Жмеринський міськрайонний суд Вінницької області
Справа № 2-1320/11
Іменем України
07.12.2011 р. м. Жмеринка
Жмеринський міськрайонний суд Вінницької області в складі:
головуючого судді Заярного А.М.,
при секретарі Буга Р.М.,
з участю: позивача ОСОБА_1,
відповідачів: ОСОБА_2, ОСОБА_3,
представників: ОСОБА_4, ОСОБА_5,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Жмеринка справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3 про визнання недійсним та скасування договору дарування частини житлового будинку,
Позивач звернувся до суду з цим позовом, в якому вказав, що між відповідачами ОСОБА_2 та ОСОБА_3 13 червня 2008 р. укладено договір дарування ВКО №278375 на ѕ частини житлового будинку з відповідною часткою господарських будівель, що знаходяться в м. Жмеринка по вул. Кашевича, 26 (нині №28), який зареєстрований у реєстрі за № 1145 державним нотаріусом Жмеринської державної нотаріальної контори ОСОБА_6. Договір зареєстрований у Вінницькому ОБТІ.
ОСОБА_2 діяв за нотаріально посвідченою довіреністю від імені попереднього власника ОСОБА_7, який проживає у м. Санкт-Петербург Російської Федерації, з яким позивач договорявся про придбання частини будинку шляхом укладення договору купівлі-продажу. Фактично вказана частина будинку була куплена особисто позивачем за власні кошти у ОСОБА_7, про що є розписка, яка знаходиться у відповідачки ОСОБА_3.
Як стало згодом йому відомо, оскаржений договір був укладений між відповідачами ОСОБА_2 та ОСОБА_3 по ініціативі останньої та за її вмовлянням начебто, щоб в майбутньому оформити частину вказаного будинку як спільну власність подружжя, тобто її - ОСОБА_3 та його -ОСОБА_1.
Позивач вважає, що між відповідачами було оформлено удаваний і одночасно фіктивний договір дарування, тобто була зроблена імітація дарування вказаного об'єкту нерухомості для того, що б позбавити його права претендувати на частину будинку в майбутньому. ОСОБА_4 того, він та відповідачка ОСОБА_3 шлюб, укладений в 2006 році, в даний час розірвали, і вона приховує від нього усі документи з приводу вказаного правочину. Від початку укладення договору дарування частини будинку, відповідачка ОСОБА_3, удаючи вигляд про мир та злагоду в стосунках з ним, навмисно відтягувала час, знаючи про те, що він може оспорити договір дарування на протязі тільки одного року.
Позивач стверджує, що відсутність у нього документів щодо дарування частини будинку, введення його ОСОБА_3 в оману щодо істинних її намірів стосовно цього нерухомого майна, він не по своїй волі повівся на її хитрощі і пропустив встановлені законом процесуальні строки щодо своєчасного подання позову до суду.
Позивач вважає, що ОСОБА_3 ввела його сина ОСОБА_2 в оману, який вважав, що вчиняє цей правочин на корить позивача - ОСОБА_1 та його дружини ОСОБА_3, а не особисто для неї одної, його воєвиявлення не відповідало його внутрішній волі.
Просив суд визнати поважною причиною пропуску процесуального строку позовної давності та поновити цей строк. Визнати недійсним договір дарування від 13 червня 2008 р. ВКО №378375 на 3/4 частини житлового будинку з відповідною часткою господарських будівель, що знаходяться в м. Жмеринка Вінницької області, по вул. Кашевича, 26 (нині №28) на присадибній земельній ділянці, який зареєстрований у реєстрі №1145 державним нотаріусом Жмеринської державної нотаріальної контори ОСОБА_6 та зареєстрований у Вінницькому ОБТІ 15.07.2008 р. в реєстровій книзі №3, додаткова за № 337, що підтверджується витягом з держаного реєстру правочинів МЕ №579395 та скасувати його державну реєстрацію. Стягнути з відповідачки ОСОБА_3 судові витрати.
В судовому засіданні позивач та його представник позов підтримали, з підстав викладених в позовній заяві. Позивач пояснив, що придбав будинок за власні кошти в 2004 році. Відповідачка ОСОБА_3 оформляла будинок самостійно. 13 червня 2008 року він з нею до нотаріуса не ходив, присутнім під час укладення договору дарування не був, адже на той час хворів. До вищезазначеної дати, також з ОСОБА_3 до нотаріуса для отримання консультації з приводу оформлення договору дарування частини будинку не ходив.
Відповідачка - ОСОБА_3 проти позову заперечила та вказала, що ОСОБА_1 знав про укладання договору дарування на частину вказаного будинку на її ім'я, адже вони разом ходили до державного нотаріуса ОСОБА_6 для отримання консультації з приводу договору дарування частини будинку до дати укладення договору, а також 13 червня 2008 року ОСОБА_1 був присутній в нотаріуса при його укладанні. Гроші ОСОБА_7 за вказаний будинок ні вона ні ОСОБА_1 не платили. Розписки про це в неї не має, про її існування їй нічого не відомо. Просила відмовити позивачеві в задоволенні позову.
Представник ОСОБА_3 адвокат ОСОБА_5 надав суду заяву від імені відповідачки, яка була підтримана відповідачкою, про застосування до позову ОСОБА_1 строків позовної давності та відмовити в задоволенні позову з підстав пропущення позивачем строків позовної давності, а також з необґрунтованості та безпідставності позову.
Відповідач ОСОБА_2 позов визнав повністю та пояснив, що відповідачка ОСОБА_3 ввела його в оману при укладанні договору дарування частини будинку, він вважав, що вчиняє цей правочин на користь її - відповідачки ОСОБА_3 та свого батька - позивача ОСОБА_1. На час укладання вказаного договору між ними були подружні стосунки, тобто вони жили в зареєстрованому шлюбі, в мирі та злагоді один з одним, у нього особисто з ОСОБА_3 також були дружні відносини, тому сумнівів в її щирості у ОСОБА_2 не виникало. В нотаріуса він був лише один раз, під час укладення оскарженого договору, стверджує, що не розумів наслідків вказаного правочину, і йому про це ніхто не роз'ясняв.
Допитаний за клопотання позивача свідок ОСОБА_8 пояснив, що ОСОБА_1 купив вказану частину спірного будинку у ОСОБА_7 в 2004 році, домовились за ціну 7500 доларів США, і в його присутності ОСОБА_1 передав ОСОБА_7 3750 доларів США завдатку, на що той написав йому розписку.
Допитана за клопотання позивача свідок ОСОБА_9, яка приходиться сестрою позивачу, пояснила, що зі слів ОСОБА_1 знає, що він придбав частину спірного будинку у ОСОБА_7 за 7500 доларів США. В 2008 році ОСОБА_1 хворів, а ОСОБА_3 оформляла хату сама.
Допитаний за клопотання позивача свідок ОСОБА_10 пояснив, що йому відомо, що ОСОБА_1 купив вказану частину спірного будинку у ОСОБА_7 задовго до оформлення договору дарування на ОСОБА_3, заплатив йому гроші, а той дав йому відповідну розписку. Проте очевидцем цих подій він не був.
Допитаний за клопотання позивача свідок ОСОБА_11 пояснив, що ОСОБА_1 купив вказану частину спірного будинку у ОСОБА_7. Проте очевидцем передачі грошей та оформлення з приводу цього відповідних документів не був.
Допитана за клопотання позивача свідок ОСОБА_12, яка приходиться дочкою позивачу, пояснила, що зі слів ОСОБА_1 знає, що він придбав частину спірного будинку у ОСОБА_7 за 7500 доларів США. Очевидцем передачі ОСОБА_7 грошей і написання ним розписки її батьку вона не була. Проте згодом розписку бачила на власні очі. Оформленням будинку у нотаріуса займалась ОСОБА_3 самостійно, батько їй довіряв. На час придбання будинку ОСОБА_1 з ОСОБА_3 були в хороших подружніх стосунках, він планував прожити з нею своє життя. В неї з ОСОБА_3 також були хороші стосунки. Про те, що частина будинку по вул. Кашевича в м. Жмеринка була оформлена на ОСОБА_3 на підставі договору дарування вона дізналась в той час, як її батько з відповідачкою почали розводитись. Знає, що з оформленням цієї частин будинку були якісь ускладнення.
Допитана за клопотанням відповідачки ОСОБА_6, пояснила, що працює нотаріусом Жмеринської державної нотаріальної контори. В 2008 році до неї декілька разів на консультацію приходили ОСОБА_1 та ОСОБА_3 з приводу оформлення за договором дарування частини житлового будинку в зв'язку з тим, що дарувальник не може приїхати в м. Жмеринку. Нею була надана консультація з приводу оформлення такого договору, а також роз'яснено, що їм потрібна довіреність від імені дарувальника, для укладення договору в його відсутність. 13 червня 2008 року, за попереднім записом, до неї з'явилися для укладення договору дарування ОСОБА_1, ОСОБА_3 і ОСОБА_2. Вона перевірила документи, які були в порядку, роз'яснила умови і наслідки укладення договору дарування, як того вимагає від неї закон. Під час підписання договору, як того вимагає закон, вона попросила вийти з кабінету ОСОБА_1. Перед підписання договору дарування вона перевірила дієздатність ОСОБА_2. Договір дарування частини спірного будинку був підписаний від імені дарувальника ОСОБА_7 громадянином ОСОБА_2 на підставі довіреності від 04 червня 2008 р. та ОСОБА_3, як обдарованої, в її - нотаріуса присутності. ОСОБА_2 на підставі наданої йому довіреності іншого договору, в тому числі договору купівлі-продажу від імені власника частини будинку ОСОБА_7 із-за відсутності такого права, укласти не міг.
Вислухавши сторін та свідків, розглянувши подані сторонами документи та матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить до наступних висновків.
Як вбачається із дослідженого в судовому засіданні договору дарування від 13 червня 2008 р., ОСОБА_2, який проживає в м. Жмеринка, на підставі засвідченої нотаріально довіреності від 04.06.2008 р. від імені ОСОБА_7, який проживає в м. Санкт-Петербург Російської Федерації, як дарувальник, з однієї сторони, та ОСОБА_3, яка проживає в м. Жмеринка, як обдарована, з другої сторони, діючи добровільно і перебуваючи при здоровому розумі та ясній пам'яті, розуміючи значення своїх дій, попередньо ознайомлений нотаріусом з приписами цивільного законодавства, що регулюють укладений ними правочин (зокрема, з вимогами щодо недійсності правочину), уклали цей договір про те, що дарувальник подарував, а обдарована прийняла 3/4 частини житлового будинку з відповідною часткою господарських будівель, що знаходяться в м. Жмеринка Вінницької області по вул. Кашевича №26 на присадибній земельній ділянці, яка знаходиться в користуванні дарувальника, право власності на яку не оформлено. Договір був посвідчений державним нотаріусом Жмеринської міської державної нотаріальної контори ОСОБА_6 (а.с.9-10).
На підстав реєстраційного посвідчення Вінницького ООБТІ від 15 липня 2008р. за ОСОБА_3 на праві приватної власності зареєстровано ѕ частини будинку №26 по вул. Кашевича м. Жмеринки (а.с.11).
У відповідності до свідоцтва про шлюб, виданого повторно 19 січня 2011 року ОСОБА_1 із ОСОБА_13 18 травня 2006 року зареєстрували шлюб (а.с.14).
Як видно із дослідженої в судовому засіданні копії справи договору дарування від 13.06.2008 р., витребуваної у завідуючої Жмеринською державною нотаріальною конторою ОСОБА_6 (а.с.71-88), для оформлення договору дарування ОСОБА_2 та ОСОБА_3 їй були надані:
- нотаріально засвідчене 06 травня 2006 року свідоцтво про право на спадщину за законом на ОСОБА_7 на спадкове майно 1/2 частини житлового будинку з відповідною часткою господарських будівель, що знаходиться в м. Жмеринка Вінницької області по вул. Кашевича, 26 (28, 24). Вказаний будинок на праві приватної власності зареєстрований у Вінницькому ООБТІ 14 червня 2006 року за ОСОБА_7 (а.с.74, 74 зворотна сторона);
- договір купівлі-продажу від 24 квітня 2008 року, згідно якого ОСОБА_3 на підставі нотаріально посвідченої довіреності від імені ОСОБА_14, як продавець, та ОСОБА_1, який діє на підставі нотаріально посвідченої довіреності від імені ОСОБА_7, як покупець, діючи добровільно і перебуваючи при здоровому розумі та ясній пам'яті, розуміючи значення своїх дій, попередньо ознайомлений нотаріусом з приписами цивільного законодавства, що регулюють укладений ними правочин (зокрема, з вимогами щодо недійсності правочину), уклали цей договір про те, що продавець продав, а покупець купив ј частини житлового будинку з відповідною часткою господарських будівель, що знаходяться в м. Жмеринка Вінницької області по вул. Кашевича №26 (28) на земельній ділянці, яка не є власністю продавця Договір був посвідчений державним нотаріусом Жмеринської міської державної нотаріальної контори ОСОБА_6 (а.с.75).
- реєстраційне посвідчення Вінницького ООБТІ від 03 червня 2008р., згідно якого за ОСОБА_7 на праві приватної власності зареєстровано ј частини будинку №26 по вул. Кашевича м. Жмеринки (а.с.77);
- довідка-характеристика на житловий будинок по вул. Кашевича, 26 м. Жмеринка, згідно якої за ОСОБА_7 на підстав договору купівлі-продажу від 24.04.2008р. на праві власності зареєстрована ј вказаного будинку, на підставі свідоцтва про право на спадщину від 06.05.2006 року зареєстрована Ѕ вказаного будинку; за ОСОБА_15 на підставі свідоцтва про право на спадщину від 20.11.2004 року на праві власності зареєстрована ј частини вказаного будинку (а.с.78);
- довіреність від 14 червня 2008 року, якою ОСОБА_7, який проживає в м. Санки-Петербург Російської Федерації уповноважив ОСОБА_2, який проживає в ІНФОРМАЦІЯ_1 Україна, - зібрати всі документи для відчуження земельної ділянки і ѕ частки в праві спільної часткової власності на житловий будинок з господарськими будівлями за адресою: Україна, Вінницька обл., м. Жмеринка, вул. Кашевича, 28, - подарувати вказану земельну ділянку та частину вказаного житлового будинку ОСОБА_3. Довіреність посвідчена нотаріально (а.с.13, 84).
- ОСОБА_2 до Жмеринської міської державної нотаріальної контори надав заяву від 13.06.2008р., в якій підтвердив, що належна його довірителю ОСОБА_7 ј частина житлового будинку по вул. Кашевича, 26 м. Жмеринки, не є об'єктом спільної сумісної власності та перебуває в особистій приватній власності його довірителя, будь-яких прав щодо неї в інших осіб, в тому числі за договором найму, немає (а.с.87).
Усі вищеперераховані документи, які були надані державному нотаріусу ОСОБА_6 для оформлення договору-дарування частини будинку, повністю спростовують показання позивача ОСОБА_1, відповідача ОСОБА_2 та свідків про те, що ОСОБА_1 придбав у ОСОБА_7 ѕ частини будинку по вул. Кашевича, 26 (потім 28) в м. Жмеринка за договором купівлі-продажу в 2004 році, адже: по-перше, за ОСОБА_7 на той час, не було зареєстровано права власності на вказаний будинок взагалі; по-друге ОСОБА_2 13.06.2008р. особисто у вищезазначеній заяві вказав, що будь-який прав до частини будинку, належної ОСОБА_7 в інших осіб немає.
Суд також, на підставі вищезазначених доказів вважає, що волевиявлення учасника правочину ОСОБА_7 було вільним і відповідало його внутрішній волі, а ОСОБА_2 лише добровільно виконував його волю як дарувальника по відношенню до обдарованої ОСОБА_3, а не свою, у відповідності до повноважень наданих йому довіреністю від 14.06.2008 року.
Згідно частини 1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу, а саме: зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.
Як випливає із частини 1 ст. 216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.
В даному випадку, укладений правочин (договір дарування), створив юридичні наслідки, а саме до ОСОБА_3 перейшло право власності від ОСОБА_16 на частину будинку.
Позивач вказує, що між відповідачами ОСОБА_2 та ОСОБА_3 було оформлено удаваний і одночасно фіктивний правочин у вигляді договору дарування.
Суд вважає, що таке твердження позивача є помилковим, а їх спільне існування в одному правочині прямо виключається законом, адже фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином (ч.1 ст. 234 ЦК), а удаваним є правочин, який вчинено сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили (ч.1 ст. 235ЦК).
Позивач вважає також, що відповідачка ОСОБА_3 ввела в оману всіх, в тому числі його сина ОСОБА_2, який укладав договір дарування, що не відповідає дійсному стану речей.
Відповідно до частини 1 ст. 230 ЦК України, якщо одна із сторін правочину навмисно ввела другу сторону в оману щодо обставин, які мають істотне значення (частина перша статті 229 цього Кодексу), такий правочин визнається судом недійсним.
Обман має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкодити вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування.
Частиною 1 стаття 229 ЦК України передбачено, що якщо особа, яка вчинила правочин, помилилася щодо обставин, які мають істотне значення, такий правочин може бути визнаний судом недійсним.
Істотне значення має помилка щодо природи правочину, прав та обов'язків сторін, таких властивостей і якостей речі, які значно знижують її цінність або можливість використання за цільовим призначенням. Помилка щодо мотивів правочину не має істотного значення, крім випадків, встановлених законом.
Позивачем не наведено жодного доказу суду, що відповідачка ОСОБА_3 навмисно ввела другу сторону ОСОБА_7 та його представника ОСОБА_2 в оману щодо обставин, які мають істотне значення під час укладення договору дарування. А помилка ОСОБА_2 стосовно мотиву, тобто внутрішнього спонукання його до здійснення правочину , (як вище вже зазначалось він вважав, що здійснює дарування від імені ОСОБА_7 на корить, в тому числі і позивача -ОСОБА_1В.), не має істотного значення, тим більше, що в даному конкретному випадку має значення лише воля дарувальника, яка вже була виражена в довіреності (а.с.13, 84), а не ОСОБА_17 особисто.
Згідно ст.ст. 10, 11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. Відповідно до ст.ст. 58,60 ЦПК України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Доказування не може ґрунтується на припущеннях. Кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі, щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір.
Позивач не надав належних доказів того, що платив за придбання вказаного будинку ОСОБА_7 гроші, не надав доказів, що на час укладення договору дарування хворів і не міг бути у нотаріуса під час його підписання.
Згідно частини 1 ст. 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки; відповідно до частини 1 ст. 261 цього Кодексу перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.
Як було встановлено в судовому засіданні, позивач ОСОБА_1 знав про існування оскарженого ним договору дарування ще 13 червня 2008 року, адже був під час його укладення у державного нотаріуса Жмеринської міської державної нотаріальної контори ОСОБА_6.
Відповідно до ч. 3, 4 ст. 267 ЦУК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.
На підставі вищезазначеного суд приходить до висновку, що позивачем не надано належних та допустимих доказів в обґрунтування своїх позовних вимог, які свідчили про недійсність спірного договору дарування частини будинку, а також позивач пропусти строк позовної давності, про застосування якого у своїй заяві просила відповідачка ОСОБА_3 та її представник (а.с.101), а тому в задоволенні його позову слід відмовити повністю.
Керуючись статтями ст.ст.3, 8, 10, 15, 58, 59, 60, 61, 169, 208, 209, 213-215, 223 ЦПК України, ч. 1, 3, 5, 6 ст. 203, ч. 1 ст. 215, ч. 1 ст. 216, ч. 1 ст. 229, ч. 1 ст. 230, ч. 1 ст. 234, ч. 1 ст. 235, ч. 1 ст. 257, ч. 1 ст. 261, ч. 3, 4 ст. 267 ЦК України, суд
В задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3 про визнання недійсним та скасування договору дарування частини житлового будинку - відмовити.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом десяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.
Апеляційна скарга, подана після закінчення строків, установлених цією статтею, залишається без розгляду, якщо апеляційний суд за заявою особи, яка її подала, не знайде підстав для поновлення строку, про що постановляється ухвала.
Суддя:ОСОБА_18