83048, м.Донецьк, вул.Артема, 157, тел.381-88-46
іменем України
07.11.11 р. Справа № 37/262
Господарський суд Донецької області у складі судді Попкова Д.О., при секретарі Лазаренко Н.С., розглянув у відкритому судовому засіданні справу
за позовною заявою: Державного підприємства ”Шахта імені Максима Горького”, м. Донецьк, ідентифікаційний код 33371807
до відповідача: Державного підприємства „Дирекція з реструктуризації шахтного фонду”, м.Донецьк, ідентифікаційний код 36061246
про: стягнення суми боргу у розмірі 9523,36 грн. та розірвання договору оренди №0903/02 від 02.03.2009р.
за участю уповноважених представників:
від Позивача - ОСОБА_1 (за довіреністю №152 від 18.08.2011р.);
від Відповідача - не з'явився.
Відповідно до вимог ст.ст.4-4, 81-1 ГПК України судовий розгляд здійснювався з фіксацією у протоколі судового засідання.
У судовому засіданні 07.11.2011р. суд виходив до нарадчої кімнати для прийняття рішення.
Державне підприємство „Шахта імені Максима Горького”, м.Донецьк (далі - Позивач) звернувся до господарського суду Донецької області з позовом до Державного підприємства „Дирекція з реструктуризації шахтного фонду”, м.Донецьк (далі - Відповідач) про стягнення суми боргу у розмірі 9523,36 грн. та розірвання договору оренди №0903/02 від 02.03.2009р.
В обґрунтування позовних вимог Заявник позову посилається на неналежне виконання Відповідачем грошових зобов'язань за договором оренди №0903/02 від 02.03.2009р. з березня 2009р. по липень 2011р., внаслідок чого утворилась стягувана заборгованість та виникли підстави для розірвання спірного договору.
На підтвердження вказаних обставин Позивач надав договір оренди №0903/02 від 02.03.2009р., акт звірення розрахунків, розрахунок суми боргу та рахунки-фактури, нормативно обґрунтувавши свої вимоги посиланням на ст. ст. 526, 509, 11 Цивільного кодексу України, ст. 291, 286, 193, 188, 173 Господарського кодексу України.
На виконання вимог суду Позивачем надані додаткові документи для залучення до матеріалів справи (а.с.а.с.46-50)
Відповідач в судове засідання без пояснення причин не з'явився, відзиву та доказів сплати стягуваних сум або відсутності спірного грошового зобов'язання з інших підстав не надав, хоча про судовий розгляд був повідомлений належним чином шляхом своєчасного надсилання ухвали за адресою, визначеною за відомостями Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців (а.с.а.с.43-45), достовірність який презюмується положеннями ст.18 Закону України „Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців”.
Обізнаність Відповідача про судовий розгляд підтверджується повідомленням про вручення поштового відправлення (а.с.52).
Представник Позивача у судовому засіданні 07.11.2011р. підтримав позовні вимоги, вказуючи на відсутність будь-яких додаткових доказів на їх підтвердження, та на запитання суду повідомив, що сторонами не складався акт приймання-передачі об'єкту оренди, і він фактично Відповідачем не займається.
Суд вважає за можливе розглянути спір в порядку ст. 75 Господарського процесуального кодексу України за наявними в справі матеріалами, оскільки їх цілком достатньо для правильної юридичної кваліфікації спірних правовідносин, а неявка належним чином повідомленого Відповідача та ненадання ним певних документів у світлі приписів ст.ст. 4-3, 22, 33 цього Кодексу істотним чином не впливає таку кваліфікацію та не є перешкодою (з огляду на повноту зібраних документів) для вирішення спору у розумінні ст. 77 Кодексу.
Вислухавши у судовому засіданні представника Позивача, дослідивши матеріали справи та оцінивши надані суду докази в порядку ст. 43 Господарського процесуального кодексу України, суд
02.03.2009р. між Державним підприємством „Шахта імені Максима Горького”, м. Донецьк (Орендодавець) та Державним підприємством „Дирекція з реструктуризації шахтного фонду”, м. Донецьк (Орендар) підписаний договір оренди нерухомого майна, що належить до державної власності (далі - договір оренди/спірний договір) №0903/02 (а.с.а.с.11-16), згідно п.п. 1.1., 10.1 якого Орендодавець передає, а Орендар приймає в строкове платне користування державне майно - нежитлове вбудоване приміщення площею 34кв.м., що розташоване за адресою: 83102, м. Донецьк, вул. Стадіонна, 1, на третьому поверсі адміністративно-побутового комбінату ДП „Шахта імені Максима Горького”, що перебуває на балансі ДП „Шахта імені Максима Горького”, зі і строком дії з 02.03.2009р. до 31.12.2020р. Означений договір сторонами підписано без нотаріального посвідчення та державної реєстрації.
Згідно п.2.1., 2.4. спірного договору Орендар вступає у строкове платне користування майно в термін, указаний в договорі, але не раніше підписання сторонами договору та акту приймання-передачі майна, обов'язок зі складання якого покладається на Орендодавця. До матеріалів справи не надано акту приймання-передачі майна в оренду, а за поясненнями представника Позивача такий акт взагалі не складався.
Відповідно до умов розділу 3 договору оренди на Відповідача покладені грошові зобов'язання із щомісячного перерахування до 15 числа орендної плати, визначеної на підставі Методики розрахунку, затвердженої постановою Кабінету міністрів України від 04.10.1995 №786, у розмірі на дату підписання договору оренди 241,50 грн. з щомісячним інфляційним коригуванням.
Задля забезпечення виконання грошових зобов'язань Орендодавцем складалися рахунки -фактури (а.с.а.с.22-40), що включали в себе окрім орендної плати і суми з відшкодування вартості комунальних послуг, обов'язків з відшкодування яких безпосередньо договір оренди не встановлював (п.5.9. вказував про необхідність укладання відповідного договору про відшкодування вартості таких послуг). Доказів виставлення (отримання) таких рахунків, а також надання Орендареві відповідних комунальних послуг і несення Орендодавцем витрат з їх оплати до матеріалів справи не надано.
Посилаючись на несплату означених рахунків за період з моменту укладання договору і по 01.08.2011р. у загальному розмірі 9523,25грн. (а.с.а.с.17, 18), Позивач звернувся до суду з розглядуваним позовом,
Відповідач процесуальними правами, передбаченими ст.ст. 22, 59 Господарського процесуального кодексу України, не скористався.
Суд розглядає справу в контексті всіх заявлених вимоги Позивача, оскільки їх об'єднання цілком відповідає приписам ст. 58 Господарського процесуального кодексу України, адже вимоги пов'язаними підставами виникнення та поданими доказами (порушення грошових зобов'язань за договором оренди).
Виходячи з принципу повного, всебічного та об'єктивного розгляду всіх обставин справи, суд вважає розглядувані вимоги Позивача до Відповідача такими, що не підлягають задоволенню, враховуючи наступне:
Як вбачається із матеріалів справи, сутність розглядуваного позову полягає у примусовому спонуканні Відповідача до виконання грошових зобов'язань по сплаті платежів за договором оренди і розірвання договору внаслідок такої несплати.
Зважаючи на статус сторін, приналежність об'єкту оренди до державної власності та характер правовідносин, останні, згідно ст.ст.1-3 Господарського кодексу України регламентуються насамперед його положеннями, Законом України „Про оренду державного та комунального майна”, Цивільним кодексом України та умовами укладеного договору.
Згідно ст.ст. 11, 509 Цивільного кодексу України зобов'язання виникають зокрема з договорів. Аналогічні положення встановлені і в ст.ст. 173-175 Господарського кодексу України.
Виходячи із наведеного Позивачем обґрунтування заявлених позовних вимог, суб'єктивні права та інтереси, на захист яких він звернувся до суду, ґрунтуються на договорі оренди №0903/02 нежитлового вбудованого приміщення, що перебуває на балансі ДП „Шахта імені Максима Горького”
Оскільки згідно ч. 2 ст. 202 Цивільного кодексу України договір є видом правочину, він (договір) має відповідати загальним вимогам чинності правочину, встановленим ст. 203 Цивільного кодексу України, у тому числі - щодо вчинення у формі, встановленій законом, що узгоджується із ч.1 ст.639 Цивільного кодексу України.
Беручи до уваги, що ані Господарський кодекс України, ані Закон України „Про оренду державного та комунального майна” не містять спеціальних норм про форму договору оренди, а ч. 6 ст. 283 Господарського кодексу України передбачає можливість у такому випадку застосування положень саме Цивільного кодексу України, оцінка дотримання вимог щодо форми договору оренди від 02.03.2009р. здійснюється судом саме в контексті положень останнього законодавчого акту. Вказаний висновок суду узгоджується із правовою позицією Вищого господарського суду України, сформульованою в п. 1 Інформаційного листа „Про деякі питання практики застосування норм Цивільного та Господарського кодексів України” від 07.04.2008р. №01-8/211, згідно якої (позиції) співвідношення спеціального та загального положення з точки зору пріоритетності застосування визначається не за змістом нормативно-правового акту в цілому, а за змістом конкретних норм.
Як встановлено судом, предметом оренди за договором №0903/02 від 02.03.2009р. є нежитлове приміщення - частина відповідної будівлі.
Згадана природа об'єкту оренди у сукупності із передбаченим у п. 10.1. договору строком орендних правовідносин - більше трьох років - відповідно до ст. ст. 793 та 794 Цивільного кодексу України в редакції, що діяли на момент підписання договору, вимагала нотаріального посвідчення договору і його державну реєстрацію, про що безпосередньо зазначено і у вказаному пункті договору.
Обов'язковість нотаріального посвідчення правочину та його державної реєстрації у передбачених законом випадках встановлена приписами ч. 1 ст. 209 та ч. 1 ст. 210 Цивільного кодексу України відповідно. Висновок суду щодо необхідності застосування означених норм до орендних правовідносин, на які розповсюджується Закон України „Про оренду державного та комунального майна”, узгоджується із аналогічною позицію з цього приводу Верховного Суду України, викладеною в постанові від 09.09.2008р. (а.с.а.с. 53-56)
У світлі викладеного суд вважає за необхідне наголосити, що загальне положення ч. 1 ст. 12 Закону України „Про оренду державного та комунального майна”, з якого випливає письмова форма договору оренди, лише кореспондується із встановленим ч. 1 ст. 181 Господарського кодексу України загальними вимогами щодо форми договору господарюючих суб'єктів і не може вважатися спеціальним приписом відносно форми договору оренди, який (припис) виключає необхідність дотримання вказаних вище положень Цивільного кодексу України.
Між тим, судом встановлено що, всупереч наведених положень законодавства, договір оренди №0903/02 від 02.03.2009р. укладений в простій письмовій формі, нотаріально не посвідчувався, а, відтак, з огляду на п. 6 Тимчасового порядку державної реєстрації правочинів, затвердженого Постановою КМУ від 26.05.2004р. № 671, згідно якого державна реєстрація правочину об'єктивно не може бути здійснена раніше його нотаріального посвідчення - державне реєстрація відносно нього не провадилась.
Відповідно до ч. 1 ст. 220 Цивільного кодексу України недодержання сторонами вимог закону про нотаріальне посвідчення договору зумовлює його нікчемність, тобто недійсність в силу закону у розумінні ч. 2 ст. 215 Цивільного кодексу України, що, згідно ст. 204 Цивільного кодексу України, унеможливлює його (договору) правомірність. Кваліфікації розглядуваного договору оренди як нікчемного враховує тотожну позицію з цього приводу Верховного Суду України, наведену в постанові від 02.09.2008р. № 25-16/394-06-10570 (а.с.а.с.57-61).
В контексті приписів ст. 217 Цивільного кодексу України, що запроваджують загальне правило про те, що недійсність окремої частини правочину не має наслідком недійсність інших його частин і правочину в цілому, якщо можна припустити, що правочин був би вчинений і без включення до нього недійсної частини, суд вважає за необхідне зазначити, що нікчемність має розповсюджуватися на весь договір оренди від 25.06.2005р., оскільки вимога щодо форми стосується його в цілому.
Відтак, суд дійшов висновку, що укладений між Позивачем та Відповідачем договір оренди нерухомого майна №0903/02 від 02.03.2009р. є нікчемним.
Приймаючи до уваги, що за змістом ст. 216 Цивільного кодексу України нікчемний договір не створює жодних передбачених його умовами наслідків, а отже - не є правоутворюючим чинником (юридичним фактом) виникнення у сторін кореспондуючих прав та обов'язків, Позивач та Відповідач не набували статусу кредитора і боржника відповідно за грошовими зобов'язаннями, передбаченими умовами договору оренди від 02.03.2009р.
При цьому, згідно ч. 1 ст. 236 Цивільного кодексу України договір оренди є нікчемним з моменту його вчинення. Висновок суду щодо моменту нікчемності договору оренди кореспондується із позицією Вищого господарського суду України, сформульованою в п. 19 Інформаційного листа „Про деякі питання практики застосування норм Цивільного та Господарського кодексів України” від 07.04.2008р. №01-8/211.
Відсутність належних правових підстав для виникнення грошових зобов'язань у Відповідача зумовлює об'єктивну відсутність у Позивача прав вимагати їх примусового виконання, і неможливість порушення Відповідачем зазначених відсутніх прав, що, в свою чергу, зумовлює відмову у задоволенні позову щодо заявлених вимог.
Виходячи із змісту ст.ст. 15, 16 Цивільного кодексу України, ст. 20 Господарського кодексу України та ст. 1 Господарського процесуального кодексу України, застосування певного способу судового захисту вимагає доведеності належними доказами сукупності таких умов:
- наявності у позивача певного суб'єктивного права (інтересу);
- порушення (невизнання або оспорювання) такого права (інтересу) з боку Відповідача;
- належності обраного способу судового захисту (адекватність наявному порушенню та придатність до застосування як передбаченого законодавством).
В розглядуваному ж випадку суд дійшов висновку про відсутність у Позивача суб'єктивного права відносно грошових вимог, що має бути захищене шляхом задоволення вимог цього позову, та об'єктивну неможливість здійснення з боку Відповідача порушення такого відсутнього права. Викладене у повній мірі стосується і вимог про розірвання спірного договору, адже означений спосіб припинення договірних правовідносин за змістом ст.188 Господарського кодексу України та ст.ст.651, 653 Цивільного кодексу України вимагає попереднього існування таких правовідносин, що є можливим виключно за умов чинності договору оренди.
У відповідності до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України понесені Позивачем судові витрати відносяться на його рахунок.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 1, 4-2 - 4-6, 22, 33, 34, 43, 49, 58, 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд -
1. Відмовити у задоволенні позовних вимог Державного підприємства ”Шахта імені Максима Горького”, м. Донецьк (ідентифікаційний код 33371807) до Державного підприємства „Дирекція з реструктуризації шахтного фонду”, м. Донецьк (ідентифікаційний код 36061246) про стягнення суми боргу у розмірі 9523,36 грн. та розірвання договору оренди №0903/02 від 02.03.2009р.
2. Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано, а у разі подання апеляційної скарги - після розгляду справи апеляційним господарським судом, якщо рішення не буде скасовано.
У судовому засіданні 07.11.2011р. проголошено та підписано вступну та резолютивну частину рішення.
Повний текст рішення складено та підписано 14.11.2011р.
Головуючий суддя Попков Д.О.
< Список > < Довідник >
< Список > < Довідник >
< Текст >