ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ІВАНО-ФРАНКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ
24 листопада 2011 р. Справа № 5010/1630/2011-з-8/47
Господарський суд Івано-Франківської області у складі судді Шіляк М. А.,
при секретарі судового засідання Атаманчук І. С.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні справу
за позовом: Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1
АДРЕСА_1, 76000
до відповідача: Івано-Франківської міської ради Івано-Франківської області
вул. Грушевського, 21, м. Івано-Франківськ, 76004
про визнання недійсним договору оренди землі.
За участю представників сторін:
від позивача: ОСОБА_2 - представник, (довіреність реєстр. №396 від 18.07.11);
від відповідача: ОСОБА_3 - спеціаліст 1-ї категорії юридичного відділу виконавчого комітету, (довіреність №2085/01-17/64в від 31.12.10).
До господарського суду Івано-Франківської області подано позов Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 до Івано-Франківської міської ради Івано-Франківської області про визнання недійсним договору оренди землі.
Ухвалою суду від 21.10.11 порушено провадження у справі та призначено справу до розгляду на 08.11.11.
Ухвалою суду від 08.11.11 розгляд справи відкладено на 24.11.11.
Представник позивача в судовому засіданні 24.11.11 позовні вимоги викладені в позовній заяві підтримав в повному обсязі та подав суду заяву про залучення до участі у справі другого відповідача (вх. №9920/11- с вх від 24.11.11).
Суд розглянувши подану заяву відмовив у її задоволенні виходячи з наступного.
Відповідно до ст. 15 Цивільного кодексу України (надалі - ЦК України) кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Відповідно до ч. 1 ст. 1 Господарського процесуального кодексу України (надалі - ГПК України) підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності (далі - підприємства та організації), мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених цим Кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.
Представником позивача не наведено жодної обставини, які б вказували на те, які саме його права або охоронювані законом інтереси порушено Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_4 внаслідок укладення цієї угоди. В спірному випадку Фізична особа-підприємець ОСОБА_4 взагалі не може бути відповідачем у справі, оскільки є орендарем за договором.
Представник відповідача проти позову заперечив та просив суд в позові відмовити. В обґрунтування заперечень зазначив, що є рішення господарського суду, який вирішив спір між тими ж сторонами, про той же предмет і з тих же підстав та послався на рішення, в якій викладена така правова позиція.
Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представників позивача та відповідача, оцінивши докази у відповідності до ст. 43 Господарського процесуального кодексу України (надалі - ГПК України), суд встановив наступне.
Відповідно до Договору купівлі-продажу нежитлових приміщень від 10.11.05 ОСОБА_1 та ОСОБА_4 придбали у власність в рівних долях нежитлові приміщення, що розташовані в АДРЕСА_2, а саме: нежитлові приміщення зазначені в плані за літерами "Г", "Д", "К", "К", "Л", "М", які в сукупності складають 48/100 ідеальних часток всіх нежитлових приміщень (а.с. 51).
На підставі вищевказаного Договору купівлі-продажу нежитлових приміщень від 10.11.05 укладено Договір про виділення частки в натурі з нерухомого майна (поділ), (а.с. 50).
На підставі Договору купівлі-продажу нежитлових приміщень від 10.11.05 виконавчим комітетом Івано-Франківської міської ради оформлено право власності на нерухоме майно (станцію технічного обслуговування автомобілів), про що видано свідоцтво про право власності на нерухоме майно від 28.03.07 (а.с. 54). Право власності на нерухоме майно зареєстроване Івано-Франківським обласним бюро технічної інвентаризації, про що свідчить Витяг про реєстрацію права власності на нерухоме майно від 28.03.07.
15.08.08 між Івано-Франківською міською радою Івано-Франківської області (надалі - Орендодавець) та Фізичними особами підприємцями ОСОБА_1 та ОСОБА_4 (надалі - Орендар) укладено договір оренди землі (а.с. 42).
Відповідно до п. 1 Договору Орендодавець (відповідач) на підставі п. 23 рішення XXVII сесії Івано-Франківської міської ради V демократичного скликання від 20.05.2008 року "Про надання (вилучення) земельних ділянок фізичним та юридичним особам" надає, а Орендар (позивач) приймає в строкове, платне володіння і користування (оренду) земельну ділянку для обслуговування станції технічного обслуговування автомобілів з мийкою АДРЕСА_2. В оренду передана земельна ділянка загальною площею 0, 7851 га (п. 2 Договору).
Договір зареєстрований у Івано-Франківському міському відділі Івано-Франківської регіональної філії центру ДЗК при Держкомземі України 27.11.08 за №040829400235.
Предмет позову - це певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача. Підстава позову - це фактичні обставини, на яких ґрунтується вимога позивача. В спірному випадку предметом позову є вимога про визнання вищевказаного Договору оренди землі недійсним; підставою для звернення до суду із позовом став факт відсутності акту приймання-передачі земельної ділянки.
Суд вважає позовні вимоги необґрунтованими виходячи з наступного.
Відповідно до ч. 1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
Стаття 203 ЦК України встановлює загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, а саме: 1) зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; 2) особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; 3) волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; 4) правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; 5) правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; 6) правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.
Відповідно до ч. 1, 8 ст. 93 Земельного кодексу України встановлено, що право оренди земельної ділянки - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності. Відносини, пов'язані з орендою землі, регулюються законом.
Згідно до ч. 2 ст. 15 Закону України "Про оренду землі" відсутність у договорі оренди землі однієї з істотних умов, передбачених цією статтею, а також порушення вимог статей 4 - 6, 11, 17, 19 цього Закону є підставою для відмови в державній реєстрації договору оренди, а також для визнання договору недійсним відповідно до закону.
Стаття 15 Закону України "Про оренду землі" встановлює істотні умови договору оренди землі. Судом взято до уваги редакцію Закону станом на 03.06.08 року (станом на день укладення оспорюваного Договору оренди землі) та встановлено, що вказаний Договір містить усі істотні умови договору, визначені законом, а саме: об'єкт оренди (місце розташування та розмір земельної ділянки) (п.п. 2-5 Договору); строк дії договору оренди (п. 6 Договору); орендна плата із зазначенням її розміру, індексації, форм платежу, строків, порядку її внесення і перегляду та відповідальності за її несплату (п.п. 7-14, п. 23.3, п. 26.4 Договору); умови використання та цільове призначення земельної ділянки, яка передається в оренду (п. 1, п.п. 23-26.10 Договору); умови збереження стану об'єкта оренди (п. 5, п. 17, п. 23.1, п. 23.2, п. 25.3, п. 25.4, п.п 26.1-26.3, п.п. 26.6-26.9 Договору); умови і строки передачі земельної ділянки орендарю (п.п. 15-16 Договору); умови повернення земельної ділянки орендодавцеві (п.п. 17-20 Договору); існуючі обмеження (обтяження) щодо використання земельної ділянки (п.п. 21-22 Договору); визначення сторони, яка несе ризик випадкового пошкодження або знищення об'єкта оренди чи його частини (п. 27 Договору); відповідальність сторін (п. 34 Договору).
З огляду на приписи вказаної норми посилання позивача на те, що акт прийому-передачі є істотною умовою договору, є безпідставним. Одночасно судом враховано наступне.
Відповідно до ч. 3 ст. Закону України "Про оренду землі" невід'ємною частиною договору оренди землі є: план або схема земельної ділянки, яка передається в оренду; кадастровий план земельної ділянки з відображенням обмежень (обтяжень) у її використанні та встановлених земельних сервітутів; акт визначення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості); акт приймання-передачі об'єкта оренди; проект відведення земельної ділянки у випадках, передбачених цим Законом.
Відповідно до ст. 17 Закону України "Про оренду землі" передача об'єкта оренди орендарю здійснюється орендодавцем у строки та на умовах, що визначені у договорі оренди землі, за актом приймання-передачі.
Відповідно до п. 37 Договору невід'ємною частиною Договору оренди землі є: план (схема) земельної ділянки; акт визначення меж земельної ділянки в натурі; проект відведення земельної ділянки та її кадастровий план з відображенням у її використанні та встановлених земельних сервітутів у випадках, передбачених цим Законом.
Відповідно до п. 16 Договору зазначена земельна ділянка повинна бути передана в оренду згідно акту прийому-передачі після державної реєстрації цього Договору.
Статтею 202 ЦК України визначено, що правочином є це дія особи, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Таким чином, угоди мають вольовий характер, який виявляється в бажанні осіб встановити права і прийняти обов'язки з метою досягнення правового результату. У свою чергу, вчинення особами дій щодо виконання досягнутих домовленостей, тобто виконання прийнятих на себе прав і покладених обов'язків за угодою, є виконанням угоди. Таке виконання угоди може оформлюватись окремими документами, складеними сторонами за угодою (накладною, актом прийому-передачі та іншими документами), які не породжують самостійних прав чи обов'язків, а є лише технічною фіксацією виконання умов угоди, тобто документуванням особами своїх дій з реалізації набутих прав і прийнятих обов'язків.
Акти прийому-передачі не породжують жодних прав та обов'язків, характерних для угоди як виду зобов'язання. В акті прийому-передачі не зафіксовано, які права й обов'язки виникають між сторонами, і для якого інституту договірних зобов'язань вони характерні. Таким чином, відсутні підстави вважати, що акт прийому-передачі землі є істотною умовою договору і його відсутність тягне визнання недійсним укладеного договору оренди землі. Системний аналіз статті 15 Закону України "Про оренду землі" дозволяє дійти висновку, що законодавець розрізняє такі поняття як "істотні умови договору оренди землі" та "невід'ємні частини договору оренди землі". Отже, акт прийому-передачі землі є лише документом, який підтверджує факт передачі землі у користування, і жодним чином не впливає на дійсність чи недійсність договору, можливість використовувати земельну ділянку за її цільовим призначенням.
Таким чином, суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для визнання Договору оренди землі від 15.08.08 недійсним, оскільки оспорюваний Договір укладено на підставі рішення органу місцевого самоврядування, яке є чинним та не скасованим. Договір вчинено у формі, встановленій законом, та містить усі істотні умови, визначені ст. 15 Закону України "Про оренду землі". Інших підстав, передбачених у ст. 203 ЦК України та недотримання яких могло б бути підставою для визнання недійсним правочину, суду не наведено.
Судом також взято до уваги, що в спірному випадку оспорюваний Договір оренди землі від 15.08.08 укладено терміном на три роки, тобто Договір припинив свою дію у зв'язку із закінченням його строку 15.08.11 (п. 6 Договору).
Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку про необґрунтованість позовних вимог, оскільки позивачем не доведено факту порушення його прав та інтересів. Оспорюваний договір відповідає вимогам Закону України "Про оренду землі", підстав для визнання його недійсним, передбачених ст. ст. 203, 215 ЦК України, суду також не наведено.
За правилами, встановленими ст. 49 ГПК України, судові витрати покладаються при відмові в позові - на позивача.
Керуючись 124 Конституції України, Законом України "Про оренду землі", ст. ст. 15, 215, 202, 203 Цивільного кодексу України, ст. 93 Земельного кодексу України, ст. ст. 1, 43, 49, 82 -85 Господарського процесуального кодексу України, суд
В позові Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1, АДРЕСА_1, 76000, код НОМЕР_1 до Івано-Франківської міської ради Івано-Франківської області, вул. Грушевського, 21, м. Івано-Франківськ, 76004, код ЄДРПОУ 33644700 про визнання недійсним договору оренди землі відмовити.
Судові витрати залишити за позивачем.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.
Суддя Шіляк М. А.
Повне рішення складено 25.11.11
Виготовлено в КП "Документообіг госп. судів"
________________ Каркузаєва Н. Ш. 25.11.11