового засідання Ковалюк С. Я., розглянувши у відкритому судовому засіданні справу
за позовом: ПАТ "Банк "Фінанси та Кредит" (вул. Артема, 60, м. Київ)
в особі філії "Прикарпатське регіональне управління" ПАТ "Банк "Фінанси та Кредит",
вул. Галицька, 85, м.Івано-Франківськ, 76000
до відповідача: ТзОВ "Коломия Орнамент"
проспект Грушевського, 82, м.Коломия, Івано-Франківська область, 78200
/адрес керівника підприємства: вул.М.Леонтовича, буд.24, кв.3, м.Коломия/
про стягнення 97378,95 грн. заборгованості
за участю представників сторін:
Від позивача: ОСОБА_1. - представник, (довіреність № б/н від 26.05.11р.)
Від відповідача: представники не з'явилися,
ПАТ "Банк "Фінанси та Кредит" (вул. Артема, 60, м. Київ) в особі філії "Прикарпатське регіональне управління" ПАТ "Банк "Фінанси та Кредит" заявило позовну вимогу до товариства з обмеженою відповідальністю "Коломия Орнамент" про стягнення 97378,95 грн.
Ухвалою суду від 31.10.11 р. порушено провадження та призначено справу до розгляду у судовому засіданні на 10.11.11 р.
Ухвалами від 10.11.11р., 24.11.11р. розгляд справи відкладався відповідно на 24.11.11р. та 01.12.11р..
Позивач позовні вимоги підтримує, просить позов задоволити, свої обгрунтування виклав у позовній заяві.
Відповідач в судові засідання не з"являється, відзив на позов суду не направив, причин неприбуття в судові засідання суду не повідомив. Особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду справи судом, якщо ухвалу про порушення провадження у справі надіслано за поштовою адресою, зазначеною в позовній заяві /Роз"яснення президії ВАСУ від 18.09.1997р. № 02-5/289 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України"/. В спірному випадку всі процесуальні документи відповідачу направлялись за адресою, вказаною в позовній заяві, про що свідчать повідомлення про вручення поштових відправлень, а отже відповідач про час та місце слухання справи повідомлений належним чином.
За таких обставин, згідно ст.75 ГПК України та ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, суд вважає за можливе розглянути спір без участі відповідача або його уповноваженого представника за наявними в справі матеріалами та з урахуванням пояснень представника позивача, запобігаючи, одночасно, безпідставному затягуванню розгляду спору та сприяючи своєчасному поновленню порушеного права.
Розглянувши матеріали справи, вислухавши пояснення представників позивача в обґрунтування своїх доводів, враховуючи вимоги чинного законодавства, суд встановив наступне.
03.05.07р. між ТОВ "Банком "Фінанси та Кредит", та ТОВ "Коломия Орнамент" укладено договір про відновлювальну кредитну лінію №31-01-07 (далі Договір), за яким банк відкриває позичальнику відновлювальну кредитну лінію на загальну суму 70 000,00 грн, а позичальник зобов"язується повернути отримані кошти відповідно до графіку пониження ліміту з кінцевим терміном погашення до 01.05.09р.і сплатити за користування кредитними коштами проценти в розмірі 19% річних(п.1.1. Договору).
Видача кредитних коштів в рамках кредитної лінії проводиться траншами в строк з 03.05.07р. по 01.05.09р. по письмових заявках позичальника з відома банку, шляхом перерахування їх з позикового на поточний рахунок позичальника, якщо інше не вказано в письмовій заявці.(п.2.1 Договору). За змістом ст.11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставою виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договір .
Відповідно до ст. 509 Цивільного кодексу України зобов"язання виникають з підстав , передбачених ст.11 цього кодексу , зокрема , із договорів .
Відповідно до вимог ч. 1 ст. 1054 Цивільного кодексу України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Відповідно до вимог ст. 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковий для виконання сторонами.
Приписами ст.9 Цивільного кодексу України встановлено, що до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України.
Статтею 193 Господарського кодексу України передбачено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання -відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
Судом встановлено, що на виконання умов договору банк перерахував кредитні кошти на рахунок позичальника траншами 04.05.07р. - 37597,46грн, 07.05.07р. - 20000,00грн., 08.05.07р - 8000,00грн., 11.05.07р. - 4200,00, що підтверджується меморіальними ордерами №1136703 від 11.05.07р., №1126461 від 08.05.07р., №1120439 від 07.05.07р.та №1117871 від 04.05.07р.
Відповідач, в порушення умов договору, не повернув отримані кошти у встановлені договором терміни, внаслідок чого станом на 06.10.11р. виникла заборогованість по кредиту в сумі 44357,46 грн. та 42262,27 грн.- по процентах за користування кредитом, що підтверджується розрахунком заборогованості по кредиту, який наявний у матеріалах справи.
Отже, вимога позивача щодо стягнення заборогованість по кредиту в сумі 44357,46 грн. та 42262,27 грн. - процентів за користування кредитом є обгрунтованою та підлягає задоволенню.
Статтею 549 Цивільного кодексу України передбачено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Відповідно ст. 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Відповідно до ст.1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов"язань" платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.
Стаття 3 вище вказаного Закону, вказує на те, що розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.
Пунктом 7.1 Договору за прострочення повернення кредитних коштів та/або сплати процентів позичальник сплачує банку пеню у розрахунку подвійної облікової ставки Національного банку України від простроченої суми за кожний день прострочення.
Таким чином, враховуючи п.7.1 Договору та зазначені вище норми права, суд приходить до висновку, що правомірною є вимога позивача про стягнення з відповідача 10759,22 грн.- пені (розрахунок міститься в матеріалах справи).
Суд дослідивши подані позивачем докази, а саме:
- копія договору про відновлювальну кредитну лінію №31-01-07;
- копія графіку пониження ліміту по відновлювальній кредитній лінії;
- копія договору застави основних засобів;
- копія вимоги №5148/02-02 від 28.10.08р.;
- розрахунок заборгованості по кредиту;
- розрахунок пені за прострочку оплати кредиту;
- спеціальний витяг з ЄДРЮСФОП, визнав їх належними доказами в розумінні статтей ГПК України. На підставі цих доказів, з урахуванням обставин по справі та діючого законодавства дійшов до висновку про обгрунтованість вимог позивача.
Відповідно до ст. 33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Зі змісту приписів вищевказаної статті вбачається, що обов'язок подання доказів покладається на сторони та інших учасників судового процесу. Відповідач не скористався наданим статтею 22 ГПК України правом, зокрема брати участь в господарських засіданнях, подавати докази, брати участь у дослідженні доказів, заявляти клопотання, давати усні та письмові пояснення господарському суду, наводити свої доводи і міркування з усіх питань, що виникають у ході судового процесу, заперечувати проти клопотань і доводів інших учасників судового процесу. Відповідачем не подано суду доказів сплати суми боргу, не спростовано належними та допустимими доказами у справі факту наявності заборгованості, як і не доведено суду належного виконання ним (відповідачем) умов договору.
Згідно зі ст. 32 названого Кодексу доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.
Статтею 43 ГПК України встановлено, що господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що грунтується на всебічному, повному і об"єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.
За наведених обставин, суд вважає вимоги позивача обгрунтованими, а позов таким, який підлягає задоволенню.
Згідно ст. 44 ГПК України, судові витрати складаються з державного мита, оплати послуг перекладача, адвоката, витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу та інше. Частиною 5 ст. 49 ГПК України встановлено, що суми, які підлягають сплаті за проведення судової експертизи, послуг перекладача, адвоката, витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу та інші витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються при задоволенні позову на відповідача.
Керуючись ст. 124 Конституції України, ст. 11, 202, 509, 525, 526, 610, 612, 625, 629 ЦК України, ст. 193 ГК України, ст. 49, 75, 82 82 -85 Господарського процесуального кодексу України, суд
позов задоволити.
Стягнути з відповідача - Товариства з обмеженою відповідальністю "Коломия Орнамент" (проспект Грушевського,82, м.Коломия, Івано-Франківська область,78200, ЄДРПОУ 34920838, п/р 26008139036980, МФО 336235 у філії "ПРУ" ПАТ "Банк Фінанси та Кредит") на користь позивача Публічного акціонерного товариства "Банк Фінанси та Кредит"(вул.Артема,60, м.Київ 04050, код ЄДРПОУ 09807856) заборогованість по кредиту в сумі 44357,46 грн., 42262,27 грн.- процентів за користування кредитом, 10759,22 грн.- пені, 973,79 грн. - державного мита та 236,00 грн витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.
Видати наказ після вступу рішення в законну силу.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.
Суддя Фрич М. М.
Повне рішення складено 01.12.11
Виготовлено в КП "Документообіг госп. судів"
________________ Костів Я. Р. 01.12.11