79018, м. Львів, вул. Чоловського, 2
15 листопада 2011 р. № 2а-9522/11/1370
15 год. 00 хв.
Львівський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді - Качур Р.П.,
за участю секретаря судового засідання - Подібки М. З.
представника позивача Свистович Ю. П., представника відповідача Голода І. В. розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом товариства з обмеженою відповідальністю торгово -виробничої компанії «Перша приватна броварня «Для людей -як для себе!»до Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Львові про скасування податкового повідомлення -рішення, -
29 серпня 2011 року на розгляд Львівського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява товариства з обмеженою відповідальністю торгово -виробничої компанії «Перша приватна броварня «Для людей -як для себе!»до Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Львові про скасування податкового повідомлення -рішення № 0000230801/10804 від 31.05.2011 року.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що оскаржуване податкове повідомлення -рішення прийнято з порушенням норм законодавства, оскільки право на податковий кредит з податку на додану вартість підтверджується усіма необхідними первинними документами, а висновки відповідача стосовно нікчемності правочинів з контрагентом ТзОВ «ЕГІДА-ТАУ»є необґрунтованими та не підтвердженими доказами. Відтак позивач вважає оскаржуване податкове повідомлення - рішення протиправним та таким, що підлягає скасуванню.
Представник позивача в судовому засіданні позов підтримав, просив задоволити в повному обсязі.
Позиція відповідача викладена в запереченні № 19350/10-010/947 від 04.10.2011 року, де вказано, що під час проведення перевірки встановлено безтоварність операцій з контрагентом ТзОВ «ЕГІДА-ТАУ», не підтверджується реальність часу здійснення операцій, місцезнаходження майна, наявність виробничих, складських приміщень, відтак позивачем завищено податковий кредит на суму 31719,96 грн. Відповідач вважає, що при формуванні даних податкового обліку не повинні враховуватись первинні документи, які вказують на проведення господарських операцій із контрагентом ТзОВ «ЕГІДА-ТАУ».
Представник відповідача проти позову заперечив, надав пояснення, аналогічні викладеним у запереченні на позов, просив у задоволенні позовних вимог відмовити повністю.
Дослідивши надані суду докази в межах заявлених вимог, суд встановив наступні факти та відповідні їм правовідносини.
Товариство з обмеженою відповідальністю торгово -виробнича компанія «Перша приватна броварня «Для людей -як для себе!»зареєстровано Виконавчим комітетом Львівської міської ради 31.03.2004 року, що підтверджено Витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб -підприємців № 10659219 від 28.07.2011 року.
У період з 12.05.2011 року по 25.05.2011 року Спеціалізованою державною податковою інспекцією по роботі з великими платниками податків у м. Львові проведено документальну невиїзну перевірку ТзОВ ТВК «Перша приватна броварня «Для людей -як для себе!», про що складено Акт № 561/08-01/31978272 від 25.05.2011 року про результати документальної невиїзної перевірки з питань взаєморозрахунків з ТзОВ «Вест Вінд», ТзОВ «ЕГІДА-ТАУ», ТзОВ «ЕТА»за січень 2011 року. Перевіркою встановлено порушення позивачем вимог п. п. 14.1.18., п. п. 14.1.181. п. 14.1. ст. 14, п. 198.2., п. 198.3., п. 198.6. ст. 198, п. 201.1. ст. 201 Податкового кодексу України, в результаті чого завищено податковий кредит на суму 31719,96 грн.
31.05.2011 року відповідачем на підставі акта перевірки № 561/08-01/31978272 від 25.05.2011 року прийнято податкове повідомлення -рішення форми «Р»№0000230801/10804, яким відповідно до п. п. 14.1.18., п. п. 14.1.181. п. 14.1. ст. 14, п. 198.2., п. 198.3., п. 198.6. ст. 198, п. 201.1. ст. 201 Податкового кодексу України збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на додану вартість в сумі 31720,96 грн., у тому числі основний платіж 31719,96 грн., штрафні (фінансові) санкції (штрафи) 1 грн.
Приймаючи рішення суд виходив з наступного.
Згідно ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно ст. 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення, добросовісно.
Згідно п. п. 14.1.18. п. 14.1. ст. 14 Податкового кодексу України бюджетне відшкодування - відшкодування від'ємного значення податку на додану вартість на підставі підтвердження правомірності сум бюджетного відшкодування податку на додану вартість за результатами перевірки платника, у тому числі автоматичне бюджетне відшкодування у порядку та за критеріями, визначеними у розділі V цього Кодексу.
Згідно п. п. 14.1.179. п. 14.1. ст. 14 ПК України податкове зобов'язання для цілей розділу V цього Кодексу - загальна сума податку на додану вартість, одержана (нарахована) платником податку в звітному (податковому) періоді.
Згідно п. п. 14.1.181. п. 14.1. ст. 14 ПК України податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.
Згідно п. п. 54.3.2. п. 54.3. ст. 54 ПК України контролюючий орган зобов'язаний самостійно визначити суму грошових зобов'язань, зменшення (збільшення) суми бюджетного відшкодування та/або зменшення (збільшення) від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток або від'ємного значення суми податку на додану вартість платника податків, передбачених цим Кодексом або іншим законодавством, якщо дані перевірок результатів діяльності платника податків свідчать про заниження або завищення суми його податкових зобов'язань, суми бюджетного відшкодування та/або від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток або від'ємного значення суми податку на додану вартість платника податків, заявлених у податкових (митних) деклараціях, уточнюючих розрахунках.
Згідно п. 57.3. ст. 57 ПК України у разі визначення грошового зобов'язання контролюючим органом за підставами, зазначеними у підпунктах 54.3.1 - 54.3.6 пункту 54.3 статті 54 цього Кодексу, платник податків зобов'язаний сплатити нараховану суму грошового зобов'язання протягом 10 календарних днів, що настають за днем отримання податкового повідомлення-рішення, крім випадків, коли протягом такого строку такий платник податків розпочинає процедуру оскарження рішення контролюючого органу.
У разі оскарження рішення контролюючого органу про нараховану суму грошового зобов'язання платник податків зобов'язаний самостійно погасити узгоджену суму, а також пеню та штрафні санкції за їх наявності протягом 10 календарних днів, наступних за днем такого узгодження.
Згідно п. 185.1. ст. 185 ПК України об'єктом оподаткування є операції платників податку з постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу, у тому числі операції з передачі права власності на об'єкти застави позичальнику (кредитору), на товари, що передаються на умовах товарного кредиту, а також з передачі об'єкта фінансового лізингу в користування лізингоотримувачу/орендарю.
Згідно п. 188.1. ст. 188 ПК України база оподаткування операцій з постачання товарів/послуг визначається виходячи з їх договірної (контрактної) вартості, але не нижче звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, з урахуванням загальнодержавних податків та зборів (крім податку на додану вартість та акцизного податку на спирт етиловий, що використовується виробниками - суб'єктами господарювання для виробництва лікарських засобів, у тому числі компонентів крові і вироблених з них препаратів, крім лікарських засобів у вигляді бальзамів та еліксирів, і збору на обов'язкове державне пенсійне страхування на послуги стільникового рухомого зв'язку).
Згідно п. 198.1. ст. 198 ПК України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з:
а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг;
б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності);
в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України;
г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.
Згідно п. 198.2. ст. 198 ПК України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше:
- дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг;
- дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.
Згідно п. 198.3. ст. 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:
- придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;
- придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.
Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.
Згідно п. 198.6. ст. 198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.
У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.
Згідно п. 201.1. ст. 201 ПК України платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою податкову накладну, у якій зазначаються в окремих рядках такі обов'язкові реквізити:
а) порядковий номер податкової накладної;
б) дата виписування податкової накладної;
в) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - продавця товарів/послуг;
г) податковий номер платника податку (продавця та покупця);
ґ) місцезнаходження юридичної особи - продавця або податкова адреса фізичної особи - продавця, зареєстрованої як платник податку;
д) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - покупця (отримувача) товарів/послуг;
е) опис (номенклатура) товарів/послуг та їх кількість, обсяг;
є) ціна постачання без урахування податку;
ж) ставка податку та відповідна сума податку в цифровому значенні;
з) загальна сума коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку;
и) вид цивільно-правового договору;
і) код товару згідно з УКТ ЗЕД (для підакцизних товарів та товарів, ввезених на митну територію України).
Згідно п. 201.4. ст. 201 ПК України податкова накладна виписується у двох примірниках у день виникнення податкових зобов'язань продавця. Оригінал податкової накладної видається покупцю, копія залишається у продавця товарів/послуг.
Згідно п. 201.6. ст. 201 ПК України податкова накладна є податковим документом і одночасно відображається у податкових зобов'язаннях і реєстрі виданих податкових накладних продавця та реєстрі отриманих податкових накладних покупця.
Органи державної податкової служби за даними реєстрів виданих та отриманих податкових накладних, наданих в електронному вигляді, повідомляють платника податку про наявність у такому реєстрі розбіжностей з даними контрагентів. При цьому платник податку протягом 10 днів після отримання такого повідомлення має право уточнити податкові зобов'язання без застосування штрафних санкцій, передбачених розділом II цього Кодексу.
Згідно п. 201.7. ст. 201 ПК України податкова накладна виписується на кожне повне або часткове постачання товарів/послуг, а також на суму коштів, що надійшли на поточний рахунок як попередня оплата (аванс).
Згідно п. 201.10. ст. 201 ПК України податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.
На підтвердження дотримання вимог п. 198.2., п. 198.3., п. 198.6. ст. 198 Податкового кодексу України позивачем надано копії:
- договору поставки № Т-1 від 01.01.2011 року, згідно якого ТзОВ «ЕГІДА-ТАУ»(постачальник) зобов'язується постачати ТзОВ ТВК «Перша приватна броварня «Для людей -як для себе!»(покупець) скляну тару -пляшки ємкістю 0,5 л та 0,65 л в асортименті та за ціною, визначеною в специфікації, а покупець зобов'язується приймати зазначені товари й оплачувати їх вартість в порядку, визначеному цим договором, та Специфікації № 1 до нього;
- договору перевезення вантажу № 2/11 від 01.01.2011 року, згідно якого ТзОВ «ЕГІДА-ТАУ»(перевізник) зобов'язується забезпечувати доставку власним транспортом або залученим на підставі окремих договорів, довірені йому замовником вантажі до пункту призначення та видавати його одержувачу, а ТзОВ ТВК «Перша приватна броварня «Для людей -як для себе!»(замовник) зобов'язується сплатити за перевезення вантажу плату, обумовлену даним договором, та Додатків № 1-4 до нього;
- податкових накладних № 1 від 18.01.2011 року на суму 19738,08 грн., № 2 від 21.01.2011 року на суму 15768 грн., № 3 від 21.01.2011 року на суму 21222 грн., № 4 від 25.01.2011 року на суму 24559,20 грн., № 5 від 26.01.2011 року на суму 15012 грн., № 6 від 26.01.2011 року на суму 24948 грн., № 7 від 29.01.2011 року на суму 24311,88 грн., № 8 від 29.01.2011 року на суму 24570 грн., № 9 від 29.01.2011 року на суму 20190,60 грн.;
- видаткових накладних № 1 від 18.01.2011 року на суму 19738,08 грн., № 2 від 21.01.2011 року на суму 15768 грн., № 3 від 21.01.2011 року на суму 21222 грн., № 4 від 25.01.2011 року на суму 24559,20 грн., № 5 від 25.01.2011 року на суму 1040 грн., № 6 від 26.01.2011 року на суму 15012 грн., № 7 від 26.01.2011 року на суму 24948 грн., № 8 від 26.01.2011 року на суму 1040 грн., № 9 від 29.01.2011 року на суму 24311,88 грн., № 10 від 29.01.2011 року на суму 24570 грн., № 11 від 29.01.2011 року на суму 20190,60 грн., № 12 від 29.01.2011 року на суму 920 грн.;
- товарно-транспортних накладних за січень 2011 року (а. с. 48-56);
- акта звірки взаємних розрахунків за січень 2011 року між ТзОВ ТВК «Перша приватна броварня «Для людей -як для себе!»та ТзОВ «ЕГІДА-ТАУ»
- платіжних доручень № 431 від 10.02.2011 року на суму 50000 грн., № 515 від 17.02.2011 року на суму 80000 грн., № 578 від 23.02.2011 року на суму 10000 грн., № 606 від 24.02.2011 року на суму 50000 грн., № 635 від 28.02.2011 року на суму 5000 грн.;
Надані сторонами докази вказують на відсутність порушень позивачем п. п. 14.1.18., п. п. 14.1.181. п. 14.1. ст. 14, п. 198.2., п. 198.3., п. 198.6. ст. 198, п. 201.1. ст. 201 Податкового кодексу України. Позивачем представлено Суду всі відповідні первинні документи, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку та які вказують на товарність господарської операції, її відповідність основній меті господарської діяльності контрагентів. Зазначеними доказами спростовуються порушення, встановлені в Акті № 561/08-01/31978272 від 25.05.2011 року про результати документальної невиїзної перевірки з питань взаєморозрахунків з ТзОВ «Вест Вінд», ТзОВ «ЕГІДА-ТАУ», ТзОВ «ЕТА» за січень 2011 року, в результаті чого завищено податковий кредит на суму 31719,96 грн.
Відповідно до ст. 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
У ст. 203 ЦК України наведено загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину:
1. Зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.
2. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності.
3. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.
4. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом.
5. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
6. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.
Законом закріплено презумпцію правомірності правочину: правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним (ст. 204 ЦК). З наведеного випливає, що правочин (договір) є правомірним, а отже й дійсним. Неправомірність (недійсність) правочину повинна бути прямо передбачена законом або встановлена рішенням суду, що набрало законної сили.
Відповідно до ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. У цій же статті розмежовується два види недійсних правочинів: нікчемні та оспорювані. Нікчемним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом. У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Оспорюваним є правочин, якщо його недійсність прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом. Такий правочин може бути визнаний недійсним судом.
У Постанові Пленуму від 06.11.2009 р. № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними»Верховний Суд України розтлумачив, що нікчемний правочин є недійсним через невідповідність його вимогам закону та не потребує визнання його таким судом. Оспорюваний правочин може бути визнаний недійсним лише за рішенням суду (п. 4 Постанови). Виконання чи невиконання сторонами зобов'язань, які виникли з правочину, має значення лише для визначення наслідків його недійсності, а не для визнання правочину недійсним. У разі якщо правочин ще не виконаний, він є таким, що не створює жодних юридичних наслідків (ч. 1 ст. 216 ЦК України ) (п. 7 Постанови).
Перелік правочинів, які є нікчемними як такі, що порушують публічний порядок, визначений ст. 228 ЦК України:
1) правочини, спрямовані на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина;
2) правочини, спрямовані на знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.
Такими є правочини, що посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема: правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу - землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (ст. 14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режим вилучених з обігу або обмежених в обігу об'єктів цивільного права тощо.
Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок. При кваліфікації правочину за ст. 228 ЦК України має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо (п. 18 Постанови Пленуму від 06.11.2009 р. № 9).
Висновки податкового органу про нікчемність правочинів між ТзОВ ТВК «Перша приватна броварня «Для людей - як для себе!»та контрагентом ТзОВ «ЕГІДА-ТАУ»ґрунтуються на тому, що під час їх вчинення не було дотримано ч. 5 ст. 203 ЦК України і ці правочини не спрямовані на реальне настання наслідків, що обумовлені ними.
Такий висновок є помилковим. Відповідно до ст. 234 ЦК України фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Саме таку кваліфікацію правочинів було надано податковим органом в акті перевірки від 25.05.2011 року.
У п. 24 Постанови Пленуму від 06.11.2009 р. № 9 Верховний Суд України відзначив, що для визнання правочину фіктивним необхідно встановити наявність умислу всіх сторін правочину. Судам необхідно враховувати, що саме по собі невиконання правочину сторонами не означає, що укладено фіктивний правочин. Якщо сторонами не вчинено будь-яких дій на виконання такого правочину, суд ухвалює рішення про визнання правочину недійсним без застосування будь-яких наслідків. У разі якщо на виконання правочину було передано майно, такий правочин не може бути кваліфікований як фіктивний.
Під час перевірки податковий орган не встановив обставин, які б свідчили про умисел ТзОВ ТзОВ ТВК «Перша приватна броварня «Для людей -як для себе!»на укладення договорів з ТзОВ «ЕГІДА-ТАУ»без наміру створити наслідки, які передбачені цими договорами. Не надано цих доказів і під час судового розгляду справи. Навпаки, документально доведено виконання зобов'язань щодо придбання товарів. Це підтверджується не лише документами, але й реальними діями ТзОВ ТзОВ ТВК «Перша приватна броварня «Для людей - як для себе!»щодо транспортування та оплати придбаних товарів. Зазначені обставини були встановлені податковим органом під час перевірки і залишились не спростованими. Відтак, протиправного умислу сторін, зокрема ТзОВ ТзОВ ТВК «Перша приватна броварня «Для людей -як для себе!», на укладення фіктивних правочинів не встановлено, що виключає їх кваліфікацію як недійсних. З огляду на відсутність доказів умислу сторін, вищезгадані правочини не можуть вважатися нікчемними як такі, що порушують публічний порядок за ст. 228 ЦК України.
Суд звертає увагу також і на те, що відповідно до ч. 2 ст. 234 ЦК України фіктивний правочин визнається судом недійсним. Отже, цей вид недійсних правочинів належить до оспорюваних правочинів. З огляду на цю норму, жоден інший орган, окрім суду, не може робити висновок про недійсність фіктивного правочину.
Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Окремо Суд бере до уваги, що викладені в акті перевірки судження суб'єкта владних повноважень про порушення позивачем вимог ст.ст. 203, 215, 216, 228 ЦК України зроблені з перевищенням компетенції органів державної податкової служби України та не підтверджуються дослідженими судом доказами.
Проаналізувавши положення Податкового кодексу України та Закону України «Про державну податкову службу в Україні»від 04.12.1990 року (з наступними змінами і доповненнями), Суд доходить висновку, що податкові органи не наділені законодавцем компетенцією на встановлення фактів порушення платниками податків норм актів цивільного або господарського законодавства та не мають повноважень визнавати правочини нікчемними або такими, що не відповідають закону.
Так, відповідно до п. 11 ст. 10 Закону України «Про державну податкову службу в Україні»державні податкові інспекції в районах, містах без районного поділу, районах у містах, міжрайонні та об'єднані спеціалізовані державні податкові інспекції виконують, зокрема, такі функції: подають до судів позови до підприємств, установ, організацій та громадян про визнання угод недійсними і стягнення в доход держави коштів, одержаних ними за такими угодами, а в інших випадках - коштів, одержаних без установлених законом підстав, а також про стягнення заборгованості перед бюджетом і державними цільовими фондами за рахунок їх майна; звертаються до суду в інших випадках, передбачених законом.
Відтак, встановивши правочин, який має ознаки фіктивного, податковий орган, діючи в межах своїх повноважень, повинен звернутися до суду з позовом про визнання цього правочину недійсним. До набрання рішенням суду законної сили правочин вважається дійсним, оскільки саме це є змістом презумпції, яка наведена у ст. 204 ЦК України. До цього часу податковий орган не може застосовувати наслідки недійсності правочину, зокрема й корегувати податкові зобов'язання, навіть якщо б у нього і були відповідні переконання. Здійснення таких дій не відповідає повноваженням податкового органу та способу їх реалізації, свідчить про перевищення компетенції та безпідставне втручання в приватні правовідносини, порушує принцип офіційності.
З огляду на приписи наведених вище норм права, Суд доходить висновку, що до набуття законної сили рішенням суду про визнання недійсним правочину, за яким платником податків було сформовано податковий кредит та податкове зобов'язання з податку на додану вартість, податковий орган не має правових підстав для відображення в акті перевірки судження про вчинення таким платником порушення податкового законодавства щодо правильності та повноти справляння податків за цим правочином.
Підстави нікчемності правочину встановлюються законом, а не актами податкових перевірок. Вказані в актах перевірки недоліки, допущені суб'єктом господарювання при укладенні та виконанні договорів, не є підставою для визнання правочинів нікчемними, оскільки законодавство не встановлює таких підстав нікчемності правочину. Аналогічне тлумачення повноважень органів державної податкової служби наведене в листі Державного комітету України з питань регуляторної політики та підприємництва від 16.09.2011р.
Суд дійшов висновку, що твердження відповідача про нікчемність правочинів та безтоварність господарських операцій, здійснених між позивачем та його контрагентом, а також висновки про завищення податкового кредиту на суму 31719,96 грн. не обґрунтовані належними та допустимими доказами.
Вказані вище письмові докази свідчать про використання позивачем в оподатковуваних операціях у межах своєї господарської діяльності товарно-матеріальних цінностей, придбаних у контрагента ТзОВ «ЕГІДА-ТАУ»та спростовують твердження відповідача про безтоварність господарських операцій із вказаним контрагентом.
Судом не беруться до уваги посилання відповідача на оте, що ним проведено аналіз господарської та економічної діяльності товариства з обмеженою відповідальністю «ЕГІДА-ТАУ »та встановлено відсутність технічного персоналу, основних фондів, виробничих активів, що необхідні для здійснення фінансово-господарської діяльності підприємства. Згідно п. 110.1 ст. 110 Податкового кодексу України платники податків, податкові агенти та/або їх посадові особи несуть відповідальність у разі вчинення порушень, визначених законами з питань оподаткування та іншим законодавством, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи. Із наведеного випливає, що сама по собі несплата податку продавцем (у тому числі внаслідок ухилення від сплати) в разі фактичного здійснення господарської операції не впливає на формування податкового кредиту покупцем та суму бюджетного відшкодування чи податкового кредиту.
Також позивачем долучено до матеріалів справи копії декларації з податку на прибуток за перший квартал 2011 року та податкової декларації з податку на додану вартість за січень 2011 року з Додатком № 5 товариства з обмеженою відповідальністю «ЕГІДА-ТАУ», в яких відображені податкові зобов'язання за господарськими операціями з позивачем. Вказане додатково спростовує наявність порушень, встановлених відповідачем у Акті перевірки.
Обставини щодо правомірності включення позивачем до складу податкового кредиту суми 31719,96 грн. відповідачем належними та допустимими доказами спростовані не були.
Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Докази подані позивачем переконують у підставності позовних вимог.
Згідно ч. 2 ст. 71 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Згідно ст. 49, 70 КАС України, сторони зобов'язані добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами, а відтак зобов'язані обґрунтовувати належність та допустимість доказів для підтвердження своїх вимог або заперечень, що відповідачем зроблено не було.
Таким чином, з врахуванням змісту ст. 162 КАС України, податкове повідомлення -рішення Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Львові № 0000230801/10804 від 31.05.2011 року є протиправним і підлягає скасуванню, оскільки судом встановлено відсутність порушень позивачем вимог п. п. 14.1.18., п. п. 14.1.181. п. 14.1. ст. 14, п. 198.2., п. 198.3., п. 198.6. ст. 198, п. 201.1. ст. 201 Податкового кодексу України.
Суд присуджує з Державного бюджету України, у відповідності до вимог ч. 1 ст. 94 КАС України, всі здійснені стороною, яка не є суб'єктом владних повноважень, та документально підтверджені судові витрати, на користь якої ухвалене судове рішення.
Керуючись ст.ст. 17-19, 94, 160-163, 167 КАС України, суд -
1. Позовні вимоги задовольнити повністю.
2. Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення -рішення Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Львові № 0000230801/10804 від 31.05.2011 року.
3. Стягнути з Державного бюджету України на користь товариства з обмеженою відповідальністю торгово -виробничої компанії «Перша приватна броварня «Для людей -як для себе!»(ЄДРПОУ 31978272, м. Львів, вул. Зелена, 204) 3 (три) грн. 40 коп. сплаченого судового збору.
Постанова суду набирає законної сили у порядку, встановленому ст. 254 КАС України.
Постанова може бути оскаржена в порядку і строки, встановлені ст. 186 КАС України.
Повний текст постанови складено та підписано 21 листопада 2011 року.
Суддя Качур Р.П.