83048, м.Донецьк, вул.Артема, 157, тел.381-88-46
іменем України
10.11.11 р. Справа № 40/177-40/178
Господарський суд Донецької області у складі головуючого судді Попкова Д.О., суддів Курило Г.Є. та Мальцев М.Ю., при секретарі судового засідання Лазаренко Н.С., розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали об'єднаної справи
за позовною заявою: Товариства з обмеженою відповідальністю "УніКредит Лізинг", м. Київ, ідентифікаційний код 33942232
до Відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю „Тоніка”, м. Харцизьк, ідентифікаційний код 20395986
про: стягнення заборгованості за договором фінансового лізингу №373-LD від 23.01.2008р. в розмірі 357 052,90 грн. та за договором фінансового лізингу №360-LD від 11.01.2008р. в розмірі 327 697,27 грн.
за участю уповноважених представників:
від Позивача - не з'явився;
від Відповідача - ОСОБА_1 (за довіреністю №101 від 30.03.2011р.)
Відповідно до вимог ст.ст.4-4, 81-1 ГПК України судовий розгляд здійснювався з фіксацією у протоколах судових засідань.
Згідно із ст.77 ГПК України позовних заяв відкладався з 16.07.2009р. на 29.07.2009р., з подальшим зупиненням. Згідно ст. 79 ГПК України провадження у справі поновлено 11.01.2010р. із призначенням до розгляду на 21.01.2010р. та відкладанням на 24.02.2010р., а з 24.02.2010р. на 25.03.2010р., з 25.03.2010р. на 08.04.2010р., знову відкладенням з 08.04.2010р. на 25.05.2010р. і подальшим зупиненням 25.05.2010р. та поновленням 12.09.2011р. з призначенням на 06.10.2011р. та відкладанням на 11.10.2011р., а потім на 02.11.2011р., у судовому засіданні 02.11.2011р. оголошувалась перерва до 10.11.2011р.
У судовому засіданні 10.11.2011р. суд виходив до нарадчої кімнати для прийняття рішення.
10.06.2009р. Товариство з обмеженою відповідальністю "УніКредит Лізинг", м. Київ (далі - Позивач) звернулось до Господарського суду Донецької області з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю „Тоніка”, Харцизьк (далі - Відповідач) про стягнення за договором фінансового лізингу №373-LD від 23.01.2008р. 373585,6грн., з яких 368139,16грн. - заборгованість, 4841,28грн. - пені та 605,16грн. - 3% річних.
В обґрунтування заявлених вимог Позивач посилався на неналежне виконання Відповідачем грошових зобов'язань за договором фінансового лізингу №373-LD від 23.01.2008р., у зв'язку з чим утворилась стягувана заборгованість та виникли підстави для нарахування 3% річних та пені.
На підтвердження вказаних обставин Позивач надав договір фінансового лізингу №373-LD від 23.01.2008р. з додатками, угоду про його розірвання від 15.04.2009р. з актом про повернення майна від 15.04.2009р., нормативно обґрунтувавши свої вимоги посиланням на ст.ст. 598, 604, 610,, 625 Цивільного кодексу України, ст.ст. 193, 216 Господарського кодексу України, ст. 3 Закону України „Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань”.
Ухвалою Господарського суду Донецької області від 10.06.2009р. порушено провадження у справі №40/177 за вказаними позовом, в перебігу розгляду якої Позивачем були надані додаткові документи (а.с.а.с.35-37, а.с.а.с.87-90 т.1, а.с.а.с.57-61 т.2), у тому числі - пояснення, надані 25.03.2010р. з обґрунтуванням дотримання вимог ст. 22 Господарського процесуального кодексу України при подання заяви про уточнення від 22.02.2010р. (а.с.а.с.68-70 т.1), а також пояснення від 05.10.2011р. відносно результатів експертних досліджень та від 11.10.2011р. на обґрунтування відсутності правових підстав для визнання недійсним договору фінансового лізингу.
Крім того, Позивач двічі змінював розмір позовних вимог:
- заявою від 22.02.2010р. (а.с.а.с.68-70 т.1) просив стягнути виключно суму заборгованості в розмірі 288902,55грн.;
- заявою від 05.10.2011р. (а.с.а.с.29,30. т.2) після проведеного перерахунку остаточно просив стягнути суму заборгованості в розмірі 357052,9грн.
10.06.2009р. Товариство з обмеженою відповідальністю "УніКредит Лізинг", м. Київ (далі - Позивач) звернулось до Господарського суду Донецької області з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю „Тоніка”, Харцизьк (далі - Відповідач) про стягнення за договором фінансового лізингу №360-LD від 11.01.2008р. 289584,49грн., з яких 285988,09грн. - заборгованість, 3196,8грн. - пені та 399,6грн. - 3% річних.
В обґрунтування заявлених вимог Позивач посилався на неналежне виконання Відповідачем грошових зобов'язань за договором фінансового лізингу №360-LD від 11.01.2008р., у зв'язку з чим утворилась стягувана заборгованість та виникли підстави для нарахування 3% річних та пені.
На підтвердження вказаних обставин Позивач надав договір фінансового лізингу №360-LD від 11.01.2008р. з додатками, угоду про його розірвання від 15.04.2009р. з актом про повернення майна від 15.04.2009р., нормативно обґрунтувавши свої вимоги посиланням на ст.ст. 598, 604, 610, 625 Цивільного кодексу України, ст.ст. 193, 216 Господарського кодексу України, ст. 3 Закону України „Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань”.
Ухвалою Господарського суду Донецької області від 10.06.2009р. порушено провадження у справі №40/178 за вказаними позовом, в перебігу розгляду якої Позивачем були надані додаткові документи (а.с.а.с.66-72, 80-83 т.3, а.с.а.с.8, 9, 25-50 т.4), у тому числі - пояснення, надані 25.03.2010р. з обґрунтуванням дотримання вимог ст. 22 Господарського процесуального кодексу України при подання заяви про уточнення від 22.02.2010р. (а.с.а.с.63-65 т.3), а також пояснення від 26.09.2011р. відносно результатів експертних досліджень та від 11.10.2011р. на обґрунтування відсутності правових підстав для визнання недійсним договору фінансового лізингу.
Крім того, Позивач двічі змінював розмір позовних вимог:
- заявою від 22.02.2010р. (а.с.а.с.63-65 т.3) просив стягнути виключно суму заборгованості в розмірі 393402,2грн.;
- заявою від 26.09.2010р. (а.с.а.с.20, 21 т.4) після проведеного перерахунку остаточно просив стягнути суму заборгованості в розмірі 327697,27грн.
Наданою у судовому засіданні 02.11.2011р. довідкою від 01.11.2011р. (а.с.90 т.4) за підписом керівника і головного бухгалтеру Позивач підтвердив розмір остаточних вимог щодо стягнення заборгованості: за договором фінансового лізингу №360-LD від 11.01.2008р. - 327697,27грн., а за договором фінансового лізингу №373-LD від 23.01.2008р. - 357052,9грн.
В перебігу окремого розгляду вказаних справ Відповідачем 16.07.2011р. були надані ідентичні відзиви №15/07-09в від 15.07.2009р. з додатками (а.с.а.с.29-33 т.1) та № 15/07-09/01в від 15.07.2009р. (а.с.а.с.29-33 т.3), яким проти позовних вимог заперечив, вказуючи на протиправність визначення угодами про розірвання договорів фінансового лізингу розміру заборгованості за лізинговими платежами через припинення відповідних правовідносин.
Крім того, Відповідачем надавалися ідентичні пояснення відносно кожного із позовів:
- від 18.01.2010р. (а.с.58 т.1, а.с.55 т.3) з приводу врахування преюдиціальних фактів, встановлених під час розгляду справ №35/175пд і №35/176пд;
- від 23.03.2010р. №23/03-10/Т (а.с.а.с.84, 85 т.1) і №23/-3-1-/01Т (а.с.а.с.77, 78 т.3) стосовно порушення Позивачем вимог ст. 22 Господарського процесуального кодексу України у зв'язку із уточненням вимог за заявами від 22.02.2010р.;
- від 09.04.2010р. №09/04-10/Т (а.с.а.с.105, 106 т.1) і 09/04-10/1Т (а.с.а.с.97, 98 т.3) відносно необхідності врахування при визначенні розміру грошових зобов'язань Лізингоодержувача вартості повернутих предметів лізингу.
У представлених запереченнях від 03.10.2011р. (а.с.а.с.6-8 т.2) та від 26.09.2011р. (а.с.а.с.10-12 т.4) Відповідач наполягав на невідповідності договорів фінансового лізингу приписам ч.2 ст. 16 Закону України „Про фінансовий лізинг” через перебування розміру сплачуваних лізингових платежів в залежності від коливання курсу долару США до гривні попри незмінюваність ціни предметів лізингу за договорами про їх придбання, зважаючи на що просив суд в порядку п.1 ч.1 ст. 83 Господарського процесуального кодексу України визнати такі договори недійсними.
На підтвердження своєї позиції Відповідачем були надані додаткові документи для залучення до матеріалів справи (а.с.а.с.107-118 т.1, а.с.а.с.8-28, а.с.а.с.13-19, 93-141 т.4).
Ухвалами від 25.05.2010р. провадження, за клопотаннями Відповідача від 25.05.2010р. (а.с.а.с. 120-121 т.1, а.с.а.с. 111-112 т.3), по справам було зупинено у зв'язку з призначенням у справі судової економічної експертизи, за результати проведення якої були складені відповідні висновки (а.с.а.с. 137-152 т.1, а.с.а.с.134-148 т.3).
10.10.2011р. Товариство з обмеженою відповідальністю „Тоніка” в межах справи №40/178 звернулося до суду із зустрічним позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "УніКредит Лізинг", м. Київ з вимогами про визнання недійсними з моменту вчинення договорів фінансового лізингу №360-LD від 11.01.2008р. і №373-LD від 23.01.2008р. та зобов'язання відповідача повернути позивачу грошові кошти у розмірі 5480554,62грн. та стягнення процентів за користування грошовими коштами у розмірі 1919096,69 (а.с.а.с. 56-63 т.4), який (зустрічний позов) ухвалою суду від 12.10.2011р. був повернутий без розгляду.
В перебігу розгляду справ №40/177 та 40/178 склад суду неодноразово змінювався, однак після призначення розпорядженнями суду однієї судової колегії з розгляду означених справ у складі головуючого судді Попкова Д.О., суддів Курило Г.Є. та Мальцева М.Ю., відповідно до ч.2 ст. 58 Господарського процесуального кодексу України, ухвалою суду від 12.10.2011р. справи №№40/148 та №40/147 було об'єднано в одне провадження під загальним номером №40/177-178.
У судовому засіданні 10.11.2011р. після оголошеної перерви представник Відповідача підтримав свою остаточну позицію відносно відсутності підстав для задоволення заявлених вимог через невідповідність договорів фінансового лізингу вимогам законодавства, а представник Позивача попри належне повідомлення (згідно відмітки на обкладинці справи) у засідання не з'явився, але через канцелярію суду надав додаткові документи для залучення до матеріалів справи (а.с.а.с.142-160 т.4).
Враховуючи надання сторонами всіх витребуваних судом документів, їх достатність для вирішення спору та відсутність свою позицію, викладену письмово, вказуючи на відсутність клопотань про витребування інших доказів, суд вважає за можливе розглянути позовні вимоги за наявними в об'єднаній справі матеріалами, беручи також до уваги також до уваги відсутність передбачених ст. 77 Господарського процесуального кодексу України підстав для відкладання розгляду і загальну тривалість провадження у справі (справи були порушені ще 10.06.2009р.).
Вислухавши у судовому засіданні 02.11.2011р. та 10.11.2011р. представників сторін, дослідивши матеріали справи та оцінивши надані суду докази в порядку ст. 43 Господарського процесуального кодексу України, судова колегія
Між Товариством з обмеженою відповідальністю "УніКредит Лізинг", м. Київ (Лізингодавець) та Відповідачем (Лізингоодержувач) були укладений договори фінансового лізингу № 360-LD від 11.01.2008р. (а.с.а.с.11-23 т.3) та №373-LD від 23.01.2008р. (а.с.а.с. 11-23 т.1) з аналогічними умовами, а саме:
Згідно умов п.п. 1.1., 1.3. договорів Лізингодавець приймає на себе зобов'язання придбати Предмет лізингу у власність вiд Продавця (відповідно до встановлених Лізингоодержувачем специфікацій та умов) та передати предмет лізингу у користування Лiзингоодержувачу на строк та на умовах фінансового лізингу, визначених цим договором, з урахуванням того, що Продавець був обраний Лiзигоодержувачем. Строк лізингу починається з дати передачі та закінчується останньою датою платежу, зазначеною у Графіку платежів, якщо інше не передбачено умовами цього договору.
Специфікаціями (додаток № 1 до договорів) сторони визначили предмети лізингу: за договором №360-LD від 11.01.2008р. - сідельний тягач MAN TGA 18.480 4х2 BLS у кількості 10шт. загальною ціною 1422214 доларів США (а.с.а.с.23 зворотна сторона, 24 т.3); за договором №373-LD від 23.01.2008р. - автовоз-напівпричіп Blizzard 1.0 у кількості 10шт. та їх технічні характеристики. Загальною ціною 1265326,2 долари США (а.с.23 зворотна сторона).
Розділом 7 кожного з договорів фінансового лізингу сторонами визначені умови здійснення лізингових платежів - зокрема встановлено, що:
- складові Лізингових платежів, їх суми та дати платежів визначені в Графіках лізингових платежів (додаток №2) (п.7.1.);
- перший лізинговий платіж складається з комісійної винагороди та відшкодування ціни предмета лізингу (п.7.1.1);
- другий Лізинговий платіж складається із комісійних за користування предметом Лізингу за період з дати передачі до 31 числа місяця та ПДВ (що перевищує подвійну облікову ставку Національного банку України, встановлену на день нарахування таких відсотків за відповідний проміжок часу, розраховану від ціни предмета Лізингу); а наступні лізингові платежі складаються з відшкодування ціни предмета лізингу, лізингових відсотків нарахованих на ціну предмета Лізингу та нараховану суму ПДВ (п. п. 7.1.2. і 7.1.3.)
Лізингоодержувач повинен сплачувати Лізингові платежі у гривнях на дати платежів, зазначених у графіках лізингових платежів, в сумі визначеної у повідомленні про лізинговий платіж, на рахунок зазначений в розділі 15 договорів (п.7.5). В свою чергу, Лізингодавець письмово має повідомляти Лізингоодержувачу про належну до сплати суму лізингового платежу за 3 робочі дні до визначеної Графіками кожної чергової дати платежу, виходячи з офіційного курсу обміну гривні до долару США Національного банку України на дату повідомлення (з подальшим самостійним перерахунком Лізингоодержувачем у разі неспівпадіння такого курсу з курсом на дату платежу) з використанням наступної формули: К = (С*КП)- (С*КВР), де
К- сума коригування
С- сума платежу, що зазначена в Додатку №2
КДП - Курс на дату платежу
КП - курс повідомлення.
Положення п. 8.1. договорів фінансового лізингу встановлюють обов'язок Лізингоодержувача сплачувати або відшкодовувати Лізингодавцю додаткові документально підтверджені витрати, що пов'язані з виконанням фінансових документів і не передбачені іншими умовами договору, у тому числі - витрати, пов'язані з купівлею/продажем валюти Лізингодавцем для погашення кредиту, одержаного для придбання предметів лізингу та/або належного виконання умов контракту купівлі-продажу. Наразі, як вбачається із матеріалів справи та пояснень Позивача (а.с.а.с.30, 31, 92 т.4) відсутні докази залучення Лізингоодержувачем цільового кредиту для фінансування лізингових операцій за розглядуваними договорами фінансового лізингу.
Положеннями розділу 9 означених договорів фінансового лізингу сторони передбачили порядок здійснення розрахунків, а саме:
- лізингові платежі сплачуються в порядку та розмірах, передбачених договором, інші витрати за п. 8.1. мають бути сплачені протягом 5-ти робочих днів після одержання відповідного повідомлення Лізингодавця (п.9.1);
- датою виконання платежу вважається дата зарахування грошових коштів на рахунок Лізингодавця, який на власний розсуд може змінювати встановлену черговість зарахування коштів (п.п.9.3., 9.4.);
За умовами складених сторонами графіків лізингових платежів (а.с. 24, а.с.24 зворотна сторона, 71, 72 т.1 та а.с.25 т.3), останні включали в себе лише дві складові - відшкодування вартості майна та винагороду Лізингодавця, які виражені виключно в доларах США, а датою платежу періодичних лізингових платежів визначалося останнє число відповідного місяця.
На виконання зобов'язань за договорами фінансового лізингу Позивачем (Покупець) за участю Відповідача (Лізингоодержувач) були укладені контракти купівлі-продажу:
- №360-LD від 11.01.2008р. (а.с.а.с.32-39 т.4) з Товариством з обмеженою відповідальністю „Укрростехно”, м. Київ (Продавець), предметом продажу (а.с.40 т.4)за яким був визначений предмет лізингу договором фінансового лізингу №360-LD від 11.01.2008р. за ціною, сплачуваною в гривнях, що є еквівалентною 970000Євро за офіційним курсом НБУ на день підписання контракту. Згідно підписаного за участю Продавця, Лізингодавця і Лізингоодержувача акта приймання-передачі від 25.01.2008р. (а.с.а.с.44, 45 т.4) відбулося набуття у власність Позивачем та у лізингове користування Відповідачем предметів лізингу за загальною ціною в розмірі 7182548,1грн. (така ж ціна визначена і у складений сторонами видатковій накладній №РН-0000027 від 25.01.2008р. - а.с.87 т.4), яка (ціна) і була сплачена Покупцем/Лізингодавцем платіжними дорученнями №11316 від 19.01.2008р. (а.с.46 т.4) і №17701 від 29.01.2008р. (а.с.47 т.4). Доказів зміни ціни предмету лізингу для Лізингодавця як Покупця в залежності від коливання курсу долару США по відношенню до гривні і оплати його вартості Позивачем в більшому розмірі до матеріалів справи не надано і представником останнього заперечується (а.с.92 т.4);
- №373-LD/PC від 23.01.2008р. (а.с.а.с.9-15 т.2) з Вінницьким обласним військово-патріотичним об'єднанням (Продавець), предметом продажу (а.с.16 т.2) за яким був визначений предмет лізингу договором фінансового лізингу №373-LD від 23.11.2008р. за ціною, сплачуваною в гривнях, що є еквівалентною 873000Євро за офіційним курсом НБУ на день підписання контракту. Згідно підписаного за участю Продавця, Лізингодавця і Лізингоодержувача акта приймання-передачі (а.с.а.с.17, 18 т.2) і накладними №РН-0000149 від 01.04.2008р. (а.с.19 т.2) №РН-0000066 від 25.02.2008р. (а.с.20 т.2) відбулося набуття у власність Позивачем та у лізингове користування Відповідачем предметів лізингу за загальною ціною в розмірі 6634445,48грн., яка і була перерахована Покупцем/Лізингодавцем платіжними дорученнями №17769 від 31.01.2008р. (а.с.156 т.4), №20770 від 03.04.2008р. (а.с.157 т.4), №18796 від 26.02.2008р. (а.с.158 т.4) і №18844 від 28.02.2008р. (а.с.159 т.4). Доказів зміни ціни предмету лізингу для Лізингодавця як Покупця в залежності від коливання курсу долару США по відношенню до гривні і оплати його вартості Позивачем в більшому (іншому) розмірі до матеріалів справи не надано і представником останнього заперечується (а.с.92 т.4);
09.12.2008р. Лізингодавець і Лізингоодержувач уклали угоду про часткове розірвання договору фінансового лізингу №373-LD від 23.01.2008р. (а.с.73 т.1), якою, встановивши припинення дію договорів відносно визначеної частини предметів лізингу, запровадили змінений графік лізингових платежів (а.с.73 зворотна сторона, 74 т.1) - тотожний до первісного в частині структури платежів, їх вираження виключно в доларах США та дат оплати, але із встановленням менших сум з огляду на повернення за актом приймання-передачі 9 одиниць техніки (а.с.137 т.4)
10.12.2008р. Лізингодавець і Лізингоодержувач уклали угоду про часткове розірвання договору фінансового лізингу №360-LD від 11.01.2008р. (а.с.66 т.3), якою, встановивши припинення дію договорів відносно визначеної частини предметів лізингу, запровадили змінений графік лізингових платежів (а.с.67,68 т.3) - тотожний до первісного в частині структури платежів, їх вираження виключно в доларах США та дат оплати, але із встановленням менших сум з огляду на повернення за актом приймання-передачі 9 одиниць техніки (а.с.69 т.3).
15.04.2009р. між сторонами були укладені угоди (а.с. 27 т.1, а.с.27 т.3), положення яких вказували про розірвання сторонами вказаних вище договорів фінансового лізингу датою підписання угод і визначали обов'язок Лізингоодержувача повернути предмети лізингу і впродовж 20-ти денного строку сплати заборгованість з чергових лізингових платежів в сумі 285988,09грн. - за договором №360-LD від 11.01.2008р., та в сумі 368139,16грн. - за договором №373-LD від 21.01.2008р.
В день укладання угод від 15.04.2009р. про розірвання договорів фінансового лізингу Відповідач за актами (а.с.а.с.139, 140 т.4) повернув наявний залишок предметів лізингу.
Рішенням Господарського суду Донецької області від 04.12.2009р. у справі №35/175пд (а.с.а.с.50-52 т.3), яке згідно відмітки набрало законної сили 15.12.2009р., визнано недійсною угоду від 15.04.2009р. про розірвання договору фінансового лізингу №360-LD від 11.01.2008р. в частині п.1.1.1., яким і визначалася сума заборгованості в розмірі 285988,09грн. - з мотивів помилковості визначення такої суми.
Рішенням Господарського суду Донецької області від 04.12.2009р. у справі №35/176пд (а.с.а.с.51-53 т.1), яке згідно відмітки набрало законної сили 15.12.2009р., визнано недійсною угоду від 15.04.2009р. про розірвання договору фінансового лізингу №373-LD від 23.01.2008р. в частині п.1.1.1., яким і визначалася сума заборгованості в розмірі 368139,16грн. - з мотивів помилковості визначення такої суми.
Виходячи із змісту висновків проведених експертиз судових експертиз відносно нарахування і сплати лізингових платежів (а.с.а.с. 138-152 т.1, а.с.а.с.134-148 т.3), актів звіреня розрахунків (а.с.а.с.71, 72 т.4) та представлених платіжних документів (а.с.а.с.95-134 т.4) з урахуванням наданих у судовому засіданні 10.11.2011р. пояснень щодо відсутності розбіжності між сторонами відносно розміру здійснених Лізингоодержувачем платежів, судом встановлено, що за договором фінансового лізингу №360-LD від 11.01.2008р. Позивачем було отримано від Відповідача усього 3003671,85грн., а за договором фінансового лізингу №373-LD від 23.01.2008р. - 2473882,77грн.
За таких обставин Позивач звернувся до суду з розглядуваними позовами, провадження з розгляду яких 12.10.2011р. було об'єднано в одну справу під загальним номером 40/177-178, остаточно вимагаючи за заявами б/д (а.с.а.с.29, 30 т.2 та а.с.а.с.20, 21 т.4) стягнути заборгованість в сумі 357 052,90 грн. - за договором №373-LD від 23.01.2008р. та в сумі 327 697,27грн. - за договором № 360-LD від 11.01.2008р.
Відповідач згідно остаточних доводів у згаданих вище запереченнях позовні вимоги не визнав, вказуючи на наявність підстав і необхідність визнання договорів фінансового лізингу недійсним в порядку п.1 ч. 1 ст. 83 Господарського процесуального кодексу України.
Суд, враховуючи положення ст.22 Господарського процесуального кодексу України, розглядає справу в контексті остаточних вимог про стягнення заборгованість в сумі 357 052,90 грн. - за договором №373-LD від 23.01.2008р. та в сумі 327 697,27грн. - за договором № 360-LD від 11.01.2008р., оскільки Позивач управнений змінювати розмір позовних вимог до прийняття рішення по суті, а в частині певних складових (пені і 3% річних) - змінювати предмет до початку розгляду справи по суті судовою колегією, яка приймає це рішенні.
Виходячи з принципу повного, всебічного та об'єктивного розгляду всіх обставин справи, суд вважає остаточні вимоги Позивача до Відповідача такими, що не підлягають задоволенню у повному обсягу, враховуючи наступне:
З огляду на матеріали справи та зміст остаточних позовних вимог, сутність розглядуваного спору полягає у примусовому спонуканні до виконання прострочених грошових зобов'язань за договорами фінансового лізингу.
Відповідно до приписів ст. 1 Господарського процесуального кодексу України, ст.ст. 15, 16 Цивільного кодексу України застосування судом будь-якого способу судового захисту вимагає наявності (доведеності належними у розумінні ст. 34 Господарського процесуального кодексу України доказами) наступної сукупності умов:
- наявність у Позивача певного суб'єктивного права або інтересу;
- порушення (невизнання або оспорювання) означеного права/інтересу відповідачем;
- належність обраного способу судового захисту (з точки зору адекватності порушення і спроможності його усунути та поновити (захистити) право або інтерес та закріплення положеннями діючого законодавства), і відсутність/недоведеність будь-якої з них унеможливлює задоволення позову.
Враховуючи статус сторін та характер правовідносин між ним, останні (правовідносини) регулюються насамперед відповідними положеннями Господарського і Цивільного кодексів України, Законом України „Про фінансовий лізинг” та умовами укладених між ними договорів фінансового лізингу №360-LD від 11.01.2008р. і №373-LD від 23.01.2008р.
Згідно ст.ст. 11, 509 Цивільного кодексу України зобов'язання виникають зокрема з договорів. Аналогічні положення встановлені і в ст.ст. 173-175 Господарського кодексу України.
Як встановлено ч.2 ст.1, п.2 ч. 2 ст. 11 Закону України „Про фінансовий лізинг”, ч. 1 ст. 806 Цивільного кодексу України та ч. 1 ст. 292 Господарського кодексу України за користування майном на умовах фінансового лізингу лізингоодержувач має сплачувати лізингові платежі.
Отже, захищуваним суб'єктивним правом Позивача в розглядуваному випадку є право на нарахування і отримання лізингових платежів, тоді як порушенням з боку Відповідача є невиконання обов'язків з їх сплати.
Однак, дослідивши умови означених договорів фінансового лізингу в контексті встановлених за наявними матеріалами справи фактичних обставин у світлі наведеного Відповідачем обґрунтування незаконності таких договорів, суд дійшов висновку про відсутність підстав для існування вказаного захищуваного права Позивача з огляду на таке:
Відповідно до вимог ч.2 ст. 6, ч. 2 ст. 19, п. 1 ч.3 ст. 129 Конституції України суд та відповідно суддя управнений здійснювати повноваження з відправлення правосуддя виключно на підставі, в межах та у спосіб, що передбачені Конституцією і законами України.
Згідно із п. 1 ст. 83 Господарського процесуального кодексу України господарський суд управнений з власної ініціативи визнавати недійсним повністю пов'язаний із предметом спору договір, який суперечить законодавству. Приймаючи до уваги, що розглядувані позовні вимоги про стягнення заборгованості за лізинговими платежами ґрунтуються саме на зобов'язаннях за договорами фінансового лізингу №360-LD від 11.01.2008р. і №373-LD від 23.01.2008р., останні (договори) є такими, що пов'язаний із предметом спору, а відтак - можуть бути визнані судом недійним з власної ініціативи (повнію або частково) у разі встановлення невідповідності закону.
Висновок суду щодо можливості визнання договору, пов'язаного із предметом спору, недійсним з власної ініціативи узгоджується і з позицією Верховного Суду України, сформульованою в Постановах від 25.02.2002р. та від 20.01.2004р. (а.с.а.с.2-7 т.5), з огляду на що заперечення Позивачем такого права суду у поясненнях, наданих 11.10.2011р., до уваги не приймаються.
Згідно із абз. 3 п. 1 Роз'яснення Вищого арбітражного суду України „Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних із визнанням угод недійсними” від 12.03.1999р. №02-5/111, вирішуючи спір про визнання угод недійсними, господарський суд повинен встановити наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання угод недійсним і настання відповідних правових наслідків.
При цьому, враховуючи правову позицію Верховного суду України, викладену в абз. 3 п. 2 Постанови Пленуму „Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними” від 6 листопада 2009 року N 9, оцінка законності договору здійснюється судом з урахуванням законодавства, що діяло на момент його вчинення.
З огляду на це предметом судового дослідження є питання відповідності розглядуваних договорів фінансового лізингу вимогам відповідного законодавства, що регламентує правовідносини у цій сфері.
Так, Відповідач в своїх остаточних запереченнях висловлює позицію щодо невідповідності умов договорів фінансового лізингу відносно лізингових платежів та розрахунків за ними положенням ст. 16 Закону України „Про фінансовий лізинг” з огляду на вираження сум всіх платежів виключно в доларах США при застереженню відносно їх сплати в гривнях за еквівалентом. Наразі, як справедливо зауважує Позивач у поясненнях від 11.10.2010р. загальні положення ч. 2 ст.533 Цивільного кодексу України дозволяють використання грошового еквіваленту в іноземній валюті для визначенню суми платежу, який в числу ч. 1 цієї статті має здійснюватися в гривні. Водночас, це загальне правило має застосовуватися в розглядуваному випадку з урахуванням спеціальних положень ч. 2 ст.16 Закону України „Про фінансовий лізинг”, що встановлює всі можливі складові лізингових платежів, а саме:
- суму, яка відшкодовує частину вартості предмета лізингу;
- платіж як винагороду лізингодавцю за отримане у лізинг майно;
- компенсацію відсотків за кредитом;
- інші витрати лізингодавця, що безпосередньо пов'язані з виконанням договору лізингу.
З огляду на означену, законодавчо визначену структуру лізингових платежів, обмовлені договорами фінансового лізингу періодичні лізингові платежі за їх структурою відносяться саме до відшкодування частини вартості майна та винагороди лізингодавця. Через їх вираження виключно в іноземній валюті розмір фактичного належного платежу в гривнях покладений у залежність від коливання офіційного курсу НБУ гривні по відношенню до долару США, внаслідок якої через інфляційні процеси та девальвацію має тенденцію до постійного збільшення - на користь Лізингодавця без будь-якого еквівалентного збільшення зустрічного надання Лізингоодержувачу.
Слід зауважити, що згадувана ч. 2 ст. 16 Закону України „Про фінансовий лізинг” не тільки не передбачає можливості отримання винагороди в залежності від курсу валютної конвертації, підстави для проведення якої відсутні (адже доказів залучення відповідного валютного кредиту для фінансування лізингових операцій саме за розглядуваними договорами фінансового лізингу не надано і існування таких доказів представником Позивача заперечується), але однозначно встановлює, що платіж з винагороди здійснюється саме за отримане в лізинг майно.
Не можуть бути визнані судом як прийнятне і визначення у іноземній валюті сум з відшкодування частини вартості предметів лізингу, встановлення яких ч. 2 ст. 6 Закону України „Про фінансовий лізинг” віднесено до істотних умов. Так, як було встановлено судом, і підтверджено сторонами, у правовідносинах з купівлі-продажу предметів лізингу їх вартість була остаточно визначена для Позивача сумою в гривнях в розмірі фактично здійснених платежів на користь Продавців, за якою (вартістю) майно і було набуто у власність Лізингодавцем та передано Лізингоодержувачу згідно видаткових накладних. Таким чином, зобов'язання з купівлі-продажу предметів лізингу були припиненні в порядку ст. 599 Цивільного кодексу України належним виконанням з боку Покупця і Продавців. В свою чергу, ч. 3 ст.632 цього Кодексу забороняє зміну ціни договору після його виконання, що дозволяє суду констатувати незмінюваність впродовж всього періоду лізингових правовідносин вартості предмету лізингу для Лізингодавця, тим більше, що і представник останнього заперечує факт внесення будь-яких змін до договорів купівлі-продажу відносно збільшення ціни майна після проведеного за нього повного розрахунку в залежності від зростання курсу долару США по відношенню до гривні.
Аналіз положення ч. 2 ст. 16 Закону України „Про фінансовий лізинг” дозволяє стверджувати, що такий складовий елемент лізингових платежів як відшкодування вартості частини майна за своєї природою визначається саме розміром витрат Лізингодавця з придбання предмету лізингу, а отже у разі незмінюваності таких витрат, розмір такого платежу не може перебувати у залежності від значення певних змінюваних з часом чинників (співвідношення валютних курсів) і постійно змінюватися (в розглядуваному випадку - збільшуватися в перебігу дії договорів фінансового лізингу через здешевлення вартості національної валюти по відношенню до долару США. В свою чергу, ймовірність зменшення таких платежів через можливе підвищення курсу гривні до долару США також є несумісним із незмінюваністю визначеної на момент передання майна в лізинг його вартості та загального обсягу витрат з її відшкодування).
Таким чином, якщо Лізингодавець ще до моменту передачі майна в лізингове користування Лізингоодержувачу у визначеній і незмінюваній в подальшому сумі поніс витрати з придбання предмету лізингу, сплативши його вартість в межах правовідносин з купівлі-продажу з Продавцем, то і обсяг складової лізингових платежів з відшкодування Лізингодавцю таких витрат у валюті платежу останнього (гривнях) не може змінюватися, що об'єктивно унеможливлює правомірність застосування ч.2 ст. 632 Цивільного кодексу України до лізингових платежів з відшкодування частини вартості майна.
Посилання з цього приводу Позивача на правомірність такої зміни (збільшення) розміру платежів з огляду на приписи ч.3 ст.691 Цивільного кодексу України судом відхиляються, оскільки:
- по-перше, факт передачі майна в лізинг не зумовлює виникнення права власності у Відповідача, адже згідно п.10.3 договорів таке право залишається за Лізингодавцем і лише після закінчення лізингових правовідносин в порядку п.п.12.1, 12.2. може бути передано Лізингоодержувачу, зважаючи на що не вбачається коректним застосування до договорів фінансово лізингу норм, які стосуються правовідносин з купівлі-продажу (поставки) - ч.2 ст. 806 Цивільного кодексу України вказує про можливість застосування до договорів лізингу загальних положень про найм (оренду), але положення з купівлі-продажу (поставки) застосовуються безпосередньо не до договору фінансового лізингу, а до відносин, пов'язаних з лізингом - в даному випадку з придбання предметів лізингу у Продавців та їх подальшого ймовірного відчуження на користь Лізингоодержувача (чого не відбулося);
- по-друге, коливання курсу гривні до долару США в даному випадку взагалі не можуть вважатися показником, що зумовлюють ціну товару, адже як зазначалося судом вище, предмети лізингу були придбані Лізингодавцем у резидентів України і оплачені в гривнях без встановлення будь-якої залежності ціни товару після його передачі і оплати від коливання валютних курсів.
Таким чином, передбачений умовами розділу 7 договорів фінансового лізингу порядок визначення лізингових платежів, за яким безпідставно зростає незмінена у правовідносинах між Лізингодавцем та Продавцем предмету лізингу вартість такого предмету та запроваджується винагорода, яка перебуває в залежності від зростання валютних курсів, а не від передання майна в лізинг - суперечить імперативно визначеній ч. 2 ст. 16 Закону України „Про фінансовий лізинг” структурі лізингових платежів, і спрямований (порядок) на безпідставне збагачення Лізингодавця за рахунок Лізингоодержувача.
Фактична спрямованість спірного договору до безпідставного збагачення однієї сторони за рахунок іншої є несумісним із визначеними діючим законодавством наслідками лізингових правовідносин з точки зору його відплатності в контексті приписів ч.2 ст.1, п.2 ч. 2 ст. 11 Закону України „Про фінансовий лізинг”, ч. 1 ст. 806 Цивільного кодексу України та ч. 1 ст. 292 Господарського кодексу України, та дозволяє стверджувати про порушення вимог ч.ч. 1, 5 ст. 203 Цивільного кодексу України, що є безумовною підставою для висновку про недійсність у світлі приписів ч. 1 ст. 215 цього Кодексу положень розглядуваних договорів фінансового лізингу, викладених у 7 розділу, а також - графіків лізингових платежів в цілому, адже ними обсяг зобов'язань Відповідача визначався виключно в доларах США.
Варто наголосити, що в тій, чи іншій мірі означені міркування кореспондуються із позицією Вищого господарського суду України, сформульованою в постановах від 07.10.2010р. №53/604-53/605 (головуючий Козир Т.П., судді Мамонтова О.М., Малевич М.М.), від 22.09.2010р. №53/600-53/601-53/602-53/603-53/618 (головуючий Губенко Н.М., судді Барицька Т.Л., Мирошниченко С.В.), від 15.12.2010р. №40/223пд (головуючий Козир Т.М., судді Могил С.К., Малевич М.М.) за результати перегляду справ, в яких договори фінансового лізингу визнавалися недійсними в частині певних пунктів, в яких містилися умови про валютне коригування платежів.
В свою чергу, приведені Позивачем у поясненнях від 11.10.2011р. посилання на судову практику, що полягає у відмові у позовах про визнання договорів фінансового лізингу недійсними жодною мірою не спростовують викладених вище висновків суду, оскільки досліджуваним в межах таких справах питанням, що і виступало предметом судової оцінки, була можливість застосування еквіваленту іноземної валюти в лізингових правовідносинах, що є цілком очевидним в контексті загального правила ст. 533 Цивільного кодексу України і в межах цієї справи не заперечується, а не порядку застосування такого еквіваленту в контексті спеціальних приписів ч.2 ст. 16 Закону України „Про фінансовий лізинг”.
Суд звертає увагу сторін, що характер допущенних порушень діючого законодавства при укладанні розглядуваних договорів фінансового лізингу унеможливлює застосування положень ст.217 Цивільного кодексу України щодо недійсності лише окремих частин таких договорів. Дійсно, обумовлена вище дефектність положень договорів відносно лізингових платежів і графіків таких платежів, що визначають порядок, строки і розмір грошових зобов'язань Лізингоодержувача (ціну договору), які (положення) опосередковує істотну у розумінні ч. 2 ст. 6 Закону України „Про фінансовий лізинг” та ч.ч.2, 3 ст. 180 Господарського кодексу України, унеможливлює і укладання, і існування таких договорів. Так, за відсутністю таких положень розділу 7 та графіків лізингових платежів їх розмір для Позивача не може бути визначений за допомогою інших пунктів (додатків договору).
Відтак, враховуючи правову позицію, сформульовану Вищим господарським судом України в постанові від 31.07.2006р. у справі №16/300пд, встановлена у розглядуваному випадку незаконність частини розглядуваних договорів фінансового лізингу, які містить його істотну умову, має наслідком визнання договорів недійсними в цілому.
Згідно із ч.ч. 1, 2 ст. 236 Цивільного кодексу України договори фінансового лізингу є недійсним з моменту їх вчинення, а можливість настання передбачених ним прав та обов'язків на майбутнє припиняється. З урахуванням правої позиції Вищого господарського суду України, викладеною в п. 19 Інформаційного листа „Про деякі питання практики застосування норм Цивільного та Господарського кодексів України” від 07.04.2008р. №01-8/211, наведені законодавчі приписи вказують на те, що рішення суду про визнання договору недійсним має зворотну силу в часі, і ч. 2 ст. 236 Цивільного кодексу України не встановлює винятків із правил частини 1 цієї статті, а лише конкретизує ч. 1 ст. 216 цього Кодексу, згідно якої недійсний договір не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю.
При цьому, враховуючи імперативну визначеність законом моменту, з якого договір визнається судом недійсним, зазначений момент не підлягає обов'язковому визначені у резолютивній частині рішення. За таких обставин, викладені у наданих 09.11.2011р. поясненнях Позивача його міркування щодо можливості визнання договорів фінансового лізингу недійсними лише на майбутнє, які (міркування) ґрунтуються на роз'ясненнях положень Цивільного кодексу УРСР, судом до уваги не приймається.
У світлі зазначених положень договори фінансового лізингу №360-LD від 11.01.2008р. і №373-LD від 23.01.2008р. з моменту їх укладання не були належною підставою для набуття їх сторонами згідно ст.ст. 11, 509 Цивільного кодексу України та ст. ст.173,174 Господарського кодексу України взаємообумовлених прав та обов'язків, зокрема - права Позивача вимагати виконання обов'язку із сплати стягуваної суми припинення договору.
Через недійсність договорів фінансового лізингу як правових підстави для існування грошових зобов'язань є неможливими і існування прав, пов'язаних із такими правовідносинами, як об'єкту судового захисту, та порушення таких відсутніх прав з боку Відповідача. В свою чергу, відсутність прав та факту їх порушення за будь-яких обставин унеможливлює застосування судового захисту відповідно до ст. 1 Господарського процесуального кодексу України та ст.ст. 15, 16 Цивільного кодексу України.
Дійсно, примушення Відповідача до виконання неіснуючого в силу незаконності договору обов'язку за таким договором прямо суперечить закріпленому ч. 1 ст. 19 Конституції України принципу побудови правопорядку, згідно якого жодна особа не може бути примушена робити те, що не передбачено законодавством, який (принцип) згідно ч.ч. 1, 2 ст. 14 Цивільного кодексу України застосовується і до виконання цивільних обов'язків.
Понесені Позивачем судові витрати згідно ст. 49 Господарського процесуального кодексу України відносяться на його рахунок і компенсації з боку Відповідача не підлягають.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 1, 4, 4-2 - 4-6, 22, 33, 34, 43, 49, 58, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, судова колегія -
1. Відмовити повністю у задоволені позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю "УніКредит Лізинг", м. Київ (ідентифікаційний код 33942232) до Товариства з обмеженою відповідальністю „Тоніка”, м. Харцизьк (ідентифікаційний код 20395986) про стягнення заборгованості за договором фінансового лізингу №373-LD від 23.01.2008р. в розмірі 357 052,90 грн. та за договором фінансового лізингу №360-LD від 11.01.2008р. в розмірі 327 697,27 грн.
2. Визнати недійсними за ініціативою суду договори фінансового лізингу №360-LD від 11.01.2008р. і №373-LD від 23.01.2008р., укладені між Товариством з обмеженою відповідальністю "УніКредит Лізинг", м. Київ (ідентифікаційний код 33942232) та Товариством з обмеженою відповідальністю „Тоніка”, м. Харцизьк (ідентифікаційний код 20395986)
3. Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано, а у разі подання апеляційної скарги - після розгляду справи апеляційним господарським судом, якщо рішення не буде скасовано.
У судовому засіданні 10.11.2011р. проголошено та підписано вступну та резолютивну частину рішення.
Повний текст рішення складено та підписано 14.11.2011р.
Головуючий суддя Попков Д.О.
Суддя Курило Г.Є.
Суддя Мальцев М.Ю
< Текст >