Україна
22ц-8360/11 Головуючий у 1 й інстанції - Трещова В.В.
Категорія 26 Доповідач - Чубуков О.П.
23 серпня 2011 року колегія суддів судової палати з цивільних справ апеляційного суду Дніпропетровської області в складі :
Головуючого судді: Чубукова О.П.
Суддів: Каратаєвої Л.О., Михайловської С.Ю.
при секретарі судового засідання: Куць О.О.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпропетровську апеляційну скаргу ОСОБА_2, ОСОБА_3 на рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 20 квітня 2011 року по справі за позовом ОСОБА_2, ОСОБА_3 до ВАТ КБ «Надра», третя особа-приватний нотаріус Дніпропетровського міського нотаріального округу ОСОБА_4 про визнання договорів недійсними, зобов'язання вчинити певні дії , -
Позивачі звернулися до суду з позовом до ВАТ КБ «Надра»в особі відділення №11 філії ВАТ КБ «Надра»про визнання договорів недійсними, зобов'язання вчинити певні дії. Позивачі в своєму позові з врахуванням уточнень посилалися на те, що між позивачами та відповідачем було укладено кредитний договір, договір іпотеки та договір поруки, банк надав їм кошти, які вони використали на власні потреби. Позивачі вважають договори недійсними в силу порушення на їх думку відповідачем діючого законодавства при їх укладанні, просили суд винести рішення про визнання спірних договорів недійсними, зобов'язання нотаріуса виключити з реєстру застав та заборон відчудження запис про майно, яке було передано в іпотеку за спірним договором, винести ухвалу , якою припинити виконання спірного кредитного договору.
Рішенням Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 20 квітня 2011 року у позові відмовлено.
В апеляційній скарзі позивач просить скасувати вказане рішення, посилаючись на його незаконність , зокрема посилаючись на порушення відповідачем валютного законодавства та законодавства про захист прав споживачів , що не було взято до уваги судом першої інстанції.
Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та заявлених вимог, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід відхилити, а рішення суду необхідно залишити без змін із наступних підстав.
Відмовляючи у позові суд встановив, що 7 травня 2007 року між позивачем ОСОБА_2 та відповідачем було укладено кредитний договір №8/2007/840-К/1533-ПР та договір іпотеки №1533/1-ПР. Також для забезпечення вказаного кредитного договору , між позивачем ОСОБА_3 було укладено договір поруки № 1533/1-ПР. Відповідно до укладених договорів позивач отримав кредитні кошти у розмірі 31000 доларів США зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі обумовленому в договорі. Дані обставини підтверджуються дослідженими у судовому засіданні копіями вказаних договорів та визнані сторонами справи. Оскільки позивачами не надано, а судом не встановлено належних та достатніх доказів наявності підстав для визнання спірного кредитного договору недійсним, то суд першої інстанції у позові відмовив.
З таким висновком апеляційний суд погоджується, оскільки суд першої інстанції правильно встановив вищезазначені обставини по справі, дав цим обставинам та доказам правильну правову оцінку і ухвалив законне та обґрунтоване рішення.
Доводи щодо введення в оману позивача ОСОБА_2 та порушенням банком вимог щодо надання інформації про умови кредитування та порушенням останнім законодавства про захист прав споживачів спростовуються тим, що позивачем ОСОБА_2 було складено анкету-заявку на отримання кредиту(а.с. 36), яка свідчить про те, що позивач ознайомлена з усіма істотними умовами надання кредиту.
Доводи апеляційної скарги щодо порушення банком валютного законодавства, суд не може прийняти до уваги, тому що відповідно до ст. 5 Декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю»операції з валютними цінностями здійснюються на підставі генеральних та індивідуальних ліцензій Національного банку України. Операції з валютними цінностями банки мають право здійснювати на підставі письмового дозволу (генеральної ліцензії) на здійснення операцій з валютними цінностями відповідно до п. 2 ст. 5 Декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю». Вимога щодо необхідності отримання індивідуальної ліцензії на здійснення операцій з валютними цінностями встановлена ч. 4 ст. 5 Декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю», якщо терміни і суми кредитів перевищують встановлені законодавством межі. Однак на сьогодні такі терміни і суми кредитів в іноземній валюті законодавцем не визначено. Згідно з п. 1.5 Положення «Про порядок видачі Національним банком України індивідуальних ліцензій на використання іноземної валюти на території України як засобу платежу», затвердженого постановою Правління Національного банку України від 14 жовтня 2004 року № 483 використання іноземної валюти як засобу платежу без індивідуальної ліцензії дозволяється, якщо ініціатором або отримувачем за валютною операцією є уповноважений банк (ця норма стосується лише тих операцій уповноваженого банку, на здійснення яких Національний банк України видав йому ліцензію та письмовий дозвіл на здійснення операції з валютними цінностями). Таким чином, за відсутності нормативних умов для застосування індивідуального ліцензування щодо вказаних операцій єдиною правовою підставою для здійснення банками кредитів в іноземній валюті згідно зі ст. 5 Декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю»є наявність у банку генеральної ліцензії на здійснення валютних операцій, отриманої у встановленому порядку.
Доводи , що банк в будь -який момент може підвищити процентну ставку та розірвати договір в односторонньому порядку, що тягне недійсність договору є безпідставними, оскільки в оспорюваному договорі (а.с. 8-10) визначенні підстави можливості відповідних договірних наслідків. Так п.4.2.6 оспорюваного кредитного договору передбачає ініціювання банком перед позичальником зміни процентної ставки з отриманням згоди або незгоди останнього. При підписанні кредитного договору, позивач усвідомлював всі наслідки його укладання. Кредитний договір був укладений на власний розсуд кредитодавця і позичальника з урахуванням вимог цивільного та банківського законодавства, що були чинними на момент його укладення, та за його умовами сторони взяли на себе певні зобов'язання, погодили порядок вирішення окремих питань, в тому числі щодо зміни процентної ставки, дострокового розірвання договору. Відповідно до ст. 625 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти) визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Стаття 627 ЦК України зазначає, що відповідно до ст. 6 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Інші доводи апеляційної скарги зводяться до тлумачення законодавства та незгоди з висновками суду щодо оцінки доказів і обставин по справі, проте відповідно до статті 212 ЦПК України , оцінка доказів по справі є виключним правом суду. Колегія суддів не встановила порушень норм матеріального чи процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи.
На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 303, 304, 307, 308, 313-315, 317 Цивільного процесуального кодексу України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_2, ОСОБА_3 - відхилити.
Рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 20 квітня 2011 року -залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.
Головуючий суддя:
Судді: