Україна
22ц-7809/11 Головуючий у 1 й інстанції - Бойко О.М.
Категорія 20 Доповідач - Чубуков О.П.
20 вересня 2011 року колегія суддів судової палати з цивільних справ апеляційного суду Дніпропетровської області в складі :
Головуючого судді: Чубукова О.П.
Суддів: Каратаєвої Л.О., Михайловської С.Ю.
при секретарі судового засідання: Ляпченко Л.О.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпропетровську апеляційну скаргу ОСОБА_2, ОСОБА_3 на рішення Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 13 травня 2011 року по справі за позовом ОСОБА_2, ОСОБА_3 до ОСОБА_4, ОСОБА_5 про визнання договорів недійсними та поновлення права власності на нерухоме майно , -
Рішенням Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 13 травня 2011 року в задоволенні позову відмовлено в повному обсязі.
В апеляційній скарзі апелянти просять рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове рішення по суті позовних вимог, посилаючись на необґрунтованість рішення суду першої інстанції , яке винесено з порушенням норм матеріального і процесуального права.
Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та заявлених вимог, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід відхилити, а рішення суду необхідно залишити без змін із наступних підстав.
Відповідно ст. 308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Відмовляючи у позові суд першої інстанції виходив з того, що 26.02.2008 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_4 були укладені договори дарування житлового будинку АДРЕСА_1 та земельної ділянки площею 3652 кв. м. АДРЕСА_1. Дані договори нотаріально посвідчено -державним нотаріусом Дніпропетровської районної державної нотаріальної контори та зареєстровані в реєстрі за номерами 831 та 833. У зв'язку з тим, що позивачі в судовому засіданні підтвердили той факт, що самостійно їздили із відповідачами до Дніпропетровської районної державної нотаріальної контори і в добровільному порядку підписували договори дарування, посилання на те, що ОСОБА_2 не читав договори у зв'язку з тим, що у нього поганий зір, але належним чином оформлених клопотань про проведення судово-медичної експертизи для встановлення стану здоров'я (в даному випадку зору) позивачі суду не заявляли, на вимогу суду позивачі не надали суду документів із зазначенням вільних підписів ОСОБА_2 для можливості призначення судової почеркознавчої експертизи, позивачами в обґрунтування позову не надано достатніх доказів, які б свідчили про їх помилку щодо істотних обставин правочину або вказували на навмисне введення їх відповідачами в оману щодо обставин спірних договорів, то у позові відмовив.
З таким висновком апеляційний суд погоджується, оскільки суд першої інстанції правильно встановив вищезазначені обставини по справі, дав цим обставинам та доказам правильну правову оцінку і ухвалив законне та обґрунтоване рішення , а що стосується доводів апеляційної скарги, то суд не може прийняти їх до уваги, тому що згідно із ч. 1 ст. 229 ЦК України, якщо особа, яка вчинила правочин, помилилася щодо обставин, які мають істотне значення, такий правочин може бути визнаний судом недійсним. Істотне значення має помилка щодо природи правочину. Помилка щодо мотивів вчинення правочину не має істотного значення, крім випадків, установлених законом.
Під помилкою в розумінні даної норми закону слід розуміти таке неправильне сприйняття суб'єкта, предмета, змісту чи інших істотних умов угоди, що вплинуло на волевиявлення особи, при відсутності якого за обставинами справи можна вважати, що угода не була б укладена.
Відповідно до ст. 230 ЦК України, якщо одна із сторін правочину навмисно ввела другу сторону в оману щодо обставин, які мають істотне значення (ч. 1 ст. 229 цього Кодексу), такий правочин визнається судом недійсним. Обман має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкодити вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування.
Як роз'яснив Пленум Верховного Суду України в п. 20 постанови №9 від 6 листопада 2009 року «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними», правочин визнається вчиненим під впливом обману у випадку навмисного введення іншої сторони в оману щодо обставин, які впливають на вчинення правочину.
На відміну від помилки, ознакою обману є умисел у діях однієї зі сторін правочину. Наявність умислу в діях відповідача, істотність значення обставин, щодо яких особу введено в оману і сам факт обману повинна довести особа, яка діяла під впливом обману. Обман щодо мотивів правочину не має істотного значення.
Таким чином наявність інвалідності та пенсійного віку само по собі не свідчить про введення апелянтів в оману при укладенні спірних договорів.
Апелянти, укладаючи зазначений договір не надали доказів того, що вони не усвідомлювали правову природу правочину і помилялись щодо істотних умов договору дарування і його правових наслідків, що вплинуло на їх волевиявлення.
Інші доводи , приведені в апеляційній скарзі, не можуть бути прийняті до уваги, оскільки вони зводяться до іншої оцінки фактичних обставин справи, яка відрізняється від зробленої судом першої інстанції оцінки і висновків суду не спростовують.
Таким чином суд першої інстанції ухвалив законне та обґрунтоване рішення з дотриманням норм матеріального права, таке рішення є законним та справедливим, а тому апеляційна скарга підлягає відхиленню, а рішення суду залишенню без змін.
На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 303, 304, 307, 308, 313-315, 317 Цивільного процесуального кодексу України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_2, ОСОБА_3 - відхилити.
Рішення Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 13 травня 2011 року -залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.
Головуючий суддя:
Судді: