Головуючий у I інстанції: Скрипчук О.С. Справа № 22-а-2871/08
Господарський суд Тернопільської області ряд. стат. звіту № 47
№ 12/169-3696
Суддя-доповідач: Онишкевич Т.В.
01 липня 2008 року м. Львів
Колегія суддів Львівського апеляційного адміністративного суду в складі :
головуючого-судді - Онишкевича Т.В.,
суддів - Улицького В.З., Багрія В.М.,
при секретарі - Гідеї К.М.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу управління Пенсійного фонду України у місті Тернополі на постанову господарського суду Тернопільської області від 23 жовтня 2007 року у справі № 12/169-3696 за позовом приватного підприємства “Аляска” до управління Пенсійного фонду України у місті Тернополі про визнання нечинним рішень про застосування фінансових санкцій, -
Приватне підприємство “Аляска” (далі - ПП “Аляска”) звернулося до суду з адміністративним позовом, у якому просило визнати нечинними рішення управління Пенсійного фонду України у місті Тернополі (далі - УПФУ у м. Тернополі) № 493, № 494, № 495 від 17 травня 2007 року про застосування фінансових санкцій.
Оскаржуваною постановою господарського суду Тернопільської області від 23 жовтня 2007 року у справі № 12/169-3696 у позов було задоволено повністю.
УПФУ у м. Тернополі у поданій апеляційній скарзі просить зазначену постанову суду скасувати. У обґрунтування своїх вимог покликається на те, що ст. 106 Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування” не встановлює строки винесення рішень про застосування фінансових санкцій та нарахування пені. Оскільки закон має вищу юридичну силу, ніж підзаконний нормативний акт, то положення пп. 9.3.2 п. 9.3 ст. 9 Інструкції про порядок обчислення і сплати страхувальниками та застрахованими особами внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування до Пенсійного фонду України, затвердженої постановою правління Пенсійного фонду України № 2-1 від 19.12.2003 року, незважаючи на реєстрацію у Міністерстві юстиції України за № 64/8663 від 16.01.2004 року, не підлягають застосуванню, оскільки суперечать положенням ст. 106 вказаного Закону. Положення ст. 250 ГК України не можуть застосовуватися до таких правовідносин, оскільки Закон України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування” є спеціальним нормативним актом щодо загальнообов'язкового державного пенсійного страхування і ним строки застосування фінансових санкцій та нарахування пені не встановлені. У доповненні до апеляційної скарги УПФУ у м. Тернополі додатково звертає увагу суду на той факт, що указ Президента України № 746/99 від 28.06.1999 року поширює свою дію лише на податкові правовідносини. Крім того, просить врахувати те, що ПП “Аляска” пропустило передбачений абзацом 2 частини 13 статті 106 Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування” 10-денний строк звернення до суду, а тому поросить у задоволенні позову відмовити.
ПП ”Аляска” у письмових запереченнях, поданих суду апеляційної інстанції, вимоги апеляційної скарги не визнало, просить залишити її без задоволення. У обґрунтування своєї позиції покликається на обов'язок органів державної влади та їх посадових осіб, передбачений ст. 19 Конституції України, діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією України та Законами України. Крім того, покликається на невідповідність оспорюваних рішень УПФУ у м. Тернополі вимогам Інструкції про порядок обчислення і сплати страхувальниками та застрахованими особами внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування до Пенсійного фонду України, затвердженої постановою правління Пенсійного фонду України № 21-1 від 19.12.2003 року, зареєстрованою у Міністерстві юстиції України за № 64/8663 від 16.01.2004 року. Крім того, просить врахувати, що відповідно до пп. 4.4.1 п.4.1 ст. 4 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами»у разі коли норма закону чи іншого нормативно-правового акта, виданого на підставі закону, або коли норми різних законів чи різних нормативно-правових актів припускають неоднозначне (множинне) трактування прав та обов'язків платників податків або контролюючих органів, внаслідок чого є можливість прийняти рішення на користь як платника податків, так і контролюючого органу, рішення приймається на користь платника податків.
Представник апелянта у ході апеляційного розгляду вимоги, викладені у апеляційній скарзі, підтримав повністю, давши пояснення, аналогічні до викладеного у самій скарзі.
Представник ПП “Аляска” у ході апеляційного розгляду вимоги апелянта не визнав, давши пояснення відповідно до письмових заперечень, просить у задоволенні апеляційної скарги відмовити та залишити постанову суду першої інстанції без змін.
Заслухавши суддю-доповідача та учасників судового розгляду, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги у їх сукупності, колегія суддів приходить до переконання, що подана скарга не підлягає задоволенню, виходячи з таких міркувань.
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив із того, що відповідачем всупереч вимогам Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування” та Інструкції про порядок обчислення і сплати страхувальниками та застрахованими особами внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування до Пенсійного фонду України, затвердженої постановою правління Пенсійного фонду України № 21-1 від 19.12.2003 року, за несплату недоїмки за різні терміни її погашення в один календарний день прийняті оскаржувані рішення про застосування штрафних санкцій та нарахування пені. Разом із тим, ПП “Аляска” є платником єдиного податку, строки та порядок сплати якого встановлені Указом Президента України “Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб'єктів малого підприємництва” та закріплені у Законі України “Про державну підтримку малого підприємництва”. Відповідно до положень вказаного Указу суб'єкт малого підприємництва зобов'язаний сплачувати щомісяця не пізніше 20 числа наступного місяця на окремий рахунок відділення Державного казначейства України визначену суму єдиного податку, яке у свою чергу перераховує на рахунок Пенсійного фонду України 42% із сплаченої суми сплаченого єдиного податку на покриття страхового збору. Відповідачем, на якого покладено ст. 71 КАС України обов'язок доказування, не підтверджено суми застосованих санкцій належними доказами. Факт винесення оспорюваних рішень за період заборгованості, а не у залежності від терміну затримки сплати страхових внесків, не відповідає положенням пп. 9.3.2 п. 9.3 ст. 9 вказаної Інструкції.
Даючи правову оцінку оскаржуваній постанові суду першої інстанції у контексті доводів апелянта, колегія суддів виходить з таких міркувань.
Як вбачається із положень частини 2 статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Окрім того, згідно із положеннями частини 3 статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, зокрема, чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації.
Копіями оскаржуваних рішень відповідача № 493, № 494, № 495 від 17 травня 2007 року про застосування фінансових санкцій підтверджується, що вони винесені на підставі п. 2 ч. 9 ст. 106 Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування”.
Положеннями п. 2 ч. 9 ст. 106 Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування” передбачено, що виконавчими органи Пенсійного фонду за несплату (неперерахування) або несвоєчасну сплату (несвоєчасне перерахування) страхувальниками страхових внесків, у тому числі донарахованих страхувальниками або територіальними органами Пенсійного фонду, накладається штраф залежно від строку затримки платежу в розмірі:
10 відсотків своєчасно не сплачених зазначених сум - у разі затримки їх сплати у строк до 30 календарних днів включно;
20 відсотків зазначених сум - у разі затримки їх сплати у строк до 90 календарних днів включно;
50 відсотків зазначених сум - у разі затримки їх сплати понад 90 календарних днів.
Одночасно на суми своєчасно не сплачених (не перерахованих) страхових внесків і фінансових санкцій нараховується пеня в розмірі 0,1 відсотка зазначених сум коштів, розрахована за кожний день прострочення платежу.
Постановою правління Пенсійного фонду України № 21-1 від 19.12.2003 року, яка зареєстрована у Міністерстві юстиції України 16 січня 2004 року за N 64/8663, затверджено Інструкцію про порядок обчислення і сплати страхувальниками та застрахованими особами внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування до Пенсійного фонду України.
Відповідно до положень п. 1 вказаної Інструкції, вона розроблена відповідно до Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування” та Закону України “Про збір на обов'язкове державне пенсійне страхування” і визначає, крім іншого, процедуру обчислення і сплати страхових внесків та інших платежів до бюджету Пенсійного фонду України підприємствами, установами, організаціями незалежно від форм власності, виду діяльності і господарювання та фізичними особами, нарахування і сплати фінансових санкцій та пені.
На підставі аналізу наведених правових норм колегія суддів приходить до висновку про безпідставність покликання апелянта на невідповідність положень вказаної Інструкції вимогам ст. 106 Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування”, оскільки вона прийнята саме для визначення порядку застосування положень зазначеного Закону.
Підпунктом 9.3.2 п. 9.3 вказаної Інструкції встановлено, що у разі коли страхувальник не сплачує (не перераховує) або несвоєчасно сплачує (несвоєчасно перераховує) страхові внески, у тому числі донараховані ним самостійно або органами Пенсійного фонду, накладається штраф залежно від строку затримки платежу в розмірі:
при затримці їх сплати у строк до 30 календарних днів включно - 10 відсотків своєчасно не сплачених зазначених сум;
при затримці їх сплати у строк до 90 календарних днів включно - 20 відсотків зазначених сум;
при затримці їх сплати понад 90 календарних днів - 50 відсотків зазначених сум.
Рішення про застосування штрафів, зазначених у цьому підпункті, складається в залежності від терміну затримки сплати (погашення) страхових внесків:
1) при затримці до 30 календарних днів включно, на наступний день після закінчення зазначених 30 календарних днів, рішення про застосування штрафу виноситься у розмірі десяти відсотків від суми фактично сплаченої (погашеної) за цей період недоїмки.
Тобто, рішення виноситься одне на всю суму сплаченої (погашеної) недоїмки за період з 1 до 30 календарного дня незалежно від кількості випадків сплати за вказаний період;
2) при затримці сплати страхових внесків до 90 календарних днів включно, на наступний день після закінчення зазначених 90 календарних днів, рішення про застосування штрафу виноситься у розмірі двадцяти відсотків від суми фактично сплаченої (погашеної) за цей період недоїмки.
Тобто, рішення приймається одне на всю суму сплаченої (погашеної) недоїмки за період з 31 до 90 календарного дня незалежно від кількості випадків сплати за вказаний період;
3) при затримці сплати страхових внесків, що є більшою 90 календарних днів, рішення виноситься у розмірі п'ятдесяти відсотків від суми фактично сплаченої (погашеної) недоїмки.
Рішення приймається одне на всю суму сплаченої (погашеної) недоїмки за період від 91 календарного дня до дня фактичного погашення всієї суми недоїмки незалежно від кількості випадків сплати за цей період.
Крім того, у матеріалах справи відсутні докази виконання відповідачем вимог п.10.11. Інструкції, відповідно до якого у разі коли страхувальник має несплачені суми недоїмки, пені та фінансових санкцій та здійснює сплату поточних сум страхових внесків, ці суми зараховуються шляхом перерозподілу такої сплаченої суми в рахунок сплати недоїмки, пені та фінансових санкцій у порядку календарної черговості їх виникнення.
При цьому протягом п'яти робочих днів після закінчення базового звітного місяця орган Пенсійного фонду складає повідомлення, в якому міститься інформація про суми розподілу сплачених коштів, за формою згідно з додатком 22 цієї Інструкції, яке надсилається (вручається) такому платнику. При цьому корінець повідомлення залишається в органі Пенсійного фонду.
Повідомлення вважається надісланим (врученим) платнику, якщо його передано посадовій особі юридичної особи або фізичній особі - суб'єкту підприємницької діяльності, адвокату, приватному нотаріусу під підпис або надіслано листом з повідомленням про вручення. Дата відправлення проставляється на корінці повідомлення.
Як пояснила представник УПФУ у м. Тернополі у суді апеляційної інстанції, у апелянта належних письмових доказів виконання п.10.11. вказаної Інструкції немає і надати їх суду вона не може.
Разом із тим, всі оспорювані позивачем рішення № 493, № 494, № 495 відповідачем були прийняті у один день 17 травня 2007 року і містять вимоги про стягнення сум штрафів у розмірі відповідно 10 %, 20% та 50% від сум несвоєчасно сплачених (несвоєчасно перерахованих) страхових внесків за період з 20.04.2004 року по 23.04.2007 року, а також про стягнення сум відповідної пені у розмірі 0,1% від суми недоїмки та фінансових санкцій.
Вказані рішення відповідача № 493, № 494 не були винесені відповідно на наступний день після закінчення зазначених 30 та 90 календарних днів. Крім того, рішення про накладення штрафу у розмірі 50 % повинно прийматися за період від 91 календарного дня до дня фактичного погашення всієї суми недоїмки, а відповідно до наявниого у матеріалах справи розрахунку такий висновок зробити не можна.
Покликання апелянта на необхідність скасування оскаржуваної постанови суду першої інстанції та відмови у задоволенні позову ПП “Аляска” на підставі ст. 100 КАС України у зв'язку із пропуском позивачем строку звернення до суду, передбаченого ч. 13 ст. 106 Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування”, колегією суддів до уваги не береться, оскільки така відмова можлива лише за умови, якщо на цьому наполягає одна із сторін, а відповідач у ході судового розгляду у суді першої інстанції на відмові у задоволенні позову з цих підстав не наполягав.
Відповідно до ч. 2 ст. 71 КАС Україниу адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
З урахуванням наведеного колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що через порушення УПФУ у м. Тернополі процедури нарахування і сплати фінансових санкцій та пені, недоведеність перед судом правомірності проведення такого нарахування, підтвердити правомірність нарахування відповідачем оспорюваних ПП “Аляска” санкцій правових підстав немає. Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду, а тому оскаржувану постанову суду першої інстанції слід залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.
Керуючись ст.ст. 195, 196, 198, 200, 205, 206 КАС України колегія суддів, -
апеляційну скаргу управління Пенсійного фонду України у місті Тернополі залишити без задоволення, а постанову господарського суду Тернопільської області від 23 жовтня 2007 року у справі № 12/169-3696 - без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України протягом одного місяця шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.
Головуючий Т.В.Онишкевич
Судді В.З.Улицький
В.М.Багрій