Запорізької області
07.12.11 Справа № 3/5009/7243/11
Суддя Соловйов В.М.
За позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю “ТЕП Транско”, Черкаська область, Черкаський район, с. Геронимівка
до відповідача: Приватного підприємця ОСОБА_1, Запорізька область, м. Бердянськ
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача:
Запорізька митниця, м. Запоріжжя
про стягнення збитків в сумі 67 000, 00 грн.
Суддя Соловйов В.М.
при секретарі Прокопенко М.О.
Представники:
від позивача: ОСОБА_2, довіреність № б/н від 23.06.2011р.
від відповідача: ОСОБА_1, паспорт СА № НОМЕР_1 виданий Бердянським МВ УМВС України в Запорізькій області 05.12.1997р.;
ОСОБА_3, довіреність № б/н від 20.11.2011р.
від третьої особи: ОСОБА_4, провідний спеціаліст-юрисконсульт відділу правового забезпечення Запорізької митниці, довіреність № 07-01-14-23/7396 від 01.12.2010р.
ТОВ “ТЕП Транско” звернулось до господарського суду Запорізької області з позовною заявою до ПП ОСОБА_1 про стягнення збитків в розмірі 67 000, 00 грн.
Відповідно до протоколу розподілу справ між суддями від 08.11.2011р. автоматизованою системою документообігу суду позовну заяву передано на розгляд судді Соловйову В.М.
Позовні вимоги мотивовані обставинами, викладеними в позовній заяві, та обґрунтовані ст. 22, ч. 1 ст. 614 ЦК України, ст. 173, 174, ч.1, 2 ст. 193, ст. 218, 224, ч. 1 ст. 225 ГК України, наказом ДМСУ від 23.01.06 № 30, ст. 1, 2 Угоди між Урядом України та Урядом Республіки Узбекистан про вільну торгівлю (угоду ратифіковано Законом № 245 від 04.11.1995р.) ст. 87, 88, 179 Митного кодексу України, ст. 1, 2, 8, 54, 64 ГПК України.
Ухвалою господарського суду Запорізької області від 09.11.2011р. позовна заява прийнята до розгляду, порушено провадження у справі № 3/5009/7243/11, справу до розгляду в засіданні господарського суду призначено на 22.11.2011р. о 12 годині 00 хвилин.
Ухвалою від 22.11.2011р. розгляд справи відкладений на 07.12.2011р. о 10 годині 00 хвилин. Цією ж ухвалою до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача залучено правонаступника Бердянської митниці - Запорізьку митницю.
В судовому засіданні 07.12.2011р. оголошено вступну та резолютивну частини рішення. Повідомлено, що повне рішення буде складено 12.12.2011р.
Під час розгляду справи представники учасники судового процесу вимогу про здійснення фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не заявляли.
В судовому засіданні представник позивача підтримав позовні вимоги, викладені в позовній заяві № 31/10 від 31.10.2011р., та просить суд стягнути з відповідача на користь позивача збитки в розмірі 670 000, 00 грн.
В обґрунтування позовних вимог позивач, зокрема, зазначив наступне.
Між ТОВ “ТЕП Транско” та ТОВ “Аквалайф” було укладено Договір №1812-Д від 18.12.2008р. по наданню послуг з транспортно-експедиційного обслуговування та відправці насіння соняшнику до міста Ташкент, Республіка Узбекистан.
Сторони уклали Додаток № 3 від 24.12.2008р. до Договору від 18.12.2008р., умовами якого передбачено, що ТОВ “ТЕП Транско” забезпечує подачу вагонів до місця навантаження, сертифікацію і відвантаження вагонів на умовах DAF (поставлено на кордон, умови Incoterms) - 12 вагонів насіння соняшника з Троянівського елеватору станція Трояни, до станції призначення Андіжан Республіка Узбекистан.
Як вбачається з підписаного Сторонами Акту № 4 про виконання робіт (надання послуг) від 31.12.208р., ТОВ “ТЕП Транско” оформило та відправило до станції Андижан республіки Узбекистан 6 вагонів з насінням соняшнику. ТОВ “Аквалайф” перерахувало ТОВ “ТЕП Транско” за виконану роботу 3 360, 02 грн. та за надані транспортно-експедиційні послуги - 51 331, 82 грн., всього - 54 691,84 грн.
Для митного оформлення 6-ти вагонів з насінням соняшника ТОВ “ТЕП Транско” та ПП ОСОБА_1 уклали між собою договір доручення №19/11 від 19.11.2008р., згідно якого Позивач надає Відповідачеві супровідний пакет документів на Вантаж, а Відповідач на підставі поданих документів виступає декларантом, оформляє і подає до Бердянської митниці Вантажну митну декларацію.
Пунктом 5.1 Договору доручення № 19/11 від 19.11.2008р. передбачено, що за виконану роботу, позивач оплачує відповідачеві 1 000, 00 грн. Позивач виконав умови Договору доручення №19/11 від 19.11.2008р. і платіжним дорученням № 971 від 26.12.2008р. перерахував винагороду на рахунок відповідача в розмірі 1 600, 00 грн.
Відповідач зобов'язав позивача, згідно п.4.1 договору доручення від 19.11.2008р., перерахувати на його рахунок 67 000, 00 грн., які декларант (Відповідач) мав перерахувати Бердянській митниці в якості вивізного мита на товар.
Відповідач запевнив позивача в тому, що 67 000, 00 грн. вивізного мита буде повернуто Бердянською митницею декларанту, а декларант (відповідач) відповідно поверне їх позивачеві, як тільки Бердянська митниця звернеться запитом до митного органу Республіки Узбекистан про підтвердження доставки та митного оформлення вантажу в країну імпорту. Одержавши таке підтвердження Бердянська митниця повинна була перерахувати кошти по вантажній митній декларації №111000001/8/005896 від 31.12.2008р., вид платежу 040 (експортне мито) відповідачеві, а відповідач мав повернути їх позивачеві в розмірі 59 667, 30 грн.
Позивач платіжним дорученням № 1059 від 30.12.2008р. перерахував відповідачеві 67 000,00 грн.
Відповідач на підтвердження факту перерахунку експортного мита надав позивачеві виписку з особового рахунку за 29.12.2008р., в якій вказана сума 185 000, 00 грн., у склад якої і ввійшла сума сплаченого вивізного експортного мита.
Пункт 4.2 договору доручення передбачає, що гроші перераховані декларанту не є його власністю, невикористана сума має бути повернута позивачеві.
Відповідач не повернув позивачу 67 000,00 грн., посилаючись на те, що вказана сума грошей не була йому повернута з боку Бердянської митниці. Позивач в діях відповідача вбачає порушення вимог чинного законодавства, оскільки згідно Порядку справляння митними органами ввізного (вивізного) та особливих видів мита під час митного оформлення товарів, що переміщуються через митний кордон України, затвердженим наказом ДМСУ від 23.01.06 № 30, даний вид товару і його вивіз до Республіки Узбекистан звільнено від сплати вивізного мита на підставі ст. 1, 2 Угоди між Урядом України та Урядом Республіки Узбекистан про вільну торгівлю (Угоду ратифіковано Законом № 425 від 04.11.1995р.).
Державна митна служба Україна в листі від 28.12.2007р. №14/1144-ЕП також наголошувала, на неприпустимість застосовувати мито, податки та збори, що мають еквівалентну дію, а також кількісні обмеження на експорт і/або імпорт товарів, які походять з митної території однієї з Договірних Сторін і призначені для митної території іншої Договірної Сторони.
Таким чином, в наслідок неналежного виконання відповідачем взятих на себе договірних зобов'язань під час оформлення вантажної митної декларації та безпідставної сплати вивізного мита, позивач поніс прямі збитки у складі додаткових витрат в розмірі 67 000, 00 грн. при виконанні умов Договору від № 1812-Д від 18.12. 2008р. по наданню послуг з транспортно-експедиційного обслуговування та відправці насіння соняшнику до міста Ташкент, Республіка Узбекистан, - які були перераховані і неповернуті.
Відповідач та його представник в судовому засіданні проти позову заперечили з підстав, наведених у відзиві від 22.11.2011р., та просять в задоволенні позовних вимог відмовити повністю. Зокрема зазначили, що позивач не довів, що грошові кошти, які він вимагає повернути, належать (перебувають або перебували) у власності позивача. Позивач не довів, що ним понесені збитки. Спірні грошові кошти отримав Державний бюджет як сплату вивізного мита. Тому, розпорядитись про повернення цих коштів може лише митниця. Крім того, п.8.3 договору доручення №19/11 від 19.11.2008р. позбавляє права позивача на пред'явлення претензій.
Представник третьої особи в судовому засіданні 07.12.2011р. надала письмові пояснення від 06.12.2011р. та підтримала їх у судовому засіданні. Зазначила, що при оформленні митного контролю товару за вантажно-митною декларацією № 111000001/8005896 були надані не всі документи, визначені законодавством. З огляду на це, правові підстави для звільнення від справляння вивізного мита “насіння соняшника”, задекларованого за ВМД № 111000001/8005896 у Бердянської митниці були відсутні.
Розглянувши матеріали справи та заслухавши учасників судового процесу, суд
Між ТОВ “ТЕП Транско” (Виконавець) та ТОВ “Аквалайф” (Замовник) був укладений договір № 1812-Д від 18.12.2008р., за умовами якого Виконавець надає за плату та за рахунок Замовника послуги з транспортно-експедиційного обслуговування, пов'язаного з відвантаженням та відправленням вантажів з усіх залізниць “Укрзалізниці” за реквізитами Замовника, в тому числі відправка в порти для експорту за кордон України (п.1.1 Договору).
Додатком № 3 від 24.12.2008р. до договору № 1812-Д від 18.12.2008р. сторони встановили, що ТОВ “ТЕП Транско” забезпечує подачу вагонів до місця завантаження, сертифікацію і відвантаження на умовах DAF (Україна-Росія) до станції переходу Красна могила -експорт 12 вагонів насіння соняшника з Троянівського елеватору станція Трояни, до станції призначення Андіжан Республіка Узбекистан, одержувач вантажу ТОВ “Omadyor-Savdo”.
Актом № 4 про виконання робіт (надання послуг) від 31.12.208р. згідно договору № 1812-Д від 18.12.2008р. сторони засвідчили, що ТОВ “ТЕП Транско” в повному обсязі і якісно надало транспортно-експедиційні послуги згідно додатку № 3 від 24.12.2008р. до договору ТЕО № 1812-Д від 18.12.2008р. та оформило і відправило до станції Андіжан республіки Узбекистан 6 вагонів з насінням соняшнику. ТОВ “Аквалайф” перерахувало ТОВ “ТЕП Транско” за експедиційні послуги 3 360, 02 грн., за транспортно-експедиційні послуги 51 331, 82 грн., а всього 54 691,84 грн.
19.11.2008р. між ТОВ “ТЕП Транско” (Довіритель) та ПП ОСОБА_1 (Повірений) був укладений договір доручення № 19/11, за умовами якого Повірений зобов'язується за винагороду здійснювати подачу належним чином заповненої вантажної митної декларації і пакета супровідної документації в митні органи України на товари та інші предмети, що переміщуються через митний кордон України і належать Довірителю. Здійснювати від імені та за рахунок Довірителя оплату митних платежів (митних зборів, податків, мита і акцизного збору), в подальшому Дії -права і обов'язки за якими набуває безпосередньо Довіритель (п.1.1 Договору).
Пунктом 5.1 Договору доручення № 19/11 від 19.11.2008р. передбачено, що за виконану роботу Довіритель оплачує Повіреному винагороду за згодою сторін в залежності від об'єму та важкості виконуємих дій, але не більше 1 000, 00 грн.
Платіжним дорученням № 971 від 26.12.2008р. позивач перерахував ПП ОСОБА_1 1 600,00 грн., призначення платежу “предоплата за оформлення декларації згідно рахунку б/н від 25.12.2008р., ПДВ 266, 67 грн.”
31.12.2008р. декларант ОСОБА_1 до відділу митного оформлення № 1 Бердянської митниці була подана вантажна митна декларація (ВМД) типу “ЕК” на товар “насіння соняшнику неподріблене в лушпинці чорного кольору, харчового призначення, врожаю 2008р., 221, 400 тн, насипом”, митною вартістю 426 195,00 грн., експортер ТОВ “Аквалайф”, відправник ТОВ “ТЕП Транско”, одержувач ТОВ “Omadyor-Savdo”, Республіка Узбекистан, м. Ташкент.
Разом з ВМД був поданий пакет документів, перелік яких міститься в гр. 44 ВМД “Додаткова інформація/Подані документи/Сертифікати і дозволи”.
Товар та документи до нього були прийняті до митного контролю та митного оформлення 31.12.2008р., про що свідчить штамп “Під митним контролем”.
ВМД був присвоєний № 111000001/8005896.
Митне оформлення товару за ВМД № 111000001/8005896 було завершене 31.12.2008р., про що свідчить відбиток особистої печатки посадової особи митниці.
Згідно з графою 47 “Нарахування платежів”, на товар були нараховані:
040 -вивізне мито (для суб'єктів підприємницької діяльності) -у сумі 59 667, 30 грн.;
071 -митний збір за оформлення поза місцем розташування митних органів або поза робочим часом -у сумі 434, 22 грн.
Платіжним дорученням № 1059 від 30.12.2008р. ТОВ “ТЕП Транско” перерахувало на адресу ПП ОСОБА_1 67 000,00 грн., призначення платежу: “предоплата за митне оформлення згідно рах б/н від 30.12.08, без ПДВ”.
Нараховані митницею платежі сплачені декларантом 31.12.2008р., про що свідчить відбиток печатки на ВМД № 111000001/8005896.
Листом від 17.03.2009р. № 17/03-1 ПП ОСОБА_1 звернувся до Бердянської митниці стосовно повернення суми сплаченого експортного мита, нарахованого за ВМД № 111000001/8005896, мотивуючи це тим, що зазначений товар звільнений від справляння вивізного мита на підставі угод України про вільну торгівлю.
15.04.2009р. Бердянською митницею заявнику була надана відповідь на звернення, в якій зазначені вимоги законодавства, дотримання якого звільняє від справляння вивізного мита на підставі угод України про вільну торгівлю.
Листом від 23.06.2009р. № 23/06-1 ПП ОСОБА_1 Бердянській митниці була надана додаткова інформація на підтвердження того, що ТОВ “Omadyor-Savdo” є резидентом республіки Узбекистан, а також повноважень ОСОБА_6
Проте, інші умови, визначені законодавством, дотримані не були.
Зокрема, п.2 додаткової угоди № 2 від 18.12.2008р. до зовнішньоекономічного контракту 2sf-08/09 від 16.12.2008р. не відповідав пункту 2 наказу Міністерства економіки та з питань європейської інтеграції України від 15.01.2002р. № 12 “Про заходи щодо запобігання реекспорту товарів українського походження в рамках міждержавних двосторонніх Угод про вільну торгівлю”. Також в пакеті документів, який був наданий під час митного оформлення вантажу за ВМД № 111000001/8005896, був відсутній оригінал сертифікату СТ-1, що є невиконанням вимог абзацу 2 п.п. 1 п. 3 розділу 3 Порядку справляння митними органами ввізного (вивізного) та особливих видів мита під час митного оформлення товарів, що переміщуються через митний кордон України, затвердженого наказом Держмитслужби України від 23.01.2006р. № 30.
Оцінивши представлені докази, суд вважає, що в задоволенні позовних вимог слід відмовити повністю з наступних підстав.
Правовідносини сторін є господарськими.
Згідно ч. 1 ст. 173 Господарського кодексу України, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Підстави виникнення господарських зобов'язань визначені в ст. 174 ГК України. Так, господарські зобов'язання можуть виникати:
безпосередньо із закону або іншого нормативно-правового акта, що регулює господарську діяльність;
з акту управління господарською діяльністю;
з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать;
внаслідок заподіяння шкоди суб'єкту або суб'єктом господарювання, придбання або збереження майна суб'єкта або суб'єктом господарювання за рахунок іншої особи без достатніх на те підстав;
у результаті створення об'єктів інтелектуальної власності та інших дій суб'єктів, а також внаслідок подій, з якими закон пов'язує настання правових наслідків у сфері господарювання.
При цьому, відповідно до ч. 1 ст. 175 ГК України, майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, що визначено ч. 2 ст. 175 ГК України.
Частинами 1-3 ст. 193 ГК України встановлено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.
Застосування господарських санкцій до суб'єкта, який порушив зобов'язання, не звільняє цього суб'єкта від обов'язку виконати зобов'язання в натурі, крім випадків, коли інше передбачено законом або договором, або управнена сторона відмовилася від прийняття виконання зобов'язання.
Згідно ч. 1, 2 ст. 509 ЦК України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.
Відповідно до ст. 11 ЦК України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.
Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є:
1) договори та інші правочини;
2) створення літературних, художніх творів, винаходів та інших результатів інтелектуальної, творчої діяльності;
3) завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі;
4) інші юридичні факти.
Цивільні права та обов'язки можуть виникати безпосередньо з актів цивільного законодавства.
У випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов'язки виникають безпосередньо з актів органів державної влади, органів влади Автономної Республіки Крим або органів місцевого самоврядування.
У випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов'язки можуть виникати з рішення суду.
У випадках, встановлених актами цивільного законодавства або договором, підставою виникнення цивільних прав та обов'язків може бути настання або ненастання певної події.
В даному випадку підставою виникнення цивільних прав і обов'язків (зобов'язань), які мають виконуватися належним чином і в установлений строк відповідно до вказівок закону, договору, є договір доручення від 19.11.2008р. № 19/11між ТОВ “ТЕП Транско” (Довіритель) та ПП ОСОБА_1 (Повірений).
Відповідно до ст. 1000 ЦК України, за договором доручення одна сторона (повірений) зобов'язується вчинити від імені та за рахунок другої сторони (довірителя) певні юридичні дії. Правочин, вчинений повіреним, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов'язки довірителя.
Договором доручення може бути встановлено виключне право повіреного на вчинення від імені та за рахунок довірителя всіх або частини юридичних дій, передбачених договором. У договорі можуть бути встановлені строк дії такого доручення та (або) територія, у межах якої є чинним виключне право повіреного.
Статтею 1003 ЦК України встановлено, що у договорі доручення або у виданій на підставі договору довіреності мають бути чітко визначені юридичні дії, які належить вчинити повіреному. Дії, які належить вчинити повіреному, мають бути правомірними, конкретними та здійсненними.
Згідно ст. 1004 ЦК України, повірений зобов'язаний вчиняти дії відповідно до змісту даного йому доручення. Повірений може відступити від змісту доручення, якщо цього вимагають інтереси довірителя і повірений не міг попередньо запитати довірителя або не одержав у розумний строк відповіді на свій запит. У цьому разі повірений повинен повідомити довірителя про допущені відступи від змісту доручення як тільки це стане можливим.
За приписами ч. 1 ст. 1005 ЦК України, повірений повинен виконати дане йому доручення особисто.
Повірений зобов'язаний:
1) повідомляти довірителеві на його вимогу всі відомості про хід виконання його доручення;
2) після виконання доручення або в разі припинення договору доручення до його виконання негайно повернути довірителеві довіреність, строк якої не закінчився, і надати звіт про виконання доручення та виправдні документи, якщо це вимагається за умовами договору та характером доручення;
3) негайно передати довірителеві все одержане у зв'язку з виконанням доручення (ст. 1006 ЦК України).
Довіритель зобов'язаний видати повіреному довіреність на вчинення юридичних дій, передбачених договором доручення.
2. Довіритель зобов'язаний, якщо інше не встановлено договором:
1) забезпечити повіреного засобами, необхідними для виконання доручення;
2) відшкодувати повіреному витрати, пов'язані з виконанням доручення.
3. Довіритель зобов'язаний негайно прийняти від повіреного все одержане ним у зв'язку з виконанням доручення.
4. Довіритель зобов'язаний виплатити повіреному плату, якщо вона йому належить (ст. 1007 ЦК України).
Згідно ст. 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до ст. 525 ЦК України, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Статтею 629 ЦК України встановлено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Зобов'язання за договором доручення від 19.11.2008р. № 19/11 з боку ПП ОСОБА_1 (Повіреного) виконані належним чином.
Відповідно до Роз'яснення Вищого господарського суду України від 01.04.1994р. № 02-5/215 “Про деякі питання вирішення спорів, пов'язаних з відшкодуванням шкоди” (із змінами, внесеними згідно з Роз'ясненнями Вищого Арбітражного Суду N 02-5/445 від 18.11.97, N 02-5/223 від 12.05.99, Роз'ясненням Президії Вищого господарського суду N 04-5/609 від 31.05.2002, Рекомендаціями Президії Вищого господарського суду N 04-5/1429 від 18.11.2003) (В редакції Рекомендацій Президії Вищого господарського суду N 04-5/239 від 29.12.2007), крім застосування принципу вини при вирішенні спорів про відшкодування шкоди необхідно виходити з того, що шкода підлягає відшкодуванню за умови безпосереднього причинного зв'язку між неправомірними діями особи, яка завдала шкоду, і самою шкодою.
Для правильного вирішення спорів, пов'язаних з відшкодуванням шкоди, важливе значення має розподіл між сторонами обов'язку доказування, тобто визначення, які юридичні факти повинен довести позивач або відповідач.
За загальними правилами судового процесу кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень (стаття 33 ГПК України.
Встановлення причинного зв'язку між протиправною поведінкою особи, яка завдала шкоду, та збитками потерпілої сторони є важливим елементом доказування наявності реальних збитків. Слід довести, що протиправна дія чи бездіяльність завдавача є причиною, а збитки, які виникли у потерпілої особи, - наслідком такої протиправної поведінки.
Питання про наявність або відсутність причинного зв'язку між протиправною поведінкою особи і шкодою має бути вирішено судом шляхом оцінки усіх фактичних обставин справи.
Позивач вважає, що в наслідок неналежного виконання відповідачем взятих на себе договірних зобов'язань під час оформлення ВМД № 111000001/8005896 та безпідставної сплати вивізного мита, він поніс збитки у складі додаткових витрат в розмірі 67 000, 00 грн.
Об'єктивну сторону правопорушення утворюють: наявність збитків у майновій сфері кредитора, протиправні дії, які виражені у невиконанні або неналежному виконанні боржником взятого на себе зобов'язання; причинний зв'язок між протиправними діями боржника та збитками.
Так, відповідно до п.8 ч.2 ст. 16 ЦК України, відшкодування збитків є одним зі способів захисту цивільних прав та інтересів.
Відповідно до ч. 1, п. 1 ч. 2 ст. 22 ЦК України, особа, якій завдано збитків в результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.
Частиною 1 ст.224 ГК України встановлено, що учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб'єкту, права або законні інтереси якого порушено.
Відповідно до ч.2 ст.22 ЦК України збитками є:
1) втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусила зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки);
2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушено (упущена вигода).
Відповідно до ч. 2 ст. 224, ч.1 ст.225 ГК України, під збитками розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов'язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною. До складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включаються: неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов'язання другою стороною.
Із змісту цих норм, а також ст.610,611 ЦК України слідує, що відшкодування збитків є одним із правових наслідків порушення зобов'язання, мірою відповідальності. Порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Умови відшкодування збитків передбачені статтею 226 ГК України, із якої також слідує, що головною умовою відшкодування збитків є господарське правопорушення, яке вчинив учасник господарських відносин.
На кредитора покладений обов'язок доведення факту невиконання або неналежного виконання зобов'язання, прямого причинного зв'язку між порушенням зобов'язанням і завданими збитками і їх розмір, на боржника -відсутність вини (ст.614,623 ЦК України).
Право на відшкодування завданих збитків виникає при наявності складу цивільного правопорушення: порушення цивільного права чи інтересу; завдання збитків, причинного зв'язку між порушенням права та збитками, наявність винної поведінки. Протиправна поведінка особи тільки тоді є причиною шкоди, коли вона прямо (безпосередньо) пов'язана зі збитками.
Приписами ст.33, 34 ГПК України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на обґрунтування своїх вимог та заперечень. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтвердженні певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Позивач не надав належних доказів на підтвердження реальності існування збитків.
У позовній заяві позивач не обґрунтував належними доказами сам факт протиправних дій відповідача ПП ОСОБА_1 під час виконання ним договору доручення від 19.11.2008р. № 19/11.
Відтак, цілком зрозуміло, що за відсутності факту протиправних дій та спричинених збитків відсутній і причинний зв'язок між цими діями відповідача по справі та понесеними позивачем витратами на митне оформлення товару.
Відповідно до п.3.3 Порядку справляння митними органами ввізного (вивізного) та особливих видів мита під час митного оформлення товарів, що переміщуються через митний кордон України, затвердженого наказом Держмитслужби України 23.01.2006 N 30, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 08.02.2006р. за N 109/11983, звільнення від справляння вивізного мита з товарів, на які законодавством установлено вивізне мито, на підставі угод України про вільну торгівлю застосовується (якщо інше не передбачено міжнародною угодою) за таких умов:
1) при вивезенні цих товарів до країн СНД:
- підтвердження українського походження товарів шляхом подання сертифіката форми СТ-1;
- переміщення товарів українського походження в країну імпорту. При цьому товар не повинен покидати території держав - учасниць угоди, крім випадків, якщо таке транспортування неможливе внаслідок географічного положення держави-учасниці, або окремої її території;
- експорту товару на основі контракту між резидентами держав - учасниць угоди про створення зони вільної торгівлі (країною призначення та торговельною країною повинна бути одна країна);
- наявності в зовнішньоекономічному контракті розділу "Застереження про реекспорт" (з урахуванням вимог наказу Міністерства економіки та з питань європейської інтеграції України від 15.01.2002 N 12 "Про заходи щодо запобігання реекспорту товарів українського походження в рамках міждержавних двосторонніх Угод про вільну торгівлю", зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 29.01.2002 за N 73/6361, та наказу Міністерства економіки та з питань європейської інтеграції України від 10.02.2004 N 52 "Про затвердження Положення про порядок оформлення та видачі Міністерством економіки та з питань європейської інтеграції України дозволів на реекспорт товарів іноземного походження та товарів українського походження" (із змінами), зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 02.03.2004 за N 270/8869);
- наявності в договорах (контрактах) про експорт товарів українського походження, на які згідно із законодавством України встановлено вивізне (експортне) мито, зобов'язання покупця про надання продавцю цього товару - резиденту України інформації про перепродаж товару з визначенням країни призначення (з урахуванням вимог наказу Міністерства економіки та з питань європейської інтеграції України від 15.01.2002 N 12 "Про заходи щодо запобігання реекспорту товарів українського походження в рамках міждержавних двосторонніх Угод про вільну торгівлю", зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 29.01.2002 за N 73/6361, та наказу Міністерства економіки та з питань європейської інтеграції України від 10.02.2004 N 52 "Про затвердження Положення про порядок оформлення та видачі Міністерством економіки та з питань європейської інтеграції України дозволів на реекспорт товарів іноземного походження та товарів українського походження" (із змінами), зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 02.03.2004 за N 270/8869).
Згідно із Правилами визначення країни походження, затвердженими Рішенням Ради глав урядів СНД від 30.11.2000р., товар користується режимом вільної торгівлі на митних територіях держав -учасників Угоди, якщо він відповідає критеріям походження, встановленим вищезазначеними Правилами, а також:
Експортується на підставі договору (контракту) між резидентом однієї з держав -учасників Угоди і резидентом іншої держави -учасника угоди і ввозиться з митної території однієї держави -учасника на митну територію іншої держави -учасника Угоди.
При цьому, товар не повинен покидати території держав-учасників Угоди, окрім випадків, якщо таке транспортування неможливе через географічне положення держави-учасника або окремої його території, а також випадків, узгоджених компетентними органами держав-учасників Угоди, експортуючи і імпортуючи товари.
За висновком Бердянської митниці, при митному оформлені товару за ВМД № 111000001/8005896 умови, визначені законодавством, дотримані не були, а саме:
п.2 додаткової угоди № 2 від 18.12.2008р. до зовнішньоекономічного контракту 2sf-08/09 від 16.12.2008р. не відповідає пункту 2 наказу Міністерства економіки та з питань європейської інтеграції України від 15.01.2002р. № 12 “Про заходи щодо запобігання реекспорту товарів українського походження в рамках міждержавних двосторонніх Угод про вільну торгівлю”;
в пакеті документів, який був наданий під час митного оформлення вантажу був відсутній оригінал сертифікату СТ-1, що є невиконанням вимог абзацу 2 п.п. 1 п. 3 розділу 3 Порядку справляння митними органами ввізного (вивізного) та особливих видів мита під час митного оформлення товарів, що переміщуються через митний кордон України, затвердженого наказом Держмитслужби України від 23.01.2006р. № 30.
Матеріали справи вказані висновки підтверджують.
У разі незгоди з діями митного органу та сплатою вивізного мита при митному оформленні товару за ВМД № 111000001/8005896, позивач вправі оскаржити їх у встановленому законом порядку.
Відповідно до п.п.2.3.1 договору доручення від 19.11.2008р. № 19/11 до обов'язків саме ТОВ “ТЕП Транско” (Довірителя) віднесено надання ПП ОСОБА_1 (Повіреному) повного пакету документів для виконання доручення, а також всіх інших документів, які могли бути витребувані митними органами України.
Крім того, ПП ОСОБА_1 не відповідає і не може нести відповідальність за невідповідність пункту 2 додаткової угоди № 2 від 18.12.2008р. до зовнішньоекономічного контракту 2sf-08/09 від 16.12.2008р. пункту 2 наказу Міністерства економіки та з питань європейської інтеграції України від 15.01.2002р. № 12 “Про заходи щодо запобігання реекспорту товарів українського походження в рамках міждержавних двосторонніх Угод про вільну торгівлю”, оскільки відповідач не є учасником цієї угоди.
Враховуючи викладене, в задоволенні позовних вимог слід відмовити.
Згідно зі ст. 44, 49 ГПК України судові витрати покладаються на позивача.
Керуючись ст. 44, 49, 82 - 85 ГПК України, суд
В задоволенні позову відмовити повністю.
Суддя: В.М.Соловйов
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.
Рішення оформлене і підписане відповідно до вимог ст. 84 ГПК України -12.12.2011р.
12.12.2011